Рішення № 20857456, 12.01.2012, Господарський суд Закарпатської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

12.01.2012р. м.Ужгород Справа № 5008/1809/2011

7/5008/1809/2011 323/2012

за позовом відкритого акціонерного товариства „Ужгородський турбогаз”,

м. Ужгород

до товариства з обмеженою відповідальністю „Закарпатські делікатеси плюс”, м. Ужгород

про стягнення 95861,97 грн.

Головуючий: Суддя Швед С.Б.

секретар судового засідання Раткевич В.С.

від позивача ОСОБА_1., представник по дов. від 21.12.2011р.;

від відповідача ОСОБА_2., директор; ОСОБА_3, представник по дов. від 01.12.2011р..

ВСТАНОВИВ:

Відкрите акціонерне товариство „Ужгородський турбогаз” 14 грудня 2011 року звернулося до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю „Закарпатські делікатеси плюс” про стягнення 95 861,97 грн. заборгованості по орендній платі за користування виробничими приміщеннями.

Представник позивача, прийнявши участь у судовому розгляді справи, позовні вимоги підтримав повністю, зазначив, що відповідачем не виконано умов укладеного між сторонами договору оренди в частині проведення розрахунків по орендній платі, що призвело до виникнення заборгованості у заявленій до стягнення сумі.

Представники відповідача позов не визнали з посиланням на відсутність підстав для стягнення суми орендної плати у звязку з тим, що позивач, після отримання від відповідача повідомлення про припинення Договору оренди, рахунки на оплату орендної плати не виставляв, чим і погодився на припинення даного Договору, тому підстави для задоволення позову є відсутніми.

У судових засіданнях по розгляду справи оголошувались перерви відповідно до вимог ст. 77 ГПК України.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши подані по справі доказові матеріали, суд констатує наступне:

01.06.2010р. між відкритим акціонерним товариством „Ужгородський турбогаз” (Орендодавець) та товариством з обмеженою відповідальністю „Закарпатські делікатеси плюс” (Орендар) було укладено Договір оренди нежитлових приміщень (далі Договір, а. с. 14 - 17), за яким відповідно до п.п.1.1. п.1 Договору Орендарю було передано Орендодавцем у строкове платне користування виробничі приміщення площею 540 кв.м. ( дільниця для переробки мяса) з виробничим обладнанням згідно з Додатком №1 до Договору (а.с.18-19).

31.12.2010р. сторонами було пролонговано договірні відносини на 2011 рік та укладено Договір оренди виробничих приміщень від 31.12.2010р. з Додатком №1 до нього (далі Договір, а. с. 22 - 27), який містить той же самий предмет та умови договору, що й попередній Договір від 01.06.2010р.

Відповідно до п. 3.1. Договору базовий розмір орендної плати за використання обєкта оренди за один місяць становить 8900,00грн. без ПДВ яка за кожний наступний місяць визначається з урахуванням індексу інфляції за поточний місяць (п.3.2. Договору).

Пунктом 3.4. Договору передбачено, що орендна плата сплачується Орендарем на підставі виставлених рахунків Орендодавцем в безготівковому чи готівковому порядку щомісячно, не пізніше 15 числа місяця наступного за звітним.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином з дотриманням умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог з дотриманням звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 759 (частина перша) Цивільного кодексу України(надалі ЦК України) передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Судом встановлено , що у періоді існування договірних відносин між сторонами з червня 2010 р. по березень 2011 р. відповідач виконував свої обовязки по оплаті платежів за користування виробничими потужностями за договором належним чином (що не заперечується і відповідачем).

У березні 2011 р. відповідач звернувся до позивача (лист від 09.03.2011 р.№ 9/03 а.с.47) з пропозицією про зупинення договірних взаємовідносин по використанню орендованих виробничих потужностей у звязку з проблемами фінансового характеру та припиненням виробництва м”ясопродукції.

На вказаний лист позивач не відреагував, однак припинив виставлення відповідно до п.3.4. Договору рахунків відповідачу на оплату платежів за використання орендованого майна, що давало підстави відповідачу вважати його пропозицію про зупинення договірних взаємовідносин прийнятою позивачем.

Відповідно до ч.ч.2,3 ст.653 ЦК України у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.

Позивачем рахунки за використання виробничих приміщень за період березень-листопад 2011 р. виставлені відповідачеві були тільки станом на час судового розгляду справи, що підтверджується листом №008/1393 від 27.12.2011р. (а.с.69-70), тому вимога про стягнення заборгованості по орендній платі задоволенню не підлягає.

Орендна плата може нараховуватися орендодавцем, сплачуватися орендарем чи стягуватися з нього в судовому порядку виключно за період дії договору оренди аж до моменту його припинення, тобто в межах чинного договору оренди.

Наведені обставини переконливо свідчать про те, що в розрізі вимог ч.ч.2,3 ст.653 ЦК України та п.3.4. договору оренди від 31.12.2010 з моменту досягнення сторонами фактичної домовленості про зупинення договірних відносин (з березня 2011р.) припиненими слід вважати зобовязання відповідача (орендаря) по сплаті орендної плати на майбутнє.

Окрім того згідно з ч.3 ст.16 ЦК України, суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої-п'ятої статті 13 цього Кодексу.

Зокрема, відповідно до ч.ч.2,3,4 ст.13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватись моральних засад суспільства.

Таким чином, норми ч.ч.2,3,4 ст.13 та ч.3 ст.16 ЦК України наділяють суд повноваженнями відмовляти в позові з підстав неутримання позивача від вчинення дій, які могли б порушити права інших осіб, або ж в разі вчинення позивачем дій з наміром завдати шкоди іншій особі ( Постанова Вищого господарського суду України від 18.01.2011 р. у справі № 53/118).

Наявне звернення колишнього орендодавця до господарського суду в кінці 2011 року з позовом про стягнення з ТОВ „Закарпатські делікатеси плюс” орендної плати за період з квітня по листопад включно 2011р., коли договір оренди вже фактично припинився, безперечно свідчить про порушення позивачем імперативних приписів ч.ч.2,3,4 ст.13 ЦК України та обумовлену цим наявність підстав для відмови в позові, передбачених ч.3 ст.16 цього Кодексу.

Посилання позивача на те, що орендаря не звільнено від зобовязання щодо внесення плати за користування приміщенням за вказаний вище період, яке ґрунтується лише на недоведеності звільнення орендарем та повернення орендодавцю приміщення за актом приймання-передачі, суперечить вимогам ч.ч.2,3 ст.13, ч.ч.1,2 ст.14, ч.3 ст.16 ЦК України.

Зважаючи на наведені обставини припинення фактичного використання обєкту оренди для здійснення виробничої діяльності, про що також свідчать дані про припинення споживання електроенергії на виробничому обєкті з квітня 2011 р.( а.с.11), з урахуванням приписів норм ст.ст.13, 16,653 ЦК України та ст.43 ГПК України, суд дійшов висновку про відсутність достатніх правових та об”єктивних підстав для задоволення позову щодо стягнення з відповідача орендної плати за обєкт, користування яким з його боку було припинено.

Позовні вимоги про стягнення 4158,55 грн. пені та 3% річних в сумі 1064,81 грн., нарахованих на суму основного боргу на підставі ст.549 та ч.2 ст.625 ЦК України, мають похідний характер від вимог про стягнення 90638,61 грн. заборгованості по орендній платі, а тому і в задоволенні цієї частини позовних вимог слід відмовити у зв'язку з їх необґрунтованістю

Таким чином, у задоволенні позовних вимог належить відмовити повністю.

На підставі викладеного, керуючись статтями 8, 124, 129 Конституції України, статями 33, 34, 43, 49, 82-85, 115 Господарського процесуального кодексу України,

СУД ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Суддя С. Швед

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому статтею 85 Господарського процесуального кодексу України, і є обовязковим до виконання на території України.

Порядок апеляційного оскарження судового рішення регламентовано статтями 91- 95 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення суду оформлено: 16.01.2012 р.