Рішення № 20838529, 08.12.2011, Центральний районний суд міста Маріуполя (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Маріуполя)

Справа №2-2897/11р.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 грудня 2011 року м. Маріуполь

Жовтневий районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі судді:

Головуючого судді Кулика С.В.,

при секретарі Чубарової Т.Д.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Маріуполі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа приватний нотаріус Маріупольського міського нотаріального округу ОСОБА_4, про визнання угоди купівлі-продажу не дійсною та визнання права власності, -

В С Т А Н О В И В:

Позивачка звернулась до суду з вказаним позовом до відповідачів. В позові зазначила, що 30.09.1980 року, був заключний шлюб між нею та відповідачем по справі ОСОБА_2 Від вказаного шлюбу мається донька ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1. 19.11.1993 року за рішенням Жовтневого районного суду м.Маріуполя зазначений шлюб був розірваний. 04.11.1994 року позивачка зареєструвала шлюб з ОСОБА_6 В період шлюбних стосунків з 1985 року по 01.01.1992 року, між позивачкою та ОСОБА_2 в ЖБК „Жовтневий-150” був сплачений пай (вартість квартири) у розмірі 6667 крб., за квартиру №99 будинку №68 по бул. Шевченко в м. Маріуполі. Квартира загальною площею 26,8 кв. метра , а житловою 45,5 кв. метра. Оскільки зазначене майно було набуто в період шлюбу то кожен із подружжя відповідно до вимог діючого на той час законодавства має рівні права на зазначене майно. Після розірвання шлюбу позивачка разом із донькою знялась з реєстрації із вказаної квартири, а відповідач продовжив в ній мешкати. Питання щодо відчуження зазначеної квартири було вирішено розв’язати, після досягнення донькою повноліття. Документи, а саме свідоцтво про право власності на житло на час припинення шлюбних відносин оформлено не було. Зазначила, що в березні 2011 року після приїзду до м. Маріуполь з м. Києва, де вона постійно мешкає їй стало відомо, що відповідач не дотримався домовленостей між ними та отримавши правовстановлюючі документи на себе продав зазначену квартиру відповідно до договору купівлі-продажу квартири ОСОБА_3. Зазначений договір купівлі-продажу був посвідчений приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу ОСОБА_4 При цьому ОСОБА_2 не повідомив нотаріуса, що вказана квартира є сумісною власністю подружжя та була придбана за сумісні кошти подружжя. Вважає, що ОСОБА_2 перед тим, як продавати вказану квартиру повинен був отримати письмовий дозвіл на це позивачки. В наслідок цього вважає, що оскільки договір купівлі-продажу квартири був заключений без її письмової згоди її права були порушені та вона звернулася до суду за їх відновленням і вважає необхідним визнати договір купівлі-продажу недійсним та застосувати реституцію повернувши сторін за договором купівлі-продажу у первоначальне становище, після чого визнати за нею право власності на 1\2 частину вказаної квартири.

Позивачка в судовому засіданні надала аналогічні за змістом пояснення викладеним у позовній заяві.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав зазначивши, що позивачка дізналася про порушення її прав з боку відповідача тільки у березні 2011 року після того, як вона приїхала до м. Маріуполь та звернувшись до адвоката отримала відомості за адвокатським запитом з приводу продажу вказаної квартири відповідачем ОСОБА_2, тому строк позовної давності йде з того, часу коли особа дізналася або мала б дізнатися про порушення свого права.

Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні зазначив, що після того як за судовим рішенням було розірвано шлюб між ним та позивачкою вони визначилися з приводу сумісно нажитого майна. Так ОСОБА_2 передав у власність позивачки 2 капітальних гаража у авто-гаражному кооперативі „Кристалл”, переписав на ім*я близького родича позивачки належний йому на праві власності автомобіль „Фіат”, а також надав грошові кошти для придбання трьохкімнатної квартири АДРЕСА_1, яку придбала позивачка після розлучення і де вона стала мешкати разом з донькою. Також відповідач зазначив, що фактично між позивачкою та ним була досягнута домовленість з приводу розподілу майна в добровільному порядку. Зазначені обставини на думку відповідача підтверджує той факт, що протягом більш ніж 15 років позивачка не пред’являла будь-яких вимог до відповідача з приводу квартири і її повністю задовольняв варіант поділу сумісного майна подружжя. В наслідок цього вважає позовні вимоги позивачки необґрунтованими та такими що не підлягають задоволенню.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог позивачки заперечував надавши аналогічні за змістом пояснення , наголосивши на тому, що позивачкою пропущено без поважних причин строк позовної давності, оскільки вона мала змогу давно дізнатися про порушення своїх прав.

Відповідач ОСОБА_3 в судовому засіданні позовні вимоги не визнав та зазначив, що він на законній підставі придбав спірну квартиру у ОСОБА_2, у якого були належним чином оформлені усі необхідні документи на право власності на вказану квартиру. Договір купівлі продажу вказаної квартири між ним та ОСОБА_2 був нотаріально посвідченим. Нотаріусу з боку ОСОБА_2 були надані усі необхідні документи, що підтверджували його право власності. Будь яких данних про те що частина вказаної квартири перебувала у власності позивачки пред’явлено не було. Нотаріус перевіривши усі документи засвідчив вказану угоду. Зазначив, що як він так і ОСОБА_2 виконали усі необхідні умови угоду тому підстав визнавати вказану угоду недійсною не мається.

Представник відповідача ОСОБА_3 зазначила, що нотаріус при посвідченні угоди купівлі продажу квартири здійснив усі дії відповідно до вимог закону. Крім того наголосила, що позивачкою без поважних причин пропущений строк позовної давності за зверненням до суду за відновленням порушених прав, а також, що позивачкою не доведено, що на момент розлучення та поділу майна між нею та ОСОБА_2 існувала домовленість про поділ спірної квартири після того як їх донька досягне повноліття. Навпаки всі її дії по переїзду на інше місце мешкання зняття з реєстрації у спірній квартирі свідчить про те що вона з відповідачем ОСОБА_2 в добровільному порядку розділили сумісне нажите майно і позивачка залишила спірну квартиру у власність відповідача ОСОБА_2 Просила в задоволенні позову відмовити.

Вислухавши сторін, дослідивши матеріали справи, суд прийшов до наступного.

Відповідно до ст.. 60 СК України, майно, придбане подружжям в період шлюбу належить дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважних причин самостійного заробітку. Стаття 22 кодексу про шлюб та сім*ю України (в редакції 1970 року) також зазначає, що нажите подружжям за час шлюбу майно є їх сумісною власністю. Дружина та чоловік мають рівні права володіння, користування та розпорядження зазначеним майном.

Як встановлено, матеріалами справи ОСОБА_7 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 30.09.1980 року, який був зареєстрований Бюро ЗАГС м. Жданеова за №3347. Зазначений шлюб було розірвано на підставі рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 19.11.1993 року. На підставі вказаного рішення суду було видане свідоцтво про розірвання шлюбу 1-НО №030274 від 13.10.1994 року.

Від зазначеного шлюбу мають дочку ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2. Відповідно до свідоцтва про народження 1-НО №285042 від 07.05.1990 року її батьками є ОСОБА_2 та ОСОБА_7.

В період шлюбу ОСОБА_2 вступив до ЖБК „Жовтневий -150” та придбав квартиру №99 будинку №68 по бул. Шевченко в Жовтневому районі м. Маріуполя. Відповідно до довідки №612 від 17.11.2010 року, фізична вартість вказаної квартири складала 6667 крб. Перший взнос склав 1967 крб. Повна вартість квартири була сплачена 01.01.1992 року. На ім.*я ОСОБА_2 було видано ордер №006734 від 10.06.1985 року.

Власником квартири №99 будинку №68 по бул. Шевченко в м. Маріуполі відповідно до свідоцтва про право власності САС 150099 виданого виконавчим комітетом Маріупольської міської ради, є ОСОБА_2 Право власності було зареєстровано Маріупольським БТІ 18.11.2010 року за реєстраційним номером №32100841

Відповідно до особового рахунку №071\0099 квартироз*йомщиком квартири №99 будинку №68 по бул. Шевченко в м. Маріуполі є ОСОБА_2 який був зареєстрований у вказаній квартирі в період з жовтня 1985 року по 23.112010 року. Також у квартирі були зареєстровані з жовтня 1985 року по 03.03.1995 року ОСОБА_7 та з квітня 1990 року по 03.03.1995 року ОСОБА_5

Згідно свідоцтва про укладання шлюбу 1-НО №290621 від 04.11.1994 року було зареєстровано шлюб між ОСОБА_6 та ОСОБА_7. Після реєстрації шлюбу прізвище дружини змінено на ОСОБА_6.

Відповідно до договору купівлі продажу квартири від 17.12.2010 року засвідченого нотаріально ОСОБА_2 продав квартиру №99 будинку №68 по бул. Шевченко в м. Маріуполі ОСОБА_3 за 27000 доларів США. Відповідно до довідки №585 від 24.11.2010 року, у квартирі №99 будинку №68 по бул. Шевченко в м. Маріуполя зареєстрованих осіб в тому числі неповнолітніх дітей не має.

Згідно інформаційної довідки №5099 від 09.06.2011 року квартира АДРЕСА_1 перебувала у власності ОСОБА_7 на підставі договору купівлі-продажу №2724 від 14.10.1994 року заключного на Маріупольський універсальній товарній біржі.

Згідно Рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 19.10.2007 року було визнано дійсним угоду купівлі продажу квартири №44 будинку №62 о вул.. Енгельса в м. Маріуполі укладену 14.10.1994 року в Маріупольській універсальній товарній біржі у вигляді біржового контракту №2724 між ОСОБА_1 та ОСОБА_8, ОСОБА_9.

Вказана квартира була продана ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 23.05.2008 року ОСОБА_10

Згідно довідки №16 від 14.06.201 1 року ОСОБА_2 та ОСОБА_7 були членами авто-гаражному кооперативу „Кристалл”. За ОСОБА_2 рахувався гараж №1252 на стоянці Кристалл-3, який 08.12.1994 року був переоформлений на ОСОБА_7, а в подальшому мається запис про зміну прізвища ОСОБА_7 на ОСОБА_1, за якою також рахується гараж №303 на стоянці „Кристалл-2”.

Згідно довідки №9\5-1715 від 22.06.2011 року надати відомості чи належав ОСОБА_2 станом на жовтень 1994 року на праві власності транспортний засіб не надається можливим, тому що комп*ютерна база РПС ДАІ була встановлена у 2005 році . Документи, що стали підставою для реєстрації транспортних засобів в 1994 році, знищені по закінченню строку зберігання.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків передбачених законом.

Аналізуючи надані по справі докази, суд приходить до висновку, про те що позивачем ОСОБА_1 не доведено в повному обсязі ті обставин на які вона посилається в обґрунтуванні позовних вимог. Під час розгляду справи було встановлено, що спірна квартира була придбана ОСОБА_2 під час знаходження у шлюбі з позивачкою по справі, тому вона була об’єктом права сумісної власності подружжя. Проте жодних доказів крім слів позивачки про те, що на час розлучення та розподілу сумісно нажитого майна подружжя, між нею та відповідачем ОСОБА_2 існувала домовленість про те, що придбану у шлюбу спірну квартиру вони розділять після досягнення їх дочкою повноліття суду пред’явлено не було. Навпаки під час судового розгляду було встановлено, що вже після розлучення відповідач ОСОБА_2 передавав у власність позивачці майно зокрема гараж у авто гаражному кооперативі „Кристалл”. Відповідно до пояснень свідка ОСОБА_11, він був присутнім під час укладання угоди купівлі-продажу квартири №44 будинку №62 о вул. Енгельса в м. Маріуполі укладену 14.10.1994 року, на Маріупольській універсальній товарній біржі між позивачкою та ОСОБА_8, ОСОБА_9 і бачив, що там був присутній ОСОБА_2, який передав частину грошей за вказану квартиру продавцям. Вказані свідчення свідка не є безсумнівними, судом було вивчено цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_8 та ОСОБА_9, про визнання договору купівлі-продажу квар ири дійсним де немає жодних данних відносно свідка, однак в той же час під час розгляду справи ні позивачка ані її представником не представлено суду будь яких данних проте, що свідок якимось чином заінтересований у розгляді справи і тому до його свідчень треба відноситись критично.

Крім того, проаналізувавши докази по справі суд приходить до висновку , що позивачкою без поважних причин пропущений строк позовної давності. Будь-яких переконливих данних які б вказували на те, що протягом більш ніж 10 років, вона була позбавлена можливості звернутися до суду за захистом своїх порушених прав надано не було. На думку суду посилання позивачки та її представника на те, що про оформлення правовстановлюючих документів на квартиру на своє ім*я відповідачем ОСОБА_2 та продаж вказаної квартири стало їм відомо тільки у березні 2011 року не є переконливими. Данних про те, що позивачка не могла дізнатися про ці обставини раніше, або їй щось заважало з об’єктивних причин це зробити надано суду не було.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що в задоволенні позову необхідно відмовити

На підставі ст.ст. 60, 69, Сімейного кодексу України, ст.. 22 Кодексу про шлюб та сім*ю ( в редакції 1970 року), керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 88, 209, 212, 214-215, 218 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа приватний нотаріус Маріупольського міського нотаріального округу ОСОБА_4, про визнання угоди купівлі -продажу квартири №99 будинку №68 по бул. Шевченко в Жовтневому районі м. Маріуполя не дійсним, визнання права власності на 1\2 частину квартири №99 будинку №68 по бул. Шевченко в м. Маріуполі –відмовити.

Заходи забезпечення позову відповідно до ухвали Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 03.06.2011 року, про накладення арешту на квартиру №99 в будинку №68 по бул. Шевченко в м. Маріуполі, що належить ОСОБА_3 - скасувати.

На рішення суду може бути подана апеляція до Апеляційного суду Донецької області через Жовтневий районний суд м. Маріуполя протягом 10 днів з дня проголошення рішення. Особи які приймали участь у розгляді справи, але не були присутні під час проголошення судового рішення, можуть оскаржити рішення суду протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.

Повний текст рішення було виготовлено 13.12.2011 року.

Суддя: С.В.Кулик