Рішення № 21210452, 24.01.2012, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.О.Невського/Річна, 29/11, к. 317

РІШЕННЯ

Іменем України

24.01.2012Справа №5002-28/4587-2011 За позовом Закритого акціонерного товариства «Теодосія», м. Феодосія.

До відповідача Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», м. Київ.

За участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Національна комісія регулювання електроенергетики України, м. Київ.

Про визнання частково недійсним договору купівлі-продажу.

Суддя С.О. Лукачов

представники:

Від позивача ОСОБА_1. - представник, довіреність № 9/Д від 09.08.2011 р.

Від відповідача ОСОБА_2 - представник, довіреність № 10-48 від 17.03.2011 р.

Від третьої особи ОСОБА_3 - нач. терит. представ., довіреність № 21 від 29.12.2011 р.

Суть спору: Закрите акціонерне товариство «Теодосія» звернулося до господарського суду АР Крим з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» про визнання недійсною частину пункту 4.1 договору купівлі-продажу природного газу № 28/2/2010 від 31.12.2010р. між ЗАТ «Теодосія» та ПАТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», яка стосується включення до ціни природного газу тарифу на транспортування природного газу магістральними та розподільними трубопроводами та встановлює ціну природного газу з урахуванням цього тарифу, а саме речення друге та третє пункту 4.1 «Крім того, тариф на транспортування природного газу магістральними та розподільними трубопроводами 234,00 грн., крім того ПДВ 20%. До сплати за 1000 куб.м природного газу 2421,20 грн., крім того ПДВ 20%, всього з ПДВ 2905,44 (дві тисячі девятсот пять гривень 44 коп.) гривень».

Позовні вимоги мотивовані тим, що спірна частина договору не відповідає Закону України «Про засади функціонування ринку природного газу», «Порядку забезпечення споживачів природним газом», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1729 від 27.12.2001 р. та «Порядку проведення розрахунків за природний газ», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.03.2008р. № 247.

08 листопада 2011р. ухвалою господарського суду АР Крим залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Національну комісію регулювання електроенергетики України.

21 листопада 2011р. представник відповідача надав відзив на позовну заяву, в якому заперечує проти задоволення позовних вимог, мотивуючи тим, що механізм розрахунків за природний газ, який встановлений ст. 18 Закону України «Про засади функціонування ринку природного газу» не може бути застосовний до відносин сторін на підставі спірного договору, оскільки позивач не укладав наступних договорів на: транспортування природного газу з газопостачальним підприємством (ДК «Укртрансгаз») та з НАК «Нафтогаз України» на підставі договору про надання послуг з транспортування природного газу розподільними трубопроводами № 14/48/10 від 15.01.2010р., укладеного з ЗАТ «Теодосія», замовила транспортування газу газорозподільним трубопроводом до комерційних вузлів обліку газу споживачів за свій рахунок. Таким чином, позивач зобовязаний відшкодувати на умовах договору купівлі-продажу природного газу № 28/2/2010 від 31.12.2010р. відповідачу вартість газу, яка визначена між сторонами спору і встановлена п. 4.1 спірного договору.

Також, відповідач зазначив, що у разі, якщо господарський суд дійде висновку про недійсність п. 4.1 договору, то останній просить суд застосувати п. 1 ч. 1 ст. 83 ГПК України та визнати недійсним весь договір купівлі-продажу природного газу № 28/2/2010 від 31.12.2010р.

Третя особа у письмових поясненнях зазначила, що відповідно до чинного законодавства, між власником природного газу та постачальником за регульованим тарифом мають укладатися договори купівлі-продажу природного газу лише на умовах оплати виключно ціни природного газу, оскільки оплата за послуги по транспортуванню має визначатися та здійснюватись на основі договору про транспортування природного газу.

За клопотанням сторін, строк розгляду справи продовжувався в порядку ст. 69 ГПК України.

Розгляд справи відкладався відповідно до ст. 77 ГПК України.

Після вияснення всіх обставин справи та перевірення доказів, суд видалявся для прийняття рішення по даній справі до нарадчої кімнати.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача, відповідача та третьої особи, суд

ВСТАНОВИВ:

31 грудня 2010 року між Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (продавець) та Закритим акціонерним товариством «Теодосія» (покупець) укладено договір купівлі-продажу природного газу № 28/2/2010 (а. с. 14-15, т. 1).

Відповідно до розділу 1 договору, продавець зобовязується передати у власність покупцю природний газ, а покупець зобовязується прийняти та оплатити газ на умовах цього договору (п. 1.1). Продавець передає за цим договором імпортований природний газ для подальшої реалізації промисловим споживачам та іншим субєктам господарювання (п. 1.2).

Пунктом 4.1 договору встановлено, що ціна за 1000 куб.м природного газу становить 2 187,20 грн. без урахування податку на додану вартість, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу, крім того: збір у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ 0%; податок на додану вартість за ставкою 20%. Крім того, тариф на транспортування природного газу магістральними та розподільними трубопроводами 234,00 грн., крім того ПДВ 20%. До сплати за 1000 куб.м природного газу 2421,20 грн., крім того ПДВ 20%, всього з ПДВ 2905,44 грн.

Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що речення друге та третє пункту 4.1 вказаного договору «Крім того, тариф на транспортування природного газу магістральними та розподільними трубопроводами 234,00 грн., крім того ПДВ 20%. До сплати за 1000 куб.м природного газу 2421,20 грн., крім того ПДВ 20%, всього з ПДВ 2905,44 грн.» не відповідають вимогам діючого законодавства.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені ст. 203 Цивільного кодексу України. При цьому, відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; правочини можуть бути дво- чи багатосторонніми (договори).

Згідно з ч. 1 ст. 203 ЦК України (в редакції на дату підписання спірного договору), зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Судом встановлено, що при укладенні спірного договору порушено порядок розрахунків за природний газ.

Відповідний порядок встановлено Законом України «Про засади функціонування ринку природного газу» № 2467-VI від 08.07.2010 р.(далі - Закон), «Порядком забезпечення споживачів природним газом», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 1729 від 27.12.2001 р. (далі Порядок) та Алгоритмом розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки зі спеціальним режимом використання газопостачальних підприємств, затвердженим постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України № 1529 від 25.12.2008 р. (далі Алгоритм розподілу коштів).

Відповідно до п.п. 5 п. 2 постанови Кабінету Міністрів України «Про забезпечення споживачів природним газом» № 1729 від 27 грудня 2001 р., потреба в природному газі усіх категорій споживачів, крім визначених у підпунктах 1 і 2 пункту 2 цієї постанови (а саме: населення, релігійних організацій, установ та організацій, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів (в межах обсягів природного газу, що використовуються як пальне для забезпечення горіння Вічного вогню); субєктів господарювання, які виробляють теплову енергію, у тому числі блочних (модульних) котелень, котелень, установлених на дахові та прибудованих), задовольняється з ресурсів газу Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», отриманих за зовнішньоекономічними контрактами та договорами купівлі-продажу; реалізація природного газу для всіх категорій споживачів, крім визначених у підпунктах 1 і 2 пункту 2 цієї постанови, здійснюється Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України», дочірньою компанією «Газ України», субєктами господарювання, що здійснюють постачання природного газу за регульованим тарифом та субєктами господарювання, що здійснюють постачання природного газу за нерегульованим тарифом.

Згідно з ч. 1 ст. 18 Закону, розрахунки за поставлений природний газ здійснюються споживачами відповідно до умов договорів, укладених з гарантованими постачальниками природного газу.

Відповідно до абз. 5 п. 1 Розділу VI Закону «Прикінцеві та перехідні положення», до визначення у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку гарантованого постачальника функції такого постачальника здійснюють субєкти господарювання, що мають ліцензію на постачання природного газу за регульованим тарифом.

Відповідно до абз. 1 ч. 2 ст. 18 Закону, для проведення розрахунків за спожитий природний газ гарантовані постачальники, їх структурні підрозділи, а також підприємства, що здійснюють продаж природного газу гарантованим постачальникам з метою реалізації природного газу для потреб усіх категорій споживачів, відкривають в установах уповноважених банків поточні рахунки із спеціальним режимом використання для зарахування коштів, що надходять як плата за спожитий природний газ від усіх категорій споживачів.

Відповідно до ч. 7 ст. 18 Закону, споживачі оплачують вартість спожитого ними природного газу шляхом перерахування коштів виключно на поточний рахунок із спеціальним режимом використання для зарахування коштів, що надходять за спожитий природний газ, відкритий в установах уповноваженого банку гарантованими постачальниками та їх структурними підрозділами.

Згідно з ч. 8 ст. 18 Закону, кошти перераховуються з поточних рахунків із спеціальним режимом використання для зарахування коштів, що надходять за спожитий природний газ, відкритих в установах уповноваженого банку гарантованими постачальниками та їх структурними підрозділами, згідно з алгоритмом розподілу коштів виключно на: 1) поточний рахунок із спеціальним режимом використання підприємства, що здійснює продаж природного газу гарантованому постачальнику; 2) поточний рахунок газотранспортного підприємства; 3) поточний рахунок газорозподільного підприємства; 4) поточний рахунок гарантованого постачальника.

Відповідно до п. 10 «Порядку забезпечення споживачів природним газом», постачальники природного газу, у разі постачання природного газу за регульованим тарифом укладають з газотранспортними і газодобувними підприємствами та суб'єктами господарювання, що мають ліцензію на здійснення розподілу природного і нафтового газу, договори про транспортування природного газу.

Згідно з п. 12 Порядку, газотранспортні та газодобувні підприємства НАК «Нафтогаз України», а також субєкти господарської діяльності, що мають ліцензію на розподіл природного і нафтового газу забезпечують, зокрема, транспортування природного газу в обсягах, визначених постачальниками за регульованим тарифом, відповідно до договорів, укладених з зазначеними постачальниками.

Отже, відповідно до вказаних нормативно-правових актів гарантований постачальник має укладати з газотранспортними та газорозподільними підприємствами договори на транспортування та розподіл природного газу; має отримувати від споживачів кошти за поставлений природний газ, які потім повинні розподілятися згідно з алгоритмом розподілу коштів виключно на поточний рахунок із спеціальним режимом використання підприємства, що здійснює продаж природного газу гарантованому постачальнику; на поточний рахунок газотранспортного підприємства; на поточний рахунок газорозподільного підприємства; на поточний рахунок гарантованого постачальника.

Таким чином, кожен субєкт ринку природного газу повинен отримувати через процедуру розподілу коштів за ч. 8 ст. 18 Закону грошові кошти за надану саме ним послугу (з транспортування, розподілу або постачання природного газу) або за проданий ним товар - природний газ.

Судом встановлено, що ЗАТ «Теодосія» здійснює діяльність з постачання природного газу за регульованим тарифом відповідно до ліцензії серії АВ № 331932 (а. с. 12, т. 1), виданої Національною комісією з регулювання електроенергетики України (НКРЕ) 27.06.2007 року, строком дії з 14.02.2007р. по 13.02.2012 року, тобто, згідно з абз. 5 п. 1 Розділу VI Закону «Прикінцеві та перехідні положення», є гарантованим постачальником природного газу, і на нього розповсюджуються вищенаведені нормативно-правові акти.

Для забезпечення потреб промислових споживачів та інших субєктів господарювання ЗАТ «Теодосія» уклало 31.12.2010 р. договір № 28/2/2010 купівлі-продажу природного газу у ПАТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»; уклало договір на транспортування природного газу розподільними трубопроводами з Відкритим акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації «Кримгаз» (затверджений рішенням господарського суду АР Крим у справі № 5002-24/3947-2010 від 12.10.2010 р., яке набрало законної сили 22.03.2011 р. (а. с. 6-16, т. 2).

Зазначені договори виконувалися сторонами, про що свідчать акти приймання-передачі газу № 2 та № 3 від 31.12.2010 р. (а. с. 85-86, т. 1) між ЗАТ «Теодосія» та ПАТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України; акт приймання-передачі природного газу від 31.12.2010 р. між ЗАТ «Теодосія» та ДАТ «Чорноморнафтогаз» (а. с. 4, т. 2); рішення господарського суду АР Крим у справі № 5002-26/2042-2011 від 27.07.2011 р., яке набрало законної сили 18.10.2011 р., про стягнення з ЗАТ «Теодосія» заборгованості за послуги з транспортування природного газу у 2010 році газорозподільними мережами на користь Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Кримгаз» (а. с. 17-26, т. 2).

Крім того, судом встановлено, що ЗАТ «Теодосія» самостійно здійснює діяльність з транспортування природного газу газорозподільними мережами відповідно до ліцензії серії АВ № 331931 (а. с. 13, т. 1), виданої Національною комісією з регулювання електроенергетики України (НКРЕ) 27.06.2007 року, строком дії з 14.02.07 по 13.02.12 року.

Таким чином, згідно з п. 7 ст. 18 Закону, грошові кошти, отримані ЗАТ «Теодосія» за поставлений споживачам природний газ, повинні були перераховуватися на рахунки ПАТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» - за природний газ; ДАТ «Чорноморнафтогаз» - за послуги з транспортування природного газу магістральними газопроводами; ВАТ по газопостачанню та газифікації «Кримгаз» за послуги з транспортування природного газу розподільними газопроводами; ЗАТ «Теодосія» - за постачання природного газу.

Однак, пункт 4.1 договору № 28/2/2010 купівлі-продажу природного газу від 31.12.2010р. містить умову про сплату ЗАТ «Теодосія» на користь ПАТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» не тільки ціни газу, а ще й вартості послуг з транспортування та розподіл природного газу, що є порушенням п. 8 ст. 18 Закону.

Судом встановлено, що на необхідність усунення таких порушень ПАТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» та іншими субєктами ринку природного газу вказувала Національна комісія регулювання електроенергетики України в листі від 03.12.2010 року «Щодо укладання договорів» (а. с. 19, т. 1), тобто до укладення спірного договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону, на Національну комісію регулювання електроенергетики України покладено функції здійснення державного нагляду (контролю) у сфері функціонування ринку природного газу. Відповідно до п.п. 10, 11 ч. 2 ст. 5 Закону державний нагляд (контроль) на ринку природного газу включає: додержання встановлених Національною комісією регулювання електроенергетики України тарифів (та їх структури) на транспортування природного та нафтового газу магістральними трубопроводами, зберігання природного газу, розподілу та постачання природного, нафтового газу та газу (метану) вугільних родовищ; додержання встановленого алгоритму розподілу коштів.

Державний нагляд (контроль) у нафтогазовій галузі здійснюється відповідно до вимог Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», відповідно до ч. 1 ст. 8 якого, орган державного нагляду (контролю) в межах повноважень, передбачених законом, під час здійснення державного нагляду (контролю) має право вимагати від субєкта господарювання усунення виявлених порушень вимог законодавства.

Отже, вимога Національної комісії регулювання електроенергетики України про усунення порушень Закону України «Про засади функціонування ринку природного газу» під час укладення договорів на купівлю-продаж природного газу в частині включення до ціни газу тарифу на його транспортування заявлена в межах компетенції Національної комісії регулювання електроенергетики України, на виконання її повноважень та обовязкова для субєктів господарювання, яким вона адресована.

Суд вважає безпідставними доводи ПАТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» про те, що позивач повинен сплатити за транспортування природного газу, оскільки ЗАТ «Теодосія» не укладало договорів на транспортування природного газу з ДК «Укртрансгаз» (а. с. 59-64, т. 1), а також оскільки ПАТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» уклало договір на транспортування природного газу з ЗАТ «Теодосія» № 14/48/10 від 15.01.2010 р. (а. с. 75-81, т. 1), договір на транспортування природного газу магістральними газопроводами з ДК «Укртрансгаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (а. с. 59-64, т. 1), договір на транспортування природного газу магістральними газопроводами з ДАТ «Чорноморнафтогаз» (а. с. 58-63, т. 2), виходячи з наступного.

Судом встановлено, що на транспортування природного газу магістральними трубопроводами ЗАТ «Теодосія» не укладало договору з Дочірньою компанією «Укртрансгаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», оскільки згідно з відповіддю Херсонського лінійного виробничого управління магістральних газопроводів УМГ «Харківтрансгаз» ДК «Укртрансгаз» НАК «Нафтогаз України» від 21.12.2011 р. (а. с. 3, т. 2), між ДК «Укртрансгаз» НАК «Нафтогаз України» та промисловими споживачами і іншими субєктами господарювання, яким поставляє природний газ ЗАТ «Теодосія», укладено договори на надання послуг з транспортування природного газу магістральними трубопроводами на 2010 рік.

Відповідно до п. 10 «Порядку забезпечення споживачів природним газом», обовязок укладати договори на транспортування природного газу магістральними та розподільним газопроводами лежить на постачальникові природного газу за регульованим тарифом, яким є ЗАТ «Теодосія». Цьому обовязку відповідає встановлений п. 8 ст. 18 Закону порядок розрахунків за природний газ, оплата за який розподіляється з рахунку гарантованого постачальника на рахунки газотранспортного, газорозподільного підприємства, підприємства, що здійснює продаж природного газу гарантованому постачальнику та самому гарантованому постачальнику. На виконання передбаченого п. 10 Порядку обовязку ЗАТ «Теодосія», було укладено відповідні договори з ПАТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» на купівлю природного газу, з ДАТ «Чорноморнафтогаз» на транспортування природного газу магістральними трубопроводами, з ВАТ по газопостачанню та газифікації «Кримгаз» на транспортування природного газу магістральними трубопроводами.

Обовязкове укладення аналогічних договорів для підприємства, що здійснює продаж природного газу та відповідний алгоритм розподілу коштів з його рахунку жодною нормою діючого законодавства України не передбачено.

У звязку з зазначеним, суд не вбачає підстав для задоволення клопотання ПАТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» про застосування п. 1 ч. 1 ст. 83, ст. 217 ЦК України та визнання недійсним всього договору купівлі-продажу природного газу № 28/2/2010 від 31.12.2010 року, оскільки відповідно до вимог законодавства, вказаний договір міг і повинен був укладатися без включення в нього недійсної частини.

Відповідно до ст. 217 Цивільного кодексу України, недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Крім того, п. 1 ч. 1 ст. 83 ГПК України передбачає право господарського суду визнати недійсним повністю чи у певній частині повязаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.

Згідно ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона має довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень способом, який встановлений законом для доведення такого роду фактів.

Відповідач не використав свого права та не представив суду належних доказів того, що інші пункти договору суперечать законодавству.

Відповідно до ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

З наведеного вище вбачається, що при укладенні оспорюваного договору порушено вимоги п. 1 ст. 203 ЦК України, що є підставою для визнання недійсними договору.

Відповідно до п. 8. Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06.11.2009 року, відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги Закритого акціонерного товариства «Теодосія» до Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» про визнання недійсною частини п. 4.1 договору купівлі-продажу природного газу № 28/2/2010 від 31.12.2010 р., підлягають задоволенню.

Судові витрати по оплаті державного мита у розмірі 85,00 грн. та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 236,00 грн., суд покладає на відповідача у відповідності до ст. 49 ГПК України.

Вступна та резолютивна частини рішення оголошені 24.01.2012р.

Рішення оформлено відповідно до ст. 84 ГПК України 30.01.2012р.

Враховуючи викладене та керуючись статями 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити.

2.Визнати недійсною частину п. 4.1 договору купівлі-продажу природного газу № 28/2/2010 від 31.12.2010 р., укладеного між Закритим акціонерним товариством «Теодосія» (код ЄДРПО України 30689644) та Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (код ЄДРПО України 20077720), яка стосується включення до ціни природного газу тарифу на транспортування природного газу магістральними та розподільними трубопроводами та встановлює ціну природного газу з урахуванням цього тарифу, а саме: речення друге та третє пункту 4.1, наступного змісту: «Крім того, тариф на транспортування природного газу магістральними та розподільними трубопроводами 234,00 грн., крім того ПДВ 20%. До сплати за 1000 куб.м природного газу 2421,20 грн., крім того ПДВ 20%, всього - 2905,44 (дві тисячі девятсот пять гривень 44 коп.) гривень.».

3.Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (код ЄДРПО України 20077720) на користь Закритого акціонерного товариства «Теодосія» (код ЄДРПО України 30689644) державне мито у розмірі 85,00 грн. та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

4.Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки КримЛукачов С.О.