Постанова № 21074958, 20.01.2012, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" січня 2012 р. Справа № 2a-54/12/0970

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

Судді Тимощука О.Л.

при секретарі Маковійчук С.М.

за участю:

представників позивача - ОСОБА_1, ОСОБА_2,

представників відповідача - Баралецької М.В., Гарасим О.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу

за позовом: фізичної особи-підприємця ОСОБА_5

до відповідача: Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківську

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0002841703, №0002811703 від 22.11.2011 р.,-

ВСТАНОВИВ:

04.01.2012 року фізична особа-підприємець ОСОБА_5 (надалі також позивач) звернулася до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в м.Івано-Франківську (надалі також відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень рішень №0002841703, №0002811703 від 22.11.2011 р.

Позовні вимоги мотивовані тим, що за результатами позапланової виїзної перевірки дотримання вимог законодавства про оподаткування фізичної особи - підприємця ОСОБА_5 за період з 01.01.2009 р. по 31.12.2010 р. відповідачем складено акт від 08.11.2011 року на підставі якого винесено податкове повідомлення-рішення від 22.11.2011 року № 0002811703, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб в розмірі 1396,27 грн., та податкове повідомлення-рішення від 22.11.2011 року № 0002841703, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 348819,96 грн., в тому числі 279055,96 грн. за основним платежем та 69764 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями. Позивач вважає вищезазначені податкові повідомлення - рішення протиправними та такими, що підлягають скасуванню, оскільки жоден із укладених позивачем агентських договорів не передбачав передачі останній права власності на товари чи грошові кошти. Фізична особа підприємець ОСОБА_5 не здійснювала торгівлю жодними товарами та не виконувала роботи, а лише надавала посередницькі послуги з укладення договорів за що отримувала агентську винагороду, яку включала в обсяг виручки. А отже, немає жодних правових підстав вважати, що поповнення обігових коштів повинно включатися до виручки в розумінні Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності субєктів малого підприємництва»№ 727/98 від 03.07.1998р.

За вищенаведеного позивач вважає, що жодних підстав для переходу на загальну систему оподаткування через перевищення обсягу виручки за рахунок поповнення обігових коштів у неї не було.

Представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали в повному обсязі з підстав, викладених в заявленому позові, додатково пояснили, що в силу специфіки агентських договорів, порядок оподаткування за даними правочинами чітко не врегульований законодавством, чинним на момент їх виникнення, а тому при вирішенні спірних правовідносин не можна застосовувати судову практику, яка склалась з розгляду подібних спорів, що виникали за договорами комісії. Просили позов задовольнити повністю.

Представники відповідача проти позову заперечили, подавши письмові заперечення мотивовані тим, що для субєктів підприємницької діяльності, що перебувають на спрощеній системі оподаткування та є платниками єдиного податку при встановленому максимальному рівні доходів (виручки) за календарний рік в розмірі 500 тис. грн. враховуються будь-які грошові поступлення, фактично отримані субєктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок, або (та) в касу, а у разі досягнення ним обсягу виручки понад 500 тис. грн., такий підприємець повинен перейти на загальну систему оподаткування з наступного звітного періоду, подавши податковому органу заяву про реєстрацію платником податку на додану вартість протягом 20 календарних днів, наступних за таким звітним податковим періодом. Оскільки позивач самостійно не перейшов на загальну систему оподаткування, то відповідно до вимог чинного законодавства відповідачем правомірно донараховано суму грошового зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб в розмірі 1396,27 грн., та по податку на додану вартість в розмірі 348819,96 грн. В своїх висновках представники відповідача посилались на судову практику Верховного Суду України.

Крім цього представники відповідача в судовому засіданні звернули увагу суду на те, що у відповідності до вимог постанови НБУ від 05.03.2008 року №53 «Про врегулювання питань здійснення операцій із застосуванням програмно-технічних комплексів самообслуговування»операції приймання готівки для подальшого переказу, операції за допомогою спеціальних платіжних засобів та інші операції, пов'язані з рухом коштів із застосуванням програмно-технічних комплексів самообслуговування, до яких згідно з їх функціональними можливостями належать, в тому числі, платіжні термінали, термінали самообслуговування тощо, можуть здійснювати виключно фінансові установи, які отримали відповідну ліцензію/дозвіл, а також суб'єкти господарювання, які уклали агентські договори з банками, а сама процедура зняття готівки повинна супроводжуватись відповідно встановленим порядком інкасації, що не мало місця у взаємовідносинах із позивачем та ТОВ «ОСМП»як Замовником за укладеними агентськими договорами. Просили в задоволенні позову відмовити повністю.

Розглянувши адміністративний позов, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши та оцінивши надані суду письмові докази в їх сукупності, судом встановлено наступне.

За результатами проведеної позапланової документальної виїзної перевірки фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 за період з 01.01.2009 року по 31.12.2010 року складено акт №9801/17-3/2525713424 від 08.11.2011 року, згідно з яким виявлено порушення позивачем вимог законодавства про оподаткування, внаслідок чого винесено податкове повідомлення-рішення від 22.11.2011 року № 0002811703, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб в розмірі 1396,27 грн., та податкове повідомлення-рішення від 22.11.2011 року № 0002841703, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 348819,96 грн., в тому числі 279055,96 грн., за основним платежем та 69764 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

В період з 01.01.2009 року по 31.12.2010 року фізична особа - підприємець ОСОБА_5 здійснювала господарську діяльність на підставі сплати єдиного податку за ставкою 200 грн. в місяць згідно із Указом Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва»по видах діяльності: послуги з поповнення рахунків для мобільних телефонів, надання комерційних послуг (діяльність у сфері права, бухобліку, інжинірингу); надання послуги з оплати рахунків; послуги Інтернету; посередницькі послуги (а.с.11).

Згідно із заявою про приєднання до Агентського договору по реалізації припейд-продукції від 07.03.2007 року № 03/01-07 та заяви про приєднання до Агентського договору по прийому платежів від 24.04.2009 р., укладених позивачем з ТОВ «ОСМП»(код ЄДРПОУ 34413224), ОСОБА_5 ознайомлена із встановленими правилами роботи об'єднаної системи моментальних платежів і зобов'язується дотримуватись умов Договору.

З пояснень представника позивача встановлено, що сам текст Агентських договорів, до умов яких приєдналась позивач, розміщувався на інтернет сайті, позивачем не роздруковувався, а оскільки на момент судового розгляду даної адміністративної справи позивач припинила взаємовідносини із ТОВ «ОСМП»як Замовником за Договором, представити Агентські договори в судове засідання для їх дослідження не має можливості.

В акті перевірки зазначено, що згідно відображених у звітах платника єдиного податку даних ОСОБА_5 задекларовано обсяг виручки від реалізації товарів (робіт, послуг) за 2009 рік в розмірі 498840,00 грн., за 2010 рік 468400,00 грн. Проте перевіркою встановлено, що обсяг виручки від реалізації продукції перевищує граничні обсяги виручки (500 тис. грн.) та за 2009 рік становив 1611355,77 грн., в тому числі за І квартал 2009 року - 0 грн., за півріччя 2009 року 494755,00 грн., за 9-ть місяців 2009 року 585605,00 грн., за 2009 рік - 1611355,77 грн., чим порушено вимоги ч. 1 ст. 1 Указу Президента України від 28.06.1999 року № 746 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва», чинного на момент виникнення спірних правовідносин (надалі також Указ) (а.с.20).

Таким чином, позивач, отримавши в 2009 році виручку в розмірі понад 500 тис. грн. (в III кварталі 2009 року перевищила 500 тис.грн.) з четвертого кварталу 2009 року повинна була перейти на загальну систему оподаткування, обліку та звітності. Як встановлено судом та не заперечувалось сторонами такий перехід позивачем здійснений не був і до кінця 2009 року та у 2010 році вона перебувала на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності.

Перевіркою встановлено, що отриманий валовий доход (без ПДВ) за 2009 рік становив 1111355,77 грн., за 2010 рік - 513529,48 грн., витрати безпосередньо пов'язані з одержанням доходу (документально підтверджені) за 2009 рік становили 1111355,77 грн., за 2010рік 504221,00 грн., заниження чистого доходу за 2010 рік становить 9308,48 грн., заниження суми податку з доходів фізичних осіб отриманих від здійснення підприємницької діяльності в розмірі 1396,27 грн., (а.с.25) чим порушено ст. 13 Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.1992р. №13-92 «Про прибутковий податок з громадян»із змінами та доповненнями, ст.13 Інструкції «Про прибутковий податок з громадян», п 19.1 ст. 19 Закону України від 22.05.2003 року № 889-ІУ «Про податок з доходів фізичних осіб».

Судом встановлено, що позивач не надіслала податковому органу заяву про реєстрацію платником податку на додану вартість протягом 20 календарних днів наступних з моменту досягнення суми перевищення 500 тис.грн. (11 жовтня 2009 року), не зареєструвалась платником ПДВ і не подавала до ДПІ в м. Івано-Франківськ декларації по податку на додану вартість, чим порушила пп. 7.2.8 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», підпункту «а»пп.4.1.4 п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами». Як наслідок, перевіркою повноти нарахування податку на додану вартість за період з 11.10.2009 року по 31.12.2010 року, встановлено його заниження в сумі 279055,96 грн., а саме за жовтень - листопад 2009 року - 97701,86 грн., за грудень 2009 року - 78648,2 грн., за січень 2010 року - 22415,67 грн., за березень 2010 року - 879,72 грн., за квітень 2010 року - 51570 грн., за травень 2010 року - 26866 грн., за червень 2010 року - 656 грн., за липень 2010 року - 318,51грн., (а.с.33).

Відповідно до статті 1 Указу Президента України від 28.06.1999 року №746 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва»спрощена система оподаткування, обліку та звітності запроваджується для таких суб'єктів малого підприємництва фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. гривень.

Згідно статті 4 зазначеного Указу спрощена система оподаткування, обліку та звітності для суб'єктів малого підприємництва може застосовуватися поряд з діючою системою оподаткування, обліку та звітності, передбаченою законодавством, на вибір суб'єкта малого підприємництва. Статтею ст. 5 Указу визначено, що у разі порушення вимог, установлених статтею 1 цього Указу, платник єдиного податку повинен перейти на загальну систему оподаткування, обліку та звітності, починаючи з наступного звітного періоду (кварталу).

Запровадження спрощеної системи оподаткування поряд із діючою загальною системою оподаткування спрямоване, насамперед, на введення пільгового режиму оподаткування для тих субєктів господарювання, які до цього часу перебували на загальній системі оподаткування, у разі відповідності їх діяльності критеріям, встановленим Указом №727/98. Таке тлумачення норм зазначеного Указу відповідає меті правового регулювання діяльності за спрощеною системою оподаткування, оскільки введення пільгового режиму оподаткування має стимулюючий зміст та спрямований на заохочення субєктів малого підприємництва своєчасно сплачувати встановлені законом податки та обовязкові платежі.

Абзацом 5 ст.1 цього Указу передбачено, що виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) вважається сума, фактично отримана суб'єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або (та) в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг). Тобто вказана норма не ставить визначення розміру виручки в залежності від того, яким чином будуть використовуватись кошти, отримані на рахунок. Інакше втрачається зміст спрощеної системи оподаткування як такої, оскільки у випадку розмежування грошових коштів, отриманих на розрахунковий рахунок в залежності від проведеної операції необхідно вести бухгалтерський та податковий облік в розрізі господарських операцій, що виключає спрощеність системи оподаткування. Окрім цього вказаним Указом №727/98 не зазначено, що грошові кошти, джерело походження яких не охоплюється поняттям «продаж продукції (товарів, робіт, послуг)»не включаються до обсягу виручки.

Відповідно до Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого Постановою Національного банку України від 15.12.2004р. за №637, готівкова виручка (виручка) це сума фактично одержаних готівкових коштів від реалізації товарів (робіт, послуг) і позареалізаційні надходження. Позареалізаційні надходження, визначені цим Положенням, це - надходження від операцій, що безпосередньо не повязані з реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг) та іншого майна (включаючи основні засоби, нематеріальні активи, продукцію допоміжного та обслуговуючого виробництва), у тому числі погашення дебіторської заборгованості за позиками, безоплатно одержані кошти, відшкодування матеріальних збитків, внески до статутного капіталу, платежі за надане в лізинг (оренду) майно, роялті, дохід (проценти) від володіння корпоративними правами, повернення підзвітних сум, інші надходження.

Як встановлено в судовому засіданні та підтверджується поясненнями представників сторін, згідно із виписками банку про рух коштів на рахунках та платіжними дорученнями, охопленими перевіркою, джерела надходжень на розрахунковий рахунок позивача складали агентська винагорода та власне «поповнення обігових коштів».

Відповідно до частини 1 Постанови Національного банку України «Про врегулювання питань здійснення операцій із застосуванням програмно-технічних комплексів самообслуговування»№ 53, від 05.03.2008р., зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 31 березня 2008 р. за № 265/14956 операції (приймання готівки для подальшого переказу, операції за допомогою спеціальних платіжних засобів та інші операції, пов'язані з рухом коштів (далі - операції), а також отримання інформації щодо стану рахунків) із застосуванням програмно-технічних комплексів самообслуговування (далі - ПТКС), до яких згідно з їх функціональними можливостями належать банківські автомати самообслуговування, депозитні банкомати, платіжні термінали, термінали самообслуговування тощо, можуть здійснювати банки і небанківські фінансові установи, які відповідно до законодавства України отримали відповідну ліцензію/дозвіл щодо переказу коштів органів державної влади, що здійснюють державне регулювання відповідних ринків фінансових послуг, і є платіжними організаціями та/або членами платіжної системи (далі - небанківські фінансові установи), а також суб'єкти господарювання, які уклали агентські договори з банками.

Із змісту частини 4 даної Постанови вбачається, що однією із вимог схоронності коштів отриманих субєктами господарювання з ПТКС є здійснення їх інкасації.

В судовому засіданні встановлено, що позивач не використовував послуги інкасації грошових коштів, а також не зберігав первинних обліково-розрахункових документів (квитанцій ПТКС), які б підтверджували обсяг готівкових коштів, отриманих (знятих) позивачем з ПТКС. Дані обставини, в тому числі, унеможливлюють встановлення джерела походження готівкових коштів внесених позивачем на свій банківський рахунок в якості «поповнення обігових коштів». Таким чином, встановити походження грошових коштів спрямованих позивачем на «поповнення обігових коштів»ні перевіркою, а ні судом не надається можливим, у звязку із відсутністю підтверджуючих первинних документів.

З огляду на викладене, вбачається, що позивач, отримавши на власний розрахунковий рахунок суму, яка перевищувала дозволений Указом №727/98 розмір виручки, а саме 500000грн., повинен був самостійно перейти на загальну систему оподаткування.

Аналогічна правова позиція викладена в Постановах Верховного Суду України від 19.01.2010 року , від 07.04.2010р., від 13.04.2010р., від 20.04.2010р., а саме: «наявність хоча б однієї з таких підстав як: загальна сума від здійснення операцій з поставки товарів (послуг), що перевищує допустимий розмір для платників єдиного податку; здійснення операцій або укладання угод на суму, що перевищує допустимий розмір для підприємців платників єдиного податку; перевищення обсягу виручки, максимально встановленого для платників єдиного податку; недотримання форми розрахунків передбачають перереєстрацію платника єдиного податку платником податків на загальних підставах. Недотримання строків такої перереєстрації тягне за собою встановлену законом відповідальність».

Враховуючи викладене, встановлений законодавством обовязок платника єдиного податку перейти на загальну систему оподаткування в зазначених випадках означає, що з настання обставин, які виключають можливість субєкту господарювання перебувати на спрощеній системі оподаткування у звязку із перевищенням обсягу виручки, останній втрачає право на сплату єдиного податку та зобовязаний сплачувати податки, збори (обовязкові платежі) в загальному порядку. За таких обставин оподаткування доходів, отриманих платником єдиного податку з порушенням умов перебування на спрощеній системі оподаткування, повинно здійснюватись із застосуванням правил загальної системи оподаткування. Дана правова позиція висловлена в листі Вищого адміністративного суду України від 15.06.2010р. за №889/11/13-10.

Крім цього, суд вважає за необхідне зазначити, що за своїм змістом агентський договір це один із видів посередницьких договорів, а тому відсутні чіткі розмежування між агентським договором та іншими видами посередницьких договорів, в тому числі договором комісії. Різницю між агентським договором та договором комісії складає виключно характер юридичних дій, які, відповідно агент може вчиняти від свого імені або від імені замовника (принципала), тоді як комісіонер здійснює доручені операції з третіми особами лише від свого імені. Відтак, наведені відмінності не змінюють правової природи поняття «виручки», отриманої за вказаними правочинами фізичною особою підприємцем, що обрав спрощену систему оподаткування єдиний податок, відповідно до Указу №727/98.

Згідно із пунктом 5 Указу №727/98 у разі порушення вимог, установлених статтею 1 цього Указу, платник єдиного податку повинен перейти на загальну систему оподаткування, обліку та звітності, починаючи з наступного звітного періоду (кварталу). При цьому, платник єдиного податку повинен подати до податкового органу за місцем реєстрації податкову декларацію за наслідками звітного періоду, наступного за тим, в якому виникло перевищення обсягу виручки, та сплатити відповідну суму податку в порядку, встановленому Декретом Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян»від 26 грудня 1992р. №13-92, який діє в частині оподаткування доходів фізичних осіб від зайняття підприємницькою діяльністю.

У відповідності до підпункту 4.2.8 пункту 4.2. статті 4 Закону України від 22.05.2003 року № 889-ІУ «Про податок з доходів фізичних осіб», чинного на момент виникнення спірних правовідносин, до складу загального місячного оподатковуваного доходу включаються: оподатковуваний дохід (прибуток), не включений до розрахунку загальних оподатковуваних доходів попередніх податкових періодів та самостійно виявлений у звітному періоді платником податку або нарахований податковим органом згідно із законом.

Підпунктом 8.1.3 пункту 8.1 статті 8 зазначеного Закону визначено, якщо згідно з нормами цього Закону окремі види оподатковуваних доходів (прибутків) не підлягають оподаткуванню при їх нарахуванні чи виплаті, то платник податку зобов'язаний самостійно включити суму таких доходів до складу загального річного оподатковуваного доходу та подати річну декларацію з цього податку.

Згідно з підпунктами 9.12.1 та 9.12.2 пункту 9.12 статті 9 Закону оподаткування доходів, отриманих фізичною особою від продажу нею товарів (надання послуг, виконання робіт) у межах її підприємницької діяльності без створення юридичної особи, а також фізичною особою, яка сплачує ринковий збір, здійснюється за правилами, встановленими спеціальним законодавством з цих питань, з урахуванням норм цього пункту. Якщо фізична особа - суб'єкт підприємницької діяльності або фізична особа, яка сплачує ринковий збір, отримує інші доходи, ніж визначені у підпункті 9.12.1 цього пункту, то такі доходи оподатковуються за загальними правилами, встановленими цим Законом для платників податку, що не є такими суб'єктами підприємницької діяльності.

Відповідно до п. 22.10 ст. 22 Закону, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, визнано таким, що втратив чинність Декрет Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року N 13-92 «Про прибутковий податок з громадян»(надалі Декрет), крім розділу IV у частині оподаткування доходів фізичних осіб від зайняття підприємницькою діяльністю, який застосовується з урахуванням положень пункту 9.12 статті 9 цього Закону та діє до набрання чинності спеціальним законом з питань оподаткування фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності.

Так, згідно з вимогами IV розділу (ст.13-14) Декрету, ст.13-14 Інструкції Про прибутковий податок з громадян («Про оподаткування доходів фізичних осіб від зайняття підприємницькою діяльністю»), затвердженої наказом ГДПІ України від 21.04.1993 р. №12, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 09.06.1993 р. за №64, чинного на момент виникнення спірних правовідносин, п. 19.1 ст.19 Закону України від 22.05.2003р. №889-IV «Про податок з доходів фізичних осіб»(чинного на момент виникнення спірних правовідносин) та за ставкою податку з доходів, вказаною в п. 7.1 ст. 7 цього Закону відповідачем проведено розрахунок податку з доходів фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності за 2009-2010рр., (а.с.13,14).

Матеріалами перевірки встановлено, що чистий дохід позивача від здійснення підприємницької діяльності за 2010 рік становив 9308,48 грн., таким чином донарахована відповідачем сума податку з доходів фізичних осіб за встановленою ставкою податку 15% становить 1396,27 грн. А отже податкове повідомлення-рішення №0002811703 від 22.11.2011р., згідно із яким позивачу визначено суму податкового зобовязання за платежем податок з доходів фізичних осіб в розмірі 1396,27грн., винесено обґрунтовано, з дотриманням вимог чинного законодавства.

Згідно з пп. 2.3.1 п. 2.3 ст. 2 Закону України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість», чинного на момент виникнення спірних правовідносин, (далі - Закон №168) особа підлягає обов'язковій реєстрації як платник податку у разі, коли загальна сума від здійснення операцій з поставки товарів (послуг), у тому числі з використанням локальної або глобальної комп'ютерної мережі, що підлягають оподаткуванню згідно з цим Законом, нарахована (сплачена, надана) такій особі або в рахунок зобов'язань третім особам, протягом останніх дванадцяти календарних місяців сукупно перевищує 300000 гривень (без урахування податку на додану вартість).

Підпунктом 1.2 ст. 1 Закону №168 визначено, що особою є будь-яка з наведених нижче осіб, незалежно від того, чи є така особа резидентом чи ні: суб'єкт підприємницької діяльності, в тому числі підприємство з іноземними інвестиціями, незалежно від форми та часу внесення цих інвестицій; інша юридична особа, що не є суб'єктом підприємницької діяльності; фізична особа (громадянин, іноземний громадянин та особа без громадянства), яка здійснює діяльність, віднесену до підприємницької згідно з законодавством, або імпортує товари на митну територію України.

Пунктом 9.6 ст.9 Закону №168 визначено, що заява про реєстрацію має бути подана (надіслана) податковому органу особами, що підлягають реєстрації згідно з підпунктом 2.3.1 пункту 2.3 статті 2 цього Закону, не пізніше двадцятого календарного дня з моменту досягнення суми оподатковуваних операцій, визначеної зазначеним пунктом.

Особа, що не надсилає таку заяву у таких випадках та у такі строки, несе відповідальність за ненарахування або несплату цього податку на рівні зареєстрованого платника без права нарахування податкового кредиту та отримання бюджетного відшкодування (пункт 9.4 статті 9 Закону №168).

Відповідно до пп. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону №168 датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Згідно з п.4.1 ст.4 Закону №168 база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг).

Відповідно до п.п.7.8.1. п.7.8. ст.7 Закону №168 податковим періодом є один календарний місяць, а у випадках, особливо визначених цим Законом, календарний квартал, з урахуванням того, що: якщо особа реєструється платником податку з дня іншого, ніж перший день календарного місяця, першим податковим періодом є період, який розпочинається від дня такої реєстрації та закінчується останнім днем першого повного календарного місяця.

Як зазначалось вище, перевіркою повноти визначення податкових зобовязань за період з 11 жовтня 2009 року по грудень 2010 року встановлено їх заниження в сумі 279055,96 грн., (а.с.32,33).

Пунктом 123.1 ст. 123 Податкового кодексу України передбачено, що у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, зокрема, це тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми нарахованого податкового зобов'язання (а.с.34).

Відповідно до ст.86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Так, позивачем з матеріалами адміністративного позову подано до суду звіт про виконання аудиторських послуг за узгодженими процедурами незалежної приватної аудиторської фірми «СІМЕС»від 22.12.2011р., відповідно до якого аудитором здійснено юридичне тлумачення норм чинного законодавства та надані висновки, які за своїм змістом відображають окрему точку зору субєкта господарської діяльності щодо вирішення спірного питання, носять інформаційний характер та не є для суду преюдиційними, а тому не можуть слугувати в якості доказу по справі.

Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють зокрема, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

З вищевикладеного та наведених правових норм, суд дійшов висновку, що податкові повідомлення-рішення №0002811703 та № 0002841703 від 22.11.2011р., прийняті обґрунтовано, у відповідності до вимог чинного законодавства, а позовні вимоги є безпідставними та такими, що не підлягають до задоволення.

На підставі ст. 124 Конституції України, керуючись ст. ст. 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні позову відмовити.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано.

Суддя:/підпис/Тимощук О.Л.

Постанова складена в повному обсязі 25 січня 2012 року.