Ухвала суду № 21009294, 10.01.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 січня 2012 року м. КиївК-16450/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді-доповідача Голубєвої Г.К.

СуддівКарася О.В.

Рибченка А.О.

Федорова М.О.

Шипуліної Т.М.

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Біловодської міжрайонної державної податкової інспекції в Луганській області

на ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 29.10.2009 року

та постанову Луганського окружного адміністративного суду від 21.07.2009 року

по справі № 2а-17173/09/1270

за позовом Кредитної спілки «Мілове-кредит»

до Біловодської міжрайонної державної податкової інспекції в Луганській області

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

У січні 2009 року КС «Мілове-кредит» звернулась до суду з позовною заявою до Біловодської міжрайонної державної податкової інспекції в Луганській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення №0001321701/0 від 27.10.2008 року про донарахування зобовязання з податку на додану вартість.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 21.07.2009 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 29.10.2009 року у даній справі позов задоволено та визнано недійсним спірне податкове повідомлення-рішення з мотивів безпідставності його прийняття.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким повністю відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального права та без належного врахування всіх обставин справи.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, за результатами проведеної виїзної планової перевірки позивача з питання правильності обчислення, повноти і сплати до бюджету податку з доходів фізичних осіб за період з 01.07.2006 року по 30.06.2008 року, складено акт складено акт від 18.11.2008 року № 7/17-25870009, в якому зазначено порушення пп. 9.2.3 п. 9.2 ст. 9, пп. 8.1.4, пп. 8.1.1 п. 8.1 ст. 8 Закону України від 22.05.2003 року № 889-IV «Про податок з доходів фізичних осіб»(далі Закон № 889-IV) в частині виплати доходів фізичним особам членам кредитного союзу без утримання та перерахування податку з доходів фізичних осіб, що спричинило заниження податку з доходів фізичних осіб за 2007 рік на суму 6000 грн., в 2008 році на суму 2250 грн.

На підставі результатів вказаної перевірки, відповідачем прийнято спірне податкове повідомлення-рішення згідно з підпунктом «б»підпункту 4.2.2 статті 4, п.п.17.1.9 пункту 17.1 статті 17 Закону України від 21.12.2000 року №2181-III "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (далі Закон №2181-III).

Відповідно до ст. 1 Закону України “Про кредитні спілки” кредитна спілка - це неприбуткова організація, заснована фізичними особами, професійними спілками, їх обєднаннями на кооперативних засадах з метою задоволення потреб її членів у взаємному кредитуванні та наданні фінансових послуг за рахунок обєднаних грошових внесків членів кредитної спілки. Кредитна спілка є фінансовою установою, виключним видом діяльності якої є надання фінансових послуг, передбачених цим Законом.

Згідно ч. 1 ст. 23 вказаного Закону внески (вклади) членів кредитної спілки на депозитні рахунки, а також нарахована на такі кошти та пайові внески плата (проценти) належать членам кредитної спілки на праві приватної власності.

Відповідно до абзацу 1 ч. 2, ч. 3 ст. 21 цього Закону кредитна спілка має право самостійно встановлювати розмір плати (процентів), яка розподіляється на пайові членські внески та нараховується на внески (вклади), що знаходяться на депозитних рахунках членів кредитної спілки; нерозподілений доход, що залишається у розпорядженні кредитної спілки за підсумками фінансового року, розподіляється за рішенням загальних зборів, у тому числі між членами кредитної спілки, пропорційно розміру їх пайових внесків у вигляді відсотків (процентів).

Суди попередніх інстанцій вірно зазначили, що вказаний Закон визначає поняття відсотків як платню, яка нарахована позивачем на пайові внески.

Згідно пп. 9.2.3 п. 9.2 ст. 9 Закону № 889-IV оподаткування процентів (у тому числі дисконтних доходів), сплачених (нарахованих) з інших підстав, ніж зазначені у підпункті 9.2.1 цього пункту, здійснюється у загальному порядку, встановленому цим Законом для доходів, що кінцево оподатковуються при їх виплаті, за ставкою, визначеною у пункті 7.1 статті 7 цього Закону.

Відповідно до пп. 9.2.1 п. 9.2 ст. 9 цього Закону податковим агентом платника податку при нарахуванні (сплаті) на його користь доходів, визначених у пункті 7.2 статті 7 цього Закону, є особа, яка здійснює таке нарахування (сплату).

Згідно абзацу 3 п. 7.2 ст. 7 цього Закону ставка податку становить 5 відсотків від обєкта оподаткування, нарахованого податковим агентом, як процент на вклад (внесок) до кредитної спілки, створеної відповідно до закону.

Таким чином, суди попередніх інстанцій вірно зазначили, що правильність нарахування прибуткового податку (податку з доходів фізичних осіб) для такого виду податкового агента, як кредитна спілка регламентується нормою підпункту 9.2.1, а не положенням підпункту 9.2.3 Закону № 889-IV, яким керувався відповідач при прийнятті рішень.

За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 КАС України, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення позову.

Відповідно до п. 3 ст. 2201 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами попередніх інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Біловодської міжрайонної державної податкової інспекції в Луганській області відхилити.

Ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 29.10.2009 року та постанову Луганського окружного адміністративного суду від 21.07.2009 року по справі № 2а-17173/09/1270 залишити без змін.

Справу повернути до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий підписГолубєва Г.К.

Судді підписКарась О.В.

підписРибченко А.О.

підписФедоров М.О.

підписШипуліна Т.М. Суддя Г.К. Голубєва