увійти
УКР
ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ
____________
01010, м. Київ, вул. Московська, 8
УХВАЛА
Іменем України
“26” березня 2008 р. №К-12872/06
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючого Сергейчука О.А.
Суддів Ланченко Л.В.
Нечитайла О.М.
Голубєвої Г.К.
Шипуліної Т.М.
секретар судового засідання Меньшикова О.Я.
за участю представників:
позивача: не з'явились;
відповідача: не з'явились
розглянувши касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі
на рішення Господарського суду Запорізької області від 11.01.2005 р.
та постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 14.06.2005 р.
у справі №5/303
за позовом Відкритого акціонерного товариства “Запорізький абразивний комбінат”
до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі
про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення
ВСТАНОВИВ:
Відкрите акціонерне товариство “Запорізький абразивний комбінат” (далі по тексту - позивач, ВАТ “Запорізький абразивний комбінат”) звернулось до Господарського суду Запорізької області з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі (далі по тексту - відповідач, СДПІ) про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 05.07.2004 р. №0001110201/0.
Рішенням Господарського суду Запорізької області від 11.01.2005 р. у справі №5/303 (суддя Проскуряков К.В.), яке залишено без змін постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 14.06.2005 р. (головуючий суддя - Юхименко О.В., судді Кричмаржевський В.А., Яценко О.М.), позовні вимоги ВАТ “Запорізький абразивний комбінат” задоволено; визнано недійсним податкове повідомлення-рішення від 05.07.2004 р. №0001110201/0.
СДПІ не погоджуючись з рішенням Господарського суду Запорізької області від 11.01.2005 р. та постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 14.06.2005 р. у справі №5/303, звернулась з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга СДПІ підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що 05.07.2004 р. СДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення №0001110201/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку з доходів найманих працівників у розмірі 15 684,60 грн., в т.ч. 5 228,2 грн. основного платежу та 10 456,4 грн. штрафних (фінансових) санкцій.
Зазначене податкове повідомлення-рішення прийнято СДПІ на підставі акту “про результати комплексної планової документальної перевірки з питання дотримання вимог податкового та валютного законодавства Відкритим акціонерним товариством “Запорізький абразивний комбінат” код 00222226 за період з 01.07.201 р. по 31.12.2003 р.” від 01.07.2004 р. №60/32-02/00222226 (далі по тексту - Акт перевірки).
Відповідно до висновків Акту перевірки в порушення ст. 8, п.п. “с” п. 1 ст. 5, ст. ст. 8, 9, 10 Декрету Кабінету Міністрів України “Про прибутковий податок з громадян” від 26.12.1992 р. №13-92, наказу ДПАУ від 25.12.1998 р. № 650, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.02.1999 р., наказу ДПАУ від 28.02.2000 р. №222, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 29.05.2000 р. за № 317/4538, позивачем виплачувалися інші, крім заробітної плати доходи, які утворилися внаслідок надання за рахунок коштів підприємства матеріальних благ своїм працівникам у вигляді плати за навчання в українських державних та недержавних закладах освіти, але до місячного скупного оподатковуваного доходу, в якому здійснювалася виплата, ці доходи не включалися до складу скупного доходу та прибутковий податок не утримувався та не перераховувався до бюджету, а саме: 1) за навчання за спеціальністю “Облік та аудит” гр. ОСОБА_1 - заступника головного бухгалтера, на підставі договору від 02.07.2001 р. №8/01 до Міжрегіональної академії управління персоналом підприємством перераховано власних коштів 7 200,00 грн. платіжними дорученнями від 26.12.2001 р. №6359, від 02.07.2002 р. №3324, від 26.12.2002 р. №6656, від 01.07.2003 р. №3133 Сума не утриманого прибуткового податку склала 2335,80 грн.; 2) за навчання за спеціальністю “Облік та аудит” гр. ОСОБА_2 - бухгалтера, на підставі договору від 07.10.2002 р. №31/02 до Міжрегіональної академії управління персоналом підприємством перераховано власних коштів 5 400,00 грн. платіжними дорученнями від 09.10.2002 р. №5133, від 11.02.2003 р. №660, від 19.08.2003 р. №4121. Сума не утриманого прибуткового податку склала 1 627,40 грн.; 3) за навчання за спеціальністю “Електрометалургія сталі та феросплавів” гр. ОСОБА_3 - начальника цеху, на підставі договору від 16.04.2001 р. №712/28-199 до Нікопольського державного інституту післядипломної освіти керівників і спеціалістів металургійного комплексу України перераховано власних коштів 1 800,00 грн. платіжними дорученнями від 15.05.2002 р. №2508, від 17.05.2002 р. №2520. Сума не утриманого прибуткового податку склала 605,40 грн.; 4) за навчання за спеціальністю “Організація перевезень і управління по автотранспортному напряму” гр. ОСОБА_4 - начальника вантажної служби, на підставі договору від 14.03.2002 р. №142/ч-3/02-03 до Запорізького національного технічного університету підприємством перераховано власних коштів 2 465,31 грн. платіжними дорученнями від 15.11.2002 р. №5914, від 27.03.2003 р. №1476, від 01.09.2003 р. №4336 Сума не утриманого прибуткового податку склала 659,60 грн. Загальна сума донарахованого відповідачем податку склала 5 228,20 грн.
Суди попередніх інстанцій задовольняючи позовні вимоги позивача виходили з того, що плата за навчання фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з позивачем, сплачена позивачем безпосередньо закладам освіти на підставі укладених договорів про підготовку спеціалістів і не є доходами громадян, які підлягають включенню до складу їх сукупного місячного та річного оподатковуваного доходу
Поряд з цим, Вищий адміністративний суд України звертає увагу на наступне.
Відповідно до ст. 2 Декрету Кабінету Міністрів України “Про прибутковий податок з громадян” об'єктом оподаткування у громадян, які мають постійне місце проживання в Україні, є сукупний оподатковуваний доход за календарний рік (що складається з місячних сукупних оподатковуваних доходів), одержаний з різних джерел, як на території України, так i за її межами.
Відповідно до ч. 2 ст. 8 Декрету Кабінету Міністрів України “Про прибутковий податок з громадян” до сукупного оподатковуваного доходу включаються одержані за місцем основної роботи (служби, навчання) доходи за виконання трудових обов'язків, у тому числі за сумісництвом, за виконання робіт за договорами підряду, а також інші доходи, що утворилися в результаті надання за рахунок коштів підприємств, установ, організацій, фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності своїм працівникам матеріальних i соціальних благ у грошовій i натуральній формі, крім сум виплат, що не включаються до сукупного оподатковуваного доходу, визначених у статті 5 цього Декрету.
Таким чином, на думку судової колегії, зазначені виплати на навчання працівників позивача соціальним благом та є об'єктом оподаткування прибутковим податком з громадян, відповідно до ч. 2 ст. 8 Декрету Кабінету Міністрів України “Про прибутковий податок з громадян”, що судами попередніх інстанцій до уваги не прийнято.
Пункт “с” ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України “Про прибутковий податок з громадян” містить виключення щодо не включення плати за навчання до сукупного оподатковуваного доходу - до сукупного оподатковуваного доходу, одержаного громадянами в період, за який здійснюється оподаткування, не включаються суми плати за утримання та навчання дітей у дошкільних виховних закладах, закладах загальної середньої, професійно-технічної освіти, а також у державних вищих учбових закладах освіти, розташованих на території України, за рахунок фізичних або юридичних осіб, що судами попередніх інстанцій не враховано.
При цьому, Вищий адміністративний суд України звертає увагу на те, що Закон України “Про охорону дитинства” дає визначення поняття “дитина” - як особи віком до 18 років (повноліття), якщо згідно із Законом, який застосовується до неї, вона не стає повнолітньою раніше. Також Законом України “Про громадянство України” визначено, що “дитина” - особа віком до 18 років.
Положення п. “с” ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України “Про прибутковий податок з громадян” не визначають точний вік дітей, яким може бути надана пільга з прибуткового податку із сум плати за навчання, зокрема у вищих державних закладах освіти, тому враховуючи положення законів, які стосуються соціального забезпечення та вказують на обмеження віку для учнів до 23 років (Закони України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням”, “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності”), при наданні зазначеної пільги у період навчання дітей, зокрема в українських державних вищих навчальних закладах освіти, слід дотримуватися обмеження віку дітей саме до 23 років.
Відповідно до вимог Постанови Пленуму Верховного Суду України “Про судове рішення” рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а при їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Згідно з ч. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції.
Вищий адміністративний суд України зазначає, що оскільки допущені судами першої та апеляційної інстанції порушення норм матеріального права призвели до неправильного вирішення спору та не можуть бути усунені судом касаційної інстанції, то всі винесені судові рішення підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду слід врахувати викладене та вирішити спір відповідно до закону.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
УХВАЛИВ:
Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі на рішення Господарського суду Запорізької області від 11.01.2005 р. та постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 14.06.2005 р. у справі №5/303 задовольнити частково.
Рішення Господарського суду Запорізької області від 11.01.2005 р. та постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 14.06.2005 р. у справі №5/303 скасувати.
Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
