Постанова № 21070983, 28.11.2011, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

28.11.2011< копія >

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 листопада 2011 р. Справа № 2а/0470/10467/11

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіКоблової О.Д.

при секретарі судового засіданняТуранській С.О.

за участю представників:

позивачаКолінко Ю.М.

відповідачаКоваленка В.Ю.

третьої особиПшеничнікової А.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АТБ-маркет» до Дніпропетровської міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області, третя особа: Спеціалізована державна податкова інспекція по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську, про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «АТБ-маркет» звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Дніпропетровської міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області, третя особа: Спеціалізована державна податкова інспекція по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську, з позовними вимогами про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Дніпропетровської міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області від 23.03.2011 року №0000022344.

В обґрунтування позову зазначено, що МДПІ безпідставно дійшла висновку про нікчемність правочину, укладеного позивачем з приватним підприємством «Юст-А». Позивач зазначає, що ПП «Юст-А» виконало свої зобовязання перед позивачем у повному обсязі у відповідності до укладеного договору №25855 від 22.06.2010 року, що підтверджується видатковими накладними, податковими накладними, розрахунковими та іншими документами, а також на момент здійснення господарських операцій ПП «Юст-А» мало статус юридичної особи та платника податку на додану вартість. Позивач також зазначає, що ТОВ «АТБ-маркет» у спірних правовідносинах діяв як добросовісний субєкт господарювання при укладенні угоди про поставку товару та мав за мету настання реальних наслідків, а саме: придбання товару з метою продажу через роздрібну торгівельну мережу. Крім цього, позивач вказує на те, що для проведення податкового обліку купівлі-продажу товарів наявність товарно-транспортних накладних та документів щодо підтвердження якості продукції не є обовязковою. Позивач вважає, що ТОВ «АТБ-маркет» не відповідає за будь-які дії своїх постачальників та дії відповідно постачальників своїх постачальників, у тому числі порушення третіми особами податкового законодавства. Таким чином, на думку позивача, оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 23.03.2011 року №0000022344 прийнято відповідачем без достатніх правових підстав, а отже є незаконним.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала та просила позов задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти позову, просив відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. В обґрунтування заперечень зазначив, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення винесене в межах та у відповідності до вимог чинного законодавства України.

Представник третьої особи в судовому засіданні заперечувала проти позову, просила відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, а також всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовна заява підлягає задоволенню, виходячи із наступного.

З матеріалів справи вбачається, що з 15.02.2011р. по 09.03.2011р. працівниками Дніпропетровської МДПІ проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «АТБ-маркет» (код ЄДРПОУ 30487219) з питань дотримання вимог податкового законодавства України за серпень 2010 року по фінансово-господарським відносинам з ПП «Юст-А» (код ЄДРПОУ 33771081). За результатами документальної позапланової виїзної перевірки був складений акт від 15.03.2011 року №147/234/30487219.

На підставі акту перевірки Дніпропетровською міжрайонною державною податковою інспекцією винесено податкове повідомлення-рішення від 23.03.2011 року №0000022344, яким ТОВ «АТБ-маркет» донараховано податок на додану вартість у сумі 183 266,00 грн., штрафних санкцій 45 816,50 грн., всього 229 082,50 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, не погодившись із зазначеним вище податковим повідомленням-рішенням, позивач оскаржив в адміністративному порядку відповідно до ДПА у Дніпропетровській області та ДПС України, рішеннями яких скарги ТОВ «АТБ-маркет» залишені без задоволення .

Судом встановлено, що відповідач не визнає включення суми сплаченого ПДВ до податкового кредиту відповідно до податкових накладних отриманих ТОВ «АТБ-маркет» від ПП «Юст-А» з підстав того, що вважає договір поставки №25855 от 22.06.2010 року, укладений позивачем з ПП «Юст-А», нікчемним.

Суд не погоджується з висновком відповідача щодо нікчемності правочину, укладеного позивачем з ПП «Юст-А», з огляду на наступне.

У листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11 «Щодо однакового застосування адміністративними судами окремих приписів Податкового кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України» зазначено, що оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Таким чином, судом відхиляються доводи відповідача про те, що правочин укладений позивачем з ПП «Юст-А» є нікчемним через те, що за ланцюгом між попередніми контрагентами ПП «Юст-А» правочини визнані податковим органом нікчемними, оскільки відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Крім того, відповідач не надав суду беззаперечних доказів того, що не виконання контрагентами ПП «Юст-А» своїх договірних зобовязань, мало наслідком безтоварність операцій між позивачем та ПП «Юст-А».

У Листі від 20.07.2010 року № 1112/11/13-10 Вищого адміністративного суду України зазначено, що не є підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку. Також не є підставою для визнання неправомірними операцій платника податків подальше припинення чи анулювання статусу платника податку на додану вартість його контрагента. Усі операції, вчинені контрагентом платника податку до припинення такого контрагента, не можуть автоматично розглядатися як нікчемні правочини в силу самого собою припинення юридичної особи або анулювання її податкового статусу.

Отже, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення позивача права на віднесення сплачених ним у ціні товару відповідних сум податку на додану вартість до податкового кредиту, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо цього та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Крім того, у якості доказів для висновку про порушення ПП «Юст-А» податкового законодавства відповідач посилається на матеріали невиїзних перевірок, в ході яких не досліджувались первинні документи.

З матеріалів справи вбачається, що ТОВ «АТБ-маркет» мало взаємовідносини з ПП «Юст-А» згідно договору поставки №25855 від 22.06.2010 року. ПП «Юст-А» поставило ТОВ «АТБ-маркет» у серпні 2010 року овочі (картопля, цибуля, капуста) на загальну суму 1 099 594,81 грн., в т.ч. ПДВ 183 265,84 грн.

На підтвердження здійснення вказаної операції ПП «Юст-А» було складено та надано на адресу позивача наступні документи, копії яких містяться в матеріалах справи: податкові накладні та видаткові накладні. Розрахунки за придбані товари були здійснені ТОВ «АТБ-маркет» у безготівковій формі, що підтверджується платіжними документами. Сума сплаченого ПДВ включена до складу податкового кредиту за серпень 2010 року ТОВ «АТБ-маркет» реалізувало придбану у ПП «Юст-А» продукцію кінцевому споживачу через мережу роздрібних магазинів, що підтверджується поясненнями позивача та запереченнями відповідача.

Як вбачається з матеріалів справи, на час укладення вищевказаних правочинів позивача з ПП «Юст-А, так і під час його виконання, сторони були належним чином зареєстрованими та були платниками податку на додану вартість, установчі документи контрагента позивача та його свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість не визнані в установленому порядку недійсними.

Суд зазначає, що формування податкового кредиту платником ПДВ здійснюється відповідно до пп.7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», згідно якого податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно із пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків, або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» до складу податкового кредиту підлягають включенню суми сплаченого (нарахованого) податку, що підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами).

Судом встановлено, що на підтвердження факту поставки товарів ПП «Юст-А» виписало на адресу ТОВ «АТБ-маркет» податкові накладні та накладні. Зауваження щодо форми та змісту наданих накладних та податкових накладних з боку відповідача в акті перевірки відсутні та в ході судового розгляду справи також не заявлялись.

Відповідно до ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» товарно-транспортну накладну повинен мати перевізник для предявлення особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки руху. Вказаним законом допускається можливість мати інший встановлений законодавством документ на вантаж, крім товарно-транспортних накладних. Таким документом, в свою чергу є видаткова накладна. Отже, за наявності документів, які підтверджують фактичне отримання позивачем товарів та використання їх у власній господарській діяльності, ненадання такого документу як товарно-транспортна накладна, не може бути єдиною підставою для висновків про відсутність документального підтвердження податкового кредиту та підтвердження реальності здійснення господарських операцій з придбання товару, оскільки відповідною транспортною документацією обовязково мають бути підтверджені витрати з послуг по перевезенню вантажів, а не послуги з придбання ТМЦ.

Крім того, відповідно до умов договору поставки №25855 від 22.06.2010 року та пояснень позивача поставка овочів від ПП «Юст-А» на користь ТОВ «АТБ-маркет» здійснювалася транспортом постачальника на склади ТОВ «АТБ-маркет» (м. Дніпропетровськ, вул. Б.Кротова, 23 та м. Донецьк, вул. Бахметьєва, 46 а). Позивач надав копії пропусків, що виписані службою охорони складів ТОВ «АТБ-маркет», та відомості пропуску постачальників на КПП, в яких зазначено: підприємство-постачальник, час прибуття і вибуття, номерний знак автомобіля, проставлено штамп відповідного складу та підпис особи, що відповідальна за приймання товару, а також журнали реєстрації надходження товару на склади за адресою м. Дніпропетровськ, вул. Б.Кротова, 23 та м. Донецьк, вул. Бахметьєва, 46 а. Наведені документи підтверджують факт надходження овочів на склади ТОВ «АТБ-маркет» від ПП «Юст-А».

Суд вважає необґрунтованим твердження відповідача про те, що позивач не має права на податковий кредит через відсутність документів про якість товарів. Відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Документи про якість товарів не є первинними документами, а також не є зведеними обліковими документами. Чинне податкове законодавство не встановлює документи про якість товарів як обов'язкові для ведення і зберігання з метою їх застосування в податковому та бухгалтерському обліку.

Таким чином, дані обставини свідчать, що ТОВ «АТБ-маркет» мало передбачені Законом України «Про податок на додану вартість» достатні підстави для віднесення суми сплаченого на користь постачальника ПДВ до складу податкового кредиту. У звязку з тим, що позивачем не було порушено вимог податкового законодавства в частині формування податкового кредиту, застосування до нього штрафних санкцій є неправомірним.

Щодо висновку Дніпропетровської МДПІ про порушення позивачем ст.ст. 203, 215, 216, 662, 655 та 656 ЦК України, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» визначені функції податкових органів, а саме: державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані спеціалізовані державні податкові інспекції виконують такі функції: здійснюють контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати податків та зборів; забезпечують облік платників податків, інших платежів, правильність обчислення і своєчасність надходження цих податків, платежів, а також здійснюють реєстрацію фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів; контролюють своєчасність подання платниками податків бухгалтерських звітів і балансів, податкових декларацій, розрахунків та інших документів, пов'язаних з обчисленням податків, інших платежів, а також перевіряють достовірність цих документів щодо правильності визначення об'єктів оподаткування і обчислення податків, інших платежів; забезпечують застосування та своєчасне стягнення сум фінансових санкцій, передбачених цим Законом та іншими законодавчими актами України за порушення податкового законодавства, а також стягнення адміністративних штрафів за порушення податкового законодавства, допущені посадовими особами підприємств, установ, організацій та громадянами; аналізують причини і оцінюють дані про факти порушень податкового законодавства; проводять перевірки фактів приховування і заниження сум податків та зборів (обов'язкових платежів) у порядку, встановленому цим Законом та іншими законами України; за дорученням спеціальних підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю проводять перевірки своєчасності подання та достовірності документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків, інших платежів в порядку, встановленому законом; подають до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна; звертаються до суду в інших випадках, передбачених законом.

Статтею 20 Податкового кодексу України податковим органам надано право, а саме: запрошувати платників податків або їх представників для перевірки правильності нарахування та своєчасності сплати податків та зборів, дотримання вимог іншого законодавства, здійснення контролю за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби; під час проведення, виїзних перевірок отримувати у платників податків (представників платників податків) копії документів (засвідчені підписом платника податків або його посадовою особою та скріплені печаткою (за наявності), що свідчать про порушення вимог податкового законодавства або іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби; перевіряти під час проведення перевірок у платників податків - фізичних осіб, а також у посадових осіб та інших працівників платників податків - юридичних осіб документи, що посвідчують особу; проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом; вимагати від платників податків, що перевіряються в ході перевірок, проведення інвентаризації основних фондів, товарно-матеріальних цінностей, коштів, у тому числі зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, готівки. У разі відмови платника податків (його посадових осіб або осіб, які здійснюють готівкові розрахунки та/або проводять діяльність, що підлягає ліцензуванню та/або патентуванню) від проведення інвентаризації основних фондів, товарно-матеріальних цінностей, коштів (зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, готівки), передбаченої абзацом першим цього пункту, або ненадання для перевірки документів, їх копій (за умови наявності таких документів) застосовуються заходи, передбачені статтею 94 цього Кодексу; для здійснення функцій, визначених податковим законодавством, отримувати безоплатно від платників податків, у тому числі благодійних та інших неприбуткових організацій, у порядку, визначеному цим Кодексом, інформацію, довідки, копії документів (засвідчені підписом платника податків або його посадовою особою та скріплені печаткою (за наявності) про фінансово-господарську діяльність, отримувані доходи, видатки платників податків та іншу інформацію, пов'язану з обчисленням та сплатою податків, дотриманням вимог іншого законодавства, здійснення контролю за яким покладено на органи державної податкової служби, а також фінансову та статистичну звітність, в порядку та на підставах, визначених цим Кодексом; під час проведення перевірок вимагати виготовлення і надання копій первинних документів (засвідчені підписом платника податків або його посадовою особою та скріплені печаткою), які свідчать про порушення податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, та отримувати їх у платників податків у порядку, встановленому цим Кодексом; під час проведення перевірок вивчати та перевіряти первинні документи, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку, інші регістри, фінансову, статистичну звітність, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

3 аналізу вищенаведених норм чинного законодавства України, вбачається, що відповідачу відповідно до покладених на нього функцій та повноважень не надано право щодо встановлення висновків в актах перевірки про нікчемність правочинів, укладених чи неукладених суб'єктами господарювання при перевірці їх господарської діяльності.

Податковим органом в акті перевірки від 15.03.2011 року зроблено висновок про те, що правочини, укладені ТОВ «АТБ-маркет» мають ознаки нікчемності та є нікчемними в силу припису закону, порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства, вчинені удавано з метою ухилення від сплати податків третіх осіб, такі правочини свідчать про відсутність наміру створення правових наслідків, не створюють інших юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, тобто, такі правочини носять фіктивний характер.

Частинами 1 та 5 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 228 ЦК України передбачено: правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, зниження, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Разом з тим, висновок суду стосовно нікчемності правочину має бути викладений у мотивувальній частині судового рішення.

Пленум Верховного Суду України в своїй постанові від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст. 228 ЦК України, є:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Акт перевірки від 15.03.2011 року не тільки не містить посилань про вину позивача, яка виразилася в його намірі порушити публічний порядок, а й не доводить умислу ТОВ «АТБ-маркет» на порушення публічного порядку, не містить посилання і на те, в чому таке порушення полягає.

Статтею 207 ГК України встановлено, що господарське зобовязання, що відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосубєктивності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Статтею 216 ЦК України встановлено, що вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути предявлена будь-якою заінтересованою особою. При цьому до кола таких заінтересованих осіб податкові органи не відносяться. Відповідно до ст. 1 ЦК України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій сторони, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

Статтею 124 Конституції України встановлено, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.

Аналізуючи наведені норми, суд дійшов висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Отже, відповідач, зробивши висновок у акті від 15.03.2011 року про нікчемність правочину, не міг керуватися лише припущеннями щодо фіктивності (нікчемності) укладених договорів, його позиція про те, що ці правочини очевидно суперечить інтересам держави, не підкріплені належними доказами, а саме: рішеннями суду про визнання їх такими або вироком суду відносно посадових осіб позивача, який би свідчив про наявність умислу у діях посадових осіб позивача на порушення публічного порядку.

Згідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частина 1 статті 71 КАС України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а ч. 2 ст. 71 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем у ході судового розгляду справи не доведено правомірність та законність своїх висновків щодо нікчемності правочинів, викладених в акті перевірки від 15.03.2011 року, з урахуванням наданих відповідачу повноважень та у спосіб, що передбачений законодавством України, оскільки податкові органи правом на встановлення нікчемності правочинів не наділені.

Статтями 7, 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що принципами здійснення правосуддя в адміністративній справі є: верховенство права, законність, рівність усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом. Суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та Законів України.

Відповідно до ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та обєктивному дослідженні.

З урахуванням наведеного суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, підтвердженими належними та допустимими доказами, а відтак, такими, що підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить із того, що позивачем при подачі позову до суду понесені судові витрати у вигляді сплати судового збору у сумі 3 грн. 40 коп., що підтверджується квитанцією, а відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Отже, судові витрати, понесені позивачем та підтверджені вищенаведеними належними доказами підлягають стягненню з Державного бюджету України на користь позивача у розмірі 3 грн. 40 коп.

Керуючись статтями 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «АТБ-маркет» до Дніпропетровської міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області, третя особа: Спеціалізована державна податкова інспекція по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську, про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Дніпропетровської міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області від 23.03.2011 року №0000022344.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АТБ-маркет» судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 грн. 40 коп. (три грн. 40 коп.).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі її апеляційного оскарження з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.

Постанову може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд у десятиденний строк з дня отримання копії постанови, виготовленої у повному обсязі.

Повний текст постанови складений 28 листопада 2011 року.

Суддя <(підпис) >

< Список >

< Список >

< Список >О. Д. Коблова

< Текст >