Постанова № 21082720, 21.11.2011, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

21 листопада 2011 року 12:36 № 2а-13968/11/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Федорчука А.Б. при секретарі судового засідання Паньків В. В. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Інтерпромресурс"

до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва

проскасування повідомлення - рішення форми "Р" № 0000792320 від 14.09.2011року

за участю представників сторін:

від позивача: Білак Я.Ю.

від відповідача: Сич Є.Ю.

На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 21.11.2011 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено, про що повідомлено сторін після проголошення вступної та резолютивної частини постанови в судовому засіданні.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтерпромресурс»звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва про визнання протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Голосіївському районі м. Києва від 14 вересня 2011 р. №0000792320.

Позовні вимоги ґрунтуються на тому, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення винесене ДПІ у Голосіївському районі м. Києва із порушенням чинного законодавства України, ґрунтується на неправильному застосуванні норм податкового законодавства, а тому підлягає скасуванню.

Відповідачем позовні вимоги заперечуються з огляду на те, що проведеною перевіркою було встановлено порушення позивачем пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, п. 4.1 ст. 4, пп. 7.3.1 п.7.3 ст. 7, пп.7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5 ст.7 Закону України від 03.04.1997 №168/97-ВР «Про податок на додану вартість», який був чинний на момент здійснення правовідносин та укладення угод, які були кваліфіковані відповідачем, як нікчемні.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Співробітниками Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерпромресурс»(надалі по тексту Позивач) з питань фінансово-господарським взаємовідносинам з ТОВ «Промтрейд-ТПК»(код за ЄДРПОУ 33078964) за період з 01.11.2010 р. по 30.11.2011 р.

За результатами перевірки складено акт від 31.08.2011 р. за №412/1-23-20-33246590 (надалі по тексту Акт перевірки).

Перевіркою встановлено порушення позивачем пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, п. 4.1 ст. 4, пп. 7.3.1 п.7.3 ст. 7, пп.7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5 ст.7 Закону України від 03.04.1997 №168/97-ВР «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість в листопаді 2010 р. на загальну суму 3712298,00 грн.

На підставі даного акту перевірки ДПІ у Голосіївському районі м. Києва було прийняте податкове повідомлення-рішення від 14.09.2011 р. №0000792320, яким позивачу визначено суму податкового зобовязання з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій з податку на додану вартість у сумі 4640373,00 грн. з них за основним платежем 3712 298,00 грн. податок на додану вартість та нараховані штрафні санкції у розмірі 928 075 грн.

Повно та всебічно дослідивши наявні матеріали справи, а також норми чинного законодавства, суд прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

Судом встановлено, що між ТОВ «Інтерпромресурс»(Покупець) та ТОВ «Промтрейд ТПК»(Продавець) укладено договір купівлі-продажу товару №37 від 09.04.2009 р. (надалі по тексту Договір №37).

Згідно з п.1.1 Договору №37 Продавець зобовязується продати та передати у власність Покупця сталевий вуглеводистий брухт та відходи чорних металів, згідно ДСТУ-4121-2002, в подальшому «Товар», а Покупець зобовязується прийняти та оплатити товар на умовах даного договору.

До вищезазначеного договору, між ТОВ «Інтерпромресурс»(Покупець) та ТОВ «Промтрейд ТПК»(Продавець) було укладено додаткову угоду №6 З від 10.11.2011 р. та додаткову угоду № 5 З від 01.11.2010 р.

Зобовязання сторін за Договорами були виконані належним чином та в повному обсязі, що підтверджується Актами приймання-передачі, податковими накладними, видатковими накладними, платіжними дорученнями та банківськими виписками (копії даних документів залучені до матеріалів справи).

Згідно акту перевірки, відповідачем зроблений висновок, що вищезазначений договір є недійсним в силу закону, оскільки правочин не відповідає загальним умовам дійсності правочину. Зокрема зазначено, що за результатами перевірки ТОВ «Промтрейд ТПК»(акт від 21.02.2011 р. за № 11/15-345/33078964) підприємство має стан «7»(до ЄДР внесено запис пр. відсутність підтвердження відомостей), на момент перевірки первинні та інші документи по ТОВ «Промтрейд ТПК»відсутнє за адресою вказаною в реєстраційних документах: м. Суми, вул. Харківська, б. 22 не знаходиться, що підтверджується актом незнаходження від 12.03.2011 р. №410/231/33078964.

Крім того, в Акті перевірки зазначено, що опрацювання документів податкової звітності, баз даних дозволило встановити, що податковий кредит ТОВ «Промтрейд ТПК»формувався за рахунок використання в ланцюгу придбаних товарів (робіт, послуг) від ризикових контрагентів, тобто підприємств, які не звітують.

Суд не погоджується з позицією відповідача щодо нікчемності вищезазначеного договору з огляду на наступне.

Згідно з частиною 1 статті 67 Конституції України, кожен зобовязаний сплачувати податки та збори в порядку і розмірах, установлених законом.

За змістом частини 1 статті 228 Цивільного кодексу України (далі ЦК), правочин спрямований на незаконне заволодіння майном держави, вважається таким, що порушує публічний порядок, а отже, згідно з частиною 2 згаданої статті, є нікчемним.

Як зазначено у частині 2 статті 215 ЦК, визнання судами нікчемних правочинів недійсними не вимагається.

Відповідно до частини 1 статті 216 ЦК, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім повязаних з його недійсністю.

Акт перевірки не містить жодних посилань, з яких підстав відповідач вважає угоди, здійснені позивачем, нікчемними правочинами, в чому саме, на думку відповідача, дана угода порушує публічний порядок.

Зокрема, в акті перевірки відсутні посилання на ухиляння контрагентом позивача від уплати податків та зборів, визначення їм податкових зобовязань, винесення вироків посадовим особам підприємств, порушенням кримінальних справ за фактом ухиляння від сплати податків та зборів, або будь-які інші відомості, які можуть бути визначені як підстави та докази укладення угод з метою, що порушує публічний порядок.

Як зазначено Вищим адміністративним судом України в інформаційному листі від 02.06.2011 р. N 742/11/13-11, Оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Судом встановлено, що за вищезазначеним договором позивачем було придбано товар, отже договір було належним чином та в повному обсязі виконано.

Даний товар, що придбаний позивачем, не є обмеженим в цивільному обороті, отриманий внаслідок вчинення злочину, та не може бути визначені судом, як порушення встановленого порядку.

Матеріали справи містять акти приймання-передачі, які підтверджують фактичне поставлення товару, передбачених договором.

Засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні врегульовані Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Відповідно до ст. 9 розділу 3 Закону про бухгалтерський облік, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Господарські операції, як зазначено в п.5 ст.9 цього Закону, повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені. Відповідно до ст. 11 Закону, на основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобовязані складати фінансову звітність.

Як зазначено Вищим адміністративним судом України в інформаційному листі від 20 липня 2010 року №1112/11/13-10 “Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби”, процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи:

1. Встановлення факту здійснення господарської операції.

2. Встановлення спеціальної податкової правосубєктності учасників господарської операції.

3. Встановлення звязку між фактом придбання товарів (послуг) спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку.

4. Встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Законом, що визначає платників податку на додану вартість, обєкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету є Закон України “Про податок на додану вартість”.

Згідно з пунктом 1.7 статті 1 Закону України “Про податок на додану вартість”, податковий кредит це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до п. 10.1 статті 10 Закону України «Про податок на додану вартість»особами, відповідальними за нарахування, утримання та сплату (перерахуванню) до бюджету є: платники податку, визначені у статті 2 цього Закону.

Згідно вимогам п. 1.3 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість»платник податку особа, яка згідно з цим Законом зобовязана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка ввозить (пересилає) товари на митну територію України.

Судом залучено до матеріалів справи: копії видаткових накладних; копії податкових накладних; копії платіжних доручень за перевіряємий період та копії виписок з банківських рахунків, Договори про продаж придбаного товару, декларації, накладні, податкові накладні, довіреності, вантажні декларації, видаткові накладні.

Згідно з п.п. 7.4.1. п.7.4 ст.7 цього ж Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п.п. 7.4.5. п. 7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.97р. не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Підпунктом 7.2.3 п. 7.2 ст.7 цього ж Закону визначено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом, при цьому платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків.

Із заперечень, які подані відповідачем та наявної в матеріалах справи копії акту перевірки, судом встановлено, що під час проведення перевірки податковим органом предметом дослідження перевіряючих були лише декларації з податку на додану вартість з розшифровками податкових зобовязань та податкового кредиту в розрізі контрагента та дані «АІС співставлення ПЗ та ПК», при цьому будь-яких відомостей, в тому числі і податкових накладних на підставі яких позивачем у перевіряємому періоді віднесено суми до податкового кредиту, податковим органом при здійсненні перевірки не витребовувалось.

В матеріалах справи містяться докази виконання сторонами умов договору в повному обсязі.

Крім того п. 1.3 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість»платника податку визначено як особу, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особу, яка імпортує товари на митну територію України.

Пунктом 10.2 ст. 10 цього ж Закону платники податку, визначені у пп. "а", "в", "г", "д" п. 10.1 цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

Відповідно до Порядку заповнення і подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.97 №166, платник податку самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає в декларації з ПДВ. Дані, наведені в декларації, повинні відповідати даним бухгалтерського та податкового обліку платника, отже, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Виходячи з наведеного, суд приходить до висновку, що податковим органом не було використано наданих йому законодавством можливостей для встановлення факту правомірності віднесення позивачем сум до податкового кредиту.

Як встановлено судом з наявних матеріалів справи, позивачем у перевіряємому періоді належним чином та у встановленому законом порядку подавалась податкова звітність, зокрема декларації з податку на додану вартість та розшифровки податкових зобовязань та податкового кредиту в розрізі контрагентів, при цьому жодних зауважень з приводу відсутності податкових накладних, на підставі яких у перевіряємому періоді позивачем віднесено суми сплаченого ПДВ до податкового кредиту, чи невідповідності таких накладних встановленим вимогам у податкового органу відсутні.

Крім того, Суд звертає увагу, що в матеріалах справи містяться докази того, що придбаний товар в подальшому був Позивачем проданий ВАТ «Запоріжсталь», що підтверджується квитанціями про приймання передачі та іншими документами.

Аналізуючи наведені норми чинного законодавства та наявні в матеріалах справи докази, суд приходить до висновку про безпідставність висновків податкового органу про неможливість віднесення до податкового кредиту сум сплаченого ПДВ в разі не сплати контрагентом податкових зобовязань, а тому податкове повідомлення-рішення ДПІ у Голосіївському районі м. Києва від 14 вересня 2011 р. №0000792320 підлягає скасуванню в повному обсязі.

Аналогічна позиція викладена в Ухвалі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 р. за № В/9991/1186/11, в Ухвалі Вищого адміністративного суду України від 20.09.2011 р. за № К/9991/2957/11, в Ухвалі Вищого адміністративного суду України від 05.10.2011 р. за № К/9991/14602/11.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності прийнятих ним спірних рішень з урахуванням всіх встановлених фактичних обставин та вимог законодавства.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З урахуванням викладеного, суд приходить висновків про задоволення позовних вимог. Керуючись ст. ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнання протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Голосіївському районі м. Києва від 14 вересня 2011 р. №0000792320

Постанова відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя А.Б. Федорчук