Постанова № 20956471, 20.10.2011, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 жовтня 2011 року 2а-4034/11/1070

Київський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Лапія С.М.,

при секретарі Хім`як С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за адміністративним позовом ТОВ «Ізюмський оптико-механічний завод»до Іванківської МДПІ Київської області про визнання дій протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 17.03.2011 року,-

в с т а н о в и в :

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить визнати дії відповідача протиправними та скасувати податкові повідомлення рішення від 17.03.2011року № 0000132300 та № 0000142300, посилаючись на те, що висновки відповідача, викладені в акті перевірки від 04.03.2011року № 201/23/33011077 є необґрунтованими та безпідставними, а податкові повідомлення - рішення від 17.03.2011 року № 0000132300 та № 0000142300 є такими, що прийняті всупереч чинному законодавству.

Зокрема, позивач зазначив, що укладений між позивачем та його контрагентом ТОВ «Компанія «Бонк»правочин на постачання сировини для виготовлення готової продукції укладений відповідно до вимог чинного законодавства України, не суперечить приписам Цивільного та Господарського кодексів України, тому направлений на настання реальних наслідків при його виконанні. Здійснення зазначеної господарської операції підтверджено оформленими належним чином первинними документами бухгалтерського та податкового обліку, що дає йому право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат з податку на прибуток у відповідній податковій звітності.

Також позивачем зазначено про правомірність формування податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат з податку на прибуток при взаємовідносинах з ТОВ «Рошесс»з огляду на те, що дані операцій у повному обсязі підтверджено документально, а твердження відповідача про неможливість проведення зустрічної перевірки контрагента не впливає на формування податкового кредиту та валових витрат у відповідній податковій звітності. Що стосується збільшення валового доходу позивача у ІV кварталі 2009року, то це твердження Іванківської МДПІ не відповідає дійсності з огляду на відсутність операцій, які відображаються по бухгалтерському рахунку 746 «інші доходи від основної діяльності».

Крім цього зазначено про порушення відповідачем процедури проведення невиїзної планової перевірки позивача в частині недотримання строків початку її проведення, оформлення результатів вказаної перевірки, відсутності пояснень посадових осіб позивача стосовно встановлених порушень.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

Представники відповідача в судовому засіданні проти позову заперечили у повному обсязі, надали письмові заперечення, та пояснили, що за результатами проведеної невиїзної перевірки позивачу було зменшено задекларовані суми податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат з податку на прибуток внаслідок визнання укладеного правочину з ТОВ «Компанія «Бонк»нікчемним. На думку відповідача в ході опрацювання постачальників позивача встановлено, що контрагент у 5 ланці постачання не в змозі відвантажити товарно матеріальні цінності на адресу контрагентів позивача, що встановлено постановою Київського окружного адміністративного суду від 14.04.2011року у справі № 2а-7726/10/1070. Таким чином, відповідач робить висновок про відсутність товару в ланцюгу постачання до позивача, що унеможливлює формування останнім податкового кредиту та валових витрат у податковій звітності.

Також відповідачем зменшено суми податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат з податку на прибуток при взаємовідносинах позивача з ТОВ «Рошесс»на підставі неможливості проведення зустрічної перевірки постачальника та, на думку відповідача, недекларування податкових зобовязань ТОВ «Рошесс»та не подання податкової звітності до органу податкової служби за місцем реєстрації.

Стосовно збільшення валового доходу позивачу у ІV кварталі 2009року, представники відповідача пояснили, що дане порушення встановлено при аналізі даних по бухгалтерському рахунку 746 «інші доходи від основної діяльності за 2009рік».

Також представники відповідача в ході судового розгляду справи зазначили, що проведення перевірки та оформлення її результатів здійснювалось із дотриманням вимог чинного законодавства України та просили в задоволенні заявленого адміністративного позову відмовити повністю.

Судом встановлено, що на виконання наказу Іванківської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області від 17.02.2011року № 62 та з урахуванням вимог статей 77 та 79 Податкового кодексу України (далі ПК України) фахівцем органу державної податкової служби з 21 по 25 лютого 2011 року було проведено документальну невиїзну перевірку ТОВ «Ізюмський оптико механічний завод»код за ЄДРПОУ 33011077 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2009 року по 31.03.2010року, за результатами якої складено акт від 04.03.2011року № 201/23/33011077.

Відповідно до розділу 4 «Висновок»акту перевірки відповідачем встановлено порушення позивачем п.5.1, пп.5.2.1, п.5.2, ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(далі Закон «Про оподаткування прибутку підприємств»), що призвело до заниження податкового зобовязання з податку на прибуток на загальну суму 158187969 гривень, у тому числі за ІІІ квартал 2009року 34456974гривень, ІV квартал 2009року 68528726гривень та І квартал 2010року 55202269гривень; пп.7.4.1, п.7.4, ст. 7 Закону України від 03.04.1997року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»(зі змінами та доповненнями) (далі Закон «Про податок на додану вартість»), що призвело до заниження податкового зобовязання з податку на додану вартість на загальну суму 70060025гривень, у тому числі за липень 2009року 3151130гривень, серпень 2009року 12958543гривень, вересень 2009року 11455907гривень, жовтень 2009року 10952928гривень, листопад 2009року 7449743гривень, грудень 2009року 11600694гривень, січень 2010року 5539310гривень, лютий 2010року 4407125 гривень та березень 2010року 2544645гривень; пп.7.4.1, п.7.4, ст. 7 ЗУ «Про податок на додану вартість», що призвело до завищення залишку відємного значення ПДВ за податковою декларацією за березень 2010 року, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду у розмірі 56749499гривень.

На підставі акту перевірки відповідачем 17.03.2011 року винесені податкові повідомлення рішення: № 0000132300, відповідно до яких було визначено суму грошового зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 87575031 гривень, у тому числі за основним платежем - 70060025гривень, за штрафними (фінансовими) санкціями 17515006 гривень; та № 0000142300, відповідно до якого визначено суму грошового зобовязання з податку на прибуток у розмірі 197734961 гривень, у тому числі за основним платежем - 158187969 гривень, за штрафними (фінансовими) санкціями - 39546992 гривень.

Розмір застосованих штрафних (фінансових) санкцій визначені відповідачем відповідно до п.123.1, ст. 123 ПК України, який діяв на момент винесення спірних податкових повідомлень рішень. Як свідчать корінці податкових повідомлень рішень, вказані податкові повідомлення рішення отримано позивачем 17.03.2011року.

В ході судового розгляду справи зясовано та не заперечується сторонами, що податкове повідомлення рішення на суму зменшення відємного значення ПДВ за податковою декларацією за березень 2010 року відповідачем не виносилось.

Не погоджуючись із правомірністю висновків акту перевірки та винесених відповідачем податкових повідомлень рішень, позивач 25.03.2011року звернувся із первинною скаргою до Державної податкової адміністрації в Київській області (фактично отримано 28.03.2011року № 633/10). Рішенням про результати розгляду скарги від 26.05.2011року № 1239/10/25-017/105-639 Державна податкова адміністрація в Київській області залишила без змін податкові повідомлення рішення Іванківської МДПІ від 17.03.2011року № 0000142300 та № 0000132300, а скаргу позивача від 25.03.2011року № 25/03 без задоволення (фактично отримано позивачем 30.05.2011року).

Вважаючи рішення про результати розгляду первинної скарги незаконним, позивач 06.06.2011року звернувся до Державної податкової адміністрації України із повторною скаргою № 06-11, в якій просив скасувати податкові повідомлення рішення та рішення Державної податкової адміністрації в Київській області про результати розгляду первинної скарги.

Рішенням про результати розгляду скарги від 05.08.2011року № 14230/6/26-045 Державна податкова адміністрація України залишила без змін податкові повідомлення рішення Іванківської МДПІ від 17.03.2011року № 0000142300 та № 0000132300 та рішення Державної податкової адміністрації в Київській області, а повторну скаргу позивача від 06.06.2011року № 06-11 без задоволення (фактично отримано позивачем 09.08.2011року).

Позивач зареєстрований Іванківською РДА Київської області від 25.07.2004 року, про що видано свідоцтво про реєстрацію юридичної особи серії А00 № 091942. Як платник податків з 30.07.2004 року товариство знаходиться на податковому обліку у Іванківській міжрайонній державній податковій інспекції Київської області за № 331, що підтверджується довідкою про взяття на облік за формою № 4-ОПП.

Позивач зареєстрований як платник податку на додану вартість, про що отримано свідоцтво від 06.08.2004 року за № 13779505, індивідуальний податковий номер 330110710117.

Щодо твердження позивача про порушення відповідачем процедури проведення невиїзної планової перевірки позивача в частині недотримання строків початку її проведення, оформлення результатів вказаної перевірки, відсутності пояснень посадових осіб позивача стосовно встановлених актом порушень, суд зазначає наступне.

Відповідно до акту перевірка відповідачем проводилась на підставі статей 77 та 79 ПК України, який набрав чинності з 01.01.2011року та діяв у період проведення зазначеної перевірки.

Статтею 77 ПК України затверджено порядок проведення планових перевірок та зазначено умови, за яких орган державної податкової служби вправі приступити до її проведення.

Відповідно до п.79.1 ст. 79 ПК України документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником органу державної податкової служби рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу.

В той же час, відповідно до п.77.4, ст. 77 ПК України право на проведення документальної планової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому не пізніше ніж за 10 календарних днів до дня проведення зазначеної перевірки вручено під розписку або надіслано рекомендованим листом з повідомленням про вручення копію наказу про проведення документальної планової перевірки та письмове повідомлення із зазначенням дати початку проведення такої перевірки.

Як вбачається з матеріалів справи, повідомлення від 17.02.2011року № 15 про проведення з 21.02.2011року по 25.02.2011року перевірки та відповідний наказ від 17.02.2011року № 62 направлено на імя директора товариства засобами поштового звязку та фактично отримано підприємством 18.02.2011року.

Таким чином, суд погоджується з позицією позивача, що перевірка повинна була розпочата не раніше ніж з 28.02.2011року (з урахування 10 денного терміну від дня фактичного отримання товариством документів про її проведення).

В той же час, твердження відповідача про повідомлення товариства про проведення планової перевірки 14.07.2010року № 99 (вих.14.07.2010року № 3035/10), яке направлено поштою та вручено директору товариства 15.07.2010 року, суд не бере до уваги з огляду на те, що вимогами ПК України встановлена обовязковість повідомлення посадових осіб товариства про початок проведення планової перевірки.

Крім цьго, суд зазначає, що порядок оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затверджено наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010року № 984, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 12.01.2011року за № 34/18772 (далі Порядок № 984).

У ході судового розгляду справи відповідачем не надано належних доказів стосовно виконання вимог Порядку № 984, зокрема, в частині отримання пояснень посадових осіб стосовно виявлених порушень (здійснені письмові запити для отримання пояснень) відповідно до абз. 2, п.5.2, розділу ІІ Порядку № 984, складання інформативних додатків до акту перевірки із підписами посадових осіб позивача відповідно до п.1, розділу ІІІ Порядку № 984, обгрунтування виявлених порушень із посиланням на первинні документи первинного бухгалтерського та податкового обліку позивача відповідно до абз. 3, п.5.2, розділу ІІ Порядку № 984 тощо.

Також суд зазначає, що виконання відповідачем вимог Порядку № 984, який прийнятий ДПА України, в частині проведення перевірки та оформлення її результатів, є обовязком, а не правом органу державної податкової служби.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач під час проведення невиїзної планової перевірки позивача діяв неправомірно та не в межах власних повноважень, наданих йому Конституцією та іншими законами України.

В акті перевірки відповідачем зазначено про порушення позивачем п.4.1, ст. 4 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств», що призвело до заниження валового доходу у ІV кварталі 2009 року на суму 20870гривень.

Як пояснив представник відповідача, дане порушення встановлено при аналізі даних по бухгалтерському рахунку 746 «інші доходи від основної діяльності». В той же час, представник позивача у судовому засіданні наголосив на тому, що позивачем на бухгалтерському рахунку 746 «інші доходи від основної діяльності»обліковувало доходи, отримані від АТ «Банк Велес» як відсотки за наявність залишків грошових коштів на розрахунковому рахунку товариства.

При цьому за 2009 рік позивачем отримано таких доходів на суму всього 400,00гривень, що обліковується на рахунку 746 (кореспонденція рахунків Дт 311 Кт 746). Ця сума включена до складу валового доходу податкової декларації з податку на прибуток за І півріччя 2009року, що не спростовується відповідачем.

На вимогу головуючого відповідач не надав належних доказів щодо підтвердження факту заниження позивачем валового доходу у зазначеному розмірі, не зазначив по якій саме конкретній операції, з яким контрагентом та на підставі яких первинних документів бухгалтерського та податкового обліку, позивачем отримано та не задекларовано у грудні 2009 року дохід у розмірі 20870 гривень, який на думку відповідача повинен був знайти своє відображення у декларації з податку на прибуток за 2009 рік.

Стосовно заниження позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат за період з 01.07.2009 року по 31.03.2010 року внаслідок визнання укладеного позивачем правочину з ТОВ «Компанія «Бонк»нікчемним, суд зазначає наступне.

Як встановлено судом та не заперечується сторонами, з метою здійснення фінансово господарської діяльності позивачем 06.03.2007 року укладено договір з ТОВ «Компанія «Бонк»за № Б/03, згідно умов якого останній зобовязаний поставляти в адресу позивача заготовку скла білого Unicrown 0,0 дптр, діаметром 70 мм, коефіцієнт заломлення 1,523 обумовленої кількості, яке є основною сировиною для виготовлення готової продукції позивачем.

На виконання зазначеного договору ТОВ «Компанія «Бонк»здійснено поставку на адресу позивача заготівки для використання у господарській діяльності з метою виготовлення готової продукції - лінзи для окулярів як медичного, так і не медичного призначення.

Здійснення операції з придбання товарно матеріальних цінностей у повному обсязі було підтверджено всіма необхідними первинними документами бухгалтерського та податкового обліку позивача, що підлягали перевірці.

Так, в ході судового розгляду встановлено, що у звязку із вилученням фахівцями податкової міліції ДПА у м. Києві 09.06.2010року первинної документації позивача за вказаний період, перевірка проводилась в приміщенні податкової міліції. У судовому засіданні представник відповідача підтвердила наявність первинних документів бухгалтерського та податкового обліку позивача, узагальнюючих регістрів обліку, що відображають операції з придбання товару у ТОВ «Компанія «Бонк».

Також суд зазначає, що і в акті перевірки зазначено перелік документів, що перевірено відповідачем: декларацій з податку на прибуток та податку на додану вартість, договорів про здійснення фінансово господарської діяльності, видаткових та податкових накладних, реєстрів отриманих та виданих податкових накладних, товарно транспортних накладних, довіреностей на отримання ТМЦ, актів виконаних робіт (наданих послуг), відомостей по рахунках 361 «розрахунки з вітчизняними покупцями», 372 «розрахунки з підзвітними особами», 685 «розрахунки з іншими кредиторами», відомості аналітичного обліку по рахунку 791 «доходи», журналів ордерів та відомостей по рахункам 371 «розрахунки з покупцями по авансам виданим», 377.1 «розрахунки з іншими дебіторами та кредиторами», 631 «розрахунки з вітчизняними покупцями», 685, 685.1 «розрахунки з іншими кредиторами», 91 «загальновиробничі витрати», 92 «адміністративні витрати», 93 витрати на збут»за період з 01.07.2009року по 31.03.2010року.

На думку відповідача, укладений правочин між позивачем та ТОВ «Компанія «Бонк»є нікчемним та таким, що не направлений на настання реальних правових наслідків. Також відповідач зазначає про відсутність товару по ланцюгу постачання та про неможливість постачальниками поставити товар позивачу у необхідній кількості.

Як на встановлений факт відсутності руху товару по ланцюгу постачання та лише документальне його оформлення відповідач посилається на постанову Київського окружного адміністративного суду від 14.04.2011року у справі № 2а-7726/10/1070.

На підставі цього відповідачем зазначено про зменшення: суми валових витрат по взаємовідносинах з ТОВ «Компанія «Бонк»на загальну суму 623030807гривень, у тому числі: за ІІІ квартал 2009року у розмірі 137827898гривень; за ІV квартал 2009року у розмірі 268569661гривень; за І квартал 2010року у розмірі 216633248гривень;

сум податкового кредиту на загальну суму 128496497гривень, у тому числі: за липень 2009року у розмірі 3223365 гривень; за серпень 2009 року у розмірі 12959024 гривень; за вересень 2009 року у розмірі 11383191 гривень; за жовтень 2009 року у розмірі 20811256 гривень; за листопад 2009 року у розмірі 20530132 гривень; за грудень 2009 року у розмірі 16262880 гривень; за січень 2010року у розмірі 18176160 гривень; за лютий 2010року у розмірі 19107289 гривень; за березень 2010 року у розмірі 6043200 гривень.

Відповідно до ч.1, ст. 626 Цивільного Кодексу України (далі ЦК України) договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків. Частиною 1, ст. 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Це положення закріплює один з найважливіших принципів договірного регулювання суспільних відносин принцип свободи договору.

Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 Цивільного кодексу України).

Згідно із ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч.1-3, 5, 6, ст. 203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Таким чином, довести нікчемність правочину можна виключно єдиним способом: навести норму закону, внаслідок порушення (недотримання) якої, правочин можна вважати недійсним.

Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, автономної республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Пунктом 18 Постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 року № 9 встановлено перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного Кодексу України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження обєктами права власності українського народуземлею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу обєктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших обєктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Відповідачем не визначено, якій саме нормі Закону не відповідає правочин від 06.03.2007 № Б/03, укладений між позивачем та ТОВ «Компанія «Бонк», що унеможливлює вважати його нікчемним.

Суд зазначає, що при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.

Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються за загальними правилами (ст. 216 ЦК України).

Доказів, які б свідчили про наявність у позивача та його контрагента наміру на вчинення правочину, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, відповідачем не доведено.

Твердження відповідача про відсутність руху товару у ланцюгу постачання до позивача спростовуються наявними матеріалами справи.

Як свідчать пояснення представника відповідача, надані в ході судового розгляду, підставою для визнання укладеного Позивачем правочину з ТОВ «Компанія «Бонк»є встановлення факту безтоварності даної операції по ланцюгу постачання згідно Постанови Київського окружного адміністративного суду від 14.04.2011року у справі № 2а-7726/10/1070.

Відповідно до зазначеної постанови суд, який розглядав справу, дійшов до висновку про відсутність факту поставки підприємством ТОВ «Бізнес Алвінет ЛТД» (5 ланцюг поставки) в адресу ТОВ «Ріверс ЛТД»(4 ланцюг поставки) товарно матеріальних цінностей, що в свою чергу унеможливлює поставку товару в адресу Позивача (1 ланцюг поставки).

Однак, Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 20.09.2011 року апеляційну скаргу ТОВ «Ріверс ЛТД»задоволено частково та виключено з мотивувальної частини Постанови Київського окружного адміністративного суду від 14.04.2011року висновок щодо безтоварності угоди між ТОВ «Бізнес Алвінет ЛТД» (5 ланцюг постачання) та ТОВ «Ріверс ЛТД»(4 ланцюг постачання).

Суд апеляційної інстанції у своїй постанові зазначає, що за первинними документами з передачі придбаного товару, довіреностями, документами про оренду складу та транспортних засобів, відрядженнями керівника, товарно транспортними накладними, відомостями обліку залишків товару на складі, картками складського обліку підтверджується реальність здійснення операцій з придбання товару, що, в свою чергу, спростовує висновки відповідача про безтоварність вчиненого правочину.

Відповідно до ч.5, ст. 254 КАС України постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення.

Таким чином, на даний час факт реальності здійсненої операції в ланцюгу поставки Позивача підтверджено постановою суду апеляційної інстанції, яка набрала законної сили, що спростовує твердження представників відповідача.

Відповідно до ст. 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

З метою оподаткування використовується визначення «господарської діяльності», яке надано п.1.32, ст. 1 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств».

Відповідно до визначення наданого з метою використання в оподаткуванні, господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Відповідно до довідки управління статистики товариство має право займатися наступними видами діяльності: виробництво та оброблення інших скляних виробів, інші види оптової торгівлі та роздрібна торгівля іншими непродовольчими товарами, не віднесеними до інших групувань.

Як свідчить акт перевірки, фактично у періоді, що підлягав перевірці, позивач здійснював виробництво лінз для окулярів медичного та немедичного призначення на власному виробничому обладнанні, що не спростовується відповідачем.

Згідно даних, наведених відповідачем в акті перевірки, для здійснення господарської діяльності позивач має всі необіхідні фізичні, технічні та технологічні можливості для виготовлення окулярної продукції, а саме:

-позивач мав необхідні основні фонди для виготовлення лінз скляних для окулярів, що розташований у м. Ізюм Харківської області;

-середня кількість працюючих на підприємстві у 2009 2010 роках складала 200 осіб, що мали необхідний кваліфікаційний рівень;

-позивач мав власні спеціалізовані складські приміщення для зберігання як сировини, так і готової продукції.

Під час розгляду справи відповідачем, який є субєктом владних повноважень у податкових правовідносинах, не було надано суду доказів, які б свідчили про відсутність реального вчинення господарських операцій позивачем та його контрагентом ТОВ «Компанія «Бонк».

Також суд критично оцінює доводи відповідача про обовязкову наявність акту прийому передачі товарно матеріальних цінностей, з огляду на таке.

Зазвичай у акті прийому-передачі товару зазначається інформація про товар, його загальна кількість і якість, вартість товару, місце й дата передачі товару, наявність чи відсутність претензій щодо кількості і якості товару тощо, але форма такого документа чинним законодавством не встановлена.

Тобто, акт прийому передачі у повному обсязі дублює видаткову накладну, яка підтверджує отримання товарно матеріальних цінностей від постачальника.

Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, яке зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 року за № 168/704, зобовязує субєкта господарювання складати лише один первинний документ з передбаченими законодавством реквізитами, що і є підставою для здійснення записів у бухгалтерському обліку.

Стосовно заниження позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат за період з 01.07.2009 року по 31.03.2010 року по взаємовідносинам з ТОВ «Рошесс», суд зазначає наступне.

Відповідачем в акті зазначено про зменшення суми валових витрат по взаємовідносинах з ТОВ «Рошесс»на загальну суму 9700200 гривень, у тому числі: за ІV квартал 2009 року у розмірі 5524372 гривень; за І квартал 2010 року у розмірі 4175828 гривень та сум податкового кредиту на загальну суму 1940040 гривень, у тому числі: за жовтень 2009 року у розмірі 402783,68 гривень; за листопад 2009 року у розмірі 384202,49 гривень; за грудень 2009 року у розмірі 317888,20 гривень; за січень 2010 року у розмірі 343183,36 гривень; за лютий 2010 року у розмірі 363524,99 гривень; за березень 2010 року у розмірі 128457,28 гривень, внаслідок відсутності товариства за місцезнаходженням та не подання товариством податкової звітності до органу державної податкової служби.

Позивачем укладено з ТОВ «Рошесс»договір про постачання останнім товарно матеріальних цінностей, які використовувались у процесі виробництва.

Понесені ТОВ «ІОМЗ»витрати при придбанні ТМЦ у ТОВ «Рошесс»підтверджено платіжними (банківські виписки з додатками) та іншими (податкові, видаткові накладні та довіреності на отримання ТМЦ) документами, наявність та повнота яких не спростовується відповідачем.

Єдиною підставою для зменшення задекларованих сум валових витрат та податкового кредиту по даним операціям стало твердження відповідача про неможливість проведення перевірки контрагента та несплата останнім сум податку на додану вартість до бюджету.

Відповідно до пункту 5.1, статті 5 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств»(у редакції, що діяла на момент спірних правовідносин) валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1, пункту 5.2, статті 5 Закону передбачено, що «до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у звязку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну)».

Водночас, підпунктом 5.3.9, пункту 5.3, статті 5 вищенаведеного Закону встановлено заборону на включення до складу валових витрат будь-яких понесених витрат, які не підтверджено відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обовязковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Згідно з п.п. 7.4.5 цього пункту не дозволяється включати до податкового кредиту будь-які витрати зі сплати податку, не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Відповідно п.п. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону «Про податок на додану вартість»право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому ст. 9 цього Закону.

Згідно п.п.7.2.3, п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону «Про податок на додану вартість», податкова накладна складається в момент виникнення податкових зобовязань продавця у двох примірниках і надається покупцю на його вимогу продавцем товарів (робіт, послуг).

Пунктом 6.2. Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997 № 165, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.06.1997 № 233/2037 передбачено, що податкова накладна дає право покупцю, зареєстрованому як платник податку, на включення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість.

Підпунктом 7.2.1 ст. 7 Закону «Про податок на додану вартість»встановлено, що платник податку зобовязаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками певні реквізити, перелік яких встановлений зазначеним підпунктом. Податкова накладна є звітним і одночасно розрахунковим документом.

Відповідачем в акті перевірки не спростовано того факту, що на час здійснення господарських операцій (за якими МДПІ не визнає обґрунтованим віднесення Позивачем до податкового кредиту сум ПДВ) зазначений контрагент позивача був включений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, а також був зареєстрований платником податку на додану вартість.

Таким чином, наявність у платника податку (у даному випадку у позивача) виданої йому продавцем послуг податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства, і сплата продавцю вартості послуг з податком на додану вартість є достатніми підставами для визначення податкового кредиту.

Слід зазначити, що доступ до наявних і належних до перевірки первинних документів бухгалтерського та податкового обліку позивача по взаємовідносинах з ТОВ «Рошесс», у том числі і належним чином оформлених податкових накладних, не спростовується відповідачем.

До того ж, Закон «Про податок на додану вартість»не встановлює обовязку покупця сплачувати ПДВ ще й до бюджету, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця в ціні товару. Відповідно до положень вказаного Закону сума ПДВ, що включена до ціни товару, є податковим зобовязанням продавця товару, і саме продавець товару несе обовязок зі сплати цього податку до бюджету. Тобто, покупець - платник податку на додану вартість не несе відповідальності за податкові зобовязання продавця.

Чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди покупця послуг, яка є платником податків, не покладено обовязку з перевірки дотримання усіма постачальниками товару у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства зі сплати податкових зобовязань до бюджету.

Суд зазначає, що неможливість податкових органів здійснити перевірку щодо документального підтвердження сплати податку на додану вартість постачальником позивача не впливає на право позивача на віднесення до складу податкового кредиту сплаченого податку на додану вартість при придбанні послуг, оскільки Закон «Про податок на додану вартість»(у редакції, чинній на час формування спірного податкового кредиту) та чинний ПК України не ставлять таке право платника податку в залежність від отримання документального підтвердження щодо належного виконання усіма постачальниками у ланцюгу постачання своїх податкових зобовязань зі сплати ними сум податку.

Твердження відповідача про неподання податкової звітності ТОВ «Рошесс»до органу державної податкової служби не відповідають дійсності з огляду на надані позивачем Ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 02.11.2010 року у справі № 2а-3014/10/2670, в якої апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва залишено без задоволення, а Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.04.2010року без змін, згідно якої визнано протиправними дії ДПІ у Шевченківському районі м. Києва, що полягали у неприйнятті у ТОВ «Рошесс»податкових декларацій з ПДВ за грудень 2009року, січень лютий 2010року та зобовязано провести податкові декларації по особовому рахунку платника податку, що наявні у матеріалах справи.

Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що наведені відповідачем факти щодо:

заниження валового доходу у ІV кварталі 2009 року у розмірі 20 870гривень; завищення валових витрат по взаємовідносинам з ТОВ «Компанія «Бонк»та ТОВ «Рошесс»на загальну суму 632731007 гривень, у тому числі за ІІІ квартал 2009 року 137827898 гривень, ІV квартал 2009 року 274094033 гривень та І квартал 2010 року 220809076 гривень, що призвело до заниження податкового зобовязання з податку на прибуток на загальну суму 158187969 гривень, у тому числі за ІІІ квартал 2009 року 34456974 гривень, ІV квартал 2009 року 68528726 гривень та І квартал 2010 року 55202269 гривень;

завищення податкового кредиту по взаємовідносинах з ТОВ «Компанія «Бонк»та ТОВ «Рошесс»на загальну суму 130436537 гривень, у тому числі за липень 2009 року 3223365 гривень, серпень 2009 року 12959024 гривень, вересень 2009 року 11383191 гривень, жовтень 2009року 21214040 гривень, листопад 2009року 20914334гривень, грудень 2009року 16580768 гривень, січень 2010року 18519343 гривень, лютий 2010 року 19470814 гривень та березень 2010 року 6171658 гривень, що призвело до заниження податкового зобовязання з податку на додану вартість на загальну суму 70060025 гривень, у тому числі за липень 2009 року 3151130 гривень, серпень 2009 року 12958543 гривень, вересень 2009 року 11455907 гривень, жовтень 2009 року 10952928 гривень, листопад 2009року 7449743 гривень, грудень 2009 року 11600694 гривень, січень 2010 року 5539310гривень, лютий 2010 року 4407125 гривень та березень 2010 року 2544645 гривень та завищення залишку відємного значення ПДВ за податковою декларацією за березень 2010 року, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду у розмірі 56749499гривень, завищення відємного значення різниці між сумою податкового зобовязання та сумою податкового кредиту податкової декларації з ПДВ за березень 2010року у розмірі 3627013гривень (ряд.18.2), є необґрунтованими та такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства України.

За таких обставин суд приходить до висновку, що рішення відповідача про визначення сум грошового зобовязання з податку на прибуток та податок на додану вартість не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства України, є протиправними та підлягають скасуванню.

Щодо позовних вимог про визнання дій відповідача протиправними в частині зменшення залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду за березень 2010 року на загальну суму 56749499 гривень та визнання укладеного позивачем правочину із постачальником ТОВ «Компанія «Бонк»нікчемним, протиправними, суд зазначає наступне:

Як зазначено відповідачем в акті перевірки, орган державної податкової служби прийшов до висновку про завищення залишку відємного значення ПДВ за податковою декларацією за березень 2010року, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду у розмірі 56749499гривень (ряд.26 податкової декларації з ПДВ за березень 2010 року) на порушення вимог пп.7.4.1, п.7.4, ст. 7 Закону «Про податок на додану вартість». При розгляді даної справи судом встановлено обґрунтованість та законність права позивача на формування податкового кредиту у розмірах, визначених у податковій звітності з податку на додану вартість у перевіряємому періоді.

Однак, відповідно до Порядку № 984 в акті перевірки зазначається опис виявлених перевіркою порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на орган державної податкової служби, з посиланням на підпункти, пункти, статті законодавчих актів або загальний висновок щодо відсутності таких порушень.

Відповідно до пп.54.3.2, п.54.3, ст. 54 ПК України контролюючий орган зобовязаний самостійно визначити суму грошових зобовязань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) відємного значення обєкта оподаткування податком на прибуток або відємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірки результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобовязань, суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) відємного значення обєкта оподаткування податком на прибуток або відємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

Згідно пунктів 2.1 та 2.2 Порядку направлення органами державної податкової служби податкових повідомлень рішень платникам податків, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010року № 985 орган державної податкової служби визначає суму відємного значення суми податку на додану вартість та складає податкове повідомлення рішення за формою згідно з додатком 8 про зменшення відємного значення суми податку на додану вартість платника (форма «В4»).

Таке податкове повідомлення рішення може бути оскаржене платником податку у встановленому ПК України порядку.

Як встановлено судом, будь яких рішень щодо зменшення відємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 56749499гривень (ряд.26 податкової декларації з ПДВ за березень 2010року) відповідач не приймав.

Одночасно суд звертає увагу, що ПК України передбачено право податкового органу зменшувати суму відємного значення суми податку на додану вартість, що підтверджується вищезазначеним. В той же час, висновок податкового органу про правомірність чи неправомірність нарахування платником податків суми відємного значення суми податку на додану вартість не має насамперед встановленої сили та сам по собі не породжує будь яких правових наслідків для платника податків.

З огляду на це підстави для задоволення вимоги про визнання дій відповідача в частині зменшення залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду за березень 2010 року на загальну суму 56749499 гривень протиправними,- відсутні.

Це ж саме стосується і вимоги позивача про визнання дій відповідача в частині визнання правочину, укладеного між позивачем та ТОВ «Компанія «Бонк», нікчемним, протиправними.

Стаття 19 Конституції Українивстановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд вважає, що всупереч наведеним вимогам відповідач як субєкт владних повноважень не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення проти адміністративного позову.

Суд, вислухавши думку сторін, дослідивши матеріали справи, дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково.

Відповідно до ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.

Згідно ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

На підставі викладеного, керуючись статтями 69, 70, 71, 94, 99, 100, 157-163, 167, 257 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

п о с т а н о в и в :

Адміністративний позов - задовольнити частково.

Визнати дії Іванківської МДПІ Київської області в частині недотримання вимог Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 22.01.2011 року № 984 при проведенні планової перевірки на ТОВ «Ізюмський оптико-механічний завод»в період з 21.02.2011 року по 25.02.2011 року,- протиправними.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Іванківської МДПІ Київської області від 17.03.2011 року № 0000132300 та № 0000142300.

Стягнути з Державного бюджету на користь ТОВ «Ізюмський оптико-механічний завод»судові витрати у розмірі 3 (три) грн. 40 коп.

В решті позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішення за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Лапій С.М.

Постанова у повному обсязі виготовлена <Дата >.