Рішення № 20969095, 16.12.2011, Київський районний суд м. Донецька

2-137/2011

РІШЕННЯ

Іменем України

16 серпня 2011 року м. Донецьк

Київський районний суд м. Донецька

у складі- головуючого судді - Л.М. ПАВЛЕНКО

при секретарі - П.П. КАРПОВІ

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду Київського районного суду м. Донецька цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, третьої особи КП БТІ м. Донецька про визнання правочину купівлі-продажу нікчемним, відміни реєстрації права власності, визволення приміщення кафе та по зустрічному позову ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_1, Донецької міської ради, Виконкому Донецької міської ради, ОСОБА_4, третім особам КП БТІ м. Донецька, Інспекції Державного архітектурно-будівельного контролю Донецького міськвиконкому про визнання добросовісними набувачами права власності

ВСТАНОВИВ

ОСОБА_1 звернувся до Київського районного суду м. Донецька із позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, третьої особи КП БТІ м. Донецька про визнання правочину купівлі-продажу нікчемним, відміну реєстрації права власності, визволення приміщення кафе.

ОСОБА_2, ОСОБА_3 в свою чергу звернулись із зустрічним позовом до ОСОБА_1, Донецької міської ради, Виконкому Донецької міської ради, ОСОБА_4, третім особам КП БТІ м. Донецька, Інспекції Державного архітектурно-будівельного контролю Донецького міськвиконкому про визнання добросовісними набувачами права власності.

ОСОБА_1 у своєму позові вказав, що 02.02.1999р. між ним та Донецькою міською радою було укладено договір №4-480 на право тимчасового користування землею у Київському районі м. Донецька по вул. Товарній для розміщення 2-х металевих павільонів та літнього майданчику для реалізації товарів народного споживання.

У 2003 р. у зв'язку з реконструкцією району, де знаходилися вказані об'єкти, він звернувся до голови Донецької міської Ради із заявою про продовження договору оренди земельної ділянки і дозволі на реконструкцію кафе відповідно до його цільового призначення.

21 червня 2004 р. Головою Донецької міської Ради було видано розпорядження про дозвіл йому реконструкції існуючого кафе.

У встановлений термін він зібрав необхідну технічну документацію, у тому числі проект на виконання будівельних робіт, який був узгоджений з різними службами. Після цього він провів реконструкцію кафе повністю за рахунок власних коштів.

За його заявою 8 червня 2005 р. рішенням № 164/1 Київської районної в місті Донецьку Ради будівлі кафе була присвоєна поштова адреса: АДРЕСА_1.

05.06.2008р. Ворошиловский районний суд м. Донецька зобов'язав Донецьку міську раду продовжити з ним договір оренди строком на 5 років.

КП БТІ м. Донецька видало йому технічний паспорт на нежитлове приміщення - кафе під літ. А- 1, загальною площею 355,8 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_1, і він користувався будівлею кафе.

Таким чином, його право на нього визнавалося Донецьким міським, Київським районним в місті Донецьку радами і яких-небудь претензій ними до нього не пред'являлося, він користувався будівлею кафе. Також при будівництві не були порушені права інших осіб.

Проте оформити усі належні документи на будівлю кафе і ввести його в експлуатацію він не міг, оскільки після завершення будівництва виробником робіт була втрачена частина технічної документації на цей об'єкт.

Тому він вимушений був звернутися до суду з позовом про визнання права власності на перебудовану будівлю кафе.

13.01.2009р. по його позову Київським районним судом м. Донецька за ним було визнане право власності на будівлю кафе, розташованого за адресою: АДРЕСА_1.

18.09.2009 р. Апеляційним судом Донецької області це рішення було скасоване і справа спрямована на новий розгляд, яка до теперішнього часу не розглянута. У зв'язку з цим він звернувся в ДАБК із заявою про прийняття в експлуатацію реконструйованого ним приміщення кафе за адресою: АДРЕСА_1.

Проте 26.02.2010 р. Київським районним судом м. Донецька було постановлено заочне рішення, яким право власності на вказане приміщення кафе було визнане за ОСОБА_4 у цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до нього про стягнення боргу і визнання права власності на майно.

Після цього 21.05.2010 р. між відповідачами ОСОБА_4 і ОСОБА_3 з ОСОБА_2 була здійснена угода по купівлі- продажу будівлі кафе, яка була засвідчена приватним нотаріусом Донецького міського округу ОСОБА_6 і зареєстрована в реєстрі за № 886.

Проте 27.09.2010 р. апеляційним судом Донецької області винесена ухвала, якою скасовано вищезгадане заочне рішення і в задоволенні позову про визнання права власності на майно, у тому числі і на спірну будівлю кафе за ОСОБА_4 відмовлено. Це рішення набрало законної сили з моменту його проголошення, тобто з 27.09.2010 р. Ухвалою Верховного Суду України від 09.03.2011 р. рішення апеляційного суду залишене без змін. Вважає, що угода між ОСОБА_4 і ОСОБА_3, ОСОБА_2 є неправомірною.

Крім того на момент винесення заочного рішення Київським райсудом 26.02.2010 р. будівля кафе по АДРЕСА_1 не існувала як об'єкт нерухомості.

Отже, досконала між ОСОБА_3, ОСОБА_2 і ОСОБА_4 угода по купівлі- продажу будівлі кафе спочатку була незаконною, нікчемною.

І ні у ОСОБА_4, ні у ОСОБА_3, ні у ОСОБА_2 не виникло прав і обов'язків власника на вказану будівлю.

Проте нині ОСОБА_3 і ОСОБА_2 формально є власниками спірного приміщення, яке реконструйоване ним на місці споруд, що належали йому. Він звів будівлю кафе за рахунок особистих грошових коштів і за допомогою придбаних ним будівельних матеріалів на земельній ділянці, переданій йому в оренду. Таким чином, воно спочатку належало йому і було зареєстроване за ним в КП БТІ м. Донецька. Нині в інспекції державного архітектурно-будівельного контролю Донецького міськвиконкому вирішується питання про прийняття в експлуатацію цього приміщення.

А тому угода по купівлі-продажу будівлі кафе порушує його права і законні інтереси.

Оскільки між ним і відповідачами виникла суперечка про це, він вимушений пред'явити позов про встановлення нікчемності угоди між ОСОБА_4 і ОСОБА_3, ОСОБА_2 по купівлі-продажу будівлі кафе по АДРЕСА_1 і відповідно про відміну реєстрації права власності в КП БТІ м. Донецька на вказане приміщення за відповідачами.

Просить визнати угоду купівлі-продажу приміщення кафе, розташованого за адресою, : АДРЕСА_1, укладену 21.05.2010 р. між ОСОБА_4 і ОСОБА_3, ОСОБА_2, посвідченою приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_7 зареєстрованою за № 886 нікчемною.

Відмінити реєстрацію права власності в КП БТІ м. Донецька на приміщення кафе, розташоване за адресою, : АДРЕСА_1 за ОСОБА_4, ОСОБА_3 і ОСОБА_2.

Зобов'язати ОСОБА_3 і ОСОБА_2 звільнити приміщення кафе, розташоване за адресою, : АДРЕСА_1.

ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у своєму зустрічному позові вказали, що відповідно до Договору купівлі - продажу від 21.05.2010р., нотаріально посвідченого приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_8, зареєстрованого в реєстрі за №886 вони (далі - Треті особи з самостійними вимогами) придбали будівлю кафе літ.А-1, загальною площею 355,8 кв м розташованого за адресою АДРЕСА_1.

Кожному з них належить по 1/2 частині зазначеного будинку і їхнє право власності зареєстроване, що підтверджується Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно №26299634 від 03.06.2010р.

Під час укладання та нотаріального посвідчення зазначеного договору купівлі -продажу КП «БТІ м.Донецька»було надано відповідний витяг з реєстру права власності, заборони або арешти щодо будівлі були відсутні, що було перевірено нотаріусом.

Вони придбали зазначену будівлю для використання за призначенням та для використання будівлі і здійснення в ньому діяльності з комунальними службами були укладені відповідні договори.

Відповідно до п.2 зазначеного договору купівлі - продажу, на момент його укладання будівля кафе належала Продавцю ОСОБА_4 на підставі Рішення Київського районного суду м.Донецька від 26.02.2010р. та зареєстрованого у КП БТІ м.Донецька 15.04.2010р. в книзі: 18чн, номер запису 9950.

Відповідно до ст.328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ст.330 Цивільного кодексу України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Відповідно до ст.388 Цивільного Кодексу України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно було загублене власником, або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Зважаючи на те, що будівля кафе літ.А-1, загальною площею 355,8 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, фактично була передана ОСОБА_4 у порядку встановленому для виконання рішень, а серед зазначених в ст.388 ЦК України підстав витребування майна, відсутні підстави для витребування майна від добросовісних набувачів, тобто них, зазначена будівля не може бути витребувана від добросовісних набувачів.

Виходячи з того, що будівля кафе не може бути витребувана від них, які придбали право власності на підставі укладеного відповідно до діючого законодавства та нотаріально посвідченого договору купівлі - продажу від 21.05.2010р., вони набули право власності на будівлю і повинні бути визнані її власниками.

З огляду на зазначене, позов ОСОБА_1 не може бути задоволений.

Просять суд відмовити ОСОБА_1 в задовленні позовних вимог про визнання ныкчемним правочину купівлі - продажу будівлі кафе, укладеного 21.05.2010р. між ОСОБА_4, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 та посвідченого приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_8, реєстровий №886 та зобов*язання КП БТІ м.Донецька зареєструвати за ОСОБА_1 будівлю кафе літ.А-1, загальною площею 355,8 кв м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1»та скасування реєстрації права власності в КП «БТІ м.Донецька»на зазначене приміщення за ОСОБА_3 та ОСОБА_2

Визнати ОСОБА_2 та ОСОБА_3 добросовісними набувачами права власності на будівлю кафе літ.А-1 загальною площею 355,8 кв м за адресою АДРЕСА_1(два «г») у рівних частинах по Ѕ частині кожному. Визнати за ОСОБА_2та ОСОБА_3 право спільної часткової власності на будівлю кафе літ.А-1 загальною площею 355,8 кв. м за адресою: Донецька область, АДРЕСА_1(два «г») у рівних частинах по Ѕ частині кожному.

У судовому засіданні позивач по первісному позову ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_9 свої позовні вимоги підтримали та просили задовольнити у повному обсязі. У задоволені зустрічного позову просили відмовити.

Відповідачі по первісному позову та позивачі по зустрічному позову ОСОБА_2 та ОСОБА_3 свій позов підтримали, у задоволенні позову ОСОБА_1 просили відмовити.

Відповідач ОСОБА_4 у судове засідання не зявився. Про дату та час розгляду справи повідомлений належним чином, надав заяву про розгляд справи за його відсутністю, просив первісний позов ОСОБА_1 залишити без задоволення, зустрічний позов ОСОБА_3, ОСОБА_2 задовольнити у повному обсязі. Представник відповідача ОСОБА_10 у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 заперечувала та просила йому відмовити, зустрічний позов ОСОБА_3, ОСОБА_2 визнала та просила задовольнити у повному обсязі. ОСОБА_3, ОСОБА_2 у судове засідання не зявилися, про дату та час розгляду справи повідомлені належним чином, надали заяву про розгляд справи за їх відсутністю, позов ОСОБА_1 не визнали та просили залишити без задоволення, свої позовні вимоги підтримали та просили задовольнити у повному обсязі. Представник відповідачів за первісним позовом ОСОБА_11, позов ОСОБА_1 не визнав, надав письмові заперечення та просив у задоволені позову відмовити, зустрічний позов підтримав, надав пояснення аналогічні викладеним у позовній заяві, просив задовольнити у повному обсязі. Представники третіх осіб КП «Бюро технічної інвентаризації м. Донецька», Інспекції Державного архітектурно-будівельного контролю у Донецькій області у судове не зявилися. Про дату та час розгляду справи повідомлені належним чином, надали заяву про розгляд справи за їх відсутністю. Суд, заслухавши сторони, їх представників, представників третьої особи, дослідивши надані докази і матеріали справи, вважає, що позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, (третя особа КП Бюро технічної інвентаризації м. Донецька) про визнання договору купівлі-продажу нежитлового приміщення нікчемним та застосування наслідків недійсності правочину задоволенню не підлягає, позовні вимоги ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_1, Донецької міської ради, Виконавчого комітету Донецької міської ради, ОСОБА_4 (треті особи КП Бюро технічної інвентаризації м. Донецька, Інспекція Державного архітектурно-будівельного контролю у Донецькій області) про визнання добросовісними набувачами підлягають задоволенню, а позовні вимоги про визнання права власності залишенню без задоволення з наступних підстав. Судом встановлено, що у 1999 році між ОСОБА_1 та Донецькою міською радою було укладено договір на право тимчасового користування земельною ділянкою для розміщення двох металевих павільйонів та літньої площі для реалізації товарів народного споживання за адресою: АДРЕСА_1 Розпорядженням голови Донецької міської ради від 21 квітня 2004 року ОСОБА_1 надано дозвіл на реконструкцію існуючого кафе. Рішенням Київської районної у м. Донецьку ради № 164/1 від 08 червня 2005 року будівлі кафе було присвоєно поштову адресу: АДРЕСА_1 Вказана будівля кафе була проінвентаризована в КП «БТІ м. Донецька»та ОСОБА_1 було видано технічну документацію технічний паспорт на нежитлове приміщення кафе літ. А-1, загальною площею 355, 8 м2. Рішенням Київського районного суду м. Донецька від 13 січня 2009 року за ОСОБА_1 було визнано право власності на будівлю кафе, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 21 січня 2009 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 у письмовій формі було укладено договір позики. Забезпеченням виконання зобовязання ОСОБА_1, між іншим, виступала спірна будівля кафе. 18 вересня 2009 року Апеляційним судом Донецької області рішення Київського районного суду м. Донецька від 13 січня 2009 року скасоване, справу передано на новий розгляд. 16.06.2011 року Ухвалою Київського районного суду м. Донецька за заявою ОСОБА_1 позовні вимоги про визнання права власності на спірну будівлю кафе залишені без розгляду. Рішенням Київського районного суду м. Донецька від 26 лютого 2010 року за ОСОБА_4 визнано право власності на будівлю кафе. Зазначене рішення суду було зареєстровано в КП «БТІ м. Донецька», спірне приміщення кафе було проінвентаризоване за ОСОБА_4, підготовлена та видана технічна документація на імя ОСОБА_4 21 травня 2010 року між ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна будівлі кафе, площею 355, 8 м2, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 Зазначений договір було посвідчено приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_8 по реєстру за № 886, та зареєстроване в державному реєстрі правочинів, КП «БТІ м. Донецька». Під час посвідчення договору купівлі-продажу нотаріусом було перевірено дієздатність та правоздатність сторін правочину, належність продавцю ОСОБА_4, предмету договору спірного приміщення - будівлі кафе, наявність заборон, арештів на відчуження предмету договору. Відповідно до умов договору продавець - ОСОБА_4 передав, а покупці ОСОБА_3, ОСОБА_2 прийняли у рівних частинах кожен будівлю кафе літ. А-1 загальною площею 355, 8 м2, за адресою: АДРЕСА_1 земельна ділянка площею 0, 0427 га, кадастровий номер 1410136900:00:006:0557. Будівля кафе була передана набувачам за договором ОСОБА_3, ОСОБА_2 та перебуває у їх володінні та користуванні, ними укладено договори на комунальне обслуговування зазначеного приміщення кафе. Рішенням Апеляційного суду Донецької області від 27 вересня 2010 року скасоване заочне рішення Київського районного суду м. Донецька від 26 лютого 2010 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 відмовлено. Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України N 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»правочин правомірний, тобто не заборонена законом, вольова дія субєкта цивільних правовідносин, що спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обовязків. Правомірність є конститутивною ознакою правочину як юридичного факту. Презумпція правомірності правочину закріплена у ст. 204 ЦК та може бути спростована насамперед нормою закону, яка містить відповідну заборону. Згідно зі ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, або, якщо він не визнаний судом недійсним. Згідно із пунктом 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України N 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. Згідно зі ст. 215 ЦК України встановлюється, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Згідно зі ст.203 ЦК України визначено перелік загальних вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину, у тому числі зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Пленум Верховного Суду підкреслив, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК, зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обовязковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України). Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. Верховний Суд України наголосив, що судам відповідно до статті 215 ЦК України необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні і оспорювані. Нікчемні ті, недійсність яких прямо встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 тощо). Оспорювані якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК тощо). Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду. Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом (ч. 2 ст. 215 ЦК України). В позовній заяві ОСОБА_1 ставить питання про визнання нікчемним договору купівлі-продажу, який є двостороннім договором, проте в статті 219 ЦК України мова йде про правові наслідки недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину, у звязку з чим не поширюється на спірні правовідносини. Частиною 1 статті 220 ЦК України встановлено, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. У первісному позові ставиться питання про визнання нікчемним договору купівлі-продажу. Форма договору купівлі-продажу нерухомого майна визначена ст. 657 ЦК України, а саме, договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі. Договір купівлі-продажу будівлі кафе між ОСОБА_4 та ОСОБА_3, ОСОБА_2, посвідчений 21 травня 2010 року приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_8 по реєстру за № 886 та зареєстровано в Державному реєстрі правочинів, що підтверджується витягом № 8564597 від 21 травня 2010 року. Під час нотаріального посвідчення нотаріусом була перевірена відсутність записів про заборону відчуження нерухомого майна, арештів нерухомого майна, податкової застави, на підтвердження чого з державних реєстрів отримані витяги. Частина 1 ст. 224 ЦК України визначає підставу визнання нікчемним правочин, вчинений без дозволу органу опіки та піклування (стаття 71 цього Кодексу). З вказаної норми вбачається, що отримання дозволу органу опіки та піклування є необхідним у випадках визначених ст. 71 ЦК України. Стаття 71 ЦК України встановлює правочини, які вчиняються з дозволу органу опіки та піклування, а саме, опікун не має права без дозволу органу опіки та піклування: відмовитися від майнових прав підопічного; видавати письмові зобов'язання від імені підопічного; укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, в тому числі договори щодо поділу або обміну житлового будинку, квартири; укладати договори щодо іншого цінного майна. Піклувальник має право дати згоду на вчинення правочинів, передбачених частиною першою цієї статті, лише з дозволу органу опіки та піклування. Спірний договір купівлі-продажу будівлі кафе було вчинено дієздатними сторонами над якими опіка та піклування у передбаченому законом порядку встановлені не були. Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна, чи незаконного заволодіння ним, тощо. Згідно зі ст. 30 ЦК України встановлюється, що цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання. Обсяг цивільної дієздатності фізичної особи встановлюється цим Кодексом і може бути обмежений виключно у випадках і в порядку, встановлених законом. Відповідно до частини 1 ст. 34 ЦК України повну цивільну дієздатність мають особи, які досягли вісімнадцятирічного віку. Договір купівлі-продажу нежитлового приміщення кафе від 21 травня 2010 року було посвідчено нотаріально, і згідно із положеннями Закону України «Про нотаріат», Інструкції про вчинення нотаріальних дій, нотаріусом було перевірено дієздатність сторін правочину та належність продавцю предмету правочину. Відповідно до ст. 44 Закону України «Про нотаріат», пункту 14 «Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», при посвідченні правочину визначається обсяг цивільної дієздатності фізичних осіб, які беруть участь у ньому. Визначення обсягу цивільної дієздатності фізичної особи здійснюється за паспортом або іншими документами, передбаченими статтею 43 Закону (крім посвідчення водія, особи моряка, інваліда чи учасника Великої Вітчизняної війни, посвідчення, виданого за місцем роботи фізичної особи), які унеможливлюють виникнення будь-яких сумнівів щодо обсягу цивільної дієздатності фізичної особи, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії. У разі потреби нотаріусу надається довідка про те, що особа не страждає на психічний розлад, який може вплинути на її здатність усвідомлювати свої дії та (або) керувати ними. У разі наявності сумнівів щодо обсягу цивільної дієздатності фізичної особи, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, нотаріус зобов'язаний звернутися до органу опіки та піклування за місцем проживання відповідної фізичної особи для встановлення факту відсутності опіки або піклування над такою фізичною особою. ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_2 є дієздатними фізичними особами, в матеріалах справи не містяться та сторонами не надано відомостей про ухвалення судових рішень щодо обмеження їх цивільної дієздатності. Згідно із Постановою Пленуму Верховного Суду України N 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»у правочині зовнішнє волевиявлення особи має відповідати його внутрішній волі. Вона має бути спрямована на досягнення відповідного юридичного наслідку, тому не можуть розглядатися як правочини ті фактичні дії особи, які не призводять безпосередньо до виникнення, зміни чи припинення цивільних прав та обов'язків. На цих підставах необхідно виділити правочини, вчинені під впливом: помилки (ст. 229 ЦКУ); обману (ст. 230 ЦКУ); насильства (ст. 231ЦКУ); тяжкої обставини і на вкрай невигідних умовах (ст. 233 ЦКУ), а також унаслідок зловмисної домовленості (ст.232 ЦКУ). Відповідно до статей 229 - 233 ЦКУ правочин, здійснений під впливом помилки, обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представником однієї сторони з іншою стороною або внаслідок збігу тяжких обставин (кабальний правочин), є оспорюваним та може бути визнаний судом недійсним. Заявлені вимоги можуть бути задоволені, якщо доведені факти обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представника однієї сторони з іншою стороною, або збіг тяжких для сторони обставин і наявність їх безпосереднього зв'язку із волевиявленням сторони вчинити правочин на вкрай невигідних для неї умовах. Згідно зі ст. 234 ЦКУ фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, що зумовлювалися цим правочином. Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України N 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», розглядаючи цивільні справи про визнання правочинів недійсними за такою підставою, суди в цілому правильно враховували, що фіктивний правочин не відповідає загальним підставам дійсності правочинів, зазначеним у ч. 5 ст. 203 ЦК, оскільки не спрямований на реальне настання правових наслідків, зумовлених ним. У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто сторони, укладаючи його, знають заздалегідь, що він не буде виконаний. Такий правочин завжди укладається умисно. При розгляді справ судді мають враховувати, що ознака фіктивності повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише про людське око, а інша намагалася досягти правового результату, то такий правочин не визнається фіктивним. Відповідно до ст.388 ЦК України визначено, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень. З матеріалів справи вбачається, що спірне нерухоме майно будівля кафе було придбане ОСОБА_3, ОСОБА_2 за відплатним у ОСОБА_4 шляхом укладеного та нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу нерухомого майна. На момент укладеного договору купівлі-продажу 21 травня 2010 року право власності було зареєстроване та визнавалося за ОСОБА_4, належність йому спірного нерухомого майна було підтверджено наданими чинними документами та перевірено приватним нотаріусом. Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, їх представників, суд прийшов до висновку, що спірне нерухоме майно будівля кафе вибуло з володіння ОСОБА_1 з його волі. Між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 було укладено договір позики, в забезпечення виконання якого ОСОБА_1 передане спірне нерухоме майно. Згідно зі ст. 41 Конституції України закріплено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Згідно із статтею 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Згідно зі ст. 334 ЦК України передбачається, що право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. З норм ст. 657 ЦК України вбачається, що право власності на нерухоме майно за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу виникає у набувача з моменту державної реєстрації. Договір купівлі-продажу будівлі кафе був зареєстрований в Державному реєстрі правочинів, та Державному реєстрі прав власників нерухомого майна і з цього часу у ОСОБА_3 ОСОБА_2 виникло право власності на будівлю кафе площею 355, 8 м2, що розташована за адресою: АДРЕСА_1»у рівних частинах кожному по Ѕ частині. Відповідно до ст. 319 ЦК України власник володіє, користується та розпоряджається приватним майном за власним розсудом. Згідно із ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Статтею 392 ЦК України передбачено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Згідно із ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно. Частиною 1 ст. 356 ЦК України визначено, що власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про недоцільність визнання права власності за ОСОБА_3, ОСОБА_2, адже право власності на приміщення кафе, розташоване за адресою: АДРЕСА_1»виникло на підставі нотаріально посвідченого правочину, який пройшов державну реєстрацію. Договір купівлі-продажу між ОСОБА_4 та ОСОБА_3, ОСОБА_2, посвідчений 21 травня 2010 року приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_8 по реєстру за № 886, укладено у відповідності із нормами чинного законодавства, і у судовому порядку недійсними не визнано. Відповідно до «Порядку ведення Реєстру прав власності на нерухоме майно»реєстраційний запис у Реєстрі прав - сукупність даних про об'єкт нерухомого майна або незавершеного будівництва (далі - об'єкт, права щодо якого підлягають державній реєстрації), право власності на такий об'єкт та суб'єкта цього права, інші речові права на нерухоме майно та суб'єкта цих прав, що внесені до електронної бази даних Реєстру прав. У випадку скасування на підставі рішення суду рішення реєстратора БТІ про державну реєстрацію прав або визнання недійсним чи скасування на підставі рішення суду правовстановлювального документа, на підставі якого проводилася державна реєстрація права власності на об'єкт, права щодо якого підлягають державній реєстрації, чи іншого речового права на нерухоме майно, змінені записи про право власності на об'єкт, права щодо якого підлягають державній реєстрації, та суб'єкта цього права; про інші речові права на нерухоме майно та суб'єкта цих прав підлягають поновленню на підставі заяви заінтересованої особи, до якої додається відповідне рішення суду. Статтею 182 ЦК України встановлено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість і правочинів щодо нерухомості є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. З вищевказаної норми вбачається, що державна реєстрація віднесена законодавцем до публічно-правових відносин та компетенції відповідних органів, які здійснюють владні повноваження. Згідно із ст. 15 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. Відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. Враховуючи викладене вище суд прийшов до висновку, що Комунальне підприємство «Бюро технічної інвентаризації м. Донецька»при здійсненні державної реєстрації прав власності на нерухоме майно здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, а отже вимоги позивача ОСОБА_1 у цивільному судочинстві задоволенню не підлягають. Проаналізувавши усі докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягає задоволенню, а позов ОСОБА_3, ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню. Керуючись ст. ст. 1, 8, 14, 41 Конституції України, Постановою Пленуму Верховного Суду України N 9 від 06 листопада 2009 року Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», ст. 44 Закону України «Про нотаріат», пункту 14 «Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства, ст. 4, 10, 30, 34, 71, 182, 203, 204, 215, 219, 220, 224, 228-234, 319, 321, 334, 355, 356, 388, 391, 392, 657 ЦК України, ст. ст. 3,10, 11, 57,58,59, 60, 208,209, 212, 213, 214, 215, 218, ЦПК України, суд, - В И Р І Ш И В Позов ОСОБА_1 залишити без задоволення. Відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позову до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, третьої особи КП БТІ м. Донецька про визнання нікчемним правочину договору купівлі-продажу приміщення кафе, розташованного за адресою: АДРЕСА_1»від 21.05.2010 року укладенного між ОСОБА_4 та ОСОБА_3, ОСОБА_2, посвідченного приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_8, зареєстрованного за реєстровим № 886; Позов ОСОБА_2, ОСОБА_3 задовольнити частково. Визнати ОСОБА_2 та ОСОБА_3 добросовісними набувачами права власності на будівлю кафе літ А-1, загальною площею 355,8 м.кв. за адресою: АДРЕСА_1 у рівних частках по Ѕ частині кожному. В решті вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відмовити. Рішення суду можу бети оскаржене у 10 денний строк до Апеляційного Суду Донецької області. СУДДЯ Л.М. ПАВЛЕНКО