Постанова № 20957998, 11.01.2012, Миколаївський окружний адміністративний суд

Миколаївський окружний адміністративний суд

вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54002 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв.

11.01.2012 р.                                                                                 Справа № 2а-9152/11/1470

          Миколаївський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Желєзного І.В, за участю секретаря судового засідання Салової І.О. розглянувши адміністративну справу

за позовомПриватного підприємства "БУСТ-ТРЕЙД", (Китобоїв, 6, кв.3,Миколаїв,54056) доДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва, (вул. Гмирьова, 1/1,Миколаїв,54028) провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0000442360 та №0000452360 від 28.11.11, ВСТАНОВИВ: Приватне підприємство «БУСТ-ТРЕЙД»(далі по тексту ПП «БУСТ-ТРЕЙД», підприємство, позивач) звернулося до відповідача з позовом про скасування, на думку позивача, неправомірно постановлених відповідачем податкових повідомлень-рішень: від 28.11.2011р. №0000442360, яким підприємству визначено податкове зобов’язання з податку на прибуток в сумі 4958,34 грн. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію в сумі 615,59 грн. (загальна сума рішення –5573,3 грн.); від 28.11.2011р. №0000452360, яким підприємству визначено податкове зобов’язання з податку на додану вартість в сумі 3966,67 грн. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію в сумі 492,67 грн. (загальна сума рішення –4459,34 грн.).

В обгрунтування вимог, позивач вказав на невмотивованість дій відповідача по визначенню податкових зобов’язань з посиланням на порушення позивачем норм ЦК України (висновок про нікчемність угод) в зв’язку з безтоварністю господарських операцій по отриманню від ТОВ «СОФИТА» інформаційно-консультаційних послуг.

Державна податкова інспекція у Ленінському районі м.Миколаєва (далі по тексту ДПІ, відповідач) в запереченнях на позов та представник відповідача в судовому засіданні позов не визнали, вказуючи на законність постановлених рішень в зв’язку з порушенням позивачем приписів податкового законодавства.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про безпідставність заявленого позову. Доводи позивача про неправомірність дій відповідача щодо визначення зобов’язань з податку на додану вартість та з податку на прибуток підприємств були предметом судового дослідження та визнанні судом невмотивованими, виходячи з наступного.

При розгляді справи встановлено, що Приватне підприємство «БУСТ-ТРЕЙД»зареєстроване Виконавчим комітетом Миколаївської міської ради 30.06.2000 за №15221020001013879 (код за ЄДРПОУ ПП «БУСТ-ТРЕЙД»- 31043505). ПП «БУСТ-ТРЕЙД» перебуває на обліку в Державній податковій інспекції у Ленінському районі м.Миколаєва.

В період з 10.10.2011 по 14.10.2011 ДПІ у Ленінському районі м.Миколаєва відповідно до п.п. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, п.п. 78.1.5 п. 78.1. ст. 78, ст.79 ПК проведена позапланова невиїзна документальна перевірка ПП «БУСТ-ТРЕЙД» з питань правомірності формування податкового кредиту та податкових зобов’язань, валових доходів та валових витрат за липень, грудень 2010 року по взаємовідносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «СОФИТА». За результатами позапланової невиїзної документальної перевірки був складений Акт від 21.10.2011 за №2748/23-100/31043505. На висновки вказаного акта перевірки ПП «БУСТ-ТРЕЙД»направило контролюючому органу заперечення.

03.11.2011 позивач отримав копію наказу ДПІ у Ленінському районі м.Миколаєва від 02.11.2011 №2041 про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ПП «БУСТ-ТРЕЙД»відповідно до п.п. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, п.п. 78.1.5 п. 78.1. ст. 78, абз. 1 п.82.2 ст. 82 ПК України, а також у зв’язку з поданням ПП «БУСТ-ТРЕЙД»заперечень від 31.10.2011 №2011-10-31 до Акта перевірки за №2748/23-100/31043505 від 21.10.2011.

Після чого, в період з 03.11.2011 по 09.11.2011 ДПІ у Ленінському районі м.Миколаєва проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПП «БУСТ-ТРЕЙД»з метою перевірки правомірності формування податкового кредиту, валових витрат за період з 01.07.2010 по 31.12.2010 по взаємовідносинах з ТОВ «СОФИТА»та формування податкових зобов’язань, валових доходів, сформованих за рахунок подальшої реалізації товарів (робіт, послуг), отриманих від ТОВ «СОФИТА», за підсумками якої був складений відповідний Акт перевірки за №2984/23-100/31043505 від 16.11.2011.

За результатами позапланової виїзної документальної перевірки ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва 28.11.2011 були прийняті: податкове повідомлення-рішення №0000442360, яким підприємству визначено податкове зобов’язання з податку на прибуток в сумі 5573,3 грн. (4958,34 грн. основного платежу, 615,59 грн. штрафної (фінансової) санкці); податкове повідомлення-рішення №0000452360, яким підприємству визначено податкове зобов’язання з податку на додану вартість в сумі 4459,34 грн. (3966,67 грн. основного платежу, 492,67 грн. штрафної (фінансової) санкції.

Підставою для визначення (нарахування) контролюючим органом суми податкового зобовязання з податку на прибуток підприємств є завищення валових витрат за перевіряємий період за безтоварними операціями по наданню інформаційно-консультаційних послуг, що не були використані в господарській діяльності позивача, Товариством з обмеженою відповідальністю «СОФИТА», основним видом діяльності якого є оптова торгівля зерном, насінням та кормами для тварин при кількості працюючих –1 особа.

Підставою для визначення (нарахування) контролюючим органом суми податкового зобов’язання з податку на додану вартість є відсутність у позивача достатніх первинних документів, які б надавали право формувати податковий кредит та безтоварність господарських операцій по угодам з надання інформаційно-консультаційних послуг, внаслідок чого було занижено суму податку на додану вартість за період що перевірявся на 3966,67грн..

Правовідносини, що є предметом судового дослідження, врегульованя ЗУ «Про податок на додану вартість», ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств», ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»ЗУ «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Статтею 1 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що первинним документом є документ, якій містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Статтею 9 цього Закону визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов’язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Приписами ст.9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов’язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно вимог п.5.1 ст.5 ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств»встановлено, що під терміном "валові витрати виробництва та обігу" (далі - валові витрати) розуміється сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств»передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до вимог п.п. 5.3.9. п. 5.3 ст. 5 ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств»не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно п.1.32 ст.1 ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств»господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі, коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Разом з тим, підставою для включення до валових витрат будь-яких витрат є пов'язаність таких витрат із господарською діяльністю. Згідно пункту 5.1 даного Закону валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Отже, дані правові норми визначають, що до складу валових витрат можуть бути віднесені витрати, що безпосередньо пов’язані з підготовкою, організацією, веденням виробництва та реалізацією продукції, робіт, послуг (в випадку, що є предметом судового дослідження –інфомаційно-консультаційних послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності та підтверджені належними та достатніми первинними документами.

Статтею 7 п.7.1. ЗУ «Про податок на додану вартість»встановлено, що поставка товарів (робіт, послуг) здійснюється за договірними (контрактними) цінами з додатковим нарахуванням податку на додану вартість. Із пп.7.2.1, 7.2.6 п.7.2 ст.7 ЗУ «Про податок на додану вартість»слідує, що платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну. Податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Відповідно до пп.7.7.1 п.7.7 ст.7 ЗУ «Про податок на додану вартість»сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до ст.1 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов’язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Первинним документом є документ, якій містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 ЗУ «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв’язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Системний аналіз наведених правових норм вказує на те, що визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Первинним документом є документ, якій містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, а право на нарахування податкового кредиту та віднесення витрат підприємства до валових витрат, крім наявності належним чином оформлених первинних документів, інформація в яких стосовно господарської операції повинна бути викладена викладено конкретно, повно, зрозуміло та правдиво, обумовлюється наявністю ще й такої обставини, як реальності факту придбання платником податку товарів (послуг).

При розгляді справи встановлено, що для оформлення господарських операцій на підтвердження виконання інформаційно-консультаційних послуг, які надавались в телефонному режимі (вказана обставина пітверджена представником позивача), позивач і ТОВ «СОФИТА»підписали акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 01.07.2010 на суму 11800грн. та акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 30.12.2010 на суму 12000грн.. При цьому, будь-яких угод про виконання зобов’язань по наданню інформаційно-консультаційних послуг між позивачем і ТОВ «СОФИТА»не укладалось, до перевірки позивачем, крім рахунків фактури, податкових накладних та неконкретних актів здачі-прийняття робіт (надання послуг), з зазначенням інформації тільки про те, що дані послуги є інформаційно-консультативними, ніяких підтверджуючих документів реального виконання та суті наданих послуг надано не було.

Серед суттєвих умов віднесення до валових витрат, пов’язаних з виконанням робіт (послуг), та, відповідно, формування податкового кредиту, є можливість за наявними первинними документами встановити об’єм виконаних послуг, їх калькуляцію та якісні показники виконаних послуг для необхідності їх ідентифікації та визначення факту (способу) їх використання у господарській діяльності підприємства, а також встановлення відповідності/невідповідності цифрових даних про обсяги наданих послуг зазначеним у звітах даним бухгалтерського обліку позивача.

З урахуванням наведених норм та вищевказаних обставин справи надані позивачем рахунки-фактури, платіжні доручення, неконкретні акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) не можуть вважатися первинними документами (при відсутності інших необхідних первинних документів), що підтверджують факти виконання консультаційних послуг, оскільки не містять інформації про конкретні об?єми та направлення, по яким проводились відповідні інформаційно-консультаційні послуги. В актах здачі-прийняття робіт (надання послуг) не визначено, які саме види консультацій оцінені сторонами у розмірі грошових коштів, зазначених у цих акта, відсутні документи за результатами консультацій та надання інформації з докладним та повним описом всіх питань. Крім того, із наданих позивачем документів (актів здачі-прийняття робіт (надання послуг)) не вбачається, які саме критерії використовувались для визначення вартості послуг та, відповідно, необхідність та доцільність використання їх в господарській діяльності (направленість на отримання прибутку, а не завищення валових витрат) і правомірність формування валових витрат та податкового кредиту. Таким чином, надані позивачем первинні документи на підтвердження господарської операції з виконання інформаційно-консультаційних послуг не відповідають вимогам діючого законодавства.

На думку суду, в випадку, що є предметом судового розгляду, дослідженні фактичні дані вказують на недоведеність позивачем економічної доцільності витрат на неконкретні консультаційні послуги, які надавались в телефонному режимі, та причинного зв’язку між придбаними послугами та отриманням економічної вигоди, направленої на максимізацію доходів чи мінімізацію витрат, тобто на отримання прибутку в цілому, та наміру придбання платником податку послуг для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Документи, якими позивач хотів підтвердити спірні валові витрати та правомірність податкового кредиту, а саме рахунки-фактури, платіжні доручення, акти здачі-приймання послуг, в яких зазначено лише назву послуг, є такими, що беззаперечно не підтверджують такі витрати, оскільки первинні документи для надання їм юридичної сили повинні мати обов’язкові реквізити, передбачені ст.9 ЗУ «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» . В іншому ж випадку, у платника податку не виникає права відносити до складу валових витрат витрати без належних на те документів, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Валові витрати можуть бути підтверджені лише тими документами, що свідчать про реальність виконання договору, зміст, обсяг наданих послуг та їх вартість. Частина 2 ст.9 ЗУ «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні»висуває до первинних документів такий обов’язковий реквізит як зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції.

З огляду на викладене, за відсутності інших доказів, що підтверджували б фактичне надання конкретних послуг, документи, на підставі яких сформовані валові витрати за спірними господарськими операціями, самі по собі не можуть беззаперечно підтверджувати право платника на формування податкового кредиту та валових витрат.

Отже, на порушення вимог п.5.1 ст.5, п.5.2.1 п.5.2 ст.5, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств», п.п.7.4.1, п.п.7.4.4 п.7.4 ст.7 ЗУ «Про податок на додану вартість»позивачем в перевіряємому періоді безпідставно включено до складу валових витрат та податкового кредиту (в частині сплати ПДВ), витрати на придбання інформаційно-консультаційних послуг не підтверджені документами які б доводили об’єм проведених робіт, їх реальну варість, направленість господарських операцій на отримання прибутку в цілому, обґрунтування економічної вигоди від проведених операцій, відповідності та співрозмірності реального і заявленого змісту господарських операції, а також причинного зв’язку між придбанням послуг та отриманням економічної вигоди від цього придбання та ін.. Вищенаведене вказує на невідповідність реального і заявленого змісту господарських операцій, тобто свідчить про їх безтоварність.

Із положень пп.7.4.1 та пп.7.4.5 ЗУ «Про податок на додану вартість»слідує, що податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених платником податку у звітному періоді у зв’язку з придбанням товарів, послуг, вартість яких відноситься до валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації. А відповідно до п.5.1 ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств»визначальною ознакою валових витрат є їх зв'язок із господарською діяльністю платника податків. При цьому, неодмінною характерною рисою господарської діяльності в податкових правовідносинах є її направленість на отримання доходу в грошовій, матеріальній чи нематеріальній формах. Отже, правильність формування платником податків валових витрат та податкового кредиту вимагає наявності зв’язку витрат платника податків на придбання послуг з його господарською діяльністю, що полягає у намірі платника податку отримати користь від придбаних послуг. На думку суду, з врахуванням специфіки даного виду послуг (інформаційно-консультаційні), за недоведеністю наміру платника податку отримати користь від придбаних послуг, відсутні підстави для зменшення бази оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість за рахунок валових витрат та податкового кредиту.

Надані позивачем первинні документи на підтвердження господарської операції з надання інформаційно-консультаційних послуг (послуги надались в телефонному режимі), не відповідають вимогам діючого законодавства, а отже, не можуть прийматися як підтвердження товарності вказаної господарської операції та бути підставою для віднесення витрат до валових витрат і формування податкового кредиту (в частині сплати ПДВ в ціні послуг).

Оскільки в судовому засіданні встановлено відсутність зв’язку між вчинюваними позивачем господарськими операціями по наданню контрагентом консультаційних послуг та господарською діяльністю позивача, суд приходить до висновку про неправомірність формування позивачем сум податкового кредиту та валових витрат. Доводи позивача про неправомірність оспорюваного податкового рішення спростовуються вищенаведеними фактичними даними.

Доводи позивача про неправомірність проведених контролюючим органом перевірок також є невмотивованими, оскільки в судовому засіданні встановлено, що перевірки контролюючим органом проведені у відповідності до приписів п.п. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, п.п. 78.1.5 п. 78.1. ст. 78, ст.79 п.82.2 ст. 82 ПК України.

Таким чином, відповідач, який є суб’єктом владних повноважень, в правовідношеннях, що були предметом судового дослідження, діяв на підставі та в спосіб, що передбачені законами України, з дотримання принципу рівності перед законом та з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямовані дії, що є підставою для відмови в задоволенні позову.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 70-71, 86, 122,138, 158-163 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні позову відмовити.

          Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів в порядку ст. 186 КАС України.

Суддя                                                                                           І. В. Желєзний