Рішення № 21204090, 20.01.2012, Господарський суд Кіровоградської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Кіровоградської області

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"20" січня 2012 р.Справа № 5013/1506/11 Господарський суд Кіровоградської області в складі судді Тимошевської В.В. при секретарі судового засідання Приліпко О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу № 5013/1506/11

за позовом: Військового прокурора Кіровоградського гарнізону в інтересах держави в особі:

позивача І: Міністерства оборони України, м. Київ

позивача ІІ: Кіровоградського обласного військового комісаріату, м. Кіровоград

до відповідачів:

І - Новоукраїнської районної ради Кіровоградської області, Кіровоградська область, м.Новоукраїнка

ІІ - Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, Кіровоградська область, м. Новоукраїнка

ІІІ - Кіровоградської районної державної адміністрації, м. Кіровоград

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Кабінету Міністрів України, м. Київ

про визнання недійсним рішення, визнання права власності, повернення майна

Представники сторін:

від прокуратури - ОСОБА_2, помічник військового прокурора Кіровоградського гарнізону, посвідчення № 160 від 27.05.2011р.;

від позивача І - участі не брали;

від позивача ІІ - ОСОБА_3, довіреність № 2167 від 23.12.2011р. та ОСОБА_4, довіреність № 1958 від 23.11.2011р.;

від відповідача І - ОСОБА_5, довіреність № 8-220/1 від 12.09.2011р.;

від відповідача ІІ - участі не брали;

від відповідача ІІІ - участі не брали;

від третьої особи - ОСОБА_6, довіреності: № 9.1-32/1126 від 29.12.2011р. та №18-108-3 від 19.01.2012р.

В судовому засіданні оголошено вступну і резолютивну частини рішення.

Військовим прокурором Кіровоградського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Кіровоградського обласного військового комісаріату подано позовну заяву з вимогами наступного змісту:

- визнати недійсним (з дати прийняття) рішення Новоукраїнської районної ради Кіровоградської області від 20.12.2006р. № 86, щодо прийняття до спільної комунальної власності територіальних громад міста і сіл району цілісний майновий комплекс Новоукраїнського районного військового комісаріату, розташованого по АДРЕСА_2 у м.Новоукраїнка Кіровоградської області;

- визнати право власності на цілісний майновий комплекс Новоукраїнського районного військового комісаріату, розташованого по АДРЕСА_2 у м. Новоукраїнка Кіровоградської області, балансовою вартістю 206 612,00 грн., розташований на земельній ділянці площею 2,822 га, під будівлями 0,646 га, двоповерхова будівля під літерою "А" технічного паспорту, площею 345,96 кв.м, приміщення під літерою "Б", площею 119,85 кв.м, вбиральня під літерою "В", площею 17,325 кв.м, комплекс гаражів під літерою "Г", площею 129 кв.м, гараж під літерою "Д", площею 14,9 кв.м, за державою Україна в особі Міністерства оборони України;

- зобов'язати Кіровоградську районну державну адміністрацію Кіровоградської області повернути Міністерству оборони України цілісний майновий комплекс Новоукраїнського районного військового комісаріату, розташованого по АДРЕСА_2 у м. Новоукраїнка Кіровоградської області.

Позовні вимоги мотивовано тим, що цілісний майновий комплекс Новоукраїнського районного військового комісаріату є військовим майном, однак спірне рішення прийнято Новоукраїнською районною радою (відповідач І) за відсутності згоди і рішення Кабінету Міністрів України та Міністерства оборони України, з порушенням Закону України "Про правовий режим майна у збройних Силах України" та Порядку вилучення і передачі військового майна Збройних Сил України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 29.08.2002 року № 1282, а тому майно набуто у комунальну власність неправомірно.

Ухвалою господарського суду від 26.08.2011 р. поданий позов прийнято до розгляду та порушено провадження у справі № 5013/1506/11.

Міністерством оборони України та Кіровоградським обласним військовим комісаріатом подано письмові заяви, в яких зазначено про підтримання позову прокурора в повному обсязі та викладено вимогу про його задоволення (том І а.с. 46, 121, 124).

В процесі розгляду справи прокурор уточнював позовні вимоги (том ІІ а.с. 63-67) та згідно останньої редакції уточнення від 07.12.2011 р. (том ІІ а.с. 112-116) просить:

- визнати незаконним рішення Новоукраїнської районної ради Кіровоградської області від 20.12.2006р. №86 щодо прийняття до спільної комунальної власності територіальних громад міста і сіл району цілісний майновий комплекс Новоукраїнського районного військового комісаріату, розташованого по АДРЕСА_2 у м. Новоукраїнка Кіровоградської області;

- визнати право власності на цілісний майновий комплекс Новоукраїнського районного військового комісаріату, розташованого по АДРЕСА_2 у м. Новоукраїнка Кіровоградської області, балансовою вартістю 195 335 грн., розташований на земельній ділянці площею 0,23549 га, а саме: двоповерхова будівля під літерою "А" технічного паспорту, площею 565,4 кв.м, вбиральня під літерою "В", площею 17,325 кв.м, комплекс гаражів під літерою "Г", площею 129 кв.м, гараж під літерою "Д", площею 14,9 кв.м за державою Україна в особі Міністерства оборони України.

Стосовно вимоги зобов'язати Кіровоградську районну державну адміністрацію Кіровоградської області повернути Міністерству оборони України цілісний майновий комплекс Новоукраїнського районного військового комісаріату, розташованого по АДРЕСА_2 у м. Новоукраїнка Кіровоградської області, прокурором подано відмову від позову в цій частині (том ІІ а.с. 136). Щодо вимоги про визнання права власності на спірний об'єкт в частині складової літери "Б" площею 91,9 кв.м., прокурором заявлено про зменшення (том ІІ а.с. 137).

Відповідно до статей 22, 29 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який користується правами позивача, має право до прийняття рішення по справі відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Відмова від позову є підставою для припинення провадження у справі згідно з п. 4 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

Разом з цим, припинення провадження у справі у зв'язку з відмовою від позову можливе лише якщо обидва учасники судового процесу - прокурор і позивач - заявлять про відмову від позову та з урахуванням вимог частини 6 статті 22 Господарського процесуального кодексу України.

Однак, позивачі у справі (Міністерство оборони України і Кіровоградський обласний військовий комісаріат) у своїх остаточних клопотаннях від 15.11.2012 р. та від 19.01.2012 р. (том ІІІ а.с. 1, 69) повідомили господарський суд про не підтримання уточнень позову військового прокурора від 07.12.2011 р., його зменшення і відмову, та наполягають на вирішенні спору по суті за первісно пред'явленими позовними вимогами, з урахування уточнень щодо площі спірного об'єкту.

Як передбачає частина 5 статті 29 Господарського процесуального кодексу України, відмова прокурора від поданого ним позову не позбавляє позивача права вимагати вирішення спору по суті.

За вказаних обставин, господарський суд розглядає справу за первісно пред'явленими вимогами прокурора та з урахуванням уточненої площі спірного об'єкту.

Ухвалою від 17.10.2011р. до участі у справі за вимогою про визнання права власності залучено іншого відповідача - фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 з підстав встановлення того, що вказана особа на час розгляду справи є власником 3/25 частини спірного об'єкта.

Ухвалою господарського суду від 26.12.2011р. за підтриманою позивачами позовною вимогою зобов'язати Кіровоградську районну державну адміністрацію Кіровоградської області повернути Міністерству оборони України спірний об'єкт, залучено до участі у справі іншого відповідача - Кіровоградську районну державну адміністрацію Кіровоградської області.

Крім того, ухвалою господарського суду від 16.12.2011 р. на підставі статті 27 Господарського процесуального кодексу України залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Кабінет Міністрів України.

Відповідачем І - Новоукраїнська районна рада Кіровоградської області позов заперечено, про що надано письмовий відзив з доповненнями (том І а.с. 50-52, том ІІ а.с. 73-74), з тих підстав, що оскаржуване рішення за своєю суттю є лише згодою про прийняття майна у спільну власність територіальних громад міста і сіл району, та не мало прямого наслідку для здійснення передачі майна. Право власності за відповідачем оформлено на підставі рішення виконавчого комітету Новоукраїнської міської ради від 31.05.2007 р. №90, яке є чинним і ніким не оскаржено.

Крім того, відповідачем І заявлено письмову заяву про застосування строку позовної давності як до вимоги про визнання недійсним рішення, так і до вимоги про визнання права власності (том І а.с. 65-66, том ІІ а.с. 75).

Відповідачем ІІ - фізична особа-підприємець ОСОБА_1 надано до справи відзив на позов, в якому повідомлено про те, що дана особа є добросовісним набувачем 3/25 частини спірного об'єкту нерухомості, правомірність придбання якого ніким не заперечується. Щодо зазначеного об'єкту відповідачем ІІ проведено його поліпшення, виготовлено окремий технічний паспорт та рішенням виконавчого комітету Новоукраїнської міської ради №80 від 22.06.2011 р. присвоєно окрему адресу - м. Новоукраїнка, АДРЕСА_2-а (том ІІ а.с. 8-58, том ІІІ а.с. 63-65).

Відповідач ІІІ - Кіровоградська районна державна адміністрація Кіровоградської області позовні вимоги заперечила, про що надано письмовий відзив, вказуючи на те, що зазначений орган немає будь-якого відношення до об'єкту нерухомості, з приводу якого існує спір по справі (том ІІІ а.с. 59).

Представником третьої особи Кабінету Міністрів України надано до справи письмові пояснення, за змістом яких повідомлено про відсутність відомостей про надання згоди Кабінету Міністрів України на передачу спірного об'єкту нерухомості до комунальної власності та повідомлено про підтримання позовних вимог з підстав, зазначених у позові (том ІІІ а.с. 74).

В судовому засіданні 20.01.2012 р.: представником прокурора позовні вимоги з урахуванням їх відмови (зменшення) підтримано; представник Міністерства оборони України (позивач І) в засідання суду не з'явився; представник Кіровоградського обласного військового комісаріату (позивач ІІ) підтримав позовні вимоги прокурора в їх первісній редакції, з урахуванням уточнень, наведених в клопотанні від 19.01.2012 р.; представник Новоукраїнської районної ради (відповідач І) позов заперечив в повному обсязі на підставах, викладених у відзиві та поясненнях; фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (відповідач ІІ) в засідання суду не з'явився; представник Кіровоградської РДА (відповідач ІІІ) в засідання суду не з'явився, подавши клопотання про розгляд справи за відсутності представника (том ІІІ а.с. 59); представник третьої особи - Кабінет Міністрів України позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Розглянувши наявні у справі матеріали та оцінивши подані сторонами докази, заслухавши пояснення представників прокуратури і сторін, які наведенні в обґрунтування підстав позову і заперечень проти позовних вимог, з'ясувавши всі обставини справи, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

З матеріалів справи слідує, що майно, з приводу якого виник спір, введено в експлуатацію в 1975 році згідно рішення виконавчого комітету Новоукраїнської районної ради депутатів трудящих від 18.09.1975 р. № 426 (том І а.с. 22) .

На час введення зазначеного майна в експлуатацію були чинними норми Конституції (Основний Закон) Української Радянської Соціалістичної Республіки 1937 року, які визначали (стаття 5), що соціалістична власність в УРСР має або форму державної власності (всенародне добро), або форму кооперативно-колгоспної власності (власність окремих колгоспів, власність кооперативних об'єднань).

Аналогічні положення були закріплені і у статті 10 Конституції (Основний Закон) України, яка набрала чинності у 1978 році, у відповідності з якими основу економічної системи України становить соціалістична власність на засоби виробництва у формі державної (загальнонародної) і колгоспно-кооперативної власності. Соціалістичною власністю є також майно профспілкових та інших громадських організацій, необхідне їм для здійснення статутних завдань.)

За положеннями статей 89, 91 Цивільного кодексу УРСР 1963 року, в період існування Радянського Союзу держава була єдиним власником всього державного майна; державне майно закріплювалось за державними організаціями та передавалось із відання однієї організації до іншої по балансу, але суб'єкт права власності при цьому не змінювався.

Після введення в дію Закону СРСР "Про власність" 1990 року та прийняття у 1991 році Закону УРСР "Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве самоврядування" та Закону УРСР "Про власність" з державної власності виділено окремий вид власності - комунальну.

Так, стаття 31 Закону УРСР "Про власність" встановлювала, що до державної власності в УРСР належать загальнодержавна (республіканська) власність і власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальна власність). Статтями 34, 35 названого Закону визначався перелік об'єктів права загальнодержавної (республіканської) та комунальної власності, а постановою Кабінету Міністрів України "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)" від 05.11.91 N311 було затверджено порядок передачі майна з державної до комунальної власності після його розмежування та перелік державного майна України, яке передається до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності). Названою постановою також встановлювалось, що державне майно України, яке не належить до комунальної власності, є загальнодержавною (республіканською) власністю.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно рішення виконкому Новоукраїнської районної ради депутатів трудящих Кіровоградської області УРСР від 04.01.1972 р. та акта державної приймальної комісії з приймання спірного об'єкта в експлуатацію від 18.09.1975 р. замовником по будівництву учбово-збірного пункту в м. Новоукраїнка, з приводу якого виник спір, виступив Новоукраїнський райвійськкомат (том ІІ а.с. 101-107).

Матеріалами справи підтверджується, що спірний об'єкт був введений в експлуатацію Новоукраїнським райвійськкоматом (том І а.с. 22), знаходився на його балансі (том І а.с. 16-21) та безперервно ним використовувався до прийняття відповідачем в 2006 році оскаржуваного рішення. Обставини фактичного зайняття (використання) спірного об'єкту виключно Новоукраїнським райвійськкоматом сторонами не заперечуються.

08.02.2006 року Новоукраїнському райвійськкомату видано свідоцтво про право власності та вчинено реєстраційний напис щодо реєстрації права власності в реєстровій книзі за № 455/3 (том І а.с. 15, на звороті).

Законом України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України", прийнятого 21 вересня 1999 року, наводиться визначення військового майна, відповідно до якого це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України. Згідно наведеного закону (ст. 1) до військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв'язку тощо. Відповідно до статті 3 вказаного Закону військове майно закріплюється за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління. З моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною Збройних Сил України воно набуває статусу військового майна.

З урахуванням вищенаведеного, господарський суд приходить до висновку, що майно, а саме будівля по АДРЕСА_2 у м. Новоукраїнка, яка вводилась в експлуатацію Новоукраїнським райвійськкоматом та з 1975 року перебувала у його фактичному користуванні та обліку і на яку зазначеному комісаріату було видано свідоцтво про право власності, перебувало в статусі військового майна

В силу приписів статті 34 Закону "Про власність" від 1991 року майно Збройних Сил відносилось до загальнодержавної (республіканської) форми власності та у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.1991 р. N311 не входило до переліку державного майна України, яке передається до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності).

З урахуванням Постанови Верховної Ради України "Про управління майном підприємств, установ та організацій, що є у загальнодержавній власності" від 14.02.92 р. функція по управлінню державним майном покладена на Кабінет Міністрів України.

Декретом Кабінету Міністрів України "Про управління майном, що є у загальнодержавній власності" від 15.12.92 р. функції щодо управління майном, що є у загальнодержавній власності, покладено на міністерства та інші підвідомчі Кабінету Міністрів України органи державної виконавчої влади.

З прийняттям 21 вересня 2006 року Закону України N185-V"Про управління об'єктами державної власності" суб'єктами управління об'єктами державної власності визначено, зокрема, Кабінет Міністрів України, міністерства та інші органи виконавчої влади.

Згідно Закону України "Про Збройні Сили України" у редакції Закону України від 5 жовтня 2000 рокуN 2019-III, майно у Збройних Силах України є державною власністю і належить військовим частинам, військовим навчальним закладам, установам та організаціям Збройних Сил України на праві оперативного управління (ст. 14 Закону).

Органами, які здійснюють управління військовим майном, згідно статті 2 Закону "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" є Кабінет Міністрів України та Міністерство оборони України.

При цьому, за наведеною нормою до компетенції Кабінету Міністрів України віднесено вирішення питань щодо забезпечення Збройних Сил України військовим майном, а також визначення порядку вилучення і передачі його до сфери управління центральних або місцевих органів виконавчої влади, інших органів, уповноважених управляти державним майном, самоврядним установам і організаціям та у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст або у їх спільну власність.

Міністерство оборони України як центральний орган виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України, здійснює відповідно до закону управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами Збройних Сил України, в тому числі у разі їх розформування.

Згідно положення про Міністерство оборони України, затвердженого Указом Президента України від 17 грудня 1992 року N 201/92-рп (у редакції Указу Президента Українивід 13 червня 1994 року N 297/94), що втратило чинність згідно з Указом Президента України від 21 серпня 1997 року N 888/97, на Міністерство оборони України покладались функції з управління майном підприємств, установ і організацій, що належать до сфери управління Міністерства.

Здійснення Міністерством оборони України функцій з управління об'єктами державної власності, що належать до сфери управління Міноборони України, передбачено і чинним на час вирішення спору Положенням про Міністерство, що затверджено Указом Президента України від 6 квітня 2011 року N 406/2011.

Військові комісаріати відповідно до Положення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2001 р. N1235, є місцевими органами військового управління, які утворюються і ліквідуються наказами Міністра оборони та утримуються за рахунок кошторису Міноборони.

Таким чином, спірне майно на час прийняття оскаржуваного рішення було державним військовим майном, знаходилось на балансі Новоукраїнського районного військового комісаріату та перебувало в управлінні Міністерства оборони України.

Поряд з цим, 20.12.2006 р. на пленарному засіданні Новоукраїнської районної ради прийнято рішення № 86 про прийняття у спільну комунальну власність територіальних громад міста і сіл району цілісного майнового комплексу Новоукраїнського районного військового комісаріату, розташованого у м. Новоукраїнка по АДРЕСА_2 (том І а.с. 35).

Як вбачається з матеріалів справи, підставою прийняття зазначеного рішення стало, зокрема звернення Кіровоградського обласного військового комісару за № 1286 від 26.09.2006 р., в якому викладено клопотання про вирішення питання щодо прийняття спірного майна у спільну комунальну власність територіальних громад району, з послідуючим наданням частини приміщень у користування Новоукраїнського райвійськкомату з підстав того, що зазначене приміщення не перебуває на балансі Міністерства оборони України чи місцевої ради, а тому є безгосподарним (том І а.с. 34).

Оскаржуване рішення прийнято з посиланням на пункт 32 частини 1 статті 43, частини 2 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Правовий статус, засади організації, діяльності та повноваження районних рад визначено Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997 р.

Згідно зі статтею 24 названого Закону органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

Рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень (ч. 1 ст. 59 Закону). Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. (ч. 2 ст. 59 Закону).

Відповідно до Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" районні ради уповноважені вирішувати в установленому законом порядку питання щодо управління об'єктами спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні" не відносить до компетенції районних рад повноваження по розпорядженню майном державної власності.

Пункт 32 частини 1 статті 43 названого Закону, на підставі якого прийнято спірне рішення, до повноважень районних рад відносить лише надання згоди на передачу об'єктів державної власності у спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст та прийняття рішень про передачу об'єктів права спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст, що перебувають в управлінні районної, обласної рад, у державну власність.

Відповідно до частини 2 статті 60 названого Закону підставою для набуття права комунальної власності є передача майна територіальним громадам безоплатно державою, іншими суб'єктами права власності, а також майнових прав, створення, придбання майна органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом.

Законом, який визначає основні засади передачі об'єктів права державної власності у комунальну власність, є Закон України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності".

Згідно статті 4 вказаного Закону передача об'єктів з державної у комунальну власність здійснюється за рішенням Кабінету Міністрів України або органів, уповноважених управляти державним майном, самоврядних організацій.

Визначення порядку вилучення і передачі військового майна у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст або у їх спільну власність (за згодою відповідних органів місцевого самоврядування з дотриманням вимог Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності") належить до компетенції Кабінету Міністрів України (ст. 2 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України").

Кабінетом Міністрів України 29 серпня 2002 р. N 1282затверджено Порядок вилучення і передачі військового майна Збройних Сил, яким передбачено, що у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст або у їх спільну власність можуть передаватися військові містечка (майнові комплекси), інше нерухоме і рухоме військове майно (крім усіх видів озброєння, бойової техніки та боєприпасів), яке вивільняється в процесі реформування Збройних Сил і не планується до використання за призначенням, житлові будинки (разом з вбудованими та прибудованими нежитловими приміщеннями), гуртожитки (в тому числі не завершені будівництвом), майно закладів освіти, культури (крім кінотеатрів), фізичної культури та спорту, охорони здоров'я (крім майна санаторіїв, профілакторіїв, будинків відпочинку та аптек), соціального забезпечення, дитячих оздоровчих таборів, у тому числі об'єкти, не завершені будівництвом, колишні аеропорти військової авіації, які не мають можливості самостійно забезпечувати свою сертифікаційну придатність, а також інше військове майно, якщо воно не менше ніж два рази пропонувалося до продажу конкурентними способами приватизації, але не було реалізовано.

Передача військового майна з державної у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах проводиться за рішенням: Кабінету Міністрів України - щодо цілісних майнових комплексів; Міноборони - щодо іншого окремого індивідуально визначеного майна (п. 4 Порядку у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваного рішення ради).

Отже, Новоукраїнська районна рада не мала правових підстав приймати рішення про прийняття у комунальну власність цілісний майновий комплекс Новоукраїнського районного військового комісаріату за відсутності на те рішення Кабінету Міністрів України чи Міністерства оборони України про передачу зазначеного об'єкту.

Заперечення відповідача, які ґрунтуються на тому, що оскаржуване рішення по своїй суті є лише згодою про прийняття майна у спільну власність територіальних громад міста і сіл району і не мало прямого наслідку для здійснення передачі майна (том І а.с. 50-52), є помилковим, оскільки вказане суперечить змісту самого рішення та не відповідає наступним матеріалам справи.

На виконання рішення Новоукраїнської районної ради від 22.12.2006 р. №86 розпорядженням голови районної ради було утворено комісію по прийняттю спірного об'єкта у комунальну власність та за актом від 30.01.2007 р. здійснено фактичну передачу об'єкта Новоукраїнській районній раді (том І а.с. 53-54). Оскаржуване рішення відповідача та зазначений акт приймання-передачі стали підставою оформлення за відповідачем права власності на спірний об'єкт за рішенням виконавчого комітету Новоукраїнської міської ради (том І а.с. 91-97).

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Відповідно до статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Визнання акту недійсним або незаконним відповідає способам захисту порушених прав та законних інтересів, передбачених пунктом 2 статті 20 Господарського кодексу України та статті 16 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини третьої статті 137 Господарського кодексу України право оперативного управління захищається законом відповідно до положень, встановлених для захисту права власності.

З викладеного господарський суд приходить до висновку, що рішення Новоукраїнської районної ради від 22.12.2006 р. № 86 "Про прийняття у спільну комунальну власність територіальних громад міста і сіл району цілісного майнового комплексу Новоукраїнського районного військового комісаріату" прийняте з порушення вимог Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності" і Порядку вилучення і передачі військового майна Збройних Сил України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 серпня 2002 р. N 1282, та порушує права власника цього майна - держави в особі органу управління майном - Міністерства оборони України і Кіровоградського обласного військового комісаріату, який згідно з наведеними вище нормами законодавства наділений правом оперативного управління щодо військового майна та якому передано майно Новоукраїнського військового комісаріату у зв'язку з ліквідацією фінансового господарства останнього (том ІІІ а.с.5-16).

Господарський суд відхиляє доводи відповідача, викладені в заяві від 12.09.2011 р., щодо пропуску строку позовної давності за вимогою про визнання рішення незаконним, оскільки згідно з пунктом 4 частини 1 статті 268 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній до 15.01.2012 р.) позовна давність не поширювалась на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право.

Прикінцевими та перехідними положеннями Закону України 20 грудня 2011 року N 4176-VI, якими внесено зміни до Цивільного кодексу України та виключено п. 4 ч. 1 ст. 268 зазначеного кодексу, встановлено, що протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом особа має право звернутися до суду з позовом про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено право власності або інше речове право особи.

За вказаних обставин позовні вимоги прокурора, з урахуванням уточнення від 07.12.2011 р., та підтриманих в цій частині позивачами - Міністерством оборони України і Кіровоградським військовим комісаріатом, про визнання незаконним рішення Новоукраїнської районної ради від 22.12.2006 р. №86 щодо прийняття до спільної комунальної власності територіальних громад міста і сіл району цілісного майнового комплексу Новоукраїнського районного військового комісаріату, розташованого по АДРЕСА_2 у м. Новоукраїнка Кіровоградської області, підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 4 статті 13 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, держава забезпечує захист прав усіх субєктів права власності і господарювання.

Виходячи з норм статті 41 Конституції України, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право власності є непорушним, воно гарантоване та закріплене, зокрема, Цивільним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами.

Частина 1 статті 328 Цивільного кодексу України встановлює, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Припинення права власності відбувається також за визначених законодавством підстав (ст. 346 Цивільного кодексу України).

Законом України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності" та Порядком вилучення і передачі військового майна Збройних Сил, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.08.2002 р. № 1282 (надалі - Порядок вилучення і передачі військового майна), визначено механізм передачі військового майна з державної у комунальну власність.

Так, відповідно до статті 6 названого Закону, з урахуванням Порядку вилучення і передачі військового майна, фактична передача майна проводиться комісією з питань передачі військового майна, до складу якої входять представники відповідного органу, уповноваженого управляти державним майном, самоврядної установи і організації або органу місцевого самоврядування, яким передається майно, та Міноборони. Передача майна оформляється актом приймання-передачі, який підписується головою і членами комісії (п.6 ст. 7 Закону, п. 14 Порядку).

При цьому, Порядком вилучення і передачі військового майна передбачено обов'язковість затвердження такого акту органом, уповноваженим управляти державним майном, самоврядною установою і організацією або органом місцевого самоврядування, яким передається військове майно (п. 14 Порядку).

Більш того, Порядок вилучення і передачі військового майна пов'язує день затвердження акту із втратою майном статусу військового та виникненням права органу місцевого самоврядування, яким передається військове майно, на управління переданим майном або право власності на нього (п.п. 10, 15 Порядку).

За пунктом 6 статті 7 Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності" право власності на об'єкт передачі виникає з дати підписання акта приймання-передачі.

В порушення наведених вище приписів Порядку, при утворені комісії не було включено до її складу представника Міноборони та/або органу, уповноваженого управляти державним майном; акт приймання-передачі спірного майна від 30.01.2007 р. членами комісії підписаний, однак не затверджений (том І а.с. 38-40).

Згідно з частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Стаття 16 Цивільного кодексу України встановлює можливість захисту порушених прав та охоронюваних законом інтересів шляхом визнання відповідного права.

Власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (стаття 392 Цивільного кодексу України).

Зі змісту вказаної норми вбачається, що позов про визнання права власності необхідний позивачеві для доведення свого права власності на майно якщо воно не визнається та піддається сумніву іншими особами. Вимога про визнання права власності може бути як самостійною, так і додатковою до іншої вимоги.

Як підтверджено матеріалами справи та що встановлено вище, спірне майно є військовим державним майном та перебуває в управлінні Міністерства оборони України. В матеріалах справи відсутні докази набуття Новоукраїнською районною радою спірного майна у визначений законом спосіб. Прийняття відповідачем оскаржуваного рішення та оформлення за собою права власності свідчить про невизнання права власності на спірне майно за державою.

Заперечення Новоукраїнської міської ради щодо належного оформлення права власності за радою згідно виданого свідоцтва про право власності відхиляється господарським судом, оскільки видачу свідоцтва не можна ототожнювати з підставою виникнення права власності. Видача органом місцевого самоврядування свідоцтва про право власності за відповідним рішенням такого органу є лише оформленням права власності на нерухоме майно. Безпосередньо право власності виникає з інших, законодавчо передбачених підстав.

Поміж тим, як встановлено матеріалами справи, згідно нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 15.11.2007 р. 3/25 частини об'єкту нерухомості по АДРЕСА_2 в м. Новоукраїнка, а саме складову об'єкту під літерою "Б" площею 91.90 кв.м, була продано Новоукраїнською районною радою іншій особі - ОСОБА_1 (том і а.с. 56-57).

Право власності ОСОБА_1 на 3/25 частини об'єкту нерухомості по АДРЕСА_2 в м. Новоукраїнка зареєстровано органом БТІ (том ІІ а.с. 7).

ОСОБА_1 зареєстрований в якості суб'єкта підприємницької діяльності та згідно наведених ним пояснень використовує частину спірного об'єкта з метою здійснення підприємницької діяльності (том І а.с. 86-87, а.с. 135-136).

Статтею 328 Цивільного кодексу України встановлено принцип добросовісного (правомірного) набуття права власності. Так, право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Норми Цивільного кодексу України запроваджують поняття добросовісного набувача майна. Так, добросовісним набувачем визнається особа, яка придбала річ у особи, яка не мала права її відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (ст. 388 Цивільного кодексу України).

Суб'єктивне ставлення набувача майна до обставин правомірності його придбання не є безумовним свідченням заперечення ним права власності та підставою звернення до суду з позовом виключно згідно з нормою статті 392 Цивільного кодексу України. У цьому разі майно може бути витребувано від особи шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 Цивільного кодексу України.

З урахуванням вищенаведеного, позовні вимоги про визнання права власності на цілісний майновий комплекс по АДРЕСА_2 у м. Новоукраїнка, на розгляді яких наполягають позивачі, підлягають частковому задоволенню в частині визнання права власності на 22/25 частини спірного об'єкту, що не була відчужена Новоукраїнською районною радою третій особі та залишилась у її володінні.

Складові об'єкту нерухомості та його площі визначені органом БТІ та повідомлені сторонами. Розмір земельної ділянки, на якій розміщено спірний об'єкт нерухомості, матеріалами справи не підтверджується.

Що стосується заяви Новоукраїнської районної ради про застосування строку позовної давності до вимоги про визнання права власності на належну їй частину спірного майна, господарський суд виходить з наступного.

З позовом до суду про визнання права власності звернувся військовий прокурор за захистом інтересів держави в особі Міністерства оборони України та Кіровоградського обласного військового комісаріату на підставі перевірки, проведеної в 2011 р. (том І а.с. 126-127, том ІІІ а.с. 117-124)

Виходячи зі статті 121 Конституції України представництво громадян або держави в суді покладено на органи прокуратури, які самостійно визначають у чому порушені інтереси держави.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про прокуратуру" прокурорський нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів Кабінетом Міністрів України, міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади, органами державного і господарського управління та контролю, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими Радами, їх виконавчими органами, військовими частинами, політичними партіями, громадськими організаціями, масовими рухами, підприємствами, установами і організаціями, незалежно від форм власності, підпорядкованості та приналежності, посадовими особами та громадянами здійснюється Генеральним прокурором України і підпорядкованими йому прокурорами.

Згідно зі статтею 4 Закону України "Про прокуратуру" діяльність органів прокуратури спрямована на всемірне утвердження верховенства закону, зміцнення правопорядку і має своїм завданням захист від неправомірних посягань: закріплених Конституцією України незалежності республіки, суспільного та державного ладу, політичної та економічної системи, прав національних груп і територіальних утворень; гарантованих Конституцією, іншими законами України та міжнародними правовими актами соціально-економічних, політичних, особистих прав і свобод людини та громадянина; основ демократичного устрою державної влади, правового статусу місцевих Рад, органів самоорганізації населення.

Статтею 2 Господарського процесуального кодексу України закріплено, що господарський суд порушує справи, зокрема, за позовними заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави.

Конституційним судом України у рішенні від 08.04.99 р. у справі про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді встановлено, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, а тому прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно їх визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. При цьому, інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді.

Оскільки позов було подано саме прокурором з метою захисту інтересів держави та за результатами проведення прокурорської перевірки, яка стосувалася додержання вимог, зокрема Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України", господарський суд вважає, що при вирішенні питання строків позовної давності у даному конкретному питанні слід виходити з моменту закінчення прокурорської перевірки.

Як слідує з матеріалів справи (листування, прокурорські запити), така перевірка проводилася у 2011 році, що не дає підстав вважати строк позовної давності пропущеним. Подання зазначеного позову військовим прокурором відповідає меті проведеної перевірки та процесуальному законодавству, а також інтересам держави України.

Зважаючи на викладене, господарський суд не вбачає підстав для застосування до поданого Військовим прокурором Кіровоградського гарнізону позову наслідків пропуску строків позовної давності.

Врахувавши всі наведені моменти у спірних правовідносинах, господарський суд вважає позов до Новоукраїнської районної ради Кіровоградської області та до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про визнання права власності на цілісний майновий комплекс по АДРЕСА_2 у м. Новоукраїнка Кіровоградської таким, що підлягає частковому задоволенню та визнає право власності на 22/25 частини майнового комплексу по АДРЕСА_2 у м. Новоукраїнка Кіровоградської області, а саме: двоповерхова будівля під літерою "А" площею 565, 4 кв.м., вбиральня під літерою "В" площею 17,325 кв.м., гаражі під літерою "Г" площею 129 кв.м., гараж під літерою "Д" площею 14,9 кв.м., за державою Україна в особі Міністерства оборони України. В решті позовних вимог про визнання права власності господарський суд відмовляє.

Підстави для задоволення вимоги, підтриманої позивачами, про зобов'язання Кіровоградську районну державну адміністрацію повернути Міністерству оборони України спірний об'єкт, відсутні, оскільки матеріалами справи не підтверджується перебування такого об'єкту у володінні чи користуванні зазначеного органу. Натомість, як повідомляється сторонами, 22/25 частини спірного об'єкту перебувають у фактичному користуванні Новоукраїнського районного військового комісаріату. Отже, позовні вимоги до відповідача ІІІ (Кіровоградська районна державна адміністрація) задоволенню не підлягають.

У відповідності до статті 49 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній на час подання позову) державне мито покладається на Новоукраїнську району раду за немайновою вимогою про визнання незаконним рішення у розмірі 85 грн. та за майновою вимогою про визнання права власності у розмірі 1 953,35 грн. (1% від балансової вартості частини майна, яка не заперечується сторонами (том І а.с. 60)). У відповідності до наведеної норми з Новоукраїнської районної ради стягується в доход державного бюджету 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Керуючись ст. ст. 22, 27, 29, 32-34, 43, 44, 49, 82, 84, 85, 116, 117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги до Новоукраїнської районної ради Кіровоградської області (27100, Кіровоградська область, м. Новоукраїнка, вул. Леніна, 61, ідентифікаційний код 24711384) про визнання незаконним рішення від 20.12.2006 року №86 щодо прийняття до спільної комунальної власності територіальних громад міста і сіл району цілісний майновий комплекс Новоукраїнського районного військового комісаріату, розташованого по АДРЕСА_2 у м. Новоукраїнка Кіровоградської області, задовольнити повністю.

Визнати незаконним рішення Новоукраїнської районної ради Кіровоградської області (27100, Кіровоградська область, м. Новоукраїнка, вул. Леніна, 61, ідентифікаційний код 24711384) від 20.12.2006 року №86 щодо прийняття до спільної комунальної власності територіальних громад міста і сіл району цілісний майновий комплекс Новоукраїнського районного військового комісаріату, розташованого по АДРЕСА_2 у м. Новоукраїнка Кіровоградської області.

Позовні вимоги до Новоукраїнської районної ради Кіровоградської області (27100, Кіровоградська область, м. Новоукраїнка, вул. Леніна, 61, ідентифікаційний код 24711384) та до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (27100, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) про визнання права власності на цілісний майновий комплекс по АДРЕСА_2 у м. Новоукраїнка Кіровоградської області балансовою вартістю 206 612 грн., розташований на земельній ділянці площею 0,2822 га., а саме: двоповерхова будівля під літерою "А" технічного паспорту площею 565, 4 кв.м., приміщення під літерою "Б" площею 91,9 кв.м., вбиральня під літерою "В" площею 17,325 кв.м., комплекс гаражів під літерою "Г" площею 129 кв.м., гараж під літерою "Д" площею 14,9 кв.м., за державою Україна в особі Міністерства оборони України (03168, м. Київ, проспект Повітрянофлотський, 6, ідентифікаційний код 00034022), задовольнити частково.

Визнати право власності на 22/25 частини майнового комплексу по АДРЕСА_2 у м.Новоукраїнка Кіровоградської області, а саме: двоповерхова будівля під літерою "А" площею 565, 4 кв.м., вбиральня під літерою "В" площею 17,325 кв.м., гаражі під літерою "Г" площею 129 кв.м., гараж під літерою "Д" площею 14,9 кв.м., за державою Україна в особі Міністерства оборони України (03168, м. Київ, проспект Повітрянофлотський, 6, ідентифікаційний код 00034022).

В решті позовних вимог про визнання права власності відмовити.

У задоволенні позовних вимог про зобов'язання Кіровоградську районну державну адміністрацію (25014, м. Кіровоград, вул. Дарвіна, 25) повернути Міністерству оборони України (03168, м. Київ, проспект Повітрянофлотський, 6, ідентифікаційний код 00034022) цілісний майновий комплекс Новоукраїнського районного військового комісаріату, розташованого по АДРЕСА_2 у м. Новоукраїнка Кіровоградської області, відмовити повністю.

Стягнути з Новоукраїнської районної ради Кіровоградської області (27100, Кіровоградська область, м. Новоукраїнка, вул. Леніна, 61, ідентифікаційний код 24711384) в доход державного бюджету (отримувач коштів - УДК у м. Кіровограді, банк отримувача - ГУДКУ у Кіровоградській області, МФО 823016, № рахунку: 31115095700002, ідентифікаційний код: 24145329, код бюджетної класифікації: 22090200 "Державне мито, не віднесене до інших категорій") - 2038,35 грн. державного мита.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Стягнути з Новоукраїнської районної ради Кіровоградської області (27100, Кіровоградська область, м. Новоукраїнка, вул. Леніна, 61, ідентифікаційний код 24711384) в доход державного бюджету (отримувач коштів - УДК у м. Кіровограді, банк отримувача - ГУДКУ у Кіровоградській області, МФО 823016, № рахунку: 31214264700002, ідентифікаційний код: 24145329, код бюджетної класифікації: 22050003 "Надходження від оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення розгляду справ у судах (місцеві господарські та апеляційні господарські суди)" - 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Згідно частини 5 статті 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Дане рішення може бути оскаржено до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Кіровоградської області в порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України.

Примірник рішення направити на адреси сторін: Міністерству оборони України (03168, м. Київ, проспект Повітрянофлотський, 6); Кіровоградському обласному військовому комісаріату (25006, м. Кіровоград, вул. Орджонікідзе, 17/19); Новоукраїнській районній раді Кіровоградської області (27100, Кіровоградська область, м. Новоукраїнка, вул. Леніна, 61); фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 (27100, АДРЕСА_1); Кіровоградській районній державній адміністрації (25014, м. Кіровоград, вул. Дарвіна, 25), а також Військовому прокурору Кіровоградського гарнізону (25006, м. Кіровоград, вул. Шевченко, 3) та Кабінету Міністрів України (01008, м. Київ, вул. Грушевського, 12/2).

Суддя В.В.Тимошевська

Повне рішення складено 25.01.2012 р.

< Текст >