Рішення № 21201468, 06.06.2011, Шевченківський районний суд м. Чернівців

Справа № 2-606/2011 рік

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 травня 2011 року. Шевченківський районний суд м.Чернівці

в складі: головуючого судді - Дудакова С.Є.

при секретарі - Колосар О.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Чернівці справу за позовом ОСОБА_1 до ВАТ КБ «Надра»в особі філії ВАТ КБ «Надра», Чернівецьке РУ про стягнення неустойки, відсотків за незаконне користування коштами, заборгованості з урахуванням індексу інфляції, компенсації та моральної шкоди, -

встановив:

          позивач звернувся до суду з даним позовом, в якому посилався на те, що між ним та відповідачем 22 жовтня 2008 року був укладений депозитний договір №662701 і позивач передав на депозитний рахунок відповідача 17313,91 доларів США на строк до 22 квітня 2009 року і зобов»язувався по закінченню строку дії вкладу повернути його та виплатити 12,2% річних за користування вкладом. Крім того, 16 лютого 2009 року між цими ж сторонами був укладений депозитний договір № 770801 і позивач передав на депозитний рахунок відповідача 20 000 доларів США на строк до 16 березня 2009 року і зобов»язувався по закінченню строку дії вкладу повернути його та виплатити 12,8% річних за користування вкладом.

          Вказував, що в день настання строку повернення вкладу відповідач свої зобов»язання не виконав, проігнорував його письмові заяви з приводу видачі йому коштів, відсотки за користування вкладом нараховувати припинив.

          Наполягав на поверненні йому завданих збитків (упущеної вигоди) 66668,79 грн., заборгованості з урахуванням 3% річних у сумі 15961,87 грн., заборгованості з урахуванням індексу інфляції 49127,37 грн. та пені за час прострочення в сумі 29664,56 грн., посилаючись в обґрунтування своєї правової позиції при цьому стосовно предмету, змісту і ціни позову на вимоги ст. 22 Конституції України, ст. 59 ЗУ «Про банки та банківську діяльність», ст. 32.2 ЗУ «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», ст..ст.23, 629, 319, 509, 1060, 525, 1212, 599, 600, 601, 604-609, 611, 612, 625, 1167, 1070 ЦК України, та Постанову №1 Пленуму ВСУ «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи», яким прямо вказано суддям, що вони повинні застосовувати Конвенцію «Про захист прав людини»та рішення Європейського Суду з прав людини, як джерело права, і просив стягнути з відповідача на його користь у відшкодування завданої йому моральної шкоди 100000 грн., обґрунтовуючи дану грошову суму тим, що дії відповідача призвели до душевних страждань через протиправне заволодіння його майном, введення його в оману та приниженні його честі та гідності і тим, що він та його родина впродовж року знаходяться у скрутному матеріальному становищі та порушився попередній уклад сімейного життя і погіршився стан його здоров»я.

В судовому засіданні позивач позов підтримав, пославшись на обставини, викладені в позовній заяві і просив позов задоволити. Крім цього пояснив, що всі його намагання вирішити даний спір в позасудовому порядку не знайшли свого вирішення через позицію банкую який запропонував йому отримати 37000 грн., але при умові, що він відмовиться від відшкодування моральної шкоди, неустойки а відсотків. Крім цього пояснив, що по одному з депозитних вкладів він погодився на утримання коштів з нього, оскільки банком в тому випадку ніяких зустрічних умов чи вимог не висувалося.

          Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав, пояснивши, що дійсно позивачеві запропоновано отримати біля 37 000 грн. у будь-який зручний для нього час, але той відмовився від цього. Вважав, що банком не завдано позивачеві моральної шкоди і немає вини з боку банку за наявності якої підлягало би до стягнення сум встановленого індексу інфляції та 3% річних за прострочення грошового забов»язання, посилаючись при цьому на вимоги цивільного законодавства, які врегламентовують процедуру та порядок стягнення чи виплати вказаних видів платежів.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши письмові докази по справі, суд вважає, що позов обгрунтований і підлягає до часткового задоволення.

Судом встановлено, що дійсно між сторонами укладалися вказані позивачем договори, умови яких сторонами погоджені, при укладанні договорів сторони проти них не заперечували, змін до умов договорів сторонами не вносилось.

Вказані обставини стверджені копіями договорів строкового банківського вкладу (депозиту) №№ 66271, 770801, а з копії довідки ПОВ№011558 вбачається, що позивач є інвалідом ІІ групи по стану здоров»я, який стверджений копією витягу з історії його хвороби.

В даному випадку має місце одностороння часткова відмова від виконання своїх договірних зобов’язань з боку відповідача, що є недопустимим, оскільки позивачем добросовісно виконувалися його зобов’язання по цих же договорах. Крім цього, має місце формальне невизнання позову відповідачем, через наявність фінансової кризи, що певною мірою обумовило невиконання цих обв»язків, хоча сама наявність такої обставини не може бути підставою для невиплати клієнтам банку належним їм до виплати платежів.

Дійсно, згідно ч.1 п.3 ч.2 ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, які фізична особа зазнала у зв»язу з знищенням чи пошкодженням її майна. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушенняё глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вона є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності та справедливості.

          Саме з урахуванням вказаних обставин, суд вважає, що позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди є необґрунтованими і до задоволення не підлягають, а вказані позивачем обставини, якими він обґрунтовує дану позовну вимогу, не можуть слугувати підставами, які би свідчили про спричинення відповідачем позивачеві саме моральної шкоди.

Водночас суд вважає, що не підлягає до задоволення позовні вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди, оскільки позивачем не доведено, що між станом його здоров»я та невиплатою йому грошових коштів є причинний зв»язок. Крім цього, до такого висновку суд доходить тому, що між сторонами є договірні обов»язки, що «апріорі»виключає, навіть в разі їх невиконання однією із сторін, відшкодування моральної шкоди.

Саме з урахуванням вказаних обставин, суд вважає, що позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди є необґрунтованими і до задоволення не підлягають, а вказані позивачем обставини, якими він обґрунтовує дану позовну вимогу, не можуть слугувати підставами, які би свідчили про спричинення відповідачем позивачеві саме моральної шкоди.

Крім цього суд вважає також, що не підлягають до задоволення позовні вимоги про стягнення заборгованості з урахуванням індексу інфляції та пені саме через їх необґрунтованість.

Керуючись ст.ст. 1.24, 32.2 ЗУ «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», ст.ст. 23, 525, 526, 1060, 1070, 1167 ЦК України, ст.ст. 10, 60, 212 ЦПК України суд, -

вирішив:

Позов задовольнити частково .

Стягнути з ВАТ КБ «Надра»(04053,м. Київ, вул.. Артема, 15, МФО 320003, р/р 35192800002018, ЗКПО 20025456) на користь ОСОБА_1 у відшкодування завданих збитків (упущеної вигоди) 66668, 79 грн., заборгованості з урахуванням 3% річних - 15961,87 грн. відмовивши в задоволенні інших позовних вимог через необґрунтованість їх пред»явлення.

Рішення суду може бути оскаржене до Апеляційного суду Чернівецької області через Шевченківський районний суд м.Чернівці на протязі 10 днів з дня його проголошення.

СУДДЯ: