Рішення № 20858190, 10.01.2012, Господарський суд м. Севастополя

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 січня 2012 року справа № 20-7/208-5/263-3/234

За позовомУправління кооперативної торговлі та ринків Кримспоживспілки,

ідентифікаційний код 30026756

(95011, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Самокіша, 30)

в особіСевастопольського міського ринкового торгу

Управління „Кримкоопринкторг” Кримспоживспілки,

ідентифікаційний код 20750312

(99011, м. Севастополь, вул. Щербака, 1)

доТовариства з обмеженою відповідальністю „Експресс-ВЛ”,

ідентифікаційний номер 22240466

(99055, м. Севастополь, пр. Ген. Острякова, 171, кв. 3)

про зобовязання повернути приміщення,

Суддя Головко В.О.,

Представники учасників судового процесу:

позивач (Севастопольський міський ринковий торг Управління „Кримкоопринкторг” Кримспоживспілки) ОСОБА_1 представник, довіреність № 9 від 25.02.2011;

відповідач (ТОВ „Експресс-ВЛ”) Фурсова Л.П директор, наказ № 7 від 30.08.2002, паспорт серії АР № НОМЕР_1 виданий Ленінським РВ УМВС України в м. Севастополі 19.09.1997; ОСОБА_2 представник, довіреність б/н від 04.05.2011.

Обставини справи:

28.07.2005 Управління кооперативної торгівлі і ринків „Кримкоопринкторг” в інтересах Севастопольського міського кооперативного та ринкового торгу Управління „Кримкоопринкторг” Кримспоживспілки (далі позивач) звернулося до господарського суду міста Севастополя (далі суд) із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю „Експресс-ВЛ” (далі відповідач, ТОВ „Експресс-ВЛ”) про розірвання договору оренди №15 від 02.01.2004, зобовязання повернути приміщення кухні-мийної площею 45,6 м2 і усунення перешкод у користуванні цим приміщенням /том 1, арк. с. 3-5/.

У судовому засіданні, призначеному на 22.12.2011, в порядку частини третьої статті 77 Господарського процесуального кодексу України було оголошено перерву, яка продовжувалась до 10.01.2012.

09.06.2008 позивач через канцелярію суду надав уточнену позовну заяву, відповідно до якої просив стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Експресс-ВЛ” заборгованість по орендній платі та неустойку в сумі 195172,27 грн /том 2, арк. с. 43-45/.

Ухвалою від 15.08.2008 провадження у справі було зупинено, проте питання щодо прийняття зазначеної заяви до судового розгляду судом не вирішувалось.

З цього приводу суд зауважує на наступному.

Відповідно до частини четвертої статті 22 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, діючій на час вчинення відповідної процесуальної дії) позивач вправі до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Отже, зміна підстав або предмета позову є процесуальним правом позивача, яке може бути ним реалізоване у порядку, передбаченому процесуальним законодавством, зокрема, за умови сплати державного мита (на цей час судовий збір).

Так, згідно з частиною другою статті 3 Декрету Кабінету Міністрів „Про державне мито” (в редакції, діючій на час вчинення відповідної процесуальної дії), розмір ставки державного мита із заяв майнового характеру, що подаються до господарських судів, складав 1 відсоток ціни позову, але не менше 6 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і не більше 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Проте, у порушення вимог статті 57 Господарського процесуального кодексу України, позивачем не подано належних доказів сплати державного мита у встановленому законом порядку та розмірі.

Також, при дослідженні зазначеної заяви убачається, що новим предметом позову є матеріально-правова вимога про стягнення з відповідача суми заборгованості з орендної плати за договором оренди від 02.01.2005 в сумі 48005,60 грн та неустойки в сумі 144775,00грн. Тобто, цією заявою позивач одночасно змінює і підстави, і предмет позову, що є неприпустимим, виходячи зі змісту частини четвертої статті 22 Господарського процесуального кодексу України, оскільки зміна підстав і предмета позову можуть мати місце лише альтернативно.

Крім того, в подальшому, під час розгляду справи представник позивача не підтримав вимоги зазначеної заяви та просив її не розглядати, що відображено в протоколі судового засідання від 26.12.2011 /том 3, арк. с. 23-25/.

За викладених обставин, суд відмовляє у прийнятті вищезазначеної заяви позивача до розгляду.

26.12.2011 в засіданні суду позивач надав суду заяву про уточнення позовних вимог, яка за своєю суттю є заявою про зміну предмета позову, та відповідно до якої остаточно просить зобовязати Товариство з обмеженою відповідальністю „Експресс-ВЛ” повернути Управлінню кооперативної торговлі та ринків Кримспоживспілки торгівельну площу 60 м2 по вул. Щербака, 1 на Центральному ринку у м. Севастополі /том 3, арк. с. 19/.

Відповідно до частини четвертої статті 22 Господарського процесуального кодексу України (у чинній редакції), до початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви. Отже, зміна предмета позову є процесуальним правом позивача, яке може бути ним використано до початку розгляду господарським судом справи по суті.

За викладених обставин, а також враховуючи, що розгляд справи по суті до 26.12.2011 судом у новому складі не розпочинався, суд прийняв вищезазначену заяву позивача до розгляду.

Крім того, у судовому засіданні 26.12.2011 позивач надав суду клопотання про зупинення провадження у даній справі до розгляду господарським судом м. Севастополя справи №5020-9/134-2/369-9/196-12/255-1250/2011 /том 3, арк. с. 21/.

В обґрунтування заявленого клопотання позивач зазначає, що предметом позову у справі №5020-9/134-2/369-9/196-12/255-1250/2011 є вимога про визнання недійсним договору від 12.02.1997 про дольову участь у реконструкції приміщення лабораторії з надбудовою до першого поверху головного корпусу Центрального ринку. На думку позивача, в разі задоволення позовних вимог у повязаній справі, буде доведений факт безпідставного набуття відповідачем права власності на спірний обєкт нерухомості кафе, що розташоване на торгівельній площі 60 м2 по вул. Щербака, 1 у місті Севастополі.

Представники відповідача заперечували проти зупинення провадження у справі, посилаючись на те, що спірні правовідносини сторін у справі, що розглядається, випливають з договору оренди. Натомість, предметом спору у справі, яка на думку позивача є повязаною з даною справою, є питання дійсності іншого договору договору про дольову участь в реконструкції приміщення. Тобто відповідач вважає, що ці справи не є повязаними в розумінні частини першої статті 79 Господарського процесуального кодексу України.

Обговоривши доводи сторін, вивчивши матеріали справи суд вважає клопотання позивача таким, що не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до частини першої статті 79 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення повязаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом.

При цьому повязаність справ полягає у тому, що рішення іншого суду, який розглядає справу, встановлює обставини, які впливають на збирання та оцінку доказів у даній справі, зокрема, факти, що мають преюдиціальне значення.

Проте, договір про дольову участь в реконструкції приміщення лабораторії з надбудовою до першого поверху головного корпусу Центрального ринку, укладений 12.02.1997 між Управлінням кооперативної торговлі та ринків „Кримкоопринкторг” та Товариством з обмеженою відповідальністю „Експресс-ВЛ”, який є предметом спору у справі №5020-9/134-2/369-9/196-12/255-1250/2011, не є обєктом дослідження у даній справі та не має жодного відношення до предмета спору у даній справі. Отже, вказані справи не є повязаними, а тому відсутня неможливість розгляду даної справи до вирішення справи №5020-9/134-2/369-9/196-12/255-1250/2011.

За викладених обставин, суд відхилив клопотання позивача від 26.12.2011 про зупинення провадження у справі як безпідставне та необґрунтоване.

Також, у засіданні суду 26.12.2011 суд установив, що правильною назвою позивача є „Управління кооперативної торговлі та ринків Кримспоживспілки” (скорочена назва Управління „Кримкоопринкторг” Кримспоживспілки), що підтверджується спеціальним витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців /том 3, арк. с. 3-6/. У звязку з цим суд, відповідно, змінив назву позивача.

В судовому засіданні представник позивача підтримав змінені позовні вимоги та просив їх задовольнити.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що договір оренди № 15 від 02.01.2004, на підставі якого спірні приміщення були передані відповідачеві, припинив свою дію, а отже, орендоване за договором майно підлягає поверненню позивачеві. Натомість, відповідач повернув позивачеві лише частину приміщень. Таким чином, решта приміщень підлягають поверненню у судовому порядку.

Відповідач проти позовних вимог заперечував, посилаючись на те, що спірне, на думку позивача, нерухоме майно належить позивачеві на праві власності, а отже, саме власник вирішує його долю.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

02.01.2004 між Кримкоопринкторгом (Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Експресс-ВЛ” (Орендар) укладено Договір оренди № 15 обєкта нерухомості власного підприємства Кримспоживспілки торгової площі під кафе, загальною площею 105 м2, розташованої за адресою: м. Севастополь, вул. Щербака, 1, Центральний ринок (далі Договір) /том 1, арк. с. 9-11/.

(Аналогічні договори укладалися сторонами і раніше, зокрема: Договір № 4 від 05.01.1998 /том 1, арк. с. 38/; Договір № 115 від 01.01.2003 /том 1, арк. с. 47-48/).

Відповідно до пункту 2.1 Договору, орендований обєкт вважається переданим з моменту підписання акта приймання-передачі (Додаток 1 до Договору), який є невідємною частиною даного Договору, та фактичної передачі обєкта.

На виконання умов Договору, 02.01.2004 сторонами підписаний Акт приймання-передачі торгової площі на Центральному ринку, згідно з яким Кримкоопринкторг передав, а відповідач прийняв торгову площу 105 м2, розташовану на Центральному ринку в м.Севастополі /том 1, арк. с. 12/.

Строк дії договору встановлений сторонами з 02.01.2004 по 30.06.2004 (п.6.1Договору).

Сторони дійшли згоди, що якщо жодна зі сторін по закінченню строку дії Договору протягом одного місяця не заявить про намір його розірвати, Договір автоматично пролонгується на один рік (п. 6.5 Договору).

Зважаючи на те, що жодна зі сторін протягом строку дії Договору не заявляла про свій намір розірвати цей Договір, він продовжив свою дію до 30.06.2005.

Пунктом 4.5 Договору передбачено право Орендодавця, зокрема, звертатися до Орендаря із пропозицією про припинення дії Договору.

25.05.2005 позивач звернувся до відповідача із листом-повідомленням вих. № 307 про розірвання Договору та вимогою про повернення кухні-мийної площею 45,6 м2 /том 1, арк.с.15, 17/. Даний лист був отриманий відповідачем 01.06.2005, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення /том 1, арк. с. 16/, але кухня-мийна не була повернута позивачеві.

Невиконання відповідачем вимог вищезазначеного листа-повідомлення стало причиною для звернення позивача до суду із даним позовом.

Оцінюючи наявні в матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Предметом спору у даній справі є вимога Управління кооперативної торговлі та ринків Кримспоживспілки, заявлена в інтересах Севастопольського міського кооперативного та ринкового торгу Управління „Кримкоопринкторг” Кримспоживспілки, про повернення торгівельної площі 60 м2 по вул.Щербака, 1 на Центральному ринку у м. Севастополі, орендованої за Договором № 15 від 02.01.2004.

Водночас, як встановлено судом, предметом спірного Договору є оренда торгівельної площі розміром 105 м2 під кафе, про що зазначено у пункті 1.3 Договору.

З цього приводу суд зауважує на наступному.

Відповідно до листа Бюро технічної інвентаризації та реєстрації обєктів нерухомого майна міста Севастополя № 5493 від 01.11.2005 /том 3, арк. с. 22/, за обліковими даними архіву Бюро технічної інвентаризації та реєстрації обєктів нерухомого майна міста Севастополя спірний обєкт нерухомості кафе „Експресс-ВЛ” по вул. Щербака,1 складається із двох частин:

1)обідня зала приміщення площею 73,4 м2, розташоване в прибудовано-надбудованій будівлі літер „А2” (приміщення № 1-32) до головного корпусу Центрального ринку та перебуває у власності Товариства з обмеженою відповідальністю „Експресс-ВЛ”;

2)приміщення кухні-мийної площею 45,6 м2, яке увійшло до складу головного корпусу (літер „А”) Центрального ринку (під № 1-30, № 1-31) та перебуває у власності Кримської Республіканської спілки споживчих товариств, а також в оренді у Товариства з обмеженою відповідальністю „Експресс-ВЛ”.

Крім того, із експлікації внутрішніх площ до плану обєкта літер „А”, розташованого по вул. Щербака, 1 у м. Севастополі /том 1, арк. с. 13/ та Акта державної технічної комісії про прийняття до експлуатації закінченого реконструкцією обєкта кафе „Експресс-ВЛ”, розташованого на території Центрального ринку по вул. Щербака,1 в м. Севастополі, затвердженого розпорядженням голови Севастопольської міської державної адміністрації від 17.10.2001 № 2240-р /том 1, арк. с. 51-52/, убачається, що станом на 28.12.2001 обєкт оренди за Договором складався із кухні площею 39,6 м2, мийної площею 6,0 м2 (разом 45,6 м2) та торгової площі 73,4 м2, що загалом становить 119,0 м2 (45,6 + 73,4).

Отже, наданими до матеріалів справи доказами підтверджується, що площа обєкта оренди складає 119,0 м2, а не 105,0 м2, як зазначено у Договорі.

Судом установлено, що спірний Договір продовжив свою дію після 30.06.2004. Даний факт не оспорюється сторонами.

Водночас, законодавець повязує момент припинення договору найму будівлі або іншої капітальної споруди із часом підписання відповідного акта приймання-передачі. Так, згідно з частиною другою статті 795 Цивільного кодексу України повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Оскільки після закінчення строку дії Договору (30.06.2005) орендар не повернув обєкт оренди орендодавцеві, цей Договір не можна вважати припиненим.

Як убачається з матеріалів справи, під час розгляду справи позивач надіслав відповідачеві повідомлення №343 від 02.12.2005 про відмову від Договору оренди № 15 від 02.01.2004 /том 1, арк.с.122-123/, в якому вимагав від останнього повернути торгівельну площу під кафе „Експресс-ВЛ”, розміром 73,4 м2 та кухню-мийну площею 45,6 м2.

Зазначений лист-повідомлення отриманий відповідачем 12.12.2005, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення /том 1, арк.с.141-142/.

Відповідно до Акта приймання-передачі від 05.05.2007 відповідачем було повернуто, а позивачем прийнято приміщення кухні-мийної, площею 45 м2 /том 2, арк. с. 25, том 3, арк.с.15/. Даний факт не заперечується сторонами.

Таким чином, у відповідача за Договором оренди № 15 від 02.01.2004 залишилось приміщення кафе площею 73,4 м2.

Натомість суд вважає, що підстави для повернення позивачеві торгівельної площі 73,4м2 (так само як і її частини площею 60,0 м2) відсутні.

Такого висновку суд дійшов, з огляду на наступне.

Згідно з частиною першою статті 283 Господарського кодексу України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Відповідно до частини шостої статті 283 Господарського кодексу України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Право передачі майна у найм закріплено законодавцем у статті 761 Цивільного кодексу України, відповідно до якої право передання майна у найм (оренду) має власник речі або особа, якій належать майнові права, чи особа, уповноважена на укладення договору найму.

Статтею 328 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

З наданих суду документів убачається, що 30.10.2001, тобто ще до укладення спірного Договору (02.01.2004), Товариству з обмеженою відповідальністю „Експресс-ВЛ” видано Свідоцтво про право власності на прибудовану будівлю літ. „А2” обідньої зали кафе „Експресс-ВЛ”, площею 73,4 м2, що розташована у місті Севастополі по вул. Щербака, 1 /том3, арк. с. 27/; зазначена у свідоцтві будівля зареєстрована на праві власності за ТОВ„Експресс-ВЛ” та 30.10.2001записана до реєстрової книги 10 нж стор. 97 під реєстровим № 535, про що на зворотному боці правовстановлювального документа вчинено відповідний реєстраційний напис /том 3, арк. с. 27 зворотний бік/.

Вказане Свідоцтво видано на підставі розпорядження Севастопольської міської державної адміністрації №2240-р від 17.10.2001 /том 3, арк. с. 30/ про затвердження Акта державної технічної приймальної комісії від 11.10.2001 про приймання до експлуатації закінченого реконструкцією обєкта Кафе „Експресс-ВЛ”, що складається в тому числі з прибудованої будівлі обідньої зали, загальною площею 73,4 м2, розташованого на території Центрального ринку по вул. Щербака, 1 в м. Севастополі /том 3, арк. с. 28-29/.

Зазначене розпорядження Севастопольської міської державної реєстрації недійсним в судовому порядку не визнано, ніким не скасовано, а отже, видане на його підставі свідоцтво є підтвердженням наявності у відповідача права власності на спірний обєкт.

Таким чином, право позивача на спірне майно, розташоване на території Центрального ринку по вул. Щербака, 1 в м. Севастополі, яке було обєктом оренди за Договором оренди № 15 від 02.01.2004, не є порушеним, оскільки цей обєкт (прибудоване приміщення обідньої зали кафе „Експресс-ВЛ”) є власністю відповідача, що підтверджено належними та допустимими доказами, долученими до матеріалів справи.

Надане позивачем свідоцтво від 30.10.2002 про право власності на Головний корпус літ. „А” Центрального ринку та підземний туалет літ. „Ж” /том 1, арк. с. 11/ стосується лише частини обєкта оренди приміщення кухні-мийної, площею 45,6 м2, щодо якого спір між сторонами врегульовано під час розгляду справи у суді.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з частиною другою статті 20 Господарського кодексу України кожний субєкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Порядок захисту прав субєктів господарювання та споживачів визначається Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими законами.

За приписами статей 1 та 2 Господарського процесуального кодексу України, звертаючись з позовами до господарських судів, підприємства, установи, організації реалізують надане їм право захищати в судовому порядку свої порушені або оспорювані права та охоронювані законом інтереси у спосіб, передбачений, зокрема, статтею 16 Цивільного кодексу України та статтею 20 Господарського кодексу України.

Станом на день прийняття рішення у справі відсутні належні та допустимі докази порушення Товариством з обмеженою відповідальністю „Експресс-ВЛ” права позивача на спірний обєкт нерухомості, оскільки виходячи зі змісту статей 317, 319 Цивільного кодексу України виключно власникові (яким є ТОВ „Експресс-ВЛ” щодо спірного майна) належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Отже, законодавець покладає тягар доказування тих чи інших обставин на ту сторону, яка посилається на ці обставини як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Натомість, позивачем не доведено, в чому саме полягає порушення його прав відповідачем та чи відповідає обраний ним спосіб його захисту способам, визначеним законодавством.

На думку суду, спір між сторонами виходить за межі орендних правовідносин та стосується права власності на спірний обєкт нерухомості.

Підсумовуючи вищевикладене, заявлені позовні вимоги є необґрунтованими, а тому задоволенню не підлягають.

За правилами статті 49 Господарського процесуального кодексу України, у разі відмови в позові судові витрати (державне мито, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, за проведення судової експертизи тощо) покладаються на позивача.

Враховуючи зазначене, керуючись статтями 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1.У позові відмовити повністю.

Суддя (підпис) В.О. Головко

Повне рішення в порядку

статті 84 ГПК України

оформлено і підписано

16.01.2012.