Постанова № 21075304, 18.04.2011, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 квітня 2011 року 9573/10/1070

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Панченко Н. Д., при секретарі судового засідання Хімяк С.В., за участю представників сторін

від позивача: Рабчуна Р.О.,

від відповідача: Шепіла І.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКО»

доБориспільської обєднаної державної податкової інспекції Київської області

провизнання недійсними та скасування податкових повідомлень - рішень, ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕКО»(надалі позивач) звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Бориспільської обєднаної державної податкової інспекції Київської області (надалі відповідач), з урахуванням уточнених позовних вимог, про скасування податкового повідомлення - рішення від 25.10.2010 № 0036751710/3 про донарахування товариству з обмеженою відповідальністю «ЕКО»податкового зобовязання по податку з доходів найманих працівників у розмірі 123129, 90 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що податковий орган безпідставно визначив йому податкове зобовязання, адже висновки посадових осіб податкового органу як про фізичних осіб, на користь яких позивач здійснював виплату доходів, суму виплаченого доходу, сум податку, які позивач зобовязаний був утримати як податковий агент, жодним чином не підтверджуються. Таким чином, позивач просив суд податкове повідомлення-рішення визнати протиправним і скасувати.

Представник позивача у судовому засіданні 18.04.2011 підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив суд позов задовольнити.

Відповідач позов не визнав, заперечення надав суду у письмовій формі та просив суд у його задоволені відмовити. В обґрунтування заперечень вказав, що оскаржуване рішення прийнято ним з урахуванням вимог чинного законодавства, оскільки відповідач діяв в межах повноважень, наданих йому законами України та підзаконними нормативно-правовими актами.

Представник відповідача у судовому засіданні 18.04.2011 заперечував з мотивів, викладених у письмових запереченнях.

Заслухавши пояснення учасників процесу, розглянувши подані документи і матеріали, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, товариство з обмеженою відповідальністю «ЕКО», як юридична особа, зареєстровано рішенням Голосіївської районної державної адміністрації м. Києва 30.08.2002 про що видано свідоцтво від 30.08.2002 за №10681050002000671. Як платник податків позивач перебуває на обліку у Бориспільській обєднаній державній податковій інспекції Київської області з 30.10.2008 за № 18650.

У період з 31.05.2010 по 11.06.2010 посадовими особами відповідача відповідно до направлення на перевірку від 31.05.2010 №205 та на підставі наказу Бориспільської обєднаної державної податкової інспекції Київської області від 28.05.2010 № 262 проведено виїзну позапланову перевірку позивача з питань правильності обчислення та своєчасності внесення до бюджету сум податку з доходів фізичних осіб, порядку заповнення, повноти та своєчасності надання розрахунку Ф №1ДФ за період з 30.10.2008 по 31.03.2010, про що складено акт від 16.06.2010 № 462-152/17-1/32104254 (надалі - Акт перевірки).

У ході проведення перевірки встановлено порушення позивачем вимог підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3, підпункту 4.2.1 статті 4, абзаців «а»і «б»пункту 19.2 статті 19 Закону України від 22.05.2003 № 889-ІУ «Про податок з доходів фізичних осіб»(надалі - Закон України «Про податок з доходів фізичних осіб»), що виявилось у заниженні позивачем загального місячного оподатковуваного доходу в сумі 41043,30 грн., та поданні позивачем розрахунків про виплачені доходи громадянам за формою 1ДФ з недостовірними даними.

Як вбачається із змісту акта перевірки, у ході проведення перевірки були письмово опитані звільнені працівники позивача, які пояснили, що частину нарахованої заробітної плати вони отримували «в конвертах», тобто без відображення у бухгалтерському обліку.

На підставі цих пояснень, відповідачем здійснено розрахунок донарахувань податку з доходів фізичних осіб при виплаті заробітної плати у розмірі 41043,30 грн. (а.с. №20).

За результатами проведення перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення від 25.06.2010 №0036751710/0, яким згідно з підпунктами «а»і «б»підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 та підпунктом 17.1.9 пункту 17.1 статті 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21.12.2000 № 2181-III (надалі Закон України №2181), позивачеві визначено суму податкового зобов'язання за платежем «податок з доходів фізичних осіб»в розмірі 123129, 90 грн., у тому числі, за основним платежем 41043, 30 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 82086, 60 грн.

Позивач, не погоджуючись з прийнятим податковим повідомленням-рішенням, звернувся до контролюючих органів із скаргами про його перегляд. За результатами розгляду скарг позивача податкове повідомлення-рішення залишено без змін, а скарги без задоволення, про що були прийняті відповідні рішення, а саме: 22.07.2010 №0036751710/1, 24.09.2010 № 0036751710/2 та 25.10. 2010 № 0036751710/3.

Під час судового розгляду встановлено, що податкове зобовязання визначено податковим органом виключно на підставі письмових пояснень, отриманих від 43 осіб, які працювали на підприємстві та були у подальшому звільнені.

Жодних інших документів, які б підтверджували факт отримання працівниками позивача частини заробітної плати без відображення її у бухгалтерському обліку, податковим органом суду не надано, як і не надано будь яких обґрунтувань для донарахування податку з доходів фізичних осіб при виплаті заробітної плати саме у розмірі 41043,30 грн. В акті перевірки також відсутні будь-які посилання на такі документи чи згадка про їх існування.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Статтею 67 Конституції України передбачено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відповідно до статті 2 Закону України від 25.06.1991 №1251-XII «Про систему оподаткування»(був чинним на момент виникнення спірних правовідносин) під податком і збором (обов'язковим платежем) (надалі - Закон України «Про систему оподаткування») до бюджетів та до державних цільових фондів слід розуміти обов'язковий внесок до бюджету відповідного рівня або державного цільового фонду, здійснюваний платниками у порядку і на умовах, що визначаються законами України про оподаткування.

Відповідно до положень Закону України «Про систему оподаткування», для визначення податку обовязковими є наявність таких елементів: платник податку; об'єкт оподаткування; база оподаткування; ставка податку, тощо.

В силу положень пункту 1.1 статті 1 Закону України від 21.12.2000 №2181, платники податків - юридичні особи, їх філії, відділення, інші відокремлені підрозділи, що не мають статусу юридичної особи, а також фізичні особи, які мають статус суб'єктів підприємницької діяльності чи не мають такого статусу, на яких згідно з законами покладено обов'язок утримувати та/або сплачувати податки і збори (обов'язкові платежі), пеню та штрафні санкції.

Відносно податку з доходів фізичних осіб то платники податку, об'єкт оподаткування, база оподаткування, ставка податку, порядок обчислення податку, податковий період, строк та порядок сплати податку на момент виникнення спірних правовідносин визначались Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб».

Оподаткуванням податком з доходів фізичних осіб є встановлений Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб»порядок, пов'язаний з визначенням об'єкта оподаткування, обчисленням та сплатою (утриманням) податку з доходів фізичних осіб (пункт 1.13 статті 1 Закону).

Згідно із статтею 3 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»об'єктом оподаткування резидента є загальний місячний оподатковуваний дохід. При нарахуванні доходів у вигляді заробітної плати об'єкт оподаткування визначається як нарахована сума такої заробітної плати, зменшена на суму збору до Пенсійного фонду України та внесків до фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, які відповідно до закону справляються за рахунок доходу найманої особи.

Платниками вказаного податку, в силу положень статті 2 цього Закону, є фізичні особи - резиденти, які отримують як доходи з джерелом їх походження з території України, так і іноземні доходи. При цьому, під доходом з джерелом його походження з України розуміється будь-який дохід, одержаний платником податку або нарахований на його користь від здійснення будь-яких видів діяльності на території України.

Відповідно до пункту 1.15 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», податковим агентом є юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ) або фізична особа чи представництво нерезидента - юридичної особи, які незалежно від їх організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік та подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушення норм цього Закону.

Згідно з підпунктом 8.1.1 пункту 8.1 статті 8 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», податковий агент, який нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід на користь платника податку, утримує податок від суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену у відповідних пунктах статті 7 цього Закону.

Ставка податку, за загальним правилом, визначеним у пункті 7.1 статті 7 вказаного Закону, становить 15 відсотків від об'єкта оподаткування.

Відповідно до підпункту «а»пункту 17.2 статті 17 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з інших доходів для оподатковуваних доходів з джерелом їх походження з України є податковий агент.

Відповідно до підпункту «а»пункту 19.2 статті 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»особи, які відповідно до цього Закону мають статус податкових агентів, зобовязані своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, який виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати та за її рахунок.

Згідно з підпунктом 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 1 Закону України №2181, контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у разі якщо: платник податків не подає у встановлені строки податкову декларацію; дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях; контролюючий орган внаслідок проведення камеральної перевірки виявляє арифметичні або методологічні помилки у поданій платником податків податковій декларації, які призвели до заниження або завищення суми податкового зобов'язання.

При цьому, податковим зобов'язанням є зобов'язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України (пункт 1.2 статті 1 Закону України №2181).

Для визначення податкового зобовязання з податку з доходів фізичних осіб, яке має сплатити податковий агент, необхідними елементами є: встановлення осіб, по відношенню до яких позивач є податковим агентом, суми виплаченого доходу і період, в який цей дохід виплачувався, ставку податку по відношенні до кожного з фізичних осіб, на користь яких здійснювалась виплата доходу, наявність законних підстав для звільнення від оподаткування доходом з фізичних осіб (сплата ринкового збору, єдиного податку тощо), зменшення суми податку на суму збору на загальнообовязкове державне пенсійне та соціальне страхування.

Під час судового розгляду встановлено, що податковий орган визначив позивачеві, як податковому агенту, податкове зобовязання за податком з доходів фізичних осіб виключно на підставі пояснень, отриманих від колишніх працівників позивача, без жодного документального підтвердження та зясування точного розміру сум, які були отримані такими особами у позивача. Так, при дослідженні письмових пояснень, які містяться в матеріалах справи, вбачається, що більшість опитаних колишніх працівників позивача не змогли точно зазначити, коли, за який період та в яких розмірах ніби то отримували заробітну плату в «конвертах».

Тому, суд вважає, що з наявних в матеріалах справи пояснень неможливо достовірно зробити висновок про те, що позивач виплачував дохід на користь фізичних осіб, по відношенню до яких він є податковим агентом, та що цей розмір складає саме 41043, 30 грн.

Відповідно до статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Статтею 71 Кодексу адміністративного судочинства передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Жодних даних про те, чи виплачував позивач дохід на користь фізичних осіб в дійсності, в яких точних обсягах та у які періоди, податковим органом під час перевірки не зясовано та не доведено суду у ході судового розгляду справи.

Отже, суд вважає, що розрахунок донарахувань податку з доходів фізичних осіб при виплаті заробітної плати, здійснено виключно на субєктивних припущеннях відповідача. Належних та допустимих доказів іншого суду не надано.

За наведених обставин, суд дійшов висновку, що податкове зобовязання визначено відповідачем безпідставно, а податкове повідомлення рішення є протиправним і підлягає скасуванню.

Відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа). Жодних заяв з приводу відшкодування судових витрат позивачем суду не заявлено, у звязку з чим судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення-рішення від 25.10.2010 № 0036751710/3 про донарахування товариству з обмеженою відповідальністю «ЕКО»податкового зобовязання по податку з доходів найманих працівників у розмірі 123129, 90 грн.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішення за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі проголошення лише вступної та резолютивної частини постанови або прийняття постанови у письмовому провадженні, - протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Панченко Н.Д.

Постанова у повному обсязі виготовлена 22 квітня 2011 року.