Постанова № 21209400, 26.01.2012, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" січня 2012 р. Справа № 18/5005/11144/2011

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіМогила С.К.,

суддіВовка І.В.,

суддіКондратової І.Д.,

за участю представників сторін від позивачане з'явився; від відповідача 1ОСОБА_1- пред. за дов. № 953-о від 22.04.11 р.,

від відповідача 2не з'явився;

розглянувши у відкритому

судовому засіданні

касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 18.10.2011 р. та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 23.11.2011 р. у справі № 18/5005/11144/2011 Господарського суду Дніпропетровської області

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Видавничий Дім "КуПол"

до1.Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк"

2.Публічного акціонерного товариства "Акцент-Банк"

провизнання недійсним договору поруки від 21 березня 2011 р. б/н ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 18.10.2011р. (суддя Петрова В.І.), залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 23.11.2011 р. (колегія суддів у складі: головуючий суддя Голяшкін О.В. (доповідач), судді Мороз В.Ф., Науменко І.М.) позов задоволено повністю, визнано недійсним договір поруки від 21 березня 2011 року б/н, укладений між ПАТ "Акцент-Банк" та ПАТ КБ "ПриватБанк".

Не погоджуючись з прийнятими рішенням та постановою, ПАТ КБ "ПриватБанк" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 18.10.2011 р. та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 23.11.2011 р., прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.

В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що судами першої та апеляційної інстанцій порушені норми матеріального права, зокрема : ст.ст. 203, 215, 511, 553, 554 Цивільного кодексу (надалі ЦК) України, а судом апеляційної інстанції не враховано роз'яснення, які викладені в п. 1 інформаційного листа ВГСУ від 21.11.2011 р. № 01-06/1624/2011 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права ", що призвело до прийняття незаконних судових рішень у даній справі.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника скаржника, перевіривши згідно ч. 2 ст. 1115, ч.1 ст.1117 Господарського процесуального кодексу (надалі ГПК) України наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, а також правильності застосування судами попередніх інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія вважає, що рішення господарського суду першої інстанції та постанова апеляційного господарського суду підлягають скасуванню, з огляду на наступне.

Господарськими судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 15 червня 2007 року між ЗАТ КБ "ПриватБанк" (надалі - кредитор) та ТОВ "Видавничий Дім "КуПол" (надалі - позичальник) укладено кредитний договір № VLV845, за умовами якого банк зобовязався надати позичальнику строковий кредит у формі поновлюваної кредитної лінії з лімітом кредитування 300000 доларів США; мета надання кредиту поповнення оборотних коштів; строк повернення кредиту 11 липня 2010 року; процента ставка 13,6 % річних.

21 березня 2011 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" (надалі - кредитор) та ПАТ "Акцент-Банк" (надалі - поручитель) укладений договір поруки б/н, предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ТОВ "Видавничій Дім "КуПол" (надалі - боржник) всіх своїх обовязків за кредитним договором від 15 червня 2007 року № VLV 845.

Предметом спору у даній справі є вимога позивача про визнання недійсним договору поруки б/н від 21 березня 2011 р., як такого, що суперечить вимогам ст.ст. 203, 234, 511, 557 ЦК України, оскільки вказаний договір не спрямований на реальне настання наслідків, що обумовлені ним, безпосередньо впливає на права та обовязки позичальника та укладений за відсутності згоди, дозволу та волі боржника.

Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що договір поруки, що оспорюється боржником, є недійсним, як такий, що суперечить ст.ст. 511, 556 ЦК України, оскільки укладений без попередньої згоди або повідомлення боржника позивача у справі ТОВ "Видавничий Дім "КуПол", при цьому, встановлює для боржника обов'язок здійснити відшкодування на користь поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, а також є таким, що не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Колегія суддів Вищого господарського суду України не погоджується з такими висновками судів з наступних підстав.

Згідно параграфу 3 Глави 49 ЦК України порука є видом забезпечення виконання зобов'язання, зокрема кредитного договору.

Відповідно до ст. ст. 553, 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Колегія суддів Вищого господарського суду України відзначає, що законодавством України не передбачено та зі змісту правовідносин поруки не випливає обов'язку кредитора або поручителя за договором поруки отримувати згоду боржника на укладення такого договору. Висновки судів з цього приводу ґрунтуються на невірному тлумаченні та неправильному застосуванні норм ЦК України.

Так, постановляючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції помилково виходив з приписів ст. 511 ЦК України та застосував дану норму до спірних правовідносин, оскільки договір поруки не створює обов'язків для будь-яких інших осіб, крім сторін за цим договором, в тому числі не передбачає виникнення або, навпаки, припинення будь-яких прав та обов'язків боржника. Договір поруки є двостороннім правочином, що укладається з метою врегулювання відносин між кредитором і поручителем. Що ж до боржника, то він стороною договору поруки не виступає, а є учасником (стороною) в зобов'язанні, забезпеченому порукою, при цьому, обсяг відповідальності боржника не змінюється, оскільки до поручителя переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, а відповідно договір поруки жодним чином не впливає на права та обов'язки боржника.

Крім того, слід зауважити, що наслідком виконання поручителем зобов'язання, забезпеченого порукою, згідно п. 3 ч. 1 ст. 512, ч. 2 ст. 556 ЦК України може бути зміна кредитора у зобов'язанні, що у відповідності ч. 1 ст. 516 ЦК України здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Умовами кредитного договору не встановлено заборону на зміну кредитора у зобов'язанні за відсутності згоди позичальника. Навпаки, пунктом 7.6 кредитного договору сторони погодили, що обовязки позичальника, за згодою банку, можуть бути виконані іншою особою.

Таким чином, враховуючи те, що ні діючим законодавством, а ні умовами кредитного договору не передбачено отримання згоди боржника на укладення договору поруки між кредитором та поручителем, висновок господарських судів про те, що однією із сторін договору поруки має бути боржник і що такий договір повинен укладатися за наявності волевиявлення останнього суперечить ст.ст. 511, 512, 553, 554, 556 ЦК України. Невірне тлумачення судом зазначених норм призвело до безпідставного визнання договору поруки недійсним.

Помилковими є також висновок місцевого господарського суду про недійсність договору поруки як такого, що не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, тобто є фіктивним правочином (ст. 234 ЦК України), оскільки, по-перше, судом не зазначено та не встановлено жодних ознак фіктивності договору, по-друге, із даних, що містяться у матеріалах справи, зокрема з ухвали Індустріального районного суду м. Дніпропетровська № 0417/2-2143/2011 від 30.06.2011 р. про відкриття провадження у справі за позовом ПАТ КБ "ПриватБанк" до ТОВ "Видавничий дім "КуПол", ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ПАТ "Акцент-Банк" про стягнення солідарно заборгованості, вбачається, що сторони договору поруки дійсно мали на меті досягти відповідного правового результату.

Відсутність згоди позичальника на укладення договору поруки та неповідомлення його про вчинення такого договору між кредитором і поручителем не можуть самі по собі свідчити про фіктивність договору поруки.

Визнання судом оспорюваного договору недійсним з посиланням на те, що неможливість повідомити поручителя про виконання зобовязання перед кредитором у відповідності до ст. 557 ЦК України може призвести до небажаних наслідків для позивача, зокрема, подвійної сплати суми основного зобовязання є помилковим, оскільки законом не встановлені правові наслідки неповідомлення боржника про укладення договору поруки у вигляді недійсності даного договору. Ризик неповідомлення боржника про вимогу кредитора та виконання зобов'язання замість боржника несе поручитель, який в такому випадку та за умови, що зобов'язання було виконано боржником, у відповідності до абз. 2 ч. 1 ст. 555, ч. 2 ст. 557 ЦК України має право стягнути з кредитора безпідставно одержане.

Відповідно до ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції повністю або частково і прийняти нове рішення.

Зважуючи на те, що за результатами здійсненої касаційною інстанцією перевірки судових рішень було встановлено, що судами порушено та неправильно застосовано норми матеріального права (ст.ст. 203, 215, 234, 511, 512, 553, 556 ЦК України), судові рішення про задоволення позову не можуть залишатися без змін і підлягають скасуванню, а, оскільки, обставини справи не потребують додаткового дослідження, судова колегія вважає можливим не передавати справу на новий судовий розгляд, а постановити нове рішення про відмову у задоволенні позову повністю.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати, понесені відповідачем у зв'язку з оплатою державним митом апеляційної скарги та судовим збором касаційної скарги, покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 49, 1115, 1117, 1119, п. 2 ст. 11110, ч. 1 ст. 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" задовольнити.

Скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 18.10.2011р. та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 23.11.2011 р. у справі № 18/5005/11144/2011.

Прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Видавничий Дім "КуПол" (08500, Київська обл., м. Фастів, вул. Соборна, буд. 40, код 34446773) на користь Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" (49064, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, буд. 50, код. 14360570) 42,50 грн. державного мита за подання апеляційної скарги, 658,70 грн. судового збору за подання касаційної скарги.

Видачу наказу доручити Господарському суду Дніпропетровської області.

Головуючий суддя Могил С.К

СуддяВовк І.В.

СуддяКондратова І.Д.