Постанова № 20954552, 02.11.2011, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 листопада 2011 р. справа № 2а/0570/15380/2011

Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови: 15 год. 00 хв.

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючогосудді Абдукадирової К.Е.

при секретарі Окрибелашвілі В.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Державної податкової інспекції у Першотравневому районі

до Малого підприємства «Солярис», смт. Мангуш

фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Маріуполь

за участю третіх осіб на стороні відповідача, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк», Жовтнева міжрайонна державна податкова інспекція м. Маріуполя,

про стягнення з Малого підприємства «Солярис» та фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 362410,00 грн. на користь Державного бюджету України

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_2 за дов. від 16 вересня 2011 року

від відповідача 1: ОСОБА_3 за дов. від 16 вересня 2011 року

від відповідача 2: ОСОБА_3 за дов. від 15 вересня 2011 року

від третьої особи 1: не зявився

від третьої особи 2: не зявився

ВСТАНОВИВ:

Державною податковою інспекцією у Першотравневому районі заявлено позов до Малого підприємства «Солярис» та фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, треті особи на стороні відповідача, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк», Жовтнева міжрайонна державна податкова інспекція м. Маріуполя, про стягнення з Малого підприємства «Солярис» та фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 362410,00 грн. на користь Державного бюджету України.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що позивачем проведено виїзну планову документальну перевірку Малого підприємства «Солярис» (далі МП «Солярис») з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2008р. по 31.12.2010р., за результатами якої складено акт від 13.05.2011 № 234/23-2431495.

Перевіркою встановлено, що на підставі договору від 10.09.2010р., укладеному між МП «Солярис» (покупець) з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (продавець), ФОП ОСОБА_1 продано МП «Солярис» товари медичного призначення.

Відповідно до додаткової угоди від 13.09.2010р. до договору покупець здійснює оплату перерахуванням грошей на рахунок продавця № 26258003563221 в АКІБ «УкрСиббанк», МФО 351005.

Відповідно до копії Договору від 10.09.2010р. № 2938706 КПК між відділенням № 431 АКІБ «УкрСиббанк» та фізичною особою підприємцем ОСОБА_1 було відкрито картрахунок. В п.1.1 вказаного договору передбачено, що на підставі отриманої заяви, банк відкриває клієнту картрахунок №26059293870600.

Представник додатково пояснив у судовому засіданні, що згідно довідки Жовтневій МДПІ м. Маріуполя від 12.05.2011р. № 1087/17-2/НОМЕР_1, у ФОП ОСОБА_1 10.09.2010р. відкрито 2 розрахункові рахунки у ПАТ «УкрСиббанк» - № 26004293870600 та № 2605929370600. Відомості щодо відкритого рахунку № 26258003563221 відсутні. В наданих до перевірки видаткових накладних та рахунках-фактурах зазначений розрахунковий рахунок № 26004293870600, а не р/р № 26258003563221.

Відповідно плану рахунків бухгалтерського обліку банків України, затвердженого Постановою Правління Нацбанку України від 17.06.2004р. № 280, зареєстрованою Міністерстві юстиції України 26.07.2004р. за № 918/9517 (далі Інструкція № 280), кодіровка рахунків 2605 є такими які відкриваються і вимогу субєктів підприємницької діяльності для здійснення операцій з використанням платіжних карток, а кодіровка рахунків 2625 кошти на вимогу фізичних осіб для здійснення операцій з використанням платіжний карток.

Згідно із п. 9. даної Інструкції № 280, у Плані рахунків наведені номери та найменування синтетичних рахунків II, III, IV порядків, що забезпечують запис інформації про наявність і рух активів, зобов'язань, капіталу та результати від операційної, інвестиційної та фінансової діяльності банків. Першою цифрою номера визначено клас рахунків. План рахунків складається з дев'яти класів. До Класу 2 відносяться операції з клієнтами.

Пунктом 11. Інструкції № 280 встановлено, що у класі 2 Плану рахунків відображаються операції з клієнтами, зокрема операції за розрахунками, наданими кредитами та залученими вкладами (депозитами). Рахунки цього класу використовуються для обліку операцій за розрахунками з клієнтами (крім банків) - суб'єктами господарювання, органами державної влади та самоврядування, фізичними особами.

За рахунками суб'єктів господарювання обліковуються кошти юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців.

Позивач зазначає, що в Плані рахунків чітко прописані класи та їх призначення, а саме: код 26 - Кошти клієнтів банку, код 260 - Кошти на вимогу суб'єктів господарювання, код 2605 - Кошти на вимогу суб'єктів господарювання для здійснення операцій з використанням платіжних карток. В свою чергу код 262- Кошти на вимогу фізичних осіб, код 2625 - Кошти на вимогу фізичних осіб для здійснення операцій з використанням платіжних карток.

Згідно із п. 7.7 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валют, затвердженої Постановою Правління Нацбанку України від 12.11.2003р. № 492, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 17.12.2003р. за №1172/8493 (далі Інструкція № 492), забороняєте використовувати поточні рахунки фізичних осіб для проведення операцій, повязаних із здійсненням підприємницької діяльності.

Таким чином, МП «Солярис», на порушення вище вказаної Постанови Правління Нацбанку України, укладено угоду від 15.06.2009р. з ФОП ОСОБА_1 щодо проведення розрахунків за придбані товари не на відкритий картрахунок у відділенні №431 АКІБ «УкрСиббанк» №26059293870600, який є таким що відкривається на вимогу СПД для здійснення операцій з використанням платіжних карток і відкритий для підприємницької діяльності, а на рахунок №26258003563221 тобто рахунок, відкритий на вимогу фізичної особи для здійснення операції використанням платіжних карток.

В бухгалтерському обліку МП «Солярис» розрахунки з ФОП ОСОБА_1 відображені як: Д-т рах. №63 - К-т рах. 31 і Д-т рах. №20 - К-т рах. 63, однак грошові кошти за товари, надані ФОП ОСОБА_1, були переадресовані на картрахунок для фізичній особі - громадянину ОСОБА_1

Згідно отриманої інформації по формі 1ДФ ФОП ОСОБА_1 зареєстрований у Жовтневій МДПІ м. Маріуполя з формою діяльності «торгівля медпрепаратами» і таким чином не є виробником поставлених на адресу МП «Солярис» товарів.

До Жовтневої МДПІ м. Маріуполя надано запит від 27.04.2011р. №2984/7/23-113-6 щодо підтвердження джерел придбання реалізованих товару, на який інспекцією отримано відповідь з копією довідки про результати проведення зустрічної звірки даних бухгалтерських та інших документів ФОП ОСОБА_1 з МП «Солярис» від 12.05.2011р. № 1087/17-2/НОМЕР_1 з наданням копій отриманих документів.

Наданими від Жовтневій МДПІ м. Маріуполя документами підтверджується фінансово-господарські відносини між МП «Солярис» і ФОП ОСОБА_1 та отримання ОСОБА_1 грошових коштів на картрахунок №2625800356311 в АКІБ «УкрСиббанк».

Згідно довідки Жовтневій МДПІ м. Маріуполя від 12.05.2011р. № 1087/17-2/НОМЕР_1, ФОП ОСОБА_1 не надано до перевірки первинні документи, що посвідчують придбання медичних препаратів, які в подальшому були реалізовані на адресу МП «Солярис». При цьому, на думку позивача, наявність таких первинних документів є обовязковою для ФОП ОСОБА_1, який є субєктом спрощеної системи оподаткування.

Також ФОП ОСОБА_1 до перевірки не надано ліцензію на здійснення реалізації медичного обладнання та лікарських засобів. Відповідно до ст. 9 Закону України від 01.06.2000р. № 177-ІІІ «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» з урахуванням особливостей, визначених Законом України «Про наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори», ліцензуванню підлягає діяльність з обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та виробництво лікарських засобів, оптова, роздрібна торгівля лікарськими засобами.

Згідно до Наказу Державної інспекції з контролю якості лікарських засобів Міністерства охорони здоров'я України від 21.09.2010 № 340 «Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з виробництва лікарських засобів, оптової, роздрібної торгівлі лікарськими засобами», ліцензуванню підлягають: виробництво лікарських засобів; оптова торгівля лікарськими засобами, роздрібна торгівля лікарськими засобами.

Позивач вважає, що правочин, укладений між МП «Солярис» і ФОП ОСОБА_1 порушує публічний порядок, тому є нікчемним.

Зазначає, що відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Згідно із ст. 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного.

При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Мета, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, яку мала зазначена угода, полягає в наявності умислу у обох сторін, а саме у МП «Солярис» як порушення пп. 5.3.9. п. 5.3. ст. 5 Закону України «Про податок на прибуток підприємства», відповідно до якого не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунками, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. МП «Солярис» безпідставно завищено валові витрати у зв'язку із придбанням товарів медичного призначення від ФОП ОСОБА_1, а у ФОП ОСОБА_1, який уклав угоду без наявності ліцензії, та отримав дохід в сумі 362410,00 грн. на картрахунок фізичної особи - громадянина.

Враховуючи викладене, просить позовні вимоги задовольнити.

Представник відповідачів у судовому засіданні проти позовних вимог заперечував. Зазначив, що позивач помилково посилається на порушення МП «Солярис» норм п. 7.7 Інструкції № 492, оскільки дана Інструкція, відповідно до її п. 1.1. регулює правовідносини, що виникають під час відкриття банками, їх відокремленими структурними підрозділами, які здійснюють банківську діяльність від імені банку (далі - банки), поточних і вкладних (депозитних) рахунків у національній та іноземних валютах суб'єктам господарювання, фізичним особам, іноземним представництвам, нерезидентам-інвесторам, об'єднанню європейських футбольних асоціацій (далі - УЄФА), виборчим блокам політичних партій (далі - клієнти).

МП «Солярис» не є клієнтом ПАТ «УкрСиббанк» у розумінні норм даної Інструкції, не відкривало рахунків у даному банку, не повинно здійснювати контроль за кодировкою розрахункових рахунків інших суб'єктів підприємницької діяльності.

В свою чергу, ФОП ОСОБА_1 на підставі договору № 2938706 КПК від 10.09.2010р. з ПАТ «УкрСиббанк» про відкриття карткового рахунку та видачу платіжної картки було відкрито поточний рахунок для здійснення підприємницької діяльності у порядку, визначеному п. 3.4 глави 3 Інструкції № 492 з особливостями, передбаченими главою 8 названої постанови, а саме, з видачею спеціальних платіжних засобів (платіжних карток). Про відкриття поточних рахунків в установленому порядку було повідомлено органи державної податкової служби.

Зазначає, що позивач не заперечує той факт, що банком було відкрито рахунок ОСОБА_1 як суб'єкту підприємницької діяльності з видачею спеціального платіжного засобу - корпоративної міжнародної платіжної пластикової картки, що підтверджується «Анкетою-заявою» на оформлення корпоративної міжнародної платіжної картки від 10.09.2010р., з якої видно, що платіжна картка видається суб'єкту підприємницької діяльності - фізичній особі ОСОБА_1 в доповнення до корпоративного карткового рахунку в рамках договору № 2938706.

Виходячи з наведеного, податковими органом безпідставно зроблено висновок про використання поточного рахунку фізичної особи, яка не є суб'єктом підприємницької діяльності для проведення операцій, пов'язаних із здійсненням підприємницької діяльності.

Вважає, що позивачем не доведений факт порушення вимог ст. 228 Цивільного кодексу України внаслідок укладення нікчемного правочину. На думку позивача, порушення виражається в заниженні МП «Солярис» об'єкту оподаткування податком на прибуток, несплаті податкових зобов'язань. Але факт ухилення від сплати власних податкових зобов'язань позивачем нічим не підтверджений. За результатами перевірки не винесено жодних рішень про донарахування податкових зобов'язань, або застосування штрафних (фінансових) санкцій. У відношенні посадових осіб МП «Солярис» не складено протоколів про адміністративні правопорушення.

Крім того, в акті перевірки не встановлено укладення нікчемної угоди, а зроблено висновок лише про наявність ознак нікчемності.

Тому вимоги податкового органу про стягнення всього отриманого за нікчемною угодою, без визнання угоди такою, є безпідставними та передчасними.

Відповідачі також не погоджуються з висновками податкового органу про нікчемність укладеної угоди за тих підстав, що ФОП ОСОБА_1 для здійснення діяльності по постачанню товарів медичного призначення необхідно мати ліцензію на провадження господарської діяльності з виробництва лікарських засобів, оптової, роздрібної торгівлі лікарськими засобами, оскільки між ФОП ОСОБА_1 та МП «Солярис» було укладено договір на постачання товарів, для реалізації яких непотрібна ліцензія. Відповідно до ст. 9 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», ліцензуванню підлягає виробництво лікарських засобів, оптова, роздрібна торгівля лікарськими засобами.

Згідно ст. 2 Закону України «Про лікарські засоби» № 123/96-ВР від 04.04.1996р. під лікарськими засобами розуміються речовини, або їх суміші природного, синтетичного чи технологічного походження, які застосовуються для запобігання вагітності, профілактики, діагностики та лікування захворювань людей або зміни стану і функцій організму.

Протягом податкового періоду, що перевірявся, МП «Солярис» здійснювало вид діяльності № 52.12.0 «Медична діяльність» та закуповувало у СПД ОСОБА_1 хімічні речовини (реактиви) та прилади для проведення лабораторних досліджень. Лікарські засоби у СПД ОСОБА_1 не придбавались, що підтверджується первинними документами.

Враховуючи викладене, представник відповідачів просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Представники третіх осіб у судове засідання не зявилися, про дату місце та час розгляду справи були повідомлені належним чином. Надали суду документи, необхідні для розгляду справи.

Вислухавши у судовому засіданні представника позивача, відповідачів, дослідивши та оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд встановив наступне.

Право на звернення податкових органів із позовами до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках коштів, одержаних без установлених законом підстав встановлено п. 11 ст. 10 Закону України від 04.12.1990р. № 509-XII «Про державну податкову службу в Україні».

Мале підприємство «Солярис» зареєстроване як юридична особа Першотравневою районною державною адміністрацією Донецької області 01.04.1996р., включене до ЄДРПОУ за номером 24314950, перебуває на податковому обліку у Мангуській МДПІ з 01.04.1996р. (арк. справи 5 11, 159 170, том 1).

ОСОБА_1 є фізичною особою-підприємцем, зареєстрований виконавчим комітетом Маріупольської міської ради 02.09.2010р., ідентифікаційний номер НОМЕР_1 (арк. справи 158, том 1), перебуває на податковому обліку у Жовтневій МДПІ м. Маріуполя з 03.09.2010р., що підтверджується довідкою зустрічної звірки Жовтневої МДПІ м. Маріуполя від 12.05.2011р. № 1087/17-2/НОМЕР_1 (арк. справи 64, 65, том 1).

Позивач звернувся із позовом про стягнення в доход держави коштів за недійсним правочином до двох осіб МП «Солярис» та ФОП ОСОБА_1, оскільки вважає, що обидві особи мали намір на укладення нікчемного правочину.

Згідно із частинами 1, 2 ст. 228 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Згідно із частинами 1, 2 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ч. 1 ст. 236 Цивільного кодексу України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Приписами частини 1 статті 208 Господарського кодексу України передбачено, що якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного.

Умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носієм протиправного умислу юридичної особи такого правочину є посадова особа цієї юридичної особи, а носієм умислу фізичної особи-підприємця є сама фізична особа.

Обов'язковість установлення умислу поширюється лише на визнання недійсними правочинів, вчинених із метою, що суперечить інтересам держави та суспільства (ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України).

Отже, доказуванням в даній справі є наявність у осіб умислу на укладення правочину, що порушує публічний порядок.

Позивачем було проведено планову перевірку Малого підприємства «Солярис» з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2008р. по 31.12.2010р., за результатами якої складено акт від 13.05.2011 № 234/23-24314950 (арк. справи 12 55, том 1).

Як встановлено судом між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (продавцем) та МП «Солярис» (покупцем) було укладено договір б/н від 10.09.2010р. (арк. справи 56, том 1), предметом якого є придбання товарів згідно специфікацій (накладних), на умовах отримання товару зі складу продавця.

Як вбачається з матеріалів справи, правочин був виконаний обома сторонами. ФОП ОСОБА_1 був поставлений товар на суму 362410,00 грн., а МП «Солярис» були сплачені кошти в сумі 362410,00 грн., що підтверджується видатковими накладними, довіреностями на отримання товару, рахунками-фактурами (арк. справи 73 110, том 1), виписками із банківського рахунку (арк. справи 147 157, том 1).

ФОП ОСОБА_1 на підставі анкети-заяви на відкриття корпоративного карткового рахунку (арк. справи 22, том 2) було укладено з відділенням № 431 ПАТ «УкрСиббанк» договір від 10.09.2010р. № 2938706 КПК про відкриття карткового рахунку та видачу платіжної картки (корпоративної) (арк. справи 58 60, том 1). Предметом договору є відкриття банком клієнту картрахунку № 26059293870600 та видача клієнту картки.

Відповідно до розділу 2 договору від 10.09.2010р. № 2938706 КПК, зарахування (поповнення) коштів на картрахунку Клієнта здійснюється з його поточних рахунків. Крім того, поповнення картрахунку може здійснюватися за рахунок готівки, що вноситься в касу в встановленому порядку до каси Банку, яка була повернена довіреною особою Клієнта в касу Клієнта як невикористана. Кошти з картрахунку використовуються для розрахунків за операціями, повязаними з використанням карток.

На підставі анкети-заяви ФОП ОСОБА_1 на оформлення корпоративної міжнародної платіжної картки (арк. справи 61, том 1) ФОП ОСОБА_1 було випущено міжнародну платіжну картку до корпоративного карткового рахунку № 26059293870600 в рамках вищевказаного договору від 10.09.2010р. № 2938706 КПК та відкрито картковий рахунок № 26258003563221.

Відповідно до розділу 1 розділу Правил користування міжнародною платіжною картою (додаток 2 до договору від 10.09.2010р. № 2938706 КПК) (арк. справи 31 32, том 2) разом із карткою держатель одержує ПІН у спеціальному конверті та зберігати його в тайні. Згідно із розділом 2 Правил клієнт може використовувати дану картку для видачі готівки через банкомат, для оплати товарів та послуг.

Відповідно до п. 3.1. Правил, зарахування (поповнення) коштів на картковому рахунку виконується за номером Картрахунку (зазначеному в анкеті-заяві) з урахуванням номеру аналітичного рахунку (у разі його наявності) і може здійснюватися шляхом внесення готівки в касу Банку або перерахуванням з рахунків в інших банках за допомогою переказу коштів в інших поточних чи депозитних рахунків фізичної особи, а також з рахунків інших осіб за їх дорученням у відповідності з вимогами чинного законодавства України.

Тобто, картковий рахунок № 26258003563221 (аналітичний) використовується клієнтом як його особистий рахунок разом з Картрахунком і відображення операцій на картковому рахунку № 26258003563221 здійснюється з урахуванням результатів операцій на Картрахунку № 26059293870600.

Зазначене також підтверджується листом ПАТ «УкрСиббанк» від 05.05.2011р. № 33-24/280-БТ (арк. справи 121, том 1).

13.09.2010р. ФОП ОСОБА_1 з МП «Солярис» була укладена додаткова угода до договору б/н від 10.09.2010р. (арк. справи 57, том 1), відповідно до якої покупець здійснює оплату перерахуванням грошей на рахунок продавця № 26258003563221 в ПАТ «УкрСиббанк».

Як вбачається з акту перевірки ДПІ у Першотравневому районі, на думку податкового органу, недійсність правочину полягає в тому, що МП «Солярис» уклав його (додаткову угоду) з ФОП ОСОБА_1 з метою проведення розрахунків на р/р № 26258003563221, тобто, на рахунок, що використовується лише фізичними особами, що не займаються підприємницькою діяльністю.

Суд враховує, що Інструкцією про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валют, затвердженої Постановою Правління Нацбанку України від 12.11.2003р. № 492 (далі - Інструкція 492), зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 17.12.2003р. за №1172/8493 встановлений окремий порядок відкриття та використання коштів за поточними рахунками фізичних осіб, які не займаються підприємницькою діяльністю (далі - фізичні особи), та фізичних осіб - підприємців.

Відповідно до пунктів 7.7., 7.8. Інструкції 492 поточні рахунки фізичних осіб забороняється використовувати для проведення операцій, пов'язаних із здійсненням підприємницької діяльності.

Як вбачається із виписки з банківського рахунку № 26059293870600 (арк. справи 19, том 2) за «Кредитом» даного рахунку відображається надходження коштів від МП «Солярис», за «Дебетом» - списання коштів з рахунку.

Тобто, операції з надходження коштів від МП «Солярис» відображаються на поточному рахунку ФОП ОСОБА_1 № 26258003563221, який відкритий йому як субєкту підприємницької діяльності

Платіжною карткою у розумінні Положення про порядок емісії спеціальних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 30.04.2010р. № 223, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 06.07.2010р. за № 474/17769, є спеціальний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду картки, що використовується для здійснення платіжних операцій з рахунку платника або банку, а також інших операцій, установлених договором.

Операції щодо надходження коштів від МП «Солярис» відображаються також і на картковому рахунку № 26258003563221 (арк. справи 20, том 2) та відображаються в рахунку № 26059293870600 як «поповнення карткового рахунку № 26258003563221» (арк. справи 147 157, том 1).

Разом з тим картковий рахунок № 26258003563221 використовується відповідачем виключно для здійснення платіжних операцій, а також інших операцій, установлених договором (зокрема, видача готівки з банкомату). Тобто, дана карта не призначена для надходження на її рахунок коштів від інших субєктів підприємницької діяльності.

В акті ДПІ у Першотравневому районі підтверджено, що у бухгалтерському обліку МП «Солярис» розрахунки з ФОП ОСОБА_1 відображені як: Д-т рах. №63 - К-т рах. 31 і Д-т рах. №20 - К-т рах. 63, однак грошові кошти за товари, надані ФОП ОСОБА_1, були переадресовані на картрахунок для фізичній особі - громадянину ОСОБА_1 Тобто, дана операція була виконана відповідно до умов договору з банком.

З встановлених судом обставин вбачається, що ФОП ОСОБА_1 не використовував безпосередньо картковий рахунок для здійснення розрахункових операцій з МП «Солярис».

Суд враховує те, що згідно із п. 14 ст. 7 Закону України «Про Національний банк України» від 20.05.1999р. № 679-XIV здійснення валютного контролю за банками та іншими фінансовими установами, які отримали ліцензію Національного банку на здійснення валютних операцій, відноситься до повноважень Національного банку України.

Позивачем не надано доказів, що свідчать про порушення з боку відповідачів МП «Солярис», ФОП ОСОБА_1 чи банку правил використання банківських рахунків чи порядку здійснення розрахунків.

За таких обставин, суд приходить до висновку про безпідставність доводів позивача про порушення МП «Солярис» вимог п. 7.8. Інструкції 492.

Крім того, суд враховує, що доход, отриманий ОСОБА_1 від продажу медикаментів пов'язаний з підприємницькою діяльністю, повинен включатися до складу виручки платника податків, що знаходиться на спрощеній системі оподаткування (ОСОБА_1 є платником єдиного податку) при складанні квартального звіту.

Такий доход не оподатковується податком з доходів фізичних осіб у порядку пп. 9.12.2 и п. 11.3 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.2003р. № 889 (що був чинним на момент надходження коштів).

Відповідно до довідки про результати проведеної зустрічної звірки Жовтневої МДПІ м. Маріуполя від 12.05.2011р. № 1087/17-2/НОМЕР_1 (арк. справи 64 70, том 1) для проведення звірки податковим органом надано запит ФОП ОСОБА_1 про надання виписки з банківського рахунку, платіжних доручень, довіреностей на отримання товару, книги обліку доходів та витрат, договору з МП «Солярис», документи, що підтверджують придбання товару, який реалізований в подальшому на адресу МП «Солярис», ліцензії на продаж медичних товарів.

ФОП ОСОБА_1 надані до перевірки: книга обліку доходів та витрат, випискт з банківського рахунку, договір від 10.09.2010р. з МП «Солярис» з додатковою угодою, рахунки-фактури, накладні, довіреності.

З довідки зустрічної звірки вбачається, що Жовтневою МДПІ м. Маріуполя були досліджені виписки з банківського рахунку № 26004293870600 за період з 10.09.2010р. по 21.10.2010р. та № 26059293870600 за період з 10.09.2010р. по 30.12.2010р.

Як встановлено звіркою, згідно виписок банку з 03.09.2010р. виручка від реалізації складає 498510,00 грн. Розбіжності в сумі 19800,00 грн. виникла за рахунок не включення до звіту платника єдиного податку суми, отриманої на р/р № 26059293870600 від МП «Солярис» внаслідок арифметичної помилки, про що ФОП ОСОБА_1 надані пояснення (арк. справи 71, том 1). За результатами зустрічної звірки встановлено, що фінансово-господарські відносини між МП «Солярис» та ФОП ОСОБА_1 підтверджуються повністю. Зазначене також підтверджується поясненнями Жовтневої МДПІ м. Маріуполя (арк. справи 38, том 2).

Стосовно того, що ФОП ОСОБА_1 здійснювалася торгівля лікарськими засобами без наявності ліцензії, суд зазначає наступне.

Згідно із преамбулою Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» від 01.06.2000р. № 1775-ІІІ, цей Закон визначає види господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, порядок їх ліцензування, встановлює державний контроль у сфері ліцензування, відповідальність суб'єктів господарювання та органів ліцензування за порушення законодавства у сфері ліцензування.

Пунктом 9 ст. 9 цього Закону (в редакції, що була чинною на момент виконання правочину) передбачено, що виробництво лікарських засобів, оптова, роздрібна торгівля лікарськими засобами підлягають ліцензуванню.

Згідно із абз. 2 ст. 4 Закону реалізацію державної політики у сфері ліцензування здійснює Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважений орган з питань ліцензування, а також органи виконавчої влади, визначені Кабінетом Міністрів України, спеціально уповноважені виконавчі органи рад, уповноважені провадити ліцензування певних видів господарської діяльності.

Статтею 6 наведеного Закону встановлено, що орган ліцензування: забезпечує виконання законодавства у сфері ліцензування; затверджує ліцензійні умови провадження певного виду господарської діяльності та порядок контролю за їх додержанням за погодженням із спеціально уповноваженим органом з питань ліцензування, крім випадків, передбачених цим Законом; видає та переоформлює ліцензії, видає дублікати ліцензій на певний вид господарської діяльності, приймає рішення про визнання ліцензій недійсними; здійснює у межах своєї компетенції контроль за додержанням ліцензіатами ліцензійних умов; видає розпорядження про усунення порушень ліцензійних умов; анулює ліцензії на певний вид господарської діяльності; формує і веде ліцензійний реєстр.

Орган ліцензування, яким є центральний орган виконавчої влади, що здійснює передбачені цією статтею повноваження, може делегувати їх своїм структурним територіальним підрозділам.

Повноваження органу ліцензування не можуть бути делеговані іншим особам, у тому числі створеним органом ліцензування, крім випадку, передбаченого цим Законом. У разі якщо Кабінет Міністрів України визначає органом ліцензування Раду міністрів Автономної Республіки Крим відповідні повноваження за рішенням Ради міністрів Автономної Республіки Крим можуть передаватися відповідним міністерствам та республіканським комітетам Автономної Республіки Крим.

Орган ліцензування не може доручати іншим особам визначати спроможність субєктів господарювання виконувати ліцензійні умови згідно з поданими документами.

Частинами 2, 4 ст. 22 Закону передбачено, що до суб'єктів господарювання за провадження господарської діяльності без ліцензії застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів у розмірах, встановлених законом. Рішення про стягнення штрафів, приймаються органом, на який згідно з чинним законодавством покладено функції контролю за наявністю ліцензій.

З наведеного випливає, що факт здійснення безліцензійної діяльності підтверджується відповідним рішенням органу ліцензування.

Такого рішення позивач не надав.

Пунктом 4 ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу» від 04.12.1990р. №509-ХІІ передбачено, що державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані державні податкові інспекції здійснюють у межах своїх повноважень контроль за законністю валютних операцій, додержанням порядку проведення готівкових розрахунків за товари (послуги) у встановленому законом порядку, за наявністю свідоцтв про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, ліцензій на провадження видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до закону, з наступною передачею матеріалів про виявлені порушення органам, що видають ці документи, за наявністю торгових патентів.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позивач не наділений повноваженнями щодо встановлення факту порушення відповідачем умов здійснення діяльності, що підлягає ліцензуванню, оскільки позивач не є контролюючим органом з питань наявності ліцензій на провадження певних видів господарської діяльності, в той час як відповідний орган ліцензування надає висновки за результатами встановлення наявності чи відсутності порушення вимог Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності».

Крім того, спеціальний Закон України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», який регулює питання ліцензування, не передбачає стягнення в бюджет коштів, отриманих у результаті здійснення безліцензійної діяльності.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено наявність умислу у діях ФОП ОСОБА_1 при укладенні додаткової угоди на проведення перерахування коштів на рахунок, що використовується фізичною особою та укладення правочину на продаж медикаментів без наявності ліцензії.

Позивач вважає, що у МП «Солярис» був намір на порушення пп. 5.3.9. ст. 5.3. ст. 5 Закону України «Про податок на прибуток підприємства» в частині включення до валових витрат, витрат на придбання медичних засобів, не підтверджених первинними документами, а у ФОП ОСОБА_1 був намір на укладення угоди без наявності ліцензії та отримання доходу на картрахунок фізичної особи - громадянина.

Суд враховує, що встановлення факту нереальності вчинення господарської операції не потребує з'ясування змісту умислу учасників такої операції. Разом з тим, з акту перевірки вбачається, що позивачем не встановлено факт нереальності вчинення господарських операцій, що дозволяє формувати дані податкового обліку.

Наявність первинних документів, які є підставою формування валових витрат підтверджено видатковими накладними, підписаними між ФОП ОСОБА_1 та МП «Солярис», довіреностями МП «Солярис» на отримання товару, рахунками фактурами (арк. справи 73 110), що спростовує висновок податкового органу про порушення МП «Солярис» пп. 5.3.9. ст. 5.3. ст. 5 Закону України «Про податок на прибуток підприємства».

Отже, наявність умислу у МП «Солярис» на порушення вимог податкового законодавства спростовано матеріалами справи.

Санкції за укладення угоди (вчинення господарського зобов'язання) з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, встановлені Цивільним та Господарським кодексами України.

Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Згідно з ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Положення ст. 207 та ст. 208 Господарського кодексу України слід застосовувати з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч. 1 ст. 203, ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Органи державної податкової служби, вказані в абз. 1 ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», можуть на підставі п. 11 цієї статті звертатись до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність.

Відповідно до ч. 1 ст. 208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Публічний порядок держави порушується у разі недотримання нормативних актів, у яких він закріплений. Позивач не посилається на ухилення відповідачами від сплати податків, що є злочином, відповідальність за який встановлена Кримінальним кодексом України.

З огляду на вищевикладене, суди дійшов висновку про безпідставність позовних вимог ДПІ у Першотравневому районі про стягнення коштів за нікчемним правочином, у звязку з чим позовні вимоги податкового органу не підлягають задоволенню.

Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 2-15, 17-18, 79, 86-87, 94, 99, 104-107, 110-112, 153-154, 158, 162-163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні позову Державній податковій інспекції у Першотравневому районі до Малого підприємства «Солярис», фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, треті особи на стороні відповідача, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк», Жовтнева міжрайонна державна податкова інспекція м. Маріуполя, про стягнення з Малого підприємства «Солярис» та фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 362410,00 грн. на користь Державного бюджету України відмовити.

Вступна та резолютивна частини постанови прийняті у нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 2 листопада 2011 року. Постанова у повному обсязі складена 7 листопада 2011 року.

У разі подання апеляційної скарги, постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили постановою за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі відкладення складання постанови у повному обсязі, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною 4 статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Абдукадирова К.Е.