Рішення № 21274493, 21.12.2011, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну(Симона Петлюри), 16 тел. 235-24-26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" грудня 2011 р. Справа № 14/165-11

Господарський суд Київської області у складі судді Бацуци В. М.

при секретарі судового засідання Щур О. Д.

за участю представників учасників процесу:

від позивача: ОСОБА_1 (довіреність № 268 від 19.09.2011 р.);

від відповідача: не зявились;

розглянувши матеріали справи

за позовом Приватного акціонерного товариства „Страхова компанія „Граве Україна”, м. Львів

до Товариства з обмеженою відповідальністю „Агропромбудіндустрія”, с. Горенка, Києво-Святошинський район

про стягнення 7075, 00 грн.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ПРАТ „Страхова компанія „Граве Україна” звернулось в господарський суд Київської області із позовом до ТОВ „Агропромбудіндустрія” про стягнення 7075, 00 грн. виплаченого страхового відшкодування в порядку регресу - збитків.

Позовні вимоги обґрунтовані позивачем наступним.

10.04.2008 p. між ЗАТ „СК „ІНПРО” та гр. ОСОБА_2. було укладено договір страхування № 0005553.30-0240.025. Згідно договору страхування було застраховано автомобіль марки „Деу”, державний номерний знак НОМЕР_2.

Позивач у своїй позовній заяві зазначає, що в подальшому ЗАТ „Страхова компанія „ІНПРО” було перейменовано у ЗАТ „Страхова компанія „Граве Україна”, яка зберігає за собою всі права та обовязки ЗАТ „Страхова компанія „ІНПРО”. 30.03.2010 р. на виконання вимог Закону України „Про акціонерні товариства” ЗАТ „Страхова компанія „Граве Україна” перейменоване на ПРАТ „Страхова компанія „Граве Україна”.

Відповідно до договору страхування страховик повинен відшкодувати шкоду, що трапилась в результаті страхового випадку, а саме: пошкодження, втрата або знищення транспортного засобу або додаткового обладнання внаслідок ДТП - дорожньо-транспортної пригоди за участю транспортного засобу.

01.09.2008 р. страхувальник повідомив страховика, про випадок, а саме дорожньо-транспортну пригоду, що сталася 28.08.2008 р. у с. Горенка Києво-Святошинського району Київської області по вул. Садова, за участю громадян: 1) страхувальник, керував застрахованим ТЗ; 2) ОСОБА_3 керував автомобілем „Зил”, державний номерний знак НОМЕР_1.

Відповідно до постанови Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29.08.2008 р. ОСОБА_3 рухаючись заднім ходом, не переконався, що це буде безпечним, в результаті чого відбулося зіткнення із застрахованим ТЗ. У результаті зіткнення застрахований ТЗ отримав механічні пошкодження.

Перелік пошкоджень застрахованого ТЗ мітять довідка ДАІ (первинна) та акт огляду транспортного засобу № 278013, який складений для визначення вартості матеріального збитку (Звіт ТОВ „Естімейт” № 2780 від 02.12.2008 р.).

На підставі укладеного договору страхування та, відповідно до страхового акту № СНТ/0005553.30.0240.025/2, страховик перерахував для подальшого ремонту застрахованого ТЗ на рахунок ТОВ „УзДеу-Україна” належне страхове відшкодування у розмірі 7 075, 00 грн., про що свідчить платіжне доручення № 4 від 17.02.2009 p.

Отже, згідно з законодавством ПРАТ „Страхова компанія „Граве Україна” має право регресної вимоги до ТОВ „Агропромбудіндустрія” для отримання страхового відшкодування в порядку регресу.

Ухвалою господарського суду Київської області від 30.10.2011 р. порушено провадження у справі № 14/165-11 за позовом ПРАТ „Страхова компанія „Граве Україна” до ТОВ „Агропромбудіндустрія” про стягнення 7075, 00 грн. і призначено її розгляд у судовому засіданні за участю представників учасників процесу на 16.11.2011 р.

16.11.2011 р. за наслідками судового засідання судом винесено ухвалу, якою відкладено розгляд справи на 07.12.2011 р.

07.12.2011 р. за наслідками судового засідання судом винесено ухвалу, якою відкладено розгляд справи на 21.12.2011 р.

21.12.2011 р. у судовому засіданні представник позивача надав документи, витребувані судом, та усні пояснення щодо своїх позовних вимог, позовні вимоги підтримав, вважає їх обґрунтованими і правомірними та такими, що підлягають задоволенню з підстав, зазначених в позовній заяві.

Представник відповідача у судове засідання не зявився, хоча про судове засідання був повідомлений належним чином, про причини своєї неявки у судове засідання суд не повідомив, відзив на позовну заяву та інші документи, витребувані судом, не надав.

За наслідками судового засідання судом оголошено вступну і резолютивну частини рішення у даній справі.

Заслухавши пояснення представників учасників процесу, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, суд -

ВСТАНОВИВ:

28.08.2008 р. о 10 годині 50 хвилині в с. Горенка Києво-Святошинського району Київської області по вул. Садова відбулась дорожньо-транспортна пригода (надалі дтп) за участю транспортного засобу - автомобіля „ЗИЛ-ММЗ”, реєстраційний номер НОМЕР_1, що належав ТОВ „Агропромбудіндустрія” і перебував під керуванням фізичної особи ОСОБА_3., та транспортного засобу - автомобіля „Деу Нексія”, реєстраційний номер НОМЕР_2, що належав фізичній особі ОСОБА_2. і перебував під його керуванням.

У процесі розгляду справи судом встановлено, що на момент скоєння дтп право власності фізичної особи ОСОБА_2. на транспортний засіб - автомобіль „Деу Нексія”, реєстраційний номер НОМЕР_2, підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3

На момент скоєння дтп транспортний засіб - автомобіль „ЗИЛ-ММЗ”, реєстраційний номер НОМЕР_1, що належав ТОВ „Агропромбудіндустрія”, був під керуванням фізичної особи ОСОБА_3., що працював у ТОВ „Агропромбудіндустрія”, під час виконання ним трудових обовязків, що підтверджується довідкою № 1801 Відділу ДАІ Києво-Святошинського району Київської області, довідкою б/н від 07.11.2008 р. Києво-Святошинського РУ ГУ МВС України в Київській області, полісом № ВВ/9103354 обовязкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 28.08.2008 р., укладеним між ТОВ „Агропромбудіндустрія” і АТ „Українська пожежно-страхова компанія”, наявними у матеріалах справи.

Крім того, вищевказані обставини та обставини дтп і наявність вини фізичної особи ОСОБА_3. у скоєнні вищевказаної дтп та у завданні майнової шкоди фізичній особі ОСОБА_2. внаслідок скоєння дтп підтверджуються постановою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29.08.2008 р. у справі № 3-20153/2010 року та іншими матеріалами вказаної справи, наявними у матеріалах справи.

У процесі розгляду справи судом встановлено, що на момент скоєння дтп майнові інтереси фізичної особи ОСОБА_2., повязані із володінням, користуванням і розпорядженням транспортним засобом автомобілем „Деу Нексія”, реєстраційний номер НОМЕР_2, були застраховані згідно договору страхування № 0005553.30-0240.025 від 10.04.2008 р., укладеного між власником вказаного транспортного засобу - фізичною особою ОСОБА_2. та ЗАТ „Страхова компанія „ІНПРО”, правонаступником усіх прав та обовязків якого є ПРАТ „Страхова компанія „Граве Україна”.

Вартість відновлювального ремонту транспортного засобу - автомобіля „Деу Нексія”, реєстраційний номер НОМЕР_2, пошкодженого внаслідок дтп, що сталась 28.08.2008 р. з вини водія фізичної особи ОСОБА_3., склала 8729, 77 грн., що підтверджується звітом № 2780 з визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу від 02.12.2008 р., проведеним і складеним субєктом оціночної діяльності ТОВ „Естімейт”.

Відповідно до умов договору страхування, на підставі заяви-повідомлення про настання страхового випадку від 01.09.2008 р., заяви про виплату страхового відшкодування від 13.01.2009 р., страхового акту № СНТ/0005553.30.0240.025/2 від 27.01.2009 р., розрахунку суми стахового відшкодування від 21.01.2009 р., рішення про виплату страхового відшкодування від 21.01.2009 р., 17.02.2009 р. позивачем було виплачено страхове відшкодування фізичній особі ОСОБА_2. у розмірі 7075, 00 грн. (розмір франшизи згідно умов договору 0, 00 %), що підтверджується платіжним дорученням № 4 від 17.02.2009 р. на суму 7075, 00 грн., наявним у матеріалах справи.

У процесі розгляду справи відповідачем не було надано суду належних та допустимих доказів, що б підтверджували страхування ним на момент скоєння дтп своєї цивільно-правової відповідальності як власника транспортного засобу автомобіля „ЗИЛ-ММЗ”, реєстраційний номер НОМЕР_1, та цивільно-правової відповідальності фізичної особи ОСОБА_3., що керував вказаним транспортним засобом.

Регулювання відносин страхування здійснюється Цивільним кодексом України, Законом України „Про страхування” та іншими нормативно-правовими актами і безпосередньо договором страхування, правилами страхування, затвердженими страховою компанією.

Згідно ст. 979 Цивільного кодексу України за договором страхування одна сторона (страховик) зобовязується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобовязується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Відповідно до ст. 990 цього ж кодексу страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката).

Статтею 993 цього ж кодексу закріплено положення, згідно з яким до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Аналогічні вищевказані норми Цивільного кодексу України закріплені у ст. ст. 16, 25, 27 Закону України „Про страхування”.

Згідно ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Частиною 1 ст. 1172 цього ж кодексу передбачено, що юридична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обовязків.

Пунктом 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27.03.1992 р. „Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди” передбачено, що при розгляді справ про відшкодування шкоди за ст. 441 ЦК суди повинні мати на увазі, що крім загальних підстав, передбачених ст. 440 ЦК, відповідальність юридичної особи настає лише у випадках, коли особа, з вини якої заподіяна шкода, знаходиться з даною організацією в трудових відносинах, і шкода, заподіяна нею у звязку з виконанням трудових (службових) обовязків, незалежно від того, постійним, сезонним, тимчасовим за трудовим договором чи на інших умовах вона була працівником цієї організації.

Пунктом 6 Розяснення Вищого господарського суду України № 02-5/215 від 01.04.1994 р. „Про деякі питання практики вирішення спорів повязаних з відшкодуванням шкоди” передбачено, що для правильного вирішення спорів, повязаних з відшкодуванням шкоди, важливе значення має розподіл між сторонами обовязку доказування, тобто визначення, які юридичні факти повинен довести позивач або відповідач.

За загальними правилами судового процесу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (стаття 33 ГПК України). Виходячи з цього, відповідно до статті 1172 ЦК України позивач повинен довести, що шкода заподіяна працівником відповідача саме під час виконання ним своїх трудових (службових) обовязків, безпосередній причинний звязок між правопорушенням та заподіянням шкоди і розмір відшкодування.

Відповідно до ст. 1187 Цивільного кодексу України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, повязана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим обєктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Особа, яка неправомірно заволоділа транспортним засобом, механізмом, іншим обєктом, завдала шкоди діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, зобовязана відшкодувати її на загальних підставах.

Положеннями пунктів 2, 3, 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27.03.1992 р. „Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди” передбачено, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 440 і 450 ЦК шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний звязок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.

Володілець джерела підвищеної небезпеки не відповідає за шкоду, заподіяну цим джерелом, якщо доведе, що воно вибуло з його володіння внаслідок протиправних дій інших осіб, а не з його вини. Особи, які вчинили ці протиправні дії, відшкодовують шкоду за правилами відповідальності володільців джерел підвищеної небезпеки, а коли цьому сприяла винна поведінка володільця (не була забезпечена належна охорона і т. п.), відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, може бути покладено на особу, що протиправно заволоділа цим джерелом, і на його володільця відповідно до ступеня вини кожного з них.

Особи, винними діями яких заподіяна шкода джерелу підвищеної небезпеки і які самі не є потерпілими внаслідок шкоди, заподіяної цим джерелом підвищеної небезпеки, відповідають за заподіяну шкоду на підставі ст. 440 ЦК.

Джерелом підвищеної небезпеки належить визнавати будь-яку діяльність, здійснення якої створює підвищену імовірність заподіяння шкоди через неможливість контролю за нею людини, а також діяльність по використанню, транспортуванню, зберіганню предметів, речовин і інших об'єктів виробничого, господарського чи іншого призначення, які мають такі ж властивості. Майнова відповідальність за шкоду, заподіяну діями таких джерел, має наставати як при цілеспрямованому їх використанні, так і при мимовільному прояві їх шкідливих властивостей (наприклад, у випадку заподіяння шкоди внаслідок мимовільного руху автомобіля).

Під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо).

Положеннями Розяснення Вищого господарського суду України № 02-5/215 від 01.04.1994 р. „Про деякі питання практики вирішення спорів повязаних з відшкодуванням шкоди” передбачено, що відповідно до статті 1187 ЦК України відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, покладається на особу, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим обєктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, навіть якщо ця особа безпосередньо не здійснювала експлуатації цього джерела. У випадку протиправного вибуття джерела підвищеної небезпеки, що повинен довести його володілець, останній, як правило, не несе відповідальності за заподіяну шкоду.

З урахуванням того, що, як було зазначено вище, шкоду транспортному засобу - автомобілю „Деу Нексія”, реєстраційний номер НОМЕР_2, що належав фізичній особі ОСОБА_2., було завдано з вини працівника ТОВ „Агропромбудіндустрія” водія ОСОБА_3., суд дійшов висновку, що у звязку із виплатою фізичній особі ОСОБА_2. страхового відшкодування у розмірі 7075, 00 грн. відповідно до умов договору страхування, до позивача перейшло право вимоги виплаченого фізичній особі ОСОБА_2. страхового відшкодування у розмірі 7075, 00 грн. до ТОВ „Агропромбудіндустрія”, що є в даному випадку відповідальною особою за заподіяну шкоду так, як транспортний засіб - автомобіль „ЗИЛ-ММЗ”, реєстраційний номер НОМЕР_1, був і є його власністю, і дтп сталася з вини його працівника - водія ОСОБА_3. під час виконання останнім своїх трудових обовязків.

Отже, вимоги позивача про стягнення із відповідача в порядку регресу суми виплаченого страхового відшкодування - збитків у розмірі 7075, 00 грн. є законними і обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, обставини справи, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Судові витрати відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 44, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити повністю.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Агропромбудіндустрія” (ідентифікаційний код 13728565) на користь Приватного акціонерного товариства „Страхова компанія „Граве Україна” (ідентифікаційний код 19243047) 7075 (сім тисяч сімдесят пять) грн. 00 (нуль) коп. збитків та судові витрати 102 (сто дві) грн. 00 (нуль) коп. державного мита і 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 (нуль) коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Суддя В. М. Бацуца

Повний текст рішення підписаний

20 січня 2012 р.