Постанова № 21114689, 18.01.2012, Дніпропетровський апеляційний господарський суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.01.2012 року Справа № 6/5005/11542/2011

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого Головка В.Г. (доповідач)

суддів: Бахмат Р.М., Стрелець Т.Г.

при секретарі: Ревковій Г.О.

прокурор: не зявився, про час та місце розгляду справи повідомлений

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1, довіреність від 15.06.2011

від відповідач: ОСОБА_2, довіреність від 23.12.2011

від третьої особи-1: ОСОБА_3, довіреність від 07.06.2011

від третьої особи-2,3: не зявилися, про час та місце розгляду справи повідомлені

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Дніпропетровської міської ради на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 15.11.2011р. у справі №6/5005/11542/2011

за позовом Дніпропетровського транспортного прокурора в інтересах держави, в особі Міністерства інфраструктури України, м. Київ

до Дніпропетровської міської ради, м. Дніпропетровськ

за участю третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Державного підприємства "Придніпровська залізниця", м.Дніпропетровськ

за участю третьої особи -2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Державної адміністрації залізничного транспорту України, м. Київ

за участю третьої особи-3, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: комунального підприємства "Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації", м. Дніпропетровськ

про визнання права власності

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 15.11.2011р. у справі №6/5005/11542/2011 (суддя Коваленко О.О.) позовні вимоги задоволено. Визнано за державою Україна в особі Міністерства інфраструктури України право власності на самочинно збудований об'єкт нерухомості у вигляді нежитлової прибудови до житлового будинку, загальною площею 1750,70кв.м, що знаходиться за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Семафорна,42.

Не погодившись з зазначеним рішенням господарського суду, відповідач звернувся до Дніпропетровського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив рішення скасувати, посилаючись на наступне:

-Дніпропетровська міська рада своїми діями, чи бездіяльністю оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів Міністерства інфраструктури України щодо права власності на самочинно збудований об'єкт нерухомості у вигляді нежитлової прибудови до житлового будинку, що розташований за адресою: вул. Семафорна,42 у м. Дніпропетровську не порушувала. Отже, підстав у Міністерства інфраструктури України для звернення з позовною заявою до суду до Дніпропетровської міської ради не було;

-судом порушено вимоги ст.376 Цивільного кодексу України, а саме не взято до уваги, що позивачу (Міністерству інфраструктури України) не надавалась у власність чи користування земельна ділянка за адресою: м. Дніпропетровськ, вул.Семафорна,42. Міністерство інфраструктури України з приводу надання у власність чи користування зазначеної земельної ділянки до міської ради не зверталося, документу, що посвідчує право власності або право користування земельною ділянкою не має, тощо.

Прокурор та позивач у відзивах на апеляційну скаргу просили рішення суду залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

Треті особи відзив на апеляційну скаргу не надали, але представник третьої особи-1 в судовому засіданні підтримав позицію позивача в повному обсязі.

Прокурор та треті особи-2,3 в судове засідання не зявилися, про час та місце розгляду справи повідомлені, тому суд вважає можливим розглянути скаргу у їх відсутність за наявними в матеріалах справи документами.

Вислухавши пояснення представників сторін та третьої особи-1, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзивів на неї, судова колегія дійшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Із матеріалів справи вбачається, що Указом Президента України від 12.05.2011 року за №581/2011 затверджено „Положення про Міністерство інфраструктури України", відповідно до якого Міністерство інфраструктури України є головним органом виконавчої влади з питань реалізації державної політики в галузі залізничного транспорту та здійснює державне управління в галузі транспорту.

Підпунктом 4.1.56 пункту 4 вищезазначеного Положення зазначено, що Міністерство інфраструктури України виконує відповідно до законодавства України функції з управління об'єктами державної власності, що належать до сфери його управління.

Державне підприємство „Придніпровська залізниця" відповідно до статуту засноване на державній власності, входить до сфери управління Міністерства інфраструктури України і підпорядковане Державній адміністрації залізничного транспорту України „Укрзалізниця".

Наказом начальника залізниці від 18.07.2006року №480/Н затверджено Положення про відокремлений структурний підрозділ «Дніпропетровське будівельно-монтажне експлуатаційне управління»державного підприємства „Придніпровська залізниця", яке не є юридичною особою.

На балансі даного управління перебуває нежитлова прибудова до житлового будинку по вул.Семафорна,42 м. Дніпропетровська, залишковою вартістю 2198335,93грн.

Комунальним підприємством „Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації в червні 2011р. управлінню було відмовлено в реєстрації права власності на нежитлову прибудову літ. А1-8 (1984року побудови) загальною площею 1750,7кв.м до житлового будинку літ. А-9 по вул. Семафорна, 42, що стало підставою звернення до суду.

Згідно частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України, особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. При цьому в статті 16 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права.

Відповідно до ст.392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

З вказаної норми випливає, що звертатись до суду з позовом про визнання права власності має право тільки власник цього майна.

Міністерство доказів, що воно є власником спірного майна і це право не визнається відповідачем, чи втратив документ, який засвідчує його право власності, не надав.

Позов про визнання права власності обґрунтовується тим, що спірний обєкт знаходиться в повному господарському віданні ДП “Придніпровська залізниця”, яке в свою чергу входить до сфери управління Міністерства інфраструктури України.

Згідно ст.328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, не заборонених законом та вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Позивачем не надано доказів, що спірне майно набуте ним на підставах, передбачених чинним законодавством, або будівництво велось за його кошти. Замовником будівництва спірного обєкту була Придніпровська залізниця, що підтверджується відповідним актом (а.с.26-28).

Загальні засади здійснення будівництва обєктів нерухомості визначені у статті 375 Цивільного кодексу України, за приписами якої власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам.

Власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно. Право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням.

Отже, право на забудову земельної ділянки, здійснюється після виникнення права власності чи права користування земельною ділянкою в порядку, передбаченому законом та отримання дозволу на виконання будівельних робіт відповідно до статті 22 Закону України "Про основи містобудування".

При цьому під правом на забудову (будівництво) розуміється можливість користувача земельної ділянки здійснювати на ній будівництво у порядку, встановленому законом. Недотримання особами, що здійснюють будівництво, вимог, передбачених статтею 375 Цивільного кодексу України, є підставою для визнання такого будівництва самочинним.

Поняття самочинного будівництва, а також правові підстави та умови визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно визначені в статті 376 вказаного Кодексу, яка є спеціальною в регулюванні спірних правовідносин, оскільки унормовує відносини, що виникають у тих випадках, коли вимоги закону та інших правових актів при створенні нової речі - самочинному будівництві були порушені.

Відповідно до частини 1 вказаної статті житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

З матеріалів справи вбачається, що спірний обєкт був частково переобладнаний, тобто здійснено самочинне будівництво. Це підтверджується технічним паспортом на не житлову прибудову до житлового будинку літ.А-9 по вул.Семафорна,42 (а.с.23-25).

Відповідно до частини 3 статті 376 Цивільного кодексу України право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Міністерство до міської ради про надання в користування земельної ділянки не зверталося і будь-якого рішення з цього приводу в установленому порядку не приймалося, що підтвердили представники сторін у судовому засіданні.

Зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що суд визнав право власності на спірне майно за позивачем на підставі пункту 5 статті 376 Цивільного кодексу України, за приписами якого, на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Міська рада заперечує проти визнання права власності, оскільки вважає, що її права як розпорядника землі, за відсутності у позивача документів землекористування будуть порушені.

За ст.125 Земельного кодексу України право власності або право постійного користування земельною ділянкою виникає після одержання власником або користувачем документа, що посвідчує право власності або право користування земельною ділянкою та його державної реєстрації, а право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди та його державної реєстрації.

В матеріалах справи відсутні документи, котрі б підтверджували, що земельна ділянка, на якій розташований об'єкт нерухомості, знаходиться у постійному користуванні Міністерства інфраструктури України, або з міською радою укладався договір оренди землі.

Крім того, докази прийняття в експлуатацію та відповідності закінченого будівництва обєкта державним будівельним нормам, стандартам та правилам, відповідно до норм чинного законодавства, в матеріалах справи відсутні.

За таких обставин суд помилково дійшов до висновку щодо наявності підстав для задоволення позову.

Враховуючи викладене, рішення суду слід скасувати відповідно до ст.104 Господарського процесуального кодексу України, а в позові відмовити.

Судові витрати за перегляд справи в апеляційному порядку слід покласти на позивача відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. ст. 101-104, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Дніпропетровської міської ради задовольнити.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 15.11.2011р. у справі №6/5005/11542/2011 скасувати.

В позові відмовити.

Стягнути з Міністерства інфраструктури України (01135 м.Київ, пр.Перемоги,14, код 37472062) на користь Дніпропетровської міської ради (49000 м.Дніпропетровськ, пр.К.Маркса,75, код 26510514) витрати по сплаті мита за перегляд справи в апеляційному порядку в сумі 705,75грн.

Видачу наказу на виконання даної постанови доручити господарському суду Дніпропетровської області.

Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуючий В. Г.Головко

Судді Т.Г.Стрелець

Р.М.Бахмат