Постанова № 21276373, 25.01.2012, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" січня 2012 р. Справа №5004/2011/11

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Демидюк О.О.

судді Щепанська Г.А. , судді Бригинець Л.М. при секретарі Головченко Д.М.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1. (довіреність №54)

відповідача-1 - не з'явився

відповідача-2 - не з'явився

від органу прокуратури - Криворучко А.О. (посвідчення №10)

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача-1 Волинського обласного закритого акціонерного товариства по туризму та екскурсіях "Волиньтурист" на рішення господарського суду Волинської області від 13.12.2011 року у справі №5004/2011/11

Позивач: Прокурор міста Луцька в інтересах держави в особі Фонду державного майна України

Відповідачі:

1. Волинське обласне закрите акціонерне товариство по туризму та екскурсіях "Волиньтурист"

2. Виконавчий комітет Луцької міської ради

про визнання недійсним та скасування рішення виконавчого комітету Луцької міської ради, визнання права власності на майно, витребування майна з чужого незаконного володіння, повернення безпідставно набутого майна

Судом розяснено представникам сторін права та обовязки, передбачені ст.ст.20, 22 ГПК України.

Клопотання про технічну фіксацію судового процесу не поступало, заяв про відвід суддів не надходило.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Волинської області №5004/2011/11 від 13.12.2011 року (суддя Черняк Л.О.) поновлено строк позовної давності, позов задоволено повністю, визнано незаконним та скасовано рішення виконавчого комітету Луцької міської ради №95 від 23.02.2001 року в частині оформлення Волинському обласному ЗАТ по туризму та екскурсіях "Волиньтурист" свідоцтв про право колективної власності на об'єкти нерухомого майна:

-адмінбудинок на вул.Лідавській, 30 загальною площею 728, 7 кв.м. згідно з додатком 2,

-ремонтні бокси з операторною АЗС на вул. Лідавській, 30 загальною площею 409,9 кв.м. згідно з додатком 2.

Цим же рішенням визнано право власності за державою Україна в особі Фонду державного майна України на будівлю адмінбудиноку на вул.Лідавській, 30 загальною площею 728,7 кв.м. та ремонтні бокси з операторною АЗС на вул. Лідавській, 30 загальною площею 409,9 кв.м. в м.Луцьку та зобов'язано Волинське обласне ЗАТ по туризму та екскурсіях "Волиньтурист" повернути державі в особі Фонду державного майна України безпідставно набуте майно - будівлю адмінбудинку на вул.Лідавській, 30 загальною площею 728,7 кв.м. та ремонтні бокси з операторною АЗС на вул.Лідавській, 30 загальною площею 409,9 кв.м. розташованих в м.Луцьку.

Рішення господарського суду Волинської області мотивоване тим, що майно, набуте відповідачем-1 безпідставно та підлягає поверненню.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Волинське обласне закрите акціонерне товариство по туризму та екскурсіях "Волиньтурист" оскаржило його в апеляційному порядку. Усвоїй апеляційній скарзі відповідач-1 просить скасувати рішення місцевого господарського суду та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. Апелянт посилається на те, що факт прийняття без достатніх правових підстав рішення виконавчого комітету Луцької міської ради №95 від 23.02.2001 року, яким оформлено право власності на об'єкт нерухомого майна за ЗАТ "Волиньтурист" є недоведеним.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду №5004/2011/11 від 05.01.2012 року прийнято до розгляду апеляційну скаргу відповідача-1 Волинського обласного закритого акціонерного товариства по туризму та екскурсіях "Волиньтурист" на рішення господарського суду Волинської області від 13.12.2011 року у справі №5004/2011/11.

Розпорядженням голови Рівненського апеляційного господарського суду №5004/2011/11 від 24.01.2012 року відповідно до затверджених складів колегій, внесено зміни до складу колегії суддів, окрім заміни головуючого судді та визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Демидюк О.О., суддя Щепанська Г.А., суддя Бригинець Л.М..

Апелянтом подано суду клопотання про відкладення розгляду апеляційної скарги та зобов'язання прокурора надати оригінали всіх без виключення документів, на які посилається позивач в обґрунтування позову.

Колегія суддів не вбачає підстав для задоволення клопотання скаржника, враховуючи наступне.

У своєму клопотанні апелянтом не вказано, які саме документи додані до позовної заяви викликають сумнів в їх дійсності та справжності, не надано доказів, які б спростовували дійсність доданих документів. Всі документи додані до позовної заяви (т.1 а.с. 19-95) належним чином завірені старшим помічником прокурора та відповідною печаткою Прокуратури міста Луцька. А тому, не викликають сумніву у колегії суддів Рівненського апеляційного господарського суду у їх дійсності.

Цим же клопотанням апелянт просить суд відкласти розгляд апеляційної скарги.

Апеляційний господарський суд не вбачає підстав для відкладення розгляду апеляційної скарги, враховуючи наступне.

Про місце, дату та час судового засідання сторони були повідомлені належним чином (а.с. 31-35).

Явка представників сторін в судове засідання не вимагалась.

Окрім того, господарський процес не обмежує коло осіб, які можуть бути представниками сторін в господарському спорі. А тому, скаржник не був позбавлений права направити уповноваженого представника в судове засідання.

Представники відповідачів в судове засідання 25.01.2012 року не з'явились. Відзивів на апеляційну скаргу не надходило. Судова колегія вважає, що неявка представників та неподання відзивів не перешкоджатиме перегляду рішення господарського суду Волинської області від 13.12.2011 року у справі №5004/2011/11.

Колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду, заслухала представників позивача та органу прокуратури, вивчила та дослідила матеріали справи та наявні в ній докази, розглянула матеріали апеляційної скарги та додані до неї документи, перевірила правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, та прийшла до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення господарського суду Рівненської області без змін, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, Постановою ради ЗАТ по туризму і екскурсіях "Укрпрофтур" (протокол №30/3) від 24.06.1998 року ДП "Волиньтурист" реорганізоване у Волинське обласне ЗАТ по туризму та екскурсіях "Волиньтурист", до складу якого увійшла і автобаза "Турист" (протокол №1 зборів акціонерів ЗАТ "Волиньтурист" від 01.10.1998 року).

Згідно з п.1.1. статуту Волинського обласного ЗАТ по туризму та екскурсіях "Волиньтурист", затвердженого загальними зборами 01.10.1998 року, товариство засноване у відповідності із Установчим договором про створення та діяльність ЗАТ шляхом реорганізації Волинського обласного ДП "Волиньтурист" Українського закритого акціонерного товариства по туризму та екскурсіях "Укрпрофтур" та є правонаступником Волинського обласного дочірнього підприємства "Волиньтурист".

Місцевим господарським судом встановлено, що відповідно до архівної виписки від 07.07.1998 року №571-40 з рішення №91 виконкому Луцької міської ради депутатів трудящих від 28.03.1975 року "Про виділення земельних ділянок під державне та індивідуальне будівництво" Волинській обласній раді по туризму та екскурсіях виділено під будівництво гаража на 12 автомашин та ремонтної майстерні за рахунок земель міськземфонду в кварталі №30 по вул.Лідавській земельну ділянку площею 0,25 га. Крім того, Волинській обласній раді по туризму та екскурсіях під розширення автобази "Турист" по вул.Гордіюк загальною площею 0,9 га затверджено акт вибору та виділено земельну ділянку площею 0,9 га. (а.с. 30).

Відповідно до архівної довідки обласного державного архіву Волинської обласної державної адміністрації від 30.03.1998 №165/1-40 в зведених річних звітах по основній діяльності Волинської обласної ради по туризму і екскурсіях за 1976-1977 роки є відомості, що обласній Раді були підпорядковані три туристично-екскурсійні господарства на самостійному балансі, а також авто гараж та ремонтно-будівельна група, які не були на самостійному балансі. (а.с. 54).

Рембудгрупа проводила будівництво об'єктів обласної Ради по туризму і екскурсіях, в т.ч. будівництво гаража обласної ради на 12 автомашин в м.Луцьку.

Згідно довідки ДП "Луцьке бюро подорожей та екскурсій" Волинського ЗАТ по туризму та екскурсіях "Волиньтурист", гараж по туризму перейменовано в автобазу "Турист" згідно з протоколом №2 від 23.12.1982 року. Автобаза "Турист" перейменована у філію Волинського обласного ДП "Волиньтурист" Українського АТ по туризму та екскурсіях автобаза "Турист" (рішення правління від 27.12.1994 року). Автобаза "Турист" перейменовувалась у філію Волинського обласного ЗАТ з туризму та екскурсій (протокол №1 від 01.10.1998 року). Рішенням загальних зборів Волинського обласного ЗАТ "Волиньтурист" від 26.02.2003 року (протокол №7/5) філія ЗАТ "Волиньтурист" автобаза "Турист" ліквідована. Правління ЗАТ "Волиньтурист" зобов'язано рішенням загальних зборів передати основні фонди та інше майно, обігові кошти автобази "Турист" на баланс дочірнього підприємства - Луцького бюро подорожей та екскурсій по ліквідаційному балансу.

Згідно рішенням виконавчого комітету Луцької міської ради №95 від 23.02.2001 року "Про оформлення права власності на нерухоме майно" Волинському обласному ЗАТ по туризму та екскурсіях "Волиньтурист" оформлено свідоцтво про право колективної власності на наступні об'єкти нерухомого майна:

-адмінбудинок на вул.Лідавській, 30 загальною площею 728, 7 кв.м..

-ремонтні бокси з операторною АЗС на вул.Лідавській, 30 загальною площею 409,9 кв.м.. (а.с. 37)

На підставі зазначеного рішення 15.03.2001 року відповідачу були видані свідоцтва серії ВЛ №00270 про право власності на адмінбудинок загальною площею 728,7 кв.м. по вул.Лідавській, 30 в м.Луцьку, свідоцтво серії ВЛ №00271 про право власності на ремонтні бокси з операторною АЗС загальною площею 409,9 кв.м. по вул.Лідавській, 30 в м.Луцьку. (а.с. 34,35).

Господарським судом першої інстанції встановлено, що Конституцією Української РСР від 30 січня 1937 року було встановлено, що власність розподіляється на соціалістичну та дрібну приватну (статті 5 і 9). У свою чергу соціалістична власність має форму або державної власності (всенародне добро), або форму кооперативно-колгоспної власності (власність окремих колгоспів, власність кооперативних об'єднань). Статтею 7 визначалось, що громадські підприємства в колгоспах і кооперативах з їх майном становлять громадську, соціалістичну власність колгоспів і кооперативних організацій.

Конституцією Української РСР в редакції 1978 року було встановлено, що майно профспілкових та інших громадських організацій, необхідне їм для здійснення статутних завдань є соціалістичною власністю. Соціалістична власність на засоби виробництва є у формі державної (загальнонародної) і колгоспно-кооперативної власності.

Цивільний кодекс Української РСР, дублюючи положення Конституції, визначив, що власність профспілкових та інших громадських організацій є соціалістичною та передбачав можливість передачі профспілкам майна державних організацій (ст. 91). Профспілкові та інші громадські організації володіють, користуються і розпоряджаються майном, що належить їм на праві власності, відповідно до їх статутів (положень) (ст. 97).

Главою VI Декларації про державний суверенітет України від 16.07.1990р. визначено, що весь економічний і науково-технічний потенціал, що створений на території України, є власністю її народу.

Постановою Верховної Ради УРСР від 15.10.1990 року "Про управління державним майном Української РСР" встановлено, що з метою захисту майнових прав та інтересів республіки, ефективного використання й збереження державного майна в умовах переходу до ринкових відносин і різноманітності форм власності до прийняття Закону Української РСР про Раду Міністрів Української РСР покласти на Раду Міністрів УРСР здійснення функцій по управлінню державним майном Української РСР, що є у загальнореспубліканській власності.

Постановою Верховної Ради Української РСР "Про захист суверенних прав власності Української РСР" від 29 листопада 1990 року №506 введено мораторій на території республіки на будь-які зміни форми власності і власника державного майна до введення в дію Закону Української РСР про роздержавлення майна, яка діяла до затвердження Верховною Радою України Державної програми приватизації на підставі Постанови ВР № 2164-ХІІ від 04 березня 1992 року.

Відповідно до Указу Президії Верховної Ради України від 30.08.1991 року №1452 "Про передачу підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України, у власність держави", Закону України від 10.09.1991 року №1540 "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України" майно та фінансові ресурси підприємств, установ, організацій та інших об'єктів союзного підпорядкування, розташовані на території України, є державною власністю України, в зв'язку з чим рішення державних органів, органів громадських, політичних, кооперативних, інших організацій і підприємств, посадових осіб, а також договори та інші угоди, прийняті чи здійснені на основі законодавства СРСР щодо зміни власника і форми власності, а також створення акціонерних та спільних підприємств за участю органів влади та управління Союзу РСР після прийняття Постанови ВРУ від 24.08.1991 року "Про проголошення незалежності України" без узгодження з відповідними органами, визначеними Кабінетом Міністрів України, вважаються недійсними.

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України "Про власність" (чинний на момент створення ЗАТ "Волиньтурист") національне багатство України: земля, її надра, повітряний простір, водні та інші природні ресурси, що знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, основні засоби виробництва у промисловості, будівництві, сільському господарстві, транспорті, зв'язку, житловий фонд, будівлі та споруди, фінансові ресурси, наукові досягнення, створена завдяки зусиллям народу України частка в загальносоюзному багатстві, зокрема в загальносоюзних алмазному та валютному фондах і золотому запасі, національні, культурні та історичні цінності, в тому числі й ті, що знаходяться за її межами, є власністю народу України.

Згідно із п.1 постанови Кабінету Міністрів України "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)" від 05.11.1991 року №311, яка прийнята на виконання постанов Верховної Ради УРСР від 08.12.1990р. "Про порядок введення в дію Закону Української РСР "Про місцеві Ради народних депутатів Української РСР та місцеве самоврядування", від 26.03.1991р. "Про введення в дію Закону Української РСР "Про власність", затверджено перелік державного майна України, яке передається до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності). Установлено, що державне майно України, крім майна, яке належить до комунальної власності, є загальнодержавною (республіканською) власністю.

З урахуванням постанови Верховної Ради України "Про управління майном підприємств, установ та організацій, що є у загальнодержавній власності" від 14.02.1992 року функція по управлінню державним майном покладена на Кабінет Міністрів України.

Постановою Верховної Ради України від 07.07 1992 року затверджено Тимчасове положення про Фонд державного майна України, пунктом 1 якого визначено, що Фонд державного майна України є державним органом, який здійснює державну політику в сфері приватизації державного майна, виступає орендодавцем майнових комплексів, що є загальнодержавною власністю та у своїй діяльності Підпорядкований і підзвітний Верховній Раді України.

Постановою Верховної Ради України від 10 квітня 1992 року №2268-ХП “Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташовані на території України” визначено, що майно та фінансові ресурси розташованих на території України підприємств, установ та об'єктів, що перебували у віданні центральних органів цих організацій, до визначення правонаступників загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР вирішено передати Фонду державного майна України.

Пунктами 1, 3 Постанови Верховної Ради України від 04 лютого 1994 року №3943-ХП "Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР" встановлено, що тимчасово, до законодавчого визначення суб'єктів права власності майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташованого на території України, це майно є загальнодержавною власністю.

Згідно із висновком Міністерства юстиції України від 19 серпня 2005 року №19-37-254, майно колишніх профспілкових організацій після 24 серпня 1991 року і на даний час було і залишається державною власністю, оскільки питання щодо суб'єктів права власності цього майна на законодавчому рівні не було врегульовано.

Відповідно до ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із ст.34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доказів надання уповноваженим державним органом згоди на відчуження спірного майна шляхом його внесення до статутного капіталу АТ "Укрпрофтур" не надано, а тому згідно із ст.128 Цивільного кодексу УРСР, ст.ст. 4, 33, 48, 55 Закону України "Про власність" (чинних на момент створення АТ "Укрпрофтур") відсутні підстави вважати таке майно правомірно набутим АТ "Укрпрофтур".

16.06.1992 року було прийнято Закон України "Про об'єднання громадян", введений в дію 18.07.1992 року.

Згідно зі статтею 1 вказаного Закону "Про об'єднання громадян" об'єднанням громадян є добровільне громадське формування, створене на основі єдності інтересів для спільної реалізації громадянами своїх прав і свобод. Об'єднання громадян, незалежно від назви (рух, конгрес, асоціація, фонд, спілка тощо) відповідно до цього Закону визнається політичною партією або громадською організацією. Особливості правового регулювання діяльності профспілок визначаються Законом України про профспілки, який був прийнятий значно пізніше, а саме: особливості правового регулювання, засади створення, права та гарантії діяльності професійних спілок в Україні були визначені Законом України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" від 15 вересня 1999 року, із змінами і доповненнями. Дія цього Закону поширюється на діяльність профспілок, їх організацій, об'єднань профспілок, профспілкових органів і на профспілкових представників у межах їх повноважень, на роботодавців, їх об'єднання, а також на органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Отже, до набуття чинності цим Законом діяльність професійних спілок України була врегульована положеннями Закону України "Про об'єднання громадян".

Відповідно до статті 21 Закону України "Про об'єднання громадян" об'єднання громадян може мати у власності кошти та інше майно, необхідне для здійснення його статутної діяльності. Об'єднання громадян набуває право власності на кошти та інше майно, передане йому засновниками, членами (учасниками) або державою, набуте від вступних та членських внесків, пожертвуване громадянами, підприємствами, установами та організаціями, а також на майно, придбане за рахунок власних коштів чи на інших підставах, не заборонених законом.

Законом України "Про власність" від 07.02.1991 року № 697-ХІІ, зокрема, статтею 20 було визначено, що професійні спілки та їхні громадські обєднання є субєктами права колективної власності.

Відповідно до статті 21 Закону України "Про власність" право колективної власності виникає на підставі: добровільного об'єднання майна громадян і юридичних осіб для створення кооперативів, акціонерних товариств, інших господарських товариств і об'єднань; передачі державних підприємств в оренду; викупу колективами трудящих державного майна; перетворення державних підприємств в акціонерні та інші товариства; безоплатної передачі майна державного підприємства у власність трудового колективу, державних субсидій; пожертвувань організацій і громадян, інших цивільно-правових угод.

Отже, чинне законодавство України не передбачало підстав виникнення права власності громадського об'єднання шляхом передачі майна від загальносоюзних громадських організацій новоствореним в Україні громадським організаціям або в порядку правонаступництва загальносоюзної громадської організації новоствореною республіканською громадською організацією.

Як вбачається з переліку установ, організацій і підприємств, які станом на 24.09.1991 року знаходились у віданні Української республіканської ради по туризму та екскурсіях Федерації профспілок України загальносоюзної конференції профспілок (колишнього ВЦРПС), підписаного заступником голови Фонду Державного майна України, (а.с.70) до вказаного переліку по Волинській області входив автобаза "Турист", що знаходиться за адресою: м.Луцьку по вул.Лідавській, 30.

З врахуванням наведених правових норм та матеріалів справи суд приходить до висновку, що майно передане, зокрема, профспілковим організаціям, належало до державної власності та передавалось останнім виключно у відання. Проте, передача майна у відання ніяким чином не є передачею майна у власність з огляду на різне правове значення даних форм управління майном, так і на юридичні наслідки реалізації прав на це майно, а відтак автобаза "Турист", яка перебувала у віданні Федерації профспілок України та в подальшому передана акціонерному товариству "Укрпрофтур", є державною власністю і здійснення будь-яких дій щодо зміни власника цього майна є неправомірним.

Відповідно до статті 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

За змістом Закону України "Про приватизацію державного майна" відчуження майна, що перебуває у державній власності, можливе в порядку його приватизації, яка здійснюється на основі передбачених ч.2 ст.2 Закону принципів, визначеними у статті 7 Закону органами у порядок і способи, які передбачені розділом ІІ Закону.

В даному випадку державне майно вибуло з володіння держави без її волі та згоди (не надано також доказів делегування державою права розпорядження спірним майном іншим особам), тобто відсутній правочин за яким власником чи особою, якій власником делеговано право розпорядження майном, здійснено відчуження майна.

Статтею 393 Цивільного кодексу України передбачено, що правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт.

Враховуючи те, що спірне майно не належало до комунального майна, приймаючи рішення №95 від 23.02.2001р. про оформлення права власності на адмінбудинок на вул. Лідавській, 30 загальною площею 728, 7 кв.м.(Д-2) та ремонтні бокси з операторною АЗС на вул. Лідавській, 30 загальною площею 409,9 кв.м за ЗАТ по туризму та екскурсіях “Волиньтурист”, виконком Луцької міської ради вийшов за межі наданих йому законом повноважень, оскільки вирішення такого питання було віднесено до виключної компетенції Фонду державного майна України.

За таких обставин вимога прокурора про визнання недійсним та скасування рішення виконавчого комітету Луцької міської ради народних депутатів №95 від 23.02.2001 року "Про оформлення права власності на нерухоме майно" в частині оформлення Волинському обласному ЗАТ по туризму та екскурсіях "Волиньтурист" свідоцтв про право колективної власності на об'єкти нерухомого майна: адмінбудинку загальною площею 728,7 кв.м., ремонтні бокси з операторною АЗС загальною площею 409,9 кв.м., що знаходяться в м.Луцьку по вул.Лідавській, 30, обґрунтована і підлягає до задоволення.

З огляду на викладене підлягають до задоволення вимоги прокурора про визнання за державою в особі Фонду державного майна України права власності на адмінбудинок на вул. Лідавській, 30 загальною площею 728, 7 кв.м.(Д-2) та на ремонтні бокси з операторною АЗС на вул.Лідавській, 30 загальною площею 409,9 кв.м.; про зобов'язання Волинського обласного ЗАТ по туризму та екскурсіях "Волиньтурист" повернути державі в особі Фонду державного майна України безпідставно набуте майно.

У відповідності із ст.ст. 316, 387 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб, власник не може бути позбавлений права власності на своє майно, крім випадків, передбачених цим Законом та іншими законодавчими актами Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Стаття 1212 ЦК України визначає, що особа, яка набула майно без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Обов'язковою умовою для застосування наслідків ст. 1212 ЦК України є відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто, мова іде, зокрема, про помилку, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до виникнення цивільних прав та обовязків в розумінні ст.11 ЦК України.

За змістом ст.328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності встановлена судом.

Наслідком безпідставно набутого майна є обов'язок повернути безпідставно набуте майно в натурі (ст. 1213 ЦК України).

Відповідно до ст.16 ЦК України та ст.20 ГК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, і визнання права.

Відповідно до ст.392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Наявність даного спору між сторонами по справі свідчить про невизнання, зокрема, відповідачами права власності держави в особі Фонду державного майна України на спірне майно.

Місцевим господарським судом було правомірно поновлено строк позовної давності з огляду на наступне.

В позовній заяві посилається на те, що про порушення вимог чинного законодавства щодо використання державного майна, яке перебуває у володінні Федерації профспілок України та створених нею суб'єктів господарювання прокуратурі м.Луцька стало відомо у вересні 2011 під час проведеної перевірки.

Відповідно до ст.256 ЦК України позовною давністю є строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 Цивільного кодексу України визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч.1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно з п.4 ч.1 ст.268 ЦК України позовна давність не поширюється на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право (п. 4).

Отже, строк позовної давності на вимогу про визнання недійсним та скасування рішення виконавчого комітету Луцької міської ради №437 від 31.08.2000 року не поширюється.

Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Відповідно до ч.5 ст.267 ЦК України якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Враховуючи обізнаність Фонду державного майна України як органу уповноваженого здійснювати управління державним майно, а відтак пропуску строків позовної давності щодо повернення майна, враховуючи протиправність набуття в даному випадку спірного майна, з метою захисту інтересів держави та припинення протиправного користування іншими особами державним майном, суд першої інстнації визнав поважними причини пропуску строку позовної давності в частині вимог про визнання за державою в особі Фонду державного майна України право власності на адмінбудинок на вул.Лідавській, 30 загальною площею 728,7 кв.м.(Д-2) та ремонтні бокси з операторною АЗС на вул.Лідавській, 30 загальною площею 409,9 кв.м.; зобовязання Волинського обласного закритого акціонерного товариства по туризму та екскурсіях "Волиньтурист" повернути державі в особі Фонду державного майна України безпідставно набуте майно - адмінбудинок на вул.Лідавській, 30 загальною площею 728, 7 кв.м.(Д-2) та ремонтні бокси з операторною АЗС на вул.Лідавській, 30 загальною площею 409,9 кв.м..

А тому, Рівненський апеляційний господарський суд прийшов до висновку, що рішення господарського суду Волинської області від 13.12.2011 року у справі №5004/2011/11 відповідає нормам матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Рівненський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду Волинської області від 13.12.2011 року у справі №5004/2011/11 - залишити без змін, а апеляційну скаргу відповідача-1 Волинського обласного закритого акціонерного товариства по туризму та екскурсіях "Волиньтурист" на рішення господарського суду Волинської області від 13.12.2011 року у справі №5004/2011/11 - залишити без задоволення.

2. Справу №5004/2011/11 повернути до господарського суду Волинської області.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку згідно з Розділом XII-1 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя Демидюк О.О.

Суддя Щепанська Г.А.

Суддя Бригинець Л.М.

1269/12