Рішення № 20992678, 17.01.2012, Господарський суд Чернівецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" січня 2012 р. Справа № 5027/1387/2011

(5002-8/5035-2011). За позовом приватного підприємства “МГК-БУТ”, м. Севастополь до товариства з обмеженою відповідальністю “Стройкомплекс”, м. Чернівці

про стягнення боргу в сумі 18848,72 грн.

Суддя Т.І. Ковальчук

Представники:

Позивача не зявився

Відповідача не зявився

СУТЬ СПОРУ:

Ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від 14.11.2011 р. порушено провадження у справі № 5002-8/5035-2011 за позовом приватного підприємства “МГК-БУТ” до товариства з обмеженою відповідальністю “Стройкомплекс” про стягнення боргу по розрахунках за договором поставки в сумі 18848,72 грн., у тому числі 16543,26 грн. основного боргу, 1575,91 грн. пені, 173,70 грн. інфляційних та 555,85 грн. 0,1% за користування чужими коштами.

Ухвалою господарського суду АР Крим від 06.12.2011 р. справу № 5002-8/5035-2011 передано за територіальною підсудністю до господарського суду Чернівецької області у звязку з тим, що згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців відповідач ТОВ “Стройкомплекс” зареєстрований у м. Чернівці, вул. Руська, 129А.

Ухвалою від 21.12.2011 р. справу призначено до розгляду в судовому засіданні на 29.12.2011 р. за участю представників сторін, позивача зобовязано надати додаткові документи, необхідні для розгляду справи, відповідача зобовязано надати відзив на позов та докази на його обгрунтування.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що згідно з договором поставки товару № 16 від 26.11.2010 р. позивач поставив відповідачеві по видаткових накладних будівельні матеріали на загальну суму 28743,26 грн., за який відповідач розрахувався частково в сумі 12200 грн., решту боргу в сумі 16543,26 грн. не сплачує, у звязку з чим йому нараховано інфляційні, пеню і проценти, обумовлені договором поставки.

Ухвалою від 29.12.2011 р. розгляд справи в судовому засіданні відкладено на 17.01.2012 р.

Після відкладення розгляду справи представник позивача в судове засідання 17.01.2012 р. не зявився, надіслав клопотання про долучення до справи витребуваних документів та розгляд справи за відсутності його представника.

Відзиву на позов відповідач не надав, представник відповідача в судове засідання не зявився, причини неявки не повідомив. Зазначені обставини не перешкоджають розгляду справи, оскільки всіх викликаних до суду осіб належним чином повідомлено про місце, дату і час судового засідання.

З урахуванням викладеного суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами у відповідності до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши в судовому засіданні 17.01.2012 р. матеріали справи, встановивши фактичні обставини справи, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, що регулює спірні правовідносини між сторонами, суд встановив наступне.

26 листопада 2010 р. між позивачем і відповідачем було укладено договір поставки товару № 16, згідно якого позивач (за текстом договору Постачальник) зобовязався передавати відповідачеві (за текстом договору Покупець), а відповідач зобовязався приймати товар і оплачувати його вартість на умовах, визначених даним договором (а.с. 17). Кількість і ціна поставленої продукції визначаються в рахунках-фактурах та /або видаткових накладних.

У доданій до позовної заяви копії договору поставки товару № 16 від 26.11.2010 р. строк дії зазначеного договору визначено до 31.08.2010 р. (п. 1.3).

На вимогу суду позивачем надіслано оригінал вказаного договору поставки, який було оглянуто в судовому засіданні 17.01.2012 р. та зроблено його копію, засвідчену судом (а.с. 52).

В оригіналі договору строк його дії у п. 1.3 виправлено до 31.08.2011 р.

Враховуючи дату укладення договору 26.11.2010 р. (тобто після 31.08.2010 р.), відсутність заперечень відповідача щодо існування правовідносин поставки з позивачем за вказаним договором, наявність між позивачем і відповідачем правочинів з поставки в період після 26.11.2010 р., суд виходить з того, що кінцевою датою дії строку договору є саме 31.08.2011 р., а не 31.08.2010 р., як відображено у невиправленій копії договору.

Як видно з матеріалів справи, позивач у лютому-березні 2011 року поставив відповідачеві будівельні матеріали на загальну суму 28743,26 грн., а саме:

1) по видатковій накладній № РН-0000023 від 02.02.2011 р.на суму 2200,00 грн. (а.с. 23),

2) по видатковій накладній № РН-0000010 від 04.02.2011 р. на суму 11898,65 грн. (рахунок-фактура № СФ-000010 від 21.01.2011 р., довіреність на одержання товарно-матеріальних цінностей № 292 від 21.01.2011 р. а.с. 12,13,14),

3) по видатковій накладній № РН-000019 від 01.03.2011 р. на суму 9451,06 грн. (рахунок-фактура № СФ-0000019 від 25.01.2011 р., довіреність на одержання товарно-матеріальних цінностей № 322 від 01.03.2011 р., а.с. 9,15,16),

4) по видатковій накладній № РН-000025 від 01.03.2011 р. на суму 5193,55 грн. (рахунок-фактура № 0000025 від 04.02.2011 р., а.с.8,10).

Оглядом наданих позивачем на вимогу суду оригіналів зазначених видаткових накладних суд переконався, що вони містять всі необхідні реквізити, одержання товару підтверджується підписом представника відповідача, який скріплений печаткою підприємства.

З банківських виписок видно, що вартість товару на суму 2200,00 грн. по видатковій накладній № РН-0000023 від 02.02.2011 р. відповідачем оплачена 02.02.2011 р., вартість товару на суму 11898,65 грн. по видатковій накладній № РН-0000010 від 04.02.2011 р. відповідачем оплачена 04.02.2011 року частково в сумі 10000 грн. (а.с.)

Відтак, заборгованість відповідача перед позивачем по оплаті поставленого по зазначених вище видаткових накладних товару складає 16543,26 грн. (28743,26 грн. 12200 грн.) Одержання відповідачем товару на загальну суму 28743,26 грн. та його часткова оплата на загальну суму 12200 грн. засвідчується також двостороннім актом звірки станом на 1 березня 2011 року, оригінал якого оглянуто судом у судовому засіданні 17.01.2012 року (а.с. 11).

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Ст. 193 Господарського кодексу України також передбачено, що субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статтею 175 Господарського кодексу України встановлено, що майнові зобовязання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

У відповідності до статей 173 - 174 Господарського кодексу України господарським визнається зобовязання, що виникає між субєктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один субєкт (зобовязана сторона, у тому числі боржник) зобовязаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого субєкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, тощо), або утриматися від певних дій, а інший субєкт (у тому числі кредитор) має право вимагати від зобовязаної сторони виконання її обовязку.

Зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку (ст. 509 ЦК України)

Якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина 1 статті 530 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Спірні правовідносини, що виникли між сторонами, є правовідносинами з договору поставки.

Відповідно до ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобовязується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобовязується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Враховуючи відсутність заперечень відповідача щодо предмету і підстав позову ПП “МГК-БУТ”, а саме стягнення заборгованості у звязку з невиконанням грошового зобовязання по оплаті товару, поставленого відповідно до договору поставки товару № 16 від 26.11.2010 р., відсутність у справі доказів, які б спростовували доводи позивача про таку поставку згідно з вказаним договором, суд виходить з того, що поставка товару на суму 28743,26 грн. по зазначених вище видаткових накладних здійснена позивачем саме на виконання договору поставки товару № 16 від 26.11.2010 р., незважаючи на те, що в рахунках на оплату і видаткових накладних реквізити цього договору не згадуються.

Відтак, за результатами розгляду справи суд дійшов висновку, що, не здійснивши оплату товару по видаткових накладних № РН-0000010 від 04.02.2011 р., № РН-000019 від 01.03.2011 р. та № РН-000025 від 01.03.2011 р., відповідач порушив умови договору поставки товару № 16 від 26.11.2010 р. щодо порядку розрахунків, а саме п. 3.1, яким визначено, що оплата товару, який передається за даним договором, здійснюється протягом 7-ми робочих днів з моменту поставки. Оплата здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника або шляхом оплати готівкою через касу постачальника.

Так, станом на день вирішення справи судом відсутні докази про сплату відповідачем товару на суму 16543,26 грн., отже, зазначена сума є його заборгованістю перед позивачем і підлягає стягненню в судовому порядку.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

За приписами ст.ст. 546 та 548 ЦК України виконання зобовязання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, якщо це встановлено договором або законом.

Ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ч. 6 ст. 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобовязань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно зі ст. 1 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань” платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Дослідженням змісту договору поставки товару № 16 від 26.11.2010 р. суд встановив, що він не містить умови щодо застосування пені за несвоєчасну оплату товару та не визначає розміру такої пені.

Таким чином, оскільки безпосередньо в законах України не передбачено розміру пені за несвоєчасну оплату поставленої продукції, а в договорі поставки сторони не передбачили умови застосування і розмір пені, вимоги позивача про стягнення пені в сумі 1575,91 грн. не засновані ані на законі, ані на договорі, тому в цій частині вимог у позові належить відмовити.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок інфляційних, суд встановив, що такий розрахунок зроблений позивачем невірно.

Відповідно до встановленого пунктом 3.1 договору поставки товару № 16 від 26.11.2010 р. строку оплати товару сім робочих днів з моменту поставки товару, термін оплати товару в сумі 1898,65 грн. (з урахуванням проведеної 04.02.2011 р. часткової сплати (11898,65 грн. -10000 грн.) по накладній № РН-0000010 від 04.02.2011 р.) закінчився 15.02.2011 р., а товару на суму 14644,61 грн. (9451,06 грн. + 5193,55 грн.) по накладних № РН-000019 від 01.03.2011 р. та № РН-000025 від 01.03.2011 р. 22.03.2011 р.

Отже, інфляційні за прострочення оплати товару по накладній № РН-0000010 від 04.02.2011 р. за період з 16.02.2011 по 30.09.2011 р. складатимуть:

(1898,65 грн. х 1,023) - 1898,65 грн. = 43,67 грн., а

інфляційні за прострочення оплати товару по видаткових накладних від 01.03.2011 р. № РН-000019 та № РН-000025 за період з 12.03.2011 по 30.09.2011 р. становитимуть:

((9451,06 грн. + 5193,55 грн.) х 1,023) - (9451,06 грн. + 5193,55 грн.) = 336,83 грн., де 1,023 середній індекс інфляції за відповідний період.

Всього належні до стягнення інфляційні нарахування складають 380,50 грн. (43,67 грн. + 336,83 грн., а.с. 57).

Пунктом 4.1 договору поставки товару № 16 від 26.11.2010 р. сторони передбачили, що у разі затримки платежів за прийнятий товар більше 10 календарних днів покупець додатково до суми боргу виплачує процент по невиконаних грошових зобовязаннях у розмірі 0,1% від суми боргу за кожний день користування грошовими коштами постачальника.

Перевіривши викладений у позовній заяві розрахунок процентів по невиконаних грошових зобовязаннях, суд виявив, що цей розрахунок також зроблено неправильно, зокрема, позивачем помилково визначено початок періоду прострочення виконання грошового зобовязання відповідачем, у звязку з чим неправильно визначено кількість днів у заявленому періоді прострочення, невірно визначено й остаточну суму нарахованих процентів.

Згідно з розрахунком, зробленим судом, загальна сума процентів за прострочення виконання грошового зобовязання за накладною № РН-0000010 від 04.02.2011 р. за період з 26.02.2011 р. по 03.06.2011 р. та за накладними від 01.03.2011 р. № РН-000019 та № РН-000025 за період з 22.03.2011 р. по 03.06.2011 р. складає 1255,13 грн. (а.с. 8).

Разом з тим, у позові позивач просить стягнути проценти в сумі 555,85 грн., що менше правильно нарахованої суми. Однак, оскільки в силу приписів ГПК України господарський суд звязаний предметом та підставами позову і не має права виходити за межі позовних вимог, вимоги щодо стягнення процентів підлягають задоволенню в заявленій сумі 555,85 грн.

Судовий збір належить стягнути з відповідача на користь позивача пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Що стосується розподілу між сторонами витрат на оплату послуг адвоката, суд зазначає наступне.

У позовній заяві позивач просить стягнути з відповідача витрати на оплату послуг адвоката в сумі 2000 грн., у тому числі 250 грн. за складання позовної заяви та 1750 грн. за ведення справи в суді І інстанції.

Відповідно до ст. 44 Господарського процесуального кодексу України витрати на оплату послуг адвоката, повязаних з розглядом справи, входять до складу судових витрат.

Згідно з ч. 3 ст. 48 ГПК України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України “Про адвокатуру”.

Статтею 12 зазначеного Закону визначено, що оплата праці адвоката здійснюється на підставі угоди між громадянином чи юридичною особою і адвокатським обєднанням чи адвокатом.

Відповідно до п. 5 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 14.07.2004 р. № 01-8/1270 судові витрати за участь адвоката у розгляді справи підлягають оплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, а їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.

Відповідно до абзацу 2 пункту 10 Розяснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.98 р. № 02-5/78 відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, і платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг.

На підтвердження оплати послуг адвоката позивач надав:

- укладений з адвокатом ОСОБА_1 договір № 2 на представництво інтересів позивача у господарському суді АРК м. Сімферополя від 07.11.2011 р., предметом якого визначено забезпечення адвокатом дій по захисту інтересів замовника позивача по справі господарського суду АРК м. Сімферополя по позовній заяві про стягнення заборгованості з ТОВ “Стройкомплекс” із забезпеченням у випадку необхідності обєднання розгляду кількох позовів в одне провадження та проведення експертизи по питаннях спору. Згідно з п. 3.1 зазначеного договору за представництво інтересів замовника в господарському процесі зі стадії подання позивачем позовної заяви до розгляду спору в суді І інстанції замовник оплачує за складення позову 200 грн., за ведення справи в господарському суді АРК м. Сімферополя 1800 грн., всього по квитанції 2000 грн. (а.с. 27);

- акт здачі-приймання робіт від 22.11.2011 р., згідно якого за період з 07.11.11 по 22.11.11 адвокат ОСОБА_1 виконав для ПП “МГК-БУТ” такі роботи: юридичні консультації по новому законодавству України та інша поточна правова робота, складання позовної заяви до ТОВ “Стройкомплекс” про стягнення заборгованості в господарський суд АРК м. Сімферополя, ведення господарської справи в господарському суді АРК м. Сімферополя. Вартість виконаних робіт складає по договору 2000 грн. (а.с.25);

- корінець квитанції № 45 від 07.11.2011 р. про сплату приватним підприємцем адвокату ОСОБА_1 2000 грн. за представництво інтересів в господарському суді АРК м. Сімферополя, справа до угоді № 2 від 7.11.2011 р. (а.с. 22);

- корінець квитанції № 44 від 07.11.2011 р. про сплату приватним підприємцем адвокату ОСОБА_1 2000 грн. за ведення господарської справи (а.с. 55).

Як видно з позовної заяви, вона підписана керівником позивача 04.11.2011 р., тобто була складена раніше, аніж у період з 07.11.2011 р. по 22.11.2011 р., як зазначено в акті здачі-приймання робіт від 22.11.2011 р., відповідно, цими доказами не підтверджуються витрати позивача на складення адвокатом ОСОБА_1 позову ПП “МГК-БУТ” до ТОВ “Стройкомплекс” по даній справі.

З акту здачі-приймання робіт від 22.11.2011 р. вбачається також, що адвокат ОСОБА_1 виконав для позивача роботи, які не передбачені договором № 2 на представництво інтересів позивача у господарському суді АРК м. Сімферополя від 07.11.2011 р., зокрема надав юридичні консультації по новому законодавству України та виконав іншу поточну правову роботу. Тим не менше, вартість усіх робіт визначена в загальній сумі 2000 грн. без відокремлення вартості окремих видів робіт.

Тобто в суму 2000 грн., сплачених адвокату по корінцю квитанції № 45 від 07.11.2011 р., ввійшли витрати на оплату послуг адвоката, які не повязані з розглядом справи № 5027/1387/2011(5002-8/5035-2011). Корінець квитанції № 44 від 07.11.2011 р. суд до уваги не бере, оскільки в ньому відсутня вказівка за ведення якої саме справи сплачені кошти адвокату.

У пункті 12 розяснень президії Вищого арбітражного суду України від 04.03.98 № 02-5/78 “Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України” (з наступними доповненнями і змінами) зазначено: “Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування названих витрат, крім державного мита, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним. За таких обставин суд з урахуванням обставин конкретної справи, зокрема, ціни позову може обмежити цей розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи”.

Згідно з абзацом третім пункту 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 14.12.2007 N 01-8/973 “Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів окремих норм процесуального права”, за яким у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.

Відтак, виходячи з того, що дана справа не має складного характеру, час, затрачений адвокатом на представництво інтересів позивача у господарському суді АРК м. Сімферополя є незначним (згідно з протоколами судового засідання від 22.11.2011 р. та від 06.12.2011 р. у сукупності 20 хв., а.с. 29-32, 37-38), відсутність належних доказів, які підтверджують складення адвокатом ОСОБА_1 позовної заяви від 04.11.2011 р., часткове задоволення позову, відсутність інших доказів у підтвердження розумності і співрозмірності проведеної позивачем оплати адвокатських послуг у сумі 2000 грн., суд вважає за належне здійснити розподіл судових витрат між сторонами у відповідності до ч. 5 ст. 49 ГПК України, стягнувши з відповідача на користь позивача 200 грн. витрат на оплату послуг адвоката.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1, 12, 49, 82, 84, 116 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В :

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю “Стройкомплекс” (м. Чернівці, вул. Руська, буд. 129А, р/р 26000057532701 у ЧФ ПАТ “Комерційний банк “Хрещатик”, код ЄДРПОУ 32929561) на користь приватного підприємства “МГК-БУТ” (м. Севастополь, вул. Марінеско, 6, кв. 109, р/р 26004000009222 у ВАТ “Севбанк”, код ЄДРПОУ 34790634) 16543,26 грн. основного боргу, 380,50 грн. інфляційних, 555,85 грн. процентів за користування чужими коштами, 1307,61 грн. судового збору та 200 грн. витрат на оплату послуг адвоката.

3.У решті вимог у позові відмовити.

З набранням судовим рішенням законної сили видати наказ.

Повний текст рішення підписано 17 січня 2012 року.

Суддя Т.І.Ковальчук