Постанова № 21205445, 24.01.2012, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" січня 2012 р.Справа № 5024/1974/2011

Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:

Головуючого судді: Бєляновського В.В.,

Суддів: Мишкіної М.А.,

Будішевської Л.О.

при секретарі - Громовій А.О.

за участю представників сторін:

Від позивача: не зявився

Від відповідача: ОСОБА_2

Від третьої особи: не зявився

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства „Західінкомбанк”

на рішення господарського суду Херсонської області

від 18 листопада 2011 року

по справі № 5024/1974/2011

за позовом: Публічного акціонерного товариства „Західінкомбанк”

до відповідачів:

1.Приватного підприємця ОСОБА_3;

2.Товариства з обмеженою відповідальністю „Херсонавтокомунсервіс”,

за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів ОСОБА_4

про стягнення 9879,79 грн.

ВСТАНОВИЛА:

У жовтні 2011 року Публічне акціонерне товариство „Західінкомбанк” звернулося до господарського суду Херсонської області з позовом та уточненнями до нього до приватного підприємця ОСОБА_3 та ТОВ „Херсонавтокомунсервіс” про стягнення солідарно заборгованості по кредитному договору № 1403-1-08 від 14.03.2008р. в сумі 9416,39 грн., з яких: 6322,82 грн. прострочена заборгованість за кредитом, 426.98 грн. прострочена заборгованість за процентами, 2298,21 грн. пеня за прострочення повернення кредиту, 368,38 грн. пеня за прострочення сплати процентів за користування кредитом, з мотивів неналежного виконання ОСОБА_4, як позичальником, зобовязань за кредитним договором.

ТОВ „Херсонавтокомунсервіс” не визнало позов посилаючись на те, що вимоги позивача не можуть бути спрямовані безпосередньо до поручителя, оскільки позичальника не було належним чином повідомлено про необхідність дострокового виконання зобовязання за кредитним договором; відповідачі, як поручителі, не обтяжені спільною порукою, тому не можуть відповідати солідарно за порушення позичальником умов кредитного договору; позивачем порушено встановлений ч. 6 ст. 232 ГК України строк нарахування пені та пропущено визначений ч. 2 ст. 258 ЦК України строк позовної давності до вимог про стягнення пені, отже вимоги в цій частині також задоволенню не підлягають.

Ухвалою господарського суду Херсонської області від 12.10.2011 року залучено до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів ОСОБА_4, як позичальника у відносинах, за якими вимоги спрямовані до поручителів.

Рішенням господарського суду Херсонської області від 18.11.2011 року (суддя Чернявський В.В.) позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з приватного підприємця ОСОБА_3 та ТОВ "Херсонавтокомунсервіс" на користь ПАТ "Західінкомбанк" 6749 грн. 80 коп. Стягнення вчиняється в якості застосування солідарної відповідальності кожного з поручителів (ПП ОСОБА_3 та ТОВ "Херсонавтокомунсервіс") з позичальником ОСОБА_4 у зв'язку з неналежним виконанням позичальником ОСОБА_4 зобов'язань перед ПАТ "Західінкомбанк" за кредитним договором № 1403-1-08 від 14.03.2008р. В решті вимог відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням ПАТ „Західінкомбанк” звернулося до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати в частині відмови в стягненні пені в розмірі 2666,59 грн. та прийняти нове рішення, яким стягнути з відповідачів пеню у вказаному розмірі. Апеляційна скарга обґрунтована не врахуванням істотних обставин у справі, які б могли вплинути на прийняття рішення і задоволення позову в повному обсязі та порушенням норм законодавства, а саме: ст.ст. 554, 611, 1054 ЦК України, ст. 232 ГК України.

Про день, час і місце розгляду апеляційної скарги усі учасники судового процесу були повідомлені заздалегідь належним чином, проте позивач та третя особа не скористалися наданим законом правом на участь своїх представників в засіданні суду. Незявлення представників позивача та третьої особи в судове засідання не перешкоджає розгляду апеляційної скарги за наявними в справі матеріалами згідно з приписами ст. ст. 75, 101 ГПК України.

Обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, вислухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ч. 2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 14.03.2008 року між Комерційним банком "Західінкомбанк" ТзОВ в особі Херсонської філії КБ "Західінкомбанк" ТзОВ, правонаступником якого згідно з статутом є Публічне акціонерне товариство „Західінкомбанк” (кредитор) та ОСОБА_4 (позичальник) було укладено кредитний договір № 1403-1-08, за умовами якого кредитор надає позичальнику кредит в розмірі 15000 грн. на умовах, визначених даним кредитним договором, зі сплатою 24% річних.

Пунктом 1.2 даного договору передбачено, що термін користування кредитними коштами встановлюється до 14.09.2009 року включно, а в разі невиконання (неналежного виконання) позичальником будь - якої з умов даного договору до першої письмової вимоги кредитора.

Згідно з п. 2.1 договору, в забезпечення зобов'язань позичальника за даним кредитним договором кредитором прийнятий договір поруки № 1 та договір поруки № 2, укладені між кредитором та позичальником, які є невідємними частинами даного кредитного договору.

Пунктами 3.2.1, 3.2.2, 3.2.3, 3.2.7 даного договору встановлено зобовязання позичальника, зокрема, забезпечити своєчасне повернення одержаних кредитних коштів, сплату нарахованих відсотків та належне виконання інших умов даного договору; здійснювати погашення кредиту на позичковий рахунок частинами в строки зазначені у додатку № 1 до даного договору, а в разі невиконання (неналежного виконання) будь якої з умов даного договору в семиденний строк з дня отримання письмової вимоги кредитора; сплачувати кредитору процентну ставку виходячи з розрахунку 24% річних щомісячно, до останнього робочого дня поточного місяця шляхом перерахунку коштів на рахунок кредитора; за порушення строків повернення грошових сум згідно пункту 3.2.2, 3.2.3 даного договору додатково до встановленої відсоткової ставки позичальник зобовязаний сплачувати банку пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка буде діяти на період нарахування пені, від суми несплачених грошових сум за кожен день прострочки, що не звільняє позичальника від виконання вимог даного договору.

Відповідно до п. 5.1 даний кредитний договір набирає чинності з моменту фактичного надання кредитором кредитних коштів позичальнику і діє до повного погашення кредитору суми кредиту, вказаної в. п.1.1 даного кредитного договору, сплати відсотків, штрафів, збитків та іншої заборгованості згідно умов даного кредитного договору.

В забезпечення виконання зобовязань ОСОБА_4 за кредитним договором, 14.03.2008 року між КБ "Західінкомбанк" ТзОВ в особі Херсонської філії КБ "Західінкомбанк" ТзОВ (кредитор) та ТОВ „Херсонавтокомунсервіс” (поручитель) та ОСОБА_4 (позичальник) було укладено договір поруки № 1, за умовами якого поручитель зобовязується перед кредитором відповідати за виконання позичальником в повному обсязі усіх зобовязань, що випливають з кредитного договору № 1403-1-08 від 14.03.2008 і додаткових до нього договорів, укладених між кредитором і позичальником. При цьому колегія суддів враховує, що при друкуванні тексту даного договору в ньому помилково було зазначено місяць укладення, а саме 02, замість 03, що ніким із учасників судового процесу не заперечується.

Також, 14.03.2008 року між КБ "Західінкомбанк" ТзОВ в особі Херсонської філії КБ "Західінкомбанк" ТзОВ (кредитор) та приватним підприємцем ОСОБА_3 (поручитель) та ОСОБА_4 (позичальник) було укладено договір поруки № 2, за умовами якого поручитель зобовязується перед кредитором відповідати за виконання позичальником в повному обсязі усіх зобовязань, що випливають з кредитного договору № 1403-1-08 від 14.03.2008р. і додаткових до нього договорів, укладених між кредитором і позичальником.

Оба вказані договори поруки містять ідентичні за змістом умови. Так, згідно з п. 1.2 кожного договору поручитель і позичальник відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

Пунктами 2.2, 2.3 даних договорів поруки передбачено, що у випадку невиконання позичальником своїх зобовязань перед кредитором за кредитним договором та додатковими до нього договорами кредитор має право стягнути з поручителя суму в розмірі повного обєму усіх зобовязань позичальника; поручитель приймає на себе зобовязання при невиконанні позичальником зобовязань перед кредитним договором в строки та на умовах, що обумовлені кредитним договором та додатковими до нього договорами погасити: а) кредитну заборгованість в розмірі 15000; б) нараховані за користування кредитними коштами відсотки в розмірі, передбаченому в кредитному договорі та додатковими до нього договорами; в) неустойку, збитки, а також інші боргові зобовязання, що випливають з кредитного договору та додаткових до нього договорів шляхом перерахування даної суми в повному обсязі в 3 - денний строк на рахунок кредитора.

Згідно з умовами п.п. 3.1, 3.2 даний договір поруки вступає в силу з моменту його підписання і дія договору припиняється в момент повного виконання позичальником чи поручителем усіх зобовязань позичальника перед кредитором за кредитним договором та додатковими до нього договорами.

На виконання умов кредитного договору позивач надав позичальнику ОСОБА_4 кредитні кошти в сумі 15000 грн., що підтверджується копіями банківської квитанції і ордеру - розпорядження про видачу коштів від 14.03.2008р. та третьою особою не заперечується.

Проте, позичальником ОСОБА_4 у визначені кредитним договором № 1403-1-08 від 14.03.2008р. строки, тобто до 14.09.2009 року включно, зобовязання за договором в частині своєчасного повернення кредиту та сплати процентів за користування даними коштами виконані не були, у звязку з чим на адресу позичальника та відповідачів позивачем неодноразово надсилалися письмові повідомлення та вимоги, зокрема № 01/03-640 від 10.06.2010р., № 01/03-1203 від 20.10.2010р., № 4/3-3/136 від 28.01.2011р., № 4/3-4/204 від 10.02.2011р., в котрих позивач повідомляв про порушення позичальником зобовязання за кредитним договором та вимагав проведення негайного остаточного розрахунку.

Але, зазначені звернення були залишені позичальником та відповідачами без відповіді і задоволення, у звязку з чим позивач і звернувся до господарського суду з даним позовом за захистом своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів.

Отже, спір між сторонами виник у звязку з невиконанням позичальником ОСОБА_4 умов кредитного договору № 1403-1-08 від 14.03.2008р. щодо своєчасного повернення банку ПАТ "Західінкомбанк" отриманого кредиту та нарахованих процентів за користування ним.

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ч. 1 ст. 509 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно з ч. 1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України зобовязання повинні виконуватись належним чином згідно умов договору та вимог діючого законодавства, одностороння відмова від виконання зобовязання або зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором чи законом.

Згідно з ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна прийняти всі міри, необхідні для належного виконання зобовязань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами або договором.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Спірні правовідносини між сторонами у справі виникли з приводу неналежного виконання позичальником умов кредитного договору в частині сплати кредиту та процентів за користування ним, у звязку з чим при вирішенні спору підлягають застосуванню положеннями глави 71 ЦК України

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1054 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з ч. 1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

За змістом ст. 554 у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

Частинами 1, 2 ст. 543 ЦК України передбачено, що у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Кредитор, який одержав виконання обов'язку не в повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників.

Солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, доки їхній обов'язок не буде виконаний у повному обсязі.

Підставами заявленого позову зазначене неналежне виконання позичальником ОСОБА_4 зобовязання щодо оплати заборгованості за кредитним договором № 1403-1-08 від 14.03.2008р. в частині сплати кредиту та процентів за користування ним, забезпеченого порукою згідно з укладеними між позичальником, позивачем та відповідачами договорами поруки № 1 та № 2 від 14.03.2008р.

Строк повернення кредиту за домовленістю сторін був визначений до 14 вересня 2009 року включно.

Докази оплати позичальником чи відповідачами наявної заборгованості за кредитом у розмірі 6322,82 грн. на момент вирішення господарським судом першої інстанції даного спору по суті відсутні, у звязку з чим позовні вимоги в цій частині правомірно визнані судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Також позивач просив стягнути з відповідачів проценти за користування кредитом в розмірі 426,98 грн.

Згідно з положеннями ч. 3 ст. 346 ГК України кредити надаються банком під відсоток. Надання безвідсоткових кредитів забороняється, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Умовами п. 3.2.3 кредитного договору встановлено зобовязання позичальника сплачувати кредитну процентну ставку виходячи з розрахунку 24% відсотків річних щомісячно, до останнього робочого дня поточного місяця на рахунок № 22087015131 в КБ "Західінкомбанк" ТзОВ, МФО 352327.

Судом апеляційної інстанції установлено, що третьою особою порушені її зобовязання, які передбачені умовами кредитного договору щодо своєчасної сплати процентів. Заборгованість по сплаті процентів на момент ухвалення судом першої інстанції рішення за період з 02.11.2009 року по 01.06.2011 року складає 426,98 грн. Обчислений позивачем розрахунок процентів перевірений судом апеляційної інстанції та визнаний правильним, а тому вимоги в цій частині правомірно були задоволені місцевим судом.

З огляду на наведене колегія суддів не бере до уваги твердження відповідача в обґрунтування своїх заперечень про те, що у даному випадку відповідачі, як поручителі, не обтяжені спільною порукою й тому не можуть відповідати солідарно за порушення позичальником умов кредитного договору, з відповідним посиланням на ч. 3 ст. 554 ЦК України.

Статтею 540 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні беруть участь кілька кредиторів або кілька боржників, кожний із кредиторів має право вимагати виконання, а кожний із боржників повинен виконати обов'язок у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 541 ЦК України солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання.

Умовами п. 1.2 договорів поруки № 1, № 2 від 14.03.2008р. сторони встановили, що поручителі і позичальник відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

Недоречними слід вважати посилання відповідача в обґрунтування своїх заперечень, що вимоги позивача не можуть бути спрямовані безпосередньо до поручителя, оскільки боржника не було належним чином повідомлено про необхідність дострокового виконання зобовязання за кредитним договором, оскільки по - перше: підставою позову є неналежне виконання позичальником зобовязання щодо оплати заборгованості за кредитним договором в частині сплати кредиту та процентів за користування ним у передбачені цим договором строки. По - друге: наявні в справі повідомлення відділення поштового звязку про вручення рекомендованого поштового відправлення та касові чеки з описом вкладення до цінного листа переконливо свідчать про те, що позичальника і поручителей було належним чином повідомлено кредитором про порушення встановлених умовами кредитного договору строків сплати суми кредиту та процентів за користування даними коштами.

Також позивачем заявлені вимоги про стягнення з відповідачів пені за прострочення повернення суми кредиту в сумі 2298,21 грн. нарахованої за період з 30.09.2009р. по 02.11.2011р. включно та пені за прострочення сплати процентів в сумі 368,38 грн. нарахованої за період з 02.11.2009р. по 02.11.2011р. включно.

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в цій частині місцевий суд виходив із того, що відповідно до п. 3.2.7 кредитного договору пеня передбачена за порушення строків повернення коштів. Повертаються лише кошти, надані в кредит, стосовно процентів за користування кредитом термін „повернення” не може бути застосований, оскільки вони банком позичальнику не надаються. А відтак, суд дійшов висновку, що пеня за порушення строків сплати процентів кредитним договором не передбачена, достатніх підстав для їх стягнення не має.

Однак з такими висновками місцевого суду колегія суддів погодитися не може, оскільки вони суперечать фактичним обставинам справи та вимогам закону.

Так, пунктом 3.2.7 кредитного договору встановлено, що за порушення строків повернення грошових сум згідно з п.п. 3.2.2, 3.2.3 даного договору додатково до встановленої відсоткової ставки позичальник зобовязаний сплачувати банку пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка буде діяти на період нарахування пені, від суми несплачених грошових сум за кожен день прострочки, що не звільняє позичальника від виконання вимог даного договору.

Вищезгаданими пунктами 3.2.2 та 3.2.3 кредитного договору чітко визначено обовязок позичальника здійснювати погашення кредитних коштів, а також сплачувати проценти, які за таких умов, можна вважати коштами банку, які він планує отримати в результаті надання в користування особам своїх ресурсів (коштів).

Стаття 1054 ЦК України визначає, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Тобто в обсяг зобовязання позичальника входить не тільки повернення взятих коштів, а й сплата процентів за користування ними.

Сутність кредитного договору полягає в тому, що при його укладенні кожна сторона розраховує на досягнення певного результату: для позичальника тимчасове користування коштами, коли це йому необхідно, для банку отримання доходу від сплати процентів. В даному випадку ці умови були порушені позичальником, за що законом та договором для нього передбачені негативні наслідки нарахування пені.

Стаття 611 ЦК України передбачає, що одним із правових наслідків порушення зобовязання є сплата неустойки.

Статтями 216, 217 ГК України встановлено господарсько-правову відповідальність учасників господарських відносин за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором у вигляді відшкодування збитків, штрафних санкцій та оперативно господарських санкцій.

Згідно статей 230, 231 ГК України у разі порушення правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити штрафні санкції (неустойка, штраф, пеня). Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Зважаючи на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що порушення позичальником умов кредитного договору щодо своєчасної сплати суми кредиту, а також процентів за користування кредитними коштами у встановлені строки тягне за собою обовязок відповідачів сплатити позивачеві пеню, передбачену п. 3.2.7 даного договору.

Водночас частиною 6 ст. 232 ГК України визначено порядок застосування штрафних санкцій та обмеження щодо періоду їх нарахування. Зокрема, частиною 6 цієї статті передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст. 256 ЦК України під позовною давністю розуміється строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені; п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України).

Отже, частиною 6 ст. 232 ГК України встановлено строк, у межах якого нараховуються штрафні санкції, і який не є строком позовної давності, а пунктом 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України строк, протягом особа може звернутися за захистом свого порушеного права.

Якщо укладеним сторонами договором передбачено більш тривалий, ніж визначений частиною 6 ст. 232 ГК України строк, у межах якого нараховуються штрафні санкції, а також якщо строк позовної давності встановлений законом, збільшений за домовленістю сторін, то застосуванню підлягають саме строки, встановлені договором. Проте, таких застережень у кредитному договорі № 1403-1-08 від 14.03.2008р. не міститься.

Частинами 1, 5 ст. 261 ЦК України визначено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Згідно з ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Пунктом 1.2 кредитного договору термін користування кредитними коштами встановлений до 14 вересня 2009 року включно.

За умовами п. 3.2.3 даного договору позичальник зобовязаний сплачувати кредитору проценти в узгодженому розмірі щомісячно, до останнього робочого дня поточного місяця. Отже, перебіг строку позовної давності за вимогою про стягнення пені за прострочення повернення суми кредиту розпочався з 15.09.2009 року, а за вимогою про стягнення пені за прострочення сплати процентів з 01.10.2009 року.

Позивач звернувся до господарського суду з даним позовом 10.10.2011 року, що вбачається з відмітки канцелярії суду на позовній заяві. Таким чином, на момент подання позовної заяви до господарського суду строк, у межах якого позивач мав право у примусовому порядку захистити своє порушене право за вимогами про стягнення пені, сплинув.

Відповідно до частин 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони, зробленою до винесення ним рішення; сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

У відзиві на позовну заяву від 03.11.2011р. відповідач ТОВ „Херсонавтокомунсервіс” заявив про застосування позовної давності.

Частиною 5 ст. 267 ЦК України передбачено право суду визнати поважними причини пропущення позовної давності та захистити порушене право.

Проте, обставин які б свідчили про поважність причин пропущення строку позовної давності для звернення до суду за захистом своїх порушених прав щодо вимог про стягнення пені позивачем не наведено і з матеріалів справи не убачається.

За таких обставин колегія суддів вважає, що у задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені за прострочення повернення суми кредиту та пені за прострочення сплати процентів, нарахованої у межах шестимісячного строку, починаючи з 15.09.2009 року та 01.10.2009 року відповідно, має бути відмовлено через сплив строку позовної давності, про застосування якої було заявлено відповідачем, а в решті частини - через їх необгрунтованість.

Доводи скаржника стосовно того, що оскільки п. 3.2.7 кредитного договору передбачено право банку нараховувати пеню за кожен день прострочки виконання зобовязання і термін дії договору визначений моментом повного виконання, то пеня ним нарахована вірно і строк позовної давності для предявлення позову про її стягнення не пропущений, оскільки зобовязання не припинило свою дію і позичальник до цих пір користується коштами банку, не сплачуючи при цьому процентів, судом апеляційної інстанції відхиляються як неспроможні.

При цьому, колегія суддів вважає за необхідне відзначити, що скаржник невірно тлумачить та помилково ототожнює деякі правові категорії і поняття, що в свою чергу призводить до невірного встановлення і оцінки юридичних фактів та їх наслідків, оскільки строк виконання зобовязання і строк дії договору це зовсім різні поняття.

Як вже було зазначено вище, частиною 6 ст. 232 ГК України законодавчо встановлено строк, у межах якого нараховуються штрафні санкції (у даному випадку пеня), а пунктом 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України строк, протягом якого особа може звернутися до суду за захистом свого порушеного права (у даному випадку один рік). Як встановлення строку позовної давності, так і обмеження періоду нарахування штрафних санкцій сприяє стабілізації цивільного обігу, усуненню невизначеності у відносинах його учасників та слугує зміцненню договірної дисципліни, стимулює активність учасників обігу щодо здійснення їх прав, а також посилює взаємний контроль за виконанням зобовязань.

Згідно з ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Оскільки укладеним сторонами кредитним договором не передбачений більш тривалий ніж встановлений ч. 6 ст. 232 ГК України строк, у межах якого нараховуються штрафні санкції, і за домовленістю сторін не збільшений встановлений п. 2 ч. 1 ст. 258 ЦК України строк позовної давності до вимог про стягнення пені, то при вирішенні даного спору підлягають застосуванню саме строки, встановлені законом.

Інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, не заслуговують на увагу, оскільки є наслідком помилкового довільного тлумачення на свою користь умов кредитного договору, яке не відповідає їх змісту та вимогам закону, що регулює спірні правовідносини. За таких обставин колегія суддів не знаходить законних підстав для повного чи часткового задоволення вимог апеляційної скарги.

Разом з тим, перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення місцевого суду у повному обсязі колегія суддів апеляційної інстанції зазначає слідуюче.

Так, згідно п.п. 4, 5 ч. 2 ст. 54 ГПК України, позовна заява повинна містити, зокрема, зміст позовних вимог; якщо позов подано до кількох відповідачів, - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги; зазначення доказів, що підтверджують позов; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються; законодавство, на підставі якого подається позов.

Таким чином, відповідно до зазначеної норми процесуального права обовязком позивача є визначення в позовній заяві змісту позовних вимог до кожного з відповідачів, якщо позов подано до кількох відповідачів, а також законодавства, на підставі якого подається позов, а судом розглядаються позовні вимоги та досліджуються обставини справи в межах предмета та підстав позову.

Відповідно до ст. 22 ГПК України зміна підстав або предмета позову, збільшення чи зменшення розміру позовних вимог, є виключним правом позивача, а господарський суд, на відміну від позивача, таким правом не наділений.

Натомість, згідно п. 2 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав та законних інтересів позивача і про це є клопотання заінтересованої сторони.

Як вбачається з тексту позовної заяви, предметом позову у даній справі (матеріально-правовою вимогою) позивачем вказано стягнення солідарно з відповідачів приватного підприємця ОСОБА_3 та ТОВ „Херсонавтокомунсервіс” заборгованості по кредитному договору; підставою позову (обставинами, на яких ґрунтуються вимоги позивача) зазначено порушення позичальником ОСОБА_4 умов кредитного договору щодо своєчасного повернення одержаних кредитних коштів та сплати нарахованих процентів та наведено законодавство, на підставі якого подається позов (ст.ст. 546, 553, 554, 526, 610 ЦК України, ст.ст. 173, 193, 199 ГК України).

В процесі розгляду даної справи предмет позову та законодавче обґрунтування позову залишилися незмінними.

Однак, ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог місцевий господарський суд в порушення наведених вище норм процесуального права за відсутністю клопотання заінтересованої сторони вийшов за межі позовних вимог та своїх повноважень, зазначив предметом позову вимоги, які позовна заява ПАТ „Західінкомбанк” не містить, та стягнув з приватного підприємця ОСОБА_3 та ТОВ „Херсонавтокомунсервіс” на користь позивача 6749,8 грн., із вказівкою в резолютивній частині про те, що стягнення вчиняється в якості застосування солідарної відповідальності кожного з поручителів з позичальником ОСОБА_4 у зв'язку з неналежним виконанням позичальником ОСОБА_4 зобов'язань перед ПАТ "Західінкомбанк" за кредитним договором № 1403-1-08 від 14.03.2008р.

Таким чином, місцевим господарським судом при вирішенні даного спору були порушені норми процесуального права, що є підставою для його зміни.

Враховуючи вищевикладене колегія суддів вважає, що приймаючи оскаржуване рішення про часткове задоволення позовних вимог місцевий господарський суд неповно зясував обставини, що мають значення для справи, виклав у рішенні висновки, що не відповідають фактичним обставинам справи, неправильно застосував норми матеріального та припустився порушень норм процесуального права, у звязку з чим зазначене рішення підлягає зміні.

Керуючись ст. ст. 99, 101-105 ГПК України, колегія суддів -,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства „Західінкомбанк” залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Херсонської області від 18.11.2011 року у справі № 5024/1974/2011 змінити і з урахуванням викладеного у мотивувальній частині даної постанови викласти його резолютивну частину в наступній редакції:

Позов задовольнити частково.

Стягнути солідарно з фізичної особи підприємця ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, ідент. код НОМЕР_1) та Товариства з обмеженою відповідальністю „Херсонавтокомунсервіс” (73000, м. Херсон, вул. Нафтовиків, 35, код 31006311) на користь Публічного акціонерного товариства „Західінкомбанк” (43005, м. Луцьк, пр. Перемоги, 15, код 19233095) 6322,82 грн. заборгованості за кредитом, 426,98 грн. заборгованості за процентами, 69.69 грн. витрат зі сплати державного мита, 161,24 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В решті частини позову відмовити.

Доручити господарському суду Херсонської області видати відповідний наказ.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя: Бєляновський В.В.

Судді: Мишкіна М.А.

Будішевська Л.О.