Рішення № 21212825, 30.01.2012, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

30.01.12 р. Справа № 37/289

Господарський суд Донецької області у складі судді Попкова Д.О., при секретарі судового засідання Тімченко М.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали обєднаної справи

за позовною заявою: Товариства з обмеженою відповідальністю „Сканія Кредіт Україна”, смт. Калинівка, Київської області, ідентифікаційний код 33052443

до Відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю „Екотек”, м. Донецьк, ідентифікаційний код 31832519

про: - стягнення за договором фінансового лізингу №89-01045 від 28.08.2006р. заборгованості в розмірі 1119507,91грн., 3% річних в сумі 46871,07 грн. та пені в розмірі 27992,05 грн.;

- стягнення за договором фінансового лізингу №89-01146 від 17.01.2008р. заборгованості в розмірі 822098,63 грн., 3% річних в сумі 34669,59 грн. та пені в розмірі 20174,45 грн.

за участю уповноважених представників (за первісним позовом):

від Позивача ОСОБА_1 (діє за довіреністю № б/н від 08.12.2011р.);

від Відповідача - ОСОБА_2 (за довіреністю №386/08 від 01.08.2011р.);

Відповідно до вимог ст.ст.4-4, 81-1 ГПК України судовий розгляд здійснювався з фіксацією у протоколах судових засідань.

Згідно із ст.77 ГПК України судові засідання відкладались з 23.11.2011р. на 20.12.2011р., з 20.12.2011р. на 17.01.2012р. та з 17.01.2012р. на 30.01.2012р.

У судовому засіданні 30.01.2012р. суд виходив до нарадчої кімнати для прийняття рішення.

СУТЬ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Сканія Кредіт Україна”, смт. Калинівка Київської області (далі Позивач) звернулось до Господарського суду Донецької області із позовними заявиами до Товариства з обмеженою відповідальністю „Екотек”, м. Донецьк (далі Відповідач) про стягнення:

- за договором фінансового лізингу №89-01045 від 28.08.2006р. заборгованості в розмірі 1098918,60грн, пені в сумі 99656,98грн та 3% річних в сумі 44493,81грн;

- за договором фінансового лізингу №89-01146 від 17.01.2008р. заборгованості в розмірі 821500,23грн, пені в сумі 75172,50грн та 3% річних в сумі 34128,87грн.

В обґрунтування заявлених вимог Позивач посилається на неналежне виконання Відповідачем зобовязань за договорами фінансового лізингу №89-01146 від 17.01.2008р. та №89-01045 від 28.08.2006р., у звязку з чим станом на 01.09.2011р. утворилась стягувана заборгованість та виникли підстави для нарахування пені та 3% річних.

На підтвердження вказаних обставин Позивач надав договори фінансового лізингу №UA25L-08-01 від 29.05.2008р., загальні умови договору фінансового лізингу №89-01146 від 17.01.2008р. та №89-01045 від 28.08.2006р. з додатками та додатковими угодами, акти про прийняття предмету лізингу від 28.12.2006р. та від 24.01.2008р., розрахунок заявлених сум, правоустановчі документи.

Нормативно свої вимоги Позивач обґрунтував посиланнями на ст.ст. 16, 526, 530, 554, 610, 611, 612, 625, 692, 806 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, ст.16 Закону України „Про фінансовий лізинг”, та безпосередньо у позовних заявах сформулював клопотання про вжиття в порядку ст.ст. 66, 67 Господарського процесуального кодексу України забезпечувальних заходів шляхом накладання арешту на поточний рахунок Відповідача та інші банківські рахунки в межах ціни позову, вмотивовані значним розміром заборгованості та ухиленням Відповідача від проведення переговорів з досудового врегулювання спору.

Ухвалами Господарського суду Донецької області від 26.10.2011р. були порушені провадження у справах:

-№37/289 відносно вимог про стягнення коштів за договором фінансового лізингу №89-01045 від 28.08.2006р. (т.1 обєднаної справи);

-№37/290 відносно вимог про стягнення коштів за договором фінансового лізингу №89-01146 від 17.01.2008р. (т.3 обєднаної справи),

в перебігу окремого розгляду яких Позивачем були надані додаткові документи на обґрунтування своєї позиції (а.с.а.с.103-123, 129-130 т.1; а.с.а.с.25-40 т.2; а.с.а.с. 91-111, 118-119, 148-150 т.3; а.с.а.с.1-16 т.4), у тому числі повторні заяви від 22.11.2011р. про вжиття забезпечувальних заходів у вигляді накладання арешту на поточний рахунок Відповідача номер п/р №26003101307910 в „Райффайзенбанк Україна”, МФО 335775 та інші банківські рахунки в межах ціни позову.

Крім того, Позивачем також були в порядку ст.22 Господарського процесуального кодексу України надані заяви про зміну розміру позовних вимог, а саме:

- збільшені вимоги про стягнення заборгованості за договором фінансового лізингу №89-01045 від 28.08.2006р. до 1119507,91грн. та 3% річних до 46871,07 грн. (у звязку із врахування попередніх періодів формування заборгованості) та зменшені вимоги щодо стягнення пені до 27992,05 грн. через зменшення періоду її нарахування (а.с. 41-47 т.2)

- збільшені вимоги про стягнення заборгованості за договором фінансового лізингу №89-01146 від 17.01.2008р. до 822098,63 грн. та 3% річних до 34669,59 грн. (у звязку із врахування попередніх періодів формування заборгованості) та зменшені вимоги щодо стягнення пені до 20174,45 грн. через зменшення періоду її нарахування (а.с.а.с.17, 18 т.4).

В перебігу окремого розгляду вказаних справ Відповідачем 21.11.2011р. були надані ідентичні відзиви з додатками (а.с.а.с.64-66 т.1, а.с.а.с.63-65 т.3), якими проти позовних вимог заперечив, посилаючись на: безпідставне визначення розміру заборгованості, виходячи із значення курсу Євро станом на 01.09.2011р., неврахування всіх здійснених Лізингоодержувачем платежів, визначення розміру пені всупереч приписів ч.2 ст. 232 Господарського кодексу України. Поряд із цим, у відзивах Відповідач наголосив на необґрунтованості і недоведеності вимог щодо необхідності вжиття запропонованих Позивачем забезпечувальних заходів.

Також Відповідачем були надані додаткові документи на виконання вимог суду і обґрунтування своєї позиції (а.с.а.с.68-100, 135-140,147-150 т.1; а.с.а.с.1-24 т.2; а.с.а.с.67-88, 126-128, 131-147 т.3)

У судовому засіданні 30.01.2012р. представники сторін підтримали свою позицію, викладену письмово, вказуючи на відсутність будь-яких додаткових доказів на її підтвердження, а на запитання суду представник Позивача повідомив, що предмети лізингу, які були передані Відповідачеві, набувалися Лізингодавцем без залучення кредитних коштів із сплатою їх вартості в гривнях у визначеному в наданих договорах купівлі-продажу розмірі без будь-якої подальшої зміни їх вартості, у тому числі - через коливання курсу гривні до Євро.

Суд вважає за можливе вирішити спір за наявними у справі матеріалами, оскільки їх цілком достатньо для правильної юридичної кваліфікації розглядуваних правовідносин.

Вислухавши у судовому засіданні представників сторін, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду сторонами докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВСТАНОВИВ:

Між Позивачем (Лізингоодержувач) та Відповідачем (Лізингодавець) були укладені договори фінансового лізингу з аналогічними умовами:

1. №89-01045 від 28.08.2006р. (а.с.а.с.11-31 т.1) строком на 48 місяців з моменту передачі предмету лізингу - двох тягачів Scania P114 GA 4X2 NA 340 та двох напівпричепи Wielton NS 34FT загальною вартістю 225600Євро (еквівалентно 1459645,54грн. разом із ПДВ за курсом НБУ на моменту укладання договору а.с.32 т.1), яка (передача) відбулась 28.12.2006р. (а.с.37 т.1);

2. №89-01146 від 17.01.2008р. (а.с.а.с.11-33 т.3) строком на 48 місяців з моменту передачі предмету лізингу - тягач Scania R 420 LA4X2HNA 420 Euro-4 загальною вартістю 112000 Євро (еквівалентно 836635,52 грн. разом із ПДВ за курсом НБУ на моменту укладання договору а.с.34 т.3), яка (передача) відбулась 24.01.2008р. (а.с.36 т.3).

Умовами розділу 6 означених договорів фінансового лізингу сторони передбачили порядок здійснення розрахунків, а саме:

- лізингові платежі сплачуються Лізингоодержувачем в порядку та розмірах, передбачених договором та Графіком платежів (а.с.36 т.1, а.с.35 т.3) та включають в себе (платежі) суму, яка відшкодовує частину вартості предмету лізингу, винагороду лізингодавцю, компенсацію відсотків за кредитом та інші витрати Лізингодавця, що безпосередньо повязані з виконям договору (п.п.6.1., 6.2.);

- лізингові платежі, а також будь-які інші платежі, що належать до сплати за договором сплачуються виключно у гривнях, при цьому сума платежу визначається шляхом перерахування відповідного еквіваленту такого платежу, вираженого в Євро, у гривні за курсом, встановленим НБУ на дату здійснення платежу (п.6.3.);

- наступні за авансовим лізингові платежі сплачуються щомісячно у сумах, встановлених графіком платежів. При цьому, якщо дата передачі предмету лізингу настає включно до 15 числа місяця, в якому здійснено передачу, то лізинговий платіж сплачується не пізніше останнього робочого дня такого місяця, а якщо дата передачі настає після 15 числа місяця передачі, то лізинговий платіж сплачується не пізніше останнього робочого дня наступного місяця (п.6.4.2.)

- датою виконання платежу вважається дата зарахування грошових коштів на рахунок Лізингодавця (п.6.6.);

- у разі несвоєчасної або неповної сплати лізингового платежу, грошові вимоги Лізингодавця погашаються за рахунок наступних платежів в такій послідовності: у першу чергу відшкодовуються витрати Лізингодавця, повязані з одержанням платежу; у другу чергу сплачується неустойка та штрафи, передбачені цим Договором; у третю чергу сплачується лізингова винагорода; в останню чергу сплачується вартість предмету лізингу (п. 6.7.);

- за прострочення оплати лізингових платежів або інших сум п. 6.9. договорів встановлена відповідальність Лізингоодержувача у вигляді пені за кожен день прострочення у розмірі 24% річних від суми несвоєчасно виконаного платежу.

Додатковою угодою від 20.08.2008р. до договору фінансового лізингу №89-01045 від 20.08.2006р. (а.с.35) сторони змінили графік лізингових платежів, строк договору збільшили на 60 місяців та змінили порядок розрахунків, встановивши, що другий і наступний лізингові платежі мають сплачуватися не пізніше останнього робочого дня кожного місяця.

Як вбачається із остаточної редакції представлених графіків платежів (а.с.36 т.1, а.с.35 т.3) грошові зобовязання Лізингоодержувача відносно сплати частин лізингового платежу з відшкодування вартості предмету лізингу та лізингової винагороди визначені як в гривнях, так і євро в еквіваленті обмінного курсу станом на дату підписання таких графіків.

На виконання своїх зобовязань за вказаними договорами фінансового лізингу були укладені між Позивачем (Покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями „Сканія України” (Продавець) договори купівлі-продажу 28.08.2006р. №UА 11-2006-0130 (а.с.а.с.107-112 т.1) та 17.01.2008р. №UА 11-2008-0022 (а.с.а.с.95-100 т.3), згідно умов розділу 1 яких набуваються Покупцем у Продавця для їх наступної передачі у фінансовий лізинг два тягачі Scania P114 GA 4X2 NA 340, два напівпричепи Wielton NS 34FT та тягач Scania R 420 LA4X2HNA 420 Euro-4 відповідно.

За умовами розділу 2 договорів купівлі-продажу ціна продажу була визначена сторонами в сумі 225600 євро (за договором купівлі-продажу від 28.08.2006р. №UА 11-2006-0130) та 112000 євро (за договором купівлі-продажу від 17.01.2008р. №UА 11-2008-0022), що по курсу НБУ на дату укладання становить 1459645,54 грн. (за договором купівлі-продажу від 28.08.2006р. №UА 11-2006-0130) та 836636,52 грн. (за договором купівлі-продажу від 17.01.2008р. №UА 11-2008-0022) разом із ПДВ, а оплата здійснюється в гривнях за курсом НБУ на день оплати протягом 10 банківських днів з моменту передачі приймально-здавального акту (п. 3.1.).

Зобовязання Продавця з передачі майна у власність Покупця згідно умов п. 5.3. договорів купівлі-продажу були виконанні, про що сторонами складено відповідні акти приймання-передачі (а.с. 113 т.1, а.с.101 т.3).

Згідно наданих у судовому засіданні 30.01.2012р. пояснень представника Позивача, предмети лізингу були придбані у продавця з оплатою в гривнях в сумах, зазначених у вказаних вище договорах купівлі-продажу без їх подальшої зміни.

Виконання грошових зобовязань Лізингоодержувача за вказаними договорами фінансового лізингу відображено в наданих Позивачем банківських довідках від 18.01.2011р. (а.с.а.с.117-123 т.1, а.с.а.с.105-119 т.3), з яких вбачається, що останній платіж з боку Відповідача був здійснений 16.12.2009р.

Посилаючись на неналежне виконання грошових зобовязань Лізингоодержувачем за період з 28.02.2009р. по 31.12.2009р. за договором фінансового лізингу №89-01045 від 28.08.2006р. та 31.09.2009р. по 31.12.2009р. за договором фінансового лізингу №89-01146 від 17.01.2008р. Позивач звернувся до суду з розглядуваними позовами, якими, окрім заборгованості вимагає також стягнення нарахованої пені та 3% річних, розрахувавши, при цьому, розмір всіх складових стягуваних коштів в Євро із застосуванням еквіваленту в гривнях за курсом НБУ станом на 01.09.2011р. дату підготовки позовних заяв.

Із змісту додатків до наданих 30.01.2012р. заяв в порядку ст. 22 Господарського процесуального кодексу України про зміну розміру позовних вимог, період формування стягуваної заборгованості за договором фінансового лізингу №89-01045 від 28.08.2006р. вже визначався проміжком часу з 26.01.2007р. по 30.06.2011р., а за договором фінансового лізингу №89-01146 від 17.01.2008р. з 29.02.2008р. по 30.06.2011р., із збереженням при цьому дати конвертації євро в гривню саме 01.09.2011р. без будь-якого нормативного обґрунтування підстав обрання цієї дати попри неодноразові вимоги суду з цього приводу.

Як вбачається зі складених Позивачем актів звіряння розрахунків (а.с.114 т.1, а.с.103 т.3) та акту, складеного Відповідачем (а.с.136 т.1), між сторонами існують розбіжності при визначенні розміру грошових зобовязань Лізингоодержувача в гривнях саме через застосування різних підходів в конвертації курсів валют.

Відповідач проти позову заперечив з підстав, викладених у відзивах (а.с.а.с.64-66 т.1, а.с.а.с.63-65 т.3)

Суд розглядає справу в контексті всіх позовних вимог, викладених у заявах, наданих 30.01.2012р., адже згідно ст. 22 Господарського процесуального кодексу України Позивач управнений до прийняття рішення у справі змінювати розмір певних складових позовних вимог через їх перерахунок відносно періоду, що передував зверненню до суду.

В свою чергу, відповідно до ч.1 ст. 58 Господарського процесуального кодексу України позивач цілком правомірно обєднав в межах кожного з позовів вимоги про стягнення заборгованості, пені та 3% річних з огляду на повязаність доказами та підставами виникнення (порушення грошових зобовязань за договором фінансового лізингу).

Нарешті, у відповідності до ч.2 ст. 58 Господарського процесуального кодексу України суддя управнений обєднати в одне провадження однорідні справи, що перебувають у його розгляді та в яких беруть участь ті ж самі сторони, із зазначенням про це в рішенні або в ухвалі про порушення провадження, зважаючи на що заявлені позовні вимоги за договорами фінансового лізингу №89-01045 від 28.08.2006р. і №89-01146 від 17.01.2008р. розглядаються в межах обєднаної справи №37/289-290.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає розглядувані вимоги за обома договорами такими, що не підлягають задоволенню у повному обсягу, враховуючи наступне:

Як вбачається із матеріалів справи, сутність розглядуваного спору полягає у примусовому спонуканні Відповідача до виконання прострочених грошових зобовязань перед Позивачем та застосуванні наслідків їх невиконання у вигляді стягненні пені та 3% річних.

За змістом ст. 1 Господарського процесуального кодексу України та ст.ст. 15,16 Цивільного кодексу України застосування судом певного способу судового захисту вимагає наявності (доведеності належними у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказами) сукупності наступних умов:

-наявність у Позивача певного субєктивного права/інтересу;

-порушення цього права/інтересу з боку Відповідача;

-адекватність (з точки зору визначеності законом та відповідності суті порушення і спроможності його усунути) обраного способу судового захисту, і відсутність (недоведеність) хоча б одного із вказаних елементів унеможливлює задоволення позову.

Враховуючи статус сторін та характер правовідносин між ним, останні (правовідносини) регулюються насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України, Законом України „Про фінансовий лізинг” та умовами укладених між ними договорів фінансового лізингу.

Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобовязання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.

Як встановлено ч.2 ст.1, п.2 ч. 2 ст. 11 Закону України „Про фінансовий лізинг” (далі Закон), ч. 1 ст. 806 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 292 Господарського кодексу України за користування майном на умовах фінансового лізингу лiзингоодержувач має сплачувати лізингові платежі.

Отже, в контексті зазначених норм укладені між Позивачем та Відповідачем договори фінансового лізингу є належними підставами для виникнення у останнього обовязку здійснювати платежі за встановленими умовами.

Таким чином, захищуваним субєктивним правом Позивача в розглядуваному випадку є право на нарахування і отримання заявлених до стягнення сум лізингових платежів за кожним із договорів, а порушенням такого права з боку Відповідача слід вважати нездійснення платежів в означеному розмірі, що призвело до додаткового обвязку сплачувати 3% річних та пеню за час прострочення оплати.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобовязання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

При цьому, приписи ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобовязання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України щодо обовязковості договору для виконання сторонами.

Наразі, як було встановлено судом, положення п.п.6.3., 6.6. укладених між сторонами договорів фінансового лізингу закріплено порядок визначення суми лізингового платежу в гривнях виходячи із значення курсу Євро за відомостями НБУ саме на дату фактичного здійснення такого платежу Лізингоодержувачем (зарахування суми на рахунок Лізингодавця).

При цьому, самі платежі мають здійснюватися Лізингоодержувачем в останній робочий день кожного місяця, а положення останнього абзацу п. 6.3. договорів закріплюють порядок сплати різниці між сумами в Євро еквівалентних гривням на дату належного здійснення платежу за умовами договору та на дату зарахування коштів на рахунок Лізингодавця. Таким чином, укладені між сторонами договори фінансового лізингу запровадили механізм визначення остаточного (порівняно із первісними сумами в гривнях за графіком платежів) розміру грошових зобовязань за кожний лізинговий період в залежності від значення курсу НБУ Євро до гривні на дату, встановлювану лише за наявністю платежів з боку Лізингоодержувача.

Однак, оскільки таких платежів відносно розглядуваного періоду здійснено не було, і умови договору не передбачають можливості проведення конвертації для визначення обсягу грошових вимог на будь-яку довільно визначену Позивачем дату (в тому числі на дату підготовки позовних заяв як у розглядуваному випадку), остільки покладений в основу позовних вимог розрахунок фактично опосередковує безпідставно здійснену Лізингодавцем односторонню зміну умов договору щодо розрахунків та не відповідає визначеним грошовим обовязкам Відповідача, а отже не може бути визнаний судом правомірним.

Дійсно, виходячи із встановлених ч.1 ст. 19 Основного закону і ч.2 ст. 14 Цивільного кодексу України Лізингоодержувач не може бути примушений, в тому числі і в судовому порядку, до виконання на корить Лізингодавця грошових зобовязань, самостійно визначених останнім, оскільки такий порядок довільного одностороннього визначення обсягу платежів не є обовязковим ані за законом, ані за договором.

Таким чином, суд наголошує на недоведеності з боку Позивача всупереч приписів ст.ст. 4-3, 33, 34 Господарського процесуального кодексу України існування у нього права на отримання лізингових платежів саме у стягуваному розмірі, а встановлена сторонами методологія здійснення конвертації унеможливлює самостійний перерахунок з боку суду. В свою чергу, в межах розглядуваних справ Позивачем не висувались вимоги про стягнення лізингових платежів в гривнях у сумах, безпосередньо визначених в національній валюті за підписаними між сторонами графіками, а за змістом ст. 22 та п.2 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України суд позбавлений можливості самостійної зміни позовних вимог у відповідності до умов договорів.

Поряд із цим, судом також враховується, що у відповідності із ч. 2 ст. 16 Закону України „Про фінансовий лізинг” та положень п. 6.2 договорів фінансового лізингу, а також графіків сплати лізингових платежів заявлена до стягнення сума заборгованості за лізинговими платежами включає себе лише відшкодування частини вартості предмету лізингу та лізингову винагороду. Закладена в договорі методологія конвертації означених складових елементів лізингового платежу, виражених в Євро, в гривню валюту платежу зумовлює зміну обсягу таких складових в гривневому еквіваленті в перебігу правовідносин за договором лізингу у відповідності до курсових коливань.

Між тим, із змісту представлених Позивачем правоустановчих документів на спірне майно (договорів купівлі-продажу і доказів їх виконання) та змісту пояснень представника Позивача, наданих у судовому засіданні 30.01.2012р. щодо незмінюваності ціни предметів лізингу і незалучення кредиту для фінансування їх придбання, вбачається, що вартість предметів лізингу для Позивача остаточно були визначені сумами 1459645,54 грн. та 836636,52 грн., і зобовязання сторін за договорами купівлі-продажу від 17.01.2008р. №UА 11-2008-0022 та від 28.08.2006р. №UА 11-2006-0130були припиненні в порядку ст. 599 Цивільного кодексу України належним виконанням. В свою чергу, ч. 3 ст.632 цього Кодексу забороняє зміну ціни договору після його виконання, що дозволяє суду констатувати незмінюваність впродовж всього розглядуваного періоду формування стягуваної заборгованості вартості предмету лізингу для Лізингодавця.

Таким чином, суд не вважає доведеним з боку Позивача наявності субєктивного права вимагати у складі стягуваних лізингових платежів сплати відшкодування частини вартості предмету лізингу, збільшеної порівняно із фактичними витратами Лізингодавця на їх придбання внаслідок курсових коливань, адже це призводить до отримання додаткової, необумовленої ч.2 ст. 16 Закону України „Про фінансовий лізинг” винагороди, жодною мірою не повязаної із виконанням договору лізингу.

Беручи до уваги, що за змістом ст.ст. 549, 611, 625 Цивільного кодексу України заявлені вимоги про стягнення 3% річних та пені є похідними за своїм розрахунком від обсягу заборгованості, що виступає базою їх нарахування, недоведеність розміру заборгованості унеможливлює і стягнення решти означених вимог.

Відтак, суд в цілому відмовляє у задоволені заявлених вимог через їх доказову необґрунтованість та юридичну неспроможність.

Суд, враховуючи викладене в п. 1.1. Інформаційного листа Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики забезпечення позову” від 12.12.2006р. N01-8/2776, також відмовляє у задоволенні клопотань Позивача про вжиття заходів до забезпечення позову шляхом накладання арешту банківські рахунки в межах суми позовних вимог, як з огляду на висновок про необґрунтованість самих позовних вимог, що у будь-якому разі унеможливлює ймовірність утруднення виконання рішення, так і через недоведеність Позивачем всупереч вимог ст.ст. 4-3, 33, 34 Господарського процесуального кодексу України визначених ст. 66 цього Кодексу підстав для застосування забезпечувальних заходів взагалі.

Крім того, суд звертає увагу Позивача також і на неналежність запропонованого виду забезпечення, адже ст. 67 Господарського процесуального кодексу України, застосування якої для суду є обовязковим в силу ч. 2 ст. 19 Конституції України, не передбачає можливості накладання арешту на рахунку арешту можуть бути піддані лише грошові кошти.

У відповідності до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України понесені Позивачем судові витрати відносяться на його рахунок і компенсації з боку Відповідача не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1, 4, 4-2 - 4-6, 22, 33, 34, 43, 49, 58, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Відмовити повністю у задоволені позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю „Сканія Кредіт Україна”, смт. Калинівка, Київської області (ідентифікаційний код 33052443) до Товариства з обмеженою відповідальністю „Екотек”, м. Донецьк (ідентифікаційний код 31832519) про стягнення за договором фінансового лізингу №89-01045 від 28.08.2006р. заборгованості в розмірі 1119507,91грн., 3% річних в сумі 46871,07 грн. та пені в розмірі 27992,05 грн.; стягнення за договором фінансового лізингу №89-01146 від 17.01.2008р. заборгованості в розмірі 822098,63 грн., 3% річних в сумі 34669,59 грн. та пені в розмірі 20174,45 грн.

2. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.

У судовому засіданні 30.01.2012р. проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 06.02.2012р.

Суддя Попков Д.О.