Постанова № 20954538, 17.10.2011, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 жовтня 2011 р. справа № 2а/0570/11104/2011

Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови: 15 год. 30 хв.

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Абдукадирової К.Е.

при секретаріОкрибелашвілі В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вуглересурс», м. Торез

до Державної податкової інспекції у м. Торезі Донецької області

про визнання неправомірним та скасування прийнятого Державною податковою інспекцією у м. Торезі Донецької області податкового повідомлення рішення №0000162310 від 24.06.2011р. форми «Р», яким Товариству з обмеженою відповідальністю «Вуглересурс» збільшено суму грошового зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 278920,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у сумі 69730,00 грн., разом 348650, 00 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: не зявився

від відповідача: ОСОБА_1 за дов. від 20 липня 2011 року

ВСТАНОВИВ:

Товариством з обмеженою відповідальністю «Вуглересурс» заявлено позов до Державної податкової інспекції у м. Торезі Донецької області про визнання неправомірним та скасування прийнятого Державною податковою інспекцією у м. Торезі Донецької області податкового повідомлення рішення №0000162310 від 24.06.2011р. форми «Р», яким Товариству з обмеженою відповідальністю «Вуглересурс» збільшено суму грошового зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 278920,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у сумі 69730,00 грн., разом 348650, 00 грн.

Позивач уточнив позовні вимоги та просив суд визнати недійсним податкове повідомлення рішення №0000162310 від 24.06.2011р. форми «Р» Державної податкової інспекції у м. Торезі Донецької області, яким Товариству з обмеженою відповідальністю «Вуглересурс» збільшено суму грошового зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 278920,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у сумі 69730,00 грн., разом 348650, 00 грн.

Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначає, що податковим органом безпідставно нараховані податкові зобовязання з податку на додану вартість, через те, що висновки податкового органу, викладені в акті перевірки не відповідають фактичним обставинам перевірки. Висновки акту перевірки ґрунтуються на тому, що позивач неправомірно відніс до складу податкового кредиту з ПДВ суми, сформовані по господарським взаємовідносинам з ТОВ «Бізнес-Лікс-Р.К.». Таку позицію відповідач обґрунтовує тим, що згідно з актом Ленінської МДПІ у м. Луганську від 10.03.2010р. № 161/23/34280538 ТОВ «Бізнес-Лікс-Р.К.» не знаходиться за юридичною адресою, постановою Господарського суду Луганської області від 24.12.2009р. вказане підприємство визнано банкрутом та 13.11.2009р. анульовано свідоцтво платника ПДВ ТОВ «Бізнес-Лікс-Р.К.».

Позивач зазначає, що господарська діяльність між ним та ТОВ «Бізнес-Лікс-Р.К.» здійснювалась протягом 2008 та 2009 років, а останні господарські операції здійснювалися у березні 2009 року. Тобто, в момент здійснення господарських операцій з вказаним контрагентом останній мав всі законні підстави для здійснення господарської діяльності та на правових засадах виписував та видавав податкові накладні, які згідно положень пп. 7.4.5. п. 7.4 ст. 7 Закону «Про податок на додану вартість» є підставою для включення фактично сплачених сум ПДВ до податкового кредиту звітного періоду.

Відповідачем не спростовується факт того, що ТОВ «Бізнес-Лікс-Р.К.» на момент укладення договору з позивачем та складення податкової накладної було включено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та мало статус платника ПДВ.

Крім того, реальність господарських операцій між позивачем та ТОВ «Бізнес-Лікс-Р.К.» підтверджується первинними документами бухгалтерського обліку та податкової звітності: договором, видатковими накладними, податковими накладними, платіжними документами.

Посилаючись на норми п.п. 7.4.1., 7.4.5. п. 7.4., п. 7.5. ст. 7 Закону «Про податок на додану вартість», які встановлюють правила формування податкового кредиту, позивач зазначає, що положення даних норм передбачають лише обов'язок платника податку надати покупцю податкову накладну. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання зі сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність і негативні наслідки саме щодо цієї особи.

В акті перевірки не зафіксовано порушень вимог чинного законодавства щодо оформлення фінансово-господарських операцій з боку сторін. Позивачем у повному обсязі надані первинні документи (угоди, накладні, податкові накладні, документи, що підтверджують оплату, акти виконаних робіт та інше), що підтверджують правомірність виникнення права на податковий кредит та спрямування його на бюджетне відшкодування на рахунок позивача.

Враховуючи викладене, позивач просить суд задовольнити позов.

Представник позивача в судове засідання не зявився, про дату, місце та час розгляду справи був повідомлений належним чином. надав суду заяву, в якій просив суд розглядати справо без його участі.

Відповідач проти позовних вимог заперечує. Зазначає, що ДПІ у м. Торезі 20.03.2010р. отриманий від Ленінської МДПІ у м. Луганську акт про результати невиїзної документальної перевірки ТОВ «Бізнес-Лікс-Р.К.» з питань правомірності нарахування податку на додану вартість від 10.03.10 № 161/23/34280538.

Згідно цього акту, з метою вручення запиту про необхідність надання пояснення та документів щодо встановлених розбіжностей, здійснено вихід за юридичною адресою підприємства та встановлено відсутність платника податків за юридичною адресою, про що складено відповідний акт.

Постановою Господарського суду Луганської області від 24.12.2009р. по справі № 12/1096 ТОВ «Бізнес-Лікс-Р.К.» визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру.

Поштою направлений запит до арбітражного керуючого Кондратенко П.О. від 29.01.2010р. № 2872/23-223 щодо надання первинних документів ТОВ «Бізнес-Лікс-Р.К.» для проведення документальної перевірки. Проте документи не надані.

Свідоцтво платника ПДВ від 15.05.06 № 17330984 анульовано 13.11.2009 року.

ТОВ «Бізнес-Лікс-Р.К.» не надано підтверджуючих документів щодо виникнення податкових зобов'язань.

За допомогою автоматизованої системи співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів (Додаток № 5 до декларації) встановлено розбіжність між податковим зобов'язанням ТОВ «Бізнес-Лікс-Р.К.» та податковим кредитом ТОВ «Вуглересурс» у серпні 2008р. на суму 56 361,61 грн., у вересні 2008р. на 75 438,54 грн., у жовтні 2008р. на 64 875,71 грн., у лютому 2009р. на 22 100,00 грн.

ДПІ у м. Торезі надіслано лист на адресу ТОВ «Вуглересурс» № 6696/10/23-112 від 27.05.2011р. про надання інформації та її документального підтвердження, для з'ясування реальності та повноти відображення у податкових деклараціях результатів операцій по господарських відносинах із ТОВ «Бізнес-Лікс-Р.К».

ТОВ «Вуглересурс» надано документи не в повному обсязі, а саме відсутні угоди укладені із ТОВ «Бізнес-Лікс-Р.К.» на постання продукції, документи підтверджуючі факт транспортування товару (подорожні листи, товарно-транспортні накладні) та отримання товару.

У зв'язку з вищенаведеним та враховуючи, те що ТОВ «Вуглересурс» не надано в повному обсязі документи, підтверджуючі факт транспортування та відвантаження товару, зазначені операції не містять по своїй суті розумних економічних або інших причин (ділової мети) систематичного (протягом місяця) придбання та продажу товарів. Такі причини можуть бути наявними лише за умови, що платник податку має намір одержати економічний ефект у результаті підприємницької або іншої економічної діяльності.

Таким чином, в порушення п.п. 7.4.1, 7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» ТОВ «Вуглересурс» завищено податковий кредит на загальну суму ПДВ 278 920 грн. від операцій із ТОВ «Бізнес-Лікс-Р.К.» в періоді з 01.08.2008р. по 30.09.2009р., в результаті чого занижено ПДВ на суму 278 920 грн.

Враховуючи наведене, просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Вислухавши у судовому засіданні представника відповідача, дослідивши та оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд встановив наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Вуглересурс» зареєстроване як юридична особа виконавчим комітетом Торезької міської ради Донецької області 28.01.2002р., включене до ЄДРПОУ за номером 31843321, перебуває на податковому обліку у ДПІ у м. Торезі з 01.02.2002р., є платником податку на додану вартість відповідно до свідоцтва № 06707735, виданого 18.05.2005р. (арк. справи 10 25, том 1).

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України та ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України органи державної влади зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Статус державної податкової служби в Україні, її функції та правові основи діяльності визначені Законом України «Про державну податкову службу в Україні», порядок адміністрування податків та зборів, компетенція контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю визначені Податковим кодексом України.

Як вбачається з наказу ДПІ у м. Торезі від 30.05.2011р. № 446 (арк. справи 32, том 1) позапланова невиїзна перевірка позивача проведена на виконання вимог пп. 78.1.1. п. 78.1. ст. 78 Податкового кодексу України у звязку з отриманням інформації від Ленінської МДПІ у м. Луганську по ТОВ «Бізнес-Люкс-Р.К.».

Серед прав, наданих податковим органом, пп. 78.1.1. п. 78.1. ст. 78 Податкового кодексу України, передбачено здійснення позапланової перевірки, яка здійснюється, якщо за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.

Відповідачем був направлений позивачу запит № 6696/10/23-112 від 27.05.2011р. (отриманий позивачем 27.05.2011р.) (арк. справи 180, том 1) щодо надання інформації та копій первинних бухгалтерських та інших документів, що підтверджують фінансово-господарські відносини, вид, обсяг і якість операцій та розрахунків, що здійснювалися для підтвердження відомостей податкових декларацій результатів операцій по взаємовідносинам з ТОВ «Бізнес-Лікс-Р.К.» за період з 01.08.2008р. по 01.10.2008р.

На даний запит позивачем надана відповідь листом від 07.06.2011р. № 103/5 (арк. справи 181, том 1), а саме, надані копії документів, що підтверджують взаємовідносини з ТОВ «Бізнес-Лікс-Р.К.» за період серпень жовтень 2008р. та пояснення стосовно того, що сальдо розрахунків з даним контрагентом дорівнює «0», правомірність дотримання податкових зобовязань за вказаний період було перевірено податковим органом актами перевірки № 28/23-2/31843321 від 26.01.2010р. та № 151/23-2/31843321 від 18.03.2011р.

Таким чином, позивач надав пояснення та їх документальне підтвердження на письмовий запит відповідача. Разом з тим, дані пояснення не були враховані податковим органом та перевірка проведена фактично відповідно до даних Системи автоматизованого співставлення податкових зобовязань та податкового кредиту в розрізі контрагентів.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що перевірка проведена без дотриманням вимог чинного законодавства щодо підстав проведення перевірки.

У період з 30.05.2011р. по 03.06.2011р. ДПІ у м. Торезі проведена документальна позапланова невиїзна перевірка позивача з питань відпрацювання розбіжностей сум податкового кредиту та податкових зобовязань з ПДВ в розрізі контрагентів у серпні 2008р. вересні 2009р., наслідки якої викладені в акті перевірки від 14.06.2011р. № 468/23-2/31843321 (арк. справи 33 48, том 1).

За результатами перевірки керівником податкового органу 24.06.2011р. згідно із пп. 54.3.2. п. 54.3. ст. 54, п. 123.1. ст. 123 Податкового кодексу України за порушення п.п. 7.4.1., 7.4.4. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997р. № 168/97-ВР, прийняте податкове повідомлення-рішення № 0000162310, яким позивачу визначена сума грошового зобовязання з податку на додану вартість у загальному розмірі 348650,00 грн., у тому числі 278 920,00 грн. за основним платежем та 69 730,00 грн. за штрафними санкціями (арк. справи 29, том 1).

Як встановлено перевіркою податкового кредиту за період з 01.08.2008р. по 30.09.2009р., позивач включив до складу податкового кредиту суми за господарськими операціями з ТОВ «Бізнес-Лікс-Р.К.» (арк. справи 44 46, том 1).

ДПІ у м. Торезі 20.03.2010р. отриманий від Ленінської МДПІ у м. Луганську акт про результати невиїзної документальної перевірки ТОВ «Бізнес-Лікс-Р.К.» з питань правомірності нарахування податку на додану вартість від 10.03.10 № 161/23/34280538 (арк. справи 133 158, том 2). Згідно цього акту, з метою вручення запиту про необхідність надання пояснення та документів щодо встановлених розбіжностей, здійснено вихід за юридичною адресою підприємства та встановлено відсутність платника податків за юридичною адресою, про що складено відповідний акт. Інформацію спрямовано до відділу податкової міліції Ленінської МДПІ у м. Луганську.

Постановою Господарського суду Луганської області від 24.12.2009р. по справі № 12/109б ТОВ «Бізнес-Лікс-Р.К.» визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру строком на 3 місяці до 24.03.2010р. (арк. справи 159 162, том 2). Поштою направлений запит до арбітражного керуючого Кондратенко П.О. від 29.01.2010р. № 2872/23-223 щодо надання первинних документів ТОВ «Бізнес-Лікс-Р.К.» для проведення документальної перевірки. Проте документи не надані.

Свідоцтво платника ПДВ від 15.05.06 № 17330984 анульовано 13.11.2009 року.

ТОВ «Бізнес-Лікс-Р.К.» не надано підтверджуючих документів щодо виникнення податкових зобов'язань.

Згідно автоматизованої системи співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів (Додаток № 5 до декларації) встановлено розбіжність між податковим зобов'язанням ТОВ «Бізнес-Лікс-Р.К.» та податковим кредитом ТОВ «Вуглересурс» у серпні 2008р. на суму 56 361,61 грн., у вересні 2008р. на 75 438,54 грн., у жовтні 2008р. на 64 875,71 грн., у лютому 2009р. на 22 100,00 грн.

ДПІ у м. Торезі надіслано лист на адресу ТОВ «Вуглересурс» № 6696/10/23-112 від 27.05.2011р., про надання інформації та її документального підтвердження, для з'ясування реальності та повноти відображення у податкових деклараціях результатів операцій по господарських відносинах із ТОВ «Бізнес-Лікс-Р.К».

ТОВ «Вуглересурс» надано документи не в повному обсязі, а саме відсутні угоди укладені із ТОВ «Бізнес-Лікс-Р.К.» на постання продукції, документи підтверджуючі факт транспортування товару (подорожні листи, товарно-транспортні накладні) та отримання товару.

У зв'язку з вищенаведеним та враховуючи, те що ТОВ «Вуглересурс» не надано в повному обсязі документи, підтверджуючі факт транспортування та відвантаження товару, зазначені операції не містять по суті своїй розумних економічних або інших причин (ділової мети) систематичного (протягом місяця) придбання та продажу товарів. Такі причини можуть бути наявними лише за умови, що платник податку має намір одержати економічний ефект у результаті підприємницької або іншої економічної діяльності.

Таким чином, в порушення п.п. 7.4.1, 7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» ТОВ «Вуглересурс» завищено податковий кредит на загальну суму ПДВ 278 920 грн. від операцій із ТОВ «Бізнес-Лікс-Р.К.» в періоді з 01.08.2008р. по 30.09.2009р., в результаті чого занижено ПДВ на суму 278 920 грн.

Письмові пояснення щодо встановлених порушень посадовими особами підприємства не надані.

Як встановлено судом, між ТОВ «Бізнес-Лікс-Р.К.» та позивачем укладено договір № 02/06-08 від 02.06.2008р. на закупівлю товарно-матеріальних цінностей у кількості та цінам, зазначених у специфікаціях (арк. справи 49, том 1).

На підставі наданих ТОВ «Бізнес-Лікс-Р.К.» податкових накладних позивачем сформований податковий кредит в сумі 278920,00 грн., у т.ч. в серпні 2008р. 56362,00 грн., у вересні 2008р. 75439,00 грн., у жовтні 2008р. 64876,00 грн., в січні 2009р. 60143,00 грн., в березні 2009р. 22100,00 грн. (арк. справи 71 77, 81 185, том 1).

Зазначені податкові накладні були надані в ході перевірки та досліджені податковим органом.

Як зазначено в акті перевірки, під час проведення перевірки позивачем не надані документи, що посвідчують транспортування товарно-матеріальних цінностей від ТОВ «Бізнес-Лікс-Р.К.», а саме подорожні листи та товарно-транспортні накладні.

Відповідно до п. 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 р. № 363, подорожній лист - первинний документ про облік вантажних автомобільних перевезень, що всебічно характеризує роботу автомобіля і водія з моменту їх виїзду з автотранспортного підприємства і до повернення на підприємство.

Суд звертає увагу відповідача на те, що відповідно до умов договору № 02/06-08 від 02.06.2008р. (п. 1.2.), транспортування вантажу здійснюється за рахунок продавця (ТОВ «Бізнес-Лікс-Р.К.»).

Згідно із п. 2.1. договору, продавець (ТОВ «Бізнес-Лікс-Р.К.») повинен надати покупцю (позивачу) наступні документи: специфікації, рахунок, накладу, податкову накладну. Всі вказані документи також були надані в ході перевірки та досліджені податковим органом.

Як встановлено судом, товар, що придбавався позивачем у ТОВ «Бізнес-Лікс-Р.К.» приймався відповідальними особами ТОВ «Вуглересурс» за довіреностями ОСОБА_3 та ОСОБА_4 Довіреності на цих осіб зареєстровані у журналі реєстрації виданих довіреностей (арк. справи 4 8, том 3).

У накладних, які підписані між сторонами договору, зазначені номери та дати цих довіреностей.

Разом з тим, той факт, що транспортування ТМЦ здійснювалося за рахунок продавця та отримання товару підтверджується іншими первинними документами не був врахований відповідачем під час перевірки.

Крім того, щодо відсутності товарно-транспортних накладних, суд зазначає, що вони є обовязковими лишу у випадку, коли вантажні перевезення здійснюються на договірних умовах, що встановлено п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2009р. № 207, якою затверджено Перелік документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні.

Крім того, стосовно доводів відповідача щодо необхідності наявності товарно-транспортних накладних у спірних правовідносинах, суд виходить з того, що відповідно до п. 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 р. № 363, на який посилається відповідач в акті перевірки, товарно-транспортна накладна єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Наказом Міністерства транспорту України, Міністерства статистики України від 29.12.1995 р. № 488/346 затверджені типові форми первинного обліку роботи вантажного автомобіля, зокрема «Товарно-транспортна накладна», ф. N 1-ТН.

Пунктом 1 Указу Президента України від 03.10.1992 р. № 493/92 «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» встановлено, що з 1 січня 1993 року нормативно-правові акти, які видаються міністерствами, іншими органами виконавчої влади, органами господарського управління та контролю і які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, підлягають державній реєстрації.

В свою чергу, наведений наказ не було у встановленому порядку зареєстровано в Міністерстві юстиції України.

Інструкція про порядок виготовлення, зберігання, застосування єдиної первинної транспортної документації для перевезення вантажів автомобільним транспортом та обліку транспортної роботи, затверджена наказом Міністерства статистики України, Міністерства транспорту України від 07.08.1996 року № 228/253, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 28.08.1996 р. за N 483/15, якою було передбачено, що товарно-транспортна накладна - типова форма N 1-ТН є документом суворої звітності, згідно з висновком Міністерства юстиції України від 15.05.2006 р. № 10/68 рішення про державну реєстрацію вказаного наказу скасовано та 31.05.2006 року наказ виключено з Державного реєстру нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади.

Також наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 22.05.2006 р. № 493 були внесені зміни до Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363 і зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 20.02.1998 за № 128/2568, а саме п. 11.2 Правил виключено, яким було передбачено, що товарно-транспортні накладні і дорожні листи вантажного автомобіля належать до документів суворої звітності, які виготовляються друкарським способом з обліковою серією та номером. Форма і порядок заповнення цих документів Замовником і Перевізником визначаються відповідними нормативними актами.

З таких обставин, товарно-транспортні накладні і дорожні листи вантажного автомобіля не належать до документів суворої звітності, тому не можуть бути свідченням придбання чи продажу товарів.

Статтями 626, 629 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. При цьому договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 3 Господарського кодексу України, господарською діяльністю вважається діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.

Метою правочинів, що укладаються при веденні господарської діяльності, є отримання доходу, тому позивач як суб'єкт господарської діяльності, повинен спрямовувати свою господарську діяльність на досягнення економічних результатів та отримання прибутку.

Відповідно до частин 1, 2 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно із статтею 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з частиною 1 статті 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Правочин, який вчинено з метою завідомо суперечною інтересам держави та суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з частиною 1 статті 203, частиною 2 статті 215 ЦК України є нікчемним, визнання такого право чину недійсним судом не вимагається.

Предметом доказування в цій справі в частині правомірності прийняття відповідачем спірного податкового повідомлення-рішення є доведення обставини укладення позивачем нікчемного правочину з ТОВ «Бізнес-Лікс-Р.К.» та правильність формування податкового кредиту.

Відповідно до частини 1 статті 55 Господарського кодексу України, суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Згідно з частиною 2 статті 55 Господарського кодексу України, суб'єктами господарювання є, зокрема, господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до ЦК України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку;

Частиною 4 статті 55 ГК України передбачено, що суб'єкти господарювання - господарські організації, які діють на основі права власності, права господарського відання чи оперативного управління, мають статус юридичної особи, що визначається цивільним законодавством та цим Кодексом.

Статтею 80 ЦК України визначено, що юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.

Згідно з частиною 4 статті 87 ЦК України, юридична особа вважається створеною з дня її державної реєстрації.

Відповідно до частини 2 статті 104 ЦК України юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Статтею 1 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців» визначено, що Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (далі - Єдиний державний реєстр) - автоматизована система збирання, накопичення, захисту, обліку та надання інформації про юридичних осіб та фізичних осіб підприємців.

Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців», відомості про юридичну особу або фізичну особу - підприємця включаються до Єдиного державного реєстру шляхом внесення записів на підставі відомостей з відповідних реєстраційних карток та відомостей, що надаються юридичними особами державному реєстратору за місцезнаходженням реєстраційної справи згідно із законодавством України.

Судом досліджений витяг з Єдиного державний реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців ТОВ «Бізнес-Лікс-Р.К.» станом на 30.08.2011р. (арк. справи 210 211, том 2). З витягу вбачається, що зазначене підприємство під час здійснення операцій з постачання товарів та складення первинних документів (серпень 2008р. лютий 2009р.) було зареєстроване як юридична особа.

Рішення про визнання банкрутом ТОВ «Бізнес-Лікс-Р.К.» прийнято Господарським судом Донецької області 24.12.2009р. (арк. справи 159 162). Разом з тим, станом на 30.08.2011р. ТОВ «Бізнес-Лікс-Р.К.» є зареєстрованим у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб підприємців.

Згідно з ч. 1 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців», якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Таким чином, судом встановлено, що постачальник позивача ТОВ «Бізнес-Лікс-Р.К.» на час здійснення господарських операцій було юридичною особою, а як наслідок мало право здійснювати господарську діяльність.

Відповідно до преамбули Закону України «Про податок на додану вартість», зазначений Закон, серед іншого, визначає статус платників податку на додану вартість, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету. Стаття 7 зазначеного Закону визначає порядок, підстави та терміни формування податкового кредиту.

Відповідно до пп. 7.4.1. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Таким чином, визначальним фактором для формування податкового кредиту платником ПДВ є рух товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи платника податку.

Правильність формування платником податків податкового кредиту вимагає наявності зв'язку витрат платника податків на придбання товару (послуг) з його господарською діяльністю, що полягає у намірі платника податку отримати користь від придбаних товару (послуг).

Згідно із пп. 7.4.4. п. 7.4 ст. 7 Закону, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Підпунктом 7.4.5. пункту 7.4. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у звязку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно з підпунктом 7.5.1. пункту 7.5. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно з абзацами 1, 3 пп. 7.2.3 п. 7.2. ст. 7 цього Закону податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобовязань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Судом встановлено, що ТОВ «Бізнес-Лікс-Р.К.», як продавцем товару складені податкові накладні. На момент складення податкових накладних ТОВ «Бізнес-Лікс-Р.К.» (серпень 2008р. лютий 2009р.) було зареєстровані платниками податку на додану вартість.

Свідоцтво платника ПДВ анульоване лише 13.11.2009р., що підтверджується актом зустрічної звірки Ленінської МДПІ у м. Луганську (арк. справи 134 158, том 2).

Податкові накладні отримані позивачем, тобто у відповідності до пп. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», позивач має право на формування податкового кредиту.

Крім того, факт постачання ТМЦ підтверджується іншими належним чином оформленими документами: специфікаціями, рахунками, накладними, податковими накладними, журналом реєстрації виданих довіреностей, а також відомостями по рахункам за серпень 2008р та лімітними картками на відпуск матеріалів зі складу у власне користування (арк. справи 233 244, том 2).

Суд враховує, що аналіз реальності господарської операції повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Відповідно до ст. 1 цього Закону, господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

Згідно зі ст. 3 цього ж Закону метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Частина 2 даної статті передбачає, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Зазначений закон не вимагає наявність у платника податків конкретного переліку первинних документів, а встановлює лише вимогу щодо наявності будь-яких первинних документів, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Зазначений перелік не є вичерпним.

Стосовно доводів відповідача про те, що ТОВ «Бізнес-Лікс-Р.К.» не надано підтверджуючих документів стосовно декларування податкових зобовязань та не знаходиться за юридичною адресою, суд зазначає, що чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди покупця товару (робіт, послуг), яка є платником податків, не покладено обовязку здійснювати контроль за дотриманням постачальником вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, сплати податку до бюджету і в подальшому за можливі дії порушника.

Таким чином, висновок відповідача про порушення позивачем п. 7.4.1. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», внаслідок чого позивачем завищено податковий кредит з податку на додану вартість в сумі 278 920,00 грн. за серпень 2008р. березень 2009р. є неправомірним.

Слід зазначити, що спірний період вже перевірявся податковим органом, про що свідчить акт планової виїзної перевірки від 26.01.2010р. № 28/23-2/31843321 за період з 01.07.2007р. по 30.09.2009р. (арк. справи 1 39, том 2). Даною перевіркою не встановлено фактів порушень позивачем вимог Закону України «Про податок на додану вартість» щодо формування податкового кредиту по операціям з ТОВ «Бізнес-Лікс-Р.К.».

Відповідно до п. 123.1. ст. 123 Податкового кодексу України у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, це тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

У звязку з тим, що позивачем не було порушено вимог податкового законодавства в частині формування податкового кредиту з ПДВ, застосування до нього штрафних санкцій в сумі 69730,0 грн. з ПДВ спірним податковим повідомленням-рішенням є безпідставним.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 4 ст. 70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Згідно із частинами 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем не було доведено, що господарські зобовязання, що виникли між позивачем та ТОВ «Бізнес-Лікс-Р.К.». не містять розумних економічних або інших причин (ділової мети) систематичного придбання та продажу товарів.

На підставі викладеного, зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності та з урахуванням того, що відповідачем в судовому засіданні не доведено, що оскаржуване податкове повідомлення рішення було прийнято законно, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Керуючись статтями 2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-111, 121, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Вуглересурс» до Державної податкової інспекції у м. Торезі Донецької області про визнання недійсним податкового повідомлення рішення №0000162310 від 24.06.2011р. форми «Р» Державної податкової інспекції у м. Торезі Донецької області, яким Товариству з обмеженою відповідальністю «Вуглересурс» збільшено суму грошового зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 278920,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у сумі 69730,00 грн., разом 348650, 00 грн. задовольнити.

Визнати недійсним податкове повідомлення рішення №0000162310 від 24.06.2011р. форми «Р» Державної податкової інспекції у м. Торезі Донецької області, яким Товариству з обмеженою відповідальністю «Вуглересурс» збільшено суму грошового зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 278920,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у сумі 69730,00 грн., разом 348650, 00 грн.

Присудити з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вуглересурс» витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 грн. 40 коп.

Вступна та резолютивна частини постанови прийняті у нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 17 жовтня 2011 року. Постанова у повному обсязі складена 20 жовтня 2011 року.

У разі подання апеляційної скарги, постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили постановою за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі відкладення складання постанови у повному обсязі, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною 4 статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Абдукадирова К.Е.