Рішення № 21114077, 10.01.2012, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 ІМЕНЕМ УКРАЇНИ РІШЕННЯ

Справа № 7/52-13/50010.01.12

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТАНДЕМ плюс"

до Публічного акціонерного товариства "Оболонь"

про стягнення 37 137,98 грн.

Суддя Курдельчук І.Д.

Представники сторін:

від позивача ОСОБА_1 представник за довіреністю

від відповідача ОСОБА_2 дов. від 06.06.2011 р. (№1129)

в судовому засіданні 10.01.12, відповідно до ст. 85 ГПК України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ТАНДЕМ плюс»звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Закритого акціонерного товариства «Оболонь»про стягнення 37 137, 98 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 11.04.2011 позов задоволено повністю, присуджено до стягнення з Закритого акціонерного товариства «Оболонь»на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАНДЕМ плюс»37 137, 98 грн. передплати за продукцію, 371, 37 грн. державного мита та 236, 00 грн. витрат на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.07.11 Рішення господарського міста Києва від 11.04.2011 у справі № 7/52 скасовано частково, викладено резолютивну частину в наступній редакції Позовні вимоги задовольнити частково. Стягнути з Закритого акціонерного товариства «Оболонь» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАНДЕМ плюс» 9 344, 96 грн. попередньої оплати, 93, 44 грн. державного мита, 59, 38 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині позовних вимог відмовити. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «ТАНДЕМ плюс»надмірно сплачене державне мито із Державного бюджету України, що перераховане платіжним дорученням № 49 від 28.02.2011 у сумі 23, 54 грн. В іншій частині апеляційну скаргу залишити без задоволення. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАНДЕМ плюс» на користь Закритого акціонерного товариства «Оболонь»49, 70 грн. витрат, повязаних зі сплатою державного мита за подання апеляційної скарги.

Постановою Вищого господарського суду України від 15.11.11 касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ТАНДЕМ плюс" задоволено частково, рішення господарського суду міста Києва від 11.04.2011 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.07.2011 у справі №7/52 скасовано, справу передано на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

скасовуючи судові рішення касаційна інстанція зазначила про необхідність дослідження питання дійсного стану розрахунків щодо предмету спору у даній справі на момент розгляду спору.

Справу розподілено для розгляду судді Курдельчуку І.Д.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.11.11 призначено справу до розгляду на 06.12.11.

Розгляд справи відкладався відповідно до ст.77 ГПК України і був здійснений 10.01.12.

В судовому засіданні позивач підтримав позов з підстав викладених у позовній заяві, а відповідач заперечив проти нього.

Господарський суд визнав представлені позивачем документи достатніми для вирішення спору та відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України розглянув справу за наявними в ній матеріалами.

Перед початком розгляду справи по суті представників сторін ознайомлено з їх правами та обовязками, відповідно до ст.ст. 20, 21, 22, 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до вимог ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України, в судових засіданнях складені протоколи, які долучено до матеріалів справи.

Дослідивши і зясувавши всі обставини та матеріали справи, які мають значення для вирішення спору по суті, заслухавши пояснення сторін, господарський суд -

ВСТАНОВИВ:

27 лютого 2007 року між позивачем та відповідачем було укладено Договір №66/40 купівлі-продажу продукції (далі-Договір), згідно умов якого відповідач зобов'язався виготовляти та продавати продукцію, а позивач зобовязався своєчасно приймати цю продукцію, оплачувати її вартість на умовах Договору та повертати тару в строк та на умовах, передбачених Договором.

Згідно п. 1. Розділу III Договору продукція відпускається за вільновідпускними цінами, згідно діючих прейскурантів.

Відповідно до п.2 Розділу III Договору відвантаження продукції проводиться на підставі попередньої оплати, після зарахування коштів на розрахунковий рахунок відповідача.

Відвантаження продукції без попередньої оплати провадиться тільки при наданні відстрочки платежу та, як правило, відповідно вибраними відповідачем засобами забезпечення боргових зобовязань позивача, оформленими через юридичну та кредитну службу відповідача згідно з діючою кредитною політикою (п. 3 Розділу III Договору).

З матеріалів справи слідує, що позивачем було перераховано на розрахунковий рахунок відповідача в якості передплати за продукцію грошові кошти у розмірі 41 720, 90 грн.: 37980,90 грн. згідно платіжного доручення № 376 від 20.02.2008 та 3 740, 00 грн. згідно платіжного доручення № 306 від 27.02.2008 (належним чином завірені копії платіжних доручень містяться в матеріалах справи).

Однак, відповідач свої договірні зобовязання виконано частково, передав позивачеві продукцію на загальну суму 32 375,94 грн., що підтверджується товарно-транспортною накладною №1007376/8 від 22.02.08, не поставивши продукцію на загальну суму 9 344, 96 грн., на підтвердження іншого суду не надано жодних доказів.

Судом встановлено, що позивачем, згідно Договору поставки №129/0 від 18.05.07 (далі-Договір поставки) на користь відповідача було відвантажене обладнання на загальну суму 27793,02 грн., що підтверджується видатковою накладною №ТП-000003б від 03.01.08, належним чином завірена копія якої міститься в матеріалах справи.

20.02.2008 між позивачем та відповідачем було укладено Угоду (про взаємозалік), згідно умов якої зобов'язання відповідача по сплаті вартості поставленого обладнання за Договором поставки зараховано у якості передплати позивача за продукцію за Договором.

Як встановлено Господарським судом Харківської області при розгляді справи №47/83-09(н.в.о.47/366-08) за позовом Закритого акціонерного товариства "Оболонь" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТАНДЕМ плюс" про стягнення суми, що відповідно до звіту з 27.02.2007р. в рамках Договору № 66/40 відповідачем від ВАТ "Оболонь" було одержано 50627 штук кег на загальну суму 20 250 800 грн., з них обємом 30 л. 15 156 штук на загальну суму 6 062 400 грн. та 50 л. 35 471 штук на суму 14 188 400 грн., та повернуто покупцем (ТОВ "ТАНДЕМ плюс") продавцю 54 211 штук кег на загальну суму 21 684 400 грн., з них обємом 30 л. 16 568 штук на суму 6 6272 00 грн. та 50 л. 37 643 штуки на суму 15 057 200 грн., що підтвердилось висновками судової експертизи.

Рішення залишене без змін постановою Вищого господарського суду України від 15.09.10.

зазначені судові рішення мають преюдиційне значення для даного спору і прийняті як доказ відповідно до положень ст.35 ГПК України.

Враховуючи відсутність зобов'язань позивача у даній справі перед ЗАТ "Оболонь", що встановлено судовими рішеннями, слід виходити з того, що визначене в угоді від 20.02.2007 про припинення зобовязання товариства щодо сплати заборгованості за договором купівлі-продажу продукції № 66/40 від 27.02.2008 на суму 27 793 грн. 02 коп. є недійсним у зв'язку з відсутністю такого зобов'язання.

Таким чином, станом на 09.03.2011 відповідачем не виконано зобов'язання з передачі позивачеві попередньо оплаченої продукції згідно умов Договору на загальну суму: 37137,98 грн., що складається з 9 344, 96 грн. - заборгованість за непоставлену продукцію, що була оплачена позивачем згідно платіжних доручень № 376, № 306 та 27793,02 грн. зарахованих у якості передплати позивача за продукцію згідно з Угодою про взаємозалік.

З матеріалів справи слідує, що Договір, укладений між позивачем та відповідачем за своєю правовою природою є договором купівлі-продажу.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст. 656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Зі змісту ст. 662 ЦК України слідує, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару ( ч.1 ст. 664 ЦК України).

Статтею 669 ЦК України передбачено, що кількість товару, що продається, встановлюється у договорі купівлі-продажу у відповідних одиницях виміру або грошовому

вираженні. Умова щодо кількості товару може бути погоджена шляхом встановлення у договорі купівлі-продажу порядку визначення цієї кількості.

Відповідно до ст. 670 ЦК України якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

Статтею 693 ЦК України встановлено, що якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Обов'язок відповідача не виконаний в частині передати у власність позивачеві попередньо оплачену ним продукцію згідно Договору.

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України, субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобовязання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобовязань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

За змістом статті 526 Цивільного кодексу України, зобовязання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 527 Цивільного кодексу України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

З наданих позивачем доказів вбачається, що позивач взяті на себе зобовязання виконав належним чином, здійснив згідно умов Договору попередню оплату продукції, тоді як відповідач лише частково передав у власність позивачеві оплачену ним продукцію.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Отже, розподіл тягаря доказування визначається предметом спору. За загальним правилом обовязок (тягар) доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

Згідно ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Належність доказів - спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини. При цьому питання про належність доказів остаточно вирішується судом.

Допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування або певні обставини не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Всупереч названим нормам законодавства відповідачем не подано суду жодного належного або допустимого доказу на які б спростовували зазначені вище обставини.

Господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 49 ГПК України судові витрати покладаються судом на відповідача.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2.Стягнути з Закритого акціонерного товариства "Оболонь" (04655 м. Київ, вул. Богатирська, буд. 3, код ЄДРПОУ 05391057) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТАНДЕМ плюс" (юр. адреса: 62460, Харківська обл. Харківський район, сел. Високий, Автотурбаза "Кемпінг", пошт. адреса: 61022, м. Харків, вул. Іванівська, 1, код ЄДРПОУ 30690309) 37137 (тридцять сім тисяч сто тридцять сім) грн. 98 коп. - передплати за продукцію, а також 371 (триста сімдесят одну) грн. 37 коп. - витрат по оплаті державного мита, 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Курдельчук І.Д.

дата складення 16.01.12