Рішення № 21206288, 24.01.2012, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи <Текст >

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Запорізької області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.01.12 Справа № 4/5009/7265/11

Суддя Зінченко Н.Г.

за позовом Заступника прокурора Запорізької області, (69057, м. Запоріжжя, вул. Матросова, буд. 29-А) в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, Фонду державного майна України, (01601, м. Київ, вул. Кутузова, буд. 18/9)

до відповідача 1 Виконавчого комітету Бердянської міської ради Запорізької області, (71112, м. Бердянськ Запорізької області, пл. І-ї Бердянської ради, буд. 2)

до відповідача 2 Приватного акціонерного товариства “Приазовкурорт”, (71100, м. Бердянськ Запорізької області, вул. Котляревського, буд. 12/24)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача 2 Приватне акціонерне товариство лікувально-оздоровчих закладів профспілок України “Укрпрофоздоровниця”, (01019, м. Київ, вул. Шота Руставелі, буд. 39/41)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Комунальне підприємство “Бердянське бюро технічної інвентаризації”, (71100, м. Бердянськ Запорізької області, вул. Мазіна, буд. 21)

про визнання недійсними та скасування пунктів 4, 6.3, 6.4, 6.5 рішення Виконавчого комітету Бердянської міської ради Запорізької області № 143 від 17.03.2005 р., визнання за державою права власності на нерухоме майно та витребування з чужого незаконного володіння нерухомого майна

суддя Зінченко Н.Г.

За участю представників сторін:

від прокуратури Марков І.О. посвідчення № 820 від 11.08.2010 р.;

від позивача ОСОБА_1, довіреність № 482 від 01.12.2011 р.;

від відповідача 1 не з'явився;

від відповідача 2 ОСОБА_2., довіреність № 02/1680 від 15.11.2011 р.;

від третьої особи на стороні відповідача 2 не з'явився;

від третьої особи на стороні позивача не з'явився;

09.11.2011 р. до господарського суду Запорізької області звернувся Заступник прокурора Запорізької області з позовною заявою в порядку ст. 2 ГПК України в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, Фонду державного майна України, м. Київ (далі за текстом скорочено ФДМУ) до Виконавчого комітету Бердянської міської ради Запорізької області, м. Бердянськ Запорізької області (далі за текстом скорочено Виконком Бердянської міської ради) та до Приватного акціонерного товариства “Приазовкурорт”, м. Бердянськ Запорізької області (ПАТ “Приазовкурорт”) про:

- визнання недійсними та скасування пунктів 6.3, 6.4, 6.5 рішення Виконавчого комітету Бердянської міської ради Запорізької області № 143 від 17.03.2005 р. “Про оформлення права власності”;

- визнання права власності держави в особі Фонду державного майна України на будівлі Закритого акціонерного товариства “Приазовкурорт” (балансоутримувач Санаторій “Бердянськ”) за адресою: м. Бердянськ Запорізької області, бул. Тінистий, 18, що складаються з основних будівель ”А, А1, А2”, прибудов “а, а1”, ганку до “а”, ганку до “а1”, хвіртки № 1, воріт № 2, паркану № 3, замощення І; за адресою: м. Бердянськ Запорізької області, бул. Тінистий, 9, що складаються з основних будівель “А, А1”, прибудов “а, а1”, трьох ганків до “А”, двох піддашків до “А”, замощення І, ІІ; за адресою: м. Бердянськ Запорізької області, бул. Тінистий, 12, що складаються з основних будівель “А, Б”, прибудов “а, а1”, ганку до “А”, тамбуру “б”, двох ганків до “Б”, господарчої будівлі “В”, паркану № 1, замощення І, ІІ;

- витребування із чужого незаконного володіння Приватного акціонерного товариства “Приазовкурорт” будівлі Закритого акціонерного товариства “Приазовкурорт” (балансоутримувач Санаторій “Бердянськ”) за адресою: м. Бердянськ Запорізької області, бул. Тінистий, 18, що складаються з основних будівель ”А, А1, А2”, прибудов “а, а1”, ганку до “а”, ганку до “а1”, хвіртки № 1, воріт № 2, паркану № 3, замощення І; за адресою: м. Бердянськ Запорізької області, бул. Тінистий, 9, що складаються з основних будівель “А, А1”, прибудов “а, а1”, трьох ганків до “А”, двох піддашків до “А”, замощення І, ІІ; за адресою: м. Бердянськ Запорізької області, бул. Тінистий, 12, що складаються з основних будівель “А, Б”, прибудов “а, а1”, ганку до “А”, тамбуру “б”, двох ганків до “Б”, господарчої будівлі “В”, паркану № 1, замощення І, ІІ, та повернення їх у власність держави в особі Фонду державного майна України.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 09.11.2011 р. порушено провадження у справі № 4/5009/7265/11, на підставі ст. 27 ГПК України до участі у справі № 4/5009/7265/11 у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача 2 залучено Приватне акціонерне товариство лікувально-оздоровчих закладів профспілок України “Укрпрофоздоровниця”, м. Київ (далі за текстом скорочено ПАТ “Укрпрофоздоровниця”) та у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Комунальне підприємство “Бердянське бюро технічної інвентаризації”, м. Бердянськ Запорізької області (КП “Бердянське БТІ”), судове засідання призначено на 29.11.2011 р.

Відповідними ухвалами суду по справі розгляд справи, на підставі ст. 77 ГПК України, відкладався до 22.12.2011 р., 17.01.2012 р. та до 24.01.2012 р.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 22.12.2011 р. за клопотанням позивача на підставі ч. 3 ст. 69 ГПК України процесуальний строк вирішення спору у справі № 4/5009/7265/11 судом продовжений на пятнадцять днів, до 24.01.2012 р.

В судовому засіданні 24.01.2012 р. справу розглянуто, прийнято і оголошено, на підставі ст. 85 ГПК України, вступну і резолютивну частини рішення.

За відповідними письмовими клопотаннями представників сторін і прокурора розгляд справи здійснювався без застосування технічних засобів фіксації судового процесу.

Представник відповідача 1 в судове засідання 24.01.2012 р. не прибув, про визнання позову прокурора не заявив, про поважність причин неявки суд завчасно не попереджав.

Представники третіх осіб в жодне судове засідання не зявилися, письмові пояснення по суті спору, а також витребувані ухвалами суду по справі документи і матеріали суду не надали, про поважність причин неявки суд жодного разу не попереджали.

Про дату, час та місце розгляду справи № 4/5009/7265/11 відповідач 1 та треті особи у справі повідомлялися належним чином ухвалами суду по справі № 4/5009/7265/11 від 09.11.2011 р., від 29.11.2011 р., від 22.12.2011 р. та від 17.01.2012 р., які на адресу суду підприємствами поштового звязку не поверталися.

Згідно з п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції” в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

За таких обставин, суд вважає, що ним вжиті достатні заходи для повідомлення відповідача 1 та третіх осіб у справі про дату, час та місце розгляду справи № 4/5009/7265/11.

Відповідно до п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

У відповідності до ст. 22 ГПК України, сторони зобовязані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та обєктивного дослідження всіх обставин справи.

З урахуванням викладеного, зважаючи на те, що 24.01.2012 р. є останнім днем встановленого ст. 69 ГПК України процесуального строку вирішення спору у справі № 4/5009/7265/11, суд вирішив за доцільне розглянути справу по суті за наявними в ній матеріалами, яких достатньо для вирішення спору по суті, за відсутністю відповідача 1 та третіх осіб.

В судовому засіданні 24.01.2012 р. судом розглянуто та вирішено по суті клопотання ПАТ “Приазовкурорт”, подане в судовому засіданні 22.12.2011 р., про зупинення провадження у справі № 4/5009/7265/11 до розгляду і вирішення господарським судом Запорізької області справ № 30/5009/7842/11 та № 33/5009/7837/11.

Подане клопотання мотивовано тим, що справи № 4/5009/7265/11, № 30/5009/7842/11 та № 33/5009/7837/11 повязані тим, що предметом спору в цих справах є, зокрема, вимоги про визнання недійсними та скасування пунктів рішень Виконкому Бердянської міської ради щодо оформлення права власності на комплекс будівель і споруд за адресою: м. Бердянськ Запорізької області, бул. Тінистий, 12.

Дослідивши заявлене клопотання про зупинення провадження у справі, розглянувши матеріали справи № 4/5009/7265/11 та заслухавши думку представників сторін і прокурора з цього приводу, суд дійшов висновку, що клопотання про зупинення провадження у справі не підлягає задоволенню як безпідставне та таке, що не спрямоване на захист прав і охоронюваних законом інтересів сторін, оскільки результати розгляду господарським судом Запорізької області справ № 30/5009/7842/11 та № 33/5009/7837/11 не матимуть для суду преюдиціального значення при вирішенні спору у справі № 4/5009/7265/11, так як предметом розгляду у даній справі є інші обєкти нерухомості, розташовані за іншими адресами.

В судовому засіданні 24.01.2012 р. судом розглянуті та вирішені по суті позовні вимоги з урахуванням Заяви прокурора про уточнення позовних вимог, прийнятої в судовому засіданні 29.11.2011 р., а саме про:

- визнання недійсними та скасування пунктів 4, 6.3, 6.4, 6.5 рішення Виконавчого комітету Бердянської міської ради Запорізької області № 143 від 17.03.2005 р. “Про оформлення права власності”;

- визнання права власності держави в особі Фонду державного майна України на будівлі Закритого акціонерного товариства “Приазовкурорт” (балансоутримувач Санаторій “Бердянськ”) за адресою: м. Бердянськ Запорізької області, бул. Тінистий, 18, що складаються з основних будівель ”А, А1, А2”, прибудов “а, а1”, ганку до “а”, ганку до “а1”, хвіртки № 1, воріт № 2, паркану № 3, замощення І; за адресою: м. Бердянськ Запорізької області, бул. Тінистий, 9, що складаються з основних будівель “А, А1”, прибудов “а, а1”, трьох ганків до “А”, двох піддашків до “А”, замощення І, ІІ; за адресою: м. Бердянськ Запорізької області, бул. Тінистий, 12, що складаються з основних будівель “А, Б”, прибудов “а, а1”, ганку до “А”, тамбуру “б”, двох ганків до “Б”, господарчої будівлі “В”, паркану № 1, замощення І, ІІ;

- витребування із чужого незаконного володіння Приватного акціонерного товариства “Приазовкурорт” будівлі Закритого акціонерного товариства “Приазовкурорт” (балансоутримувач Санаторій “Бердянськ”) за адресою: м. Бердянськ Запорізької області, бул. Тінистий, 18, що складаються з основних будівель ”А, А1, А2”, прибудов “а, а1”, ганку до “а”, ганку до “а1”, хвіртки № 1, воріт № 2, паркану № 3, замощення І; за адресою: м. Бердянськ Запорізької області, бул. Тінистий, 9, що складаються з основних будівель “А, А1”, прибудов “а, а1”, трьох ганків до “А”, двох піддашків до “А”, замощення І, ІІ; за адресою: м. Бердянськ Запорізької області, бул. Тінистий, 12, що складаються з основних будівель “А, Б”, прибудов “а, а1”, ганку до “А”, тамбуру “б”, двох ганків до “Б”, господарчої будівлі “В”, паркану № 1, замощення І, ІІ та повернення їх у власність держави в особі Фонду державного майна України.

Заявлені прокурором вимоги ґрунтуються на приписах ст., ст. 19, 121, 124, 125 Конституції України, ст. 86 ЦК Української УРСР, ст., ст. 16, 21, 328, 386, 393 ЦК України, положеннях Законів України “Про місцеве самоврядування в Україні”, “Про власність”, “Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України” та полягають в наступному. В ході проведеної прокуратурою Запорізької області перевірки додержання вимог законодавства під час відчуження майна оздоровчих закладів професійних спілок було встановлено, що 17.03.2005 р. Виконкомом Бердянської міської ради прийнято рішення № 143 “Про оформлення права власності”, яке в частині пунктів 4, 6.3, 6.4 6.5 суперечить вимогам законодавства України. Так, оспорюваними пунктами рішення № 143 від 17.03.2005 р. вирішено оформити право власності за ЗАТ “Приазовкурорт” (балансоутримувач Санаторій “Бердянськ”) на обєкти нерухомості за адресою: м. Бердянськ Запорізької області, бул. Тінистий, 18, що складаються з основних будівель ”А, А1, А2”, прибудов “а, а1”, ганку до “а”, ганку до “а1”, хвіртки № 1, воріт № 2, паркану № 3, замощення І; за адресою: м. Бердянськ Запорізької області, бул. Тінистий, 9, що складаються з основних будівель “А, А1”, прибудов “а, а1”, трьох ганків до “А”, двох піддашків до “А”, замощення І, ІІ; за адресою: м. Бердянськ Запорізької області, бул. Тінистий, 12, що складаються з основних будівель “А, Б”, прибудов “а, а1”, ганку до “А”, тамбуру “б”, двох ганків до “Б”, господарчої будівлі “В”, паркану № 1, замощення І, ІІ; за адресою: м. Бердянськ Запорізької області, бул. Тінистий, 5, що складаються з житлового будинку “А”, прибудови “а”, основних будівель “Б, В”, прибудови “б”, ганків до “Б, б”, тамбура “В”, ганку до “в”, піддашку до “в”, хвірток № 1, № 7, воріт № 2, № 6, парканів № 3, № 4, № 5. Однак, на виконання постанови Ради Міністрів УРСР від 23.04.1960 р. № 606 “Про передачу профспілкам санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоровя УРСР” усі діючі госпрозрахункові санаторії, будинки відпочинку та пансіонати Міністерства охорони здоровя зобовязано було передати до 1 травня 1960 року Українській республіканській раді профспілок з метою подальшого поліпшення організації відпочинку і санаторно-курортного обслуговування трудящих і підвищення ролі профспілок. Згідно з п. 2 вказаної постанови від 23.04.1960 р. № 606 майно передавалось профспілковим органам у відання. Після розпаду СРСР правонаступником Української республіканської ради профспілок стала Рада Федерації професійних спілок України. Постановою Верховної Ради Української РСР від 29.11.1990 р. № 506 “Про захист суверенних прав власності Української РСР” було введено мораторій на території республіки на будь-які зміни форм власності і власника державного майна до введення в дію Закону Української РСР про роздержавлення майна. Статтею 1 Закону України “Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України” встановлено, що майно та фінансові ресурси підприємств, установ, організацій та інших об'єктів союзного підпорядкування, розташованих на території України, є державною власністю України. У звязку з наведеним, власником спірного майна на момент прийняття відповідачем 1 оспорюваного рішення № 143 від 17.03.2005 р. була держава в особі ФДМУ і лише ФДМУ був уповноважений здійснювати розпорядження спірними обєктами нерухомості як державним майном, а не Виконком Бердянської міської ради. Статтею 393 ЦК України передбачено, що правовий акт органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визначається судом незаконним і скасовується. На підставі зазначеного, прокурор просить суд позов задовольнити повністю.

Крім того, враховуючи, що про виявлені порушення вимог законодавства при прийнятті Виконкомом Бердянської міської ради рішення № 143 від 17.03.2005 р. оспорюваного в частині пунктів 4, 6.3, 6.4 та 6.5 прокуратура Запорізької області дізналась лише у серпні 2011 року в ході проведеної перевірки за дорученням Генеральної прокуратури України, прокурор просить суд визнати поважними причини непредявлення раніше прокурором даного позову та поновити строк позовної давності за цим позовом.

Позивач про відмову від позову прокурора не заявив, заявлені прокурором вимоги підтримав у повному обсязі з підстав, наведених у позові прокурора. Додатково пояснив суду, що згідно з Указом Президії Верховної Ради України “Про передачу підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України, у власність держави” № 1452-ХП від 30.08.1991 р. та ст. 1 Закону України “Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України” від 10.09.1991 р. № 1540-ХІІ майно та фінансові ресурси підприємств, установ, організацій та інших об'єктів союзного підпорядкування, розташованих на території України, є державною власністю України. Відповідно до положень вказаного Закону України “Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України” рішення державних органів, органів громадських, політичних, кооперативних, інших організацій і підприємств, посадових осіб, а також договори та інші угоди, прийняті чи здійснені на основі законодавства СРСР щодо зміни власника і форм власності, а також створення акціонерних та спільних підприємств за участю органів влади та управління Союзу РСР після прийняття Постанови Верховної Ради України від 24 серпня 1991 року “Про проголошення незалежності України” без узгодження з відповідними органами управління, визначеними Кабінетом Міністрів України, вважаються недійсними. Постановою Верховної Ради України від 10.04.1992 р. № 2268-ХІІ “Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташовані на території України” майно та фінансові ресурси розташованих на території України підприємств, установ та об'єктів, що перебували у віданні центральних органів цих організацій, до визначення правонаступників загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР вирішено тимчасово передати Фонду державного майна України. Крім того, Постановою Верховної Ради України від 04.02.1994 р. № 3943-ХІІ “Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР” встановлено, що тимчасово, до законодавчого визначення суб'єктів права власності майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташованого на території України, зазначене майно є загальнодержавною власністю. Пунктом 3 зазначеної постанови також передбачено, що до законодавчого визначення правонаступників майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР ФДМУ здійснює право розпорядження цим майном у процесі приватизації та повноваження орендодавця майнових комплексів підприємств та організацій (їх структурних підрозділів). Отже, будь-яких нормативних актів, які б передбачали вибуття майна санаторію “Бердянськ” з державної власності не існує. На виконання вимог Постанови Верховної Ради України від 01.11.1996 р. № 461/96-ВР “Про проект Постанови Верховної Ради України про тлумачення Постанови Верховної Ради України “Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР” Фондом було складено Перелік лікувально-оздоровчих організацій, установ та підприємств, які станом на 24.08.1991 р. знаходились у віданні Федерації незалежних профспілок України (колишньої Укрпрофради), підписаного керівниками ФДМУ та Федерації незалежних профспілок України 14.07.1997 р., до якого включено санаторій “Бердянськ”. Таким чином, в результаті складання зазначеного Переліку було підтверджено, що спірний об'єкт станом на 24.08.1991 р. знаходився не у власності, а лише у віданні Федерації незалежних профспілок України (колишньої Укрпрофради). З вищевикладеного випливає, що під час створення ПАТ “Укрпрофоздоровниця” спірне майно, що передавалось до статутного капіталу товариства, не переходило у його приватну власність, а залишалось і залишається у власності держави. Таким чином, ПАТ “Укрпрофоздоровниця”, не будучи власником майна, не мало права без згоди ФДМУ передавати у власність ПАТ “Приазовкурорт” спірне майно, як внесок до статутного капіталу чим порушило права держави в особі ФДМУ, позбавило її правомочностей з володіння, користування та розпорядження цим майном. З урахуванням зазначеного, позивач просить суд позов прокурора задовольнити повністю.

Відповідач 1 заявлені прокурором позовні вимоги вважає необґрунтованими та недоведеними з наступних підстав. Відповідач не згодний з доводами прокурора, що оспорюване рішення № 143 від 17.03.2005 р. суперечить вимогам законодавства України. Так, спірне рішення № 143 від 17.03.2005 р. “Про оформлення права власності” прийнято на підставі “Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно”, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 р. № 7/5, та на підставі наданих документів про створення ЗАТ “Приазовкурорт” та про передачу майна у власність ЗАТ “Приазовкурорт” одним з його засновників ЗАТ “Укрпрофоздоровниця”. Отже, спірне нерухоме майно набуте відповідачем 2 на підставі правочину, а не на підставі спірного рішення. Також відповідач 1 вважає, що в теперішній час визнання недійсним спірного рішення порушить право власності відповідача 2, а діючим законодавством України, зокрема, ст. 147 ГК України та ст. 346 ЦК України, не передбачено позбавлення права власності субєкта господарювання шляхом визнання недійсним раніше виданого рішення про визнання права власності. Крім того, відповідач 1 зазначає, що значна частина спірного нерухомого майна збудована значно пізніше, ніж була прийнята постанова Ради Міністрів УРСР від 23.04.1960 р. № 606 “Про передачу профспілкам санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоровя УРСР”, що можливо простежити в акті прийому-передачі майна при створенні відповідача 2, де зазначений рік введення в експлуатацію обєктів нерухомого майна. Позивачем не наді докази будівництва державою спірного нерухомого майна. В приведеному в Додатку № 1 до постанови від 23.04.1960 р. № 606 переліку санаторіїв та будинків відпочинку містяться лише назви підприємств без зазначення точної адреси та без переліку кількості обєктів нерухомого майна, з яких складається їх цілісний майновий комплекс. Докази того, що обєкти, зазначені в спірному рішенні № 143 від 17.03.2005 р. та в Додатку № 1 до постанови від 23.04.1960 р. № 606, ідентичні в матеріалах даної справи відсутні. Навпаки, з огляду на те, що спірне нерухоме майно збудоване після 1960 року, відповідач 1 вважає, що вказане майно не могло бути передане за постановою від 23.04.1960 р. № 606. Більш того, за постановою від 23.04.1960 р. № 606 Рада Міністрів УРСР не могла передати профспілкам майно, яке їй не підпорядковувалося, а було у прямому підпорядкуванні СРСР. Крім того, виключний перелік майна загальносоюзних громадських організацій колишнього СРСР зазначений у постанові КМУ від 13.01.1995 р. “Про визначення органів управління майном загальносоюзних громадських організацій колишнього союзу РСР”, яка прийнята на виконання постанови Верховної Ради України від 04.02.1994 р. № 3943-ХІІ. В цьому переліку Федерація профспілок України відсутня як загальносоюзна організація. Також слід врахувати, що у Цивільному кодексі УРСР в редакції 1963 року містилися окрема глава 9 “Власність профспілкових та інших громадських організацій”, в якій останні були визначені як самостійні субєкти права власності. Таким чином, майно профспілкових та інших громадських організацій, необхідне їм для здійснення статутних завдань, ніколи не відносилося до державної (загальнонародної) власності. З урахуванням зазначеного, відповідач 1 просить суд в позові прокурора відмовити повністю.

Крім того, 18.01.2012 р. на адресу господарського суду Запорізької області від Виконкому Бердянської міської ради надійшла заява про припинення провадження у справі № 4/5009/7265/11 на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України, так як спір про визнання недійсним та скасування пунктів 4, 6.3, 6.4, 6.5 рішення Виконавчого комітету Бердянської міської ради Запорізької області № 143 від 17.03.2005 р. “Про оформлення права власності” повинен розглядатися в порядку адміністративного судочинства. Клопотання мотивовано тим, що положеннями статті 20 ГК України визначено способи захисту прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Ними є, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Таким чином, вищезазначеними нормами не передбачено такого способу захисту прав, як скасування рішення органу державної влади або органу місцевого самоврядування, який не відповідає підвідомчості спорів, визначеній в ст. 12 ГПК України. Натомість, відповідно до ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування їх службових та посадових осіб, інших субєктів при здійсненні ними владних управлінських функцій. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність субєктів владних повноважень, крім тих рішень щодо яких встановлений інший порядок оскарження.

Розглянувши подану відповідачем 1 заяву про припинення провадження у справі № 4/5009/726511 на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України, заслухавши думку сторін і прокурора, присутніх в судовому засіданні 24.01.2012 р., з цього приводу, дослідивши матеріали справи, суд відхиляє подану відповідачем 1 заяву як безпідставну та необґрунтовану, виходячи з наступного.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 12 ГПК України передбачено, що господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів та з інших підстав. З огляду на приписи ч. 3 ст. 22 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” від 07.07.2010 р. № 2453-VI, згідно з якими місцеві господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають з господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності, та вимоги статей 1, 41, 12 ГПК України господарські суди розглядають справи в порядку позовного провадження, коли склад учасників спору відповідає приписам статті 1 ГПК України, а правовідносини, з яких виник спір, мають господарський характер. У вирішенні питання про те, чи є правовідносини господарськими, а спір господарським, слід виходити з визначень, наведених у ст. 3 ГК України. Господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов: а) участь у спорі субєкта господарювання; б) наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; в) відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції. Таким чином, господарські суди на загальних підставах вирішують усі спори між субєктами господарської діяльності, а також спори, повязані, в тому числі, з захистом права власності, в тому числі з визнанням цього права.

Зазначена правова позиція викладена в рекомендаціях Президії Вищого господарського суду України № 04-5/120 від 27.06.2007 р. “Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам” (з наступними змінами та доповненнями).

Таким чином, оскільки у спірних правовідносинах фактично має місце спір щодо права власності, то справа № 4/5009/7265/11 повинна розглядатися за правилами Господарського процесуального кодексу України.

Відповідач 2 позовні вимоги не визнав, позов вважає безпідставним та необґрунтованим, у відзивах на позовну заяву прокурора зазначив, що під передачею спірного майна у відання, що закріплено в постанові Ради Міністрів Української РСР від 23.04.1960 № 606 “Про передачу профспілкам санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоровя УРСР” слід розуміти не лише володіння і користування спірним майном, а також і розпорядження цим майном. Тобто, вказаною постановою Ради Міністрів Української РСР від 23.04.1960 № 606 за профспілками було закріплено право власності на спірне майно. Відповідач 2 зазначає, що прокурором не надано жодного належного доказу на підтвердження того, що власником спірного майна є держава в особі Фонду державного майна України. Так, ФДМУ в особі своїх територіальних підрозділів на виконання зазначених норм повинен був провести державну реєстрацію прав на спірне нерухоме майно та отримати витяг про державну реєстрацію прав який, в свою чергу, є належним доказом того, що позивач є власником державного майна. На думку відповідача 2, дія постанов Верховної Ради Української РСР від 29.11.1990 № 506 “Про захист суверенних прав власності Української РСР”, від 10.04.1992 р. № 2268-ХІІ “Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташовані на території України”, від 04.02.1994 № 3943-ХІІ “Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього СРСР” та Закону України від 10.09.91 № 1540-ХІІ “Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташованих на території України” не поширюється на профспілкові організації ФПУ оскільки вони ще у жовтні 1990 року вийшли зі складу загальносоюзної громадської організації ВЦРПС та не є органами державної влади та управління. Крім того, постановою Верховної Ради України “Про введення в дію Закону України “Про приватизацію майна державних підприємств” від 04.03.1992 № 2164-ХІІ було зобовязано Кабінет Міністрів України до 15.03.1992 визначити перелік обєднань, підприємств, установ і організацій, які уклали майнові договори, повязані із зміною форм власності і власника державного майна, з порушенням мораторію, встановленого постановою Верховної Ради Української РСР від 29.11.1990 “Про захист суверенних прав власності Української РСР”. При цьому, ані Федерація незалежних профспілок України, ані ЗАТ “Укрпрофоздоровниця” до переліку обєднань, підприємств, установ і організацій, що уклали майнові договори, повязані зі зміною форм власності і власника державного майна, з порушенням мораторію, віднесені не були. Також, рішенням від 20.01.1997 р. та постановою від 17.06.1997 Вищого арбітражного суду України встановлено, що Федерація незалежних профспілок правомірно володіла, користувалась та розпоряджалась майном шляхом передачі до статутного фонду (у власність) закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України “Укрпрофоздоровниця”. Такі самі висновки, як вказує відповідач 2, містяться і у рішенні господарського суду м. Києва від 09.09.2008 р. у справі № 48/202-20/191, залишеного без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.11.2008 р. та постановою Вищого господарського суду України від 19.03.2009 р. На підставі викладеного, відповідач 2 вважає, що ПАТ “Укрпрофоздоровниця” є повноцінним законним власником спірного майнового комплексу, у звязку з чим, просить суд у задоволенні позову прокурора відмовити повністю.

Крім того, за текстом відзивів від 24.11.2011 р. та від 12.01.2012 р. відповідач 2 просить суд застосувати до правовідносин з приводу скасування пунктів 4, 6.3, 6.4, 6.5 рішення Виконавчого комітету Бердянської міської ради Запорізької області № 143 від 17.03.2005 р. “Про оформлення права власності”, визнання за державою в особі ФДМУ права власності на спірні обєкти нерухомого майна та зобовязання витребувати з незаконного володіння ПАТ “Приазовкурорт” спірних обєктів нерухомого майна та повернути їх у власність держави в особі ФДМУ наслідки пропуску строку позовної давності та відмовити у звязку із цим у позові прокурора повністю. Вказану заяву відповідач 2 мотивує тим, що ФДМУ, який вважає себе власником спірного майна, не міг не знати про факт вибуття з його власності спірних обєктів нерухомості, отже доводи про те, що про порушення права власності держави на спірне нерухоме майно стало відомо лише в серпні 2011 року під час прокурорської перевірки, є недоведеними та необґрунтованими.

Розглянувши та дослідивши матеріали та фактичні обставини справи у їх сукупності, заслухавши пояснення представників сторін і прокурора, суд

ВСТАНОВИВ:

Згідно Постанови Ради Міністрів УРСР № 606 від 23.04.1960 р. “Про передачу профспілкам санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоров'я УРСР”, Міністерство охорони здоров'я мало передати Українській республіканській раді профспілок з метою подальшого поліпшення організації відпочинку і санаторно-курортного обслуговування трудящих і підвищення ролі профспілок курортні установи, санаторії, будинки відпочинку та таке інше.

Згідно пункту 2 вказаної постанови № 606 від 23.04.1960 р., передача у відання профспілкових органів курортних установ, санаторіїв, будинків відпочинку та інших підприємств і організацій здійснювалася безоплатно, з усім обладнанням, транспортом, допоміжними підприємствами і підсобними господарствами, спорудами, жилими будинками, земельними ділянками, парками станом на 1 січня 1960 року, а також з асигнуваннями на їх утримання, планами з праці, фондами персональних надбавок, капіталовкладеннями, фондами на всі види матеріалів і лімітами на проектування за планом на 1960 рік, невикористаними централізованими коштами курортного збору і амортизаційного фонду та іншими коштами по балансу на 1 січня 1960 року.

Рішенням виконавчого комітету Ленінської районної ради м. Києва № 1971 від 23.12.1991 р. зареєстровано ЗАТ “Укрпрофоздоровниця”, що створене на підставі майна його засновників Федерації професійних спілок України та Фонду соціального страхування України з тимчасової втрати працездатності. З 05.05.2011 р. правонаступником ЗАТ “Укрпрофоздоровниця” є Приватне акціонерне товариство лікувально-оздоровчих закладів профспілок України “Укрпрофоздоровниця” (третя особа на стороні відповідача 2 у справі).

Згідно акту прийому-передачі майна від 24.01.1992 р. Федерація незалежних профспілок України передала у власність Акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України “Укрпрофоздоровниця” Санаторій “Бердянськ”.

20.06.2002 р. Рішенням загальних зборів ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України “Укрпрофоздоровниця” № 2/6, оформленого Протоколом № 2, було ухвалено виступити останньому співзасновником ЗАТ “Приазовкурорт”, реорганізувавши його шляхом перетворення Приазовське ДП ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України “Укрпрофоздоровниця” в закрите акціонерне товариство. Цим же рішенням загальних зборів схвалено проекти установчих документів ЗАТ “Приазовкурорт” та встановлено, що вкладом ЗАТ “Укрпрофоздоровниця” до статутного фонду ЗАТ “Приазовкурорт” є майнові права на фінансові інвестиції у вигляді 100 % статутного фонду реорганізованого Приазовського дочірнього підприємства ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України “Укрпрофоздоровниця”.

Рішенням установчих зборів ЗАТ “Приазовкурорт” від 31.10.2002 р., оформленого протоколом № 1/1, вирішено створити ЗАТ “Приазовкурорт” та затвердити статут ЗАТ “Приазовкурорт” .

В Установчому договорі про створення і діяльність ЗАТ “Приазовкурорт” зазначено, що засновниками юридичної особи є ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України “Укрпрофоздоровниця” та Запорізька обласна Рада професійних спілок.

Відповідно до “Акту приймання-передачі майна майнового комплексу Приазовського дочірнього підприємства, що належить на правах власності ЗАТ “Укрпрофоздоровниця” у власність ЗАТ “Приазовкурорт”, як внесок до Статутного фонду” від 30.10.2002 р. було передано майновий комплекс Санаторій “Бердянськ” у власність ЗАТ “Приазовкурорт” як внесок ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України “Укрпрофоздоровниця” до статутного фонду Товариства (на підставі свідоцтва про право власності від 12.01.2000 р. за № 12), додаток № 2 до акту приймання-передачі від 30.10.2002 р.).

Згідно з п. 1.1 Статуту ПАТ “Приазовкурорт”, затвердженого позачерговими Загальними зборами акціонерів ЗАТ “Приазовкурорт”, протокол № 2 від 05.10.2011 р., і зареєстрованого 12.10.2011 р. за 3 10991050039000201, ЗАТ “Приазовкурорт” створено відповідно до установчого договору про створення та діяльність ЗАТ “Приазовкурорт” від 31.10.2002 р. шляхом перетворення Приазовського Дочірнього підприємства ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України “Укрпрофоздоровниця” у вищенаведене акціонерне товариство. ЗАТ “Приазовкурорт” змінено своє найменування на ПАТ “Приазовкурорт”. ПАТ “Приазовкурорт” (відповідач 2 у справі) є повним правонаступником Приазовського Дочірнього підприємства ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України “Укрпрофоздоровниця”.

17.03.2005 р. Виконавчий комітет Бердянської міської ради Запорізької області, керуючись пп. 10 п. “б” ст. 30 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”, ст. 25 Статуту територіальної громади міста Бердянська, Законом України “Про власність”, Тимчасовим положенням про порядок реєстрації на нерухоме майно від 07.02.2002 р. № 7/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України від 28.01.2003 р. № 66/7387, на підставі листів ЗАТ “Приазовкурорт” від 17.02.2004 р. № 08/261-1, № 08/261-12, № 08/261-10 і № 08/261-14 та рішення вісімнадцятої (позачергової) сесії Бердянської міської ради ХХІV скликання від 25.12.2003 р. № 18 “Про припинення права користування та передачу в оренду земельних ділянок ЗАТ “Приазовкурорт” було прийнято рішення № 143 “Про оформлення права власності”.

Зазначеним рішенням № 143 від 17.03.2005 р., пунктами 4, 6.3, 6.4 і 6.5, Виконком Бердянської міської ради (відповідач 1 у справі) вирішив оформити право власності за ЗАТ “Приазовкурорт” (балансоутримувач Санаторій Бердянськ”) на домоволодіння за адресою: м. Бердянськ Запорізької області, бул. Тінистий, 5, що складаються з житлового будинку “А”, прибудови “а”, основних будівель “Б, В”, прибудови “б”, ганків до “Б, б”, тамбура “В”, ганку до “в”, піддашку до “в”, хвірток № 1, № 7, воріт № 2, № 6, парканів № 3, № 4, № 5, на обєкти нерухомості за адресою: м. Бердянськ Запорізької області, бул. Тінистий, 18, що складаються з основних будівель ”А, А1, А2”, прибудов “а, а1”, ганку до “а”, ганку до “а1”, хвіртки № 1, воріт № 2, паркану № 3, замощення І; за адресою: м. Бердянськ Запорізької області, бул. Тінистий, 9, що складаються з основних будівель “А, А1”, прибудов “а, а1”, трьох ганків до “А”, двох піддашків до “А”, замощення І, ІІ; за адресою: м. Бердянськ Запорізької області, бул. Тінистий, 12, що складаються з основних будівель “А, Б”, прибудов “а, а1”, ганку до “А”, тамбуру “б”, двох ганків до “Б”, господарчої будівлі “В”, паркану № 1, замощення І, ІІ.

На підставі зазначеного рішення № 143 від 17.03.2005 р. Виконком Бердянської міської ради видав Свідоцтво від 05.04.2005 р. серія ЯЯЯ № 074545 про право колективної власності ЗАТ “Приазовкурорт” на нежитлову будівлю за адресою: м. Бердянськ Запорізької області, бул. Тінистий, 12, що складається з основних будівель “А, Б”, прибудов “а, а1”, ганку до “А”, тамбуру “б”, двох ганків до “Б”, господарчої будівлі “В”, паркану № 1, замощення І, ІІ; Свідоцтво від 05.04.2005 р. серія ЯЯЯ № 074544 про право колективної власності ЗАТ “Приазовкурорт” на нежитлову будівлю за адресою: м. Бердянськ Запорізької області, бул. Тінистий, 9, що складається з основних будівель “А, А1”, прибудов “а, а1”, трьох ганків до “А”, двох піддашків до “А”, замощення І, ІІ; Свідоцтво від 05.04.2005 р. серія ЯЯЯ № 074542 про право колективної власності ЗАТ “Приазовкурорт” на нежитлову будівлю за адресою: м. Бердянськ Запорізької області, бул. Тінистий, 18, що складаються з основних будівель ”А, А1, А2”, прибудов “а, а1”, ганку до “а”, ганку до “а1”, хвіртки № 1, воріт № 2, паркану № 3, замощення І.

Бердянським комунальним підприємством з технічної інвентаризації проведено реєстрацію права власності ЗАТ “Приазовкурорт” на комплекс будівель і споруд Санаторію “Бердянськ”, а саме: будівлі за адресою: м. Бердянськ Запорізької області, бул. Тінистий, 12, що складаються з основних будівель “А, Б”, прибудов “а, а1”, ганку до “А”, тамбуру “б”, двох ганків до “Б”, господарчої будівлі “В”, паркану № 1, замощення І, ІІ, зареєстровані за реєстраційним номером 10270425, номер запису: 890, в книзі: 3, про що був виданий Витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 69220710 від 05.04.2005 р.; будівлі за адресою: м. Бердянськ Запорізької області, бул. Тінистий, 9, що складаються з основних будівель “А, А1”, прибудов “а, а1”, трьох ганків до “А”, двох піддашків до “А”, замощення І, ІІ, зареєстровані за реєстраційним номером 10270898, номер запису: 888, в книзі: 3, про що був виданий Витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 6920875 від 05.04.2005 р.; будівлі за адресою: м. Бердянськ Запорізької області, бул. Тінистий, 18, що складаються з основних будівель ”А, А1, А2”, прибудов “а, а1”, ганку до “а”, ганку до “а1”, хвіртки № 1, воріт № 2, паркану № 3, замощення І, зареєстровані за реєстраційним номером 10271916, номер запису: 889, в книзі: 3, про що був виданий Витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 6921220 від 05.04.2005 р.

Оцінивши фактичні обставини справи, вивчивши нормативне регулювання спірних правовідносин, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог прокурора, виходячи з наступного.

Згідно статті 10 Конституції Української Радянської Соціалістичної Республіки (прийнятої позачерговою сьомою сесією Верховної Ради Української РСР дев'ятого скликання 20 квітня 1978 року) встановлено, що основу економічної системи Української РСР становить соціалістична власність на засоби виробництва у формі державної (загальнонародної) і колгоспно-кооперативної власності. Соціалістичною власністю є також майно профспілкових та інших громадських організацій, необхідне їм для здійснення статутних завдань.

Відповідно до ст. 87 Цивільного кодексу Української РСР (в редакції 1963 року), соціалістичною власністю є: державна (загальнодержавна) власність; колгоспно-кооперативна власність; власність профспілкових та інших громадських організацій.

Статтею 89 ЦК УРСР визначено, що державна власність основна форма соціалістичної власності. Держава є єдиним власником всього державного майна.

Після розпаду СРСР правонаступником Української республіканської Ради профспілок стала Рада Федерації незалежних профспілок України, правонаступником якої, в свою чергу, є Федерація професійних спілок України.

Статтею 1 Закону України “Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташованих на території України” від 10.09.1991 р. № 1540-XII встановлено, що майно підприємств, установ і організацій та інших об'єктів союзного підпорядкування є державною власністю.

Постановою Верховної Ради Української РСР “Про захист суверенних прав власності Української РСР” від 29.11.1990 р. № 506 введено мораторій на території республіки на будь-які зміни форми власності і власника державного майна до введення в дію Закону Української РСР про роздержавлення майна.

Постановою Верховної Ради України від 04.02.1994 р. № 3943-ХП “Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР” визначено, що тимчасово, до законодавчого визначення субєктів права власності майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташованого на території України останнє є загальнодержавною власністю.

Пунктом 3 зазначеної Постанови також передбачено, що до законодавчого визначення правонаступників майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР є Фонд державного майна, який здійснює право розпорядження цим майном у процесі приватизації та повноваження орендодавця майнових комплексів підприємств та організацій.

Згідно статті 1 Тимчасового Положення “Про Фонд державного майна України”, затвердженого постановою Верховної Ради України від 07.07.1992 р., Фонд державного майна України здійснює державну політику у сфері приватизації державного майна та виступає орендодавцем майнових комплексів, що є загальнодержавною власністю.

Виходячи з наведених норм законодавства, суд дійшов висновку, що майно, яке передане у відання профспілок на підставі постанови Ради Міністрів УРСР № 606 від 23.04.1960 р., є державною (загальнодержавною) власністю.

Таким чином, Федерація незалежних профспілок України за відсутності згоди Фонду державного майна України неправомірно передало до ЗАТ “Укрпрофоздоровниця” майно Санаторію “Бердянськ”.

Суд вважає безпідставними заперечення відповідача 2 щодо правомірного набуття ними права власності на комплекс будівель та споруд Санаторію “Бердянськ”, виходячи з наступного.

Свою правову позицію відповідач 2 обґрунтовує тим, що постановою Ради Міністрів УРСР № 606 від 23.04.1960 р., якою передбачалася передача у відання профспілкових органів курортних установ, санаторіїв, будинків відпочинку та інших підприємств і організацій здійснити безоплатно, з усім обладнанням, транспортом, допоміжними підприємствами і підсобними господарствами, спорудами, жилими будинками, земельними ділянками, парками станом на 1 січня 1960 року, передбачалося під фразою “передача у відання” саме закріплення цього майна на праві власності.

Суд вважає, що така правова позиція відповідачів, суперечить нормам законодавства про власність, згідно з якими право власності, це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування та розпорядження майном.

Відповідач 2, заперечуючи правову позицію прокурора та позивача, зазначає, що прокурор безпідставно вважає фразу “передачу у відання” як право лише на володіння і користування цим державним майном (без розпорядження) і посилається при цьому на ч. 1 ст. 137 Закону України “Про власність”, чинного на момент виникнення спірних правовідносин, згідно якої майно, що є державною власністю і закріплене за держаним підприємством, належить йому на праві повного господарського відання, крім випадків, передбачених законодавством України.

Суд вважає, що наведена відповідачем норма ніяким чином не спростовує позицію прокурора та позивача, оскільки у даному випадку мова йде про майно державного підприємства, тобто у разі передання у відання державному підприємству державного майна форма власності не змінюється і майно і далі перебуває у державній власності, а от вибуття його з державної власності можливе лише в ході приватизації державного майна.

Крім того, нормами чинного законодавства, зокрема ст. 136 ГК України визначено, що право господарського відання є речовим правом субєкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним саме власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.

Власник майна, закріпленого на праві господарського відання за субєктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства.

Отже, з системного аналізу вищевикладених фактичних обставин справи та норм законодавства слідує, що ЗАТ “Укрпрофоздоровниця” не набувши на законних підставах права власності на спірне майно, не мало права без згоди Фонду державного майна України передавати державне майно Санаторію “Бердянськ” у власність ЗАТ “Приазовкурорт” .

Відповідно до преамбули оспорюване рішення № 143 від 17.03.2005 р. прийнято на підставі пп. 10 п. “б” ст. 30 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”, ст. 25 Статуту територіальної громади міста Бердянська, Законом України “Про власність”, Тимчасовим положенням про порядок реєстрації на нерухоме майно від 07.02.2002 р. № 7/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України від 28.01.2003 р. № 66/7387, з урахуванням поданих матеріалів, підтверджуючих право власності.

Таким чином, рішення Виконавчого комітету Бердянської міської ради Запорізької області № 143 від 17.03.2005 р. “Про оформлення права власності”, яке оспорюється прокурорам та позивачем, є юридичною формою рішення цього органу, яке породжує певні правові наслідки для ЗАТ “Призов курорт” (правонаступником якого є відповідач 2 у справі), отже є актом ненормативного характеру (індивідуальним актом).

При прийнятті актів як нормативного, так і ненормативного (індивідуального характеру) державний чи інший орган повинен бути на це уповноважений, діяти в межах наданої йому компетенції.

Ця норма, в першу чергу, закріплена Конституцією України, у статті 19 якої зазначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, у справах щодо оскарження рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування суд повинен перевірити чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, безсторонньо, добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, пропорційно, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Аналогічна правова позиція підтримана в розясненнях президії Вищого арбітражного суду України від 26.01.2000 р. № 02-5/35 “Про деякі питання практики вирішення спорів, повязаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів” (з наступними змінами та доповненнями), пунктом 2 яких передбачено, що підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обовязковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у звязку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.

Статтею 10 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” № 280/97-ВР від 21.05.1997 р. передбачено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України та іншими законами.

У відповідності до ст. 25 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими Законами до їх відання.

Статтею 11 вказаного Закону України визначено, що виконавчими органами сільських, селищних, міських рад є їх комітети, відділи, управління та інші виконавчі органи, які відповідно до ст. 5 цього Закону входять в систему органів місцевого самоврядування.

Згідно зі ст. 59 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” виконавчий комітет сільської, селищної, міської ради в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Статтею 30 цього ж Закону визначені повноваження виконавчих органів сільських, селищних, міських рад в галузі житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, громадського харчування, транспорту і звязку.

Так, підпунктом 10 пункту “б” ч. 1 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”(в редакції на час винесення оспорюваного рішення № 143 від 17.03.2005 р.) до делегованих повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад в цій галузі віднесені облік та реєстрація відповідно до закону об'єктів нерухомого майна незалежно від форм власності.

Відповідно до п. 6.1 Тимчасового положення “Про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно”, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 р. № 7/5 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18.02.2002 р. за № 157/6445, (в редакції, чинній на час винесення оспорюваного рішення № 143 від 17.03.2005 р.) оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна провадиться з видачею свідоцтва про право власності місцевими органами виконавчої влади, місцевого самоврядування фізичним особам та юридичним особам на новозбудовані, перебудовані або реконструйовані об'єкти нерухомого майна за наявності акта про право власності на землю або рішення про відведення земельної ділянки для цієї мети та за наявності акта комісії про прийняття об'єкта і введення його в експлуатацію.

Таким чином, з аналізу вище наведених норм законодавства, судом встановлено, що на час винесення Виконавчим комітетом Бердянської міської ради Запорізької області оспорюваного рішення № 143 від 17.03.2005 р. визначений законом обсяг повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад в галузі житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, громадського харчування, транспорту і звязку передбачав здійснення заходів, спрямованих на оформлення права власності на обєкти нерухомого майна за фізичними чи юридичними особами за наявності встановленого діючим на той час законодавством переліку правовстановлюючих документів.

Згідно зі статтею 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Статтею 33 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Отже, враховуючи вищевикладене у сукупності, суд дійшов висновку, що рішення № 143 від 17.03.2005 р. “Про оформлення права власності” хоча і прийнято відповідачем 1 в межах наданої Виконкому Бердянської міської ради на час його винесення компетенції, але без дотримання вимог чинного на час його винесення законодавства, чим порушує права та охоронювані законом інтереси держави в особі Фонду державного майна України.

Зважаючи на те, що вимога про визнання недійсним правового акту індивідуальної дії та вимога про скасування правового акта індивідуальної дії по суті є тотожними способами захисту порушеного права та охоронюваного законом інтересу у спорах щодо оскарження рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування, то суд вважає за необхідне задовольнити вимогу прокурора шляхом прийняття рішення про скасування пунктів 4, 6.3, 6.4 та 6.5 рішення Виконавчого комітету Бердянської міської ради Запорізької області № 143 від 17.03.2005 р. “Про оформлення права власності”.

У звязку з цим, суд вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, вимоги прокурора про скасування пунктів 4, 6.3, 6.4 та 6.5 рішення Виконавчого комітету Бердянської міської ради Запорізької області № 143 від 17.03.2005 р. “Про оформлення права власності”.

Крім того, прокурором заявлена вимога про визнання права власності держави в особі Фонду державного майна України на будівлі ПАТ “Приазовкурорт” (балансоутримувач Санаторій “Бердянськ”) за адресою: м. Бердянськ Запорізької області, бул. Тінистий, 18, що складаються з основних будівель ”А, А1, А2”, прибудов “а, а1”, ганку до “а”, ганку до “а1”, хвіртки № 1, воріт № 2, паркану № 3, замощення І; за адресою: м. Бердянськ Запорізької області, бул. Тінистий, 9, що складаються з основних будівель “А, А1”, прибудов “а, а1”, трьох ганків до “А”, двох піддашків до “А”, замощення І, ІІ; за адресою: м. Бердянськ Запорізької області, бул. Тінистий, 12, що складаються з основних будівель “А, Б”, прибудов “а, а1”, ганку до “А”, тамбуру “б”, двох ганків до “Б”, господарчої будівлі “В”, паркану № 1, замощення І, ІІ, та витребувати це майно з чужого незаконного володіння на користь держави в особі Фонду державного майна України.

Статтею 328 ЦК України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

За приписами ст. 392 ЦК України власник майна може предявити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відтак, виходячи з наведеного, позов про визнання права власності подається у випадках, коли належне певній особі право або набуття цією особою права не визнається, оспорюється іншою особою або у разі відсутності в неї документів, що засвідчують належність їй такого права.

Частиною 1 ст. 386 ЦК України закріплено, що держава забезпечує рівний захист прав усіх субєктів права власності.

Відповідно до приписів ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Як свідчать матеріали даної справи, право власності держави України на спірні обєкти нерухомості не визнається відповідачем 2 по справі.

При цьому, доводи відповідача 2 про правомірність набуття права власності на спірні обєкти нерухомості Федерацією незалежних профспілок України та законне розпорядження ними шляхом вкладення до статутного капіталу створеного ЗАТ “Приазовкурорт”, суд визнав такими, що суперечать нормам чинного законодавства України та фактичним обставинам справи.

На підставі викладеного, враховуючи те, що господарським судом встановлено наявність обставин та підстав, що підтверджують право власності держави в особі уповноваженого органу Фонду державного майна України на спірне нерухоме майно, судом визнається за позивачем право власності на обєкти нерухомого майна Санаторію “Бердянськ” за адресою: м. Бердянськ Запорізької області, бул. Тінистий, 18, що складаються з основних будівель ”А, А1, А2”, прибудов “а, а1”, ганку до “а”, ганку до “а1”, хвіртки № 1, воріт № 2, паркану № 3, замощення І; за адресою: м. Бердянськ Запорізької області, бул. Тінистий, 9, що складаються з основних будівель “А, А1”, прибудов “а, а1”, трьох ганків до “А”, двох піддашків до “А”, замощення І, ІІ; за адресою: м. Бердянськ Запорізької області, бул. Тінистий, 12, що складаються з основних будівель “А, Б”, прибудов “а, а1”, ганку до “А”, тамбуру “б”, двох ганків до “Б”, господарчої будівлі “В”, паркану № 1, замощення І, ІІ. У звязку з чим, судом позовні вимоги прокурора в цій частині задовольняються повністю.

Щодо вимоги про витребування із чужого незаконного володіння ПАТ “Приазовкурорт” спірних будівель і споруд та повернення їх у власність держави в особі Фонду державного майна України, то в цій частині вимоги прокурора суд також вважає, такими, що підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 387 ЦК України, власник має право звернутися до суду з вимогою про витребування свого майна із чужого незаконного володіння. Зокрема, правом на подання віндикаційного позову наділені як власники, так і титульні во лодільці, які на час подання позову не володіли цим майном. При цьому позивач повинен довести належність йому майна на праві власності чи на іншому речо вому праві. Відповідачем за віндикаційним позовом виступає незаконний воло ділець майна, незалежно від того чи знає він про неправомірність і незаконність свого володіння, чи ні. Незаконним володільцем визнається така осо ба, яка здійснює володіння майном без належних правових підстав.

Оскільки, як встановлено судом, прокурором та позивачем в ході розгляду цієї справи доведено факт володіння відповідачем 3 спірним нерухомим майном без відповідної правової підстави, судом задовольняється позовна вимога про витребування із чужого незаконного володіння ПАТ “Приазовкурорт” обєктів нерухомості Санаторію “Бердянськ” за адресою: м. Бердянськ Запорізької області, бул. Тінистий, 18, що складаються з основних будівель ”А, А1, А2”, прибудов “а, а1”, ганку до “а”, ганку до “а1”, хвіртки № 1, воріт № 2, паркану № 3, замощення І; за адресою: м. Бердянськ Запорізької області, бул. Тінистий, 9, що складаються з основних будівель “А, А1”, прибудов “а, а1”, трьох ганків до “А”, двох піддашків до “А”, замощення І, ІІ; за адресою: м. Бердянськ Запорізької області, бул. Тінистий, 12, що складаються з основних будівель “А, Б”, прибудов “а, а1”, ганку до “А”, тамбуру “б”, двох ганків до “Б”, господарчої будівлі “В”, паркану № 1, замощення І, ІІ та повернення їх у власність держави в особі Фонду державного майна України.

Клопотання прокурора про визнання поважними причини пропуску строку позовної давності для звернення до суду з позовом у даній справі та поновлення строку позовної давності за цим позовом, а також заява відповідача 2 про застосування до правовідносин з приводу скасування пунктів 4, 6.3, 6.4, 6.5 рішення Виконавчого комітету Бердянської міської ради Запорізької області № 143 від 17.03.2005 р. “Про оформлення права власності”, визнання за державою в особі ФДМУ права власності на спірні обєкти нерухомого майна та зобовязання витребувати з незаконного володіння ПАТ “Приазовкурорт” спірних обєктів нерухомого майна та повернути їх у власність держави в особі ФДМУ наслідків пропуску строку позовної давності судом відхиляються як безпідставні та необґрунтовані, виходячи з наступного.

Право власності є безстроковим і може бути припинено лише з підстав, визначених законом, перелік яких є вичерпним (ст. 346 ЦК України).

Дії органів державної влади та місцевого самоврядування, спрямовані на позбавлення субєкта права власності після державної реєстрації такого права поза межами підстав, визначених у законі, є такими, що порушують право власності. На позовні вимоги про визнання недійсним акта органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, яким порушено право власності або інше речове право, відповідно до пункту 4 частини першої статті 268 ЦК України не поширюється строк позовної давності.

Зазначена правова позиція викладена в Інформаційному листі Вищого арбітражного суду України від 31.01.2001 р. № 01-8/98 “Про деякі приписи законодавства, яке регулює питання, повязані із здійсненням права власності та його захистом” (з урахуванням наступних змін і доповнень).

Отже, прокурор та позивачі надали всі необхідні докази в обґрунтування позовних вимог.

Доводи відповідачів 1 і 2 в обґрунтування наданих ним заперечень суд визнав хибними.

Враховуючи викладене, суд вважає вимоги прокурора про визнання недійсними та скасування пунктів 4, 6.3, 6.4, 6.5 рішення Виконавчого комітету Бердянської міської ради Запорізької області № 143 від 17.03.2005 р. “Про оформлення права власності”, визнання права власності держави в особі Фонду державного майна України на будівлі Санаторію “Бердянськ” за адресою: м. Бердянськ Запорізької області, бул. Тінистий, 18, що складаються з основних будівель ”А, А1, А2”, прибудов “а, а1”, ганку до “а”, ганку до “а1”, хвіртки № 1, воріт № 2, паркану № 3, замощення І; за адресою: м. Бердянськ Запорізької області, бул. Тінистий, 9, що складаються з основних будівель “А, А1”, прибудов “а, а1”, трьох ганків до “А”, двох піддашків до “А”, замощення І, ІІ; за адресою: м. Бердянськ Запорізької області, бул. Тінистий, 12, що складаються з основних будівель “А, Б”, прибудов “а, а1”, ганку до “А”, тамбуру “б”, двох ганків до “Б”, господарчої будівлі “В”, паркану № 1, замощення І, ІІ, та витребування із чужого незаконного володіння ПАТ “Приазовкурорт” будівлі Санаторію “Бердянськ” за адресою: м. Бердянськ Запорізької області, бул. Тінистий, 18, що складаються з основних будівель ”А, А1, А2”, прибудов “а, а1”, ганку до “а”, ганку до “а1”, хвіртки № 1, воріт № 2, паркану № 3, замощення І; за адресою: м. Бердянськ Запорізької області, бул. Тінистий, 9, що складаються з основних будівель “А, А1”, прибудов “а, а1”, трьох ганків до “А”, двох піддашків до “А”, замощення І, ІІ; за адресою: м. Бердянськ Запорізької області, бул. Тінистий, 12, що складаються з основних будівель “А, Б”, прибудов “а, а1”, ганку до “А”, тамбуру “б”, двох ганків до “Б”, господарчої будівлі “В”, паркану № 1, замощення І, ІІ, та повернення їх у власність держави в особі Фонду державного майна України доведеними, заснованими на законі, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, враховуючи, що сторонами не були подані належні та допустимі докази у підтвердження балансової вартості спірних будівель, а також приймаючи до уваги закінчення процесуального строку вирішення спору у справі № 4/5009/7265/11, визначеного ст. 69 ГПК України, судом судові витрати присуджуються до стягнення з відповідачів 1 і 2 порівну, оскільки спір доведено до суду з їх вини, в розмірі, передбаченому Законом України “Про судовий збір”.

Керуючись ст., ст. 22, 32, 33, 44, 49, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов Заступника прокурора Запорізької області в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, Фонду державного майна України, м. Київ до Виконавчого комітету Бердянської міської ради Запорізької області, м. Бердянськ Запорізької області та до Приватного акціонерного товариства “Приазовкурорт”, м. Бердянськ Запорізької області про визнання недійсними та скасування пунктів 4, 6.3, 6.4, 6.5 рішення Виконавчого комітету Бердянської міської ради Запорізької області № 143 від 17.03.2005 р. “Про оформлення права власності”, визнання права власності держави в особі Фонду державного майна України на будівлі Санаторію “Бердянськ” за адресою: м. Бердянськ Запорізької області, бул. Тінистий, 18, що складаються з основних будівель ”А, А1, А2”, прибудов “а, а1”, ганку до “а”, ганку до “а1”, хвіртки № 1, воріт № 2, паркану № 3, замощення І; за адресою: м. Бердянськ Запорізької області, бул. Тінистий, 9, що складаються з основних будівель “А, А1”, прибудов “а, а1”, трьох ганків до “А”, двох піддашків до “А”, замощення І, ІІ; за адресою: м. Бердянськ Запорізької області, бул. Тінистий, 12, що складаються з основних будівель “А, Б”, прибудов “а, а1”, ганку до “А”, тамбуру “б”, двох ганків до “Б”, господарчої будівлі “В”, паркану № 1, замощення І, ІІ, та витребування із чужого незаконного володіння ПАТ “Приазовкурорт” будівлі Санаторію “Бердянськ” за адресою: м. Бердянськ Запорізької області, бул. Тінистий, 18, що складаються з основних будівель ”А, А1, А2”, прибудов “а, а1”, ганку до “а”, ганку до “а1”, хвіртки № 1, воріт № 2, паркану № 3, замощення І; за адресою: м. Бердянськ Запорізької області, бул. Тінистий, 9, що складаються з основних будівель “А, А1”, прибудов “а, а1”, трьох ганків до “А”, двох піддашків до “А”, замощення І, ІІ; за адресою: м. Бердянськ Запорізької області, бул. Тінистий, 12, що складаються з основних будівель “А, Б”, прибудов “а, а1”, ганку до “А”, тамбуру “б”, двох ганків до “Б”, господарчої будівлі “В”, паркану № 1, замощення І, ІІ, та повернення їх у власність держави в особі Фонду державного майна України задовольнити повністю.

2. Скасувати пункти 4, 6.3, 6.4, 6.5 рішення Виконавчого комітету Бердянської міської ради Запорізької області № 143 від 17.03.2005 р. “Про оформлення права власності”.

3. Визнати право власності держави в особі Фонду державного майна України, (01601, м. Київ, вул. Кутузова, буд. 18/9, код ЄДРПОУ 00032945) на будівлі Санаторію “Бердянськ” за адресою: м. Бердянськ Запорізької області, бул. Тінистий, 18, що складаються з основних будівель ”А, А1, А2”, прибудов “а, а1”, ганку до “а”, ганку до “а1”, хвіртки № 1, воріт № 2, паркану № 3, замощення І; за адресою: м. Бердянськ Запорізької області, бул. Тінистий, 9, що складаються з основних будівель “А, А1”, прибудов “а, а1”, трьох ганків до “А”, двох піддашків до “А”, замощення І, ІІ; за адресою: м. Бердянськ Запорізької області, бул. Тінистий, 12, що складаються з основних будівель “А, Б”, прибудов “а, а1”, ганку до “А”, тамбуру “б”, двох ганків до “Б”, господарчої будівлі “В”, паркану № 1, замощення І, ІІ.

4. Витребувати із чужого незаконного володіння Приватного акціонерного товариства “Приазовкурорт”, (71100, м. Бердянськ Запорізької області, вул. Котляревського, буд. 12/24, код ЄДРПОУ 02647763) будівлі Санаторію “Бердянськ” за адресою: м. Бердянськ Запорізької області, бул. Тінистий, 18, що складаються з основних будівель ”А, А1, А2”, прибудов “а, а1”, ганку до “а”, ганку до “а1”, хвіртки № 1, воріт № 2, паркану № 3, замощення І; за адресою: м. Бердянськ Запорізької області, бул. Тінистий, 9, що складаються з основних будівель “А, А1”, прибудов “а, а1”, трьох ганків до “А”, двох піддашків до “А”, замощення І, ІІ; за адресою: м. Бердянськ Запорізької області, бул. Тінистий, 12, що складаються з основних будівель “А, Б”, прибудов “а, а1”, ганку до “А”, тамбуру “б”, двох ганків до “Б”, господарчої будівлі “В”, паркану № 1, замощення І, ІІ, та повернути їх у власність держави в особі Фонду державного майна України, (01601, м. Київ, вул. Кутузова, буд. 18/9, код ЄДРПОУ 00032945).

У разі добровільного невиконання, видати наказ на примусове виконання рішення.

5. Стягнути з Виконавчого комітету Бердянської міської ради Запорізької області, (71112, м. Бердянськ Запорізької області, пл. І-ї Бердянської ради, буд. 2, код ЄДРПОУ 02140805) на користь Державного бюджету України (отримувач: Державний бюджет Орджонікідзевського району; банк отримувача: Головне управління Державного казначейства України у Запорізькій області; МФО 813015; код ЄДРПОУ 34677145; рахунок № 31210206700007; код бюджетної класифікації 22030001; символ звітності банку 050) 1 411 (одну тисячу чотириста одинадцять) грн. 50 коп. судового збору. Видати наказ.

6. Стягнути з Приватного акціонерного товариства “Приазовкурорт”, (71100, м. Бердянськ Запорізької області, вул. Котляревського, буд. 12/24, код ЄДРПОУ 02647763, р/р № 26001702934007 в АТ “Райффайзен Банк Аваль” м. Київ, МФО 380805) на користь Державного бюджету України (отримувач: Державний бюджет Орджонікідзевського району; банк отримувача: Головне управління Державного казначейства України у Запорізькій області; МФО 813015; код ЄДРПОУ 34677145; рахунок № 31210206700007; код бюджетної класифікації 22030001; символ звітності банку 050) 1 411 (одну тисячу чотириста одинадцять) грн. 50 коп. судового збору. Видати наказ.

Суддя Н.Г.Зінченко

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом. Рішення оформлено і підписано у відповідності до вимог ст., ст. 84, 85 ГПК України “30” січня 2012 р.

30.01.2012