Постанова № 20955411, 10.01.2012, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 січня 2012 р. справа № 2а/0570/18210/2011

Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови: <година >

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючогосудді Голуб В.А.

при секретаріПітель В.М.

за участю:

представника позивача Чебаненка Є.О.,

представник відповідача Деревянка В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду за адресою: м. Донецьк-52, вул. 50-ї Гвардійської дивізії, 17, адміністративну справу за позовом Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Комунального лікувально-профілактичного закладу Дитяча міська стоматологічна поліклініка м. Донецька про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені у розмірі 53 675, 15 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Донецьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до суду з позовною заявою до Комунального лікувально-профілактичного закладу Дитяча міська стоматологічна поліклініка м. Донецька про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені у розмірі 53 675, 15 грн.

В обґрунтування позову позивач вказав, що згідно звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2010 рік Комунального лікувально-профілактичного закладу Дитяча міська стоматологічна поліклініка м. Донецька, що наданий до Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу відповідача становила 142 особи. Таким чином, згідно зі ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в України» на Комунальному лікувально-профілактичному закладі Дитяча міська стоматологічна поліклініка м. Донецька у 2010 році повинні бути працевлаштовані 6 інвалідів. Фактично ж, згідно даних, наданих підприємством у звіті, працювало 3 інваліда.

Отже, на думку позивача, Комунальний лікувально-профілактичний заклад Дитяча міська стоматологічна поліклініка м. Донецька не виконав норматив по створенню 3 робочих місць по працевлаштуванню інвалідів.

Згідно розрахунку, сума адміністративно - господарських санкцій за невиконання Комунальним лікувально-профілактичним закладом Дитяча міська стоматологічна поліклініка м. Донецька нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів у 2010 році, становить 50 953, 53 грн.

Відповідачем адміністративно господарські санкції станом на 10 жовтня 2011 року не сплачені, тому на підставі ст. 20 Закону та п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 року № 70 «Про реалізацію статей 19 і 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в України», порушення термінів сплати, тягне за собою нарахування пені, яка станом на 10 жовтня 2011 року складає 2 721, 62 грн.

Загальна сума позову з урахуванням пені становить 53 675, 15 грн. Тому позивач просить стягнути вказану суму боргу з відповідача.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити, надав пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві.

Відповідач з адміністративним позовом не погодився та надав письмові заперечення, відповідно до яких зазначив, що ч. 3 ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» передбачено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для інвалідів.

Як зазначає представник відповідача, нормами чинного законодавства щодо соціальної захищеності інвалідів в Україні на підприємства покладено обов'язок щодо забезпечення певної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів, але не обов'язок їх працевлаштування.

Це підтверджується також п. 4.2 рекомендацій президії Вищого адміністративного суду України «Про деякі питання практики застосування адміністративними судами законодавства про забезпечення права інвалідів на працевлаштування» від 14 квітня 2008 року, де зроблено однозначний висновок, що «обов'язок з працевлаштування інвалідів відповідно до встановленого Законом нормативу покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості».

Як зазначає представник відповідача, Комунальним лікувально-профілактичним закладом Дитяча міська стоматологічна поліклініка м. Донецька регулярно інформувався Донецький міський центр зайнятості населення про наявність протягом 2010 року в штаті поліклініки вакансій, однак протягом усього року жодного інваліда та жодного безробітного для працевлаштування центром зайнятості направлено не було. Обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця, такий обов'язок покладено на органи працевлаштування, зазначені в ст. 18-1 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".

Таким чином, як зазначає представник відповідача, саме державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендації МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації і знань, з урахуванням його побажань.

Статтею 238 Господарського кодексу України визначено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади чи органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або істотного характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Статтею 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" зазначено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємства, установи, організації або в державну службу зайнятості. Тобто визначено порядок реалізації прав інвалідів і на цю службу, а не на роботодавця покладено обов'язок, займатися пошуком і працевлаштуванням інвалідів.

Як зазначає представник відповідача, Комунальний лікувально-профілактичний заклад Дитяча міська стоматологічна поліклініка м. Донецька є бюджетною неприбутковою установою, повністю фінансується з місцевого бюджету, штатний розклад якого встановлюється і затверджується Управлінням охорони здоров'я Донецької міської ради. Відповідно самостійно створювати або скорочувати робочі місця, у тому числі і для інвалідів не має повноважень. Тому просить відмовити в задоволені позовних вимог.

В судовому засіданні представник відповідача надав пояснення, аналогічні викладеним в письмових запереченнях, просив відмовити в задоволенні позову у повному обсязі.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи адміністративного позову та наданих заперечень, встановив наступне.

Позивач Донецьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів зареєстрований 18.07.1991 року виконавчим комітетом Донецької міської ради, ідентифікаційний код юридичної особи 13492430, що підтверджується Довідкою АА № 466723 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (а.с. 86).

Відповідач Комунальний лікувально-профілактичний заклад Дитяча міська стоматологічна поліклініка м. Донецька - зареєстрований 28.08.2002 року виконавчим комітетом Донецької міської ради, ідентифікаційний код юридичної особи 05484652, що підтверджується Свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи серії А00 № 307793 (а.с. 34).

23 лютого 2011 року відповідачем був наданий звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2010 рік. Згідно звіту в 2010 році на підприємстві відповідача працювало 142 особи, з них 6 інвалідів повинні бути працевлаштовані на підприємстві. Фактично на підприємстві у 2010 році працювало 3 інваліда (а.с. 8).

Як вбачається з матеріалів справи, у 2010 році Комунальний лікувально-профілактичний заклад Дитяча міська стоматологічна поліклініка м. Донецька інформувало центр зайнятості про вакантні робочі місця для працевлаштування осіб з обмеженою працездатністю шляхом надання звітів Форми № 3-ПН (а.с.21-33).

Таким чином, відповідачем приймалися заходи щодо працевлаштування інвалідів на вакантні посади у підприємстві.

Згідно зі ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі 4 % від загальної чисельності працюючих.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно зі ст. 181 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

Отже, з положень Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» не вбачається, що обовязок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів супроводжується його обовязком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування їх на створені робочі місця. Такий обовязок ст. 18 зазначеного Закону покладено на органи виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органи місцевого самоврядування, громадські організації інвалідів.

Нарахування адміністративно-господарських санкцій за незайняті інвалідами робочі місця є заходом впливу до правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення. Такі санкції не можуть застосовуватися у разі відсутності необхідної кількості працевлаштованих інвалідів, якщо при цьому суб'єкт господарювання вжив усіх передбачених Законом N 875-XII заходів для працевлаштування останніх, тобто коли у його діях відсутній склад правопорушення.

З огляду на вищезазначене, суд вважає, що відповідач вимоги закону виконав, та в його діях немає складу правопорушення. У судовому засіданні не встановлено фактів відмови відповідача у працевлаштуванні направлених на вакантні посади інвалідів.

Крім того суд зазначає, що відповідно до ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим ст. 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обовязкових платежів).

Таким чином, суд зазначає, що адміністративно-господарські санкції не сплачуються підприємствами, установами, організаціями, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Відповідно до п. 1.5 Статуту Комунального лікувально-профілактичного закладу Дитяча міська стоматологічна поліклініка м. Донецька, поліклініка є неприбутковим закладом (а.с.38).

Також з листа Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Донецька (а.с. 51) вбачається, що Комунальний лікувально-профілактичний заклад Дитяча міська стоматологічна поліклініка м. Донецька є неприбутковою організацією, яка повністю фінансується з бюджету, і не має власних поточних рахунків у фінансових установах.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що вимоги Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Комунального лікувально-профілактичного закладу Дитяча міська стоматологічна поліклініка м. Донецька про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та пені у розмірі 53 675, 15 грн., не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст.2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-111,112, 121, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні позову Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Комунального лікувально-профілактичного закладу Дитяча міська стоматологічна поліклініка м. Донецька про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені у розмірі 53 675, 15 грн., відмовити повністю.

Постанова прийнята у нарадчій кімнаті та проголошена її вступна та резолютивна частина у судовому засіданні 10 січня 2012 року. Постанову у повному обсязі виготовлено 15 січня 2012 року.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Голуб В. А.