Рішення № 2083947, 19.08.2008, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 230-31-77

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Р І Ш Е Н Н Я

"19" серпня 2008 р.           Справа № 9/396-08

Господарський суд Київської області в складі судді Євграфової Є.П., розглянувши справу

за позовом Відкритого акціонерного товариства «Вітаміни», м. Умань,

доТовариства з обмеженою відповідальністю «ВІТАПЛАСТ КОМПАНІ», с. Нові Петрівці, Вишгородського району,

про визнання недійсним Ліцензійного договору на використання знаку для товарів та послуг, за участю представників:

позивача:Пожидаєв А.М., довір. №01/1689 від 05.08.2008р.,

відповідача:Біленко Б.В., довір. б/н від 07.08.2008р. обставини справи:

Відкрите акціонерне товариство «Вітаміни»(далі –ВАТ «Вітаміни», позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІТАПЛАСТ КОМПАНІ»(далі –ТОВ «ВІТАПЛАСТ КОМПАНІ», відповідач) про визнання недійсним Ліцензійного договору на використання знаку для товарів та послуг від 05 лютого 2007 року укладеного між позивачем та відповідачем на використання знаку для товарів та послуг «ВИНИЛИН».

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що Ліцензійний договір, є удаваною угодою, укладений для приховання договору комерційної концесії, а договір, який було приховано Ліцензійним договором, є фіктивним, оскільки, укладений без наміру створення правових наслідків, а тому на підставі ст. ст. 215, 234 Цивільного кодексу України, спірний договір підлягає визнанню недійсним.

Відповідач позов заперечує. У відзиві на позов зазначає, що умовами Договору та нормами чинного законодавства на Відповідача було покладено обов'язок забезпечити при використанні знаку для товарів та послуг якість товарів, що була б не нижчою від якості товарів власника свідоцтва. Стверджує, що не маючи технологічної документації, Відповідач не мав би змоги забезпечити належну якість товарів (не нижче за якість товарів Позивача), а відтак порушив би умови Договору та норми чинного законодавства. Умова Договору про передачу Позивачем Відповідачу технічної документації не змінює правову природу Договору з ліцензійного на комерційну концесію, а навпаки забезпечує дотримання саме вимог законодавства до умов ліцензійних договорів та їх виконання. На думку відповідача, відносини, врегульовані спірним Договором, не містять жодної з вказаних обов'язкових ознак відносин комерційної концесії. Умова ж Договору про передачу технічної документації властива як ліцензійному, так і договору комерційної концесії, оскільки для обох договорів законодавство вимагає надання користувачем та ліцензіатом товарів (послуг), якість яких не нижча за якість товарів (послуг) правоволодільця (ліцензіара). Вважає також, що відсутні підстави і для кваліфікації самого спірного Договору, як фіктивного, оскільки він реально виконується сторонами: відповідач використовує знак для товарів та послуг, виробляє продукцію, сплачує позивачу ліцензійну винагороду (докази додаються). Позивач в свою чергу приймає вказані платежі та протягом усього строку дії Договору не висував заперечення проти сплати винагороди.

В судовому засіданні 19.08.2008р. представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі з підстав викладених в позові, також подав додаткові пояснення поданий відповідачем відзив. Представник відповідача позов заперечив з підстав викладених у відзиві на позов.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд встановив:

Комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для товарів і послуг), географічні зазначення відповідно до ст.420 ЦК України належать до об'єктів права інтелектуальної власності. Майновими правами інтелектуальної власності відповідно до ст. 424 ЦК України є: 1) право на використання об'єкта права інтелектуальної власності; 2) виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності; 3) виключне право перешкоджати неправомірному використанню об'єкта права інтелектуальної власності, в тому числі забороняти таке використання; 4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Згідно ст. 427 ЦК України майнові права інтелектуальної власності можуть бути передані відповідно до закону повністю або частково іншій особі. Умови передання майнових прав інтелектуальної власності можуть бути визначені договором, який укладається відповідно до цього Кодексу та іншого закону.

Як свідчать матеріали справи, 05 лютого 2007 року між позивачем та відповідачем було укладено ліцензійний договір на використання знаку для товарів та послуг «ВИНИЛИН»за Свідоцтвом на знак для товарів та послуг № 24514 від 15.04.2002 року щодо класів товарів та послуг 5, 35, 42 МКТП, який зареєстровано Державним департаментом інтелектуальної власності МОН України 12 листопада 2007 року за № 5850 (надалі –Ліцензійний договір).

Відповідно до умов спірного договору позивач, за договором Ліцензіар, надає відповідачу, за договором Ліцензіатові, на строк дії цього договору за винагороду, виключну ліцензію на право використання Знаку. При цьому передача права використання Знака поширюється на всі товари та послуги, зазначені у Свідоцтвах на знак для товарів та послуг, а саме: фармацевтичні препарати, сприяння продажеві (посередництво), фармацевтичне консультування.

Згідно з пунктом 1.7 Ліцензіар має право використовувати Знак Ліцензіара за умови, що якість позначених цим знаком товарів та послуг буде не нижчою якості товарів Ліцензіара під тим же товарним знаком. При цьому пунктом 2.2 Ліцензіар гарантує, що якість товарів чи послуг виготовлених чи наданих за ліцензійним договором, не буде нижчою від якості товарі та послуг Ліцензіара під тим же товарним знаком. Контроль за виконанням умови щодо якості товарів та послуг, виготовлених та наданих ліцензіатом на підставі цього договору, відповідно до пункту 2.3 здійснюється Ліцензіаром.

Пунктами 1.9, 1.10 спірного Договору передбачено обов’язок Ліцензіара передати всю технічну документацію, необхідну і достатню для виготовлення продукції за ліцензією (Додаток № 2 до даного Договору), за порушення строків виконання якого пунктом 4.2 передбачена відповідальність у вигляді штрафу в розмірі 10000,00 грн. щомісячно.

Відповідно до ст. 1109 ЦК України за ліцензійним договором одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог цього Кодексу та іншого закону.

Разом з тим, за спірним договором об’єктом передачі Відповідачу є не лише виключне право на користування знаком для товарів та послуг ВИНИЛИН, а й технічна документація на виготовлення лікарського засобу ВИНИЛИН, за наданою Позивачем ліцензією, для забезпечення якості виготовлених ліцензіатом товарів та позначених цим знаком та забезпечення можливості подальшого контролю якості цих товарів з боку позивача.

Отже, договором чітко визначається мета використання об’єкту права інтелектуальної власності –знаку для товарів та послуг ВИНИЛИН –а саме виготовлення відповідачем лікарського засобу ВИНИЛИН за якістю не нижчою якості товарів позивача.

Відповідно до ст. 1115 ЦК України за договором комерційної концесії одна сторона (правоволоділець) зобов'язується надати другій стороні (користувачеві) за плату право користування відповідно до її вимог комплексом належних цій стороні прав з метою виготовлення та (або) продажу певного виду товару та (або) надання послуг.

За змістом статей 1115, 1116, 1120 ЦК України суттєвими умовами договору комерційної концесії є, зокрема, передача права користування об’єктом інтелектуальної власності, передача правоволодільцем технічної та комерційної документації, необхідної для здійснення прав, наданих за договором, контроль правоволодільця за якістю продукції, яку виробляє користувач на підставі договору.

Відповідно до умов спірного договору, передача технічної документації є його суттєвою умовою, не виконання якої тягне відповідальність, передбачену ст. 4.2 договору, у вигляді штрафу розміром 10000 грн. щомісячно.

Отже, відмінність договору комерційної концесії від ліцензійного договору полягає в комплексності переданих прав та наявності відповідної мети. Ліцензійний договір спрямований на використання об’єктів інтелектуальної власності, які зазначені у ньому, незалежно від мети такого використання.

Таким чином, спірний договір є таким, що приховує договір комерційної концесії.

На підставі ч. 2 ст. 235 ЦК України суд, застосовує положення договору комерційної концесії для вирішення питання дійсності договору.

Відповідно до п. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до умов спірного договору позивач передає відповідачу технічну документацію, яка є необхідна та достатня для виготовлення продукції за ліцензією.

Згідно Додатку № 2 до даного Договору до вказаної технічної документації включається, зокрема, технічні та технологічні регламенти.

Відповідно до пунктів 3.1., 3.2. Положення про погодження технологічної нормативної документації на виробництво лікарських засобів, затвердженого Наказом Державної служби лікарських засобів і виробів медичного призначення від 19 листопада 2003 № 27, технологічними документами є документи виключно певного виробника на виробництво лікарського засобу. Зокрема, для отримання такої документації суб’єкт господарювання подає передбачену законодавством інформацію особисто та стосовно себе.

Отже, технологічною документацією є документи певного виробника на виробництво певного лікарського засобу.

Крім того, відповідно до ст. 10 Закону України «Про лікарські засоби»виробництво лікарських засобів здійснюється фізичними та юридичними особами на підставі ліцензії, що видається в порядку, встановленому законодавством.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про лікарські засоби», технологічний регламент виготовлення лікарського засобу –нормативний документ, в якому визначено технологічні методи, технічні засоби, норми та нормативи виготовлення лікарського засобу.

Таким чином, для отримання ліцензії на виробництво лікарських засобів підприємство повинно розробити власний технічний та технологічний регламент.

Матеріали справи містять рішення Міністерства охорони здоров’я України Державного фармакологічного центру № 240 від 14.05.2004 року про державну реєстрацію лікарського засобу ВИНИЛИН, в якому виробником цього лікарського засобу вказано позивача.

З наведеного вбачається, що технічна документація для реєстрації лікарського засобу ВИНИЛИН була розроблена для виробництва виключно позивачем.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 203 ЦК України передбачено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно зі ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

З урахуванням того, що документація, визначена договором як необхідна та достатня для виготовлення продукції відповідно до ст. 1.9. спірного договору, не є достатньою для виготовлення відповідачем лікарського засобу ВИНИЛИН, положення спірного договору щодо передачі вказаної документації не має жодних правових наслідків.

Тому суд дійшов висновку, що договір комерційної концесії є недійсним на підставі ст. 234 Цивільного кодексу України, як фіктивний правочин.

Також суд вважає за необхідне зазначити, що згідно зі ст. ст. 1116, 1120 ЦК України, оскільки передача технічної документації є суттєвою умовою договору комерційної концесії, то недійсність положення такого положення призводить до недійсності договору в цілому.

З урахуванням наведеного, суд вважає, що позовна заява є обґрунтованою, а Ліцензійний договір 05 лютого 2007 року на використання знаку для товарів та послуг «ВИНИЛИН»підлягає визнанню недійсним,

Витрати по сплаті державного мита та витрати за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідача.

На підставі наведеного, керуючись ст. 124 Конституції України, ст. ст. 1, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд –

В И Р І Ш И В :

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним Ліцензійний договір від 05 лютого 2007 року укладений між Відкритим акціонерним товариством «Вітаміни»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Вітапласт Компані»на використання знаку для товарів та послуг «ВИНИЛИН»за Свідоцтвом на знак для товарів та послуг № 24514 від 15.04.2002 року щодо класів товарів та послуг 5, 35, 42 МКТП, який зареєстровано Державним департаментом інтелектуальної власності МОН України 12 листопада 2007 року за № 5850 (надалі – Ліцензійний договір).

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Вітапласт Компані»(07300, Київська область, м. Вишгород, вул. Шолуденка 19/ «Карат»Промисловий майданчик, будинок 32, ЄДРПОУ 33921922) на користь Відкритого акціонерного товариства «Вітаміни»(20300, Черкаська область, м. Умань, вул. Ленінської іскри, 31, код ЄДРПОУ 00480968) 85,00 грн. витрат зі сплати державного мита та 118,00 грн. витрат зі сплати інформаційно-технічного забезпечення судового процесу.

4. Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Суддя                                         Є.П. Євграфова