Постанова № 21074154, 15.09.2011, Житомирський окружний адміністративний суд

справа № 0670/396/11

категорія 8.2.6

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2011 р.                                                                                 м.Житомир

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Капинос О.В. ,

при секретарі - Господарчук І.В.,

за участю представника позивача, представників відповідача, третьої особи,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Житомирі адміністративну справу

за позовом Приватного підприємства "МФК-Звягель" <Текст >

до Новоград - Волинської об'єднаної державної податкової інспекції. третя особа без самостійних вимог на стороні позивача - Приватне підприємтсво "Гермес" <Текст >

про скасування податкових повідомлень-рішень,-

встановив:

Приватне підприємство "МФК-Звягель" звернулося до суду з адміністративним позовом, в якому просить скасувати податкові повідомлення-рішення Новоград-Волинської ОДПІ № 0010232320/2 від 17.12.2010 року та № 0010242320/2 від 17.12.2010 року. В обґрунтування заявленого позову позивач вказав, що оскаржувані рішення прийняті на підставі акту перевірки № 1085/05-53/23-20/34394741 від 18.08.2010 року. Вважає, що висновки акту перевірки є надуманими, безпідставними та такими, що грубо протирічать загальним засадам податкового та цивільного законодавства, а також протирічать загальним принципам господарювання.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив позов задовольнити.

Представники відповідача проти позову заперечили, вказавши, що порушення, які зафіксовані в акті перевірки мали місце, а тому підстави для задоволення позову відсутні. Просили в позові відмовити.

Представники третьої особи позов підтримали, просили його задовольнити.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові докази, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що працівниками Новоград-Волинської ОДПІ проведена планова виїзна перевірка Приватного підприємства "МФК-Звягель" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2009 року по 31.03.2010 року, за результатами якої складено акт перевірки № 1085/05-53/23-20/34394741 від 18.08.2010 року (далі-акт перевірки).

На підставі акту перевірки Новоград-Волинською ОДПІ прийнято податкові повідомлення-рішення від 17.12.2010 року № 0010232320/2, яким позивачу визначено суму податкового зобов"язання з податку на додану вартість в сумі 37820,00 грн., з яких 25213,00 грн. основного платежу та 12607,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій, та податкове повідомлення-рішення від 17.12.2010 року № 0010242320/2, яким визначено суму податкового зобов"язання з податку на прибуток в сумі 532068,00 грн., з яких 382677,00 грн. основного платежу та 149391,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

За висновками акту перевірки ПП "МФК-Звягель" допущено порушення п.п.7.4.1, п.п. 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", а також порушення п.п. 4.1.6 п.4.1 ст.4, п.п.7.3.1. п.п.7.3.2 п.7.3 ст.7, п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Зокрема, в порушення п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" підприємством завищено валові витрати в сумі 912798 грн. та завищено податковий кредит на загальну суму ПДВ в розмірі 182561 грн. по придбанню паливно-мастильних матеріалів від ПП "Гермес". Таке твердження відповідача ґрунтується на висновках акту планової документальної перевірки від 12.03.2010 року № 368/05-053/23-20/32183446 КТ "Гермес" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2008 року по 31.12.2009 року, яким було встановлено нікчемність угод з ТОВ "Фітеко", по яких КТ "Гермес" придбало ПММ та в послідуючому відпускало ПП "Гермес", що в свою чергу продавало ПММ для ПП "МФК-Звягель". За висновком відповідача зазначені угоди визнані нікчемними у зв"язку з тим, що вони спрямовані на незаконне заволодіння майном держави, оскільки правочини з постачання ПММ, укладені між ПП "МФК-Звягель" та ПП "Гермес" відносяться до ланцюга постачання товару по нікчемним угодам.

Разом з тим, суд не погоджується з таким висновком податкового органу, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має вчиняться у формі, встановленій законом.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Підставою для недійсності правочину відповідно до ст.215 ЦК України є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно ст.228 ЦК України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

В Постанові Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року визначено, що при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однієї із сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

При визнанні угод нікчемними податковим органом не дотримано зазначених вимог законодавчих норм, тобто не встановлено вини та умислу позивача, спрямованих на заволодіння державним майном, порушення публічного порядку.

Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не надано доказів про умисність укладення угод між ПП "МФК-Звягель" та ПП "Гермес" з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

До справи Новоград-Волинською ОДПІ не надано рішення суду у цивільній чи господарській справі, вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження "безтоварності" здійснених позивачем господарських операцій. Висновок відповідача про "безтоварність" господарської операції носить характер припущення, яке не підтверджено належними доказами.

Відповідачем не доведений факт "безтоварності" операції (відсутність придбання товару). Здійснення господарських операцій з ПП "Гермес" підтверджено належним чином оформленими первинними документами, передбаченими правилами ведення податкового обліку та пов'язаний із здійсненням господарської діяльності позивача, а саме: податковими накладними, товаро-транспортними накладними, подорожніми листами, платіжними дорученнями, виписками з банківських рахунків, копії яких містяться в матеріалах справи. Документи, якими оформлені операції з поставки ПММ, відповідають вимогам ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", тому є первинними документами. Такі документи також є розрахунковими документами у розумінні пп.5.3.9 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Крім того, згідно з п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" до складу податкового кредиту звітного періоду відносяться суми податку, сплачені (нараховані) в ціні товару при його придбанні. При цьому, згідно пп.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", віднесення відповідних сум ПДВ, сплачених (нарахованих) у ціні товару, до податкового кредиту платника податку - покупця, який придбав цей товар, здійснюється на підставі належним чином оформленої податкової накладної, яка складається платником податку -продавцем товарів та видається платнику податків - покупцю на його вимогу.

Згідно пп.7.2.4 п.7.2 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Контрагент позивача - ПП "Гермес" на момент проведення спірних операцій мав статус платника податку на додану вартість, що підтверджується копією свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ, яка міститься в матеріалах справи.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання чи зменшені податкові вигоди, контролюючий орган має доводити недобросовісність платника податків. Будь-яких беззаперечних та достатніх доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача при формуванні сум валових витрат чи податкового кредиту по здійсненим господарським операціям з ПП "Гермес" відповідачем - суб'єктом владних повноважень, суду не надано.

На підставі викладеного суд приходить до висновку про безпідставність нарахування позивачу податкових зобов'язань по податку на прибуток, податку на додану вартість та нарахування штрафних санкцій по господарським операціям з ПП "Гермес".

Також, в акті перевірки відповідач вказує на порушення ПП "МФК-Звягель" п.п. 7.3.1, п.п.7.3.2 п.7.3 ст.7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" щодо неправомірного віднесення до валових витрат суми уточнення валових витрат в розмірі 485172 грн., пов"язаного з придбанням товару у нерезидента за іноземну валюту у попередніх звітних періодах у зв"язку із визначенням балансової вартості валюти при проведенні розрахунку як суму сплачену нерезиденту у валюті, переведену у гривні за курсом НБУ.

Однак, суд не погоджується з висновками податкового органу з наступних підстав.

Так, пп. 7.3.2 п.7.3 ст.7 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств" передбачено, що витрати, понесені (нараховані) платником податку в іноземній валюті протягом звітного періоду у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до валових витрат такого платника податку, визначаються в сумі, що дорівнює балансовій вартості такої іноземної валюти, визначеної згідно з положеннями підпунктів 7.3.1, 7.3.4 і 7.3.6 ст.7 цього Закону і не піддягають перерахунку у зв'язку зі зміною обмінного курсу гривні протягом такого звітного періоду.

Визначальним у наведеній законодавчій нормі є рівність між валовими витратами і балансовою вартістю інвалюти.

Іноземна валюта, яку передбачається перерахувати нерезиденту за зовнішньоекономічним договором, може значитися в резидента внаслідок:

-отримання ним виручки за експортним контрактом (балансова вартість такої валюти визначається відповідно пп. 7.3.1 цього Закону);

-купівлі її за гривні чи за іншу іноземну валюту ( пп. 7.3.4 Закону).

Підпнктом 7.3.4 п.7.3 ст.7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" визначено, що у разі купівлі іноземної валюти за гривні валові витрати або валові доходи платника податку не змінюються. Сума гривень, сплачена платником податку у зв'язку з такою купівлею (без урахування комісійних або вартості інших послуг осіб, що здійснюють конверсійні (обмінні) операції за дорученням платника податку), вважається балансовою вартістю такої іноземної валюти.

Момент виникнення валових витрат при імпорті товарів окремо визначено в пп. 11.2.3 п.11.2 ст.11Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", і правило першої події при цьому не застосовується. Відповідно до зазначеного підпункту датою збільшення валових витрат платника податку при здійсненні ним операцій з нерезидентами, є дата оприбуткування таких товарів (а при їх імпорті - також робіт (послуг), супутніх або допоміжних такому імпорту товарів), а для робіт (послуг) - дата їх фактичного отримання від нерезидентів, незалежно від наявності їх оплати (у тому числі часткової чи авансової).

Коли першою подією є оприбуткування імпортного товару від нерезидента, то право на валові витрати вже існує, однак балансова вартість іноземної валюти, якою такий товар буде згодом оплачено, у цей момент ще не відома.

Таким чином, при оприбуткуванні імпортних товарів ПП "МФК - Звягель" до складу валових витрат відносило вартість імпортних товарів, фактично розраховану із застосуванням курсу НБУ, що діяв на момент митного оформлення товару. В подальшому, при здійсненні купівлі інвалюти на Міжбанківській валютній біржі та перерахуванні її в оплату за отримані товари, знаючи балансову вартість сплаченої постачальнику валюти, здійснювало розрахунок різниці між цією балансовою вартістю та сумою, попередньо віднесеною до складу валових витрат підприємства. На отриману різницю залежно від знака у той чи інший бік було здійснено уточнення раніше відображених валових витрат.

Разом з тим, таке уточнення не можна вважати порушенням норм пп. 7.3.2 п.7.3 ст.7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", який забороняє перераховувати валові витрати у зв'язку зі зміною обмінного курсу гривні протягом звітного періоду, оскільки таке уточнення провадиться не у зв'язку із зміною курсу, а у зв'язку з тим, що стала достовірно відомою величина, що впливає на розмір валових витрат, тобто балансова вартість валюти.

Відповідно до п. 5.9. ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" платник податку веде податковий облік приросту (убутку) балансової вартості товарів (крім тих, що підлягають амортизації, та цінних паперів), сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів, малоцінних предметів (далі - запасів) на складах, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції, витрати на придбання та поліпшення (перетворення, зберігання) яких включаються до складу валових витрат згідно з цим Законом (за винятком тих, що отримані безкоштовно).

Тобто, в період, коли позивач здійснював оплату імпортних товарів, на валютному ринку курс Євро був нижчим, ніж на момент їх ввезення, а отже ПП "МФК - Звягель" було дотримано пп.7.3.2 та пп.7.3.4 п.7.3 ст.7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", що призвело до уточнення валових витрат в сторону їх зменшення.

Таким чином, висновки відповідача щодо завищення валових витрат по цим операціям є безпідставними.

Крім того, в акті перевірки вказано на порушення позивачем пп.4.1.6 п.4.1 ст.4, пп. 1.22.1 п.1.22 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", у зв"язку із не включенням до валових доходів кредиторської заборгованості перед ТОВ "Ферум-М" в сумі 132736,39 грн., яке рішенням суду № 24/395-б-28/195-б від 21.07.2009 року після проходження процедури банкрутства було ліквідовано.

В акті перевірки відповідач зазначив, що дана кредиторська боргованість є безповоротною фінансовою допомогою, так як дана заборгованість не може бути погашена у зв 'язку з припиненням юридичної особи. Вказане порушення призвело до заниження валових доходів підприємства в сумі 132736 грн..

Разом з тим, суд вважає такий висновок відповідача безпідставним, виходячи з наступного.

Підпунктом 1.22.1 І 22 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" передбачено, що безповоротна фінансова допомога - це сума заборгованості платника податку перед іншою юридичною чи фізичною особою, що залишилася нестягнутою після закінчення строку позовної давності.

Згідно із ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Як вбачається з матеріалів справи між ТОВ "Ферум-М" та ПП "МФК-Звягель" було укладено усну угоду, згідно якої ТОВ "Ферум-М" на підставі видаткових накладних № РН-0000063 від 01.03.2007 року, № РН-0001615 від 08.04.2008 року поставило ПП "МФК-Звягель" товар на загальну суму 132736,39 грн.. Тобто, між сторонами виникли відновини купівлі-продажу.

На думку суду, ПП "МФК-Звягель" правомірно не включило зазначену кредиторську заборгованість перед ТОВ "Ферум-М" до валового доходу, оскільки строк позовної давності по зазначеній операції спливав лише в II кварталі 2011 року.

Також, відповідачем не наведено в акті перевірки та не надано в ході розгляду справи доказів, які б підтверджували факт ліквідації ТОВ "Ферум-М".

Крім того, рішенням Господарського суду Житомирської області від 19.04.2011 року вказана заборгованість стягнута з ПП "МФК-Звягель" на користь ОСОБА_1, з яким ТОВ "Ферум-М" укладено договір відступлення права вимоги.

Таким чином, висновки відповідача про заниження валових доходів є безпідставними.

Враховуючи вищевикладене та зважаючи на обов"язок відповідача довести правомірність прийнятого рішення, який, крім акту перевірки, інших доказів не надав, суд приходить до висновку про обрунтованість позовних вимог, оскільки оскаржувані податкові повідомлення-рішення винесені з порушенням вимог законодавства, а тому підлягають скасуванню.

Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Позивач поніс судові витрати у вигляді судового збору в сумі 6 грн. 80 коп. , що підтверджується платіжними дорученнями № 16 від 11.01.2011 р. та № 17 від 28.01.2011 року, а тому на його користь з Державного бюджету слід відшкодувати понесені судові витрати.

Керуючись ст.ст. 86, 94, 158-162, 186,254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

постановив:

Позов задовольнити.

Скасувати прийняті Новоград-Волинською об'єднаною державною податковою інспекцією податкові повідомлення-рішення № 0010232320/2 від 17.12.2010 року та № 0010242320/2 від 17.12.2010 року.

Відшкодувати Приватному підприємству "МФК-Звягель" з державного бюджету України 6 грн. 80 коп. сплаченого судового збору.

          Постанова суду може бути оскаржена до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня проголошення.

          У разі застосування судом ч.3 ст. 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання копії постанови.

Головуючий суддя:                                                                                О.В. Капинос

Повний текст постанови виготовлено: 20 вересня 2011 р.

присуджено до стягнення <сума >грн.

матеріальну шкоду <сума >грн.

моральну шкоду <сума >грн.