Постанова № 20960930, 23.12.2011, Харківський окружний адміністративний суд

Справа № 2а- 14389/11/2070

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 грудня 2011 р. м. Харків

Колегія суддів Харківського окружного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Шевченко О.В.,

суддів - Зінченко А.В. Чалого І.С.,

при секретарі - Нікітенко Л.Ю.,

за участі представників: позивача - Машир В.О., відповідача - Воловельської Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Макспак" до Державної податкової інспекції у Червонозаводському районі міста Харкова про скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Макспак", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просить суд скасувати податкове повідомлення-рішення №0001222330 від 19.09.11р., згідно якого було визначено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 8932262,50 грн. (в т.ч. за основним платежем 5104150,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 1828112,50 грн.) та податкове повідомлення-рішення №0001232330 від 19.09.11р., яким було визначено суму податкового зобовязання з податку на прибуток у розмірі 8026797,50 грн. (в т.ч. за основним платежем 6421438,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 1605359,50 грн.).

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі та просив суд їх задовольнити. В обґрунтування позовних вимог зазначав, що інформація, що була використана відповідачем при проведенні перевірки, не стосується позивача, а висновки, зроблені податковим органом, не посилаються на первинні документи. Вказуючи на те, що «господарські операції ТОВ «Макспак»не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна наявності трудових ресурсів виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності», податковий орган навіть не вивчив природи та змісту правочинів, що укладались між позивачем та ТОВ «Технопром», та не встановив чи були необхідні відсутні чинники для реалізації даних правочинів. При цьому, відповідачем проведено невиїзну перевірку без первинної документації, що вже само по собі суперечить законодавчо встановленому порядку реалізації покладених на податковий орган завдань та функцій.

Відповідач, ДПІ у Червонозаводському районі м.Харкова з поданим позовом не погодився. В обґрунтування заперечень проти позову відповідач зазначив наступне. ДПІ було проведено документальну невиїзну перевірку ТОВ «Макспак»щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з ТОВ «Технопром»за період з 30.04.2008 по 31.12.2010 року. В порушення п.п.7.4.1. п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», ст.ст.185, 188, 192 Податкового кодексу України ТОВ «Макспак»занизило ПДВ на загальну суму 5104150,00 грн.; в порушення п.5.1., п.п.5.2.1. п.5.2. ст.5 та п.п.11.2.1. п.11.2. ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»занижено податок на прибуток на загальну суму 6421438,00 грн.

В судове засідання представник відповідача зявився, проти позову заперечував, просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін по справі, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності, прийшов до висновку про задоволення позову з наступних підстав.

За матеріалами справи працівниками ДПІ у Червонозаводському районі м. Харкова було проведено документальну невиїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Макспак»щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з ТОВ «Технопром»за період з 30.04.2008 по 31.12.2010 року. Результати проведеної перевірки оформлені актом від 05.09.2011 року №3732/233/31557255. 19.09.2011р. відповідач, ДПІ з посиланням на названий акт перевірки виніс податкові повідомлення-рішення №0001222330 від 19.09.11р., згідно якого було визначено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 8932262,50 грн. (в т.ч. за основним платежем 5104150,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 1828112,50 грн.) та податкове повідомлення-рішення №0001232330 від 19.09.11р., яким було визначено суму податкового зобовязання з податку на прибуток у розмірі 8026797,50 грн. (в т.ч. за основним платежем 6421438,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 1605359,50 грн.)

Як зясовано судом, фактичною підставою для винесення спірних податкових повідомлень-рішень слугували відображені в акті від 05.09.2011 року №3732/233/31557255 висновки субєкта владних повноважень про порушення Товариством з обмеженою відповідальністю «Макспак»п.п.7.4.1. п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», ст.ст.185, 188, 192 Податкового кодексу України ТОВ «Макспак», п.5.1., п.п.5.2.1. п.5.2. ст.5 та п.п.11.2.1. п.11.2. ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»у звязку з завищенням податкового кредиту та валових витрат за рахунок здійснення операцій з ТОВ «ТПК «Технопром»(код ЄДРПОУ 35858881), які є нікчемними у відповідності до ст.228 ЦК України у звязку з відсутністю у останнього необхідних умов для досягнення відповідних результатів в силу відсутності управлінського та технічного персоналу, основних засобів, складських приміщень та транспортних засобів.

За матеріалами справи 26.10.2009р. між позивачем, Товариством з обмеженою відповідальністю «Макспак»(в якості покупця) та ТОВ «Торгово-промислова компанія «Технопром»(в якості продавця) було укладено договір №О-10/10-09, предметом якого є передача у власність покупцю автоматичних ліній для виробництва алюмінієвихтуб (обладнання), асортимент, кількість, ціна одиниці обладнання та загальна сума угоди якого визначаються у Додатку №1 (Специфікації №1), котра є невідємною частиною даного договору.

Специфікацією №1 до договору №О-10/10-09 від 26.10.2009 року сторонами визначено поставку автоматичних ліній для виробництва алюмінієвих туб N»виробництва Німеччини на загальну суму 29866500,00,00 грн. (в т.ч. ПДВ 4977750,00 грн.); строк поставки до 31.12.2009 року; умови оплати за товар 100% протягом 90 календарних днів з моменту поставки товару.

Судом встановлено, що на виконання умов зазначеного договору ТОВ «Торгово-промислова компанія «Технопром»було відвантажено на адресу ТОВ «Макспак»відповідне обладнання на загальну суму 29866500,00,00 грн. (в т.ч. ПДВ 4977750,00 грн.), що підтверджується актом прийому-передачі від 30.12.2009 року.

У відповідності до приписів п.п.7.3.1. п.7.3. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку;

або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Згідно п.п.7.2.3. п.7.2. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

На виконання наведених законодавчих вимог ТОВ ТПК «Техностар»виписало на адресу ТОВ «Макспак»податкову накладну №47 від 30.12.2009 року на загальну суму 29866500,00,00 грн. (в т.ч. ПДВ 4977750,00 грн.).

Судом встановлено, що згідно реєстрів отриманих податкових накладних та додатків 5 «Розшифровка податкових зобовязань та податкового кредиту у розрізі контрагентів»ТОВ «Макспак»включено до складу податкового кредиту вищевказану податкову накладну на загальну суму 29866500,00,00 грн. (в т.ч. ПДВ 4977750,00 грн.).

Згідно додаткової угоди №1 від 31.05.2010 року до договору поставки №О-10/10-09 від 26.10.2009 року, сторони дійшли згоди, що в якості сплати за обладнання покупець передає, а постачальник приймає 11 простих векселів загальною номінальною та договірною вартістю 6399734,42 грн. Передача зазначених векселів підтверджується актом прийому передачі від 31.05.2010 року.

Протягом періоду з 28.04.2010 року по 24.06.2010 року позивачем було здійснено сплату грошових коштів з поточного рахунку на користь ТОВ «ТПК «Технопром»у розмірі 110765,58 грн.

Крім того, згідно договору №У-15/02-10 поступки права вимоги боргу від 15.02.2010 року право вимоги до ТОВ «Макспак»в частині погашення заборгованості у сумі 23350000,00 грн. перейшло до ТОВ «Тубний завод».

Судом встановлено, що протягом лютого 2010 року червня 2010 року позивачем безготівковим засобом шляхом перерахування грошових коштів з розрахункового рахунку було сплачено зазначену вище заборгованість у сумі 23349500,00 грн.

За матеріалами справи 25.12.2009р. між позивачем, Товариством з обмеженою відповідальністю «Макспак»(в якості покупця) та ТОВ «Торгово-промислова компанія «Технопром»(в якості продавця) було укладено договір №АЗС-11/12-09, предметом якого є передача у власність покупцю обладнання автозаправних станцій, асортимент, кількість, місцезнаходження та ціна одиниці обладнання та загальна сума угоди якого визначаються у Додатку №1 (Специфікації №1), котра є невідємною частиною даного договору.

Специфікацією №1 до договору №АЗС-11/12-09 від 25.12.2009 року сторонами визначено поставку:

-обладнання, місцезнаходження якого: Харківська область, м. Балаклея, вул. Куйбишева, 36-А:

колонкипаливороздаточні 4 шт.;

резервуаристалевідлязберігання 4 шт.;

-обладнання, місцезнаходження якого: Харківська область, м. Балаклея, вул. Цемзаводське шосе, 1:

навіс 1 шт.;

колонкипаливороздаточні 3 шт.;

-обладнання, місцезнаходження якого: Харківська область, Зміївський район, с. Лиман, вул. Андрєєвська, 88:

навіс 1 шт.;

резервуаристалевідлязберігання 4 шт.;

-обладнання, місцезнаходження якого: Харківська область, Балакліївський район, с. Завгороднє, вул. Вітрівка, 25:

колонкипаливороздаточні 2 шт.

Загальна сума обладнання складає 356400,00 грн. (в т.ч. ПДВ 59400,00 грн.); строк поставки до 31.12.2009 року; умови оплати за товар 100% протягом 30 календарних днів з моменту поставки товару.

Судом встановлено, що на виконання умов зазначеного договору ТОВ «Торгово-промислова компанія «Технопром»було відвантажено на адресу ТОВ «Макспак»обладнання на загальну суму 356400,00 грн., в т.ч. ПДВ 59400,00 грн., що підтверджується актом прийому-передачі від 25.12.2009 року.

ТОВ ТПК «Техностар»виписало на адресу ТОВ «Макспак»податкову накладну №46 від 25.12.2009 року на загальну суму 356400,00 грн., в т.ч. ПДВ 59400,00 грн.

Судом встановлено, що згідно реєстрів отриманих податкових накладних та додатків 5 «Розшифровка податкових зобовязань та податкового кредиту у розрізі контрагентів»ТОВ «Макспак»включено до складу податкового кредиту вищевказану податкову накладну на загальну суму 356400,00 грн., в т.ч. ПДВ 59400,00 грн.

Розрахунки між сторонами договору №АЗС-11/12-09 від 25.12.2009 року здійснювались безготівковим засобом шляхом перерахування грошових коштів з розрахункового рахунку покупця на суму 356400,00 грн., в т.ч. ПДВ 59400,00 грн.

За матеріалами справи 25.12.2009р. між позивачем, Товариством з обмеженою відповідальністю «Макспак»(в якості покупця) та ТОВ «Торгово-промислова компанія «Технопром»(в якості продавця) було укладено договір купівлі-продажу нежитлових приміщень (зареєстровано у реєстрі нотаріальних дій за №1803), предметом якого є передача у власність покупцю нежитлового обєкту автозаправної станції, що знаходиться за адресою: Харківська область, Балаклійський район, с. Завгороднє, вул. Вітрівка,25, загальна вартість якого 76800,00 грн. (в т.ч. ПДВ 12800,00 грн.).

Судом встановлено, що на виконання умов зазначеного договору ТОВ «Торгово-промислова компанія «Технопром»було передано на адресу ТОВ «Макспак»відповідне нежитлове приміщення на загальну суму 76800,00 грн. (в т.ч. ПДВ 12800,00 грн.), що підтверджується актом прийому-передачі від 25.12.2009 року.

ТОВ ТПК «Техностар»виписало на адресу ТОВ «Макспак»податкову накладну №43 від 25.12.2009 року на загальну суму 76800,00 грн. (в т.ч. ПДВ 12800,00 грн.).

Судом встановлено, що згідно реєстрів отриманих податкових накладних та додатків 5 «Розшифровка податкових зобовязань та податкового кредиту у розрізі контрагентів»ТОВ «Макспак»включено до складу податкового кредиту вищевказану податкову накладну на загальну суму 76800,00 грн. (в т.ч. ПДВ 12800,00 грн.).

За матеріалами справи 25.12.2009р. між позивачем, Товариством з обмеженою відповідальністю «Макспак»(в якості покупця) та ТОВ «Торгово-промислова компанія «Технопром»(в якості продавця) було укладено договір купівлі-продажу нежитлових приміщень (зареєстровано у реєстрі нотаріальних дій за №1798), предметом якого є передача у власність покупцю нежитлових будівель та споруд (АЗС), що знаходиться за адресою: Харківська область, Зміївський район, с. Лиман, вул. Андріївська,88, загальна вартість якого 87000,00 грн. (в т.ч. ПДВ 14500,00 грн.).

Судом встановлено, що на виконання умов зазначеного договору ТОВ «Торгово-промислова компанія «Технопром»було передано на адресу ТОВ «Макспак»відповідне нежитлове приміщення на загальну суму 87000,00 грн. (в т.ч. ПДВ 14500,00 грн.), що підтверджується актом прийому-передачі від 25.12.2009 року.

ТОВ ТПК «Техностар»виписало на адресу ТОВ «Макспак»податкову накладну №44 від 25.12.2009 року на загальну суму 87000,00 грн. (в т.ч. ПДВ 14500,00 грн.).

Судом встановлено, що згідно реєстрів отриманих податкових накладних та додатків 5 «Розшифровка податкових зобовязань та податкового кредиту у розрізі контрагентів»ТОВ «Макспак»включено до складу податкового кредиту вищевказану податкову накладну на загальну суму 87000,00 грн. (в т.ч. ПДВ 14500,00 грн.).

За матеріалами справи 25.12.2009р. між позивачем, Товариством з обмеженою відповідальністю «Макспак»(в якості покупця) та ТОВ «Торгово-промислова компанія «Технопром»(в якості продавця) було укладено договір купівлі-продажу нежитлових приміщень (зареєстровано у реєстрі нотаріальних дій за №1808), предметом якого є передача у власність покупцю нежитлового обєкту автозаправного комплексу, що знаходиться за адресою: Харківська область, м. Балаклія, вул. Цемзаводське шосе,1, загальна вартість якого 135000,00 грн. (в т.ч. ПДВ 22500,00 грн.).

Судом встановлено, що на виконання умов зазначеного договору ТОВ «Торгово-промислова компанія «Технопром»було передано на адресу ТОВ «Макспак»відповідне нежитлове приміщення на загальну суму 135000,00 грн. (в т.ч. ПДВ 22500,00 грн.), що підтверджується актом прийому-передачі від 25.12.2009 року.

ТОВ ТПК «Техностар»виписало на адресу ТОВ «Макспак»податкову накладну №45 від 25.12.2009 року на загальну суму 135000,00 грн. (в т.ч. ПДВ 22500,00 грн.).

Судом встановлено, що згідно реєстрів отриманих податкових накладних та додатків 5 «Розшифровка податкових зобовязань та податкового кредиту у розрізі контрагентів»ТОВ «Макспак»включено до складу податкового кредиту вищевказану податкову накладну на загальну суму 135000,00 грн. (в т.ч. ПДВ 22500,00 грн.).

За матеріалами справи 27.04.2010р. між позивачем, Товариством з обмеженою відповідальністю «Макспак»(в якості покупця) та ТОВ «Торгово-промислова компанія «Технопром»(в якості продавця) було укладено договір купівлі-продажу (зареєстровано у реєстрі нотаріальних дій за №773), предметом якого є передача у власність покупцю нежитлової будівлі, АЗС, що знаходиться за адресою: Харківська область, Балаклійський район, м. Балаклія, вул. Куйбишева,36-а, загальна вартість якого 103200,00 грн. (в т.ч. ПДВ 17200,00 грн.).

Судом встановлено, що на виконання умов зазначеного договору ТОВ «Торгово-промислова компанія «Технопром»було передано на адресу ТОВ «Макспак»відповідне нежитлове приміщення на загальну суму 103200,00 грн. (в т.ч. ПДВ 17200,00 грн.), що підтверджується актом прийому-передачі від 27.04.2010 року.

ТОВ ТПК «Техностар»виписало на адресу ТОВ «Макспак»податкову накладну №1 від 29.04.2010 року на загальну суму 103200,00 грн. (в т.ч. ПДВ 17200,00 грн.).

Судом встановлено, що згідно реєстрів отриманих податкових накладних та додатків 5 «Розшифровка податкових зобовязань та податкового кредиту у розрізі контрагентів»ТОВ «Макспак»включено до складу податкового кредиту вищевказану податкову накладну на загальну суму 103200,00 грн. (в т.ч. ПДВ 17200,00 грн.).

Розрахунки між сторонами зазначених вище договорів здійснювались безготівковим засобом шляхом перерахування грошових коштів з розрахункового рахунку покупця на загальну суму 402000,00 грн., в т.ч. ПДВ 67000,00 грн.

На думку відповідача, ДПІ в порушення .п.7.4.1. п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», ст.ст.185, 188, 192 Податкового кодексу України ТОВ «Макспак»занизило ПДВ на загальну суму 5104150,00 грн.; в порушення п.5.1., п.п.5.2.1. п.5.2. ст.5 та п.п.11.2.1. п.11.2. ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»занижено податок на прибуток на загальну суму 6421438,00 грн. у звязку з формуванням складу податкового кредиту з ПДІ та валових витрат за нікчемними угодами.

Так, на сторінках 4-10 акту перевірки від 05.09.2011 року №3732/233/31557255 відповідачем, ДПІ зазначено, що ДПІ у Червонозаводському районі м. Харкова було проведено невиїзну документальну перевірку ТОВ «Технопом»з питань виявлення недостовірності даних, що містяться у податкових деклараціях з податку на прибуток та податку на додану вартість за період з 30.04.2008 по 31.12.2010 року та складено акт від 09.03.2011 року №922/233/35858881.

Перевіркою встановлені господарські операції поставки товарів не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів.

Враховуючи вищевикладене, угоди, укладені між ТОВ «МаксПак»та його продавцями, не спричинили реального настання правових наслідків.

Проте суд не погоджується з такими висновками відповідача, ДПІ з огляду на таке.

Правовідносини, що виникають у звязку з формуванням платником податку на додану вартість податкового кредиту, регулювались статтею 7 Закону України «Про податок на додану вартість»та регулюються статтею 198 Податкового кодексу України.

Згідно п.п.7.4.1. п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Суд зазначає, що у відповідності до пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 цього ж Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Згідно п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше;

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п.198.2. ст.198 ПК України).

Відповідно до п.198.6. ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Судом зазначається, що з приписів даних правових норм випливає, що до складу податкового кредиту звітного періоду відносяться відповідно суми ПДВ, сплачені (нараховані) в ціні ТМЦ, якщо платник податків придбавав їх з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а не фактичного використання.

Правовідносини, що виникають у звязку з формуванням платником податку на прибуток валових витрат, регулювались статтями 5 та 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Так, у відповідності до приписів п.5.1. ст.5 зазначеного законодавчого акту валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно п.п.5.2.1. п.5.2. ст.5 Закону до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами5.3 - 5.7цієї статті.

Зокрема, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку (п.п.5.3.9. п.5.3. ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).

Датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку;

або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг) (п.п.11.2.1. п.11.2. ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).

У звязку із цим суд відмічає, що вимоги щодо документального забезпечення записів у бухгалтерському обліку визначені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»від 16.07.1999 року №996-ХІУ та Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів від 24.05.1995 року № 88.

Згідно п.2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та звітність в Україні»від 16.07.1999 р. № 996-ХІУ бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та звітність в Україні»від 16.07.1999 р. № 996-ХІУ первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Пунктом 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та звітність в Україні»від 16.07.1999 р. № 996-ХІУ передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до п.2 ст.9 цього Закону, первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документу, дату і місце складання, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійснені господарської операції.

Судом встановлено, що при проведенні документальної невиїзної перевірки ТОВ «МаксПак»щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з ТОВ «Технопром», не було використано жодного первинного документу.

На сторінках 5, 10 акту перевірки від 05.09.2011 року ДПІ зазначено, що з метою підтвердження взаємовідносин ТОВ «МаксПак»з ТОВ «Технопром»у періоді з 30.04.2008 по 31.12.2010 року ДПІ у Червонозаводському районі м. Харкова було направлено на адресу відповідача лист від 23.08.2011 року №14958/10/23-312 щодо надання пояснень та їх документального підтвердження.

ТОВ «МаксПак»листом від 01.09.2011 року №22816/10 повідомило, що підприємство надати документи не має можливості.

Отже, ДПІ встановлено, що до перевірки не надано документів, що підтверджують взаємовідносини ТОВ «МаксПак»з ТОВ «Технопром»у періоді з 30.04.2008 по 31.12.2010 року.

Однак, в даному контексті суд вважає за необхідне зазначити, що:

-по-перше, ДПІ в порушення ст.ст.78, 79 Податкового кодексу України була проведена невиїзна перевірка за відсутності первинних документів у податкового органу замість виїзної;

-по-друге, положення акту перевірки від 05.09.2011 року є за своїм характером суперечливими. Так, встановивши відсутність первинних документів, що підтверджують взаємовідносини ТОВ «МаксПак»з ТОВ «Технопром»у періоді з 30.04.2008 по 31.12.2010 року, відповідач ДПІ повинен був кваліфікувати зазначені порушення за п.п.7.4.5. п.7.4. ст.7 Закону України «Про ПДВ»та п.п.5.3.9. п.5.3. ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», чого зроблено не було.

У свою чергу, на виконання приписів ст.71 КАСУ позивачем було надано до матеріалів даної адміністративної справи належним чином завірені копії: договорів, додаткових угод, специфікацій, податкових накладних, актів прийому-передачі, доказів розрахунків.

Оцінивши вказані копії первинних документів, суд доходить висновку, що оглянуті документи не мають дефекту форми, змісту або походження, котрі в силу ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», ст.201 Податкового кодексу України, ст.ст.5, 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», ч.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704; далі за текстом - Положення) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

Таким чином, витребувані судом та приєднані до справи документи засвідчують факт виконання ТОВ «МаксПак»та ТОВ «ТПК «Технопром»зобов'язань по передачі у власність майна та оплаті його вартості.

Суд зазначає, що з огляду на приписи Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»та Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом»суд робить висновок про те, що операції субєктів права з перерахування саме безготівкових грошових коштів є прозорими для контролю з боку Держави, так як здійснюються виключно у встановлений самою ж Державою спосіб через банківські установи. Наявні у справі документи засвідчують, що безготівкові кошти були списані з рахунків ТОВ «МаксПак», тобто, вибули з його власності. Доказів повернення цих коштів до позивача, наявності у ТОВ «МаксПак»та ТОВ «ТПК «Технопром»спільного інтересу щодо їх отримання (що могло б мати місце в разі повязаності цих осіб) до матеріалів справи надано відповідачем не було.

Згідно з ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Вивчивши зміст акту документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Техностар»від 05.09.2011 року №3732/233/31557255, суд дійшов висновку, що ДПІ не спростовано встановленої ст.204 ЦК України презумпції правомірності вчинених правочинів. При цьому суд зазначає, що ДПІ в ході перевірки не досліджувались фактичні обставини щодо постачання майна, зміст та умови договорів, зобовязання сторін за договорами, документи, складені на виконання договорів.

Посилання ДПІ на відсутність у ТОВ «ТПК «Технопром»управлінського та технічного персоналу, основних засобів, складських приміщень та транспортних засобів для здійснення основного виду діяльності судом не приймається з наступних підстав.

Суд відмічає, що відповідачем, ДПІ не обґрунтовано як нормативно, так і документально обовязковість наявності у юридичної особи для здійснення фінансово-господарської діяльності зазначених вище складових матеріально-технічної бази, а також жодним чином необґрунтовано їх вид та кількість. Навпаки, статтею 44 Господарського кодексу України передбачаються принципи підприємницької діяльності, згідно яких підприємництво здійснюється на основі:

вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності;

самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону;

вільного найму підприємцем працівників;

комерційного розрахунку та власного комерційного ризику;

вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом.

У системному звязку з наведеною нормою знаходяться положення статей 43 та 19 Господарського кодексу України.

Так, підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом (ст.43 ГК України).

Суб'єкти господарювання мають право без обмежень самостійно здійснювати господарську діяльність, що не суперечить законодавству. Незаконне втручання та перешкоджання господарській діяльності суб'єктів господарювання з боку органів державної влади, їх посадових осіб при здійсненні ними державного контролю та нагляду забороняються (ст.19 ГК України).

Таким чином, вирішення питань щодо залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів для здійснення фінансово-господарської діяльності відноситься до виключної компетенції субєкта господарювання (в даному випадку ТОВ «ТПК «Технопром»).

Судом встановлено, що фактичною підставою для висновків позивача щодо нікчемності договорів, укладених між ТОВ «МаксПак»та ТОВ «ТПК «Технопром», є результати перевірки ТОВ «ТПК «Технопром», оформлені актом від 09.03.2011 року №922/233/35858881 невиїзної документальної перевірки з питань виявленої недостовірності даних, що містяться у податкових деклараціях з податку на прибуток та податку на додану вартість за період з 30.04.2008 року по 31.12.2010 року.

Дослідивши зміст зазначеного документу, суд встановив, що він не містить відомостей щодо того, які саме угоди були визнані податковим органом нікчемними.

Крім того, суд зазначає, що постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 22.09.2011 року по справі №2а-3191/11/2070 за позовом ТОВ «ТПК «Технопром»до ДПІ у Червонозаводському районі м. Харкова про визнання незаконною перевірки, встановлення відсутності компетенції позов задоволено частково, визнано протиправними дії ДПІ у Червонозаводському районі м. Харкова щодо проведення 09.03.2011 року документальної невиїзної перевірки ТОВ «ТПК «Технопром»та складання акту перевірки.

Суд зазначає, що з огляду на положення статті 72 Кодексу адміністративного коде5ксу України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

З огляду на зазначені вище обставини, суд не знаходить правових підстав для залишення згаданої постанови Харківського окружного адміністративного суду поза увагою при розгляді і вирішенні спору по суті.

Окремо суд бере до уваги, що викладені в акті від 05.09.2011р. судження субєкта владних повноважень про порушення позивачем та ТОВ «ТПК «Технопром»вимог ст.ст.216, 228 Цивільного кодексу України зроблені з перевищенням компетенції органів державної податкової служби України та не підтверджуються добутими по справі доказами.

Позивачем надано до матеріалів даної адміністративної справи рішення Господарського суду Харківської області від 21.04.2011 року по справі №5023/2714/11 за позовом ТОВ «ТПК «Технопром»до ТОВ «МаксПак»про визнання недійсними правочинів, яким в позові відмовлено повністю.

У вказаному судовому акті судом зазначено, що сторонами в момент вчинення оспорюваних правочинів додержані всі необхідні вимоги чинного законодавства України, вони підписані двома сторонами, в договорах зазначені усі суттєві умови, що характерні для договору поставки, а саме: предмет, якість та кількість товару, зобовязання сторін, ціна товару та порядок розрахунків, умови та порядок поставки, відповідальність сторін, форс-мажор, вирішення спорів, строк дії договору. Крім того, сторони вчинили дії, спрямовані на виконання договорів, а саме: передали майно та сплатили за нього грошові кошти, що підтверджується наданими до матеріалів справи доказами.

Наявні в матеріалах справи письмові докази свідчать про те, що спільні дії позивача (ТОВ «ТПК «Технопром») та відповідача (ТОВ «МаксПак») при укладенні та виконанні зазначених вище договорів були направленні на набуття тих прав та обовязків, які випливають саме з цих договорів, спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними.

Суд зазначає, що з огляду на положення статті 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

З огляду на зазначені вище обставини, суд не знаходить правових підстав для залишення згаданого рішення Господарського суду Харківської області поза увагою при розгляді і вирішенні спору по суті.

Крім того, з огляду на приписи наведених вище норм права, слід дійти висновку, що вчинення платником податків діяння по укладенню правочину, спрямованого на порушення інтересів Держави у сфері оподаткування, утворює собою склад злочину, який передбачений ст.191 або ст.212 Кримінального кодексу України. Проте, в ході розгляду справи відповідачем ДПІ не подано до суду жодних доказів прийняття компетентним субєктом права рішення про порушення кримінальної справи відносно посадових осіб позивача або за фактами діяльності платника податків, що викладені в акті від 15.09.2011р.

Доказів, які б доводили нерозумність або необачність правової поведінки позивача у спірних правовідносинах при укладанні і виконанні спірного правочину до суду не подано, а судом самостійно при виконанні вимог ст.11 КАС України існування таких доказів не виявлено.

Дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, суд доходить висновку про виконання зобовязань між ТОВ «МаксПак»та ТОВ «ТПК «Технопром»за спірними правочинами, доказів того, що у спірних правовідносинах ТОВ «МаксПак»та ТОВ «ТПК «Технопром»були обізнані з обставинами організації господарської діяльності один одного, діяли взаємоузгоджено та зловмисно, маючи на меті завдати шкоди інтересам Держави, мали інший матеріальний інтерес, ніж виконання зобов'язань за спірними правочином, вчинені правочини об'єктивно не були потрібні для організації господарської діяльності ТОВ «МаксПак»та ТОВ «ТПК «Технопром», мали протиправним умисел, субєкт владних повноважень до суду не подав.

Суд приходить до висновку, що в даному випадку, господарські операції підтверджені належними документами, обовязковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

З огляду на викладене, суд робить висновок, що судження субєкта владних повноважень про нікчемність спірних правочинів є помилковими, оскільки такі судження не доведені субєктом владних повноважень згідно з ч.1 ст.72 КАС України, базуються лише на припущеннях, що суперечать вимогам ч.3 ст.2 КАС України, акт перевірки від 05.09.2011р. №3732/233/31557255 не містить належних та допустимих доказів вчинення платниками податків нікчемних правочинів, викладені в акті перевірки від 05.09.2011р. судження суб'єкта владних повноважень про вчинення нікчемних правочинів не містить зазначення в чому конкретно полягав намір платника податків на безпідставне одержання податкової вигоди.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Оскільки в ході судового розгляду ДПІ не було доведено правомірності мотивів винесення спірних податкових повідомлень-рішень за правилами ч.2 ст.71 КАС України, а викладені в акті перевірки від 05.09.2011р. №3732/233/31557255 судження субєкта владних повноважень не знайшли свого підтвердження добутими судом доказами, то поданий позов підлягає задоволенню.

Розподіл судових витрат по справі належить провести за правилами ч.1 ст.94 КАС України.

Керуючись ст. ст. 2, 8-14, 71, 94, 159, 160-164, 167, 186 КАС України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Адміністративний позов Товариство з обмеженою відповідальністю "Макспак" до Державна податкова інспекція у Червонозаводському районі міста Харкова про скасування податкових повідомлень-рішень задовольнити.

Скасувати податкові повідомлення-рішення від 19.09.2011 року №0001222330, №0001232330, винесені ДПІ у Червонозаводському районі м. Харкова.

Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Макспак" 03,40 грн. сплаченого судового збору.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня її проголошення та з дня отримання копії постанови, у разі проголошення постанови суду, яка містить вступну та резолютивну частини, а також прийняття постанови у письмовому провадженні.

Якщо субєкта владних повноважень, у випадках та порядку, передбаченому частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення пятиденного строку з моменту отримання субєктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова набирає законної сили після закінчення строків для подачі апеляційної скарги.

Повний текст постанови виготовлено 28 грудня 2011 року.

Головуючий суддя Шевченко О.В.

Суддя Зінченко А.В.

Суддя Чалий І.С.