Постанова № 20954035, 28.12.2011, Волинський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 грудня 2011 року <год:хв >Справа № 2а/0370/3341/11

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Лозовського О.А.,

при секретарі судового засідання Сіжук О.В.,

з участю представника позивача Матвіїва В.М.,

представника відповідача Гордійчук О.К.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Віва" до Ківерцівської міжрайонної державної податкової інспекції про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Віва" (далі ТзОВ «Віва», позивач) звернулось з позовом до Ківерцівської міжрайонної державної податкової інспекції (далі Ківерцівська МДПІ, відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Позовні вимоги мотивовані тим, що з 23.08.2011 року по 20.09.2011 року Ківерцівською МДПІ (Маневицьке відділення) проводилася планова виїзна документальна перевірка ТзОВ «Віва» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2010 року по 30.06.2011 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2010 року по 30.06.2011 року. За наслідками перевірки відповідачем складено акт від 12.10.2011 року №12/2301/32649823, на підставі якого було винесено шість податкових повідомлень-рішень від 31.10.2011 року.

Товариство визнало та повністю оплатило суми грошових зобовязань по таких двох податкових повідомленнях-рішеннях: форми "У" №0000182201 сума грошового зобовязання в розмірі 340,00 грн.; форми "Р" №0021951701 сума грошового зобовязання в розмірі 517,46 грн. за основним платежем і 639,37 грн. за штрафними санкціями.

З іншими податковими повідомлення-рішеннями від 31.10.2011 року позивач не погоджується, зокрема з податковим повідомленням-рішенням форми "Р" №0000132301, яким збільшено суму грошового зобовязання з податку на прибуток підприємств: 188 303,00 грн. за основним платежем і 47076,00 грн. за штрафними санкціями; форми "В1" №0000152301, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 359 962,00 грн.; форми "Р" №0000152301, яким збільшено суму грошового зобовязання по податку на додану вартість: 139 078,00 грн. за основним платежем і 34 770,00 грн. за штрафними санкціями та форми "С" №0000312308, яким застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 25 840,00 грн.

Вважають, що твердження відповідача щодо зайвого включення позивачем витрат на послуги, які не повязані з господарською діяльністю, нікчемностю правочинів та висновок про порушення ведення касових операцій є помилковими та необґрунтованими, тому прийняті на підставі таких висновків податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав з підстав, викладених в позовній заяві. Додатково пояснив, що в акті застосовано норми Закону України «Про податок на додану вартість» до правовідносин, які мали місце за період з 01.01.2011 року по 30.06.2011 року. Згідно з пунктом 2 розділу XIX «Прикінцеві положення» ПК України він втратив чинність з 01.01.2011 року. Наявність дійсного економічного змісту та розумних господарських причин проведення господарських операцій по придбанню товариством сировини, оплаті послуг дослідження ринку (маркетингових) та посередницьких послуг підтверджується реєстраційними документами підприємців, які додаються до матеріалів справи. З цих документів вбачається, що всі контрагенти позивача фізичні особи-підприємці мають такі види діяльності як дослідження конюнктури ринку та виявлення суспільної думки; посередництво в оптовій та роздрібній торгівлі; маркетингові послуги. Тобто ці особи легально здійснюють свою господарську діяльність у сферах, які надзвичайно потрібні виробнику продукції, а саме в дослідженні ринку, залученню нових дистрибуторів і просуванню продукції до кінцевого споживача. З письмових пояснень ФОП ОСОБА_3 слідує, що останній співпрацював з ТзОВ «Віва» та надавав послуги. З пояснення також вбачається, що ФОП ОСОБА_3 власноручно підписував квитанції до прибуткових касових ордерів №23, 24, 25 на суму 25 840,00 грн. Тому твердження відповідача про порушення пункту 3.3 Положення про ведення касових операцій у національній валюті є необґрунтованими. Просить позов задовольнити.

Представники відповідача позовні вимоги не визнали та пояснили, що перевіркою правомірно встановлено здійснення ТзОВ «Віва» діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності. В процесі перевірки позивачем не надано документів, що підтверджують переміщення, транспортування товару та вірно зроблено висновок щодо укладання ТзОВ «Віва» правочину,який суперечить моральним засадам суспільства, а також порушує публічний порядок, а отже є нікчемним. Також Ківерцівською МДПІ встановлено, що підприємством завищено валові витрати та завищено суму податкового кредиту з вартості придбаних товаро - матеріальних цінностей, оскільки такі витрати та податковий кредит були віднесені та сформовані по операціях, які не повязані з господарською діяльністю позивача. Порушення підпункту 3.3 «Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні», затвердженого постановою НБУ від 15.12.2004 року №637 проведення готівкових розрахунків без надання одержувачем коштів платіжного документа на суму 25840 грн. підтверджуються поясненнями ФОП ОСОБА_3, відібраними працівниками податкової міліції в ході його опитування. За таких обставин в позові просять відмовити.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши письмові докази, суд приходить до висновку, що адміністративний позов слід задовольнити повністю.

Судом встановлено, що ТзОВ «Віва» зареєстроване 10.09.2003 року виконкомом Луцької міської ради. Основними видами діяльності є виробництво какао, шоколаду та цукристих кондитерських виробів і різні види торгівлі.

З матеріалів справи вбачається, що в період з 23.08.2011 року по 20.09.2011 року Ківерцівською МДПІ (Маневицьке відділення) проводилася планова виїзна документальна перевірка фінансово-господарської діяльності з питань дотримання ТзОВ «Віва» вимог податкового та іншого законодавства. Термін проведення перевірки продовжувався з 21.09.2011 року по 04.10.2011 року на підставі наказу Ківерцівської МДПІ від 20.09.2011 року №531. За результатами перевірки було складено акт №00012/2301/32649823 від 12.10.2011 року, на підставі якого 01.11.2011 року ТзОВ «Віва» отримало шість податкових повідомлень-рішень від 31.10.2011 року. Товариство визнало та повністю оплатило суми визначених грошових зобовязань по двох податкових повідомленнях-рішеннях: форми "У" №0000182201 сума грошового зобовязання в розмірі 340,00 грн.; форми "Р" №0021951701 сума грошового зобовязання в розмірі 517,46 грн. за основним платежем і 639,37 грн. за штрафними санкціями, що не заперечується представниками відповідача.

На підставі акту перевірки відповідачем винесено також податкові повідомлення-рішення форми "Р" №0000132301, яким збільшено суму грошового зобовязання з податку на прибуток підприємств: 188 303,00 грн. за основним платежем і 47076,00 грн. за штрафними санкціями; форми "В1" №0000152301, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 359 962,00 грн.; форми "Р" №0000152301, яким збільшено суму грошового зобовязання по податку на додану вартість: 139 078,00 грн. за основним платежем і 34 770,00 грн. за штрафними санкціями та форми "С" №0000312308, яким застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 25 840,00 грн.

Підставою для визначення податкових зобовязань за вказаними податковими повідомленнями-рішеннями стали висновки податкового органу про зайве включення позивачем витрат на послуги, які не повязані з господарською діяльністю, нікчемністю правочинів та порушення порядку ведення касових операцій.

Позивач, не погоджуючись з винесеними податковими повідомленнями-рішеннями, оскаржив їх в адміністративному порядку до ДПА у Волинській області. На момент звернення з позовом - відповіді з ДПА не отримано.

Суд вважає податкові повідомлення-рішення податкового органу протиправними з наступних підстав.

З матеріалів справи, зокрема з акту перевірки підрозділу 3.1.2 «Валові витрати» вбачається, що за період з 01.04.2010 року по 30.06.2011 року встановлено завищення валових витрат ТзОВ «Віва» в сумі 4901587,00 грн.

Твердження відповідача про порушення позивачем пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» і зайве включення витрат на послуги з дослідження конюнктури ринку та маркетинг згідно актів виконаних робіт, які не були повязані з господарською діяльністю ТзОВ «Віва» та не підтвердження відповідними первинними документами бухгалтерського обліку є помилковим з огляду на наступне.

Згідно пункту 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 цього ж Закону суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що виплату винагород або інших видів заохочень пов'язаним з таким платником податку фізичним чи юридичним особам у разі, якщо немає документальних доказів, що таку виплату або заохочення було проведено як компенсацію за фактично надану послугу (відпрацьований час). За наявності зазначених документальних доказів віднесенню до складу валових витрат підлягають фактичні суми виплат (заохочень), але не більші ніж суми, розраховані за звичайними цінами.

Не підлягають віднесенню до складу валових витрат суми збитків платника податку, понесених у зв'язку з продажем товарів (робіт, послуг) або їх обміном за цінами, що нижчі за звичайні, пов'язаним з таким платником податку особам.

Судом встановлено, що до маркетингових послуг віднесено: безпосередньо маркетингові послуги на суму 962083,82 грн.; агентські послуги на суму 289371,06 грн.; послуги по перевезенню на суму 29855,00 грн. Загальна сума цих послуг становить 1281309,88 грн.

Порушення пункту 1.32 статті 1, пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» і завищення валових витрат за рахунок віднесення операцій по придбанню товарів на загальну суму 3620277,00 грн. встановлено відповідачем в звязку з нікчемністю правочинів.

Зазначена сума складається з вартостей поставок по договорах з наступними контрагентами (а.с.36-37): ПП «Зовнішторгсервіс» на суму 1686645,00 грн.; ТзОВ «Августіно» на суму 852702,50 грн.; ПП «Транс Буд Сервіс» на суму 781230,00 грн.; ТзОВ Торговий дім «Віва» на суму 299700,00 грн.

Суд не погоджується з позицією відповідача щодо нікчемності вищезазначених правочинів з огляду на таке.

Згідно з частиною 1 статті 203 Цивільного кодексу України (ЦК України), зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до частини 2 статті 215 частини 1 статті 216 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України, зокрема це: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідно до статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути, на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади, визнано судом недійсним повністю або в частині.

Необхідними умовами для визнання зобов'язання недійсним відповідно до частини 1 статті 207 Господарського кодексу України є, зокрема, його вчинення з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків.

Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність вчинення зобов'язання і суперечність його мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.

Таким чином, при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.

З матеріалів справи вбачається, що правочини, укладені між позивачем та вищевказаними контрагентами виконані обома сторонами.

Податковим органом не доведено, що господарські зобов'язання між позивачем та його контрагентами вчинені з метою, заздалегідь суперечною інтересам держави та суспільства, та не були спрямовані на реальне настання правових наслідків.

Згідно зі статтею 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Сторони самостійно визначають форму договору. В силу статті 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідачем не надано доказів, які б свідчили про відсутність волевиявлення за істотними умовами договору однією із сторін; спір між сторонами щодо недійсності договору відсутній.

Факт придбання товару підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами, а саме: копіями податкових накладних, видаткових накладних, платіжних доручень та актів приймання-передачі робіт.

Статтею 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського обліку. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Первинні документи, що підтверджують господарські операції позивача з його контрагентами (договори, податкові накладні, платіжні доручення, акти виконаних робіт) відповідають зазначеним вимогам законодавства, оскільки містять усі вищевказані реквізити.

Ківерцівською МДПІ не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, чи ґрунтуються на інших документах, недійсність даних яких установлена судом, а тому зазначені документи є підставою для бухгалтерського обліку.

З матеріалів справи слідує, що Ківерцівською МДПІ від 04.10.2011 року за №3485/23-134 направлявся письмовий запит ТзОВ «Віва» про надання документів на транспортування та якість харчових продуктів. Під час проведення перевірки даний запит було вручено головному бухгалтеру ТзОВ «Віва», що не заперечується представником позивача.

Суд не приймає твердження представників відповідача про те, що дані документи не надавалися, з огляду на таке.

Відповідно до пункту 85.6 статті 85 Податкового кодексу України у разі відмови платника податків або його законних представників надати копії документів посадовій (службовій) особі органу державної податкової служби така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням посади, прізвища, імені, по батькові платника податків (його законного представника) та переліку документів, які йому запропоновано подати.

В матеріалах справи відсутні дані про складання такого акту.

За таких обставин висновки викладені в акті перевірки про вчинення позивачем наведених вище порушень, не відповідають фактичним обставинам справи.

Суд також погоджується з твердженням позивача про правомірність включення останнім до складу валових витрат маркетингових послуг в розмірі 962083,82 грн.

Включення таких послуг до складу валових витрат буде правомірним за умови дотримання двох стандартних умов: наявності первинних документів, що підтверджують факт отримання таких послуг та використання результатів цих послуг у власній господарській діяльності.

Наявність цих умов підтверджується укладеними товариством договорами про надання маркетингових послуг, предметом яких є дослідження ринку; вивчення думки покупців; контроль за належним розміщенням продукції в супермаркетах тощо. Зокрема, це договір №06-06/М/01-10 від 06.07.2010 року укладений з ФОП ОСОБА_4 ТзОВ «Віва» користувалося послугами осіб, які складали систему дистрибуції. Згідно умов даного договору ОСОБА_4 виконувала функції національного представника по продажу продукції торгових марок «ВІВА» та «ШОКОбум», які належать позивачу. Основним обовязком було нарощення та підтримання обємів продаж. Договір №0101/М-10 від 01.01.2010 року, укладений з ФОП ОСОБА_5 з ФОП ОСОБА_6 (договір №8753/1 від 01.09.2010 року), ФОП ОСОБА_7 (договір №0106-ПС-01-10 від 01.06.2010 року), ФОП ОСОБА_8 (договір №01-03/М-01-11 від 01.03.2011року), ФОП ОСОБА_9 (договір №01-09/М-01/10 від 01.09.2010 року), ФОП ОСОБА_10 (договір №23-09/М-01/10 від 23.09.2010 року), ФОП ОСОБА_3 (договір №6/12-1 від 06.12.2010 року), ФОП ОСОБА_11 (договір №01-10/М-01/10 від 01.10.2010 року), ФОП ОСОБА_12 (договір про надання послуг з вивчення попиту і просування на ринку товарів №2 від 10.02.2010 року), ФОП ОСОБА_13 (договір №26-08/М-01-10 від 26.08.2010 року), ФОП ОСОБА_14 (договір №06-07/М-02-10 від 06.07.2010 року) та ПП «Дельта Трейд» (договір №01-01/М-01-10 від 01.01.2010 року).

Виконання даних договорів підтверджуються відповідними звітами, які містяться в матеріалах справи.

Наявність первинних документів, які підтверджують факт отримання послуг; свідчить про реальне надання цих послуг і про те, що результати цих послуг використовуються позивачем у власній господарській діяльності оскільки дослідження ринку (маркетингових) та посередницьких послуг підтверджується реєстраційними документами підприємців, які додаються до матеріалів справи, а також відповідає основним видам діяльності позивача, а тому останній потребує їх постійно, поки працює виробництво.

Правомірність включення останнім до складу валових витрат агентських послуг в розмірі 289371,06 грн. підтверджується наступним.

Згідно з статтею 6 Господарського Кодексу України одним із загальних принципів господарювання є свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом. Також має місце імперативна заборона незаконного втручання органів державної влади, їх посадових осіб у господарські відносини.

В умовах конкурентного ринку кожен субєкт господарювання вживає всіх можливих заходів для просування своєї продукції з дотриманням умов добросовісної конкуренції (ст. 6 ГК України). Одним із таких способів є залучення агентів, які володіють напрацьованими базами даних і надають послуги по пошуку покупців на продукцію замовника та сприяють укладенню відповідних господарських договорів. Винагорода таких агентів визначається в договорі та становить певний відсоток від продукції, яка була реалізована за сприянням агента.

Судом встановлено, що 01.07.2010 року між ТзОВ «Віва» та ФОП ОСОБА_15 було укладено агентський договір №1. Згідно з пунктом 3.1 вказаного договору, винагорода агента розраховувалася на підставі суми, зазначеної в інвойсі на продаж продукції ТзОВ «Віва» в розмірі 5%, якщо інше не буде передбачено додатковими угодами. Підприємець ОСОБА_15 здійснювала пошук покупців для реалізації продукції на експорт. Зокрема оплата здійснювалася за організовані останньою такі поставки продукції.

Загальна вартість реалізованої на експорт продукції на підставі перелічених інвойсів склала 844481,47 дол. США та 2719832,18 рос. рублів. Порівняння співвідношення агентських витрат із сумами надходжень свідчать про економічну доцільність цих витрат. Дана обставина не спростована відповідачем як в процесі перевірки так і під час судового засідання. Таким чином, сплачуючи за агентські послуги, позивач виконував свої договірні зобовязання.

Суд також вважає, що позивачем правомірно віднесено до складу валових витрат витрати на перевезення в розмірі 29855,00 грн.

З матеріалів справи вбачається, що 17.12.2010 року між ТзОВ «Віва» та ФОП ОСОБА_16 було укладено договір №1712/1ГП-10 про надання транспортно-експедиційних послуг по перевезенню вантажів автомобільним транспортом внутрішнім та міжнародним сполученням (а.с.126, том 2). У Додатку від 17.12.2010 року №1 до договору було визначено градацію вартості одного кілометру пробігу в залежності від ваги вантажу (а.с.127, том 2).

Доставка готової продукції здійснювалася даним підприємцем, що підтверджується актами виконаних робіт та товарно-транспортними накладними (а.с.128-152, том 2).

За таких обставин помилковим є твердження відповідача, що доставка виробленої продукції до покупців не повязана з господарською діяльністю позивача.

Отже, витрати товариства у розмірі 1 281 309,88 грн. повязані з його господарською діяльністю. Тому суд приходить до висновку про правомірність віднесення таких до складу валових витрат.

Твердження відповідача про те, що укладені товариством господарські договори для придбання сировини на суму 3 620 277,00 грн., не спрямовані на настання реальних господарсько-правових наслідків не відповідають фактичним обставинам справи з огляду на таке.

З матеріалів справи слідує, що ТзОВ «Віва» придбаває в постачальників, в тому числі у ПП «Зовнішторгсервіс», ТзОВ «Августіно», ПП«Транс Буд Сервіс», ТзОВ Торговий дім «Віва» необхідну сировину, зокрема, какао порошок, какао терте, замінник масла какао, кондитерська глазур тощо.

Судом встановлено, що між ТзОВ «Віва» та ПП «Зовніштогрсервіс» 01.10.2010 року було укладено договір поставки №01/10 предметом якого є продаж і поставка какао порошку та замінника какао масла. Договір містить усі істотні умови, передбачені ст. 180 ГК України і ст.ст. 638, 656, 663, 669, 671 ЦК України. На виконання умов вищевказаного договору було виписано видаткові накладні від 04.10.2011 року №РН-0410-01, від 05.10.2011 року №РН-0510-01, від 12.10.2011 року №РН-1210-01, від 10.11.2011 року №РН-1011-01, від 20.11.2011 року №РН-2011-01

Претензій до кількості та якості не було. Згідно з пункту 25 Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за кількістю та пункту 16 Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за якістю акти складаються при виявленні нестачі або невідповідності якості продукції вимогам стандартів чи технічних умов. З огляду на вищевикладене, посилання відповідача на відсутність у позивача цих актів, як на доказ нікчемності договору є необґрунтованим.

Оплата за отриманий товар проведена частково. На момент подання позову заборгованість становить 58616,00 грн.

Весь отриманий товар був переданий на виробництво на підставі накладних на внутрішнє переміщення, які додані до матеріалів справи (а.с. 162-178, том 2).

Встановлено також, що між позивачем та ТзОВ «Августіно» 04.01.2010 року було укладено договір поставки №04-01/П-12/10 предметом якого є продаж і поставка товарів харчової промисловості (а.с.180, том.2).

23.03.2011 року було укладено договір поставки №8 предметом якого є продаж і поставка товарів харчової промисловості, а саме, глазур в асортименті (а.с.181, том 2).

Договори містять усі істотні умови, передбачені законодавством. На їх реалізацію сторони вчинили дії по фактичній передачі товару, що підтверджуються відповідними накладними та подорожніми листами (а.с. 182-213, том 2).

В даному випадку також претензій до кількості та якості не було. З урахуванням положень згаданих вище пунктів 25 Інструкції П-6 і 16 Інструкції П-7 акти не складалися. Тому посилання відповідача на не підтвердження товариством «Віва» належними документами виконання умов поставок ТМЦ є також необґрунтованими.

Оплата за отриманий товар проведена частково. На момент подання позову заборгованість становить 981,25 грн.

Придбані згідно договорів складники позивач використав у виробництві, що підтверджується документами про нормативний склад продукції (рецептурами), які додаються до матеріалів справи (а.с. 28-52, том 3).

Реальність поставок підтверджується наявністю проміжних актів звіряння взаєморозрахунків за періоди з 01.10.2010 року по 31.12.2010 року та з 01.01.2011 року по 01.07.2011 року, а також наявністю документів, що підтверджують якість товару (висновки державної санепідемкспертизи, якісне посвідчення) (а.с.214-226, том 2). Вказана обставина спростовує висновки відповідача про ненадання документів, які засвідчують якість товару.

З матеріалів справи вбачається, що 19.08.2010 року між ТзОВ «Віва» та ПП «Транс Буд Сервіс» було укладено договір поставки №1908/П-01/10, предметом якого є продаж і поставка какао порошку. Договір містить усі істотні умови, передбачені законодавством. Виконання умов даного договору підтверджується відповідними первинними документами, зокрема, видатковими накладними, які є в матеріалах справи (а.с. 228-229, том 2).

Претензій до кількості та якості не було. В звязку з цим акти приймання по кількості та по якості не складалися, тому є необгрунтованим твердження, що їх відсутність є доказом нікчемності.

Оплата за отриманий товар проведена повністю.

Вказані вище складники позивач використав у виробництві, що підтверджується документами про нормативний склад продукції (рецептурами) (а.с. 28-52, том 3).

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 тієї ж статті не підлягають включенню до складу податкового кредиту будь-які витрати зі сплати податку, які не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Разом з тим, підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 вказаної статті передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів із банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків із використанням кредитних дебетових карток чи комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Отже, Законом України “Про податок на додану вартість” передбачено єдину підставу для формування податкового кредиту, а саме наявність у платника податку (покупця) належно оформленої податкової накладної.

Факт придбання відповідних товарів підтверджується належним чином оформленими податковими накладними, видатковими накладними, актами виконаних робіт, які досліджені в судовому засіданні.

Крім того, з акту перевірки вбачається підрозділ 3.1.1 «Валовий дохід», стор. 4 Акту). Джерелами отримання доходу були (том 1, а.с. 29): реалізація готової продукції; аванси одержані; реалізація робіт, товарів, послуг.

Разом з тим, відповідачем не доведено, що угоди, укладені з вищевказаними контрагентами щодо придбання сировини, містять ознаки нікчемного правочину, оскільки Ківерцівською МДПІ не встановлено факту поставки товарів іншими субєктами господарської діяльності.

За таких обставин суд приходить до висновку, що ТзОВ «Віва» для отримання податкового кредиту виконано всі, передбачені законодавством умови, що дають право на отримання податкового кредиту. Сума, яка була включена до складу податкового кредиту, підтверджена належним чином оформленими податковими накладними та первинними бухгалтерськими документами, що засвідчують факт придбання товарів (послуг) та підтверджують правомірність формування товариством податкового кредиту. Для отримання податкового кредиту з податку на додану вартість законодавство України не передбачає норм, які б вказували, що не подання звітності та несплата податку продавцем при фактичному здійсненні господарської операції впливає на податковий кредит покупця та суму податкового кредиту. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на його формування у разі, якщо останній виконав усі передбачені Законом умови щодо його отримання і має документальне підтвердження розміру податкового кредиту.

Враховуючи встановлені обставини справи, суд приходить до висновку, що позивач при формуванні податкового кредиту та декларуванню валових витрат діяв відповідно до вимог чинного законодавства, а висновки відповідача безпідставні.

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку про безпідставність винесення відповідачем податкових повідомлень-рішень форми "Р" №0000132301, форми "В1" №0000152301 та форми "Р" №0000152301 від 31.10.2011 року в звязку з чим їх необхідно визнати протиправними та скасувати.

З матеріалів справи вбачається, що перевіркою встановлено порушення пункту 3.3 Положення про проведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою НБУ від 15.12.2004 №637.

Відповідно до пункту 3.3. приймання готівки в каси проводиться за прибутковими касовими ордерами (додаток 2), підписаними головним бухгалтером або особою, уповноваженою керівником підприємства. Про приймання підприємствами готівки в касу за прибутковими касовими ордерами видається засвідчена відбитком печатки цього підприємства квитанція (що є відривною частиною прибуткового касового ордера) за підписами головного бухгалтера або працівника підприємства, який на це уповноважений керівником.

Даною нормою регулюється порядок приймання готівки.

Судом встановлено, що для перевірки були надані документи, які підтверджують звіт працівника позивача ОСОБА_17 про використання коштів, зокрема, звіт №73 від 29.03.2011 року з підтверджуючими документами (рахунком-фактурою від 18.02.2011 та квитанцією до прибуткового касового ордеру №23 від 29.03.2011 року на суму 10000,00 грн.); звіт №74 від 30.03.2011 року з підтверджуючим документом (квитанцією до прибуткового касового ордеру №24 від 30.03.2011 року на суму 10000,00 грн.); звіт №76 від 31.03.2011 року з підтверджуючим документом (квитанцією до прибуткового касового ордеру №25 від 31.03.2011 року на суму 5 840,00 грн.) (а.с. 54-59, том 3).

Також надані документи про відшкодування працівникові понесених і підтверджених витрат, а саме: видаткові касові ордери від 13.04.2011 року на суму 5840,00 грн., від 14.04.2011 року на суму 5000,00 грн., від 19.04.2011 року на суму 5000,00 грн., від 20.04.2011 року на суму 5000,00 грн., від 21.04.2011 року на суму 5000,00 грн. (а.с. 60-64, том 3).

Суд не бере до уваги посилання представників відповідача на пояснення ФОП ОСОБА_3 (а.с. 127-128, том 4), відібраними працівниками податкової міліції в ході його опитування щодо відсутності відносин по наданню маркетингових послуг ТзОВ «Віва», оскільки вони спростовуються письмовими поясненнями даного підприємця, наданими представником позивача в судовому засіданні (а.с. 149-150, том 4). З пояснення слідує, що ФОП ОСОБА_3 власноручно підписував квитанції до прибуткових касових ордерів №№23, 24, 25 на суму 25 840,00 грн. (а.с. 149-150, том 4).

При цьому, належними та допустимими доказами відповідачем не підтверджено, що відносно посадових осіб ТзОВ «Віва» уповноваженими органами вирішувалось питання про притягнення винних осіб до кримінальної відповідальності.

За таких обставин суд погоджується з твердженням позивача про те, що вказані операції підтверджені належними документами, а тому порушення вимог підпункту 3.3 вказаного Положення відсутнє.

Таким чином, податкове повідомлення-рішення форми "С" №0000312308 від 31.10.2011 року винесено в порушення норм законодавства в звязку з чим його слід визнати протиправним та скасувати.

Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони : на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно із частиною 1 статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких грунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Відповідно до частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, відповідач не довів правомірності винесених податкових повідомлень-рішень, а тому позовні вимоги ТзОВ «Віва» підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 11, 17, 158, частиною 3 статті 160, статтями 162, 163, 186 КАС України, керуючись Законом України "Про податок на додану вартість", Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств", Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою правління Національного банку України від 15.12.2004 року №637, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення Ківерцівської міжрайонної державної податкової інспекції від 31.10.2011 року форми "Р" №0000132301, форми "В1" №0000152301, форми "Р" №0000152301 та форми "С" №0000312308.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови, повний текст якої буде виготовлено 03 січня 2012 року. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду.

Головуючий О.А.Лозовський