Рішення № 20900189, 17.01.2012, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.О.Невського/Річна, 29/11, к. 216

РІШЕННЯ

Іменем України

17.01.2012Справа №5002-19/5322.1-2011 За позовом - Концерну «Військторгсервіс», м.Київ в особі Філії «Кримське управління військової торгівлі» Концерну «Військторгсервіс», АР Крим, м.Сімферополь

До відповідача - Приватного підприємства «Скаймір», АР Крим, м.Сімферополь

Про стягнення 88492,45 грн.

Суддя Мокрушин В.І.

П Р Е Д С Т А В Н И К И :

Від позивача - ОСОБА_1 - представник, довіреність № 94 від 23.12.2011 р.

Від відповідача - Амірханова В.С. - директор, паспорт

Від відповідача - ОСОБА_2 - представник, довіреність № б/н від 16.01.2012 р.

Суть спору: позивач - Концерн «Військторгсервіс» в особі Філії «Кримське управління військової торгівлі» звернувся до господарського суду Автономної Республіки Крим із позовом, у якому просить стягнути з відповідача 88492,45 грн. заборгованості, а також судові витрати.

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 16.08.2010 р. позов задоволено.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 29.08.2011 р. апеляційну скаргу Приватного підприємства «Скаймір» задоволено, рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 16.08.2010 р. скасовано, прийнято нове рішення, яким визнано частково недійсним договір про сумісну діяльність №1 від 10.08.2008 р. між позивачем, концерном «Військторгсервіс» та відповідачем, приватним підприємством «Скаймір», в частині додатку до договору «розрахунок оплати за комунальні послуги»; в позові концерну «Військторгсервіс» в особі філії «Кримське управління військової торгівлі» Концерну «Військторгсервіс» до приватного підприємства «Скаймір» - відмовлено у повному обсязі.

Постановою Вищого господарського суду України від 30.11.2011 р. касаційну скаргу концерну «Військторгсервіс» в особі філії «Кримське управління військової торгівлі» задоволено частково; рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 16.08.2011 р. та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 29.06.2011 р. скасовано, справу передано на новий розгляд до господарського суду Автономної Республіки Крим.

Ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від 15.12.2011 р. справу прийнято до розгляду та призначено судове засідання.

Представники відповідача у судовому засіданні заявили клопотання про відкладення слухання справи у звязку з тим, що відповідач не отримував копії позовної заяви та ухвал про розгляд справи, а про судове засідання дізнався випадково.

Представник позивача щодо задоволення вказаного клопотання заперечував, звернув увагу суду на те, що справа розглядається вже тривалий термін і відповідач при кожному оскарженні судових актів завжди стверджує про неотримання судових актів та просив розглянути спір по суті.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України (від 06.11.1991 р. № 1798-XII із змінами і доповненнями) передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному судовому засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Зазначена правова позиція висловлена у постанові Вищого господарського суду України від 03.06.2009 р.№ 2-7/10608-2008.

Відповідно до ст.9, 10 Конституції України, ст.9 Європейської хартії регіональних мов (ратифікована Законом України від 15.05.2003 р. № 802), ст.3 Декларації прав національностей України (від 01.11.1991 р. № 1771), ст.12 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (від 07.07.2010 р. № 2453 із змінами і доповненнями), ст.18 Закону України «Про мови» (від 28.10.1989 р. № 8312), ст.10, 12 Конституції Автономної Республіки Крим (Закон України від 23.12.1998 р. № 350) та усного клопотання представників сторін, вони давала пояснення на російський мові.

Фіксація судового процесу технічними засобами проводилась відповідно до ст.81-1 Господарського процесуального кодексу України (від 06.11.1991 р. № 1798-XII із змінами і доповненнями).

Представникам сторін розяснені приписи ст.38 Господарського процесуального кодексу України (від 06.11.1991 р. № 1798-XII із змінами і доповненнями) про витребування господарським судом доказів лише за клопотанням сторін.

Розгляд справи відкладався відповідно до ст.77 Господарського процесуального кодексу України (від 06.11.1991 р. № 1798-XII із змінами і доповненнями).

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

10.08.2008 року між позивачем - Філією «Кримське управління військової торгівлі» Концерну «Військторгсервіс» (Сторона-1) та відповідачем - Приватним підприємством «Скаймір» (Сторона-2) був укладений договір про спільну діяльність № 1 (а.с.9-12 т.1).

Згідно п.1.1 даного Договору сторони згідно вимог цього Договору зобов'язуються (без мети створення юридичної особи) шляхом об'єднання майна і грошових коштів спільно діяти у сфері надання торгових і інших послуг для досягнення сумісних цілей, визначених Законом України “Про підприємництво” по обслуговуванню військовослужбовців і членів їх сімей, забезпеченню заходів, що проводяться МО України (учень, нарад). Організація бару кафе по вул.Калініна, 4.

Відповідно до п.3 вказаного Договору Сторона1 зобовязується надати у безоплатне використання Стороні2 обладнання, яке необхідне для виконання обовязків, передбачених п.1.1 даного Договору; здійснювати, у разі необхідності, подачу внесків на сумісну діяльність шляхом перечислення грошових коштів на розрахункові рахунки Сторони-2 або шляхом проведення відповідних заліків; виконувати інші дії, виходячи з вимог даного Договору.

Пунктом 4 договору передбачено обовязки Сторони-2, відповідно до якого Сторона-2 зобовязується після підписання цього Договору негайно приступити до фінансування комерційних і інших проектів для забезпечення предмету і мети цього Договору; прийняти необхідні заходи по найму відповідного персоналу для виконання задач, передбачених даним Договором; у строки, передбачені п.2.1.2 даного договору, надати Стороні-1 інформацію про виконання сумісних проектів; фінансувати у порядку, передбаченому п.2.1.3. даного Договору, витрати Сторони-1 по утриманню його майна; виконувати інші обовязки, які випливають з вимог даного Договору; проводити своєчасний розрахунок зі Стороною-1 в сумі, передбаченій у Додатку до Договору та у строки, обумовлені п. 6.1. даного Договору.

Згідно умов п.6.1. даного Договору Сторона-2 зобовязана не пізніше 3 числа поточного місяця перерахувати або внести в центральну касу Сторони-1 її долю прибутку від здійснення сумісної діяльності у сумі згідно Додатку до Договору. Пунктом 7 Договору передбачений строк дії договору, який наступає з моменту його підписання та діє до 10.08.2011 р.

Відповідно до умов договору № 1 від 10.08.2008 р. Філією “Кримське управління військової торгівлі” відповідачеві було надане приміщення, а також необхідне обладнання в рамках здійснення спільної діяльності пов'язаною з наданням торгових і інших послуг військовослужбовцям і членам їх сімей, що підтверджується актом приймання передачі приміщення кафе у м.Сімферополі по вул.Калініна, 4 (а.с.14 т.1).

Позивач вважає, що свої договірні зобовязання виконав належним чином, однак, відповідач розрахунки по договору провів несвоєчасно та не у повному обсязі.

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 16.08.2010 р. позов задоволено; вирішено стягнути з Приватного підприємства "Скаймір" (пр. Перемоги, 54, кв. 116, м. Сімферополь, АРК, 95034 ЕДРПОУ 35941754) на користь Концерну "Військторгсервіс", м. Київ в особі Філії "Кримське управління військової торгівлі" Концерну "Військторгсервіс" (вул. Вузлова, 7 м. Сімферополь, АРК, 95047 р/р 26008029507 у КФ АБ “Єкспрес-банк”м. Сімферополь МФО 384674 ЕДРПОУ 35123238) 88 492,45 грн. заборгованості, 884,92 грн. державного мита, 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 29.06.2011 р. апеляційну скаргу Приватного підприємства «Скаймір» задоволено; рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 16.08.2010 р. скасовано та прийнято нове рішення, яким визнано частково недійсним договір про сумісну діяльність №1 від 10.08.2008 р. в частині додатку до договору «розрахунок оплати за комунальні послуги»; в позові відмовлено у повному обсязі.

Постановою Вищого господарського суду України від 30.11.2011 р. касаційну скаргу Концерну «Військторгсервіс» в особі Філії «Кримське управління військової торгівлі» Концерну «Військторгсервіс» задоволено частково; рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 16.08.2011 р. та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 29.06.2011 р. скасовано, справу передано на новий розгляд до господарського суду Автономної Республіки Крим.

Скасовуючи рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 16.08.2011 р. та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 29.06.2011 р., Вищий господарський суд України виходив з того, що господарськими судами при прийнятті рішення не надано належної оцінки всім доказам в їх сукупності, не встановлено обставин, які належать до предмету доказування в даній справі, зокрема, про спільні дії контрагентів, направлені на досягнення мети спільної діяльності.

Відповідно до вимог ст.1130 Цивільного кодексу України (Закон України від 16.01.2003 р. № 435 із змінами і доповненнями) за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників.

Статтею 1131 Цивільного кодексу України (Закон України від 16.01.2003 р. № 435 із змінами і доповненнями) передбачено, що договір про спільну діяльність укладається у письмовій формі. Умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.

Дослідивши обставини справи, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши надані докази у їх сукупності, в порядку ст.43 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає позов обґрунтованим і підлягаючим задоволенню частково з наступних підстав.

Так сторонами дійсно укладено договір, який має назву про сумісну діяльність.

Позивачем передано відповідачу за актом приймання передачі приміщення кафе у м.Сімферополі по вул.Калініна, 4 (а.с.14 т.1). Інших зобовязань у позивача перед відповідачем за договором не виникло.

Тобто за договором позивач лише передав майно відповідачу та отримував від відповідача кошти за цим договором.

Отримання коштів підтверджується наданими касовими ордерами.

До договору наданий розрахунок, який має назву розрахунок оплати за комунальні послуги (а.с.13 т.1), у якому вказано: відшкодування витрат з амортизації, ПДВ, податок на землю, комунальні послуги, всього оплата.

При цьому розрахунок комунальних послуг не здійснений, а вказано лише, що оплата за них здійснюється у окремому порядку (за показаннями лічильника, самостійний вивіз та т.і.).

Суд звертає увагу на те, що окремим пунктом у додатку вказана загальна оплата у розмірі 9000 грн. Далі прописано, що індекс інфляції на відшкодування витрат з амортизації не нараховується.

Індекс інфляції має економічне підґрунтя та змінюється залежно від економічних показників у державі щомісячно.

Таким чином, відповідно до умов договору відповідач повинен сплачувати позивачу за вказаним договором тверду суму у розмірі 9000 грн.

Теж саме передбачено п.4.6 вказаного договору, відповідно до якого відповідач повинен здійснювати своєчасний розрахунок з позивачем у сумі, передбаченій у додатку до договору та у термін, передбачений п.6.1 вказаного договору.

Сума у додатку визначена у розмірі 9000 грн.

Відповідно до п.6.1 вказаного договору відповідач повинен не пізніше 3 числа поточного місяця перерахувати позивачу його частку прибутку у сумі відповідно до додатку до договору.

Таким чином, сторонами передбачено, що відповідач щомісячно повинен перераховувати позивачу його частку прибутку у сумі 9000 грн.

Відповідно до розрахунку заборгованості відповідача перед позивачем позивач щомісячно нараховував відповідачу за договором саме 9000 грн. (а.с.118 т.1). Нарахування за електроенергію позивачем здійснено у окремому рядку.

Відповідно до ст.235 Цивільного кодексу України (від 16.01.2003 року № 435-IV із змінами та доповненнями) удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Оскільки договором передбачено сплата щомісячно певної суми за користування майном позивача суд дійшов висновку, що сторони насправді вчинили договір оренди.

Відповідно до ст.759 Цивільного кодексу України (від 16.01.2003 року № 435-IV із змінами та доповненнями) за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Строк дії договору сторонами передбачений у п.7.1 вказаного договору.

Таким чином, суд застосовує до вказаних відносин ст.759 Цивільного кодексу України (від 16.01.2003 року № 435-IV із змінами та доповненнями).

Відповідно до розрахунку відповідач повинен сплатити позивачу по договору 159387 грн. Відповідачем з урахуванням призначення платежу, вказаному у касових ордерах, за договором сплачено 91000 грн.

Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем складає 68387 грн. (159387 грн. 91000 грн. = 68387 грн.)

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України (Закон України від 16.01.2003 р. № 435 із змінами і доповненнями), зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Відповідно до ст.525, 526 Цивільного кодексу України (Закон України від 16.01.2003 р. № 435 із змінами і доповненнями) та положень статті 193 Господарського кодексу України (Закон України від 16.01.2003 р. № 436 із змінами і доповненнями), зобовязання повинні виконуватись належним чином згідно умов договору та вимог діючого законодавства, а за відсутності таких вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобовязання або зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором чи законом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України (Закон України від 16.01.2003 р. № 435 із змінами і доповненнями) якщо у зобовязані встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст.599 Цивільного кодексу України (Закон України від 16.01.2003 р. № 435 із змінами і доповненнями).

Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України (Закон України від 16.01.2003 р. № 435 із змінами і доповненнями) боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Враховуючи вищенаведене, суд вважає за можливе позовні вимоги задовольнити частково та стягнути з відповідача на користь позивача за Договором № 1 від 10.08.2008 р. суму заборгованості у розмірі 68387,00 грн., оскільки вона обґрунтована, заснована на приписах діючого законодавства та підлягає задоволенню.

Згідно ст.33, 34 Господарського процесуального кодексу України (від 06.11.1991 р. № 1798-XII із змінами і доповненнями) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Проте доказів, які б спростовували доводи позивача відповідачем суду не надано. Відповідачем також не оспорена сума розрахунку заборгованості позивача, що відповідно до положень статті 33, 34 Господарського процесуального кодексу України є його обовязком.

Судові витрати по сплаті держмита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу судом покладаються на відповідача в порядку ст.49 Господарського процесуального кодексу України (від 06.11.1991 р. № 1798-XII із змінами і доповненнями) пропорційно задоволеним вимогам.

Суд не знаходить підстав для задоволення клопотання відповідача про відкладення слухання справи у звязку з наступним.

Суд не приймає до уваги твердження відповідача, що він не отримував позовної заяви та не знає її змісту, оскільки справа розглядається судом вже тривалий термін, директор підприємства відповідача особисто знайомилася з матеріалами справи, про що їй власноручно зроблено запис на клопотання про ознайомлення з матеріалами справи (а.с.52 т.1).

Суд не приймає до уваги твердження представника відповідача про те, що він був випадково обізнаний про дату засідання господарського суду АР Крим по цій справі і не готовий до участі у судовому засіданні, оскільки відповідно до пояснень представника він ознайомився з ухвалою про відкладення розгляду справи у Єдиному державному реєстрі. Проте у Єдиному державному реєстрі у загальному доступі міститься весь текст ухвали суду, а не виключно визначається дата судового засідання. Таким чином, відповідач мав змогу підготуватися до судового засідання та був обізнаний щодо питань, які на ньому будуть розглядатися.

Окрім того, направлення відповідачу ухвал господарського суду АР Крим підтверджується відомостями канцелярії господарського суду АР Крим від 20.12.2011 року та від 10.01.2012 року.

У процесі розгляду справи представник відповідача підтвердив наявність касових ордерів та призначення платежів, які у них вказані.

Суд вважає, що наявних доказів у матеріалах справи достатньо для вирішення спору по суті і надання інших доказів не вплине на результати розгляду справи.

У судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.33, 34, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України (від 06.11.1991 р. № 1798-XII із змінами і доповненнями), суд -

ВИРІШИВ:

·Позов задовольнити частково.

·Стягнути з Приватного підприємства "Скаймір" (пр. Перемоги, 54, кв. 116, м. Сімферополь, 95034 ЕДРПОУ 35941754) на користь Концерну "Військторгсервіс", м. Київ в особі Філії "Кримське управління військової торгівлі" Концерну "Військторгсервіс" (вул. Вузлова, 7 м. Сімферополь, АРК, 95047 р/р 26008029507 у КФ АБ “Єкспрес-банк”м. Сімферополь МФО 384674 ЕДРПОУ 35123238) 68387,00 грн. заборгованості, 683,86 грн. державного мита, 182,38 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

·У іншій частині позову відмовити.

·Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.

Повне рішення складено 18.01.2012 р.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки КримМокрушин В.І.