Рішення № 21113793, 17.01.2012, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua

_________________

І м е н е м У к р а ї н и

РІШЕННЯ

17 січня 2012 р. Справа 11/146/2011/5003

за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, м. Житомир

до Кредитної спілки «Альянс Україна», м. Вінниця

про стягнення 378 153,08 грн.

Суддя В. Матвійчук

при секретарі судового засідання Т. Солоненко, за участю представників:

від позивача - ОСОБА_1 підприємець;

від відповідача - ОСОБА_2 керівник, ОСОБА_4 за довіреністю.

СУТЬ СПОРУ:

Заявлено позов про стягнення з Кредитної спілки «Альянс Україна»боргу в розмірі 325000 грн., проценти згідно середньої облікової ставки НБУ в сумі 20978,08 грн., інфляційні нарахування в сумі 19175 грн. та 3% річних від простроченої суми платежу в розмірі 13000 грн., що разом складає 378153,08 грн..

Позовні вимоги мотивовано тим, що 20 березня 2007 року між фізичною особою підприємцем ОСОБА_1 та кредитною спілкою «Альянс Україна»укладено договори за № 17 та № 17-1 щодо надання юридичної допомоги. На підставі вказаних договорів позивачем надавались консультаційно-юридичні послуги, про що свідчать підписані акти виконаних робіт.

Згідно з умовами договорів за виконання передбачених договорами юридичних послуг відповідач взяв на себе зобовязання здійснювати щомісяця не пізніше 31 числа оплату позивачу грошових коштів в сумі відповідно вказаної в акті здачі-прийняття робіт.

Протягом періоду з 01.04.2007р. по 30.06.2010р. відповідачем було здійснено часткову оплату юридичних послуг. Однак, в порушення зобовязань за договорами, відповідач не провів розрахунків за надані послуги згідно актів виконаних робіт на загальну суму 325000 грн.. На претензію № 17 від 05.11.2010р. щодо погашення заборгованості відреагував відмовою, що і стало підставою звернення до суду з даним позовом.

Відповідач в поясненнях № 1615/ю від 05.12.2011р. заперечує проти позову посилаючись на те, що договору № 17-1 від 20.03.2007р. з позивачем кредитна спілка «Альянс Україна»не укладала, актів виконаних робіт за вказаним договором не підписувала. Щодо договору № 17 від 20.0.32007р., відповідач вказує, що послуги за вказаним договором позивачем не надавались.

Також відповідач наголошує на тій обставині, що копії актів виконаних робіт, надані позивачем, містять ознаки підроблення. У звязку з цим відповідач подав до суду клопотання від 05.12.2011р. про призначення судово-почеркознавчої експерти на розгляд якої запропонував поставити питання щодо особи, яка виконала підпис на договорі № 17-1 від 20.03.2007р. та актах виконаних робіт від імені голови правління кредитної спілки «Альянс Україна» ОСОБА_2.

Дослідивши дане клопотання та матеріали справи суд не вбачає підстав для його задоволення виходячи з наступного.

Згідно з частиною 2 статті 207 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Відповідно до статті 92 Цивільного кодексу України, юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Як встановлено судом, та згідно умов договору № 17-1 від 20.030.2007, при укладенні вказаного договору від імені Виконавця діяв фізична особа підприємець ОСОБА_1, а від імені Замовника - голова правління кредитної спілки «Альянс Україна»ОСОБА_2. Даний договір підписаний сторонами та скріплений печатками, а відтак відповідає приписам наведених вище норм.

Щодо призначення почеркознавчої експертизи актів виконаних робіт, суд зазначає, що відповідно до п. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні складатись під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Згідно з пунктом 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 року, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань та фінансових результатів.

Тобто факт проведення повинен підтверджуватися первинними бухгалтерськими документами.

Нормою статті 1 зазначеного Закону встановлено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до пункту 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. № 88, первинні документи для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документу (форми); дату і місце складання; назву підприємства, установи, від імені якої складений документ; зміст, обсяг та підстава для здійснення господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Подані позивачем акти виконаних робіт таким вимогам відповідають, оскільки містять всі необхідні відомості щодо осіб відповідальних за їх складення та скріплені печатками сторін.

16 січня 2012 року відповідачем подано до суду клопотання про витребування у позивача оригіналу договору № 17-1 від 20.03.2007 року та актів виконаних робіт за 2007, 2008, 2009, 2010 роки.

Дане клопотання не підлягає задоволенню, оскільки вказані документи позивачем подано до суду 08.12.2011р. згідно супровідного листа від 08.12.2011р.

27 грудня 2011 року до суду надійшла заява ОСОБА_3 про його допуск до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.

Вказана заява мотивована тим, що кредитна спілка «Альянс Україна»заборгувала ОСОБА_3 грошові кошти, про що свідчить виконавчий лист Ленінського районного суду міста Вінниці, які впродовж 14 місяців виконавча служба не може стягнути. З огляду на нові позови до кредитної спілки «Альянс Україна», повернення йому зазначених коштів може затягнутись на невизначений строк.

Розглянувши дану заяву суд зважає на таке.

Положеннями ст. 27 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін.

У заявах про залучення третіх осіб і у заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити або допустити до участі у справі.

Відповідно до частини 3 вказаної норми господарський суд, вирішуючи питання про допущення або залучення третіх осіб до участі у справі, виносить ухвалу. В ухвалі повинно бути зазначено, на стороні позивача чи відповідача допущено чи залучено третю особу, на яких підставах її допущено чи залучено. Якщо суд відхиляє заяву про вступ чи залучення третьої особи, ухвала про відхилення не виноситься, а про відхилення заяви та мотиви відхилення суд зазначає в рішенні за результатами розгляду справи по суті.

Як встановлено судом, підставою позовних вимог у даній справі є договір № 17 від 20.03.2007р. про надання юридичних послуг та договір № 17-1 від 20.03.2007р. про надання консультативно-юридичних послуг. При цьому, ОСОБА_3 не є стороною за вказаними договорами, а відтак рішення в даній справі не може вплинути на його права та обовязки. За таких обставин, у суду відсутні правові підстави для залучення ОСОБА_3 до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.

В судових засіданнях 08.12.2011р. та 13.12.2011р. судом оголошувались перерви відповідно до 13.12.2011р. та 17.01.2011р. з метою надання сторонами доказів в підтвердження своїх доводів та заперечень.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників процесу, оцінивши наявні докази на засадах всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, судом встановлено наступне.

20 березня 2007 року між кредитною спілкою «Альянс Україна»(відповідач, за договором Замовник) та фізичною особою підприємцем ОСОБА_1 (позивач, за договором Приватний підприємець) укладено договір щодо надання юридичних послуг за № 17.

Згідно з предметом цього договору Замовник доручає, а Приватний підприємець бере на себе зобовязання надавати юридичну допомогу в обсязі та на умовах, передбачених даним договором.

Пунктом 2.1. договору визначено обовязки Приватного підприємця при виконанні правової роботи за вказаним договором.

За роботу, виконану Приватним підприємцем Замовник щомісячно виплачує десять тисяч гривень (п. 4.1. договору).

Розрахунки за виконану роботу здійснюються Замовником не пізніше 31 числа кожного місяця.

Договір укладено на строк до 31.12.2007р. (п. 5 договору).

20 березня 2007 року між сторонами також укладено договір про надання консультативно-юридичних послуг за № 17-1.

Згідно з предметом цього договору позивач (за договором Виконавець) надає консультативно-юридичні послуги по умовам кредитування, оформлення договорів застави, іпотеки, поруки та інше, а відповідач (за договором Замовник) приймає та сплачує надані послуги згідно умов даного договору.

За виконання передбачених договором послуг Замовник виплачує Виконавцю суму вказану в акті здачі-приймання виконаних послуг протягом одного дня з моменту його підписання готівкою в касу Виконавця (п. 2. договору).

Як свідчать матеріали справи, зокрема акти виконаних робіт за період з квітня 2007 року по квітень 2010 року позивачем надано відповідачу юридичних послуг на загальну суму 380000 грн..

Так, за актом виконаних робіт від 27.04.2007р. вартість наданих послуг складає 10000 грн.;

за актом виконаних робіт від 31.05.2007р. 10000 грн.;

за актом виконаних робіт від 27.06.2007р. 10000 грн.;

за актом виконаних робіт від 31.07.2007р. 10000 грн.;

за актом виконаних робіт від 31.08.2007р. 10000 грн.;

за актом виконаних робіт від 31.07.2007р. 10000 грн.;

за актом виконаних робіт від 31.10.2007р. 10000 грн.;

за актом виконаних робіт від 31.11.2007р. 10000 грн.;

за актом виконаних робіт від 28.12.2007р. 10000 грн.;

за актом виконаних робіт від 31.01.2008р. 10000 грн.;

за актом виконаних робіт від 29.02.2008р. 10000 грн.;

за актом виконаних робіт від 30.04.2008р. 10000 грн.;

за актом виконаних робіт від 30.05.2008р. 10000 грн.;

за актом виконаних робіт від 27.06.2008р. 10000 грн.;

за актом виконаних робіт від 31.07.2008р. 10000 грн.;

за актом виконаних робіт від 29.08.2008р. 10000 грн.;

за актом виконаних робіт від 30.09.2008р. 10000 грн.;

за актом виконаних робіт від 31.10.2008р. 10000 грн.;

за актом виконаних робіт від 28.11.2008р. 10000 грн.;

за актом виконаних робіт від 30.12.2008р. 10000 грн.;

за актом виконаних робіт від 29.01.2009р. 15000 грн.;

за актом виконаних робіт від 30.01.20079. 15000 грн.;

за актом виконаних робіт від 30.04.2009р. 15000 грн.;

за актом виконаних робіт від 29.05.2009р. 15000 грн.;

за актом виконаних робіт від 31.07.2009р. 15000 грн.;

за актом виконаних робіт від 28.08.2009р. 15000 грн.;

за актом виконаних робіт від 31.08.2009р. 15000 грн.;

за актом виконаних робіт від 30.09.2009р. 15000 грн.;

за актом виконаних робіт від 30.11.2009р. 15000 грн.;

за актом виконаних робіт від 30.12.2009р. 15000 грн.;

за актом виконаних робіт від 31.03.2010р. 15000 грн.;

за актом виконаних робіт від 30.04.2010р. 15000 грн..

Зі змісту позовної заяви та пояснень позивача, відповідачем проводились часткові розрахунки за надані послуги. Однак матеріали справи не містять таких доказів. Вибуткові касові ордери, що надані позивачем в підтвердження проведення часткових розрахунків відповідачем не є належними доказами в розумінні ст. 34 ГПК України, оскільки не містять всіх необхідних реквізитів щодо видачі готівки. Зокрема, ордери № 2031 від 19.02.2010р. та № 2064 від 24.03.2010р. не містять підпису одержувача коштів. Інші ж ордери (т. 3. а.с. 4-34) не містять всіх підписів осіб відповідальних за видачу та одержання готівки.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку про відсутність доказів проведення відповідачем розрахунків за договорами. Відтак, станом на день розгляду справи загальна сума боргу за договорами становить 380000 грн.. Однак, позивачем заявлено до стягнення 325000 грн., що є його правом.

Беручи до уваги встановлені обставини, суд зважає на таке.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст. 173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Як вбачається із матеріалів справи предметом позову є стягнення боргу згідно договорів про надання послуг.

Статтею 901 Цивільного кодексу України визначено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

В силу ст. 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобовязання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 ст. 612 цього Кодексу передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Зважаючи на наведене вище, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в розмірі 325 000 грн. є обґрунтованими та підтвердженими однак не підлягають задоволенню в повному обсязі з огляду на таке.

Згідно ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 Цивільного кодексу України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

В силу п. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ст. 260 Цивільного кодексу України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу.

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (ст. 253 Цивільного кодексу України).

Як встановлено судом, позивачем надавались послуги в період з квітня 2007 року по квітень 2010 року. При цьому, оскільки останній тільки 31.10.2011 року звернувся до господарського суду Вінницької області із даним позовом, за послуги надані в період з квітня 2007 року по жовтень 2008 року пропустив строк позовної давності, у межах якого міг реалізувати своє право на захист своїх порушених майнових прав та інтересів з боку відповідача. Доказів про поважність причин пропуску строку позовної давності позивачем суду не було надано.

Пунктом 3 ст. 267 Цивільного кодексу України встановлено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

05.12.2011р. та 17.01.2012р. відповідачем подано дві заяви про застосування строку позовної давності до актів виконаних робіт за 27.04.2007р., 31.05.2007р., 27.062007р., 31.07.2007р., 31.08.2007р., 31.09.2007р., 31.10.2007р., 31.11.2007р., 28.12.2007р., 31.01.2008р., 29.02.2008р., 30.04.2008р., 30.05.2008р., 27.06.2008р. 31.07.2008р., 29.08.2008р., 30.09.2008р., 31.20.2008р., яка прийнята судом.

У відповідності до п. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Згідно ст. 266 Цивільного кодексу України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

За таких обставин, задоволенню підлягає заборгованість в розмірі 200000 грн. за період з листопада 2009 року по квітень 2010 року.

Судом також розглянуто вимоги позивача про стягнення 20978,08 процентів згідно середньої облікової ставки НБУ за період з 01.01.2011р. по 31.10.2011р.; 19175 грн. інфляційних нарахувань за період з 01.01.2011р. по 30.09.2011р. та 13000 грн. три відсотки річних за період з 01.07.2010р. по 31.10.2011р..

Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Оскільки відповідач не виконав зобов'язання у строк визначений у договорах, він є боржником, що прострочив.

Згідно ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Здійснивши за допомогою бази даних «Законодавство України»перерахування трьох відсотків річних та інфляційних нарахувань за визначені в розрахунку періоди, судом відповідно отримано 8005,48 грн. три відсотки річних та 8494.57 грн. інфляційних нарахувань. Заявлені ж до стягнення 4994,52 грн. три відсотки річних та 10680,43 грн. інфляційних нарахувань, з урахуванням заяви про застосування строків позовної давності та у відповідності по положень 266 Цивільного кодексу України задоволенню не підлягають.

Щодо заявлених позивачем 20978,08 грн. процентів згідно середньої облікової ставки НБУ суд зазначає наступне.

Відповідно п. 3 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Договорами № 17 від 20.03.2007р. та № 17-1 від 20.03.2007р. не визначено такого виду відповідальності як проценти згідно середньої облікової ставки НБУ. Посилання позивача на ст. 1048 Цивільного кодексу України при нарахуванні вказаних процентів не є переконливими, оскільки дана норма передбачає право позикодавця на одержання від позичальника процентів від суми позики за договором позики. При цьому, з урахуванням положення ч. 1 ст. 8 Цивільного кодексу України, суд робить висновок про неможливість застосування при розгляді цього спору положень ст. 1048 цього Кодексу.

З урахуванням наведеного в позові в частині стягнення 20978,08 грн. процентів згідно середньої облікової ставки НБУ слід відмовити як безпідставно заявленій.

В силу ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обовязковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Всупереч наведеним вище нормам та вимогам суду відповідач не подав до суду жодного доказу в спростування позовних вимог позивача, а його заперечення не заслуговують на увагу, оскільки спростовуються матеріалами справи.

Враховуючи наведене, позов підлягає частковому задоволенню з розподілом судових витрат за правилами ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст.ст.43, 33, 43, 49, 82, 84, 85, 115 Господарського процесуального кодексу України, -

В И Р І Ш И В:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з кредитної спілки «Альянс Україна»(21050, м. Вінниця, вул. Червонохрестівська, 6/1, код 26285767) на користь фізичної особи підприємця ОСОБА_1 (10024, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) 200000 (двісті тисяч) грн. боргу; 8494 (вісім тисяч чотириста девяності чотири) грн. 57 коп. інфляційних нарахувань; 8005 (вісім тисяч пять) грн. 52 коп. - три відсотки річних; 2165 (дві тисячі сто шістдесят пять) грн. витрат зі сплати державного мита та 135 (сто тридцять пять) грн. 11 коп. витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.В решті позову відмовити.

4.Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 18.01.2012р.

Суддя В. Матвійчук

віддрук. прим.:

1 - до справи

<Дата >