Рішення № 21283939, 21.11.2011, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.11.11 Справа № 5015/5484/11

Господарський суд Львівської області у складі судді Мазовіти А.Б. при секретарі Волошин О.Я. за участю представника відповідача ОСОБА_1, розглянув у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Лан-Україна”, м. Київ до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м. Львів про стягнення 31400 грн. 00 коп.

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю “Лан-Україна”, м. Київ звернулося до господарського суду Львівської області з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м. Львів про стягнення 31400 грн. 00 коп.

Розглянувши матеріали справи, суд визнав представлені матеріали достатніми для прийняття позовної заяви до розгляду і ухвалою від 23.09.2011 р. призначив розгляд справи на 11.10.2011 р. Розгляд справи відкладався з підстав, зазначених в ухвалах суду, в судових засіданнях оголошувалася перерва.

В судових засіданнях представник позивача позовні вимоги підтримав, просив задоволити з підстав, викладених в позовній заяві. З приводу заявленого позову пояснив, що між позивачем та відповідачем 30.06.2011 р. було укладено договір на транспортно-експедиторське обслуговування, предметом якого було зобовязання відповідача здійснити перевезення вантажів позивача автомобільним транспортом. Згідно заявки про перевезення відповідач зобовязувався доставити вантаж з Чехії до складу позивача. Зазначений вантаж мав бути переданий позивачу після митного очищення 26.07.2011 р. Проте, відповідач всупереч умовам договору відмовився передавати товар та виставив позивачу рахунок на сплату 31400 грн. 00 коп. Вказана сума становила вартість перевезення в розмірі 20200 грн. 00 коп. та вартість невнормованого простою транспортного засобу в розмірі 11200 грн. 00 коп. Оскільки вартість товару складала значну суму, і при недотриманні температурного режиму міг зіпсуватись, позивач був змушений оплатити відповідачу 31400 грн., які позивач за умовами договору не був зобовязаний платити. Наведене підтверджується тим, що оплата транспортних послуг проводиться на підставі оригіналу підписаного сторонами акту виконаних робіт протягом 5 банківських днів від дня підписання акту обома сторонами. Проте, вказаний акт зі сторони позивача не був підписаний з підстав неналежного виконання відповідачем перевезення вантажу, у звязку з чим у позивача не виникло обовязку щодо оплати послуг з перевезення вантажу. Безпідставним також є сплата позивачем вартості невнормованого простою, оскільки вина позивача в тому, що митне оформлення тривало 14 діб відсутня, умовами договору не передбачено надання такої послуги, позивач такої послуги не замовляв, вимоги про сплату штрафу не отримував. Позивач надіслав відповідачу претензію про повернення безпідставно набутих коштів, однак відповідач у відповіді на претензію відмовився повертати кошти. Таким чином, просив суд стягнути з відповідача 31400 грн. 00 коп. як безпідставно набуте майно.

В судових засіданнях представник відповідача проти позову заперечив, просив відмовити в задоволенні позовних вимог. В своїх запереченнях зазначив, що відповідач належним чином виконав зобовязання згідно заявки про перевезення вантажу з Чехії до складу позивача. Вантаж був доставлений позивачу, про що свідчить печатка вантажоодержувача на CMR, а також закритий Tir Carnet. У вказаних документах відсутні будь-які застереження позивача щодо одержаного товару, претензій до відповідача. При виконанні вказаного вантажного перевезення не з вини перевізника було затримано розмитнення товару на митниці понаднормових 14 діб. У звязку з цим, відповідачем за усним погодженням позивача та з урахуванням п. 5.4. договору, було здійснено нарахування штрафу за ненормативний простій машини на митниці за 14 діб в сумі 800 грн. за одну добу, що в загальному становило 11200 грн. 00 коп. Оскільки позивачем було оплачено виставлений рахунок на загальну суму 31400 грн. 00 коп., то вказана обставина засвідчує згоду позивача з розміром штрафу, який слід було позивачу сплатити за простій автомашини. Також представник відповідача вказав на те, що акт розбіжностей при передачі-приймання товарів не складався за участю водія відповідача, до складання такого акта не були залучені незацікавлені треті особи, про викладені в такому акті обставини відповідач не був повідомлений. Таким чином, позовні вимоги є безпідставними та до задоволення не підлягають.

Представникам сторін розяснено права та обовязки, передбачені ст. 22 ГПК України, заяв про відвід суду не поступало.

В судовому засіданні 21.11.2011 р. оголошено вступну та резолютивну частину рішення. Повний текст рішення складено та підписано 25.11.2011 р.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

30 червня 2011 р. між ТзОВ “Лан-Україна” (замовник) та ФОП ОСОБА_2 (експедитор) укладено договір №242/11-Пр на транспортно-експедиторське обслуговування з протоколом розбіжностей.

За цим договором експедитор (відповідач) від свого імені та за рахунок замовника (позивача) забезпечує здійснення перевезення вантажів автомобільним транспортом.

Згідно п. 2.1. договору №242/11-Пр від 30.06.2011 р. перевезення вантажів здійснюється перевізником на підставі заявок замовника на перевезення вантажу.

30 червня 2011 р. сторонами укладено заявку №146 перевезення вантажу автомобільним транспортом до договору №242/11-Пр від 30.06.2011 р.

Відповідно до п. 1, 2 заявки №146 від 30.06.2011 р. відповідач зобовязався виконати перевезення вантажу (продукти харчування) за маршрутом: м. Старе Место, Чехія с. Петропавлівська-Борщагівка, Київська обл., Україна.

Дата подачі автомобіля під завантаження 07.07.2011 р., дата подачі автомобіля під розвантаження 11.07.2011 р.

Згідно п. 5 заявки №146 від 30.06.2011 р. вартість перевезення становить 20200 грн. 00 коп. Перевезення здійснюється водієм ОСОБА_3 транспортним засобом DAF, державний номер НОМЕР_1, НОМЕР_3.

Як вбачається з МТТН CMR №105489 вантаж перебував під митним контролем з 11.07.2011 р. по 26.07.2011 р. В подальшому вантаж було доставлено та видано вантажоодержувачу (позивачу), про що свідчить відбиток печатки та підпис уповноваженої особи позивача в графі 24 “вантаж одержано” CMR №105489.

Умовами договору №242/11-Пр від 30.06.2011 р. (п. 5.3.2.) встановлено, що за прострочення предявлення вантажу до перевезення або перевищення загального терміну перевезення згідно заявки більше ніж на 6 годин з вини замовника замовник сплачує експедитору штраф у розмірі 2,5% від вартості перевезення вантажу та за кожну наступну добу прострочення.

Відповідно до п. 4.1. договору №242/11-Пр від 30.06.2011 р. за результатами наданих послуг експедитор складає та подає на підпис замовнику акт виконаних робіт (наданих послуг), необхідні документи до нього, та податкову накладну.

Замовник розглядає та підписує акт протягом 2 робочих днів від дня його отримання або відмовляє в підписанні, письмово мотивуючи свою відмову, про що повідомляє експедитора в той же строк (п. 4.2. договору).

Згідно п. 4.3. договору №242/11-Пр від 30.06.2011 р. розрахунок за надані експедитором послуги провадиться замовником на підставі оригіналу підписаного сторонами акту виконаних робіт (наданих послуг) протягом 5 банківських днів від дня підписання акту обома сторонами.

Відповідач надіслав позивачу рахунок на оплату №ФМ00000065 від 26.07.2011 р. на загальну суму 31400 грн. 00 коп. та акт надання послуг №ФМ00000065 від 26.07.2011 р. на загальну суму 31400 грн. 00 коп., в який включено транспортні послуги 20200 грн. 00 коп., невнормований простій 11200 грн. 00 коп.

28 липня 2011 р. позивач перерахував відповідачу 31400 грн. 00 коп. як оплату за послуги згідно договору №242/11-Пр від 30.06.2011 р., що підтверджується платіжним дорученням №р10003768 від 28.07.2011 р.

За вих. №178/01/03 від 08.08.2011 р. позивач надіслав відповідачу лист, яким повідомив про відмову у підписанні акту надання послуг №ФМ00000065 від 26.07.2011 р.

17.08.2011 р. позивачем виставлено до оплати відповідачу рахунок №сч-000001 про сплату штрафу в розмірі 1515 грн. 00 коп. за прострочення доставки вантажу згідно договору №242/11-Пр від 30.06.2011 р.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку. Відповідно до ст. 11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобовязань, є зокрема договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

За договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобовязується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобовязується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату (ч. 1 ст. 909 ЦК України).

Згідно ч. 5 ст. 626 ЦК України договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Частиною 3 ст. 909 ЦК України передбачено, що укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Статтею 313 ГК України передбачено, що перевізник зобовязаний доставити вантаж до пункту призначення у строк, передбачений транспортними кодексами, статутами чи правилами. Якщо строк доставки вантажів у зазначеному порядку не встановлено, сторони мають право встановити цей строк у договорі.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Стаття 599 ЦК України вказує на те, що зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні вимоги встановлені ст. 193 ГК України.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 919 ЦК України перевізник зобовязаний доставити вантаж, до пункту призначення у строк, встановлений договором, якщо інший строк не встановлений транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них, а в разі відсутності таких строків - у розумний строк.

Статтею 313 ГК України передбачено, що перевізник звільняється від відповідальності за прострочення в доставці вантажу, якщо прострочення сталося не з його вини.

Як зазначалося вище, вантаж перебував під митним контролем з 11.07.2011 р. по 26.07.2011 р. З огляду на викладене, строки перевезення, вказані в заявці №146 від 30.06.2011 р., були порушені, прострочення перевезення відбулося не з вини сторін по справі. Оскільки строки перевезення були порушені, на відповідача, як перевізника вантажу, покладався обовязок доставити вантаж в розумний строк.

З МТТН (CMR) №105489 вбачається, що вантаж було доставлено та видано вантажоодержувачу (позивачу), про що свідчить відбиток печатки та підпис уповноваженої особи позивача в графі 24 “вантаж одержано” CMR №105489. Жодних зауважень, претензій щодо якості перевезення, втрат, пошкоджень вантажу вантажодержувач в МТТН (CMR) не зазначив.

Посилання представника позивача на акт розбіжностей при передачі-приймання товарів до CMR №105489, інвойс №1109126047 та акт про відмову підписання водієм акту розбіжностей при передачі-приймання товарів, які були складені 28.07.2011 р. судом до уваги не беруться з огляду на те, що такі акти складені в односторонньому порядку лише представниками позивача без залучення незацікавлених третіх осіб, відсутні відповідні зауваження в CMR №105489 чи посилання в CMR №105489 на складення таких актів.

Відповідно до ст. 158 Статуту автомобільного транспорту УРСР, документами, що підтверджують втрату вантажу, його кількість та вартість є виключно товарно-транспортна накладна з відміткою вантажоотримувача про нестачу/втрату вантажу та акт встановленої форми, що складається в такому випадку.

За приписами ст. 158 Статуту автомобільного транспорту УРСР лише зазначені документи можуть підтверджувати обставини, які є підставою для застосування матеріально-правової відповідальності в разі втрати вантажу.

Згідно п. 1 ст. 30 Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів якщо одержувач прийняв вантаж і не зясував стану вантажу в присутності транспортера в момент прийняття вантажу, коли мова йде про помітні втрати чи пошкодження, або протягом семи днів з дня прийняття вантажу, не рахуючи неділі та інших неробочих днів, коли мова йде про непомітні зовні втрати чи пошкодження, не зробив транспортеру застережень, які вказують загальний характер чи пошкоджень, є, оскільки не доведено зворотнє, підстави вважати, що вантаж був прийнятий одержувачем в стані, зазначеному в накладній. Якщо втрати і пошкодження непомітні ззовні, вказані вище застереження повинні бути зроблені в письмовій формі.

Таким чином, позивачем не подано належних та допустимих доказів того, що зобовязання з перевезення вантажу виконано відповідачем неналежним чином, а сплачені за перевезення кошти набуті відповідачем без достатніх правових підстав.

Враховуючи наведене, вартість перевезення в сумі 20200 грн. 00 коп. сплачена відповідачу правомірно, а тому у суду не має підстав для їх стягнення з відповідача.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання.

Частиною 4 ст. 231 ГК України встановлено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Відповідно до п. 5.3.2. договору №242/11-Пр від 30.06.2011 р. за прострочення предявлення вантажу до перевезення або перевищення загального терміну перевезення згідно заявки більше ніж на 6 годин з вини замовника замовник сплачує експедитору штраф в розмірі 2,5% від вартості перевезення вантажу та за кожну добу прострочення.

Відповідачем за простій транспортного засобу було нараховано позивачу штраф в розмірі 11200 грн. 00 коп. (14 діб простою по 800 грн. за одну добу).

Позивачем 28.07.2011 р. було перераховано відповідачу 11200 грн. 00 коп., що підтверджується платіжним дорученням №р10003768 від 28.07.2011 р.

Згідно ч. 1 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобовязання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Однак, як зазначалося вище, простій транспортного засобу відбувся не з вини сторін по даній справі, доказів, які б підтверджували вину замовника (позивача) у простої машини, відповідачем не представлено.

Слід також зазначити, що відповідачем було заявлено вимогу про сплату суми штрафу, який в подальшому було перераховано позивачем, з розрахунку 800 грн. за одну добу, що не відповідає умовам договору, зокрема п. 5.3.2. Представником відповідача в судових засіданнях не надано обґрунтованих пояснень щодо підставності застосування штрафу з розрахунку 800 грн. за одну добу простою.

Посилання представника відповідача на усні домовленості про сплату суми штрафу саме в таких розмірах є безпідставними, оскільки згідно ч. 1 ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобовязання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобовязання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Відповідно до абз. 10 ст. 142 Статуту автомобільного транспорту УРСР, підставою для нарахування штрафу за простій автомобілів служать відмітки у товарно-транспортному документі та в путьовому листі про час прибуття і вибуття автомобілів, а за простій автомобілів у гаражі - письмове відмовлення вантажовідправника або вантажоодержувача.

Відповідачем відповідних доказів представлено не було, клопотань про витребування таких доказів не подавалося.

Згідно ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобовязана повернути потерпілому це майно. Особа зобовязана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Це положення застосовується незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Згідно п. 3 ст. 1212 ЦК України, положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобовязанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Статтею 1213 ЦК України встановлено, що набувач зобовязаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення в частині стягнення 11200 грн. 00 коп., як безпідставно отриманих коштів. В задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.

Оскільки спір виник з вини відповідача, то судові витрати по розгляду справи необхідно покласти на відповідача відповідно до ст. 49 ГПК України пропорційно до задоволених вимог.

З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 11, 509, 526, 530, 547, 599, 610, 614, 626, 909, 1212, 1213 ЦК України, ст. 193, 231, 313 ГК України, Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів 1956 р. та ст.ст. 4, 33, 34, 35, 44, 49, 75, 80, 82, 83, 84, 85, 115, 116 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

1.Позов задоволити частково.

2.Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, АДРЕСА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Лан-Україна”, м. Київ, вул. Довнар-Запольського, буд. 5 (ідентифікаційний код 30384724) 11200 грн. 00 коп. безпідставно отриманих коштів, 111 грн. 97 коп. державного мита, 84 грн. 15 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4.Наказ видати згідно ст. 116 ГПК України.

Суддя Мазовіта А.Б.