Постанова № 21019363, 17.01.2012, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.01.12 Справа № 5015/4323/11

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого - суддіЗварич О.В.

суддівЮрченко Я.О.

Якімець Г.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Арма Факторинг” (надалі ТзОВ “Арма Факторинг”) б/н і дати (вх.№ 2453 від 10.11.2011р.)

на рішення Господарського суду Львівської області від 11.10.2011р.

у справі №5015/4323/11

за позовом: ТзОВ “Арма Факторинг”, м. Київ

до відповідача: Закритого акціонерного товариства “Західно-Український Консорціум”(надалі ЗАТ “Західно-Український Консорціум”), м.Львів

простягнення заборгованості в сумі 713360,34грн.,

за участю:

від позивача: ОСОБА_1. - представник (довіреність б/н від 30.12.2011р.);

від відповідача: ОСОБА_2 представник (довіреність б/н від 16.09.2011р.),

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Львівської області від 11.10.2011р. у справі №5015/4323/11 (суддя Левицька Н.Г.) в позові відмовлено повністю.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що грошова сума в розмірі 599153,04грн., яку позивач просить стягнути з відповідача у справі №5015/4323/11 є тією самою і у тому ж розмірі грошовою сумою, у стягнені якої на підставі пункту 1.8. Додаткової угоди № 14 від 02.10.2008р. до Генерального договору факторингу №25-08 Ф від 06.02.2008р. позивачу відмовлено повністю, а пункт 1.8 Додаткової угоди № 14 від 02.10.2008р. визнано нікчемним Рішенням господарського суду Львівської області від 29.07.2009р. у справі №10/140. Укладення будь-яких правочинів, направлених на виконання нікчемного і недійсного правочину суперечить законодавству. Таким чином, укладення сторонами Угоди про врегулювання відносин від 05.11.2009р. та складання Акту звірки взаємних розрахунків станом на 05.11.2009р. між позивачем та відповідачем, не має під собою правової підстави, а відтак, містить ознаки неправомірності, не породжує набуття, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій рішення суду першої інстанції вважає прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного та всебічного зясування обставин справи та без надання належної правової оцінки доказам у справі, просить його скасувати, постановити нове рішення, яким визнати недійсними пункти угоди про врегулювання відносин від 05.11.2009р. та акту звірки взаємних розрахунків від 05.11.2009р., якими виключається відповідальність боржника за несвоєчасне виконання зобовязання; стягнути з ПАТ “Західно-Український Консорціум” на користь ТзОВ “Арма Факторинг” 599153,04 грн. основного боргу, який виник на підставі угоди про врегулювання відносин від 05.11.2009р.; 31755,11 грн. інфляційного збільшення суми боргу; 16595,01 грн. 3% річних від простроченої суми та судові витрати. Зокрема зазначає, що відповідачем порушено зобовязання щодо сплати 599153,04 грн. заборгованості за генеральним договором факторингу № 25-08Ф від 06.02.2008р. Згідно ч.2 п.5 угоди про врегулювання відносин нарахування штрафних санкцій на суму заборгованості не здійснюється. Аналогічну вимогу сторони передбачили в акті звірки взаємних розрахунків від 05.11.2009р. Однак, виходячи з системного аналізу нормативних актів, можна зробити висновок, що вказані пункти не відповідають вимогам діючого законодавства у звязку з чим угода про врегулювання відносин та акт звірки взаємних розрахунків підлягають визнанню частково недійсними.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач вважає оскаржуване рішення місцевого господарського суду законним і обґрунтованим, винесеним з повним, обєктивним дослідженням всіх обставин та доказів у справі у їх сукупності, а апеляційну скаргу не обґрунтованою і заперечує проти неї повністю. Вказує, що за своїм змістом апеляційна скарга є ідентичною змісту позовної заяви у даній справі, а тому жодним чином не вказує на порушення судом першої інстанції норм матеріального та/або процесуального права. Просить залишити рішення господарського суду Львівської області від 11.10.2011р. у справі №5015/4323/11 без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Дослідивши матеріали справи, апеляційну скаргу, відзив на неї та заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду прийшла до висновку про відсутність підстав для скасування рішення господарського суду Львівської області від 11.10.2011р. у справі №5015/4323/11 з огляду на наступне:

Як вбачається з матеріалів справи, 06 лютого 2008р. між ТзОВ “Арма Факторинг” (фактор) та ЗАТ “Західно-Український Консорціум” (клієнт) укладено генеральний договір факторингу № 25/08 Ф, за умовами якого фактор зобовязується передати грошові кошти у розпорядження клієнта за плату, а клієнт зобовязується відступити факторові своє право майбутніх грошових вимог до боржників, найменування та реквізити яких вказуються у додаткових угодах до цього договору, які є його невідємною частиною (надалі боржник/боржники) та здійснювати факторові оплату за користування переданими у розпорядження клієнта грошовими коштами (а.с.7-13).

В п. 4.1 генерального договору факторингу зазначено, що розмір оплати за користування грошовими коштами, переданими фактором у розпорядження клієнтові, та за адміністрування дебіторської заборгованості клієнта визначається у додаткових угодах до цього договору.

02 жовтня 2008 року сторони підписали додаткову угоду № 14 до генерального договору факторингу № 25-08 Ф від 06.02.2008р., за умовами якої клієнт відступає факторові майбутню грошову вимогу до боржника ТзОВ ВКТ «Арго»за грошовими зобов'язаннями, які виникли згідно з договором купівлі-продажу № 04/01-1 від 04.01.2008р. за видатковою накладною № ЗУ-0001446 від 30.07.2008р. (а.с.19-20).

Як вбачається з рішення господарського суду Львівської області від 29.07.2009р. у справі № 10/140 (а.с.21-25), яке вступило в законну силу, у зв'язку з простроченням відповідачем платежів за факторингове фінансування згідно п. 1.8 додаткової угоди № 14 від 02.10.2008р. до генерального договору факторингу № 25-08 Ф від 06.02.2008р., позивач звернувся до місцевого суду з вимогою стягнути з відповідача суму боргу в розмірі 599153,04 грн. Даним рішенням відмовлено повністю в задоволенні позовних вимог ТзОВ “Арма Факторинг”, а також встановлено, що п. 1.8 додаткової угоди № 14, який встановлює клієнту додаткову плату, є нікчемним, а тому не підлягає виконанню.

Матеріалами справи підтверджується факт підписання 05.11.2009р. між позивачем та відповідачем Угоди про врегулювання відносин (а.с.26), згідно якої сторони домовилися про врегулювання відносин стосовно погашення за узгодженим графіком в строк до 31.10.2010р. заборгованості відповідача перед позивачем у сумі 599153,04грн., яка виникла на підставі Генерального договору факторингу № 25-08 Ф від 06.02.2008р. та Додаткової угоди №14 від 02.10.2008р. Крім того, сторони склали та підписали Акт звірки взаємних розрахунків станом на 05.11.2009р. між ТзОВ “Арма Факторинг” та ЗАТ “Західно-Український Консорціум” про заборгованість відповідача на користь позивача у сумі 599153,04грн. (а.с.27).

Підставою звернення позивача до суду з даним позовом слугувало невнесення відповідачем жодного внеску для того, щоб погасити заборгованість.

06.10.2011р. позивач подав до місцевого господарського суду заяву про зменшення та уточнення позовних вимог (а.с.80-85), яка прийнята судом першої інстанції відповідно до ухвали від 06.10.2011р. у даній справі (а.с.93-94).

При винесенні постанови колегія суддів керувалася наступним:

Згідно ч. 2 ст.11 ЦК України, підставами виникнення прав та обовязків, зокрема є договори та інші правочини.

В силу положень ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

У відповідності із ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Згідно ст. 193 ГК України та ст. 526 ЦК України, яка містить аналогічні положення, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Матеріалами справи підтверджується факт укладення між позивачем та відповідачем 06.02.2008р. генерального договору факторингу № 25-08 Ф.

Рішенням господарського суду Львівської області від 29.07.2009р. у справі №10/140, яке вступило в законну силу, відмовлено повністю в задоволенні позовних вимог ТзОВ “Арма Факторинг” про стягнення з ЗАТ “Західно-Український Консорціум” суми боргу в розмірі 599153,04 грн. у зв'язку з простроченням платежів за факторингове фінансування згідно п. 1.8 додаткової угоди № 14 від 02.10.2008р. до генерального договору факторингу № 25-08 Ф від 06.02.2008р. Даним рішенням також встановлено, що п. 1.8 додаткової угоди № 14, який встановлює клієнту додаткову плату, є нікчемним, а тому не підлягає виконанню.

Частиною 2 ст. 35 ГПК України передбачено, що факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Проаналізувавши матеріали справи та вищевказане рішення місцевого господарського суду, судова колегія вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про однакові підстави виникнення та ідентичність суми основного боргу у судових справах № 10/140 та № 5015/4323/11 в розмірі 599153,04 грн.

Колегія суддів констатує, що грошові кошти в розмірі 599153,04грн., які позивач просить стягнути з відповідача у даній справі, є тією самою і у тому ж розмірі грошовою сумою, у стягнені якої на підставі пункту 1.8. Додаткової угоди № 14 від 02.10.2008р. до Генерального договору факторингу №25-08 Ф від 06.02.2008р. позивачу відмовлено повністю, а пункт 1.8 Додаткової угоди № 14 від 02.10.2008р. визнано нікчемним згідно рішення господарського суду Львівської області від 29.07.2009р. у справі №10/140. Відтак, обставини, встановлені вищевказаним судовим рішенням за участю тих самих сторін, не потребують повторного доказування і мають преюдиційне значення при вирішені даної справи.

В силу положень ч.2 ст.215 ЦК нікчемний правочин є недійсним через невідповідність вимогам законодавства.

Відповідно до ч.1 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що повязані з його недійсністю.

Укладення будь-яких правочинів, направлених на виконання нікчемного і недійсного правочину, суперечить законодавству.

Відповідно, на підставі Угоди про врегулювання відносин від 05.11.2009р. та акту звірки взаємних розрахунків станом на 05.11.2009р. у сторін спору не виникло прав і обовязків.

Згідно ч. 1 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право визнати недійсним повністю чи у певній частині повязаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.

В пункту 7 Листа Вищого господарського суду від 14.07.2004 № 01-8/1270 "Про деякі питання, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів України у 2003 р. щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України" вказано, що згідно з вимогами п. 1 ст. 83 ГПК, якщо у вирішенні спору буде встановлено, що зміст договору суперечить чинному законодавству, то господарський суд повинен за власною ініціативою визнати цей договір недійсним повністю або у певній частині

Відповідно до ч. 1 ст. 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Проаналізувавши вищевикладене, колегія суддів вважає правомірним висновок місцевого господарського суду про те, що Угода про врегулювання відносин від 05.11.2009р. є недійсною з моменту її укладення.

З підстав недійсності Угоди про врегулювання відносин від 05.11.2009р., Акт звірки взаємних розрахунків станом на 05.11.2009р., між позивачем та відповідачем не встановлює наявності боргових зобовязань в сумі 599 153,04грн.

За таких обставин колегія суддів прийшла до висновку про те, що суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача боргу в сумі 599153,04грн., 31755,11грн. інфляційного збільшення суми боргу, 46307,14грн. пені та 16595,01грн. - 3% річних від простроченої суми.

Статтею 32 ГПК України встановлено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Всупереч вимог ст. 33 ГПК України позивачем не було надано суду доказів, які б підтвердили правомірність заявлених вимог.

З огляду на вищевказане, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення місцевого господарського суду прийняте у відповідності до норм матеріального та процесуального права, тому його слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись, ст. ст. 43, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ :

1.Рішення господарського суду Львівської області від 11.10.2011р. у справі №5015/4323/11 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

2.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку згідно з Розділом ХІІ-1 ГПК України.

3.Справу повернути в господарський суд Львівської області.

Головуючий суддяЗварич О.В.

судді Юрченко Я.О.

Якімець Г.Г.