Рішення № 20838951, 14.12.2011, Кальміуський районний суд міста Маріуполя (до 25.04.2025 - Іллічівський районний суд м. Маріуполя)

Справа № 2-972/11

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" грудня 2011 р. Іллічівський районий суд м. Маріуполя Донецької області під головуванням судді Кашицьку С. А., при секретарі Усенко О.А., за участю адвоката ОСОБА_1, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Маріуполі цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про припинення права власності на частку у спільному майні та визнання права власності на 2/3 частини квартири , за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2, третя особа - приватний нотаріус ОСОБА_5 про визнання недійсним договору дарування частини квартири, за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, ОСОБА_4 про визнання недійсним договору дарування частини квартири та про визнання нікчемним договору залогу ,

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_3 про припинення права власності ОСОБА_3 на частку у спільному майні та визнання за ним права власності на 2/3 частини квартири з виплатою ОСОБА_3 вартості 2/3 частки квартири . В обґрунтування позову ОСОБА_2 вказав, що 11.08.2009 року ОСОБА_4 подарував йому 11/600 частини у жилому будинку АДРЕСА_1 що складає 1/3 частину квартири АДРЕСА_1. Власниками квартири АДРЕСА_1 є позивач ОСОБА_2 та ОСОБА_3, якій належить 55/600 частини жилого будинку АДРЕСА_1 що складає 2/3 частини квартири АДРЕСА_1. Спірна квартира є однокімнатною та не може бути поділеною та виділеною в натурі. Крім того, спільне володіння та використання спірної квартири також є неможливим. На підставі викладеного, просить суд припинити право власності ОСОБА_3 на 2/3 частини квартири АДРЕСА_2, визнати за ОСОБА_2 право власності на 2/3 частини квартири АДРЕСА_1 з виплатою ОСОБА_3 суму 48955 грн., внесені ОСОБА_2 на депозитний рахунок суду.

ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа приватний нотаріус ОСОБА_5 про визнання договору дарування 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 недійсним. В обґрунтування позову ОСОБА_4 зазначив, що він був з 2003 року власником 1/3 частини квартири АДРЕСА_1, що складає 11/600 частини будинку АДРЕСА_1 а ОСОБА_3 є власником 2/3 частини вказаної квартири, що складає 55/600 частини будинку АДРЕСА_1 . З позовної заяви ОСОБА_2 йому стало відомо , що 11.08.2009 року між ним та ОСОБА_2 був укладений договір дарування 1/3 частини квартири АДРЕСА_1. В 2008 році він звільнився з місць позбавлення волі, де відбував покарання за скоєння злочину, передбаченого ч.2 ст.164 КК України, тобто за злісне ухилення від сплати аліментів на утримання неповнолітнього сина. В 2009 році йому були потрібні гроші для погашення заборгованості по сплаті аліментів , яка на той час складала 10000 грн. За об»явою він знайшов людину, яка погодилась надати йому 1500 доларів США в розстрочку строком на 10 місяців під заставу нерухомості. Відповідач ОСОБА_6 разом із своїм знайомим ОСОБА_7 прийшли до нього додому , щоб побачити , що предмет залогу існує. Перед оформленням договору залогу необхідно було зняти арешт, який був накладений на його частку квартири. 11.08.2009 року він отримав від ОСОБА_6 грошові кошти та повністю сплатив заборгованість по аліментам своїй колишній дружині ОСОБА_8 та тільки після цього арешт з його квартири був знятий . Потім він разом з відповідачем та його знайомим , в то же день поїхали в БТІ м.Маріуполя , де він отримав витяг із реєстру прав влас ності для оформлення залогу. До ознайомлення з позовом ОСОБА_6 , він був повністю впевнений, що оформлює у приватного нотаріуса ОСОБА_5 , до якого його привезли відповідач та його знайомий , договір застави нерухомого майна як забезпечення виконання їм своїх обовязків по виплаті суми грошових коштів ОСОБА_2 Він навіть не допускав і думки про те , що це може бути договір дарування . Підписаний ним договір та правовстановлюючи документи на квартиру , залишились у відповідача , який пообіцяв йому їх повернути тільки після того , як він поверне борг йому . На момент укладення договору він був вже повторно одружений , та його дружина і неповнолітній син , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з ним проживали вже в спірній квартирі та проживають і по теперішній час. Він в спірній квартирі зареєстрований та по теперішній час в квартирі він проживає разом зі своєю дружиною та двома неповнолітніми дітьми , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ІНФОРМАЦІЯ_3 Після укладення договору 11.09.2009 року він , виконуючи своє зобовязання по договору займу передав ОСОБА_2 150 доларів США, однак більше суму боргу не сплачував через важке матеріальне становище. В жовтні 2009 року ОСОБА_2 прийшов до нього з нагадуванням про необхідність погашення заборгованості, в звязку з чим, його мати ОСОБА_3 взяла на себе зобовязання по погашенню заборгованості на тих же умовах та відповідач проти цього не заперечував . Після цього ОСОБА_9 особисто зустрічалась з ОСОБА_2 та його знайомим та передавала їм гроші. З жовтня 2009 року ОСОБА_2 жодних претензій по погашенню заборгованості не заявляв , його не турбував та ніяких прав на квартиру не заявляв. Вважає, що ОСОБА_2 разом з приватним нотаріусом умисно приховали факт про те, що між ним та ОСОБА_2 11.08.2009 року був укладений не договір залогу , а договір дарування належної йому 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 , згідно якого він начебто добровільно передав ОСОБА_2 у власність своє єдине житло . ОСОБА_2 отримував після оформлення договору від нього та його матері ОСОБА_3 гроші у рахунок погашення заборгованості та приховав той факт , що вже 12.08.2009 року він зареєстрував в БТІ м.Маріуполя своє право на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1 на своє ім.»я . Таким чином, договір дарування, укладений 11.08.2009 року був договором, що приховував собою іншу угоду договір залогу . На підставі викладеного, просить суд визнати недійсним договір дарування 11/600 частини в жилому будинку АДРЕСА_1 що складає 1/3 частину однокімнатної квартири №4-а, укладений 11 серпня 2009 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4, посвідчений приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області ОСОБА_5, зареєстрований в реєстрі за №1871, а також зобовязати ОСОБА_2 повернути ОСОБА_4 11/600 частини будинку АДРЕСА_1 що складає 1/3 частину квартири АДРЕСА_3.

ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом про визнання договору дарування частини квартири недійсним. В обґрунтування позову позивачка зазначила, що вона є власником 55/100 частини будинку АДРЕСА_1 що складає 2/3 частини квартири АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 30 липня 2003 року. Іншим співвласником 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 є її син ОСОБА_4 В жовтні 2009 року вона познайомилась з відповідачем ОСОБА_2, від якого їй стало відомо, що між ним та ОСОБА_4 був укладений договір залогу на суму 1500 доларів США строком на 10 місяців, і що в нього знаходяться правовстановлюючі документи на частину квартири АДРЕСА_1, які він поверне після повної сплати заборгованості. Оскільки її син ОСОБА_4 не працював , то в нього була заборгованість по аліментам на утримання дитини від першого шлюбу , та в нього була вже інша сім»я та народилсь дитина , то вона всі зобов»язання сина взяла на себе , та віддавала гроші відповідачу особисто в руки в рахунок погашення боргу. Для підтвердження отриманої суми в розмірі 350 доларів США відповідач ОСОБА_2 23 жовтня 2009 року склав їй розписку . В квітні 2011 року з позовної заяви ОСОБА_2 вона дізналась про те, що її син ОСОБА_4 11.08.2009 року подарував належну йому частину спірної квартири, хоча в БТІ м.Маріуполя він брав витяг з реєстру права власності на нерухоме майно для оформлення залогу , а не договору дарування. Вважає, що приватний нотаріус ОСОБА_5 при оформленні договору дарування повинна була звернути на це увагу ОСОБА_4 Просить суд визнати договір дарування 11/600 частини в жилому будинку АДРЕСА_1 що складає 1/3 частину однокімнатної квартири №4-а, укладений 11 серпня 2009 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4, посвідчений приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області ОСОБА_5, зареєстрований в реєстрі за №1871 недійсним , оскільки він був укладений , щоб приховати іншу угоду договір залогу , який сторони мали на мір укласти та визнати договір залогу , який сторони мали на увазі при укладенні договору дарування 11 серпня 2009 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 нікчемним , оскільки він не породжує ніяких правових наслідків , оскільки був укладений без її письмової згоди та просить застосувати наслідки недійсності нікчемної угоди , які передбачені ст.. 216 ЦК України , а в позові ОСОБА_2 відмовити повністю.

Представник позивача ОСОБА_2 ОСОБА_10, який діє на підставі довіреності в судовому засіданні позовні вимоги про припинення права власності ОСОБА_3 на частку у спільному майні та визнання права власності на 2/3 частини квартири підтримав в повному обсязі та пояснив, що ОСОБА_2 та ОСОБА_4 перебували в довірливих відносинах. З ОСОБА_3 він не підтримував жодних відносин. 11 серпня 2009 року ОСОБА_4 подарував ОСОБА_2 11/600 частини будинку АДРЕСА_1 що складає 1/3 частину квартири АДРЕСА_1. Про те, що 2/3 частини спірної квартири належить ОСОБА_3 позивачу ОСОБА_2 відомо не було. Договір дарування не вимагає згоди інших співвласників , а при укладенні інших договорів відчуження майна , необхідно згода співвласників . ОСОБА_2 було відомо , що у ОСОБА_3 є дитина та дружина. Ніяких дій з питання виселення ОСОБА_3 , ОСОБА_2 не приймав. Дійсно 11.08.09 р. був знятий арешт з спірної квартири державним виконавцем , але з яких підстав , йому невідомо . Питання про вселення в квартиру ОСОБА_2 не ставить , йому подарували 1\3 частку і він не думав про 2/3 частки при укладенні договору дарування , а тепер він заявляє вимоги до ОСОБА_3 про припинення її права власності на 2/3 частки спірної квартири. ОСОБА_2 був присутній при укладенні договору дарування , хто був з ним невідомо йому , про це повинен сказати ОСОБА_2 , але він в судове засідання не буде з»являтися , оскільки він зайнятий . ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_3 350 доларів США в рахунок боргу , але це були якісь їхні відношення . Позовні вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_2, третя особа - приватний нотаріус ОСОБА_5 про визнання недійсним договору дарування частини квартири, та позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_2, ОСОБА_4 про визнання недійсним договору дарування частини квартири та договору залогу не визнав в повному обсязі та просив в їх задоволенні відмовити , оскільки вважає , що дані позовні вимоги не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні. Просить суд припинити право власності ОСОБА_3 на 2/3 частини квартири АДРЕСА_2, визнати за ОСОБА_2 право власності на 2/3 частини квартири АДРЕСА_1, з виплатою ОСОБА_3 суму 48955 грн., внесені ОСОБА_2 на депозитний рахунок суду.

В судовому засіданні ОСОБА_4 свої позовні вимоги підтримав в повному обсязі та пояснив, що він є власником 1/3 частини квартири АДРЕСА_1, що складає 11/600 частини будинку АДРЕСА_1 з 2003року , а ОСОБА_3 є власником 2/3 частини вказаної квартири, що складає 55/600 частини будинку АДРЕСА_1. З позовної заяви ОСОБА_2 йому стало відомо, що 11.08.2009 року між ним та ОСОБА_2 був укладений договір дарування 1/3 частини квартири АДРЕСА_1. В 2009 році йому були потрібні гроші для погашення заборгованості по сплаті аліментів. За оголошенням, яке він знайшов на стенді, він подзвонив ОСОБА_2, який погодився надати йому 1500 доларів США в розстрочку строком на 10 місяців під залог нерухомості. До цього моменту ОСОБА_2 він жодного разу не бачив. До передачі грошових коштів ОСОБА_2 та його знайомий ОСОБА_7 оглянули квартиру. 11.08.2009 року він отримав грошові кошти у сумі 10000 грн від ОСОБА_2 , та саме ці гроші він віддав своїй колишній дружині в рахунок погашення заборгованості по аліментам в державній виконавчій службі та , таким чином , він повністю сплатив заборгованість по аліментам і в той же день з його частки квартири був знятий арешт, накладений державним виконавцем через наявність заборгованості по аліментам. В той же день у приватного нотаріуса , як він вважав , вони оформили договір залогу. У нотаріуса він був разом з ОСОБА_2 та ОСОБА_7. Він був повністю впевнений, що оформлює у приватного нотаріуса ОСОБА_5 договір залогу нерухомого майна як забезпечення виконання їм своїх обовязків по виплаті суми грошових коштів ОСОБА_2 Крім 10000 грн., які йому дав ОСОБА_2 в державній виконавчій службі для погашення боргу по аліментам , то потім у нотаріуса , ОСОБА_2 також дав йому гроші , а всього він отримав від ОСОБА_2 1500 доларів США , які повинен був йому сплачувати по 150 доларів США щомісячно до погашення боргу і в рахунок забезпечення боргу , він вважав , що уклав у приватного нотаріуса договір залогу нерухомості , а саме залогу 1/3 частки квартири , яка належить йому на праві приватної власності. У вересні 2009 року він передав ОСОБА_2 у рахунок сплати заборгованості 150 доларів США, після чого більше не мав можливості сплачувати заборгованість через важке матеріальне становище, в звязку з чим заборгованість сплачувала його мати ОСОБА_3 Він весь час проживає в спірній квартирі та жодних претензій з приводу його виселення ОСОБА_2 не предявляв. Позовні вимоги ОСОБА_2 не визнає, позовні вимоги ОСОБА_3 визнав та не заперечував проти їх задоволення. Просить суд визнати недійсним договір дарування 11/600 частини в жилому будинку АДРЕСА_1 що складає 1/3 частину однокімнатної квартири №4-а, укладений 11 серпня 2009 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4, посвідчений приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області ОСОБА_5, зареєстрований в реєстрі за №1871, а також зобовязати ОСОБА_2 повернути ОСОБА_4 11/600 частини будинку АДРЕСА_1 що складає 1/3 частину квартири АДРЕСА_3 , оскільки він вважав , що уклав договір залогу частки квартири , а не дарування.

В судовому засіданні ОСОБА_3 свої позовні вимоги підтримала в повному обсязі та пояснила, що вона є власником 55/100 частини будинку АДРЕСА_1 що складає 2/3 частини квартири АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 30 липня 2003 року. Іншим співвласником 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 є її син ОСОБА_4 Іншого житла, крім спірної квартири вона не має. В жовтні 2009 року вона познайомилась з відповідачем ОСОБА_2, від якого їй стало відомо, що між ним та її сином - ОСОБА_4 був укладений договір залогу на суму 10000 грн. строком на 10 місяців, і що в нього знаходяться правовстановлюючі документи на частину квартири АДРЕСА_1, які він поверне після повної сплати заборгованості. Син тоді їй повідомив , що ОСОБА_2 дав йому в борг 1500 доларів США , тому що сину потрібні були гроші для сплати заборгованості по аліментам у сумі 10000 грн. та син розплатився цими грошима , які йому дав ОСОБА_2 за борг по аліментам у держвиконавця. Про те, що ОСОБА_4 уклав договір дарування, ОСОБА_2 їй не казав, а сказав , що вони уклали договір залогу, який вони уклали з її сином для забезпечення виконання зобовязання ОСОБА_4 по сплаті суми боргу. Позов ОСОБА_2 не визнає в повному обсязі, а позовні вимоги ОСОБА_4 визнає та не заперечує проти їх задоволення, а також просить суд визнати недійсним договір дарування 11/600 частини в жилому будинку АДРЕСА_1 що складає 1/3 частину однокімнатної квартири №4-а, укладений 11 серпня 2009 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4, посвідчений приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області ОСОБА_5, зареєстрований в реєстрі за №1871 та визнати договір залогу , який сторони мали на увазі при укладенні договору дарування 11 серпня 2009 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 нікчемним , оскільки ця угода , а саме договор залогу є нікчемною , а саме такою , яка протиречить закону та не породжує ніяких прав та обов»язків , оскільки була укладена без її письмової згоди , просить застосувати наслідки недійсності нікчемної угоди , які передбачені ст.. 216 ГК України , а в позові ОСОБА_2 відмовити повністю.

Третя особа приватний нотаріус ОСОБА_5 в судовому засіданні пояснила, що 11.08.2009 року до неї звернулись ОСОБА_2 та ОСОБА_4 з приводу дарування 11/600 частини будинку АДРЕСА_1. Вона знайома з дружиною ОСОБА_2, яка є її постійною клієнткою по оформленню договорів залогу. За проханням ОСОБА_2 та ОСОБА_4 вона склала проект договору дарування та надала сторонам для його прочитання. Після чого вона перевірила, чи не зареєстровані неповнолітні діти в квартирі АДРЕСА_1, чи не накладений арешт на спірну квартиру, перевірила особу сторін за паспортними даними, їх дієздатність та набрала оригінал договору дарування. Жодних заборон на відчуження спірної квартири, накладення арештів не було. Неповнолітні діти в квартирі АДРЕСА_1 не зареєстровані. При укладенні договору дарування згоду інших співвласників вона не перевіряла, оскільки при укладенні договору дарування така згода перевірятись не повинна. Після підписання договору дарування вона дала розяснення, що з моменту підписання цього договору ОСОБА_2 є власником 11/600 частини будинку АДРЕСА_1 що складає 1/3 частину квартири АДРЕСА_1. При укладенні угоди з присутніх були лише ОСОБА_2 та ОСОБА_4, який надав витяг з БТІ м.Маріуполя про реєстрацію права власності на нерухоме майно, в якому було вказано, що витяг наданий для оформлення договору залогу, однак для нотаріуса дана інформація неважлива. Вважає, що договір дарування укладений 11 серпня 2009 року 11/600 частини будинку АДРЕСА_1 що складає 1/3 частину квартири АДРЕСА_1 є законним, в звязку з чим, вона вважає, що підстав для визнання його недійсним не мається.

Суд, вислухавши сторони , свідків , проаналізувавши надані докази, прийшов до висновку, що в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про припинення права на частку у спільному майні та визнання права власності на 2/3 частини квартири слід відмовити, а позовні вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , третя особа приватний нотаріус ОСОБА_5, про визнання недійсним договору дарування частини квартири та ОСОБА_3 до ОСОБА_2, ОСОБА_4 про визнання недійсним договору дарування частини квартири та про визнання нікчемним договору залогу , підлягають задоволенню з наступних обставин .

Так , в матеріалах справи мається договір дарування від 11 серпня 2009 року серії ВМС №826823, посвідчений приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу ОСОБА_5, зареєстрований в реєстрі за №1871 , відповідно до якого ОСОБА_4 подарував ОСОБА_2 11/600 частини жилого будинку АДРЕСА_1 що складає 1/3 частину однокімнатної квартири АДРЕСА_1.

ОСОБА_4 та ОСОБА_3 просять суд визнати даний договір дарування від 11 серпня 2009 року серії ВМС №826823, посвідчений приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу ОСОБА_5, зареєстрований в реєстрі за №1871 , відповідно до якого ОСОБА_4 подарував ОСОБА_2 11/600 частини жилого будинку АДРЕСА_1 що складає 1/3 частину однокімнатної квартири АДРЕСА_1 недійсним з тих підстав , що договір дарування , укладений 11 серпня 2009 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 є удаваним правочином, оскільки передбачав під собою укладення договору залогу.

Суд вважає , що дані позовні вимоги знайшли своє підтвердження в судовому засіданні та підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.1, 2 ст.235 ЦК України, удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Згідно ст..236 ЦК України - нікчемний правочин або правочин , визнаний судом недійсним , є недійсним з моменту його вчинення.

Відповідно до п.25 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання угод недійсними», за удаваним правочином / ст..235 ЦК України / сторони умисно оформлюють один правочин , але між ними насправді встановлюються інші правовідносини . На відміну від фіктивного правочину , за удаваним правочином права та обов»язки сторін виникають , але не ті , що випливають зі змісту правочину. Встановивши під час розгляду справи , що правочин вчинено з метою приховати інший правочин , суд на підставі ст..235 ЦК України має визнати , що сторонами вчинено саме цей правочин , та вирішити спір із застосуванням норм , що регулюють цей правочин. Якщо правочин , який насправді вчинено , суперечить закону , суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним. До удаваних правочинів наслідки недійсності , передбачені ст..216 ЦК України , можуть застосовуватися тільки у випадку , коли правочин ,який сторони насправді вчинили , є нікчемним або суд визнає його недійсним як оспорюваний .

Так , судом встановлено, що ОСОБА_4 належала 11/600 частини будинку АДРЕСА_1 що складає 1/3 частину однокімнатної квартири АДРЕСА_1 , ОСОБА_3 належить 55/600 частини будинку АДРЕСА_1 що складає 2/3 частину однокімнатної квартири АДРЕСА_1, що підтверджується витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно, який видано БТІ м.Маріуполя для застави. Іншого житла ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не мають. Дані обставини знайшли соє підтвердження в судовому засіданні.

В cудовому засіданні також достовірно встановлено , що ОСОБА_4 були потрібні гроші для погашення заборгованості по сплаті аліментів , оскільки він у 2008 році звільнився з місць позбавлення волі, де відбував покарання за скоєння злочину, передбаченого ч.2 ст.164 КК України, тобто за злісне ухилення від сплати аліментів на утримання неповнолітнього сина та у 2009 році йому були потрібні гроші для погашення заборгованості по сплаті аліментів , яка на той час складала 10000 грн. За об»явою він знайшов людину, яка погодилась надати йому 1500 доларів США в розстрочку строком на 10 місяців під заставу нерухомості. За оголошенням, яке він знайшов на стенді, він подзвонив ОСОБА_2, який погодився надати йому 1500 доларів США в розстрочку строком на 10 місяців під залог нерухомості. ОСОБА_4 зустрівся з ОСОБА_2 та його знайомим та вони прийшли до ОСОБА_4 додому , щоб побачити , що предмет залогу існує і після цього 11.08.2009 року ОСОБА_4 отримав грошові кошти, повністю сплатив заборгованість по аліментам і в той же день з його частки квартири був знятий арешт, накладений державним виконавцем через наявність заборгованості по аліментам.

Дані обставини знайшли своє підтвердження в судовому засіданні та підтверджуються як поясненнями самого ОСОБА_4 про наявність боргу по аліментам та його сплату 11.08.09 р. в сумі 10000 грн держвиконавцю , поясненнями ОСОБА_3 про те , їй як матері було відомо про те , що ОСОБА_2 дав ОСОБА_4 в борг 1500 доларів США , тому що сину потрібні були гроші для сплати заборгованості по аліментам у сумі 10000 грн. та син розплатився цими грошима , які йому дав ОСОБА_2 за борг по аліментам у держвиконавця , так і поясненнями , допитаної в судовому засіданні в якості свідка державного виконавця Іллічівського ВДВС Маріупольського МУЮ Донецької області Черепніной Я.О. , яка пояснила, що в державній виконавчій службі з 07 березня 2008 року на виконанні знаходилось виконавче провадження про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_8 аліментів на утримання неповнолітньої дитини. Заборгованість ОСОБА_4 по сплаті аліментів складала 19404 грн., в звязку з чим за заявою ОСОБА_8 16 липня 2009 року був накладений арешт на належні ОСОБА_4 11/600 частини жилого будинку АДРЕСА_1. 11 серпня 2009 року ОСОБА_4 була сплачена заборгованість по аліментам в розмірі 10000 грн., в звязку з чим, стягувачем, тобто ОСОБА_8 була написана заява про зняття арешту з 11/600 частини жилого будинку АДРЕСА_1 а ОСОБА_4 в свою чергу зобовязався щомісячно сплачувати решту заборгованості по аліментам.

Крім того, судом в судовому засіданні було досліджене виконавче провадження щодо стягнення з ОСОБА_4 аліментів на утримання неповнолітньої дитини, з якого вбачається , що в день укладення договору дарування 11 серпня 2009 року, ОСОБА_4, який нещодавно повернувся з місць обмеження волі, де відбував покарання за злісне ухилення від сплати аліментів на утримання неповнолітньої дитини, погасив борг по аліментам в сумі 10000 грн. колишній дружині ОСОБА_8, яка в той же день написала заяву, що претензій до ОСОБА_4 не має та попросила зняти арешт з належної йому частини квартири АДРЕСА_1 Про те, що на 11/600 частини будинку АДРЕСА_1 був накладений арешт державним виконавцем через несплату аліментів на утримання дитини свідчать й документи надані приватним нотаріусом ОСОБА_5, а саме: витягом з реєстру заборон відчуження обєктів нерухомого майна.

Згідно витягу з БТІ м.Маріуполя та згідно заяви ОСОБА_4, яка була написана ним в БТІ м.Маріуполя від 03 серпня 2009 року, вбачається , що він просив надати йому витяг на спірну квартиру та вказав причину отримання ним витягу - для укладення договору залогу.

Крім того , із матеріалів справи , вбачається , що 30 квітня 2009 року ОСОБА_4 уклав шлюб із ОСОБА_11, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_2, виданим Жовтневим відділом реєстрації актів цивільного стану Маріупольського МУЮ Донецької області та 19 липня 2009 року в нього народився син ОСОБА_12, а ІНФОРМАЦІЯ_6 народився син ОСОБА_13 , що підтверджується свідоцтвами про народження дітей та за довідкою №169, виданою 08 вересня 2011 року Комітетом самоорганізації населення «Іллічівець» встановлено, що ОСОБА_4, його дружина ОСОБА_14, його діти ОСОБА_12, ОСОБА_13 проживають ІНФОРМАЦІЯ_4. Дружина ОСОБА_14 проживає за вказаною адресою з грудня 2008 року.

Таким чином, ОСОБА_4 зі своєю родиною постійно проживав та по теперішній час проживає в ІНФОРМАЦІЯ_5, нікуди з неї не виїзджав на інше місце проживання, іншого житла не має . Дані обставини знайшли своє підтвердження в судовому засіданні.

При таких обставинах , суд вважає встановленими в судовому засіданні ті обставини , що договір дарування від 11 серпня 2009 року серії ВМС №826823, посвідчений приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу ОСОБА_5, зареєстрований в реєстрі за №1871 , відповідно до якого ОСОБА_4 подарував ОСОБА_2 11/600 частини жилого будинку АДРЕСА_1 що складає 1/3 частину однокімнатної квартири АДРЕСА_1 є удаваним правочином , а саме є таким , який був укладений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили - договору залогу .

Таким чином , в судовому засіданні встановлено , що сторони оформили один правочин а саме договір дарування частки спірної квартири , але між ними насправді встановлені були інші правовідносини , які передбачаються договором залогу .

Таким чином , під час розгляду справи , судом встановлено , що договір дарування спірної квартири було вчинено з метою приховати інший правочин , а саме договір залогу.

Відповідно до п.25 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання угод недійсними» - встановивши під час розгляду справи , що правочин вчинено з метою приховати інший правочин , суд на підставі ст..235 ЦК України має визнати , що сторонами вчинено саме цей правочин , та вирішити спір із застосуванням норм , що регулюють цей правочин. Якщо правочин , який насправді вчинено , суперечить закону , суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним. До удаваних правочинів наслідки недійсності , передбачені ст..216 ЦК України , можуть застосовуватися тільки у випадку , коли правочин ,який сторони насправді вчинили , є нікчемним або суд визнає його недійсним як оспорюваний .

Так, в судовому засіданні встановлено , що укладений договір дарування від 11 серпня 2009 року прикрив собою договір залогу не виділеної в натурі 1/3 частини однокімнатної квартири АДРЕСА_1, що складає 11/600 частини жилого будинку АДРЕСА_1 тобто такої, що перебуває в спільній власності, то не отримання письмової згоди ОСОБА_3 як власниці 55/600 частини жилого будинку АДРЕСА_1 що складає 2/3 частини квартири АДРЕСА_1, на укладення договору залогу робить його недійсним , оскільки відповідно до ч.1 ст.578 ЦК України, майно, що є у спільній власності, може бути передане у заставу лише за згодою усіх співвласників. и

При таких обставинах , суд вважає , що договір залогу , який насправді був вчинений сторонами , суперечить закону , та суд вважає , що даний договір підлягає визнанню його нікчемним .

Відповідно до п.25 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання угод недійсними» - до удаваних правочинів наслідки недійсності , передбачені ст..216 ЦК України , можуть застосовуватися тільки у випадку , коли правочин ,який сторони насправді вчинили , є нікчемним або суд визнає його недійсним як оспорюваний .

У відповідності до ч.1 ст..216 ЦК України, у разі недійсності правочину кожна із сторін зобовязана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а вразі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодовувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

При таких обставинах , позовні вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування частини квартири та позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_2, ОСОБА_4 про визнання недійсними договору дарування частини квартири та договору залогу нікчемним , підлягають задоволенню повністю , та згідно ст. 216 ЦК України ОСОБА_2 повинен повернути ОСОБА_4 11/600 частини будинку АДРЕСА_1 що складає 1/3 частину квартири АДРЕСА_3 , а таким чином , позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про припинення її права власності на частку у спільному майні та визнання права власності на 2/3 частини квартири задоволенню не підлягають повністю та крім того , обставини , передбачені ст.365 ЦК України, суд вважає , що також не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні , оскільки згідно ст.. 365 ЦК України - право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: частка є незначною і не може бути виділена в натурі; річ є неподільною; спільне володіння і користування майном є неможливим; таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сімї , дані обставини не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні.

Оскільки позовні вимоги ОСОБА_2 задоволенню не підлягають, в задоволенні вимог ОСОБА_2 в частині стягнення з ОСОБА_3 судових витрат: судового збору в розмірі 119,83 грн., витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 120 грн., та витрат понесених на проведення будівельно-технічної експертизи в розмірі 1500 грн. теж слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 10, 60, 88 , 212,213, 215 ЦПК України, ст.ст. 216,235, 365, 578 ЦК України , Постановою Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання угод недійсними»,суд -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про припинення права власності на частку у спільному майні та визнання права власності на 2/3 частини квартири відмовити повністю.

Позовні вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_2, третя особа - приватний нотаріус ОСОБА_5 про визнання недійсним договору дарування частини квартири та позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_2, ОСОБА_4 про визнання недійсним договору дарування частини квартири та про визнання договору залогу нікчемним - задовольнити повністю.

Визнати недійсним договір дарування 11/600 частини в жилому будинку АДРЕСА_1 що складає 1/3 частину однокімнатної квартири №4-а, укладений 11 серпня 2009 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4, посвідчений приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області ОСОБА_5, зареєстрований в реєстрі за №1871.

Визнати договір залогу, який сторони мали на увазі укласти при укладенні договору дарування 11 серпня 2009 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 нікчемним .

Зобовязати ОСОБА_2 повернути ОСОБА_4 11/600 частини будинку АДРЕСА_1 що складає 1/3 частину квартири АДРЕСА_3.

Зобовязати УДК м.Донецька повернути ОСОБА_2, ІНН НОМЕР_1 депозит по цивільній справі, внесений ним 23 березня 2011 року за квитанцією без номеру через Маріупольську філію ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» в сумі 11982,67 грн. (одинадцять тисяч девятсот вісімдесят дві гривні шістдесят сім копійок) на рахунок №37317004001000, отримувач ТУ ДАС Донецької області, код отримувача 26288796, банк отримувача УДК м.Донецьк.

Зобовязати УДК м.Донецька повернути ОСОБА_2, ІНН НОМЕР_1 депозит по цивільній справі, внесений ним 29 листопада 2011 року за квитанцією № 24-359 через Маріупольськевідділення №1 АТ «Сбербанк Росії»в сумі 36972,33 грн. (тридцять шість тисяч девятсот сімдесят дві гривні тридцять три копійки) на рахунок №37317004001000, отримувач ТУ ДАС Донецької області, код отримувача 26288796, банк отримувача ГУДКУу Донецькій області.

На рішення може бути подана апеляція в Апеляційний суд Донецької області через Іллічівський райсуд м. Маріуполя.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Суддя:С. А. Кашицька