Постанова № 21074911, 29.12.2011, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" грудня 2011 р. Справа № 2a-4215/11/0970

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого - судді Шумея М.В.,

секретаря Третяк В.Р.,

за участю: представника позивача Солонини Р.М.,

представників відповідача Гринчака В.В., Санатос Е.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Івано-Франківську справу за позовом Приватного підприємства «АРС-Дім»до Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківську про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0002822302 від 18.11.2011 року, -

В С Т А Н О В И В:

Приватне підприємство «АРС-Дім»звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківську про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0002822302 від 18.11.2011 року.

Позовні вимоги мотивовані тим, що Державною податковою інспекцією в м. Івано-Франківську при проведенні перевірки позивача за період з 01.01.2011 року по 30.06.2011 року та винесенні оскаржуваного податкового повідомлення-рішення № 0002822302 від 18.11.2011 року було порушено вимоги Цивільного Кодексу України, Податкового Кодексу України та значно перевищено компетенцію надану контролюючому органу при визнанні укладених договорів нікчемними. Такі висновки відповідача спростовуються належним чином укладеними договорами, актами приймання виконаних робіт, довідками про вартість виконаних підрядних робіт, податковими накладними, що повністю відповідає умовам договорів і підтверджує саме направлення викладених у договорах правочинів на реальне настання правових наслідків. На момент укладення позивачем договорів з ПП «Алерт», правоздатність якого як юридичної особи підтверджуються його установчими документами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов, які передбачені законодавством для договорів підряду. Звернуто увагу на ту обставину, що у відповідності до вимог чинного законодавства України державна податкова інспекція не має повноважень на визнання правочинів недійсними, а має право тільки на звернення до суду з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність, що зазначено в позиції Пленуму ВСУ № 9 від 06.11.2009 року.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав наведених в позовній заяві та зазначив, що визнання ДПІ в м. Івано-Франківську актом перевірки № 9744/23-2/33163043 від 04.11.2011 року правочинів укладених ПП «АРС-ДІМ»з ПП «Алерт», недійсними в силу закону (нікчемними правочинами) не ґрунтується на вимогах Цивільного кодексу України.

Представники відповідача в судовому засіданні проти позову заперечили, суду пояснили, що перевірка проводилась у відповідності до вимог Податкового Кодексу України. В ході перевірки встановлено, що за перевірений період позивачем укладені договори з субєктом господарювання з ознаками фіктивності, а саме ПП «Алерт». Згідно ч.1 ст.207 ГК України господарське зобовязання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосубєктивності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Положення статтей 207 та 208 ГК України застосовується з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно ч.1 ст.203 та ч.2 ст.215 ЦК України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Зазначили, що Конституцією України та Податковим Кодексом України передбачений обовязок зі сплати податків, зборів, обовязкових платежів. Таким чином, у результаті порушення контрагентом позивача своїх податкових зобовязань, приписів господарського та цивільного законодавства (моральних засад), укладені договора мають протиправний характер. А такі правочини по суті спрямовані на незаконне заволодіння майном держави, протирічать інтересам держави і суспільства, вважаються такими, що порушують публічний порядок, а отже, згідно з ч.2 ст.228 ЦК України є нікчемними. Просили в задоволенні позову відмовити повністю.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_4, суду пояснив, що на час виконання договорів підряду, був директором з будівництва ПП «АРС-Дім». Зазначив, що будівельні роботи на об"єктах ПП "АРС-Дім" проводилися із залученням в тому числі ПП «Алерт". Роботи вказаним підприємством були виконані належно та в повному обсязі.

Розглянувши позовну заяву, вислухавши пояснення представника позивача, представників відповідача, свідка, дослідивши письмові докази, суд вважає, що позов слід задовольнити.

Судом встановлено, що в період з 24.10.2011 року по 28.10.2011 року працівниками ДПІ у м. Івано-Франківську проводилась позапланова виїзна перевірка ПП «АРС-Дім»з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків та зборів, а також дотримання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 року по 30.06.2011 року (по взаєморозрахунках з ПП «Алерт»/код ЄДРПОУ 32275589/ за період з 01.01.2008 року по 30.06.2011 року), про що складено акт перевірки № 9744/23-2/33163043 від 04.11.2011 року.

Проведеною перевіркою встановлено порушення підприємством п. 1 статті 215, статті 203, п. 2 статті 215, 236 статті 228 Цивільного кодексу України та п.п. 7.2.3, 7.2.6, п. 7.2, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»(з наступними змінами і доповненнями) в результаті чого занижено податок на додану вартість всього в сумі 1268677 гривень, в тому числі: за травень 2010 року в сумі 781663 гривень; за червень 2010 року в сумі 487014 гривень.

18.11.2011 року Державною податковою інспекцією в м. Івано-Франківську на підставі акту перевірки від 04.11.2011 року № 9744/23-2/33163043 було винесено податкове повідомлення рішення № 0002822302, згідно якого ПП «АРС-Дім»збільшено суму грошового зобовязання за платежем податок на додану вартість в розмірі 1 585 847 гривень, в тому числі за основним платежем в розмірі 1 268 677 гривень та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) в розмірі 317 170 гривень.

Як вбачається з матеріалів справи, оскаржуване податкове повідомленнярішення базується на висновках відповідача щодо нікчемності раніше укладених між позивачем та ПП «Алерт»правочинів № 02-06/08 від 02 червня 2008 року, № 02-06/08/ю-1 від 02.06.2008 року , № 12-03/08/ю від 12.03.2008 року.

В основу висновку відповідача лягли ті обставини, що вищезазначене підприємство не виявлено за його місцемзнаходженням, та є свідченням відсутності у вищезазначеного підприємства первинних документів, які б підтверджували факт здійснення відповідних господарських операцій. До такого висновку ДПІ в м.ІваноФранківську дійшло не зважаючи на факт наявності оригіналів всіх первинних документів у позивача та не зважаючи на те, що відповідні обсяги робіт виконаних вищевказаним підприємством паралельно підтверджені відповідними актами прийманняпередачі підписаними позивачем, як підрядною організацією із замовниками відповідних робіт. При цьому відповідач стверджує, що укладаючи відповідні правочини його сторони не мали на меті досягнути якихось певних результатів, що наче б то є свідченням їх спрямування на незаконне заволодіння державним майном та протирічить інтересам держави і суспільства, а тому у відповідності до частини 2 статті 228 Цивільного кодексу України є нікчемними.

Однак такі висновки відповідача, суд вважає не підтвердженими та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи.

Між ПП «АРС-ДІМ»та ПП «Алерт»було укладено договори підряду № 02-06/08 від 02 червня 2008 року на виконання будівельних робіт на обєкті будівництва, який знаходиться в м. Івано-Франківську на вулиці Надрічній, 2А, № 02-06/08/ю-1 від 02 червня 2008 року про виконання будівельних робіт на обєкті будівництва, який знаходиться в м. Івано-Франківську, на вулиці Галицькій 118 «в», № 12-03/08/ю від 12 березня 2008 року про виконання будівельних робіт на обєкті будівництва, який знаходиться в м. Івано-Франківьку, на розі вулиць Сахарова-Мельника.

ПП «Алерт»зареєстровано як юридична особа 13.12.2002 року виконавчим комітетом Кременчуцької міської ради Полтавської області, свідоцтво про державну реєстрацію від 23.07.2007 року № 15851200000001150 та взято на податковий облік в Кременчуцькій оДПІ з 17.12.2002 року за № 6561.

Відповдіно до свідоцтва про державну реєстрацію місцезнаходженням ПП «Алерт»є вул. Свердлова, 7, м. Кременчук, Полтавська область, 39631.

Отже, з вищенаведеного вбачається, що ПП «Алерт»на час укладення договорів підряду із ПП «АРС-Дім»було належним чином зареєстрованою юридичною особою та взято на податковий облік як платник податків.

Виконання ПП «Алерт»робіт наведених в вищезазначених договорах підряду підтверджується актами приймання виконаних підрядних робіт наявних в матеріалах справи № 5-09-5-08 за вересень (1) 2008 року, № 10-09-1-08 за вересень (1) 2008 року, № 10-09-2-08 за вересень (1) 2008 року, № 5-09-2-08 за вересень (1) 2008 року, № 5-09-9-08 за вересень (1) 2008 року, № 5-09-3-08 за вересень 2008 року, № 5-09-1-08 за вересень (1) 2008 року, № 5-09-10-08 за вересень (1) 2008 року, № 5-09-6-08 за вересень (1) 2008 року, № 5-09-8-08 за вересень (1) 2008 року, № 5-09-4-08 за вересень (1) 2008 року, № 5-09-6-08 за вересень 2008 року, № 6-09-2-08 за вересень (1) 2008 року, № 6-09-1-08 за вересень (1) 2008 року, № 4-0-4-08 за вересень (1) 2008 року, № 4-09-4-08 за вересень (1) 2008 року, № 4-09-2-08 за вересень (1) 2008 року, № 4-09-3-08 за вересень (1) 2008 року, № 6-06-3-08 за червень (1) 2008 року, № 6-06-4-08 за червень (1) 2008 року, № 6-06-2-08 за червень (1) 2008 року, № 6-06-1-08 за червень (1) 2008 року, № 6-06-5-08 за червень (1) 2008 року. До кожного акту приймання-передачі долучені довідки про вартість виконаних підрядних робіт та розрахунки поточної вартості матеріалів, виробів та конструкцій. Всі зазначені документи підписані представниками ПП «АРС-ДІМ»та ПП «Алерт»з проставляннями печаток. На виконання умов договору, ПП «Алерт»виконано всі будівельні роботи передбачені умовами договорів.

Що стосується актів приймання виконаних робіт, укладених між ПП “АРС-ДІМ” та ПП «Алерт», то суд проаналізувавши зазначені акти приходить до висновку, що вони повністю відповідають встановленій Державним комітетом статистики України і Державного комітету України з будівництва та архітектури формі акту КБ2в та КБ3.

Таким чином всі представлені ПП «АРС-Дім»первинні документи суду повністю по формі та змісту відповідають вимогам чинного законодавства України.

У відповідності до ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ч. 1 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до частини другої ст. 215 ЦК України недійсним є правочини, якщо його недійсність установлено законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання судом такого правочину недійсним не вимагається. Нікчемний правочин є недійсним на підставі закону, а тому також не створює інших наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Згідно зі ст.228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦКУ має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.

Само по собі встановлення факту недодержання необхідних вимог для дійсності правочину, передбачених ст.203 Цивільного кодексу України, не є підставою нікчемності правочину, а є лише підставою для звернення до суду з метою визнання правочину недійсним.

Підставою нікчемності правочину могла б виступати обставина недотримання вимоги щодо обовязкової державної реєстрації правочину або його нотаріального посвідчення щодо передбачено статтями 209 та 210 Цивільного кодексу України. Така нікчемність зазначених правочинів, наприклад, прямо передбачена статтею 220 ЦК України.

З вищенаведених законодавчих положень випливає, що визнання вказаних договорів недійсними з підстав їх невідповідності закону та суперечливості інтересам держави і суспільства є можливим лише в судовому порядку, а не з субєктивної оцінки відповідача. Однак з даного приводу відповідач до суду не звертався і вказані правочини недійсними судом не визнавалися, що також є свідченням необґрунтованості конкретної позиції відповідача.

Жодних доказів того, що заперечувані правочини були спрямовані саме на порушення конституційних прав та свобод людини і громадянина, пошкодження чи незаконне заволодіння майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади відповідач не наводить. Обгрунтовуючи свої припущення посиланням на факт відсутності третьої особи за її місцемзнаходженням, є нічим іншим, як свідченням порушення відповідною особою вимоги законодавства, яке стосується його реєстрації, як субєкта підприємницької діяльності чи платника податків і зобовязує його повідомляти реєструючі органи про зміну свого місця знаходження, а у випадку порушення даної вимоги передбачає персональну відповідальність такої особи та її посадових осіб.

До того ж, слід додати, Пленум Верховного суду України в своїй постанові від 06 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»розяснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені статтею 228 ЦК України, є правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини спрямовані на відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження обєктами права власності українського народу землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучення з обігу обєктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших обєктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражатиметься в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.

Таким чином законодавець розмежовує поняття “порушення публічного порядку”та “недодерження вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам”. Дані обставини передбачають різний порядок визнання правочину недійсним та різні правові наслідки.

Оскаржуване податкове повідомлення-рішення та висновки акту перевірки № 9744/23-2/33163043 від 04.11.2011 року не тільки не містять таких посилань, а й не доводять умислу позивача на порушення публічного порядку, не містять посилання і на те, в чому таке порушення полягає.

У постанові Пленуму ВСУ № 9 від 6 листопада 2009 року було звернено увагу на наступне: "...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і - наявності рішення суду про визнання правочину недійсним".

Навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Висновки Актів перевірок ґрунтуються лише на припущеннях ревізора-інспектора щодо фіктивності (нікчемності) укладених договорів, його позиція про те, що ці правочини суперечать інтересам держави, не підкріплені належними доказами чи рішеннями суду про визнання їх такими. Сумніви та підозри податкового ревізора не можуть бути поставлені в основу визнання правочинів нікчемними.

Аналізуючи наведені норми, суд дійшов висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлені цим правочином, про що йдеться в акті, визначається законом як фіктивний (ст. 234 ЦК України). Фіктивні правочини не віднесено законом до нікчемних, їх недійсність визнається тільки судом.

Положеннями Податкового Кодексу України не передбачено такого права, як визнання в односторонньому порядку господарських правочинів нікчемними.

Господарські операції за вищезгаданими договорами були реальними, фактично здійснені та було досягнуто певного запланованого та фактичного господарського ефекту та наслідків. Наявність факту виконаних робіт (акти виконаних робіт) заперечує висновки викладені в акті.

В матеріалах справи наявні акт здачі-прийому виконаних робіт, довідками про вартість виконаних підрядних робіт та розрахунки поточної вартості матеріалів, виробів та конструкцій, податкові накладні, що підтверджує реальність укладених правочинів та наявність дій спрямованих на їх виконання.

Згідно статті 65 Кодексу адміністративного судочинства України як свідок в адміністративній справі може бути викликана судом кожна особа, якій можуть бути відомі обставини, що належить зясувати у справі.

Враховуючи, що операції з придбання послуг проведено на підставі реальних та фактичних правочинів та первинних документів (податкових накладних), складених з дотриманням вимог ст. 3 Закону України від 16.07.1999 року «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»зі змінами та доповненнями, вимог «положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 «Про затвердження Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку»зареєстрованого в Міністерстві юстиції України: 5 червня 1995 року за № 168/704 ПП «АРС-Дім»правомірно включено до складу податкового кредиту податок на додану вартість за вищезгаданими операціями.

Відповідно до п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у звязку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими наладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту), п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»встановлює зокрема, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Відповідно до п.п. 7.2.1 п. 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»платник податку зобовязаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками:

1.порядковий номер податкової накладної.

2.дату виписування податкової накладної.

3.повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, імя та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість.

4.податковий номер платника податку (продавця та покупця).

5.місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість.

6.опис номенклатуру товарів, робіт, послуг та їх кількість (обсяг, обєм).

7.повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача.

8.ціну поставки без врахування податку.

9.ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні.

10.загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

З наявних в матеріалах справи податкових накладних вбачаєтсья, що вони містять усі передбачені п.п. 7.2.1 п. 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»реквізити.

Відповідно до підпункту 7.5.1 п. 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

Або дата списання коштів з банківсього рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків.

Або дата отримання подтакової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

При дослідженні абзацу другого п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»вбачається, що підставою для нарахування податкового кредиту є саме факт сплати податку внаслідок придбання товарів (послуг). При цьому покупець не несе відповідальності за несплату продавцем податку на додану вартість.

З цього приводу слід навести позицію Верховного Суду України, викладену у Постанові від 26.09.2008 року по справі № 21-358во06/06/54: Відповідно до п.1.3 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість», платник податку особа, яка згідно з цим Законом зобовязана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачуєтсья покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Платники податку, визначені у підпунктах «а», «в», «г», «д»пункту 10.1 статті 10, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону (п.10.2 ст. 10 Закону).

Таким чином, як випливає з вищенаведеного, сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі в разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця та суму бюджетного відшкодування.

Отже, податкові органи не можуть нараховувати податок на додану вартість та накладати штрафні санкції на покупця при несплаті цього податку продавцем, оскільки чинне законодавство не встановлює підстав для такого нарахування.

Відповідно до п.п 7.4.1 п. 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду визначаєтсья виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняєтсья більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складаєтсья із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у звязку з придбанням або виготовлення товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. Як вбачаєтсья з цієї норми підставою для формування податкового кредиту у покупця є саме нарахування або сплата (залежно від першої події) ПДВ у ціні придбаних товарів.

Податковий кредит ПП «АРС-Дім»сформував у відповідності до Закону України «Про податок на додану вартість», на підставі наданих податкових накладних, які відповідають усім передбаченим законом вимогам та не визнані недійсними, а отже у відповідача на даний час не має передбачених законом підстав для коригування або виключення цих сум з податкового кредиту.

Відповідно до п. 11.4 Закону України «Про податок на додану вартість»зміни порядку оподаткування податком на додану вартість можуть здійснюватися лише шляхом внесення змін до цього Закону окремим законом з питань оподаткування цим податком. У разі якщо іншим законом, незалежно від часу його прийняття, встановлюєтсья правила оподаткування цим податком, відмінні від зазначених у цьому законі, пріорітет мають норми цього Закону.

Таким чином, припущення перевіряючих про нікчемність правочинів жодним чином не можуть впливати на правила встановлені відповідними Законами України з питань оподаткування.

Окрім того, зважаючи на специфіку своєї діяльності (будівлено-ремонтні роботи), які були предметом правочину, що не визнаються відповідачем, вищезазначене підприємство мало відповідну ліцензію № АБ 105250.

Відповдіно до статті 10 Закону України «Про податок на додану вартість»та статтей 1 і 4 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушеня правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Виходячи з наведеного, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку первинної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обовязки іншого платника податків.

Правила формування податкового кредиту визначені пунктом 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Відповідно до зазначеного пункту податковий кредит звітного періоду складаєтсья із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку у звязку з:

1.придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті), послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарьскої діяльності.

2.придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставки товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

З аналізу зазначеної норми вбачається, що визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану варість є подальше використання таких товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи платника податку.

Порядок дій органів ДПС при визнанні нікчемності правочинів регламентується та роз'яснюється наказами ДПА України від 22.02.08 року № 106 «Про організацію роботи юридичних підрозділів в органах державної податкової служби»та наказом від 18.04.08р. № 266 «Про організацію взаємодії органів держаної податкової служби при опрацюванні розшифровок податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість у розрізі контрагентів»(надалі по тексту наказ ДПА України № 266), Методичними рекомендаціями органів державної податкової служби по розслідуванню схем ухилення від оподаткування та формуванню доказової бази у справах про стягнення коштів, отриманих за нікчемними угодами, доведеними до регіональних ДПА Листом від 03.02.09р. № 2010/7/10-1017/256.

Метою застосування вищезазначених методичних рекомендацій є формування належної доказової бази у справах про стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними правочинами, як засіб протидії застосуванню схем ухилення від оподаткування недобросовісними платниками, а також необхідність дослідження документообігу (аналіз усіх документів, де відображаються господарські операції), форм здійснення розрахунків, товарного потоку (дослідження фактичного руху товарів від товаровиробника по ланцюгу постачання до кінцевого споживача) для виявлення ознак нікчемності правочину.

Відповідно до Порядку заповнення і подання податкової декларації з ПДВ, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.97 № 166, платник податку самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає в декларації з ПДВ. Дані, наведені в декларації, повинні відповідати даним бухгалтерського та податкового обліку платника, отже аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. Наявність же розбіжностей між сумами податкових зобов'язань та податкового кредиту з податками на додану вартість в розрізі контрагентів не є самостійною підставою для визнання правочинів нікчемними.

Така ж сама правова позиція чітко викладена у листі № 20289/7/16-1617 від 29.09.2010 року, як висновок у цьому листі зазначено, що ДПА зобов'язує голів ДПА в АР Крим, областях, м. Києві та м. Севастополі забезпечити належний збір доказової бази для визнання нікчемними правочинів та припинити складання Довідок про начебто нікчемність правочинів, ґрунтуючись виключно на даних Автоматизованої системи співставлення податкового кредиту та податкових зобов'язань в розрізі контрагентів на рівні ДПА України.

Водночас як вбачається з матеріалів справи та усних пояснень представників відповідача в судовому засіданні відповідно до бази даних ДПС, податкової звітності, системою автоматизованого співставлення в розрізі контрагентів на рівні ДПА України ПП «Алерт»та його контрагентів встановлено проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкової зобовязання, зокрема, у випадках, коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування податкового кредиту. В результаті порушення контрагентами своїх податкових зобовязань, принципів господарювання та цивільного законодавства (моральних засад), угоди, укладені з постачальниками на реалізацію товарів (робіт, послуг) на адресу ПП «Алерт», та в свою чергу, угоди укладені ПП «Алерт»на подальшу реалізацію товарів (робіт, послуг) мають протиправний характер. А такий правочин по суті спрямований на незаконне заволодіння майном держави, протирічить інтересам держави і суспільства та вважається таким, що порушує публічний порядок, а отже згідно із частиною 2 статті 228 ЦК України є нікчемним.

Отже, відповідачем в порушення норм чинного законодавства України та розяснень ДПА України ПП «АРС-ДІм»притягнено до відповідальності за порушення допущені його контрагентом та на підставі співставлення бази даних ДПС.

Основною мотивацією винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення була та обставина, що контрагентом позивача були допущені порушення чинного законодавства України під час формування податкового кредиту та податкових зобовязань, а відтак укладені договора щодо подальшої реалізації послуг є нікчемними та не створюють реальних наслідків.

Проте, дана обставина не відповідає дійсності та не може бути взята до уваги судом, з огляду на наступне.

У відповідності до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

Згідно статті 627 відповідно до до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

З матеріалів справи вбачається, що контрагентами було дотримано вимоги щодо форми та змісту укладених правочинів згідно норм ЦК України. Реальність здійснення операцій підтверджена актами здачі-приймання виконаних робіт, довідками про вартість виконаних підрядних робіт, розрахунками поточної вартості матеріалів, виробів та конструкцій.

Крім того, реальність договірних відносин підтверджена показаннями свідка в судовому засіданні.

Суд не приймає до уваги посилання представників відповідача на вирок Октябрського районного суду м.Полтави від 28 липня 2010 року, яким засуджено ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 з огляду на те, що обставини встановлені вказаним вироком стосуються контрагентів ПП «Алерт»- ПП «Авеланж», ПП «Арона сервіс», ПП «Маркап», ПП «Оріль», ПП «Інко»та інших. Жодним чином не зазначено про факт фіктивних відносин із ПП «АРС-Дім».

З огляду на зазанчене ПП «АРС-Дім»не може нести відповідальності за допущені порушення своїх контрагентів при укладенні ними інших договорів, а також формування своїх податкових зобовязань.

Крім того вищевказаним вироком суду за недоведеністю вини виправдано ОСОБА_7 та ОСОБА_8 за ч. 3 ст. 28, ч. 3 ст. 205 КК України, а ОСОБА_6 за ч. 3 статті 28, ч. 3 статті 205, ч. 1 статті 209 КК України. Судом зазначено, що відсутні будь-які обєктивні дані, які б безперечно підтверджували факт вчинення підсудними фіктивного підприємництва. За таких обставин необгрунтваними є посилання на вирок суду як обґрунтування того, що ПП «Алерт»та ПП «АРС-Дім»уклали завідомо нікчемні договори, оскільки позивач не зобовязаний здійснювати контроль за іншою діяльністю свого контрагента. Визначальною обставиною в даному випадку є саме факт виконання ПП «Алерт»своїх зобовязань за договорами підряду № 02-06/08 від 02 червня 2008 року на виконання будівельних робіт на обєкті будівництва, який знаходиться в м. Івано-Франківську на вулиці Надрічній, 2А, № 02-06/08/ю-1 від 02 червня 2008 року про виконання будівельних робіт на обєкті будівництва, який знаходиться в м. Івано-Франківську, на вулиці Галицькій 118 «в», № 12-03/08/ю від 12 березня 2008 року про виконання будівельних робіт на обєкті будівництва, який знаходиться в м. Івано-Франківьку, на розі вулиць Сахарова-Мельника.

При цьому суд звертає увагу, що відповідачем по справі були взяті в основу для прийняття висновків обставини, встановлені вироком суду, без підтвердження про набрання ним законної сили.

У відповідності до статті 71 Кодексу України про адміністративне судочинство України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладаєтсяь на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Проте в судовому засіданні представниками відповідача не було доведено факту укладення договорів без мети їх реального настання (нікчемних правочинів) та жодним чином не спростовано доводи позивача.

Таким чином на підставі вищенаведеного, суд приходить до висновку про перевищення ДПІ в.Івано-Франківську повноважень щодо визнання укладених позивачем правочинів нікчемними та винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

На підставі ст. 124 Конституції України, керуючись ст. ст. 158-163, 167 <Текст >Кодексу адміністративного судочинства України, суд ,-

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити повністю.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківську за № 0002822302 від 18.11.2011 року.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано.

Суддя:Шумей М.В.

Постанова складена в повному обсязі 30.12.2011 року.