Рішення № 21274767, 23.12.2011, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16                                                   тел. 235-24-26

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"23" грудня 2011 р. Справа № 20/119-11

Господарський суд Київської області у складі судді Бабкіної В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Бориспільської міської ради Київської області

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

про внесення змін до умов договору оренди землі від 14.03.2005 р. та стягнення 82693,30 грн.

секретар судового засідання (пом. судді): Новікова І.С.

за участю представників:

від позивача: ОСОБА_2 –довіреність від 15.09.2011 р. № 12-27-4639,

від відповідача: ОСОБА_3 –довіреність б/н від 25.11.2011 р.

Обставини справи:

До господарського суду Київської області звернулась Бориспільська міська рада Київської області (далі –позивач) з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі –відповідач) про внесення змін до умов договору оренди землі від 14.03.2005 р. та стягнення 82693,30 грн.

Ухвалою господарського суду Київської області від 31.10.2011 р. було порушено провадження у даній справі.

Позивач, вважаючи, що його права порушені, просить суд внести зміни до договору оренди землі, укладеного Бориспільською міською радою з ФОП ОСОБА_1, виклавши його пункт 2.7.1 в наступній редакції: «Річна орендна плата вноситься Орендарем виключно в грошовій формі у розмірі 5% (п'ять) від нормативної грошової оцінки земель на підставі витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, виконаного управлінням Держкомзему у місті Бориспіль Київської області. Орендна плата вноситься орендарем на розрахунковий рахунок Орендодавця: № 33211812700004 КБК 13050200, УДК в Київській області в м. Бориспіль, МФО 821018 ЗКПО 23570059 місцевий бюджет».

Зазначені позовні вимоги Бориспільська міська рада обґрунтовує, зокрема, тим, що у зв’язку із внесенням змін до Закону України «Про плату за землю» та набранням чинності Податковим кодексом України, міська рада зверталась до відповідача з листами, повідомляючи його про необхідність внесення змін до договору з метою приведення його у відповідність до вимог чинного законодавства та направляла йому приведений у таку відповідність додатковий договір, але відповідач, в свою чергу, звернення позивача залишив без відповіді, а додатковий договір не підписав.

Отже, на переконання позивача, для приведення договору оренди земельної ділянки від 14.03.2005 р. у відповідність до вимог діючого законодавства, необхідно внести зміни до пункту 2.7.1 договору в частині визначення ставки орендної плати в розмірі 5% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Окрім того, позивач просив суд стягнути з ФОП ОСОБА_1 витрати надходжень бюджету за оренду землі в сумі 82693,30 грн., наголошуючи на тому, що відповідач проігнорував неодноразові звернення міської ради щодо внесення змін до договору і визначення розміру орендної плати не менше, ніж у трикратному розмірі земельного податку, що встановлювався Законом України «Про плату за землю», а на даний час - Податковим кодексом України, та в розмірі, передбаченому рішенням міської ради, а саме –5 %. Вказаний факт, за твердженням позивача, призвів до настання негативних наслідків для бюджету у вигляді недоотримання його надходжень від орендної плати за землю, у зв’язку з чим Бориспільська міська рада просила суд з посиланням на приписи, зокрема, статей 224, 225 Господарського кодексу України, ст. 157 Земельного кодексу України та Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженого Постановою КМ України від 19 квітня 1993 р. № 284, стягнути з ФОП ОСОБА_1 82693,30 грн. донарахованої відповідачеві за 2010 та 2011 роки орендної плати.

Розгляд справи відкладався.

12.12.2011 р. до господарського суду відповідачем було подано відзив на позовну заяву Бориспільської міської ради, згідно з якою відповідач заперечує проти позову, посилаючись на те, що згідно з ч. 1 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Водночас, згідно з п. 2.4 договору оренди землі від 14.03.2005 р., сторонами було визначено, що умови цього договору зберігають свою чинність на строк його дії у випадках, коли після набуття чинності договором, законодавством встановлені інші правила, ніж передбачені Договором.

Крім того, всупереч наведеному у позовній заяві, пункт 2.7.6 договору має іншу редакцію. Так, згідно з п. 2.7.6 договору у разі збільшення земельного податку розмір орендної платні за згодою сторін може бути збільшено на відповідну суму за вимогою орендодавця, але не частіше, ніж раз на рік.

Таким чином, відповідно до умов укладеного договору, його п. 2.7.6 не зобов'язує відповідача щороку переглядати розмір орендної плати. На переконання відповідача, це умова договору, яка надає право сторонам договору за бажанням за своєю спільною згодою переглянути розмір орендної плати у разі збільшення розміру земельного податку.

Також відповідач наголошував на тому, що правовідносини щодо оренди землі полягають у оплатному користуванні земельною ділянкою на умовах, передбачених договором. Такі правовідносини (і зобов'язання щодо оплатної передачі, і зобов'язання щодо користування і сплати орендної плати) виникають між орендодавцем і орендарем одночасно в момент укладання договору оренди. Відповідно до постанови Вищого Господарського суду України від 22.12.2009 р. у справі № 2-1/10068-2008, положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України»щодо внесення змін до частин четвертої та п'ятої статті 21 Закону України «Про оренду землі»можуть і повинні бути застосовані до орендних відносин, які виникають після набрання ним чинності, тобто до договорів (і, відповідно, розмірів орендної плати), які укладаються після набрання чинності зазначеним законом. Щодо договорів, укладених до внесення у законодавство відповідних змін, то така зміна можлива лише на умовах та за підставами, передбаченими договором, або якщо законом прямо передбачена відповідна умова, при настанні якої орендна плата підлягає перегляду.

Також відповідач заперечив проти вимоги позивача про стягнення 82693,30 грн. з мотивів відсутності заподіяння ФОП ОСОБА_1 збитків бюджету, що унеможливлює застосування приписів ст.ст. 224, 225 ГК України, та зазначив про відсутність підстав для відшкодування збитків в порядку приписів ст. 157 Земельного кодексу України та п. 3 Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, що затверджений Постановою КМ України від 19 квітня 1993 р. № 284.

Також відповідач зазначав, що посилання позивача на те, що відповідач не реагував на письмові пропозиції міської ради щодо внесення змін до договору і одночасно ухилявся від виконання закону, не відповідають дійсності, оскільки проект додаткового договору був надісланий позивачем відповідачу за два дні до подання позовної заяви листом від 19.10.2011 р. № 14-20-5274. При цьому щодо вимог позивача про самостійне обчислення орендної плати з урахуванням нормативно-грошової оцінки, викладених у листі від 23.01.2009 р. № 12-31-406, відповідач наголошує на виконанні цих вимог, оскільки ФОП ОСОБА_1 самостійно обчислює суму орендної плати з урахуванням нормативно-грошової оцінки землі.

У судовому засіданні 23.12.2011 р. представником відповідача було подано суду доповнення до відзиву на позовну заяву.

У судових засіданнях 15.11.2011 р., 13.12.2011 р. та 23.12.2011 р. представник позивача позовні вимоги підтримував.

У судових засіданнях 29.11.2011 р., 13.12.2011 р. та 23.12.2011 р. представник відповідача проти позову заперечував.

У судовому засіданні 23.12.2011 р. було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

встановив:

14.03.2005 року між Бориспільською міською радою (орендодавець) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (орендар) був укладений договір оренди землі.

Згідно з п.п. 1.1, 1.3, 2.3.1 договору орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне володіння і користування земельну ділянку для виробничих потреб (під розміщення виробничої бази) по вул. Шевченка, 100 в м. Бориспіль, площею 1,7276 гектарів строком на 10 років.

На час укладання договору орендна плата була встановлена у розмірі 1 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки (п. 2.7.1 договору).

Згідно з п. 2.4 договору оренди землі від 14.03.2005 р., сторонами було визначено, що умови цього договору зберігають свою чинність на строк його дії у випадках, коли після набуття чинності договором, законодавством встановлені інші правила, ніж передбачені Договором.

Водночас, згідно з п. 2.7.6 договору у разі збільшення земельного податку розмір орендної плати за згодою сторін може бути збільшено на відповідну суму за вимогою орендодавця, але не частіше, ніж раз на рік.

Слід зазначити, що відповідно до вимог ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст. 12 Земельного кодексу України, п. 12 Розділу Х Перехідних положень Земельного кодексу України, до повноважень Бориспільської міської ради в галузі земельних відносин належить розпорядження землями територіальної громади в межах м. Бориспіль, зокрема, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності.

На підставі п.п. 34, 35 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Бориспільська міська рада V скликання Київської області прийняла рішення «Про затвердження відсотків від нормативної грошової оцінки земельних ділянок для встановлення розмірів орендної плати в межах м. Борисполя»від 06.03.2008 р. № 3370-30-V та «Про внесення змін до рішення міської ради від 06.03.2008 р. № 3370-30-V «Про затвердження відсотків від нормативної грошової оцінки земельних ділянок для встановлення розмірів орендної плати в межах м. Борисполя»від 16.12.2008 р. № 5074-44-V, копії яких долучено до матеріалів справи.

Вказаними рішеннями було затверджено відсотки орендної плати за землю, виходячи з нормативної грошової оцінки земельних ділянок в межах м. Борисполя, в розмірах від 3 % до 12 % з урахуванням цільового призначення земельної ділянки.

Як зазначає позивач, пунктом 1.7 рішення від 06.03.2008 р. № 3370-30-V для виробничих потреб встановлено відсоткову ставку в розмірі 5 %.

Проте, з наданих позивачем до матеріалів справи копій рішень «Про затвердження відсотків від нормативної грошової оцінки земельних ділянок для встановлення розмірів орендної плати в межах м. Борисполя»від 06.03.2008 р. № 3370-30-V та «Про внесення змін до рішення міської ради від 06.03.2008 р. № 3370-30-V «Про затвердження відсотків від нормативної грошової оцінки земельних ділянок для встановлення розмірів орендної плати в межах м. Борисполя»від 16.12.2008 р. № 5074-44-V, не вбачається встановлення відсотків для земельних ділянок з цільовим призначенням –для виробничих потреб.

Також Бориспільською міською радою приймалося рішення від 31.05.2007 р. № 1369-18-V «Про внесення змін до договору оренди землі від 14 березня 2005 року, укладеного між міською радою та приватним підприємцем ОСОБА_1», яким відповідачу встановлено відсоткову ставку за оренду землі в розмірі 5 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Проте зазначене рішення позивача не приймається судом до уваги, оскільки з преамбули вказаного рішення слідує, що воно прийняте у зв’язку з прийняттям міською радою рішення від 29.06.2006 р. № 24-ІІІ-V«Про затвердження відсотків від нормативної грошової оцінки земельних ділянок для встановлення розмірів орендної плати в межах м. Борисполя». Між тим, вказане рішення від 29.06.2006 р. № 24-ІІІ-V втратило чинність згідно з п. 2 вказаного вище рішення від 06.03.2008 р. № 3370-30-V, як слідує зі змісту останнього.

Згідно із вимогами ч. 1 ст. 124 Земельного кодексу України, ч. 2 ст.16 Закону України «Про оренду землі»передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки. Право оренди згідно з частиною 2 статті 126 Земельного кодексу України оформлюється договором, який реєструється відповідно до закону.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про оренду землі»оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Статтею 13 цього ж Закону встановлено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до статті 15 Закону України «Про оренду землі»орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку їх внесення і перегляду та відповідальності за її несплату є однією із істотних умов договору оренди землі.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України»№ 309-VІ від 03.06.2008 р. були внесені зміни до частин 4, 5 статті 21 Закону України «Про оренду землі», згідно з якими річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, надходить до відповідних бюджетів, розподіляється і використовується відповідно до закону і не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється Законом України «Про плату за землю»; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим законом. Річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, не може перевищувати 12 відсотків їх нормативної грошової оцінки. При цьому в разі визначення орендаря на конкурентних засадах може бути встановлений більший розмір орендної плати, ніж зазначений у цій частині. Вказаний закон набрав чинності з моменту опублікування 04.06.2008 року. Вищевказані зміни діяли до 01.01.2011 р.

На даний час статтею 21 Закону України «Про оренду землі»встановлено, що орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою; розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).

01.01.2011 р. набрав чинності Податковий кодекс України, відповідно до ст. 288 якого: 288.1. Підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

288.4.          Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.

288.5.          Розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу:

288.5.1.          не може бути меншою:

для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом;

для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом;

288.5.2.          не може перевищувати:

а)          для земельних ділянок, наданих для розміщення, будівництва, обслуговування та експлуатації об'єктів енергетики, які виробляють електричну енергію з відновлюваних джерел енергії, включаючи технологічну інфраструктуру таких об'єктів (виробничі приміщення, бази, розподільчі пункти (пристрої), електричні підстанції, електричні мережі), - 3 відсотки нормативної грошової оцінки;

б)          для інших земельних ділянок, наданих в оренду, - 12 відсотків нормативної грошової оцінки.

З огляду на наведені приписи законодавства позивач вважає, що спірний договір в частині встановлення розміру орендної плати є таким, що суперечить чинному законодавству.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, всебічно оцінивши їх в сукупності, суд встановив, що заявлена позовна вимога про внесення змін до договору оренди землі задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 2 статті 11 ЦК України підставами для виникнення прав та обов’язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі статтею 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 792 ЦК України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов'язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про оренду землі», зміна умов договору оренди здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору спір розглядається у судовому порядку.

Відповідно до частини другої статті 651 Цивільного кодексу України, договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом; а також у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору (ст. 652 ЦК України).

Частиною 3 статті 653 ЦК України передбачено, що у разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

Відповідно до ст. 654 ЦК України, зміна умов договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється, якщо інше не встановлено договором, законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Як слідує з матеріалів справи, укладений між позивачем та відповідачем договір оренди землі не передбачає можливості зміни його умов у вигляді збільшення розміру орендної плати.

Більш того, як зазначалося вище, згідно з п. 2.4 договору оренди землі від 14.03.2005 р., сторонами було визначено, що умови цього договору зберігають свою чинність на строк його дії у випадках, коли після набуття чинності договором, законодавством встановлені інші правила, ніж передбачені договором.

При цьому суд дійшов висновку, що відповідно до умов укладеного договору, його підпункт 2.7.6 не зобов'язує відповідача щороку переглядати розмір орендної плати. Це умова договору, яка надає право сторонам договору, за бажанням, за спільною згодою, переглянути розмір орендної плати у разі збільшення розміру земельного податку.

Окрім того, слід зауважити, що збільшення розміру земельного податку як такого у даному випадку не відбувалося, оскільки ставка земельного податку в розмірі 1% від нормативної грошової оцінки земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлена на даний час статтею 274 Податкового кодексу України (за винятком земельних ділянок, зазначених у статтях 272, 273, 276 і 278 цього Кодексу). Водночас, статтею 7 Закону України «Про плату за землю», що діяв до набрання чинності Податковим кодексом України, було передбачено, що ставки земельного податку із земель, грошову оцінку яких встановлено, встановлюються у розмірі одного відсотка від їх грошової оцінки, за винятком земельних ділянок, зазначених у частинах п'ятій - десятій цієї статті та частині другій статті 6 цього Закону.

Поряд з цим, приписами статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Обов'язок доказування визначається предметом спору. За загальним правилом тягар доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

Позивач, всупереч наведеним вимогам ст.ст. 33, 34 ГПК України, не надав суду належних доказів неодноразового звернення до ФОП ОСОБА_1 з пропозиціями про внесення змін до договору оренди землі чи вимогами про його приведення у відповідність до приписів законодавства, якими, зокрема, є поштові квитанції та поштові реєстри з відміткою пошти.

Крім того, суду не надано жодного доказу, з якого вбачалося б, що відповідач відмовлявся внести зміни до договору оренди землі від 14.03.2005 р.

Натомість судом врахований і той факт, що проект додаткового договору був надісланий відповідачу за два дні до подання позовної заяви листом позивача від 19.10.2011 р. № 14-20-5274. При цьому у листі від 23.01.2009 р. № 12-31-406, на який позивач посилається як на доказ звернення міської ради до підприємця щодо внесення змін до договору, йдеться про необхідність орендареві самостійно обчислювати орендну плату з урахуванням нормативно-грошової оцінки.

З огляду на викладене, позовна вимога Бориспільської міської ради про внесення змін до договору оренди землі від 14.03.2005 р., укладеного з ФОП ОСОБА_1, є безпідставною, необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Окрім того, позивач просить суд стягнути з відповідача витрати надходжень бюджету за оренду в розмірі 82693,30 грн., мотивуючи свою позицію тим, що внаслідок ухилення відповідача від внесення змін до договору оренди землі бюджет недоотримав вказану суму коштів.

Суд, дослідивши вказану позовну вимогу, встановив, що її предметом є вимога про стягнення 82693,30 грн. збитків у вигляді втраченої вигоди.

Відповідно до ст. 224 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом (ч. 1 ст. 225 ГК України).

Згідно зі ст. 157 Земельного кодексу України, відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів або погіршує якість земель, розташованих у зоні їх впливу, в тому числі внаслідок хімічного і радіоактивного забруднення території, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами і стічними водами. Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктами 3, 4, 5 Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 284 від 19.04.1993 року, передбачено, що відшкодуванню підлягають: вартість житлових будинків, виробничих та інших будівель і споруд, включаючи незавершене будівництво; вартість плодоягідних та інших багаторічних насаджень; вартість лісових і дерево-чагарникових насаджень; вартість водних джерел (колодязів, ставків, водоймищ, свердловин тощо), зрошувальних і осушувальних систем, протиерозійних і протиселевих споруд; понесені витрати на поліпшення якості земель за період використання земельних ділянок з урахуванням економічних показників, на незавершене сільськогосподарське виробництво (оранка, внесення добрив, посів, інші види робіт), на розвідувальні та проектні роботи; інші збитки власників землі і землекористувачів, у тому числі орендарів, включаючи і неодержані доходи, якщо вони обгрунтовані. Розміри збитків визначаються в повному обсязі відповідно до реальної вартості майна на момент заподіяння збитків, проведених витрат на поліпшення якості земель (з урахуванням ринкової або відновної вартості). Збитки відшкодовуються власникам землі і землекористувачам, у тому числі орендарям, підприємствами, установами, організаціями та громадянами, що їх заподіяли, за рахунок власних коштів не пізніше одного місяця після затвердження актів комісій, а при вилученні (викупі) земельних ділянок - після прийняття відповідною радою рішення про вилучення (викуп) земельних ділянок у період до видачі документа, що посвідчує право на земельну ділянку підприємства, установи, організації або громадянина.

Водночас, згідно зі ст. 22 Цивільного кодексу України, збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

За загальним принципом цивільного права особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, як-то: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (шкода); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.

Анаголічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 18.02.2010 р. у справі № 20/035-09.

Важливим елементом доказування наявності шкоди є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а шкода, яка завдана особі, - наслідком такої протиправної поведінки.

Як зазначалося вище, відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Проте, всупереч наведеним приписам процесуального закону, позивач не довів суду наявності причинно-наслідкового зв'язку між протиправними, на думку позивача, діями відповідача та завданими збитками у вигляді втрат надходжень бюджету.

Крім того, будь-яких доказів, зокрема, письмових, на підтвердження заподіяння відповідачем збитків позивач суду не надав, внаслідок чого суд дійшов висновку, що позивачем не доведено за допомогою належних і допустимих доказів сам факт спричинення відповідачем збитків на суму 82693,30 грн., у зв’язку з чим вимога позивача про стягнення з відповідача збитків є безпідставною та необґрунтованою.

Також суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з приписами ч. 3 ст. 653 Цивільного кодексу України, у разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

Наведене унеможливлює застосування положень законодавства щодо компенсації позивачу втрат бюджету.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог Бориспільської міської ради у повному обсязі.

Витрати по сплаті судового збору, у відповідності до статті 49 ГПК України, у разі відмові у позові покладаються судом на позивача.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

          У задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Суддя                                                             В.М. Бабкіна

Дата підписання рішення –28.12.2011 р.