Рішення № 21204868, 11.01.2012, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" січня 2012 р. Справа № 5023/5858/11

вх. № 5858/11

Суддя господарського суду Шатерніков М.І.

при секретарі судовогозасідання Вишневський О.В.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1 (дов. від 15.04.2011 року);

ОСОБА_2. (дов. від 15.04.2011 року)

3-ї особи <Текст >відповідача - не з'явився

3-ї особи - не з'явився

розглянувши справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ізюмська міжрайонна база", м. Ізюм 3-я особа <Текст >

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Донлісбудіндустрія", м. Донецьк,

3-я особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Тріо ЛТД", м. Ізюм 3-я особа <Текст >

про витребування майна

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Ізюмська міжрайонна база", м. Ізюм Харківської області, звернувся до господарського суду з позовною заявою про витребування із чужого незаконного володіння у відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю "Донлісбудіндустрія", м. Донецьк, майна - залізничної колії довжиною 73 м., розташованої за адресою: 64300, Харківська область, м. Ізюм, вул.Маршала Федоренка, 9. Судові витрати позивач просить покласти на відповідача.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 14.09.2011 р. по справі № 5023/5858/11 було призначено судово-економічну експертизу, у зв'язку з чим провадження у справі було зупинено. Крім того, строк розгляду справи, за заявою позивача, було продовжено на 15 днів на підставі ч. 3 ст. 69 ГПК України.

15.09.2011р. справу № 5023/5858/11 було направлено до Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. М.С. Бокаріуса.

22.12.2011р. справу № 5023/5858/11 повернуто до господарського суду з експертної установи разом з висновком № 9790 судово-економічної експертизи, який було складено 30.11.2011 року.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 28.12.2011 р. провадження у справі № 5023/5858/11, у зв'язку з усуненням обставин, які зумовили зупинення провадження у справі, було поновлено та справу було призначено до розгляду.

Судом виконано процесуальний обовязок щодо повідомлення учасників судового процесу про дату, час та місце розгляду справи відповідно до вимог пункту 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002 року №75 (з подальшими змінами).

14 липня 2011 року позивачем до суду надано заяву про вжиття запобіжних заходів, в якій позивач просив суд накласти арешт на нерухоме майно - залізничну колію довжиною 73 м., розташовану за адресою: 64300, Харківська область, м. Ізюм, вул.Маршала Федоренка, 9.

Проте, у судовому засіданні, призначеному на 11.01.2012року позивач пояснив, що не підтримує вищезазначену заяву, у зв'язку з чим просить суд її не розглядати.

Суд, вислухавши пояснення представника, визнав їх такими, що не суперечать вимогам чинного законодавства, у зв'язку з чим заява про забезпечення позову залишена без розгляду.

11 січня 2012 року до канцелярії суду позивачем надано з супровідним листом (вх. 371) платіжне доручення № 151 від 02.12.2011 року, яким підтверджено сплату товариством з обмеженою відповідальністю "Ізюмська міжрайонна база" 5860,00 грн. Харківському науково-дослідному інституту судових експертиз ім. М.С. Бокаріуса за експертне дослідження № 9790 згідно рахунку № 2850 від 29.09.2011 року. Судом, наданий документ, залучено до матеріалів справи.

У судовому засіданні, призначеному на 11 січня 2012 року, судом оголошено висновок судово-економічної експертизи № 9790 складений на підставі проведеного дослідження в обсязі наданих документів, судовим експертом-економістом ОСОБА_3 30.11.2011 року, в якому встановлено відповідність вимогам нормативних документів відображення у складі майна (основних засобів) ТОВ "Ізюмська міжрайонна база" залізничної під'їзної колії інвентарний № 20221 вартістю 159260,00 грн.

Представник позивача у судовому засіданні наполягає на задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Відповідач та 3-я особа правом на участь своїх представників у судовому засіданні не скористались, причину неявки не повідомили, витребуваних судом документів не надали. Ухвали господарського суду Харківської області про поновлення провадження у справі від 28.12.2011 р. були направлені відповідачеві та 3-й особі за їх юридичними адресами рекомендованим листом.

У відповідності до ст. 93 Цивільного кодексу України, місцезнаходження юридичної особи визначається місцем його державної реєстрації, якщо інше не встановлено законом, та місцезнаходження юридичної особи вказується у його установчих документах. Також місцезнаходження юридичної особи, як адресу органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені (далі - виконавчий орган), визначається, ст.1 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців”.

У випадку зміни свого місцезнаходження, у відповідності до ч.1 ст.19 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців”, виконавчий орган юридичної особи або уповноважена ним особа зобовязаний подати (надіслати рекомендованим листом) державному реєстратору за місцезнаходженням реєстраційної справи юридичної особи заповнену реєстраційну картку про внесення змін до відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі. У разі, якщо подається (надсилається) реєстраційна картка про внесення змін до відомостей про місцезнаходження юридичної особи, до неї додається свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи. Згідно ч. 6 ст.19 вищевказаного Закону, державний реєстратор за відсутності підстав для залишення без розгляду реєстраційної картки про внесення змін до відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі, зобов'язаний не пізніше наступного робочого дня з дати її надходження внести до Єдиного державного реєстру запис про внесення змін до відомостей про юридичну особу.

Згідно наданого представником позивача витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців серія АЄ № 255741, залученої до матеріалів справи, місцезнаходження відповідача зазначено за адресою: 85055, Донецька область, м. Донецьк, Ворошиловський район, вул. 50-річчя СРСР, буд. 140, тобто адресою, яка вказана позивачем у позові, та, за якою судом була направлена ухвала про поновлення провадження у справі від 28.12.2011 р. Ніяких записів про зміну місцезнаходження юридичної особи з моменту її державної реєстрації витяг не містить. Тобто суд вважає, що відповідач не виконав обовязок, покладений на нього Законом України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців”, та не повідомив державного реєстратора про зміну свого місцезнаходження. Таким чином, оскільки Господарським процесуальним кодексом України на господарський суд не покладено обовязок зясування адреси фактичного місцезнаходження сторін у справі та надсилання сторонам копій процесуальних документів за цими адресами, суд вважає, що відповідач належним чином був повідомлений про дату, час та місце судового засідання.

Враховуючи те, що норми ст. 38 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає, згідно ст.75 Господарського процесуального кодексу України, за можливе розгляд справи за позовної заявою позивача за наявними у справі і додатково наданими на вимогу суду матеріалами і документами.

Зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив наступне.

Рішенням Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 24 травня 2006 року по справі № 2-1886/2006 р. за позовом Іващука Ігоря Петровича в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю "Тріо ЛТД" до Управління житлово-комунального господарства виконавчого комітету Ізюмської міської ради про визнання права власності на самочинно збудовані об'єкти нерухомого майна було задоволено позовні вимоги, визнано за Товариством з обмеженою відповідальністю "Тріо ЛТД" на самочинно побудовані нежитлові будівлі: "погріб" літ. "П", нежитлову будівлю "фундамент" літ. "Л", вбудоване нежитлове приміщення "підсобне приміщення" літ. "М", нежитлову будівлю "паркан" "М-1", вбудоване нежитлове приміщення "тамбур" літ. "Н-1", залізничну колію довжиною 73 м., що розташовані за адресою: Харківська область, м. Ізюм, вул. Маршала Федоренко, 9.; зобов'язано Ізюмське бюро технічної інвентаризації здійснити реєстрацію права власності на нежитлову будівлю "погріб" літ. "П", нежитлову будівлю "фундамент" літ. "Л", вбудоване нежитлове приміщення "підсобне приміщення" літ. "М", нежитлову будівлю "паркан" "М-1", вбудоване нежитлове приміщення "тамбур" літ. "Н-1", що розташовані за адресою: Харківська область, м. Ізюм, вул. Маршала Федоренко, 9.

13 травня 2008року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Тріо ЛТД" (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Донлісбудіндустрія" (покупець) укладено договір купівлі-продажу, відповідно до умов якого продавець зобов'язався передати у власність покупця нежитлові будівлі: трансформаторну "Д", склад "Ж", склад "З", підсобне приміщення "М", сторожки "Н", загальною площею 1426,0 кв.м. і навіс "Ж", фундамент "Л", залізничну колію, розташовані за адресою: місто Ізюм Харківської області, вул. Федоренка Маршала, 9, а покупець зобов'язався прийняти об'єкт і сплатити за нього ціну відповідно до умов, що визначені у цьому договорі.

Відповідно до п. 1.1 договору купівлі-продажу, право власності на вищезазначений об'єкт належить ТОВ "Тріо ЛТД" на підставі свідоцтва № 793 про право власності на нежитлові будівлі, виданого УЖКГ Ізюмського міськвиконкому 16 серпня 2006 року та зареєстрованого в Ізюмському БТІ 11 вересня 2006 року за № 302.

Листом № 017/ЖД від 18.04.2011 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Донлісбудіндустрія" повідомило позивача, що власником під'їзного шляху за адресою: Харківська область, м. Ізюм, вул. Маршала Федоренко, 9 є ТОВ "ДонЛісБудІндустрія" та на правах власника з 22 квітня 2011 року залізничний шлях, розташований за адресою: Харківська область, м. Ізюм, вул. Маршала Федоренко, 9, буде перекрито обмежуючими засобами.

Такі дії відповідача, з урахуванням обставин вказаних у позовній заяві, свідчить, на думку позивача, про порушення його прав і є підставою для їх захисту шляхом витребування майна з чужого незаконного володіння.

Мотивуючи позовні вимоги про витребування з чужого незаконного володіння залізничної колії довжиною 73 м., розташованої за адресою: 64300, Харківська область, м. Ізюм, вул.Маршала Федоренка, 9., позивач посилається на те, що власником спірного майна є саме ТОВ "Ізюмська міжрайонна база", яке було створено шляхом перетворення Підприємства по торгівлі продовольчими та непродовольчими товарамиІзюмське міжрайонне оптово-роздрібне торгівельне підприємство, засновниками якого були Харківська обласна спілка споживчих товариств та Підприємство Облспоживспілки "Управління корпоративних прав", а єдиним засновником цього підприємства була Харківська обласна спілка споживчих товариств, якій рішенням Виконкому Ізюмської районної ради депутатів трудящих Харківської області № 183 від 15.06.1961 року виділено земельну ділянку площею 5 га для будівництва Ізюмської міжрайонної бази.

Як вказує позивач, внаслідок неправомірних дій відповідача, позивач, як власник залізничної під'їзної колії, який в порядку ст. 67 Статуту залізниць України, має технічний паспорт, в якому зазначено, що залізнична під'їзна колія знаходиться на балансі ТОВ "Ізюмська міжрайонна база", не може вільно володіти та розпоряджатися цим майном.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 1 ГПК України підприємства,установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусусуб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленоюпідвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованихна запобігання правопорушенням.

Відповідно до частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно абз.2 ч.2 ст.16 ЦК України ч.2 ст.20 ГК України суд може захистити цивільне право або інтерес способами, що встановлені договором або законом.

Правом власності, відповідно до статті 316 Цивільного кодексу України, є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном (частина 1 статті 317 ЦК України), власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (частина 1 статті 319 вказаного кодексу).

Статтею 318-319 ЦК України унормовано, що право володіння, користування та розпорядження майном, належить власнику цього майна.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ст.321 ЦК України).

Відповідно до ст.387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Даний спосіб захисту застосовується у випадку, коли власник фактично позбавлений можливості володіти та користуватись належним йому майном, тобто у разі, коли майно незаконно вибуло з його володіння.

Кожна сторона на засадах змагальності повинна належними та допустимими доказами довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень (ст.ст.4-3, 33, 34 ГПК України).

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі (ст.32 ГПК України).

Письмовими доказами є документи i матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії (ст.36 ГПК України).

З огляду на наведені норми процесуального законодавства та положення ст. 387 ЦК України, суд приходить до висновку, що позивач повинен довести належними та допустимими доказами його право власності на спірне майно, факт вибуття цього майна з володіння позивача, а також факт заволодіння цим майном саме відповідачем та знаходження його у відповідача.

Так з матеріалів справи вбачається, що рішенням Виконкому Ізюмської районної ради депутатів трудящих Харківської області № 183 від 15.06.1961 року виділено Харківській Облспоживспілці для будівництва Ізюмської міжрайонної бази земельну ділянку площею 5 га із них із земель ізюмського пісчаного карєру 2,24 га в постійне користування без компенсації.

Відповідно до ст. 82 Статуту залізниць СРСР, затверджений постановою ради Міністрів СРСР від 06.04.1964 р. № 270 відкриття для постійної експлуатації збудованої залізничної під'їзної колії та подача на цю колію рухомого складу допускається після здійснення робіт з будівництва шляхів згідно проекту, прийняття даної залізничної під'їзної колії в експлуатацію та встановлення залізницею порядку обслуговування під'їзної колії.

Згідно з актом прийняття в експлуатацію залізничної під'їзної колії Ізюмської МРБ Харківської облспоживспілки від 29.12.1970 року шляхи 1П, 2П, 3П було прийнято в експлуатацію та зазначено, що вони укладені згідно ТУ.

Тобто, моментом виникнення права власності у Харківської Облспоживспілки на під'їзну колію є момент створення нової речі, тобто правомірні дії зазначені у ст. 4 чинного на дату завершення будівництва Цивільного кодексу Української РСР, як одну з підстав виникнення цивільних прав в 1970 році.

Харківська обласна спілка споживчих товариств, відповідно до п. 1.3 статуту спільного підприємства по торгівлі продовольчими та непродовольчими товарами Ізюмське міжрайонне оптово-роздрібне торгівельне підприємство, зареєстрованого 15.05.2007 року, є єдиним засновником та власником всього майна спільного підприємства по торгівлі продовольчими та непродовольчими товарами Ізюмське міжрайонне оптово-роздрібне торгівельне підприємство.

А відповідно до статуту (нова редакція) підприємства по торгівлі продовольчими та непродовольчими товарамиІзюмське міжрайонне оптово-роздрібне торгівельне підприємство, зареєстрованого 11.01.2008 року, засновниками підприємства по торгівлі продовольчими та непродовольчими товарамиІзюмське міжрайонне оптово-роздрібне торгівельне підприємство є Харківська обласна спілка споживчих товариств та підприємство Харківської обласної спілки споживчих товариств "Управління корпоративних прав".

Відповідно до п. 6 ст. 9 Закону України «Про споживчу кооперацію» «суб'єктами права власності споживчої кооперації є члени споживчого товариства, трудові колективи кооперативних підприємств і організацій, а також юридичні особи, частка яких у власності визначається відповідними статутами».

Відповідно до п. З ст. 7 Закону СРСР «Про кооперацію в СРСР» № 8998-11 від 26.05.88 р. «власністю кооперативу є майно створюваних ним підприємств і організацій, а також майно міжгосподарських підприємств і організацій відповідно до його пайової участі».

Згідно зі ст. 5 Конституції СРСР 1936 р. соціалістична власність в СРСР мала форму державної власності або форму кооперативно-колгоспної власності (власність окремих колгоспів, власність кооперативних об'єднань).

В резолютивній частині Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Центральної спілки споживчих товариств України про офіційне тлумачення положень пункту 1 статті 9, пункту 1 статті 10 Закону України "Про споживчу кооперацію", частини четвертої статті 37 Закону України "Про кооперацію" (справа про захист права власності організацій споживчої кооперації) від 11 листопада 2004 р. по справі № 1-30/2004 встановлено, що « право власності споживчої кооперації, набуте незалежно від часу і на не заборонених законом підставах, охороняється законом і підлягає державному захисту нарівні з правами інших суб'єктів права власності».

31 березня 2008 року між Харківською обласною спілкою споживчих товариств (продавець 1), підприємством Харківської обласної спілки споживчих товариств "Управління корпоративних прав" (продавець 2) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Украгросвт" (покупець) було укладено договір купівлі-продажу корпоративних прав підприємства по торгівлі продовольчими та непродовольчими товарамиІзюмське міжрайонне оптово-роздрібне торгівельне підприємство, відповідно до умов якого продавець 1 зобов'язався передати покупцю частину корпоративних прав Облспоживспілки у підприємстві по торгівлі продовольчими та непродовольчими товарами"Ізюмське міжрайонне оптово-роздрібне торгівельне підприємство" у розмірі 25% статутного фонду; продавець 2 зобов'язався передати покупцю частину корпоративних прав підприємства Харківської обласної спілки споживчих товариств "Управління корпоративних прав" у підприємстві по торгівлі продовольчими та непродовольчими товарами"Ізюмське міжрайонне оптово-роздрібне торгівельне підприємство" у розмірі 75% статутного фонду; а покупець зобов'язався прийняти відповідно частини корпоративних прав і сплатити договірну їх ціну.

У подальшому, у зв'язку з продажем корпоративних прав, належних Харківській обласній спілці споживчих товариств та Підприємству Харківської обласної спілки споживчих товариств "Управління корпоративних прав» Товариству з обмеженою відповідальністю "Украгросвіт", відповідно до протоколу № 2 загальних зборів засновників Підприємства по торгівлі продовольчими та непродовольчими товарами"Ізюмське міжрайонне оптово-роздрібне торгівельне підприємство" від 22.05.08 року засновниками було прийнято рішення про припинення підприємства шляхом перетворення у Товариство з обмеженою відповідальністю "Ізюмська міжрайонна база".

Відповідно до ст. 107 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків юридичним особам правонаступникам.

Відповідно до ст. 108 Цивільного кодексу України під перетворенням розуміється зміна організаційно - правової форми, в результаті якої до нової юридичної особи переходить усе майно, усі права та обов'язки попередньої юридичної особи.

Згідно вищевказаного рішення засновників підприємство споживчої кооперації змінило свою організаційно-правову форму і перетворилось у товариство з обмеженою відповідальністю "Ізюмська міжрайонна база". Згідно цього ж протоколу № 2 від 22.05.2008 року було створено комісію з припинення Підприємства по торгівлі продовольчими та непродовольчими товарами"Ізюмське міжрайонне оптово-роздрібне торгівельне підприємство".

Після закінчення строку для пред'явлення вимог кредиторів, комісією з припинення було складено, а засновниками в порядку п. 3 ст. 107 ЦК України затверджено передавальний акт від комісії з припинення до товариство з обмеженою відповідальністю "Ізюмська міжрайонна база", а 30.09.2010 p., подано цей акт державному реєстратору.

Відповідно до статуту товариство з обмеженою відповідальністю "Ізюмська міжрайонна база" (нова редакція), зареєстрованого 13.12 2010 року, товариство з обмеженою відповідальністю "Ізюмська міжрайонна база" створено шляхом перетворення Підприємства по торгівлі продовольчими та непродовольчими товарами"Ізюмське міжрайонне оптово-роздрібне торгівельне підприємство" та є повним правонаступником всіх прав та обов'язків вищезазначеного підприємства.

02 червня 2010 року між Підприємством по торгівлі продовольчими та непродовольчими товарами"Ізюмське міжрайонне оптово-роздрібне торгівельне підприємство" та товариством з обмеженою відповідальністю "Ізюмська міжрайонна база" складено та підписано передавальний акт, відповідно до якого до товариства з обмеженою відповідальністю "Ізюмська міжрайонна база" перейшло усе майно, усі права та обов'язки Підприємства по торгівлі продовольчими та непродовольчими товарами"Ізюмське міжрайонне оптово-роздрібне торгівельне підприємство". Зокрема, відповідно до передавального акту від 02.06.2010 року, в порядку ст. ст. 107, 108 Цивільного Кодексу України до товариства з обмеженою відповідальністю "Ізюмська міжрайонна база" перейшла залізнична під'їзна колія первісною вартістю 159260,00 грн.

Листом № 387 від 27.09.2011 року КП "Ізюмське міське БТІ" повідомило, що під'їзна колія не є окремим об'єктом нерухомості, у зв'язку з чим її технічна інвентаризація без інвентаризації головної речі не можлива.

Згідно ст. 1 Закону України "Про залізничний транспорт", під'їзні колії це залізничні колії, які призначені для транспортного обслуговування одного або кількох підприємств, організацій та установ у взаємодії із залізничним транспортом загального користування.

Відповідно до частини першої статті 186 ЦК України, річ, призначена для обслуговування іншої (головної) речі і пов'язана з нею спільним призначенням, є її приналежністю, а відповідно до ст. 1 Закону України "Про залізничний транспорт", під'їзні колії є приналежною річчю підприємств, організацій та установ. Тобто, під'їзна залізнична колія не має самостійного значення та за призначенням без головної речі (підприємства, установи, організації) використовуватись не може, а тому, є залежною від головної речі і має допоміжний статус. Головна та приналежна речі утворюють одне ціле, яке передбачає їх використання за єдиним призначенням, а тому вони розглядаються як одна річ.

Відповідно до п. 64 Статуту залізниць до залізничних під'їзних колій належать колії, що з'єднані із загальною мережею залізниць безперервною рейковою колією.

Згідно Технічного паспорту колійне господарство товариства з обмеженою відповідальністю "Ізюмська міжрайонна база" складається з двох колій № 1 і № 2 з двома стрілочними переводами №104 і № 106. Під'їзна колія знаходиться на балансі ТОВ "Ізюмська міжрайонна база" (абз.З Розділу 2. Характеристика технічних пристроїв та споруд). Повна довжина колії № 1 визначена від стику рамної рейки стрілки № 104 через стрілку № 106 до упору, колії № 2 від гостряка стрілки № 106 до кінця колії (абз.11).

Тобто, під'їзна колія № 1 має початок та має кінець: початок - стик рамної стрілки № 104, через стрілку № 106, кінець - Упор). Упор є обов'язковим елементом будь якої залізничної під'їзної колії.

Відповідно до п.п.8.3.3 «Правил безпеки праці під час виконання робіт у колійному господарстві», що затверджені наказом державного комітету з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду № 43 від 12.03.04 «наприкінці колії повинен стояти металевий упор, який у міру накопичення баласту піднімається разом з колійною решіткою».

Залізнична під'їзна колія є неподільним майном, яку за змістом ст.182 Цивільного Кодексу України неможливо поділити без втрати її цільового призначення.

Враховуючи вищенаведені норми, суд приходить до висновку, що саме спірна залізнична колія забезпечує сполучення підприємства позивача із загальною мережею залізниць та призначена для здійснення єдиного технологічного циклу з постачання вантажів саме на ТОВ "Ізюмська міжрайонна база", а також підприємств, правонаступником яких вона є. В інший спосіб, ніж через колію 1 через стрілку № 106 до упору, а потім після перемикання стрілки № 106, через цю ж стрілку на колію 2 потрапити на ТОВ "Ізюмська міжрайонна база" неможливо. Таки чином, відокремлення будь-якої частки руйнує колію як єдиний технологічний комплекс.

Відповідно до наявних у справі документів (акту приймання-передачі основних засобів, технічного паспорту, довідки про балансову належність тощо) спірна залізнична під'їзна колія обліковується на балансі ТОВ "Ізюмська міжрайонна база".

Ухвалою господарського суду Харківської області від 14.09.2011 року по справі було призначено судово-економічну експертизу, проведення якої доручено Харківському науково-дослідному інституту ім. засл. проф. Н.С. Бокаріуса.

Згідно висновку судово-економічної експертизи № 9790, складеного 30.11.2011 року, встановлено відповідність вимогам нормативних документів відображення у складі майна (основних засобів) ТОВ "Ізюмська міжрайонна база" залізничної під'їзної колії інвентарний № 20221 вартістю 159260,00 грн.

Дослідивши висновок судово-економічної експертизи № 9790, складеного 30.11.2011 року, суд визнає його належним доказом, що узгоджується з матеріалами справи.

З огляду на викладене, суд вважає, що спірна залізнична під'їзна колія є власністю товариства з обмеженою відповідальністю "Ізюмська міжрайонна база", знаходиться на балансі товариства з обмеженою відповідальністю "Ізюмська міжрайонна база", спірний обєкт було побудовано Харківською обласною спілкою споживчих товариств за власні кошти.

Судом також враховано, що рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 24 травня 2006 року по справі № 2-1886/2006 р. за позовом Іващука Ігоря Петровича в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю "Тріо ЛТД" до Управління житлово-комунального господарства виконавчого комітету Ізюмської міської ради про визнання права власності, яким за Товариством з обмеженою відповідальністю "Тріо ЛТД" визнано право власності на залізничну колію довжиною 73 м., що розташована за адресою: Харківська область, м. Ізюм, вул. Маршала Федоренко, 9, було скасовано ухвалою апеляційного суду Харківської області від 30 червня 2011 року.

Відповідно до статті 41 Конституції України право власності є непорушним. Правом власності, відповідно до статті 316 Цивільного кодексу України, є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном (частина 1 статті 317 ЦК України), власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (частина 1 статті 319 вказаного кодексу). Статтею 387 ЦК України визначено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Статтею 388 ЦК України передбачено право власника на витребування майна від добросовісного набувача, а саме в ч. 1 встановлено, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:

1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

В силу ст.400 ЦК України недобросовісний володілець зобов'язаний негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов'язку заінтересована особа має право пред'явити позов про витребування цього майна.

Враховуючи вказані обставини та те, що у відповідача знаходиться спірне майно, а саме: залізнична колія довжиною 73 м., розташована за адресою: 64300, Харківська область, м. Ізюм, вул.Маршала Федоренка, 9 та приймаючи до уваги те що позивачу належить вищезазначене майно на праві власності, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги позивача про витребування майна з чужого незаконного володіння правомірні та обґрунтовані, такі, що підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються при задоволенні позову - на відповідача. Таким чином судові витрати, які складаються 102,00 грн. державного мита, 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та 5860,00 грн. витрат за проведення судової експертизи, покладаються на відповідача з вини якого під доведено до суду.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 55, 124, 129 Конституції України, ст. 11, 15, 16, 316, 317, 387, 400 Цивільного кодексу України, статтями 1, 4, 12, 22, 32, 33, 43, 46, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

<Текст >

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Витребувати з чужого незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "Донлісбудіндустрія" (83055, м. Донецьк, вул. 50-річчя СРСР, буд. 140; код ЄДРПОУ 35793713) майно - залізничної колії довжиною 73 м., розташовану за адресою: 64300, Харківська область, м. Ізюм, вул. Маршала Федоренка, 9

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Донлісбудіндустрія" (83055, м. Донецьк, вул. 50-річчя СРСР, буд. 140; код ЄДРПОУ 35793713) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ізюмська міжрайонна база" (64300, Харківська обл., м. Ізюм, вул. Маршала Федоренка, 11/1; код ЄДРПОУ 01768594) 102,00 грн. державного мита, 236,00 грн. витрат на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу, 5860,00 грн. витрат за проведення судової експертизи.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Суддя (підпис< Текст >Шатерніков М.І.

Повний текст судового рішення підписано 16.01.2012 року.