Постанова № 21074345, 01.11.2011, Житомирський окружний адміністративний суд

справа № 0670/5826/11

категорія 8.2.8

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 листопада 2011 р. м. Житомир

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Капинос О.В. ,

при секретарі - Господарчук І.В.,

за участю представника позивача, представника відповідача,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Житомирі адміністративну справу

за позовом Товариства з додатковою відповідальністю "Готель Житомир" <Текст >

до Державної податкової інспекції у м. Житомирі <Текст >

про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0001981702 від 20.05.2011 р.,-

встановив:

Товариство з додатковою відповідальністю "Готель Житомир" звернулось до суду з позовом, в якому просить визнати нечинним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Житомирі № 0001981702 від 20.05.2011 року, яким визначено податкове зобов"язання по податку з доходів фізичних осіб на в сумі 5545,15 грн.. В обґрунтування своїх позовних вимог позивач вказує на те, що ТДВ "Готель Житомир" протягом перевіряємого періоду не допускало порушень Законів України "Про оподаткування прибутку підприємств" та "Про податок з доходів фізичних осіб", зазначені в акті перевірки факти порушень закону є недостовірними та такими що суперечать фактичним обставинам та документами бухгалтерського обліку товариства. А тому, оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним та таким що підлягає скасуванню в повному обсязі.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив їх задоволити.

Представник відповідача проти позову заперечив, з мотивів викладених у письмовому заперечені. Просив в позові відмовити.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд встановив, що працівниками ДПІ у м.Житомирі була проведена планова виїзна перевірка Товариства з додатковою відповідальністю "Готель Житомир" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2009р. по 01.04.2011р., валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2009р. по 01.04.2011р..

За результатами перевірки складений акт від 12.04.2011р. № 1637/23- 1/35410491/0100 (далі-акт перевірки).

На підставі акту було винесено податкове повідомлення-рішення від 20.05.2011р. №0001981702 про визначення ТДВ "Готель Житомир" грошового зобов"язання за платежем податок з доходів фізичних осіб в сумі 5545,15 грн., в т.ч. основного платежу 4436,12 грн. та штрафних санкцій в сумі 1109,03 грн..

Приводом для прийнятття вказаного рішення стало зафіксоване в акті перевірки порушення вимог п.п. 4.2.1, 4.2.9 п. 4.2. ст. 4 та п.7.1 ст.7 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" від 22.05.2003 року за № 889-ІУ (із змінами та доповненнями). Зокрема, підзвітною особою ОСОБА_1, відрядженим згідно Наказу №3 від 14.04.2010р. до м.Гуанджоу( Китай) на 107-й ярмарок імпортно-експортних товарів, не надані підтверджуючі документи, які засвідчують пов"язаність даної поїздки з виробничою діяльністю (відсутній переклад підтверджуючих документів з іноземної мови, відсутній звіт про виконання завдання відрядженою особою, відсутнє запрошення приймаючої сторони, діяльність, якої збігається з діяльністю платника податку, відсутні документи, які засвідчують участь відрядженої особи у переговорах, конференціях або симпозіумах, які за тематикою збігаються з основною діяльністю платника податку та інші).

Таким чином, отримані підзвітною особою кошти, про які не відзвітовано належним чином, вважаються доходом, виплаченим як додаткове благо, та оподатковуються за ставкою 15%. В результаті чого, в періоді що перевірявся, недоутримано податку на суму 4436,12 грн. за квітень 2010 року.

Суд вважає даний висновок податкового органу та прийнятне на його підставі податкове повідомлення-рішення правомірним, виходячи з наступного.

Згідно з п. 2.15 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою НБУ від 19.02.2001 р. N 72 передбачено, що видача готівкових коштів під звіт або на відрядження здійснюється відповідно до законодавства України.

Згідно ч.7 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).

Відповідно п.1 розділу Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України 13.03.98 N59 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 17.03.2011 р. №362) (далі-Інструкція) службовим відрядженням вважається поїздка працівника за розпорядженням керівника органу державної влади, підприємства, установи та організації, що повністю або частково утримується (фінансується) за рахунок бюджетних коштів (далі - підприємство), на певний строк до іншого населеного пункту для виконання службового доручення поза місцем його постійної роботи (за наявності документів, що підтверджують зв'язок службового відрядження з основною діяльністю підприємства).

Документами, що підтверджують зв'язок такого відрядження з основною діяльністю підприємства, є, зокрема (але не виключно): запрошення сторони, що приймає і діяльність якої збігається з діяльністю підприємства, що направляє у відрядження; укладений договір чи контракт; інші документи, які встановлюють або засвідчують бажання встановити цивільно-правові відносини; документи, що засвідчують участь відрядженої особи в переговорах, конференціях або симпозіумах, інших заходах, які проводяться за тематикою, що збігається з діяльністю підприємства, яке відряджає працівника.

Відповідно п. 1 розділу Інструкції "Порядок відрядження за кордон" відрядження за кордон здійснюється відповідно до наказу (розпорядження) керівника підприємства після затвердження технічного завдання, в якому визначаються мета виїзду, завдання та очікувані результати відрядження, строк, умови перебування за кордоном (у разі поїздки за запрошенням подається його копія з перекладом), і кошторису витрат.

Відповідно до п.п. 5.4.8 п. 5.4 ст. 5 "Про оподаткування прибутку підприємств" (зі змінами та доповненнями) до складу валових витрат включаються витрати на відрядження фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку або є членами керівних органів платника податку, у межах фактичних витрат особи, яка відряджена, на проїзд (включаючи перевезення багажу) як до місця відрядження і назад, так і за місцем відрядження, оплату вартості проживання у готелях (мотелях), а також включених до таких рахунків витрат на харчування чи побутові послуги (прання, чистка, лагодження взуття та прасування одягу чи білизни), найм інших жилих приміщень, телефонних рахунків, оформлення закордонних паспортів, дозволів на в'їзд (віз), обов'язкового страхування, витрат на усний та письмовий переклади, інших документально оформлених витрат, пов'язаних з правилами в'їзду та перебування у місці відрядження, включаючи будь-які збори і податки, що підлягають сплаті у зв'язку зі здійсненням таких витрат.

Таким чином, підприємство може включити до складу валових витрат витрати на відрядження, зокрема, витрати на оплату вартості проживання у готелі, лише за наявності документів, що засвідчують вартість цих витрат, в оригіналі.

Такими документами є транспортні квитки або транспортні рахунки (багажні квитанції), рахунки з готелів (мотелів) або інших осіб, що надають послуги з розміщення та проживання фізичної особи, страхові поліси тощо, зокрема, касові чеки, товарні чеки, розрахункові квитанції, проїзні документи.

На підтвердження понесених витрат, як під час перевірки так і до матеріалів справи позивачем було надано авансовий звіт від 05.05.2010 року, посвідчення на відрядження з відповідними відмітками відрядження, розрахунок норми добових при відрядження за кордон, наказ про відрядження № 3 від 14.04.2010 року, копію закордонного паспорту ОСОБА_1 з візою до Китаю, авіаквитки, платіжні документи на перевезення багажу та проживання у готелі, а також запрошення на ярмарку.

Однак, вказані документи, крім посвідчення на відрядження, наказу на відрядження та авансового звіту, складено іноземною мовою, офіційного перекладу до даних документів надано не було. Крім того, у посвідченні про відрядження не зроблено відмітки, скріпленою печаткою, про вибуття особи з пункту призначення, а саме з м.Гуанджоу( Китай).

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обгрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, мають значення для правильного вирішення справи (ч.1 ст.69 КАС України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору (ст.70 КАС України).

Таким чином, суд вважає, що з наданих позивачем документів не можливо встановити які саме витрати, на які цілі та в якому розмірі в національній валюті України були понесені підзвітною особою позивача і чи пов"язані ці витрати з його господарською діяльністю.

Відповідно до пп. 4.2.1 п.4.2 ст.4 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" до загального місячного оподатковуваного доходу включаються доходи у вигляді заробітної плати, інші виплати та винагороди, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового або цивільно-правового договору.

Підпунктом 4.2.9 п.4.2 цієї статтті передбачено, що до загального місячного оподатковуваного доходу також включається дохід, отриманий платником податку від його працедавця як додаткове благо (за винятками, передбаченими пунктом 4.3 цієї статті), а саме у вигляді:

а) вартості використання житла, інших об'єктів матеріального або нематеріального майна, наданих платнику податку у безоплатне користування, за винятком, коли таке надання зумовлене виконанням платником податку трудової функції чи передбачене нормами трудового договору (контракту) або відповідно до закону, у встановлених ними межах, а також за винятком користування автомобільним транспортом, наданих платнику податку його працедавцем-резидентом, який є платником податку на прибуток підприємств;

б) вартості майна та харчування, безоплатно отриманого платником податку, крім випадків, визначених у підпункті 5.4.1 пункту 5.4 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств";

в) вартості послуг домашнього обслуговуючого персоналу, безоплатно отриманих платником податку, включаючи працю підпорядкованих осіб, а також осіб, що перебувають на військовій службі чи є заарештованими або ув'язненими.

г) суми грошового або майнового відшкодування будь-яких витрат або втрат платника податку, крім тих, що підлягають обов'язковому відшкодуванню згідно із законом за рахунок бюджету або звільняються від оподаткування згідно з цим Законом;

д) суми фінансової допомоги, включаючи суми боргу платника податку, анульованого кредитором за його самостійним рішенням, не пов'язаним з процедурою банкрутства;

е) вартості безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг), а також суми знижки з ціни (вартості) товарів (послуг), що перевищує звичайну, розраховану за правилами визначення звичайних цін (у розмірі такої знижки), крім випадків, передбачених пунктом 4.3 цієї статті.

Таким чином, отримані підзвітною особою кошти, про які не відзвітовано належним чном, є доходом, виплаченим як додаткове благо, та оподатковуються за ставкою 15% відповідно до п.п.7.1 ст.7 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" .

Враховуючи викладене, суд прийшов до висновку, що відповідач діяв у межах наданих йому повноважень та правомірно прийняв оскаржуване податкове повідомлення-рішення про визначення суми податкового зобов"язання з податку з доходів фізичних осіб, а відтак позовні вимоги є безпідставними та не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 86, 158-162, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

постановив:

В позові Товариства з додатковою відповідальністю "Готель Житомир" до Державної податкової інспекції у м. Житомирі про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0001981702 від 20.05.2011 р. відмовити.

Постанова суду може бути оскаржена до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня проголошення.

У разі застосування судом ч.3 ст. 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання копії постанови.

Головуючий суддя:О.В. Капинос

Повний текст постанови виготовлено: 07 листопада 2011 р.

присуджено до стягнення <сума >грн.

матеріальну шкоду <сума >грн.

моральну шкоду <сума >грн.