Постанова № 21076804, 12.01.2012, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 січня 2012 р. № 2а-13278/11/1370

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Брильовського Р.М.,

при секретарі Падляк О.І.

за участю:

представника позивача Самардак І.С.

представника відповідача - Задорожного І.В.

розглянувши у відкритому судовому з асіданні у місті Львові справу за адміністративним Товариства з обмеженою відповідальністю "Салон "Архітектура. Будівництво. Дизайн" до ДПІ у Личаківському районі м. Львова про скасування наказу, визнання дій незаконними, -

Встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «"Салон "Архітектура. Будівництво. Дизайн»звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Личаківському районі м.Львова про скасування наказу від 11.10.2011 року №884, визнання протиправними дій відповідача, які полягають у викладенні в акті перевірки від 24.10.2011 року за № 629/23-2/327112236 недостовірних та незаконних висновків про безтоварність та нікчемність фінансово-господарських операцій між ТзОВ «"Салон "Архітектура. Будівництво. Дизайн»та контрагентами ПП «Версант», ПП«Сервіс доріг», ТзОВ «Інвест регіон», визнання протиправними дій відповідача, які полягають у викладенні в акті перевірки від 24.10.2011 року за № 629/23-2/32712236 висновків про завищення ТзОВ «"Салон "Архітектура. Будівництво. Дизайн»податкового зобовязання з ПДВ за період червень-липень 2010 року в сумі 92370,00 грн., про завищення податкового кредиту з ПДВ за серпень 2010 року в сумі 92370,00 грн., про завищення валових витрат в 2 кварталі 2010 року на суму 208333,00 грн. та в 3 кварталі 2011 року на суму 253520,00грн., про завищення валового доходу в 3 кварталі 2011 року на суму 461853,00грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що висновки акту перевірки про порушення позивачем вимог податкового законодавства при формуванні валових витрат та валових доходів, а також про заниження сум податкових зобовязань та завищення податкового кредиту ґрунтуються виключно на припущеннях про те, що господарські операції учасником яких був позивач не відбулись та самостійних висновках про нікчемність господарських операцій на підставі ст.228 ЦК України. Такі дії відповідача є перевищенням повноважень передбачених чинним законодавством.

Рішенням ДПІ у Личаківському районі м. Львова від 15.11.2011 р. № 26360/10/23-2 були відхилені заперечення позивача проти висновків акту і вказано, що висновки акту є обовязковими для врахування в роботі.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав, просить його задоволити.

Представник відповідача в судових засіданнях просив відмовити в задоволенні позовних вимог з підстав наведених у запереченні на позовну заяву.

Зокрема, ним зазначено, що позапланова виїзна перевірка ТзОВ «"Салон "Архітектура. Будівництво. Дизайн»проведена на підставі постанови слідчого з ОВС СУ ГУМВСУ у Львівській області підполковника міліції Р.Сиймовського про призначення позапланової документальної перевірки від 29.09.2011 року. В провадженні СУ ГУМВСУ у Львівській області перебуває кримінальна справа № 2064, порушена за фактом фіктивного підприємництва ПП «Версант», ПП «Сервіс Доріг», ПП «Трансзахідком», ПП ІК «Інтелект». В ході досудового слідства встановлено, що ТзОВ «"Салон "Архітектура. Будівництво. Дизайн»відображало в документах проведення фінансово-господарських операцій з підприємствами, які зазначено в акті перевірки від 24.10.2011 року. Наказ ДПІ у Личаківському районі м. Львова від 11.10.2011 року «Про проведення позапланової виїзної перевірки ТзОВ «"Салон "Архітектура. Будівництво. Дизайн»прийнято у відповідності до п.п. 78.1.11. п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України.

За висновками акту перевірки ПП «Версант», ПП «Сервіс доріг»не могли здійснювати господарські операцій з реалізації товарів, робіт, послуг позивачу з огляду на відсутність необхідних на те ресурсів, а отже операції позивача із вказаними контрагентами є нікчемними в силу ч.5 ст.203, ч.1, 2 ст.215, ст.216, ст.228 ЦК України і не створюють юридичних наслідків, крім тих, що повязані з їх недійсністю. Тому первинні документи видані за такими господарськими операціями не дають позивачу права на формування валових витрат та податкового кредиту, а дохід та податкові зобовязання з ПДВ від реалізації товарів, робіт послуг ТзОВ «Інвест регіон»сформовані зайво.

Заслухавши думку представників сторін, розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, суд, даючи правову оцінку спірним правовідносинам, виходив з наступного.

Основним завданням адміністративного судочинства відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших субєктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Рішенням Конституційного Суду України від 01.12.2004 р. у справі № 1-10/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) розтлумачено поняття охоронюваний законом інтерес, що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям права, а саме зазначено цей термін треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам.

Законний інтерес це юридичний інтерес, що заснований на законі і випливає з нього, схвалюється ним, хоча і не закріплений у конкретних правових нормах. Так можна говорити про загальні законні інтереси осіб - учасників адміністративного процесу (досягнення юридично значущого результату, прийняття законного і обґрунтованого рішення у справі) і персоніфіковані законні інтереси (інтерес особи у встановленні конкретних фактів, що доводять його невинність у вчиненні адміністративного правопорушення або обґрунтовують його позицію у звязку зі зверненням у компетентний державний орган).

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Державна податкова інспекція є органом державної влади і, відповідно, її діяльність має підпорядковуватися вимогам наведеної норми Конституції України та аналогічним вимогам пп. 21.1.1 п. 21.1 ст. 21 Податкового кодексу України. Право податкової інспекції на проведення перевірки підлягає законодавчим обмеженням та реалізується з дотриманням порядку, встановленого законом.

Відповідно до п.п. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Пунктом 79.1 ст. 79 Податкового кодексу України визначено, що документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником органу державної податкової служби рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.

Із матеріалів справи вбачається, що ДПІ у Личаківському районі м.Львова, на виконання постанови слідчого з ОВС СУ ГУМВСУ у Львівській області підполковника міліції Р.Сиймовського про призначення позапланової документальної перевірки від 29.09.2011 року, прийнято наказ від 11.10.2011 року №884 «Про проведення позапланової виїзної перевірки ТзОВ «Салон "Архітектура. Будівництво. Дизайн».

Відповідно до п.п. 78.1.11. п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України, однією з підстав здійснення документальної позапланової виїзної перевірки є отримання податковим органом постанови суду (ухвали суду) про призначення перевірки або постанови органу дізнання, слідчого, прокурора, винесеної ними відповідно до закону у кримінальних справах, що перебувають у їх провадженні.

В матеріалах справи відсутні докази скасування постанови слідчого з ОВС СУ ГУМВСУ у Львівській області підполковника міліції Р.Сиймовського про призначення позапланової документальної перевірки від 29.09.2011 року.

З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку, що ДПІ у Личаківському районі м.Львова мала законні підстави для проведення документальної позапланової виїзної перевірки позивача.

На виконання наказу ДПІ у Личаківському районі м. Львова від 11.10.2011 року №884 «Про проведення позапланової виїзної перевірки ТзОВ «Архітектура Будівництво Дизайн», на підставі направлення на перевірку від 11.10.2011 року № 965 проведено позапланову виїзну перевірку позивача з питань його взаємовідносин з ПП «Версант», ПП«Сервіс доріг», ПП «Інформаційно-консалтингова компанія «Інтелект», ПП «Трансзахідком», ПП «Сократ плюс», ПП «Оптіма інформ», ПП «Бізнес груп», ПП «Західбізнесстандарт», ПП «Західзбутторгівля», ПП «Галекспортторг», ПП «Вест інком», ПП «Нео ін вест Груп», ПП «Фірма Арміда», ПП «Торггрупбізнес», ПП «Ліміт ін вест груп», ТОВ «Лемберг техно груп», ТОВ «Стартпромгруп» за період з 01.01.2010 року по 01.10.2011 року.

За результатами перевірки складено Акт від 24.10.2011 року за № 629/23-2/327112236, згідно з висновками якого, позивачем порушено:

п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»внаслідок чого зайво включено до складу валового доходу суми продажу товарів, робіт, послуг по безтоварних операціях з ТОВ «Інвест регіон»на суму 461853 грн. в ІІІ кварталі 2010 року;

п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2, ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в результаті чого завищено валові витрати на суму 461853 грн. в 2010 році, в т.ч. в ІІ кварталі 2010 року на суму 208333 грн., в ІІІ кварталі 2010 року на суму 253520грн.;

п.п.7.4.1, п.7.4.5 п.7.4, п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого включено до складу податкового кредиту суму ПДВ по взаєморозрахунках із ПП «Версант»та ПП «Сервіс доріг»за червень 2010 року в розмірі 41666 грн., в липні 2010 року в сумі 50740 грн., у звязку з чим завищено податковий кредит на загальну суму 92370 грн.

п. 1.4 ст.1, п.п.3.1.1 п.3.1 ст.3, п. 4.1 ст. 4, п.п. 7.3.1 п. 7.3 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого завищено податкові зобовязання по розрахунках з ТОВ «Інвест регіон»на суму ПДВ 92370 грн. в серпні 2010 року.

Із акту перевірки вбачається, що відповідачем встановлено як заниження, так і завищення позивачем сум податкових зобовязань з податку на прибуток та ПДВ за відповідні податкові періоди. Однак, зміст акту вказує на те, що висновки про заниження та завищення податкових зобовязань ґрунтуються на доводах про нікчемність господарських операцій позивача по придбанню та відпуску товарів, робіт, послуг.

В даному випадку, відповідачем для обґрунтування висновків про порушення норм податкового законодавства використано акт ДПІ у Франківському районі м.Львова, складений за результатами перевірки ПП «Версант»від 21.09.2010 року № 4336/23-4/36828580 та акт ДПІ у Франківському районі м.Львова, складений за результатами перевірки ПП «Сервіс доріг». При цьому, відповідачем зазначено, що для здійснення господарської діяльності у ПП «Версант” та ПП „Сервіс доріг” відсутні власні офісні, виробничі приміщення, земельні ділянки, транспортні засоби.

Крім того, судом встановлено, що при складанні акта від 24.10.2011 року №629/23-2/327112236 «Про результати виїзної позапланової перевірки ТзОВ „Салон „Архітектура. Будівництво. Дизайн” з питань взаємовідносин з ПП «Версант», ПП«Сервіс доріг», ПП «Інформаційно-консалтингова компанія «Інтелект», ПП «Трансзахідком», ПП «Сократ плюс», ПП «Оптіма інформ», ПП «Бізнес груп», ПП «Західбізнесстандарт», ПП «Західзбутторгівля», ПП «Галекспортторг», ПП «Вест інком», ПП «Нео Інвест Груп», ПП «Фірма Арміда», ПП «Торггрупбізнес», ПП «Ліміт Інвест груп», ТОВ «Лемберг техно груп», ТОВ «Стартпромгруп»за період з 01.01.2010 року по 01.10.2011 року посадові особи ДПІ у Личаківському районі м. Львова вийшли за межі своїх повноважень, оскільки наказом від 11.10.2011 р. №884 чітко визначено, що позапланову виїзну перевірку ТзОВ „Салон „АБД” слід провести виключно з питань взаємовідносин з ПП «Версант», ПП«Сервіс доріг», ПП «Інформаційно-консалтингова компанія «Інтелект», ПП «Трансзахідком», ПП «Сократ плюс», ПП «Оптіма інформ», ПП «Бізнес груп», ПП «Західбізнесстандарт», ПП «Західзбутторгівля», ПП «Галекспортторг», ПП «Вест інком», ПП «Нео Інвест Груп», ПП «Фірма Арміда», ПП «Торггрупбізнес», ПП «Ліміт Інвест груп», ТОВ «Лемберг техно груп», ТОВ «Стартпромгруп»за період з 01.01.2010 року по 01.10.2011 року.

Всупереч наказу від 11.10.2011 р. №884, виданого начальником ДПІ у Личаківському районі м. Львова, перевірка ТзОВ „Салон „Архітектура. Будівництво. Дизайн” здійснена і по іншому, не включеному до згаданому вище контрагенту ТзОВ „Інвест регіон”.

Окремо суд бере до уваги, що викладені в акті від 24.10.2011 року №629/23-2/327112236 висновки податкового органу про порушення позивачем вимог ст.ст. 203, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України зроблені з перевищенням компетенції органів державної податкової служби України та не підтверджуються зібраними судом доказами.

Як вбачається із змісту акту, за наслідками дослідження правочинів, вчинених позивачем, в акті актом перевірки (стор. 3) зафіксовано, що згідно накладної від 31.08.2010 року №РН-8-31015 позивач придбав у ПП «Версант»цеглу в кількості 3,5 тис. штук на суму 3520 грн., в т.ч. ПДВ 704 грн. При проведенні перевірки встановлено, що розрахунки за даними первинними документами проведено повністю, а відповідні господарські операції за правилом першої події відображені в бухгалтерському та податковому обліку позивача.

Також, актом перевірки (стор 3-4) зафіксовано те, що між ТзОВ «Салон «Архітектура. Будівництво. Дизайн»(Замовник) та ПП «Сервіс доріг»(Виконавець) 17.06.2010 року за №112, 18.06.2010року за №115 було укладено договори на виконання будівельних робіт, відповідно до умов яких виконавець взяв на себе зобовязання виконати будівельні роботи на обєкті замовника: Будівництво АЗК в с. Сороки Львівські Пустомитівського району Львівської області, а замовник зобовязується прийняти виконану роботу та сплатити виконавцю вартість виконаних робіт.

При проведенні перевірки встановлено, що розрахунки за даними договорами, на підставі актів виконаних робіт та довідок КБ-3 про вартість виконаних робіт проведено повністю, а відповідні господарські операції за правилом першої події відображені в бухгалтерському та податковому обліку позивача.

Таким чином, висновки податкового органу не випливають з аналізу змісту правовідносин із посиланням на первинну документацію. Тверджень про невідповідність законодавству первинної документації в цій частині акт не містить. Складаючи висновок про безтоварність операції, ревізор не підтверджує його ані зустрічними звірками по контрагентам, ані будь-якими іншими фактичними даними.

Надаючи оцінку реальності здійснення господарських операцій між позивачем та вищезазначеними контрагентами, судом оглянуто в судовому засіданні первинну документацію, якою було оформлено виконання вищевказаних договорів, яка містить всі необхідні реквізити для надання цим документам юридичної доказовості.

Отже, висновки ревізорів щодо безтоварності операцій не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом.

Так, проаналізувавши положення Податкового кодексу України та Закону України «Про державну податкову службу в Україні», суд дійшов висновку, що податкові органи не наділені законодавцем компетенцією на встановлення фактів порушення платниками податків норм актів цивільного або господарського законодавства.

За загальним визначенням компетенцією є сукупність повноважень, прав та обов'язків державного органу, установи або посадової особи, які вони зобов'язані використовувати для виконання своїх функціональних завдань.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Порядок дій органів державної податкової служби України під час реалізації владної управлінської функції контролю за правильністю та повнотою справляння податкових зобовязань визначений Податковим кодексом України.

Проаналізувавши положення вказаного акту законодавства, суд зазначає, що станом на дату складання відповідачем у спірних правовідносинах акту перевірки, податкові органи не були наділені законодавцем ані повноваженням на визнання правочинів нікчемними або такими, що не відповідають закону, ані повноваженнями на оцінку відповідності будьякого правочину вимогам ст.ст.202, 203, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України.

Суд додатково зазначає, що правовідносини з приводу нікчемності правочинів унормовані ст.228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (ч.1 ст.228); правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч.2 ст.228); у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави (ч.3 ст.228).

З приписів ст.228 Цивільного кодексу України слідує, що законодавець з 01.01.2011 року виключив правочини, які були укладені з метою суперечною інтересам держави та суспільства, з кола нікчемних правочинів і відніс такі правочини до оспорюваних.

Відтак, з 01.01.2011 року повноваження на встановлення законності правочину, за яким платником податків було сформовано валові витрати обігу та виробництва або податковий кредит з ПДВ, зменшено суму отриманого в межах звітного податкового періоду доходу, належать до виключного прерогативи судових органів.

Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Отже, відповідач зробивши висновок в акті перевірки про нікчемність правочинів, міг керуватися лише припущеннями щодо фіктивності (нікчемності) укладених договорів, його позиція про те, що ці правочини очевидно суперечать інтересам держави, не підкріплені належними доказами чи відповідними судовими рішеннями.

Також суд зазначає, що з правового аналізу положень ст. 20 Податкового кодексу України, які регламентують права органів державної податкової служби, вбачається, що податковим органам, відповідно до покладених на них функцій та повноважень, не надано прав щодо встановлення висновків в актах перевірки про нікчемність або недійсність правочинів, укладених субєктами господарювання. Тим більше, враховуючи той факт, що дотримання субєктами господарювання в момент укладення правочинів норм Цивільного та Господарського кодексів не є законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на податковий орган.

Таким чином, орган податкової служби при складанні акту протиправно вийшов за межі своїх повноважень і самостійно, поза судової процедури, визнав правочини, укладені позивачем, недійсними.

З огляду на норми п.6 розділу І та п.5.2 розділу ІІ Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства (затверджено наказом ДПА України від 22.12.2010р. №984, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 12.01.2011р. за №34/18772; далі за текстом Порядок №984) суд дійшов висновку, що до набуття законної сили рішенням суду про визнання недійсним правочину, за яким платником податків було сформовано валові витрати обігу та виробництва або податковий кредит з ПДВ чи зменшено суму отриманого в межах звітного податкового періоду доходу, податковий орган не має правових підстав для відображення в акті перевірки судження про вчинення таким платником порушення податкового законодавства щодо правильності та повноти справляння податків за цим правочином.

Правильність саме такого висновку підтверджується правовими позиціями, які викладені у постанові Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. №9 “Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними (далі за текстом Постанова Пленуму ВСУ №9), відповідно до п.18 котрої перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами (стаття 216 ЦК).

Вивчивши зміст акта перевірки від 24.10.2011 року №629/23-2/327112236, суд наголошує, що даний документ не містить жодних фактичних даних, які б засвідчували наявність в діяльності позивача обставин, котрі передбачені ч.1 ст.228 Цивільного кодексу України (з урахуванням викладених в Постанові Пленуму ВСУ №9 правових позицій) як ознаки нікчемного правочину.

Додатково при вирішенні спору суд наголошує, що спосіб дій органу державної податкової служби в разі виявлення факту неправильного обрахування платником податків податкового зобовязання визначений п.54.3 ст.54 Податкового кодексу України, де указано, що контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо, зокрема, дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках (п.п.54.3.2 п.54.3 ст.54).

За правилами п.58.1 ст.58 Податкового кодексу України у разі коли сума грошового зобов'язання платника податків, передбаченого податковим або іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, розраховується контролюючим органом відповідно до статті 54 цього Кодексу (крім декларування товарів, передбаченого для громадян), або у разі коли за результатами перевірки контролюючий орган встановлює факт невідповідності суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, або зменшує розмір задекларованого від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість, розрахованого платником податків відповідно до розділу V цього Кодексу, такий контролюючий орган надсилає (вручає) платнику податків податкове повідомлення-рішення (абз.1 п.58.1 ст.58).

В силу абз.2 п.58.1 ст.58 Податкового кодексу України податкове повідомлення-рішення містить підставу для такого нарахування (зменшення) податкового зобов'язання та/або зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість; посилання на норму цього Кодексу та/або іншого закону, контроль за виконанням якого покладено на контролюючі органи, відповідно до якої був зроблений розрахунок або перерахунок грошових зобов'язань платника податків; суму грошового зобов'язання, що повинен сплатити платник податку; суму зменшеного (збільшеного) бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення результатів господарської діяльності або від'ємного значення суми податку на додану вартість; граничні строки сплати грошового зобов'язання та/або строки виправлення платником податків показників податкової звітності; попередження про наслідки несплати грошового зобов'язання або внесення виправлень до показників податкової звітності в установлений строк; граничні строки, передбачені цим Кодексом для оскарження податкового повідомлення-рішення.

Аналізуючи положення наведених норм закону, суд доходить висновку, що у випадку виявлення факту заниження платником податків податкового зобовязання, рівно як і у випадку виявлення факту завищення платником податків податкового зобовязання, в тому числі і внаслідок декларування неіснуючого обєкта оподаткування, податковий орган обтяжений законодавцем обовязком прийняти відповідне податкове повідомлення рішення.

Іншого порядку дій податкового органу як субєкта владних повноважень у спірних правовідносинах закон не передбачає.

На наявність у відповідача обовязку діяти саме у такий спосіб вказує також зміст листа ДПА України від 31.01.2011р. №2518/7/23-4017/89 "Щодо окремих питань стосовно перевірок", де зазначено, що відповідно до впроваджених нормативно-правових актів передбачено складання податкових повідомлень-рішень не тільки на збільшення сум податкових зобов'язань платника податків, а і на їх зменшення за результатами перевірки, у зв'язку з чим податкове повідомлення-рішення за формою згідно з додатком 2 (форма "Р") складається також і на суму зменшення податкових зобов'язань.

Разом з тим, як встановлено судом, у спірних правовідносинах відповідач податкового повідомленнярішення не виносив.

За наведених обставин суд вважає неправомірним зменшення податкових зобовязань без винесення податкового повідомлення - рішення.

Згідно ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та обєктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний звязок доказів у їх сукупності.

З огляду на ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, суд приходить до висновку, що відповідачем не доведено факт наявності вищевказаних порушень.

Проте, відповідно до абз. 2 п. 3 розділу І Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 22.12.2010 р. № 984 (надалі Порядок), акт службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби .

Отже, висновки викладені в акті від 24.10.2011 року №629/23-2/327112236 не мають жодної юридичної сили і не можуть вливати на права та обовязки Позивача.

Оскарження таких дій є нічим іншим як оскарженням висновків акту перевірки, який за своєю правовою природою є службовим документом та який містить висновки податкового органу щодо результатів перевірки, не є актом державного чи іншого органу в розумінні КАС України, оскільки такий акт не породжує жодних правових наслідків, що спрямовані на регулювання тих чи інших суспільних відносин і не має обовязкового характеру для платника податків, який перевірявся, а висновки податкового органуне порушують прав позивача.

Складання акту перевірки, за результатами такої перевірки, не є дією, з якою закон повязує настання правових наслідків, якщо такі наслідки не настали. Дії субєкта владних повноважень в розумінні КАС України це активна поведінка такого субєкта владних повноважень, яка має вплив на права та інтереси юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин. В даному випадку, така дія як складання акта перевірки відповідає повноваженням податкового органу, висновки акта перевірки, з якими не погоджується позивач, не потягли за собою будь-яких негативних для позивача наслідків, у звязку з чим у суду відсутні підстави вважати право позивача порушеним.

Враховуючи викладене, акт перевірки, складений органом державної податкової служби, у розумінні п.1 ч.1 ст.3, ч.2 ст.2, п.1 ч.2 ст.17 КАС України не є нормативно-правовим актом або правовим актом індивідуальної дії, не є рішенням субєкта владних повноважень, оскільки не встановлює, не змінює та не припиняє жодних прав та обовязків для ТзОВ „Салон „Архітектура. Будівництво. Дизайн”, акт перевірки є службовим документом органу державної податкової служби.

Відповідно до ч.2 ст.124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Отже, суди розглядають виключно спори, які виникають між учасниками певних правовідносин.

Виходячи з наведеного, відсутність правовідносин виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту.

Відтак, суд не повинен розглядати справу в тому разі, якщо предявлені позивачем вимоги не випливають із певних правовідносин, а отже, не підпадають під судову юрисдикцію.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.157 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Керуючись ст.ст. 2, 4, 7-14, 23, 69, 70, 86, 128, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України,

Постановив:

Відмовити в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю Товариства з обмеженою відповідальністю «Салон «Архітектура. Будівництво. Дизайн»до Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова в частині скасування наказу від 11.10.2011 року №884;

2. В частині визнання протиправними дій Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова, які полягають у викладенні в акті перевірки від 24.10.2011 року за № 629/23-2/327112236 недостовірних та незаконних висновків про безтоварність та нікчемність фінансово-господарських операцій між ТзОВ «Архітектура Будівництво Дизайн»та контрагентами ПП «Версант», ПП«Сервіс доріг», ТзОВ «Інвест регіон», визнання протиправними дій Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова, які полягають у викладенні в акті перевірки від 24.10.2011 року за № 629/23-2/32712236 висновків про завищення ТзОВ«Архітектура Будівництво Дизайн»податкового зобовязання з ПДВ за період червень-липень 2010 року в сумі 92370,00 грн., про завищення податкового кредиту з ПДВ за серпень 2010 року в сумі 92370,00 грн., про завищення валових витрат в 2 кварталі 2010 року на суму 208333,00 грн. та в 3 кварталі 2011 року на суму 253520,00грн., про завищення валового доходу в 3 кварталі 2011 року на суму 461853,00грн. - провадження у справі закрити.

Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 КАС України.

СуддяБрильовський Р.М.