Постанова № 21068953, 30.08.2011, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

30.08.2011< копія >

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 серпня 2011 р. Справа № 2а/0470/7193/11 26 серпня 2011 року Справа № 2а/0470/7193/11 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Кучми К.С. при секретарі Горобець Ю.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Груп»до Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м.Дніпропетровська про скасування податкового повідомлення-рішення, - ВСТАНОВИВ: У червні 2011 року позивач звернувся до адміністративного суду з вищезазначеним позовом. В обґрунтування заявлених вимог послався на те, що на підставі акту від 21 квітня 2011 р. №1011/23-3/32006951 про результати документальної позапланової перевірки фінансово-господарської діяльності з питань дотримання вимог податкового законодавства України з податку на додану вартість ТОВ «AZ Груп» під час здійснення взаємовідносин з TOB «Гранд Гамма», 06.05.2011 року ДПІ у Бабушкінському районі видано податкове повідомлення-рішення №0000182306, згідно з яким TOB «AZ Груп» зобовязано сплатити суму грошового зобовязання в розмірі 9 612 500, 00 грн. 29.04.2011 р. TOB «AZ Груп», не погоджуючись з висновками акту перевірки, подало заперечення на акт до ДПІ у Бабушкінському районі м.Дніпропетровська з вимогою про його відміну у звязку неправильністю та невідповідністю висновків акту дійсним обставинам та нормам чинного в Україні законодавства. Листом відповідача від 06.05.2011 р. №14754/10/23-329 про надання інформації стосовно розгляду заперечення, акт перевірки залишено без змін та видано оскаржуване податкове повідомлення-рішення. 13.05.2011 р. TOB «AZ Груп» звернулось до ДПА в Дніпропетровській області зі скаргою на неправомірні дії ДПІ у Бабушкінському районі м.Дніпропетровська з вимогою про скасування зазначеного податкового повідомлення-рішення. Листом від 20.05.2011 р. № 15356/10/25-008, який надійшов на адресу підприємства 14.06.2011 р., ДПА в Дніпропетровській області повідомило про продовження терміну розгляду скарги TOB «AZ Груп» до 16.07.2011 р.

Позивач вважає, що податкове повідомлення-рішення, видане на підставі акту перевірки, підлягає скасуванню, оскільки висновки акту перевірки, проти яких TOB «AZ Груп» категорично заперечує, не відповідають нормам чинного законодавства та дійсним обставинам, а саме: в висновках акту визначено нормативно-правові акти, які не підлягають застосуванню до існуючого виду правовідносин; висновки акту перевірки щодо безтоварності вчиненої угоди зроблені з порушенням норм чинного законодавства. За таких обставин, позивач просив скасувати податкове повідомлення-рішення від 06 травня 2011 року №0000182306 видане ДПІ у Бабушкінському районі м.Дніпропетровська.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі, на задоволенні позову наполягав.

В судовому засіданні представник відповідача просила в задоволенні позову відмовити посилаючись на необґрунтованість позовних вимог, оскільки невиїзною документальною перевіркою позивача встановлено порушення п.2 ст.215, п.1 ст.227, п.1 ст.234, п.1 ст.494, п.2 ст.495, ч.1 ст.203, 215, 228, 662, 655, 656 ЦК України в частині недодержання в момент вчинення правочину вимог, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними (п.5 ст.203 ЦК України) по правочинах здійснених по ланцюгу з: ТОВ «Гранд Гамма» та в порушення п.п.7.4.5, п.п.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року №168/97-ВР (зі змінами та доповненнями) підприємством у червні 2010 року безпідставно віднесено до складу податкового кредиту суми ПДВ на загальну суму 9 612 500, 00 грн.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи вважає, що адміністративний позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 21 квітня 2011 року працівниками Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м.Дніпропетровська було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку фінансово-господарської діяльності з питань дотримання вимог податкового законодавства України з податку на додану вартість Товариства з обмеженою відповідальністю «AZ Груп», код 32006951 за ЄДРПОУ під час здійснення взаємовідносин з ТОВ «Гранд Гамма», код 37101792 за червень 2010 року за наслідками якої було складено акт №1011/23-3/32006951 від 21 квітня 2011 року.

На підставі акту перевірки було прийнято податкове повідомлення-рішення №0000182306, згідно з яким ТОВ «AZ груп» зобовязано сплатити суму грошового зобовязання в розмірі 9612500, 00 грн.

В судовому засіданні встановлено, що в акті перевірки містяться відомості щодо субєктів господарювання ТОВ «Елфра Дисплей», ТОВ «Е-Восток Україна», господарська діяльність яких ніяким чином не була повязана з діяльністю ТОВ «AZ Груп» ані за період здійснення перевірки, ані за будь-який інший період, також в акті перевірки зазначено «Проведеною перевіркою не виявлено, а підприємством для перевірки не надано документів, які б підтвердили виконання вимог діючого законодавства у сфері оптової торгівлі та виробництва». ТОВ «AZ Груп» було створене в 2002 році як виробниче підприємство, а не торгівельна компанія, і основним напрямком діяльності ТОВ «AZ Груп» згідно до статуту є виробництво пластмас у первинних формах, пластмасових виробів, напівфабрикатів та комплектуючих із полікарбонатних, полімерних, композитних та інших матеріалів. Також в акті перевірки зазначено, що 30 вересня 2010 року змінено стан підприємства з 10 на 23 місцезнаходження не встановлено.

Позивач зазначив, що твердження про відсутність підприємства за місцезнаходженням має базуватись на обґрунтованому рішенні трьох окремих структур, кожна з яких має надати обґрунтоване підтвердження зазначених обставин, які в свою чергу складають досить обємний комплекс заходів щодо підтвердження відомостей про місцезнаходження, зауважив, що відповідач сам спростував своє твердження щодо відсутності за місцезнаходженням підприємства тим, що веде з позивачем переписку за адресою: 49000, м.Дніпропетровськ, вул.Московська, 25А-2. Також позивач не погоджувався з висновками акту перевірки щодо визнання нікчемними правочинів договору №29-2010 від 29 червня 2010 року про передання (відчуження) виключних майнових прав між ТОВ «Гранд Гамма» та ТОВ «AZ Груп» та договору №29/1-2010 від 29 червня 2010 року про передання (відчуження) виключних майнових прав між ТОВ «Гранд Гамма» та ТОВ «AZ Груп».

Так судом встановлено, що на підставу обґрунтування встановлених актом перевірки, відповідач посилається на ст.208 Господарського кодексу України і вказує, що ст.208 ГК України застосовується з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому, враховуючи, що відповідно до ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що повязані з його недійсністю.

У відповідності до частин 2, 3 статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Визнання правочину недійсним судом не вимагається лише у тому випадку, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно статті 228 ЦК України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження обєктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу обєктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших обєктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Тобто, факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.

Крім того, необхідно зазначити, що можливий захист порушеного права шляхом звернення до суду із позовом про визнання нікчемного правочину дійсним стосується лише нікчемних правочинів з дефектом форми та правочинів без необхідного схвалення (параграф 2 глави 16 ЦК України).

Під час розгляду справи не знайшов свого підтвердження висновок податкового органу, зроблений в акті перевірки, про те, що господарські операції позивача з його контрагентами, є нікчемними, згідно статтям 215, 228 ЦК України. Зокрема, відповідачем не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

Крім того, посилання відповідача на частини 1, 5 статтю 203, пп.1, 2 статті 215, статтю 216 Цивільного кодексу є безпідставним, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Відповідно до частин 1, 5 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства та має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно зі ст.204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст.216 ЦК України до моменту визнання правочину недійсним або нікчемним правові наслідки, а саме те, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що повязані з його недійсністю - не настають.

Згідно зі ст.234 ЦК України фіктивний правочин визнається судом недійсним. При цьому фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Угоди, які укладені між позивачем та контрагентами, не визнані судом недійсними і їх недійсність прямо не встановлена законом, у звязку з чим існує презумпція правомірності вказаних правочинів, а також наявність взаємних прав та обовязків сторін за такими угодами.

Суд вважає за необхідне також зазначити, що відповідно до приписів ст.207 Господарського кодексу України господарське зобовязання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосубєктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

З огляду на викладене наведені в акті перевірки порушення не дають право податковому органу вчиняти дії щодо визнання правочинів нікчемними, а є лише підставою, при наявності достатніх доказів, для звернення до суду у встановленому законодавством порядку з вимогою про визнання правочинів недійсними (оспорюваний правочин).

Відобразивши в акті перевірки певні фактичні дані, не можна довести нікчемність правочину, свідчить і думка Верховного суду України, висловлена в Узагальненнях ВСУ під назвою «Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними», доведених листом від 24.12.2008 р. Так у розділі Узагальнень «Правові наслідки не відповідності змісту правочину законодавству» йдеться про зміст правочину, а не факти, що свідчать про його виконання.

З матеріалів справи вбачається, дії вчинені ТОВ «AZ Груп» при укладенні договорів №29-2010 та №29/1-2010 від 29 червня 2010 року про передання (відчуження) виключних майнових прав, були спрямовані на настання реальних подій, що виключає застосування норми ст.234 ЦК України щодо фіктивності правочину: зміст цього правочину не суперечить актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, правочин не був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, а отже не порушує публічний порядок в розумінні ст.ст.203, 228 ЦК України.

Отже, при вчиненні правочину сторони дотримались вимог ст.662 ЦК України, згідно якої продавець зобовязаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу, та одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Позивачем зазначено, що у звязку із нестабільним фінансовим становищем, погіршенням здійснення господарської діяльності підприємства, скороченням обсягів виробництва, що у свою чергу призвело до необхідності продажу виробничого обладнання та скороченням штату працівників, ТОВ «AZ Груп» не здійснило перереєстрацію права власності на придбані обєкти інтелектуальної власності за договором №29-2010 від 29 червня 2010 року про передання виключних майнових прав та договором №29/1-2010 від 29 червня 2010 року про передання виключних майнових прав, проте відповідно до чинного законодавства, відсутність державної реєстрації не є підставою для визнання правочину нікчемним в розумінні ст.203, 215 ЦК України, а є лише правом сторони договору щодо інформування невизначеного кола осіб про передачу права власності на знак.

Відповідно до вимог ст.18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, були внесені до нього, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою. Доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатись на них у спорі як на достовірні крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості. На момент укладення господарсько-правових угод, контрагент «Гранд Гамма» був зареєстрований у встановленому порядку та внесений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців. Перш ніж були укладені вищезазначені договори про передання виключних майнових прав, ДПІ у Бабушкінському районі м.Дніпропетровська було здійснено перевірку контрагента ТОВ «Гранд Гамма» та підтверджено можливість віднесення ТОВ «AZ Груп» сум ПДВ від цих угод до складу податкового кредиту.

Відповідно до ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обовязкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

На підставі первинних документів, на підставі вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства України від 24 травня 1995 року №88 «Про затвердження Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», ТОВ «Гранд Гамма» виписала податкову накладну №26016 від 29 червня 2010 року на загальну суму 33410000, 00 грн., ПДВ 5568333, 33 грн., та податкову накладну №26017 від 29 червня 2010 року на загальну суму 24265000, 00 грн., ПДВ 4044166, 67 грн. та передала ці документи покупцю, як того вимагає чинне в Україні законодавства.

Відповідно до п.1.7 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість», що був чинний на момент здійснення господарських операцій в червні 2010 року, та згідно п.14.1.181 Податкового кодексу України, податковий кредит це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду. Податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку в звітному періоді у звязку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації (п.п.7.4.1 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»). Не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку з операцій поставки товарів (робіт, послуг) на митній території України, не підтвердженими податковими накладними (п.п.7.4.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»).

Відповідно до ст.10 Закону України «Про податок на додану вартість» та статей 1, 4 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку, при цьому такий платник податку несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Виходячи з вищезазначеного, суд приходить висновку, що порушення допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обовязки іншого платника податків. Таким чином, за належного виконання позивачем своїх обовязків щодо сплати податків у відповідності до умов господарських договорів, позивач не повинен відповідати за дії своїх контрагентів, які неналежним чином виконують свої обовязки щодо сплати податків і тим більше через неналежне виконання одним із контрагентів обовязків щодо сплати податків немає жодної підстави для встановлення нечинності договорів.

Відповідно до ст.11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно частин 1, 2 статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Підстав звільнення від доказування сторонами не заявлено, судом не встановлено. Надані позивачем докази та обґрунтування позову доведені в судовому засіданні. Відповідачем не доведено правомірність своїх дій, що стосуються предмету позову. Факти, встановлені судом, та відповідні їм правовідносини підтверджуються наявними та дослідженими в судовому засіданні доказами.

Суд вважає, що висновки акту перевірки від 21 квітня 2011 року №1011/23-3/32006951 не відповідають нормам чинного законодавства та дійсним обставинам, оскільки доказів зворотного представником відповідача суду не надано, а тому слід скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Бабушкінському районі м.Дніпропетровська від 06 травня 2011 року №0000182306.

Відповідно до ст.94 КАС України судові витрати у справі покладаються на сторону, проти якої ухвалена постанова.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.10, 11, 69, 71, 94, 122, 158 - 163, 167 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі від 06 травня 2011 року за № 0000182306.

Стягнути з державного бюджету на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АZ Груп» 3, 4 грн. (три гривні 40 коп.) судового збору.

Постанова суду набирає законної сили відповідно до вимог ст.254 КАС України та може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд в порядку та строки, передбачені ст.186 КАС України.

Повний текст постанови складено 30 серпня 2011 року

Суддя <(підпис) >

< Список >

< Список >

< Список >К.С. Кучма

< Текст >