Ухвала суду № 20788362, 22.12.2011, Господарський суд Чернівецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

"22" грудня 2011 р.Справа №12/5027/526/2011

За позовом товариства з обмеженою відповідальністю «УніКредит Лізинг»

до товариства з додатковою віповідальністю «Трансмост»

про стягнення 1020825,33 грн.

Суддя І.В.Марущак

Представники:

Від позивача не зявився

Від відповідача ОСОБА_1, довіреність від 03.04.2011 р.

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «УніКредит Лізинг»звернулося з позовом про стягнення з відповідача заборгованості, яка виникла внаслідок неналежного виконання умовдоговору фінансового лізингу №442-LD від 20.03.2008 р. в загальній сумі 120825,33 грн., з яких 959207,17 грн. сума основного боргу, 31973,03 грн. неустойки, 23456,81 грн. інфляційних втрат, 6188,32 грн. 3% річних.

Провадження у справі порушено ухвалою від 25.05.2011 р. Ухвалою господарського суду від 08.06.2011 р. замінено закрите акціонерне товариство «Трансмост»на належного відповідача товариство з обмеженою відповідальністю «Трансмост» (суддя Бутирський А.А.).

У звязку з перебуванням судді Бутирського А.А. у відпустці згідно розпорядження від 18.07.2011 р. справу №12/5027/526/2011 автоматизованою системою документообігу суду повторно розподілено на розгляд судді Марущаку І.В.

Ухвалою господарського суду Чернівецької області від 28.07.2011 року провадження у справі №12/5027/526/2011 зупинено до набрання законної сили рішення по справі №4/359, яка знаходиться на розгляді господарського суду міста Києва.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 0.09.2011 року, ухвалу господарського суду Чернівецької області від 28.07.2011 року скасовано, справу передано на розгляд місцевого господарського суду.

Постановою Вищого господарського суду України від 26.10.2011 року, постанову Львівського господарського суду від 06.09.2011 р. у справі №12/5027/526/2011 залишено без змін.

Ухвалою господарського суду від 07.12.2011 р. розгляд справи відкладено на 22.12.2011 р., відповідача зобовязано надати відзив на позов.

Позивач явку свого представника в судове засідання 22.12.2011 р. не забезпечив, про причини своєї неявки суд не повідомив.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав подане ним із клопотанням про припинення провадження по справі у звязку із тим, що дана справа не підлягає вирішенню в господарських судах України.

Розглянувши матеріали справи, клопотання представника відповідача про припинення провадження у справі, заслухавши пояснення представника відповідача, суд встановив.

Конституція України гарантує судовий захист з боку держави і таке конституційне право не може бути скасоване або обмежене.

В силу приписів статті 1 ГПК України до господарського суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється, а угода про відмову від права на звернення до господарського суду вважається недійсною. При цьому суд враховує правову позицію Вищого господарського суду України, зокрема у справах №1/5пд та № 1/6пд (Постанови ВГСУ від 21.06.2010р. та 15.06.2010р.).

В рішенні Конституційного суду України від 10 січня 2008 року у справі N 1-3/2008 (N 1-рп/2008) за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень абзаців сьомого, одинадцятого статті 2, статті 3, пункту 9 статті 4 та розділу VIII “Третейське самоврядування” Закону України “Про третейські суди” (справа про завдання третейського суду) визначено, що практика Європейського суду з прав людини свідчить, що звернення фізичних та/або юридичних осіб до третейського суду є правомірним, якщо відмова від послуг державного суду відбулася за вільним волевиявленням сторін спору (Рішення у справі “Девір проти Бельгії” від 27 лютого 1980 року).

Згідно статті 5 Закону України “Про третейські суди”, юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом.

За умовами пункту 11 статті 6 (на час укладення спірних угод пункт 7 статті 6) Закону України “Про третейські суди” третейські суди в порядку, передбаченому цим Законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком інших справ, які відповідно до закону підлягають вирішенню виключно судами загальної юрисдикції. Наведена норма чітко визначає підвідомчість справ третейським судам і встановлює певні винятки (справи), які не можуть бути передані на розгляд третейського суду.

Практика Вищого господарського суду містить обґрунтований висновок про те, що згідно з положеннями чинного законодавства певне питання вирішується “судом”, “у судовому порядку”, “на підставі рішення суду” слід вважати, що йдеться про державні суди з огляду на висновки Конституційного суду України, наведені у його рішенні від 10 січня 2008 року у справі № 1-3/2008 (№ 1-рп/2008) (справа про завдання третейського суду).

В силу Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством, кожен має право будь-якими незабороненими законами засобами захищати свої права та свободи від порушень і протиправних посягань, права та свободи не можуть бути обмежені.

Згідно з положеннями частини першої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами.

Здійснення третейськими судами функції захисту, передбаченої в абзаці сьомому статті 2, статті 3 Закону України “Про третейські суди”, є здійснення ними не правосуддя, а третейського розгляду спорів сторін у цивільних і господарських правовідносинах у межах права, визначеного частиною п'ятою статті 55 Конституції України.

Третейські суди не віднесені до системи судів загальної юрисдикції (стаття 125 Конституції України), не здійснюють правосуддя, їх рішення не є актами правосуддя, а самі вони не входять до системи судів загальної юрисдикції.

Пунктом 2 статті 1 Закону України “Про міжнародний комерційний арбітраж” встановлено, що до міжнародного комерційного арбітражу можуть за угодою сторін передаватися спори з договірних та інших цивільно-правових відносин, що виникають при здійсненні зовнішньоторговельних та інших видів міжнародних економічних звязків, якщо комерційне підприємство хоча б однієї із сторін знаходиться за кордоном, а також спори підприємств з іноземними інвестиціями і міжнародних обєднань та організацій, створених на території України, між собою, спори між учасниками, а так само їх спори з іншими субєктами права України.

Так, згідно статуту та витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, товариство з обмеженою відповідальністю “УніКредит Лізинг” є підприємством з іноземними інвестиціями.

Згідно пункту 1 статті 7 Закону України “Про міжнародний комерційний арбітраж”, арбітражна угода це угода сторін про передачу до арбітражу всіх або певних спорів, які виникли або можуть виникнути між ними в звязку з будь-якими конкретними правовідносинами, незалежно від того, чи мають вони договірний характер, чи ні. Арбітражна угода може бути укладена у вигляді арбітражного застереження в контракті або у вигляді окремої угоди.

Як вбачається з пункту 14.2. укладеного між сторонами договору фінансового лізингу № 442-LD від 20 травня 2008 року, всі спори та/або розбіжності, які можуть виникнути за цим Договором чи у звязку з ним, вирішуються остаточно в Міжнародному Комерційному Арбітражному Суді при Торгово-Промисловій палаті України відповідно до Регламенту цього Суду та чинного законодавства України. Арбітраж повинен проводитись в місті Києві, Україна, українською мовою. Рішення вищезазначеного Суду буде остаточним та обовязковим для Сторін. Вищевказане положення не виключає права Лізингодавця звернутися до суду або господарського суду відповідної юрисдикції для вирішення спору, згідно з відповідним процесуальним законодавством.

Відповідно до вищевказаного, між сторонами в договорі фінансового лізингу № 442-LD від 20 травня 2008 року укладена арбітражна (третейська) угода у вигляді арбітражного (третейського) застереження.

Відповідно до пункту 1 статті 8 Закону України “Про міжнародний комерційний арбітраж”, суд, до якого подано позов у питанні, що є предметом арбітражної угоди, повинен, якщо будь-яка із сторін попросить про це не пізніше подання своєї першої заяви щодо суті спору, припинити провадження у справі і направити сторони до арбітражу, якщо не визнає, що ця арбітражна угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не подавались заяви щодо суті спору, а укладена між сторонами в договорі фінансового лізингу № 442-LD від 20 травня 2008 року арбітражна угода у вигляді арбітражного застереження є дійсною, чинність не втратила і може бути виконана.

Аналізуючи все вищевказане, суд дійшов висновку про те, що арбітражне (третейське) застереження (п.14.2 Договору) не обмежує права сторін, зокрема, позивача на звернення до суду відповідно до підвідомчості та підсудності справ, встановлених господарським процесуальним законом.

Однак, в даному випадку сторони дійшли згоди про обовязкове досудове врегулювання спору шляхом вирішення розбіжностей, які можуть виникнути за цим Договором чи у звязку з ним у Міжнародному Комерційному Арбітражному Суді при Торгово-Промисловій палаті України.

Відповідно ж до ч. 4 ст. 2 ГПК України господарський суд розглядає справи про оскарження рішень третейських судів та про видачу виконавчих документів на примусове виконання рішень третейських судів, утворених відповідно до Закону України “Про третейські суди”.

Відтак, сторони арбітражного (третейського) застереження, в разі незгоди з рішенням третейського суду мають право оскаржити його в судовому порядку.

Відповідно до ст.4 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із ст.34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Пунктом 1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд припиняє провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.

За таких обставин, проаналізувавши наявні у матеріалах справи документи та враховуючи те, що спір не підлягає вирішенню в господарських судах України, суд дійшов висновку припинити провадження у справі.

На підставі п.5 ч.1 ст 7 Закону України «Про судовий збір»суд вирішив повернути позивачу судові витрати.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. п. 1 ст. 80, ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В :

1.Припинити провадження у справі.

2.Повернути товариству з обмеженою відповідальністю “УніКредит Лізинг” (вул. Петра Сагайдачного, 22/1, м. Київ, код 33942232) сплачені платіжним дорученням №9077 від 17 травня 2011 року державне мито у сумі 10220 грн. та платіжним дорученням №9080 від 17 травня 2011 року витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 236,00 грн. та видати довідку.

Суддя І.В. Марущак