Рішення № 20943991, 17.01.2012, Господарський суд Волинської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" січня 2012 р.

Справа № 5004/2261/11 за позовом Відкритого акціонерного товариства "Луцький райагропостач", с.Гірка Полонка Луцького району

до відповідача Державної інноваційної фінансово-кредитної установи, м.Київ

про визнання недійсним договору застави від 20.07.2001р.

Суддя Бондарєв С.В.

ПРЕДСТАВНИКИ:

від позивача: Салецька Л.В. - голова правління,

від відповідача: ОСОБА_3., довіреність № 309 від 28.10.2011р.

В судовому засіданні 11.01.2012р. оголошено перерву до 13.01.2012р. до 10 год. 00 хв.

СУТЬ СПОРУ: Позивач - Відкрите акціонерне товариство "Луцький райагропостач" - звернувся до суду з позовом до Державної інноваційної фінансово-кредитної установи, в якому просить визнати недійсним договір застави від 20.07.2001р., укладений між Відкритим акціонерним товариством "Луцький райагропостач" та Волинським регіональним відділенням Державної інноваційної фінансово-кредитної установи та припинити зобов'язання за даним договором.

Представник позивача в судовому засіданні, в поясненнях позов підтримав з підстав викладених у позовній заяві, зазначив, що 20.07.2001 року між ВАТ «Луцький райагропостач»(майновим поручителем) та Волинським регіональним відділенням Української державної інноваційної компанії було укладено договір та передано в заставу майновий комплекс Товариства в с. Гірка Полонка Луцького району під забезпечення виконання кредитних зобов'язання ТзОВ «Авгур»за отриману позику в сумі 2 100 000 гривень; укладаючи договір застави від 20.07.2011р. та забезпечуючи виконання кредитних зобов'язань третьої особи нерухомим майном товариства, голова правління ВАТ "Луцький райагропостач" не мав необхідного обсягу цивільної дієздатності, перевищив надані йому повноваження; спірний договір застави від 20.07.2001р. суперечить статутним цілям та предмету діяльності товариства; зобов'язання ТзОВ "Авгур" забезпечені порукою ВАТ "Луцький райагропостач" припинились (оскільки згідно ухвали господарського суду Волинської області від 02.07.2004р. у справі про банкрутство №4/79-Б затверджено звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс ТзОВ "Авгур" та ліквідовано ТзОВ "Авгур", відповідно і припинено зобов'язання товариства, як майнового поручителя, а тому спірний договір застави є недійсним; станом на час підписання договору застави від 20.07.2011р. Волинське регіональне відділення Української державної інноваційної компанії не мало статусу юридичної особи, тобто не володіло процесуальною правоздатністю сторони при підписанні оспорюваного договору застави; в 2007р. ВАТ "Луцький райагропостач" звертався з позовом до господарського суду Волинської області про визнання недійсним договору застави від 20.07.2001р. однак з інших пістав та до іншого відповідача, що підтверджується рішенням господарського суду Волинської області у справі №1/89-77 від 20.06.2007р.

Представник відповідача в судовому засіданні, в поясненні від 06.12.2011р. №01-258, в клопотанні №01-260 від 06.12.2011р., в заяві від 06.12.2011р. №01-261, в додаткових поясненнях від 11.01.2012р. №01-08 зазначив, що господарським судом вже було розглянуто та вирішено спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, і в позові було відмовлено. Тому просить припинити провадження у справі.

Крім того, зазначив, що позов є безпідставним із підстав викладених в поясненні.

Так, при підписанні оспорюваного договору сторони мали всі належні повноваження, які перевірялись нотаріусом, адже згідно ст. 44 Закону України «Про нотаріат»при посвідченні угод з'ясовується дієздатність громадян і перевіряється правоздатність юридичних осіб, які беруть участь в угодах. У разі укладення угоди представником перевіряються його повноваження, що і було зроблено нотаріусом, про що свідчить відповідний запис на 2-му арк. договору застави від 20.07.2001р.

Крім того, ст. 214 ЦК України передбачено, що навіть якщо правочин і вчинено представником з перевищенням повноважень то наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину. При цьому правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Оспорюваний договір застави схвалений Відповідачем. Про це свідчить подання Державною інноваційною фінансово-кредитною установою позову до ВАТ "Луцький райагропостач" про звернення стягнення на заставлене по договору майно (справа № 5/25- 38). При цьому зазначає, що рішенням Господарського суду Волинської області від 13.03.2007р. у вказаній справі (чинне на даний час) позов задоволено і постановлено звернути стягнення на предмет застави по договору застави від 20.07.2001р.

Звертає увагу суду, що позовна заява по даній справі подана позивачем через 10 років після укладення відповідачем договору застави майна від 20.07.2001р., тобто з порушенням строків позовної давності, передбачених ЦК України. Тому просить застосувати строки позовної давності

В судовому засіданні, в запереченні від 10.01.2012р. №2, в додаткових поясненнях від 12.01.2012р. №4 позивач зазначив, що акціонери ВАТ "Луцький райагропостач" дізналися про порушення своїх прав в 2007р., коли звернулися до господарського суду Волинської області за захистом своїх прав по справах №02/137-76, №1/76-76. Тому просить не застосовувати строк позовної давності. Заяву відповідача про припинення провадження у справі просить залишити без задоволення.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 80 ГПК України Господарський суд припиняє провадження у справі, якщо є рішення господарського суду або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішив господарський спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав.

Оскільки з рішення господарського суду Волинської області від 20.06.2007р. у справі №1/89-77, ухвал Львівського апеляційного господарського суду по вказаній справі вбачається, що предметом спору у зазначеній справі було визнання недійсним договору застави майна від 20.07.2001р., в той час як предметом спору у справі №5004/2261/11 є визнання недійсним договору застави майна від 20.07.2001р. та припинення зобов'язання за даним договором, позов подано до іншої сторони та з інших підстав, клопотання відповідача про припинення провадження у справі слід залишити без задоволення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників позивача, суд, -

в с т а н о в и в:

20.07.2001 р. між Волинським регіональним відділенням Української державної інноваційної компанії (заставодержатель) та ВАТ «Луцький райагропостач» (заставодавець) укладено договір застави, відповідно до умов якого заставою забезпечувалися зобовязання по інноваційному договору № 1/98 від 03.07.1998 р. та угоди про зміни і доповнення до даного договору від 22.06.1999 р., додаткової угоди № 1/98 від 01.08.2000 р., за умовами яких заставодержатель надав кредитні кошти ТзОВ Фірмі «Авгур»в сумі 2100000 грн. з метою виконання інноваційного проекту «Впровадження технології виробництва сучасних теплоізоляційних матеріалів», майновим поручителем по зобовязаннях якого є заставодавець.

Від ВАТ «Луцький райагропостач»договір застави майна укладений в особі голови правління Кравчука Миколи Миколайовича, який діяв на підставі Статуту, зареєстрованого 12.09.1997 р. розпорядженням № 334 Луцької районної державної адміністрації в новій редакції від 09.07.2001 р. № 283.

Спір виник в наслідок того, що позивач вважає, що Договір укладений з порушенням норм законодавства, а тому підлягає визнанню недійсним.

Для вирішення цього спору необхідно застосовувати нормативні акти, що діяли на час укладення спірного Договору.

Відповідно до приписів постанови Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику про визнання угод недійсними" угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом; в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків; у разі визнання угоди недійсною за ст. 48 ЦК суд повинен у рішенні послатися і на нормативний акт, вимогам якого угода не відповідає.

В ч. 3 п. 10 роз'яснень Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними" зазначено, що відповідність чи невідповідність угоди вимогам законодавства має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент укладення спірної угоди.

На час укладення спірного договору діяв Цивільний кодекс Української РСР.

Загальні підстави для визнання угод недійсними були визначені ст. 48 ЦК УРСР, згідно з якою недійсною є та угода, що не відповідає вимогам Закону.

Відповідно до п. 6 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного Кодексу України правила цього Кодексу про позовну давність застосовуються до позовів, строк предявлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.

Як вбачається з позовної заяви, позивач просить визнати недійсним спірний Договір з моменту укладення. З цього випливає, що позивач наполягає на тому, що спірний Договір має "дефекти", що існували з моменту укладення спірного Договору. Оскільки позивач є стороною спірного договору та укладав його, то позивач знав або повинен був знати про такі "дефекти" спірного Договору з моменту його укладення, тобто з 20.07.2001.

Згідно ст. 71 Цивільного кодексу Української РСР загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.

Оскільки позивач дізнався про порушення його прав умовами спірного Договору 20.07.2001, то трирічний строк позовної давності про визнання недійсним спірного Договору сплив 20.07.2004.

Позивач звернувся до суду з позовом 31.10.2011, що підтверджується відбитком вхідного реєстраційного штампу Господарського суду Волинської області на першій сторінці позовної заяви, тобто позивач звернувся до суду після спливу строку позовної давності.

Враховуючи те, що строк позовної давності сплив 20.07.2004, тобто після набрання чинності з 01.01.2004 року Цивільним кодексом України, то норми останнього застосовуються до позову позивача.

Згідно ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно ст. 261 ЦК України Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно ч. 3 ст. 267 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі,зробленою до винесення ним рішення.

Відповідно до ч. 4, 5 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Оскільки відповідачем (стороною у справі) заявлено про застосування строку позовної давності, то строк позовної давності підлягає застосуванню. Сторонами спору не було заявлено суду про наявність поважних причин пропуску строку позовної давності.

Отже, строк позовної давності закінчився 20.07.2004, тобто до предявлення позову.

Згідно ч.ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Позивач звернувся до суду з позовною заявою про визнання недійсним договору застави від 20.07.2001р., укладений між Відкритим акціонерним товариством "Луцький райагропостач" та Волинським регіональним відділенням Державної інноваційної фінансово-кредитної установи більше як через 10 років після укладення договору.

Тому в позові слід відмовити

Щодо вимоги позивача про припинення зобов'язання за даним договором, то суд відмовляє в задоволенні даної вимоги, оскільки даний спосіб захист порушеного цивільного права не відповідає встановленим законом способом захисту прав.

Згідно ст. 33 ГПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

В силу ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Керуючись ст. 193 Господарського кодексу України, ст.ст.257, 256, 257, 261, 267 Цивільного кодексу України, ст. ст. 44, 49, 82 85 Господарського процесуального кодексу України , господарський суд

в и р і ш и в:

1. В позові відмовити.

Суддя С. В. Бондарєв

Повний текст рішення

складено та підписано

17.01.12