Рішення № 21284391, 26.01.2012, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________________

Підлягає публікації в ЄДРСР

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"26" січня 2012 р.Справа № 28/118-10-4169 За позовом Публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк"; в особі, якою є Філія "Южне головне регіональне управління ПАТ комерційний банку "ПриватБанк";

до відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "ОПЕКС"

про звернення стягнення на предмет застави та передачу майна 166296,1грн.

Суддя Гуляк Г.І.

Представники:

Від позивача: ОСОБА_1- за довіреністю;

Від відповідача: ОСОБА_2- за довіреністю.

Суть спору: Публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" в особі філії "Южне головне регіональне управління" ПАТ КБ "ПриватБанк, надалі Позивач, звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "ОПЕКС" , надалі Відповідач, про стягнення заборгованості за кредитним договором № 393МБА від 06.11.2006 року, що станом на 12.08.2010 року становить 21 076,82 дол. США, що згідно службового розпорядження НБУ № 417/305 від 11.08.2010 року складає 166 296,10 грн. за курсом 7,89 за 1,00 дол. США, та складається з: заборгованості за кредитом в розмірі - 12323,71 дол. США, що згідно службового розпорядження НБУ № 417/305 від 11.08.2010 року складає - 97 234,07 грн. за курсом 7,89 за 1,00 дол. США, заборгованості за відсотками за користування кредитом у розмірі - 5 199,32 дол. США, що згідно службового розпорядження НБУ № 417/305 від 11.08.2010 року складає 41 022,63 грн. за курсом 7,89 за 1,00 дол. США, заборгованості з пені в розмірі 3 553,79 дол. США, що згідно службового розпорядження НБУ № 417/305 від 11.08.2010 року складає 28 039,40 грн. за курсом 7,89 за 1,00 дол. США, шляхом звернення стягнення на предмет застави: вантажний сідловий тягач марки MAN 19463, 1998 року випуску, колір синій, № кузова: WMAT32K580M232721, реєстраційний номер: ВН0517ВА та напівпричіп рефрижератор марки GRAY ADAMS, 1993 року випуску, колір білий, № кузова: 646593, реєстраційний номер: ВН2654ХТ, що належать на праві власності Відповідачу, шляхом продажу з укладанням від імені Відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, зі зняттям вказаних транспортних засобів з обліку в органах ДАЇ України, а також наданням Позивачу всіх повноважень, необхідних для здійснення їх продажу та зобов'язання Відповідача передати напівпричіп рефрижератор марки GRAY ADAMS, 1993 року випуску, колір білий, № кузова: 646593, реєстраційний номер: ВН2654ХТ та вантажний сідловий тягач, марка MAN 19463, 1998 року випуску, колір синій, № кузова: WMAT32K58M232721, реєстраційний номер: ВН0517ВА на відповідальне зберігання Позивачу.

Згідно заяви про уточнення позовних вимог від 22.11.2010 року Позивач збільшив суму позовних вимог до - 22 165,94 дол. США, що згідно службового розпорядження НБУ № 417/395 від 13.10.2010 року складає 175111,00 грн. за курсом 7,90 за 1,00 дол. США, та складається з: заборгованості за кредитом в розмірі - 12323,71 дол. США, що згідно службового розпорядження НБУ № 417/395 від 13.10.2010 року складає - 97479,32 грн. за курсом 7,90 за 1,00 дол. США, заборгованості за відсотками за користування кредитом у розмірі - 5889,45 дол. США, що згідно службового розпорядження НБУ № 417/395 від 13.10.2010 року складає - 46584, 96 грн. за курсом 7,90 за 1,00 дол. США, заборгованості з пені в розмірі 3924,91 дол. США, що згідно службового розпорядження НБУ № 417/395 від 13.10.2010 року складає - 31046,72 грн. за курсом 7,90 за 1,00 дол. США.

Ухвалою суду від 22.11.2010 року згідно ч. 3 ст. 69 ГПК України за клопотанням представника Позивача від 22.11.2010 року було продовжено строк розгляду справи до 15.12.2010 року.

Ухвалою суду від 09.12.2010 року згідно ч. 3 ст. 69 ГПК України за клопотанням представника Відповідача від 08.12.2010 року було продовжено строк розгляду справи до 31.12.2010 року.

20 грудня 2010 р. до суду надійшло клопотання Відповідача, в якому Відповідач просив суд зупинити провадження у справі №28/118-10-4169 у звязку з розглядом господарським судом Одеської області справи №15/179-10-5278 за позовом ТОВ "Опекс" до ПАТ КБ "ПриватБанк" в особі філії „ЮГРУ” ПАТ КБ "ПриватБанк" про визнання недійсним пункту 4.8. кредитного договору №393МБА від 06.11.2006 р., розірвання кредитного договору №393МБА від 06.11.2006р. та визнання припиненим договору застави №393МБАZA від 06.11.2006 р.

В обґрунтування заявленого клопотання Відповідач зазначив, що Позивач у справі № 28/118-10-4169 просить суд звернути стягнення на заставлене майно на підставі договору застави від 06.11.2006 р. №393МБАZA в рахунок погашення заборгованості, що виникла внаслідок часткової несплати коштів за кредитним договором №393МБА від 06.11.2006 р., та якщо суд у справі № 15/179-10-5278 постановить рішення про визнання припиненим договору застави №393 МБАZA, то відпадуть підстави для звернення стягнення на заставлене майно, що є предметом розгляду по справі №28/118-10-4169.

Ухвалою суду від 21.12.2010 року згідно ч. 1 ст. 79 ГПК України провадження по справі №28/118-10-4169 було зупинено до вирішення господарським судом Одеської області повязаної з нею справи № 15/179-10-5278.

17 січня 2012 року до господарського суду Одеської області надійшов лист господарського суду Дніпропетровської області з належним чином засвідченою копією постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 05.10.2011 року по справі № 5005/949/2011, з якої вбачається, що рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 30.06.2011 року у справі № 5005/949/2011 відмовлено в задоволенні позовних вимог ТОВ "ОПЕКС" до ПАТ КБ "ПриватБанк" в особі філії „ЮГРУ” ПАТ КБ "ПриватБанк" про визнання недійсним п.4.8 кредитного договору від 06 листопада 2006 року №393МБА, розірвання даного кредитного договору та визнання припиненим договору застави від 06 листопада 2006 року № 393МБАZА. Не погодившись із вказаним рішенням, ТОВ "ОПЕКС" звернувся до Дніпропетровського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, невідповідність висновків, викладених у рішенні, фактичним обставинам справи, просив зазначене рішення скасувати в повному обсязі та прийняти нове рішення про задоволення позову. Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 05.10.2011 року по справі № 5005/949/2011 апеляційну скаргу ТОВ "ОПЕКС" залишено без задоволення, а рішення господарського суду Дніпропетровської області від 30.06.2011 року у справі № 5005/949/2011 залишено без змін.

Враховуючи вищевикладене, ухвалою суду від 17.01.2012 року провадження по справі №28/118-10-4169 було поновлено, оскільки обставини, які зумовили його зупинення усунуті.

В судовому засіданні від 26.01.2012 року представник Позивача підтримав заявлені позовні вимоги та надав суду розрахунок заборгованості за кредитним договором № 393МБА від 06.11.2006 року станом на 25.01.2012 року та письмові пояснення від 26.01.2012 року, з яких вбачається, що заборгованість Відповідача за кредитним договором № 393МБА від 06.11.2006 року не зменшилась, а навпаки збільшилась, оскільки Відповідач продовжує не виконувати свої зобовязання за кредитним договором № 393МБА від 06.11.2006 року, тобто продовжує не сплачувати існуючу заборгованість, у зв'язку з чим, його заборгованість за кредитним договором № 393МБА від 06.11.2006 р. перед Позивачем станом на 25.01.2012 року складає - 31 600,92 дол. США, що згідно офіційного курсу гривні до долару США на підставі Розпорядження НБУ від 24.01.2012 року № 205/27 складає -252 485,03 грн. за курсом 7,9898 грн. за 1,00 долар США. Вищезазначена сума заборгованості складається з простроченого тіла кредиту у розмірі - 12 323,71 дол. США, що згідно офіційного курсу гривні до долару США на підставі Розпорядження НБУ від 24.01.2012 року № 205/27 складає - 98 463,97 грн. за курсом 7,9898 грн. за 1,00 долар США, прострочених відсотків у розмірі - 11 016,11 дол. США, що згідно офіційного курсу гривні до долару США на підставі Розпорядження НБУ від 24.01.2012 року № 205/27 складає - 88 016,51 грн. за курсом 7,9898 грн. за 1,00 долар США та пені у розмірі - 8261,10 дол. США, що згідно офіційного курсу гривні до долару США на підставі Розпорядження НБУ від 24.01.2012 року № 205/27 складає - 66 004,54 грн. за курсом 7,9898 грн. за 1,00 долар США.

Представник Відповідача надав в судове засідання від 26.01.2012 року відзив на позов, та зазначив, що заявлений позов не визнає у повному обсязі та просив суд відмовити Позивачу в задоволенні позову у повному обсязі. При цьому, представник Відповідача пояснив, що він не заперечує проти наявності боргу внаслідок часткової невиплати коштів за кредитним договором № 393МБА від 06.11.2006 року, однак він вважає, що позовні вимоги мають бути задоволені шляхом стягнення коштів, а не шляхом звернення стягнення на заставне майно. Крім того, представник Відповідача зазначив, що обраний Позивачем спосіб звернення стягнення на предмет застави не відповідає приписам ч. 7 ст. 20 Закону України «Про заставу», оскільки як він вважає реалізація заставленого майна, на яке звернено стягнення, провадиться виключно державним виконавцем на підставі наказу господарського суду шляхом продажу заставного майна на аукціоні (публічних торгах), а тому обраний Позивачем спосіб звернення стягнення не відповідає способу захисту порушених прав, що визначений ст. 16 ЦК України. Представник Відповідача також пояснив, що Позивач перед зверненням до суду з відповідною позовною заявою повинен був відповідно до вимог ч. 1 ст. 25 Закону України «Про задоволення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень»письмово повідомити всіх обтяжувачів, на користь яких встановлено зареєстроване обтяження цього ж рухомого майна, про початок судового провадження у справі про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження. А оскільки з матеріалів справи не вбачається, що банк до подання позову звертався з письмовою заявою про повідомлення всіх обтяжувачів про початок судового провадження про звернення стягнення на предмет застави, представник Відповідача вважає, що це дає підстави відмовити Позивачу у задоволені позову. Крім того, представник Відповідача не визнав заявлену до стягнення суму пені, оскільки він вважає, що вона нарахована в більшому розмірі ніж це дозволено ч. 2 ст. 343 ГК України, тобто представник Відповідача вважає, що пеня нараховувалась більше ніж за подвійною обліковою ставкою НБУ, що діяла у період за який сплачується пеня. При цьому, строк нарахування пені, як зазначив представник Відповідача теж не є неправомірним, оскільки він перевищує строк встановлений ч. 6 ст. 232 ГК України, т.к. заявлена до стягнення сума пені була нарахована за період більш ніж 2 роки. Тому представник Відповідача просив суд застосувати до суми нарахованої пені наслідки спливу строку позовної давності, що встановлені ч. 4 ст. 267 ЦК України, крім того він також просив відповідно до вимог ч. 3 ст. 551 ЦК України, ст. 233 ГК України та ч. 3 ст. 83 ГПК України зменшити розмір стягуваної пені до 2803 грн. Також представник Відповідача в своєму відзиву та в судовому засіданні від 26.01.2012 року заперечував проти наданого позивачем розрахунку пені та відсотків за користування грошима, так як, такий розрахунок є неповним, оскільки як він вважає, з нього неможливо визначити за який період та за якою ставкою нараховується штрафні санкції, у звязку з чим останній просив суд зобовязати Позивача надати повний, розгорнутий та обґрунтований розрахунок боргу та сум, заявлених до стягнення.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши докази у їх сукупності, суд встановив наступне:

06 листопада 2006 року між Позивачем та Відповідачем було укладено кредитний договір № 393МБА, надалі кредитний договір, відповідно до п. 1.2 якого Банк зобов'язався надати Відповідачу кредит у розмірі 34200,00 дол. США на термін до 06.11.2009 року, а Відповідач зобов'язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, які встановлені кредитним договором.

Згідно п. 2.2.2. кредитного договору позичальник зобовязався сплатити відсотки за користування кредитом у відповідності з п.п. 4.1., 4.2., 4.3, 4.4., 4.11., 4.13. цього договору, а також згідно з Графіком погашення кредиту та відсотків зазначеному в додатку № 1 до цього договору.

Положеннями п. 2.2.3. кредитного договору встановлено, що позичальник зобовязаний проводити погашення кредиту в дату сплати згідно Графіку погашення кредиту та відсотків зазначеному в додатку №1 до цього договору та з урахуванням п. 4.13. кредитного договору.

Відповідно до п.4.1 кредитного договору позичальник зобов'язався сплачувати відсотки за користування кредитом в розмірі 16 % річних.

Між тим, при порушенні позичальником зобовязань по погашенню кредиту, передбачених п.п. 1.3., 2.2.3., 2.4.1., 4.1.3. цього договору, позичальник згідно умов визначених в п.4.3. кредитного договору сплачує банку відсотки за користування кредитом в розмірі 32% річних від суми залишку непогашеної заборгованості.

Відповідно до п. 6.1. кредитного договору встановлено, що при порушенні позичальником будь-якого із зобовязань: по оплаті відсотків за користування кредитом, передбачених Графіком погашення (Додаток №1 до кредитного договору), а також п.п. 2.2.2.,2.3.1, 2.4.1., 4.1., 4.2., 4.3. 4.4. цього договору, строків повернення кредиту, передбачених, передбачених Графіком погашення (Додаток № 1до кредитного договору), позичальник сплачує банку за кожний випадок порушення пеню в розмірі 0,2% від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який сплачується пеня.

У пункті 6.4. кредитного договору сторони погодили, що нарахування неустойки здійснюється протягом 3 років з дня, коли відповідне зобовязання мало бути виконано позичальником.

При цьому, положеннями п. 6.7. кредитного договору передбачено, що строки позовної давності за вимогами про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки - пені по цьому договору встановлюються сторонами тривалістю у 5 років.

Що ж стосується строків дії кредитного договору, то з п. 7.1. цього договору вбачається, що він діє до повного виконання зобовязань сторонами за цим договором.

Судом також встановлено, що в забезпечення виконання зобовязань за кредитним договором між Позивачем та Відповідачем 06.11.2006 року було укладено договір застави автотранспорту № 393 МБАZA, надалі договір застави, згідно з п. 6 якого Відповідач надав в заставу Позивачу наступний автотранспорт: вантажний сідловий тягач, марки MAN 19463, 1998 року випуску, колір синій, № кузова: WMAT32K58M232721, реєстраційний номер: ВН0517ВА та напівпричіп рефрижератор марки GRAY ADAMS, 1993 року випуску, колір білий, № кузова: 646593, реєстраційний номер: ВН2654ХТ, що належать на праві власності Відповідачу, що підтверджується копіями свідоцтв про реєстрацію зазначених транспортних засобів, що залучені до матеріалів справи.

Відповідно до п. 9 договору застави сторони договору визначили вартість предмету застави у розмірі 38000 дол. США.

Згідно п. 7 зазначеного договору застави на строк дії цього договору предмет застави залишається у володінні та користуванні заставодавця (Відповідача).

Згідно п. 2 договору застави визначено, що за цим договором заставою забезпечується виконання зобовязань Відповідача з кредитного договору № 393МБА від 06.11.2006 року з повернення кредиту у сумі 34200 дол. США, сплати відсотків за користування кредитом у розмірі 16 % річних, сплати відсотків за користування кредитом у розмірі 32 % річних від суми залишку непогашеної заборгованості по кредиту та з нарахованої пені при порушенні Позичальником будь-якого із зобовязань по сплаті відсотків за користування кредитом, передбачених п.п.2.2.2, 2.3.1., 2.4.1, 4.1., 4.2., 4.3.,4.4. кредитного договору, строків повернення кредиту, передбачених п.п. 1.3., 2.2.3., 2.3.3. кредитного договору.

Також п. 3 зазначеного договору встановлено, що максимальний розмір вимоги, яка забезпечується заставою за цим договором складає 102600 дол. США.

Положеннями п.15.8.1. договору застави сторони визначили, що заставодержатель має право з метою задоволення своїх вимог звернути стягнення на предмет застави у випадку, якщо в момент настання термінів виконання заставодавцем якого-небудь із зобовязань, передбачених кредитним договором, вони не будуть виконані.

За положеннями п. 21 договору застави визначено, що звернення стягнення на предмет застави, зокрема, у випадку, передбаченому п.15.8.1. цього договору здійснюється відповідно до чинного законодавства України та цього договору.

Так, згідно п. 22 договору застави заставодержатель має право на власний розсуд обрати один із таких способів звернення стягнення на предмет застави:

передача предмету застави у власність заставодержателя в рахунок виконання забезпечених предметом застави зобовязань;

продаж заставодержателем предмету застави шляхом укладення договору купівлі продажу з іншою особою покупцем або на публічних торгах.

Пунктом 26 договору застави сторони передбачили, що термін дії договору визначений до повного виконання заставодавцем та заставодержателем зобовязань за кредитним договором та всім додатковим угодам до нього.

Що ж стосується належного виконання сторонами умов кредитного договору, то вході розгляду справи та вивчення усіх наданих доказів у сукупності судом було встановлено, що Позивач свої зобов'язання за кредитним договором виконав в повному обсязі, надавши Відповідачу кредит в розмірі 34 200,00 дол. США, що в свою чергу підтверджується платіжним дорученням № 1 від 7 листопада 2006 року, що залучене до матеріалів справи, а також і не заперечується Відповідачем.

Однак, у порушення п.п. 2.2.2., 2.2.3. кредитного договору, Відповідач своїх зобовязань по вказаному договору, що стосується своєчасного погашення заборгованості по кредиту, відсотків нарахованих за користування кредитом не виконав, у зв'язку з чим у Відповідача утворилась заборгованість, яка станом на 14.10.2010 року становить - 22 165,94 дол. США, що згідно службового розпорядження НБУ № 417/395 від 13.10.2010 року складає - 175111,00 грн. за курсом 7,90 за 1,00 дол. США. яка в свою чергу складається з: заборгованості за кредитом в розмірі - 12323,71 дол. США, що згідно службового розпорядження НБУ № 417/395 від 13.10.2010 року складає - 97479,32 грн. за курсом 7,90 за 1,00 дол. США, заборгованості за відсотками за користування кредитом у розмірі - 5889,45 дол. США, що згідно службового розпорядження НБУ № 417/395 від 13.10.2010 року складає - 46584, 96 грн. за курсом 7,90 за 1,00 дол. США, та заборгованості з пені в розмірі 3924,91 дол. США, що згідно службового розпорядження НБУ № 417/395 від 13.10.2010 року складає - 31046,72 грн. за курсом 7,90 за 1,00 дол. США.

Згідно вимог ч. 1 ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 33 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Господарський суд в силу приписів ч. 1 ст.43 ГПК України оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Зазначена вище заборгованість у розмірі 22 165,94 дол. США за час розгляду справи не була погашена Відповідачем ні частково, ні в повному обсязі, що підтверджується матеріалами справи, зокрема наданим Позивачем розрахунком заборгованості за кредитним договором станом на 14.10.2010 року. При цьому, з змісту цього розрахунку вбачається розмір суми непогашеного тіла кредиту, відсотків та пені, а також вбачається за якою відсотковою ставкою та за який період нараховувались відсотки та пеня, що за таких обставин спростовує заперечення представника Відповідача з приводу неповноти та необґрунтованості наданого Позивачем розрахунку.

Докази, що б спростовували заборгованість, що визначена в зазначеному вище розрахунку представником Відповідача до суду не надано.

З огляду на порушення Відповідачем умов кредитного договору, передбачених п.п. 2.2.2., 2.2.3., що стосуються своєчасного погашення заборгованості по кредиту, відсотків нарахованих за користування кредитом, Позивач в даному судовому провадженні у відповідності з п. 15.8.1. договору застави вимагає стягнути вище встановлену судом заборгованість за кредитним договором в порядку звернення стягнення на заставлене Відповідачем майно, способом передбаченим п. 22 договору застави, а саме: продаж заставодержателем предмету застави шляхом укладення договору купівлі продажу з іншою особою покупцем.

Проаналізувавши обставини справи, суд дійшов висновку щодо задоволення заявленого Позивачем позову з врахуванням наступних положень чинного законодавства.

Стаття 1054 Цивільного кодексу України визначає, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти.

Із змісту п.1 ст. 1048 ЦК України вбачається, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором.

Пунктом 1 ст. 1049 ЦК України зазначено, що позичальник зобовязаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно ст.ст. 525, 526 ЦК України зобовязання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а при відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається.

Відповідно до п.1 ст. 530 ЦК України якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Таким чином, з огляду на наявність в матеріалах справи доказів видачі Відповідачу кредиту в сумі 34 200,00 дол. США, часткову його оплату останнім, позиція Позивача щодо наявності у Відповідача заборгованості за кредитом у розмірі - 12323,71 дол. США, що згідно службового розпорядження НБУ № 417/395 від 13.10.2010 року складає - 97479,32 грн. за курсом 7,90 за 1,00 дол. США та заборгованості за відсотками за користування кредитом у розмірі - 5889,45 дол. США, що згідно службового розпорядження НБУ № 417/395 від 13.10.2010 року складає - 46584, 96 грн. за курсом 7,90 за 1,00 дол. США, є обґрунтованою та доведеною.

Крім того, порушення зобов'язань згідно приписів ч. 2 ст. 193 ГК України є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених ст. 230 ГК України, іншими законами або договором.

Так, в зазначеному позові Позивач заявив до стягнення з Відповідача пеню, як господарської санкції, в розмірі 3924,91 дол. США, що згідно службового розпорядження НБУ № 417/395 від 13.10.2010 року складає - 31046,72 грн. за курсом 7,90 за 1,00 дол. США. за порушення строків повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом, розраховану як вбачається з розрахунку заборгованості за кредитним договором станом на 14.10.2010 року, за період з 14.11.2007 р. по 14.10.2010 р.

У відповідності з приписами ст. 546 ЦК України виконання зобовязань може забезпечуватись неустойкою, порукою, гарантією, завдатком, заставою, притриманням,.

Пунктом 1. ст. 547 ЦК України встановлено, що правочин, щодо забезпечення виконання зобовязання вчиняється у письмовій формі.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочки.

При цьому, приписами ч. 6 ст. 232 ГК України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Разом з тим, як вже зазначалося вище відповідно до п. 6.4. кредитного договору нарахування неустойки за кожен випадок порушення зобовязань, передбаченої п.п. 6.1., 6.2., 6.3. здійснюється протягом трьох років із дня, коли відповідне зобовязання повинне було бути виконане позичальником. А від так з огляду на приписи вимог ч. 6 ст. 232 ГПК України, яка дозволяє за домовленістю сторін відійти від шестимісячного строку нарахування штрафних санкцій та умов передбачених п. 6.4. кредитного договору, суд не бере до уваги та відхиляє доводи представника Відповідача з приводу неправомірності строку нарахування позивачем пені, оскільки строк нарахування до стягнення пені згідно розрахунку складає менш ніж три роки, а саме 2 роки та 11 місяців, що є допустимим згідно п. 6.4. кредитного договору.

Що ж стосується розміру нарахування пені, то позичальник при порушенні будь-якого із зобовязань за кредитним договором відповідно до п. 6.1. зазначеного договору сплачує банку за кожний випадок порушення пеню в розмірі 0,2% від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який сплачується пеня.

Однак, приписами ч. 2 ст. 343 ГК України в імперативному порядку закріплено, що платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Між тим, з наданого Позивачем розрахунку вбачається, що відсоткова ставка пені, що заявлена до стягнення не перевищує розміру подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який вона сплачується, що за таких обставин свідчить про те, що розмір нарахованої пені до стягнення відповідає приписам ч. 2 ст. 343 ГК України, а від так є обґрунтованим та правомірним.

Що ж стосується, заявленого представником Відповідача клопотання про застосування до заявленої до стягнення сум пені наслідків строку спливу позовної давності, встановленої ч. 4 ст. 267 ЦК України, то суд відхиляє його з наступних підстав.

Згідно п.2 пп. 1 ст. 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Однак, відповідно до ч.1 ст.259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

З п. 6.7. кредитного договору вбачається, що терміни давності позову за вимогою про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки пені, штрафів за цим договором встановлені сторонами тривалістю у 5 років. А тому з огляду на зазначене вбачається, що сума до стягнення пені заявлена Позивачем в межах строку позовної давності, що встановлена п. 6.7. кредитного договору, у звязку з чим заявлене клопотання представника Відповідача про застосування наслідків спливу строку позовної давності до заявленої до стягнення суми пені є безпідставним та залишається судом без задоволення.

Отже, є також обґрунтованою та доведеною позиція Позивача щодо стягнення з Відповідача пені за порушення строків оплати кредиту та відсотків за користування кредитом в розмірі - 3924,91 дол. США, що згідно службового розпорядження НБУ № 417/395 від 13.10.2010 року складає - 31046,72 грн. за курсом 7,90 за 1,00 дол. США.

Що ж стосується, заявленого клопотання представника Відповідача щодо зменшення розміру стягуваної пені до 2803 грн., то суд пояснює наступне.

Згідно п. 2.4. Розяснення Вищого арбітражного суду України № 02-5/293 від 29.04.94 "Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошових зобовязання" визначено, що вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 Арбітражного процесуального кодексу України, арбітражний суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Враховуючи той факт, Відповідач ухиляється від належного виконання своїх зобов'язань за кредитним договором більше двох років, а також те, що представник Відповідача в обґрунтування свого клопотання не надав суду ніяких доказів, що б підтверджували причини неналежного виконання зобов'язань за кредитним договором, суд відмовляє представнику Відповідача в задоволенні клопотання про зменшення розміри пені.

За таких обставин, розглянувши позовну вимогу Позивача щодо стягнення з Відповідача встановленої судом заборгованості за кредитом в розмірі - 12323,71 дол. США, що згідно службового розпорядження НБУ № 417/395 від 13.10.2010 року складає 97479,32 грн. за курсом 7,90 за 1,00 дол. США, заборгованості за відсотками за користування кредитом у розмірі - 5889,45 дол. США, що згідно службового розпорядження НБУ № 417/395 від 13.10.2010 року складає - 46584, 96 грн. за курсом 7,90 за 1,00 дол. США, та заборгованості з пені в розмірі 3924,91 дол. США, що згідно службового розпорядження НБУ № 417/395 від 13.10.2010 року складає - 31046,72 грн. за курсом 7,90 за 1,00 дол. США в порядку звернення стягнення на заставлене Відповідачем майно, суд вважає, що вона підлягає задоволенню, з врахуванням наступних положень чинного законодавства.

Згідно до ч.1 ст. 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави). Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду (ч.1 ст.574 ЦК України).

Заставодержатель зареєстрованої застави, предметом якої є рухоме майно, в силу положень ч. 4 ст. 588 ЦК України має переважне право на задоволення вимог із заставленого майна перед заставодержателями незареєстрованих застав та застав, які зареєстровані пізніше.

З витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна вбачається, що Відповідач не передавав в наступну заставу сідловий тягач марки MAN 19463, 1998 року випуску, колір синій, № кузова: WMAT32K58M232721, реєстраційний номер: ВН0517ВА та напівпричіп рефрижератора марки GRAY ADAMS, 1993 року випуску, колір білий, № кузова: 646593, реєстраційний номер: ВН2654ХТ.

Отже, зазначене свідчить про те, що Позивач є єдиним заставодержателем вищезазначених транспортних засобів.

У відповідності до ч.ч.1, 2 ст. 589 ЦК України у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Положеннями ч. ч. 1, 2 ст.590 ЦК України передбачено, що звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.591 ЦК України реалізація предмета застави, на який звернене стягнення, провадиться шляхом його продажу з публічних торгів, якщо інше не встановлено договором або законом.

Положення статей 572, 589, 590 ЦК України кореспондуються зі ст.ст. 1, 20, 21 Закону України „Про заставу”.

Згідно з ч. 1 ст. 24 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріусу в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим Законом.

В силу вимог ч. 3. ст. 24 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" встановлено, що обтяжувач, який ініціює звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, зобов'язаний до початку процедури звернення стягнення зареєструвати в Державному реєстрі відомості про звернення стягнення на предмет обтяження.

З матеріалів справи, зокрема з витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна вбачається, що Позивачем до подачі відповідного позову 22.09.2010 року були зареєстровані відомості про звернення стягнення на предмет обтяження згідно договору застави автотранспорту № 393 МБАZА від 06.11.2006 року, що за таких обставин свідчить, що Позивач дотримався процедури звернення стягнення згідно вимог Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень".

Що ж стосується доводів представника Відповідача, стосовно того, що банк до подання позову не звертався з письмовою заявою про повідомлення всіх обтяжувачів про початок судового провадження про звернення стягнення на предмет застави, що, за його думкою, є підставою для відмови у позові, то суд зазначений доводи не бере до увагу, оскільки як вже зазначалось вище, Позивач є єдиним обтяжувачем сідлового тягача марки MAN 19463, 1998 року випуску, колір синій, № кузова: WMAT32K58M232721, реєстраційний номер: ВН0517ВА та напівпричіпу рефрижератора марки GRAY ADAMS, 1993 року випуску., колір білий, № кузова: 646593, реєстраційний номер: ВН2654ХТ, що належать на праві власності Відповідачу.

Відповідно до положень п.п. 1, 2, 3, 4 ч. 2 ст. 25 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження в рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті обтяжувачу з вартості предмета забезпечувального обтяження; опис рухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги обтяжувачу; заходи щодо забезпечення збереження предмета забезпечувального обтяження або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета забезпечувального обтяження шляхом проведення публічних торгів або із застосуванням однієї з процедур, передбачених статтею 26 цього Закону.

За приписами п.2 ч.1 ст. 26 Закону України „Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень” обтяжувач має право на власний розсуд обрати один із таких позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, як, зокрема, продаж обтяжувачем предмета забезпечувального обтяження шляхом укладення договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем.

Таким чином, виходячи з системного аналізу вищезазначених норм матеріального права вбачається, що чинне законодавство України передбачає такий порядок стягнення з Відповідача заборгованості за кредитним договором, як звернення стягнення на заставлене Відповідачем майно в спосіб, передбачений ст.ст. 25, 26 Закону України „Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень”, а саме: продаж обтяжувачем предмета забезпечувального обтяження шляхом укладення договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем. А оскільки судом було встановлено наявність заборгованості Відповідача по кредиту в розмірі - 12323,71 дол. США, що згідно службового розпорядження НБУ № 417/395 від 13.10.2010 року складає - 97479,32 грн. за курсом 7,90 за 1,00 дол. США, заборгованості за відсотками за користування кредитом у розмірі - 5889,45 дол. США, що згідно службового розпорядження НБУ № 417/395 від 13.10.2010 року складає - 46584, 96 грн. за курсом 7,90 за 1,00 дол. США, та заборгованості з пені в розмірі 3924,91 дол. США, що згідно службового розпорядження НБУ № 417/395 від 13.10.2010 року складає -31046,72 грн. за курсом 7,90 за 1,00 дол. США, суд вважає, що заявлені позовні вимоги Позивачем щодо звернення стягнення на заставлене майно, шляхом продажу з укладанням від імені Відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, зі зняттям вказаних транспортних засобів з обліку в органах ДАЇ України, а також наданням Позивачу повноважень, необхідних для здійснення продажу - є обґрунтованими та правомірними.

Також, як наслідок задоволення судом заявлених Позивачем позовних вимог щодо звернення стягнення на заставлене майно, та знаходження згідно договору застави вищевказаного майна у фактичному володінні Відповідача, судом в силу вимог п. 3. ч. 2 ст. 25 Закону України „Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень” задовольняється вимога Позивача про зобовязання Відповідача передати вантажний сідловий тягач марки MAN 19463, 1998 року випуску, колір синій, № кузова: WMAT32K58M232721, реєстраційний номер: ВН0517ВА та напівпричіп рефрижератор марки GRAY ADAMS, 1993 року випуску, колір білий, № кузова: 646593, реєстраційний номер: ВН2654ХТ на відповідальне зберігання Позивачу, з метою встановлення заходів щодо забезпечення збереження предмета забезпечувального обтяження.

Позивачу за рахунок Відповідача згідно ст. 49 ГПК України відшкодовуються судові витрати.

Керуючись ст. ст. 44, 49, 82- 85 ГПК України суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 393МБА від 06.11.2006 року в розмірі-22 165,94 дол. США, що згідно службового розпорядження НБУ № 417/395 від 13.10.2010 року складає - 175111,00 грн. за курсом 7,90 за 1,00 дол. США, та складається з:

- заборгованості за кредитом в розмірі - 12323,71 дол. США, що згідно службового розпорядження НБУ № 417/395 від 13.10.2010 року складає - 97479,32 грн. за курсом 7,90 за 1,00 дол. США;

- заборгованості за відсотками за користування кредитом у розмірі - 5889,45 дол. США, що згідно службового розпорядження НБУ № 417/395 від 13.10.2010 року складає - 46584, 96 грн. за курсом 7,90 за 1,00 дол. США;

- заборгованості з пені в розмірі 3924,91 дол. США, що згідно службового розпорядження НБУ № 417/395 від 13.10.2010 року складає - 31046,72 грн. за курсом 7,90 за 1,00 дол. США.

- звернути стягнення на вантажний сідловий тягач марки MAN 19463, 1998 року випуску, колір синій, № кузова: WMAT32K58M232721, реєстраційний номер: ВН0517ВА та напівпричіп рефрижератор марки GRAY ADAMS, 1993 року випуску, колір білий, № кузова: 646593, реєстраційний номер: ВН2654ХТ, що належать на праві власності ТОВ "ОПЕКС" (65023, м. Одеса, вул. Новосельського, буд 48, кв 10, код ЄДРПОУ 31185382), шляхом продажу з укладанням від імені ТОВ "ОПЕКС" договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, зі зняттям вказаного автомобіля з обліку в органах ДАЇ України, а також наданням Публічному акціонерному товариству комерційному банку "ПриватБанк" в особі філії "Южне головне регіональне управління" ПАТ КБ "ПриватБанк" всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу.

3. Зобов'язати ТОВ "ОПЕКС" передати вантажний сідловий тягач, марки MAN 19463, 1998 року випуску, колір синій, № кузова: WMAT32K58M232721, реєстраційний номер: ВН0517ВА та напівпричіп рефрижератор, марка GRAY ADAMS, 1993 року випуску, колір білий, № кузова: 646593, реєстраційний номер: ВН2654ХТ, на відповідальне зберігання Публічному акціонерному товариству "ПриватБанк" в особі Філії "Южне головне регіональне управління "ПАТ КБ "ПриватБанк" (код ЄДРПОУ 23212839), яке знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Успенська, 22 а.

4. Стягнути з ТОВ "ОПЕКС" (65023, м. Одеса, вул. Новосельського, буд 48, кв. 10, код ЄДРПОУ 31185382) на користь Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПРИВАТБАНК" (49094, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, буд.50; код ЄДРПОУ 14360570; п/р 64993919400001 в ПАТ КБ "Приватбанк" м. Дніпропетровськ, МФО 305299) 1751,11 грн. державного мита та 236,00 грн. витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішення господарського суду набирає законної сили згідно зі ст. 85 ГПК України.

Накази видати згідно зі ст. 116 ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 31 січня 2012 року

Суддя Гуляк Г.І.