Постанова № 20953817, 19.01.2012, Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013

ПОСТАНОВА

Іменем України

<Текст >

19 січня 2012 р. <Текст >Справа №2а-13839/11/0170/13 Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі:головуючого суддіОльшанської Т.С., при секретарі КІва А.С.,

розглянувши у судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Закритого акціонерного товариства клінічний санаторій "Парус" <Список ><Позивач в особі >

до Державної податкової інспекції у м. Ялта АРК <Список ><Відповідач в особі ><Текст >

про визнання протиправним та скасуання податкового повідомлення-рішення,

за участю:

представника позивача ОСОБА_2, довіреність №01-349 від 17.11.2011,

представника відповідача ОСОБА_3, довіреність №5904/9/10-0 від 19.08.09.

Обставини справи: Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Ялта АРК про визнання протиправним та скасуання податкового повідомлення-рішення №0003922301 від 26.10.2011 у сумі 147944,00 грн.

Ухвалами Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 23.11.2011 відкрито провадження по справі і закінчено підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду.

Представник позивача у судовому засіданні, яке відбулось 19.01.2012 наполягав на задоволенні адміністративного позову у повному обсязі.

Представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог.

Вислухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1 статтю 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших субєктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність субєктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією або законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Частиною 1 статті 9 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Закрите акціонерне товариство клінічний санаторій «Парус» зареєстровано юридичною особою виконавчим комітетом Ялтинської міської ради 25.04.2004, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію серія А00 №445554, взяте на податковий облік ДПІ в м.Ялта, є платником податку на додану вартість з 23.06.2004, згідно свідоцтва №026506301128.

Згідно довідки зі статистики від 08.06.2006 основними видами діяльності є діяльність санаторно-курортних закладів, медична практика.

Судом встановлено, що на підставі наказу від 30.09.2011 №1389 ДПІ в м.Ялта була проведена позапланова документальна виїзна перевірки позивача по взаємовідносинах з приватним підприємством фірма «Володар» за червень 2011 року.

За результатами перевірки відповідачем був складений акт від 10.102011 №2903/23-1/02650630/194, в якому зроблений висновок про встановлення ознак нікчемності правочинів між ЗАТ КС «Парус» та ПП «Фірма «Володар», що привело до порушень части 1, 5 статті 203, статті 215, частини 1 статті 216, статті 228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах; пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України занижений податок на додану вартість у сумі 147943,00 грн. за червень 2011 року.

На підставі зазначеного акту ДПІ в м.Ялта прийнято податкове повідомлення-рішення від 26.10.2011 №0003922301 про збільшення суми грошового зобовязання з податку на додану вартість на 147943,00 грн.

Платники податку на додану вартість, обєкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій визначені в Податковому кодексі від 02.12.2010 №2755-УІ (далі ПК України).

Суд зазначає, згідно підпункту 200.1. ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно підпункту 14.1.179. ПК України податкове зобов'язання для цілей розділу V цього Кодексу - загальна сума податку на додану вартість, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді.

За підпунктом 14.1.181. податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

У підпункті 198.3. ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 14.1.191 статті 14 ПК України постачання товарів - будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За підпунктом 198.1. ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до підпункту 198.2. ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається:

дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Таким чином, отримання податкової накладної, яка засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг), та оплата послуг відповідно до умов договору є підставою для виникнення права платника податку на податковий кредит.

Отже, виходячи зі змісту наведених норм Кодексу, до податкового кредиту підлягає включенню частина податку, сплачена платником податку, що придбав товари та послуги, їх постачальникам.

Судом встановлено, що 17.02.2011 між ЗАТ КС «Парус» та ПП «Фірма «Володар» був укладений договір підряду №1105-05/10, та договір підряду від 20.06.2011 №2006-05/10, предметом яких було проведено ремонту санвузлів у 44-х номерах корпусу №2 позивача, та проведення ремонту монтажу кабельних ліній живлення кондиціонерів.

Згідно із статтею 12 Закону України "Про інвестиційну діяльність" регулювання умов інвестиційної діяльності здійснюється зокрема шляхом використання державних норм та стандартів, які класифікуються відповідно до Закону України "Про стандартизацію" (ДСТУ, ДБН, СОУ тощо).

Застосування типових форм первинних облікових документів у будівництві "Акт приймання виконаних будівельних робіт" (типова форма N КБ-2в) та "Довідка про вартість виконаних будівельних робіт та витрати" (типова форма N КБ-3) введено наказом Мінрегіонбуду від 4 грудня 2009 року N 554. Зазначені типові форми підлягають обов'язковому застосуванню при проведенні взаєморозрахунків за виконані роботи між замовниками та виконавцями робіт з будівництва (підрядною організацією), що здійснюється за рахунок бюджетних коштів та коштів підприємств, установ і організацій державної форми власності. По об'єктах, будівництво яких здійснюється за рахунок інших джерел фінансування, типові форми застосовуються відповідно до умов договору підряду.

У типових формах первинних облікових документів у будівництві зазначаються обсяги та вартість будівельних робіт, виконаних підрядною організацією у звітному періоді в межах договору підряду, укладеного із замовником. До будівельних робіт належать будівельні, монтажні, пусконалагоджувальні та інші роботи, що виконуються підрядними організаціями під час нового будівництва, реконструкції, реставрації, капітального та поточного ремонту будівель та споруд. Зазначені типові форми можуть слугувати підставою для складання звітної документації підрядної організації.

20.04.2011 сторонами був складений акт приймання виконаних будівельних робіт з ремонту санвузлів за квітень 2011 року №КБ-2в на суму 516860,40 грн.

05.07.2011 сторонами складений приймання виконаних будівельних робіт з монтажу кабельних мереж живлення за липень 2011 року №351 за формою №КБ-2в на суму 40368,00 грн.

Згідно з пунктом 2 статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.99 р. N 996-XIV (надалі - Закон N 996) бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не встановлено порушень позивачем вимог вищевказаних норм законодавства.

Таким чином матеріалами справи підтверджується реальність здійснених операцій.

Оплата за виконані роботи була проведена позивачем 10.06.2011 платіжним дорученням №290 на суму 847287,60 грн., та 30.06.2011 платіжним дорученням №346 на суму 40368,00 грн.

Підрядником була видані податкові накладні від 10.06.2011 №86 на суму 847287,60 грн. у тому числі ПДВ 141214,60 грн., від 30.06.2011 №351 на суму 40368,00 грн., у тому числі ПДВ 6728,00 грн.

Згідно уточнюючого податкового розрахунку податкових зобовязань з ПДВ за червень 2011 року встановлено, що ним був задекларований податковий кредит у розмірі 295717,00 грн. (графа 10.1), а згідно додатку 5 до декларації, він був сформований також завдяки отримання робіт від ПП «Фірма «Володар» на суму ПДВ 147942,60 грн. (рядок 8 додатку 5 до уточнюючого податкового розрахунку).

Відповідач не заперечував та не спростував той факт, що податкові накладні, виписані контрагентом позивача, відповідають вимогам статті 201 ПК та наказу ДПА України від 21.12.2010 N969 "Про затвердження форми Податкової накладної та Порядку її заповнення", зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29.12.2010 за N1401/18696.

Відповідно до пункту 201.10. ПК податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Таким чином, право платника податку на податковий кредит повязано з виникненням визначеної законом події та наявністю належним чином оформленого документа, який засвідчує суму сплаченого (нарахованого) податку на додану вартість по дійсній операції, повязаній з господарською діяльністю платника податку.

Судом встановлено, що позивач на момент здійснення перевірки мав належним чином оформлену податкову накладну, що підтверджує розмір податкового кредиту, відображений в декларації з податку на додану вартість за червень 2011 року. Із зазначеного випливає, що сума податкового кредиту позивачем сформовано правомірно, оскільки ПДВ входить до складу договірної суми, сплаченої продавцю.

За змістом наведених норм наявність господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), призначених для використання у власній господарській діяльності платника податків, є визначальною умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту та права на бюджетне відшкодування податку на додану вартість.

Реальність здійснення господарських операцій підтверджено належним чином оформленими первинними документами, які є належними та достатніми доказами того, що господарські операції фактично відбулися, у позивача виникло право на віднесення до складу податкового кредиту з ПДВ червень 2011 року сум ПДВ на підставі податкових накладних, отриманих від ПП «Фірма «Володар» від 10.06.2011 та від 30.06.2011.

Обґрунтовуючи свою позицію нормами Цивільного кодексу України, відповідач припустився помилки з наступного.

Під час перевірки відповідачем був використаний акт Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області від 09.09.2011 №627/23-1/31988783 про неможливість проведення зустрічної звірки ПП «Фірма «Володар» щодо підтвердження господарських відносин з контрагентами, якими сформовано податкові зобовязання та кредит за червень 2011 року.

В акті зазначено, що станом на 15.05.2011 ПП «Фірма «Володар» не знаходиться за юридичною адресою, що підтверджено довідкою №1525. Разом з тим в акті зазначено, що ПП «Фірма «Володар» є платником податку на додану вартість з 13.08.2010, 20.07.2011 надав декларацію з ПДВ за червень з обсягом постачання без ПДВ у розмірі 26938865,00 грн., зокрема на користь ЗАТ КС «Парус» з розміром ПДВ 147942,60 грн.

Разом з тим в акті зазначено, що за даними Деклараціх з податку на прибуток виручка від реалізації товарів (робіт, послуг) за П квартал 2011 року склала 66586643,00 тис.грн. Проте основні засоби у підприємства відсутні, кількість працюючих 0 осіб.

Таким чином ДПІ у Вишгородському районі встановлена відсутність реальної можливості поставок товарів ПП «Фірма «Володар», а тому, договори, укладені ним з контрагентами є нікчемними.

Враховуючи зазначені відомості ДПІ в м.Ялта робить власний висновок про відсутність реального наміру та можливості поставок товарів (робіт, послуг) підприємству ЗАТ КС «Парус» від ПП «Фірма «Володар», а тому, в порушення пункту 198.3. статті 198 Податкового кодексу України ЗАТ КС «Парус» в податкові декларації за червень 2011 року завищена сума податкового керидту по контрагенту-постачальнику ПП «Фірма «Володар» в розмірі 147943,00 грн.

Відповідно до частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Розглядаючи справу в межах доводів відповідача щодо нікчемності правочину, судом не встановлено, яким має бути мінімальний обсяг трудових ресурсів, виробничого, транспортного і торгівельного обладнання, сировини і матеріалів контрагентів для укладання та виконання правочинів, за якими позивачем сформовано податковий кредит з ПДВ і суму валових витрат.

За таких обставин суд не приймає до уваги доводи щодо відсутності у постачальника найманих працівників, необхідних умов для здійснення господарської, економічної діяльності, основних фондів та виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів, оскільки вказані доводи не підтверджені належним чином і не мають правового значення для вирішення питання про наявність наміру сторін на реальне настання правових наслідків, обумовлених укладеними угодами або порушення позивачем правил оподаткування.

При цьому суд зазначає, що фактично за актом перевірки зроблено висновок про відсутність фінансово-господарської діяльності у позивача взагалі.

За таких обставин, податковий орган мав би дійти висновку про незаконність формування всіх валових витрат та всього податкового кредиту підприємства з часу його державної реєстрації, проте такий висновок стосується лише одного контрагента.

Згідно частин 2, 3 статті 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Визнання правочину недійсним судом не вимагається лише у тому випадку, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Відповідно до частин 1, 5 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, та має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Судом з'ясовано, що жодний із правочинів до теперішнього часу не визнаний недійсним у судовому порядку.

Крім того податковий орган самостійно зазначає, що відповідно до частини 1 статті 207 Господарського кодексу України господарське зобовязання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно статті 216 ЦК України до моменту визнання правочину недійсним або нікчемним правові наслідки, а саме те, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю - не настають. За таким висновки про відсутності у позивача об'єктів, які підпадають під визначення статей 3, 4, 7 Закону про ПДВ, та визнання даних, наведених в деклараціях з податку на додану вартість про обсяги поставок та придбання, податкове зобов'язання та податковий кредит за перевіряємий період недійсними, - не відповідають вимогам статей 215, 216 ЦК України.

Посилання відповідача на частину1 статті 203, статтю 215, частину 1 статті 216 є безпідставним, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Інших підстав визнання правочину нікчемним діюче законодавство не передбачає.

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин, спрямований на незаконне заволодіння майном держави, вважається таким, що порушує публічний порядок (частина 1), а отже, є нікчемним (частина 2). Як установлено в частині 2 статті 215 цього Кодексу, визнання судом нікчемних правочинів недійсними не вимагається. Відповідно до частини 1 статті 216 зазначеного Кодексу недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Таким чином, суперечність правочину моральним засадам суспільства або спрямованість його на незаконне заволодіння майном держави, за даних обставин, може мати місце у разі наявності наміру сторін, який спрямований на неправомірне отримання податкової вигоди, шляхом штучного формування податкового кредиту і валових витрат.

Суд зазначає, що відповідачем не надано жодних доказів наявності такого наміру у позивача та його контрагента.

Невиконання зобов'язань перед бюджетом іншими контрагентами є підставою для застосування заходів відповідальності виключно до таких контрагентів, і само по собі не свідчить про порушення правил оподаткування позивачем.

Більш того, жодних доказів невиконання обовязків по сплаті податку ПП «Фірма «Володар» відповідач не наводить ані в акті перевірки, ані під час судового розгляду справи.

Відповідачем не було доведено наявність будь-яких умисних дій з боку посадових осіб стосовно ухилення від сплати податків шляхом укладення нікчемного правочину а тому позивач мав достатні і передбачені Законом про ПДВ підстави для віднесення суми сплаченого на користь постачальника ПДВ до складу податкового кредиту, отже відсутні факти, які б свідчили, що зміст укладених договорів не відповідає дійсним намірам сторін, та що ці наміри спрямовані на ухилення від сплати податків за фінансово-господарськими результатами виконання зазначених договорів.

Відповідно правовій позиції Верховного Суду України щодо застосування норм права при розгляді спорів цієї категорії, несплата продавцем чи його контрагентом податку на додану вартість до бюджету, у разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем та не є підставою для позбавлення останнього права на відшкодування цього податку, якщо він виконав усі передбачені законом умови отримання такого відшкодування і має всі документальні підтвердження розміру заявленого податкового кредиту.

Частиною 2 статті 8 КАС України встановлено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 1950року, Першого протоколу та протоколів №2,4,7 та 11 до Конвенції» (пункт 1) України визнала обовязковою юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення та застосування Конвенції.

Європейський суд з прав людини розкриває принцип верховенства права через формулювання вимог, які він виводить з цього принципу.

Так у справі “БУЛВЕС”АД проти Болгарії”(заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобовязань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

На підставі викладеного суд прийшов до висновку, що у відповідача не було правових підстав для нарахування податкового зобовязання з податку на додану вартість.

На підставі викладеного суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі, а податкове повідомлення-рішення від 26.10.2011 №0003922301 на загальну суму 147943,00 грн. є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Під час судового засідання, яке відбулось 19.01.2012, були оголошені вступна та резолютивна частини постанови. Відповідно до ст. 163 КАСУ постанову складено у повному обсязі 24.01.2012.

Керуючись ст.ст. 160-163 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Адміністративний позов задовольнити.

2.Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Ялта АРК від 26.10.2011 №0003922301.

3.Стягнути на користь Закритого акціонерного товариства клінічний санаторій "Парус" з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 28,23 грн.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

<Текст >

Суддя <підпис >Ольшанська Т.С.

<Текст >