Рішення № 211258, 30.10.2006, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

30.10.06 р. Справа № 17/265

Господарський суд Донецької області у складі судді Татенко В.М., розглянув у відкритому судовому засіданні господарського суду справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю „Димитріввантажтранс”, м. Димитрів

до відповідача: Державного підприємства „Донецька залізниця”, м. Донецьк

про стягнення 12‘770,90 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: Товкач В.Н., Дубовик І.М.

від відповідачів: Ігнатова Н.О.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Димитріввантажтранс” звернулось з позовом до Державного підприємства „Донецька залізниця” про стягнення 12‘770,90 грн. списаної останньою з особистого рахунку позивача без його згоди, відтак – отриманої без достатніх на то підстав, у зв’язку із необґрунтованим донарахуванням податку на додану вартість у розмірі 20% на суму плати за користування вагонами у березні 2006р.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на::

- норми Закону України „Про податок на додану вартість” (далі – „Закон про ПДВ”),

- умови договору № 76 від 24.02.2006р. (далі – „договір”),

- те, що плата за користування вагонами не є послугою у розумінні Статуту залізниць України (далі – „Статут”), відтак – ця плата не є базою оподаткування податком на додану вартість („ПДВ”) у розумінні Закону про ПДВ,

- згадана сума була списана відповідачем без згоди позивача, що є порушенням умов договору, „Правил розрахунків за перевезення вантажів” та „Правил користування вагонами та контейнерами”.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на їх безпідставність та – відповідність дій залізниці вимогам чинного законодавства, у тому числі й Закону про ПДВ та Статуту. Також відповідач у письмовому клопотанні просить суд застосувати позовну давність до вимог позивача, на підставі ст.267 Цивільного кодексу України, посилаючись на порушення останнім встановленого шестимісячного строку позовної давності.

Під час розгляду справи позивачем було надане письмове клопотання про залучення до участі у розгляді справи у якості третьої особи без самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача Спеціалізовану державну податкову інспекцію по роботі з великими платниками податків у м. Донецьку. З огляду на те, що рішення по справі не може вплинути на права або обов’язки Спеціалізовану державну податкову інспекцію по роботі з великими платниками податків у м. Донецьку – господарський суд вважає залучення цієї особи до участі у справі безпідставним, у зв’язку з чим у задоволенні клопотання позивача відмовлено.

Розгляд справи закінчено 17.10.06р. У судовому засіданні була оголошена перерва до 30.10.06р. для підготовки рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши представників сторін, господарський суд, вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Господарським судом встановлено, що 24.02.06р. між сторонами був укладений договір № 76 „Про організацію перевезень вантажів і проведення розрахунків за перевезення та надані залізницею послуги” (далі – «договір») та додаткову угоду до нього № 1. Відповідно до умов договору відповідач зобов’язався здійснювати перевезення вантажів для позивача, а позивач – сплачувати передбачені договором та законодавством платежі.

У березні 2006р. відповідачем на під’їзні колії, що належать позивачу, подавалися вагони для навантаження та вивантаження. Облік часу перебування вагонів на під‘їзній колії позивача проводилися станціями „Удачна” та „Красноармійськ” за відповідними відомостями плати за користування вагонами, копії яких додані до позовної заяви та знаходяться у матеріалах справи, та за які відповідачеві повинна вноситись плата.

За користування зазначеними вагонами на підставі вимог ст. 119 Статут та „Правил користування вагонами і контейнерами” відповідач нарахував позивачу плату у загальній сумі 63‘854,50 грн. Відповідні відомості на цю суму були підписані позивачем без зауважень.

На узгоджену сторонами суму плати за користування вагонами відповідач донарахував ПДВ у сумі 12‘770,90 грн. Доказів наявності згоди з боку позивача на списання з його особистого рахунку додатково нарахованої суми ПДВ не доведено. Проте, переліками ТехПД (копії яких додані до позову та долучені до матеріалів справи) у період 04.03.2006р. – 02.04.2006р. до цю суму відповідач з особистого рахунку позивача без його згоди списав.

Зважаючи на те, що:

- частиною 9 ст.10 Закону України „Про залізничний транспорт” передбачено, що розрахунки відправників та одержувачів вантажів з підприємствами залізничного транспорту провадяться у порядку, передбаченому у Статуті;

- ст. 62 Статуту (ч.2) передбачено, що належні за перевезення вантажів і надання додаткових послуг платежі вносяться залізниці, тобто – надаються залізниці добровільно, але - не списуються нею без згоди платника;

- згоду на списання спірної суми, яка є податком на додану вартість, позивач не давав;

- умови договору не можуть застосовуватись до спірних правовідношень, адже за пп. 1.1 предметом його регулювання є „…надання Залізницею Вантажовласнику послуг, пов’язаних з перевезенням вантажів, та проведення розрахунків за ці послуги…”. Проте, користування вагонами у розумінні Статуту залізниць України, не може вважатися послугою, як взагалі, так і тією, що пов’язана з перевезенням вантажів. Плата за користування вагонами, виходячи зі Статуту, є – мірою відповідальності відповідної особи перед залізницею у зв’язку із знаходженням вагонів у цієї особи під вантажними операціями; у зв’язку із затримкою вагонів на станціях призначення і на підходах до них в очікуванні подання під вивантаження (перевантаження) з причин, що залежать від зазначених осіб та у зв’язку з затримкою вагонів, пов’язаною з митним оформленням;

- Державний класифікатор продукції та послуг, затверджений наказом Держстандарту України № 822 від 30.12.1997р. не містить такого виду послуги, як плата за користування вагонами;

- за змістом п. 3.1 Закону про ПДВ об’єктом оподаткування ПДВ є товари, роботи та послуги, а плата за користування вагонами будучи мірою відповідальності не відноситься ні до товару, ні до роботи, ані до послуги;

- база оподаткування операцій з продажу товарів (робіт, послуг), що встановлена п. 4.1 ст. 4 Закону визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними або регульованими цінами (тарифами) з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), за винятком податку на додану вартість, що включаються в ціну товарів (робіт, послуг) згідно із законами України з питань оподаткування. До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (робіт, послуг), проданих (виконаних, наданих) таким платником податку;

- плата за користування вагонами, як міра відповідальності, не може вважатися базою оподаткування у розумінні Закону про ПДВ, у зв’язку з чим нарахування ПДВ на суми цієї плати є взагалі безпідставним;

- згідно ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно (до якого за ст.ст. 179, 190, 192 цього кодексу відносяться й грошові кошти) за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов’язана повернути потерпілому це майно,

господарський суд, вважає, що нарахування та списання спірної суми здійснено відповідачем без будь-яких законних підстав.

Вищезазначена позиція неодноразово підтверджувалась зокрема Постановами Вищого господарського суду України від 05.04.2006р. по справі господарського суду Донецької області № 17/290 та від 10.10.2006р. по справі господарського суду Донецької області № 17/65 (копії зазначених постанов долучені до матеріалів справи)

Заперечення відповідача не ґрунтуються на нормах діючого законодавства, спростовуються матеріалами справи, у зв’язку з чим – судом до уваги не прийняті.

Відповідно до ст. 1 Господарського кодексу („ГК”) - України цей Кодекс визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

Пунктами 4, 5 статті 3 ГК України встановлено, що сферу господарських відносин становлять господарсько – виробничі, організаційно – господарські та внутрішньогосподарські відносини. Господарсько–виробничими є майнові та інші відносини, що виникають між суб'єктами господарювання при безпосередньому здійсненні господарської діяльності.

З наведеного вбачається, що ГК України є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює відносини у сфері господарювання, до яких в даному випадку належать і спірні правовідносини щодо стягнення штрафу за неправильне зазначення відомостей у залізничній накладній, застосування якого безпосередньо пов’язане з перевезенням вантажів та – випливає із цих перевезень.

. За ст. 26 Закону України „Про залізничний транспорт” порядок і терміни складання актів, пред'явлення і розгляду претензій та позовів визначаються Статутом залізниць України відповідно до чинного законодавства України. Виходячи із загальної теорії права, спеціальні норми ГК України та Закону України «Про залізничний транспорт» мають пріоритет перед загальними нормами Цивільного кодексу („ЦК”) України при регулюванні одних й тих-самих питань, зокрема, питань строку позовної давності щодо позовів до залізниць, які випливають з перевезення або – пов‘язані з ним.

Згідно ст. 136 Статуту позови до залізниць можуть бути подані у шестимісячний термін. Зазначений шестимісячний термін, згідно п. „ж” ч. 2 ст. 134 Статуту, обчислюється з дня встановлення обставин, що спричинили заявлення позову.

Така правова позиція підтримується Верховним Судом України (Постанова ВСУ від 16.05.2006р. у справі господарського суду Донецької області № 17/160).

Таким чином, згідно ст. 136 Статуту, перебіг строку позовної давності до вимог про стягнення безпідставно донарахованої на плату за користування вагонами та списаної з особистого рахунку позивача у період 04-19.03.2006р. суми 5‘274,28 грн. ПДВ (2‘893,20 грн. – ПДВ на плату за користування вагонами у березні 2006р. по ст. „Удачна” та 2‘381,08 грн. – ПДВ на плату за користування вагонами у березні 2006р. по ст. „Красноармійськ”) закінчився 20.03.06р. До господарського суду позовна заява була надана 21.09.06р. (згідно штампу канцелярії господарського суду на позовній заяві), тобто в частині вимог щодо стягнення суми 5‘274,28 грн. – з пропущенням строку позовної давності.

Зважаючи на:

- пропущення позивачем шестимісячного строку позовної давності щодо позовних вимог про стягнення 5‘274,28 грн.;

- заяву відповідача у відзиві про застосування строку позовної давності до позовних вимог та його пропущення позивачем;

- недоведеність позивачем суду наявності поважних причин пропущення цього строку,

виходячи із вимог, визначених ч. 4 ст. 267 ЦК України – у задоволенні вимог про стягнення 5‘274,28 грн. має бути відмовлено.

Позовні вимоги позивача в сумі 7‘496,62грн. судом вважаються обґрунтованими та такими, які мають бути задоволені.

Судові витрати розподіляються між сторонами пропорційно задоволеним вимогам.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.ст. 43, 33, 43, 49, 82 – 84 ГПК України, господарський суд,

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства „Донецька залізниця” (83000 м. Донецьк, вул. Артема, 68, ЄДРПОУ 01074957) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Димитріввантажтранс” (85323, м. Димитрів, вул. Ватутіна, 51, ЄДРПО 00179192) 7‘496,62 грн. отриманих без достатніх на то підстав; на відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу – 96,26 грн.; на відшкодування витрат по сплаченому держмиту – 74,96 грн.

У задоволені позову в іншій частині відмовити.

Суддя Татенко В.М.