Ухвала суду № 21283847, 25.01.2012, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

УХВАЛА

25.01.12 Справа№ 5015/260/12

Суддя господарського суду Львівської області В.М.Пазичев, розглянувши матеріали позовної заяви, в приміщенні господарського суду Львівської області (79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128, каб. № 310)

за позовом:

Публічного акціонерного товариства “Земельний банк” (м. Харків)

до відповідача:

Товариства з обмеженою відповідальністю “Галнафто-Інвест” (м. Львів)

про:

визнання недійсним правочину

визнав, що позовну заяву слід повернути позивачу без розгляду.

Виносячи дану ухвалу суд виходив з наступного:

23.01.2012 року за вх.№260 в канцелярії Господарського суду Львівської області зареєстровано позовну заяву Публічного акціонерного товариства “Земельний банк” (м. Харків) до Товариства з обмеженою відповідальністю “Галнафто-Інвест” (м. Львів) про визнання недійсним правочину.

При підготовці справи до розгляду судом встановлено, що позовна заява підлягає поверненню без розгляду з наступних підстав:

Відповідно до п. 3 ст. 57 ГПК України, до позовної заяви додаються документи, які підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку та розмірі.

Відповідно до п. 4 ч.1 ст. 63 ГПК України, суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи без розгляду, якщо не подано належних доказів сплати судового збору у встановленому порядку та розмірі.

Відповідно до ч.2 ст. 4 Закону України “Про судовий збір” (із змінами і доповненнями, внесеними Законом України від 6 жовтня 2011 року), за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру сплачується судовий збір в розмірі 2 % від ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат, а немайнового характеру –в розмірі однієї мінімальної заробітної плати (станом на час подачі позову –1073,00 грн.).

Згідно п.1 ст. 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність України”, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Згідно п.3 ст. 8 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність України”, відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе власник (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів.

Згідно п.1.24 ст. 1 Закону України “Про платіжні системи та переказ коштів в Україні”, переказ коштів (далі - переказ) - рух певної суми коштів з метою її зарахування на рахунок отримувача або видачі йому у готівковій формі. Ініціатор та отримувач можуть бути однією і тією ж особою.

Згідно п.1.30 ст. 1 Закону України “Про платіжні системи та переказ коштів в Україні”, платіжне доручення - розрахунковий документ, який містить доручення платника банку або іншій установі - члену платіжної системи, що його обслуговує, здійснити переказ визначеної в ньому суми коштів зі свого рахунка на рахунок отримувача.

Згідно ст. 33.2. Закону України “Про платіжні системи та переказ коштів в Україні”, платник несе відповідальність за відповідність інформації, зазначеної ним в документі на переказ, суті операції, щодо якої здійснюється цей переказ.

Постановою Правління Національного банку України №22 від 21.01.2004 року затверджено Інструкцію про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, яка встановлює загальні правила, форми і стандарти розрахунків банків та інших юридичних і фізичних осіб у грошовій одиниці України (далі - національна валюта) на території України, що здійснюються за участю банків.

Згідно п.1.3. цієї Інструкції, вимоги цієї Інструкції поширюються на всіх учасників безготівкових розрахунків, а також на стягувачів, які здійснюють примусове списання коштів з рахунків цих учасників, та обов'язкові для виконання ними.

Згідно п.1.4. цієї Інструкції, платіжне доручення - розрахунковий документ, що містить письмове доручення платника обслуговуючому банку про списання зі свого рахунку зазначеної суми коштів та її перерахування на рахунок отримувача.

При огляді позовних матеріалів було встановлено, що позивач до позовної заяви долучив платіжне доручення №6 від 12.01.2012 року на суму 602,00 грн. та платіжне доручення №4 від 21.12.2011 року на суму 470,50 грн. Однак, платіжне доручення №4 від 21.12.2011 року на суму 470,50 грн. не може вважатися належним доказом виконання вимог позивачем щодо сплати судового збору у відповідності до норм чинного законодавства України, оскільки, у вказаному платіжному дорученні, у графі “призначення платежу” вказано : “судовий збір за заявою про перегляд за нововиявленими обставинами”, а відповідальність за відповідність інфомації зазначеної в платіжному документі покладено на платника згідно ст. 33.2. Закону України “Про платіжні системи та переказ коштів в Україні”, і згідно Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої Постановою Правління Національного банку України №22 від 21.01.2004 року, позивач доручив банку списати зі свого рахунку кошти та перерахувати на рахунок одержувача за судовий збір за заявою про перегляд за нововиявленими обставинами, тому позивачем, при подачі позову, не виконано вимогу чинного законодавства України щодо належної сплати судового збору. Отже, всупереч вимогам чинного законодавства України, а саме ч.2 ст.4 Закону України “Про судовий збір”, розмір сплаченого судового збору (602,00 грн.) не відповідає вимогам чинного законодавства України, що є підставою для повернення позову без розгляду.

Крім того, форма і зміст документів, які подаються до господарського суду, повинні відповідати вимогам, установленим чинним законодавством для цих документів. Якщо законодавством установлено вимоги до певних документів, то документи повинні відповідати цим вимогам. Зокрема, відповідно до частини 2 статті 36 Господарського процесуального кодексу України, письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Відповідно до пункту 5.27. Національного стандарту України Уніфікованої системи організаційно-розпорядчої документації “Вимоги до оформлювання документів” (ДСТУ 4163-2003), затвердженого наказом Держспоживстандарту України від 7 квітня 2003 року № 55, відмітка про засвідчення копії документа складається зі слів “Згідно з оригіналом”, назви, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів та прізвища, дати засвідчення копії, при цьому засвідчуватись повинна кожна сторінка документа з відтиском печатки підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи. Проте, позивачем, у порушення зазначених вище правових норм, було засвідчено належним чином не всі додатки, долучені до позову.

З огляду на вищенаведене, відповідно до п.4 ч.1 ст.63 ГПК України позовну заяву і додані до неї документи слід повернути позивачу без розгляду.

Враховуючи вищенаведене та керуючись ст. ст. 57, п.4 ч.1 ст. 63, 86 ГПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

Позовну заяву Публічного акціонерного товариства “Земельний банк” (м. Харків) до Товариства з обмеженою відповідальністю “Галнафто-Інвест” (м. Львів) про визнання недійсним правочину –повернути без розгляду.

ДОДАТОК: на 55 - и арк.

Суддя:

В.М. Пазичев

Згідно ч.3 ст.63 ГПК України, повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню з нею до господарського суду в загальному порядку після усунення допущенного порушення.

Суддя Пазичев В.М.