Постанова № 20993253, 19.01.2012, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

"19" січня 2012 р. Справа № 5004/1641/11

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий суддя Петухов М.Г.

суддя Василишин А.Р. , суддя Маціщук А.В.

за участю представників сторін:

позивача - Надірова Р.М.

відповідача - Пасічник О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", м. Київ

на рішення господарського суду Волинської області від 01.11.2011 р.

у справі № 5004/1641/11 (суддя Костюк С.В.)

за позовом Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", м. Київ

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Східноєвропейська теплоелектрогенеруюча компанія", м. Луцьк

про стягнення в сумі 1 754 882,07 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Волинської області від 01.11.2011 р. у справі №5004/1641/11 припинено провадження у справі на суму 1374011,51 грн. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Східноєвропейська теплоелектрогенеруюча компанія" в користь Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" 275423,42 грн., з них 207807, 38 грн. - інфляційних втрат, 67616,04 грн. - 3% річних, а також 16494,35 грн. витрат на оплату державного мита та 221,82 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В задоволенні позову в частині стягнення пені в сумі 105 447,14 грн. відмовлено.

Приймаючи вищезазначене рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що між сторонами виникли договірні правовідносини на підставі укладеного 08.10.2009 р. договору поставки природного газу №06/09-1694Р між ДК "Газ України" (Постачальник) та ТзОВ "Енергетична компанія Луцьктеплоенерго" (згідно протоколу зборів учасників від 21.12.2009р. №8/09 змінено назву на ТзОВ "Енергетична компанія Луцьктеплоенерго") (Покупець).

На виконання умов укладеного договору Постачальник передав Покупцеві протягом листопада-грудня 2009 року природного газу на загальну суму 1374011,51 грн., що підтверджується актами прийому-передачі природного газу від 30.11.2009р. та 31.12.2009р.

Судом першої інстанції було встановлено, що заборгованість на момент розгляду справи складає 1374011,15 грн., що не заперечується відповідачем.

При цьому, судом було враховано положення Закону України від 12.05.2011р. №3319-VI "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію", який набрав чинності з 06.06.2011р. (надалі Закон №3319-VI).

Постановою Кабінету Міністрів України від 08.08.2011р. №894 на виконання вказаного вище Закону №3319-VI затверджено Порядок списання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію (надалі Порядок №894).

Судом першої інстанці було прийнято до уваги положення Порядку №894, згідно п. 6 якого визначено, що для списання заборгованості кожен учасник процедури списання утворює комісію з питань списання заборгованості, до складу якої обов’язково входить керівник такого учасника як голова комісії та головний бухгалтер і яка визначає обсяг заборгованості, що підлягає списанню, у розрізі контрагентів.

На виконання вказаних вимог закону, наказом ТзОВ "Східноєвропейська теплоелектрогенеруюча компанія" №26/1 було створено комісію для інвентаризації розрахунків з позивачем та списання заборгованості. Вказаною комісією було складено протокол від 18.10.2011р. про списання заборгованості перед ДК "Газ України "НАК "Нафтогаз" за спожитий природний газ в розрізі укладених договорів.

Вирішуючи спірні правовідносини, судом першої інстанції було встановлено, що факт списання заборгованості за природний газ в сумі 1374011,51 грн. проведений відповідачем у відповідності до Порядку №894 та підтверджений належними доказами у справі.

Враховуючи вказане та виходячи з положень п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України, місцевий суд дійшов до висновку, що провадження в даній частині позову (щодо стягнення в сумі 1374011,51 грн.) підлягає припиненню із-за відсутності предмету спору.

Приймаючи до уваги положення ч. 2 ст. 625 ЦК України, господарський суд дійшов до висновку, що вимоги в частині стягнення інфляційних та відсотків річних, нарахованих на заборгованість, є правомірними, а тому підлягають до задоволення.

Разом з тим, місцевий суд відмовив у задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені в сумі 105447,14 грн. за період з 12.02.2011р. по 12.08.2011р.

В обгрунтування такого висновку місцевий суд вказує, що зазначена пеня нарахована без врахування положень п. 6 ст. 232 ГК України, відповідно до якого нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано. Як слідує з розрахунку позивача пеня нарахована на заборгованість в сумі 800188,43 грн., яка виникла з грудня 2009р. та заборгованість в сумі 573823,08 грн., що виникла з січня 2010р.

Не погоджуючись із винесеним рішенням суду першої інстанції, позивач - Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" звернулась до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Волинської області від 31.10.2011 року у справі №5004/1641/11 в частині відмови у стягненні пені та прийняти нове рішення, яким задоволити позовні вимоги ДК "Газ України" в частинні стягнення пені у повному обсязі.

Апелянт вважає, що рішення господарського суду в частині відмови у стягненні пені є незаконним та таким, що прийнято з порушенням норм матеріального права.

На підтвердження своїх доводів скаржник вказує наступне.

У відповідності до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається (ст. 525 ЦК України).

8 жовтня 2009 року між ДК «Газ України»(Постачальник/Позивач) та ТОВ «Східноєвропейська теплоелектрогенеруюча компанія»(Покупець/Відповідач) був укладений договір поставки природного газу № 06/09-1694 Р. Вказаний договір не визнано недійсним у встановленому порядку повністю або частково.

Відповідно до ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до вимог ст. 548 ЦК України та п.6.1. Договору сторони встановили, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується неустойкою (пенею).

Згідно п. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 6.2 вказаного Договору сторони погодили, що неустойка нараховується постачальником протягом шести місяців, що передують моменту звернення з позовом.

Оскільки сторони вільні у визначенні умов договору, то вони мають повне право визначити порядок та термін, протягом якого здійснюється нарахування пені, що і було зроблено сторонами.

Скаржник звертає увагу, що згідно положень ст. 232 ГК України, ст.ст. 258, 259, 546, 548 ЦК України та п.п.6.1., 6.2. Договору позивачем був зроблений обґрунтований розрахунок пені протягом шести місяців, що передують моменту звернення з позовом.

Окрім того, апелянт наголошує на тому, що п.6.3. Договору № 06/09-1694 Р від 08.10.09р. сторони встановили, що строк позовної давності по даному договору та стягненню неустойки встановлюється тривалістю у 3 (три) роки.

Стаття 259 ЦК України передбачає, що позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Враховуючи вказане, скаржник зазначає, що сторони, керуючись правом, наданим ст. 259 ЦК України, збільшили за погодженням сторін тривалість позовної давності щодо стягнення неустойки до 3 років. Вищевказана норма не містить обмежень щодо зміни спеціального строку позовної давності. Єдиним обмеженням щодо встановленої законом позовної давності, що містить вказана норма, є те, що позовна давність не може бути скорочена за домовленістю сторін.

Враховуючи вищенаведені аргументи на підтвердження своєї правової позиції, апелянт рахує, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні пені є неправомірним, а тому останнє в цій частині слід скасувати.

В свою чергу, від відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Східноєвропейська теплоелектрогенеруюча компанія" надійшов відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому просить рішення господарського суду Волинської області від 1 листопада 2011 року по справі № 5004/1641/11 щодо відмови в стягненні пені залишити без змін, а апеляційну скаргу ДК «Газ України»НАК «Нафтогаз України»- без задоволення.

На спростування доводів, викладених в апеляційній скарзі, відповідач вказує наступне.

Згідно пункту 5.1. укладеного Договору, покупець проводить остаточний розрахунок за фактичні об'єми спожитого газу протягом трьох банківських днів з моменту підписання Актів приймання-передачі.

Акти приймання-передачі природного газу були підписані 30.11.2009 року та 31.12.2009 року. Відповідно термін сплати відповідачем за спожитий природний газ закінчився 05.12.2009 року та 06.01.2010 року.

Відповідач вважає, що позивач в своєму розрахунку проводить нарахування штрафних санкцій з порушенням норм чинного законодавства України.

У відповідності до статтей 610 та 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, в тому числі сплата неустойки.

Згідно статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, в силу ст.216, ч.1 ст. 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності у вигляді застосування господарських санкцій є вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання. Одним з видів господарських санкцій, згідно ч. 2 ст.217 ГК України, є штрафні санкції.

Згідно ст.230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Отже, відповідальність сторони в господарському зобов'язанні настає лише в разі його порушення такою стороною.

Відповідно до частини 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідач звертає увагу, що апелянт зазначив, що ним нараховано пеню згідно пункту 6.2. Договору поставки природного газу № 06О9-1694Р від 08.10.2009 року, який вказує, що неустойка нараховується постачальником за шість місяців, що передують моменту звернення з претензією або позовом.

Проте згідно статті 259 Цивільного кодексу України сторони мають право за взаємною домовленістю збільшувати позовну давність, яка встановлена законом, а не визначати початок перебігу позовної давності, що врегульовано ст. 261 Цивільного кодексу України, за якою перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Частина 2 статті 260 Цивільного кодексу України вказує, що порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін.

Відповідач рахує, що на підставі вищевикладених норм чинного законодавства ДК „Газ України" НАК "Нафтогаз України" вправі був нарахувати пеню на суму боргу за листопад 2009 року - 800 188,43 грн. (термін сплати відповідно становить до 05 грудня 2009 року) з 06 грудня 2009 року по 05 червня 2010 року, а на суму боргу за грудень 2009 року - 573 823,08 грн. (термін сплати відповідно становить до 06 січня 2010 року) з 07 січня 2010 року по 06 липня 2010 року.

Разом з тим, відповідач вказує на те, що в розрахунку пені, наданому позивачем, штрафні санкції нараховані за період з 12.02.2011 року по 12.08.2011 року.

З огляду на вказане, відповідач рахує, що судом цілком правомірно було відмовлено позивачу в стягненні пені, виходячи з позовних вимог, за період з 12 лютого 2011 року по 12 серпня 2011 року.

Враховувуючи викладене вище, відповідач просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

19 січня 2012 року в судовому засіданні Рівненського апеляційного господарського суду скаржник підтримав доводи, наведені в апеляційній скарзі, вважає, що судом першої інстанції при винесенні даного рішення було порушено норми матеріального права. У зв'язку із зазначеним, рахує, що рішення господарського суду Волинської області від 01.11.2011 р. у справі №5004/1641/11 в частині відмови у стягненні пені слід скасувати, а позовні вимоги в цій частині задоволити в повному обсязі.

Представник відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Східноєвропейська теплоелектрогенеруюча компанія" в судовому засіданні заявив, що з доводами апелянта не погоджується, вважає їх безпідставними, а оскаржуване рішення таким, що відповідає встановленим обставинам справи та нормам закону. З огляду на зазначене, просить суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задоволити, а рішення суду першої інстанції скасувати в частині відмови у стягненні пені, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що 08.10.2009р. між ДК "Газ України" (Постачальник) та ТзОВ "Енергетична компанія Луцьктеплоенерго" (згідно протоколу зборів учасників від 21.12.2009р. №8/09 змінено назву на ТзОВ "Енергетична компанія Луцьктеплоенерго") (Покупець) було укладено договір поставки природного газу №06/09-1694Р (далі по тексту - Договір, а.с. 12-13).

Згідно п. 1.1. Договору постачальник зобов'язується передати у власність покупцю природний газ, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити газ на умовах цього Договору.

Згідно п. 2.1 Договору оплата за газ здійснюється Покупцем виключно грошовими коштами шляхом перерахування на рахунок Постачальника протягом 3-х банківських днів з дати підписання актів приймання - передачі природного газу.

У відповідності до п. 3.1. вказаного договору приймання-передача газу, переданого постачальником покупцеві, оформляється актами приймання-передачі газу, які підписуються уповноваженими представниками постачальника та покупця.

На підставі укладеного договору постачальник передав покупцю протягом листопада-грудня 2009 року природного газу на загальну суму 1374011,51 грн. Даний факт підтверджується актами прийому-передачі природного газу від 30.11.2009р. та 31.12.2009р. (а. с. 15-16).

Вирішуючи спірні правовідносини, суд апеляційної інстанції враховує наступні положення діячого законодавства.

У відповідності до положень ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 даної статті визначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ч.1 ст. 692 Цивільного кодексу України).

Всупереч наведеним вище положенням чинного законодавства та умовам Договору, відповідач не провів оплати за отриманий природний газ.

У зв'язку з цим, заборгованість на момент розгляду справи в суді першої інстанції складає 1374011,15 грн., яка не заперечується відповідачем.

Водночас, з 06.06.2011р. набрав чинності Закон України від 12.05.2011р. №3319-VI "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію"(надалі Закон №3319-VI)

Пунктом 2.1 ст. 2 Закону України від 12.05.2011р. №3319-VI "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію", який набрав чинності 06.06.2011р., визначено, що підлягають списанню: заборгованість за природний газ (у тому числі реструктуризована) підприємств, що виробляють, транспортують та постачають теплову енергію, у тому числі ліквідованих підприємств, суб’єктів господарювання , що здійснюють постачання природного газу з регульованим тарифом, Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" та її дочірніх підприємств ДК " Нафтогаз України ", ДК "Укртрансгаз", ДК "Укргазвидобування", ДАТ "Чорноморнафтогаз", що обліковуються станом на 1 січня 2010р. і не сплачена станом на дату набранням чинності цим Законом (пункт 2.1.1); заборгованість (у тому числі встановлена судовими рішеннями) з пені, штрафних та фінансових санкцій ( три відсотки річних та індекс інфляції), які нараховані підприємствам, визначеним у статті 1 цього Закону, на заборгованість за природний газ, спожитий ними у період з 1 січня 1997 року по 1 січня 2011р., і не сплачена станом на дату набрання чинності цим Законом (пункт 2.2.).

Постановою Кабінету Міністрів України від 08.08.2011р. №894 на виконання Закону №3319-VI затверджено Порядок списання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію.

Згідно п. 6 вказаного вище Порядку №894 для списання заборгованості кожен учасник процедури списання утворює комісію з питань списання заборгованості, до складу якої обов’язково входить керівник такого учасника як голова комісії та головний бухгалтер і яка визначає обсяг заборгованості, що підлягає списанню, у розрізі контрагентів.

Списання заборгованості проводиться на підставі протоколів зазначеної комісії, затверджених її головою. Датою списання заборгованості є дата затвердження протоколу.

Матеріалами справи підтверджується (а.с. 40), що 19.09.2011р. наказом ТзОВ "Східноєвропейська теплоелектрогенеруюча компанія" №26/1 створено комісію для інвентаризації розрахунків з позивачем та списання заборгованості .

Пунктом 2 вказаного наказу визначено провести інвентаризацію розрахунків станом на 04.06.2011 року - дату набрання чинності Закону України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію", з врахуванням вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та Інструкції по інвентаризації основних засобів, наматеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів та розрахунків, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 11 серпня 1994 року № 69 в період з 20.09.2011 року по 22.09.2011 року.

Утвореною комісію для інвентаризації розрахунків з позивачем та списання заборгованості було складено протокол від 18.10.2011р. про списання заборгованості перед ДК "Газ України "НАК "Нафтогаз" за спожитий природний газ по договору №06/09-1694р від 08.10.2009р. (а.с. 51), яким було встановлено, що списанню підлягає заборгованість в сумі 1 374 011, 51 грн.

Згідно пункту 8 Порядку №894 учасники процедури списання подають протягом 10 днів після затвердження зазначеного в пункті 6 Порядку протоколу, але не пізніше 31 грудня 2011р. кредиторам інформацію про суми списаної заборгованості (основної суми заборгованості пені, штрафних та фінансових санкцій) в розрізі договорів щодо постачання природного газу, а також видів заборгованості.

На виконання вказаного пункту 19 жовтня 2011р. ТзОВ "Східноєвропейська теплоелектрогенеруюча" направила позивачу інформацію про суму списаної заборгованості згідно протоколу та акту інвентаризації №04, в тому числі і договору №06/09-1694 від 08.10.2009р.

Відповідач також повідомив позивача про те, що згідно п.п. 11.11 п. 11 Інструкції по інвентаризації основних засобів, наматеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів та розрахунків, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 11 серпня 1994 року № 69, підприємства зобов'язані протягом десяти днів з дня отримання актів звірок підтвердити заборгованість або заявити свої заперечення. Проте, протягом вказаного терміну від позивача не надходили заперечення щодо сум заборгованостей.

Таким чином, суд апеляційної інстанції, враховуючи, що факт списання заборгованості за природний газ в сумі 1374011,51 грн. проведений відповідачем у відповідності до Порядку №894 та підтверджений належними доказами у справі, погоджується із висновком місцевого суду щодо того, що провадження в даній частині позову підлягає припиненню із-за відсутності предмету спору (п. 1-1 ст. 80 ГПК України).

Разом з тим, судом першої інстанції правомірно задоволено позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат в розмірі 207 807, 38 грн. та 67616, 04 грн. - 3% відсотків річних, нарахованих на заборгованість на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України. При цьому, скаржником в цій частині рішення місцевого господарського суду не оскаржується.

З приводу рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні пені в сумі 105447,14грн., апеляційний господарський суд вважає, що висновок місцевого суду в цій частині є таким, що не грунтуэться на нормах закону та укладеного мыж сторонами договору.

У відповідності до ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

У відповідності до ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та закону, інших правових актів законодавства.

Згідно статті 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

Згідно ч. 1 ст. 548 ЦК України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Відповідно до п. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 6.1. Договору № 06/09-1694 Р від 08.10.09 р. сторони встановили, що в разі неоплати або несвоєчасної оплати за газ у строки, зазначені у п. 5.1. цього Договору, покупець сплачує на користь постачальника, крім суми заборгованості за весь час прострочення, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період за який сплачується пеня, від суми прострочення платежу, за кожен день прострочення платежу.

Згідно п. 6.2. неустойка нараховується постачильником протягом шести місяців, що передують моменту звернення з позовом.

Сторони домовилися, що строк позовної давності по даному договору та стягненню неустойки встановлюється тривалістю у 3 (три) роки (п. 6.3. Договору).

Таким чином, виходячи з положень ст. 232 ГК України ст.ст. 258, 259, 546, 548, ЦК України та п.п.6.1., 6.2. Договору позивачем був зроблений обгрунтований розрахунок пені протягом шести місяців, що передують моменту звернення з позовом до суду.

Стаття 259 ЦК України передбачає, що позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Отже, сторони користуючись правом, наданим ст. 232 ГК України та ст. 259 ЦК України змінили порядок нарахування штрафної санкції, а не позовної давності, як вказує відповідач, та збільшили за погодженням сторін, тривалість позовної давності щодо стягнення неустойки до 3 років. Вищевказана норма не містить обмежень щодо зміни спеціального строку позовної давності.

Посилання відповідача на те, що сторонами порушено ч.2 ст. 260 ЦК України, згідно якої початок перебігу позовної давності не може бути змінено за домовленістю сторін не грунтується на законі, оскільки відповідач помилково ототожнює позовну давність, застосування якої регулюється Главою 19 ЦК України, з порядком застосування штрафних санкції, який регулюється Главою 26 ГК України, так як це є два різних правових інститути, тому згідно ч. 6 ст. 232 ГК України, сторони мають право на власний розсуд врегульовувати порядок нарахування штрафних санкцій, стягнення яких в судовому порядку має бути проведено з дотриманням положень про позовну давність, які в даному випадку позивачем не порушені.

З огляду на вказані вище норми закону та встановлені обставини справи слідує, що позовні вимоги в частині стягнення пені в сумі 105 447, 14 грн. є обгрунтованими, заявлені у відповідності до вимог чинного законодавства, а тому підлягають до задоволення в цій частині.

Підсумовуючи викладене вище, суд апеляційної інстанції вказує на те, що місцевим господарським судом при винесенні оскаржуваного рішення було проігноровано та неправильно застосовано вказані вище норми матеріального права, а також допущено невідповідність висновків викладених у рішенні суду, обставинам справи.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 104 ГПК україни, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

З урахуванням викладеного, судова колегія вважає, що доводи апелянта в частині стягнення з відповідача пені в сумі 105 447,14 грн. є цілком обгрунтованими, підтверджуються встановленими обставинами справи та відповідними нормами закону, в зв'язку з чим рішення господарського суду Волинської області від 01.11.2011 р. у справі №5004/1641/11 в частині відмови у стягненні пені слід скасувати та прийняти в цій частині нове рішення, яким задоволити позовні вимоги Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" щодо стягнення пені в розмірі 105 447,14 грн.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103-105 ГПК України, Рівненський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" задоволити.

2. Рішення господарського суду Волинської області від 01.11.2011 р. у справі №5004/1641/11 в частині відмови у позові про стягнення пені в сумі 105 447 грн. 14 коп. скасувати.

Прийняти в цій частині нове рішення. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Східноєвропейська теплоелектрогенеруюча компанія" (43023 м.Луцьк, вул.Карбишева, 2, код 32964103) на користь Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (04116 м.Київ, вул.Шолуденка, 1, код 31301827) - 105 447 грн. 14 коп. пені, 1054 грн. 47 коп. державного мита за подання позовної заяви та 1055 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

В решті рішення залишити без змін.

3. Господарському суду Волинської області видати відповідний наказ.

4. Справу №5004/1641/11 направити в господарськийсуд Волинської області.

Головуючий суддя Петухов М.Г.

Суддя Василишин А.Р.

Суддя Маціщук А.В.

01-12/879/12 879/12