Рішення № 20751344, 05.01.2012, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua

_________________

І м е н е м У к р а ї н и

РІШЕННЯ

05 січня 2012 р. Справа 16/123/2011/5003

за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю "КрАЗ Лізинг", м.Київ

до: товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровське виробниче підприємство "Транселектромаш", м.Вінниця

про стягнення 404785,87 грн. заборгованості за договором оперативного лізингу

Головуючий суддя Нешик О.С.

Секретар судового засідання Снігур О.О.

Представники сторін:

позивача: ОСОБА_1 (довіреність б/н від 25.11.11 року),

відповідача: не з'явився

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю "КрАЗ Лізинг" звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровське виробниче підприємство "Транселектромаш" заборгованості в сумі 404785,87 грн., що нарахована в зв'язку з невиконанням останнім умов укладеного між сторонами договору оперативного лізингу №012/10 ОЛ ЮО АВ від 25.03.2010 року, у тому числі: 308600,00 грн. - основного боргу; 26233,04 грн. - пені; 9424,07 грн. - 3% річних; 21028,76 грн. - інфляційних та 39500,00 грн. - штрафу.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 17.11.2011 року зазначену справу №15/5005/13121/2011 в зв'язку із знаходженням відповідача у м.Вінниця на підставі положень ст.ст. 15, 17 ГПК України передано за встановленою підсудністю до господарського суду Вінницької області.

Ухвалою господарського суду Вінницької області від 30.11.2011 року справу №15/5005/13121/2011 прийнято до свого провадження, присвоєно їй новий номер - 16/123/2011/5003, судове засідання призначено на 22 грудня 2011 року.

В зв'язку з неявкою в судове засідання (22.12.2011 року) представника відповідача, ненаданням витребуваних судом документів ухвалою суду від 22.12.2011 року розгляд справи відкладено на 05.01.2012 року.

На визначену судом дату (05.01.2012 року) з'явився представник позивача ОСОБА_1, який під час слухання справи підтримав викладене у листі ("додаткових поясненнях") б/н від 28.12.2011 року (вх. канц. №08-46/116/12 від 05.01.12 року) клопотання про уточнення найменування та адреси відповідача. Мотивуючи свою заяву ОСОБА_1 пояснив, що при підготовці позовної заяви позивачем допущена помилка при написанні найменування відповідача, а саме: зазначено - товариство з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровське виробниче підприємство "Транселектромаш", в той час як дійсним найменуванням відповідача є - товариство з обмеженою відповідальністю "Дніпровське виробниче підприємство "Транселектромаш". Юридична адреса останнього: 21000, м.Вінниця, вул.Карла Маркса, буд.50.

Вислухавши представника позивача, дослідивши наявні в матеріалах справи документи, зокрема, копію витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців за №11380920 станом на 13.10.2011 року, суд дійшов висновку, що клопотання ТОВ "КрАЗ Лізинг" про заміну найменування відповідача підлягає задоволенню.

Також 05.01.2012 року представником позивача подано через канцелярію суду заяву "про зменшення розміру позовних вимог" б/н від 28.12.2011 року (вх. канц. №08-46/114/12 від 05.01.2012 року), якою останній просить суд прийняти її до розгляду та постановити рішення, яким стягнути з відповідача 399146,68 грн. боргу, з яких: 308600,00 грн. - основна заборгованість, 21028,76 грн. - інфляційних збитків, 9424,07 грн. - 3% річних, 20 593,85 грн. - пені, 39 500,00 грн. - штрафу.

Дана заява прийнята судом до розгляду відповідно до положень ст.22 ГПК України.

При цьому варто зазначити, що пунктом 6 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року" №01-8/482 від 13.08.2008 року роз'яснено, що в разі зменшення позовних вимог, якщо його прийнято господарським судом, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір. Факт зменшення ціни позову обов'язково відображається господарським судом в описовій частині рішення зі справи. При цьому будь-які підстави для припинення провадження у справі в частині зменшення позовних вимог у господарського суду відсутні.

Відповідач в судове засідання 05.01.2012 року не з'явився, витребуваних ухвалою суду документів не надав, причини неявки суду невідомі, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином - ухвалою суду від 22.12.2011 року, яка надсилалась відповідачу рекомендованою кореспонденцією за адресою, зазначеною в спеціальному витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців - вул.Карла Маркса, 50, м.Вінниця, 21000.

Крім того, суд звертає увагу на п. 4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 року за № 01-8/1228 “Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році”, п.11 інформаційного листа вищого Господарського суду України від 15.03.2007 року за № 01-8/123 “Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році”, в яких наголошується, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача належним чином про час і місце розгляду судової справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.

При цьому суд констатує, що відповідачем не подано клопотання, заяви, телеграми, в тому рахунку і щодо перенесення розгляду справи, її відкладення чи неможливості забезпечити участь в судовому засіданні свого представника, а конверт з ухвалою суду на момент проведення судового засідання до суду не повернувся, що з врахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень та поштових переказів затверджених наказом Міністерства транспорту та зв'язку №1149 від 12.12.2007 року свідчить про їх отримання відповідачем.

Беручи до уваги приписи ч.1 ст.69 ГПК України щодо строків вирішення спору та той факт, що неявка в засідання суду відповідача або його представника, належним чином та відповідно до законодавства повідомленого про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи, суд дійшов висновку про розгляд справи за наявними у ній матеріалами відповідно до приписів ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

За відсутності відповідного клопотання справа розглядається без фіксації судового процесу технічними засобами.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

25.03.2010 року між ТОВ "КрАЗ Лізинг" (Лізингодавець) та ТОВ "ДВП "ТрансЕлектроМаш" (Лізингоодержувач) був укладений договір оперативного лізингу №012/10 ОЛЮОАВ відповідно до п.1.1. якого предметом є надання Лізингодавцем у платне користування Лізингоодержувачу Предмета лізингу, найменування, кількість, рік випуску, ціна, загальна вартість вказані у Специфікації на визначений цим Договором строк, за встановлену Лізингодавцем плату (лізингові платежі).

Протягом строку дії цього Договору майно є власністю Лізингодавця (п.1.2 Договору).

Строк на який Майно передається у оперативний лізинг, становить 2 місяці з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі предмета лізингу (п.2.1 Договору).

Згідно п.3.1 Лізингоодержувач сплачує лізингодавцю лізингові платежі відповідно до Графіку сплати лізингових платежів.

При цьому сторони погодили, що загальна вартість майна складає 790000,00 грн., а загальна сума лізингових платежів 80000,00 грн. (п.п.3.2, 3.3 Договору).

Лізингоодержувач зобов'язується здійснювати погашення заборгованості перед Лізингодавцем в наступному порядку:

- сплата нарахованих штрафних санкцій за порушення Лізингоодержувачем обов'язків за даним Договором;

- сплата суми заборгованості за простроченими лізинговими платежами;

- сплата поточних лізингових та інших платежів, передбачених цим Договором (п.3.6 Договору).

Лізингоодержувач не може вимагати від Лізингодавця несплати або зменшення суми платежів за Договором у випадку перерви в експлуатації Майна, незалежно від причин виникнення такої перерви. Лізингоодержувач не має права затримувати платежі за Договором, строк сплати яких настав, навіть з причин пошкодження Майна (п.п.3.7, 3.8 Договору).

До Договору сторонами було підписано ряд додатків, зокрема додаток №1 "Графік нарахування лізингових платежів", додаток №2 "Специфікація майна", додаток №3 "Довідка про технічний стан майна".

26.03.2010 року між сторонами підписано акт приймання-передачі предмету лізингу за яким Лізингоодержувач прийняв майно (Предмет лізингу) у користування (а.с.44).

Сторонами неодноразово підписувались договори про внесення змін до договору оперативного лізингу №012/10 ОЛЮОАВ від 25.03.2010 року, зокрема 01.04.2010 року, 25.05.2010 року, 22.06.2010 року, 25.08.2010 року, 25.09.2010 року, 25.10.2010 р., 25.11.2010 р., 23.12.2010 р., згідно яких сторони з поміж іншого змінювали графік сплати лізингових платежів в сторону його збільшення тощо.

Згідно Графіка нарахування лізингових платежів в редакції договору №8-012/10 ОЛЮОАВ (а.с.43) про внесення змін до договору оперативного лізингу №012/10 ОЛЮОАВ від 25.03.2010 року Лізингоодержувач зобов'язувався сплатити Лізингодавцю в період з 29.03.2010 року по 10.01.2011 року лізингові платежі на загальну суму 400 000,00 грн.

Позивачем надано суду довідку б/н та дати за підписом директора та головного бухгалтера, в якій зазначені дати та суми платежів, які надійшли від відповідача за договором №012/10-ОЛЮОАВ від 25.03.2010 року на загальну суму 91400,00 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями виписок з банку.

Відповідач взятих на себе зобов'язань по оплаті лізингових платежів у строки та розмірах, визначені Графіком сплати лізингових платежів, належним чином не виконував, в зв'язку з чим за ним утворилась заборгованість по сплаті лізингових платежів станом на день розгляду справи в суді в розмірі 308 600,00 грн.

Як встановлено судом, позивач неодноразово звертався до відповідача з вимогою погасити існуючий борг за договором №012/10 ОЛЮОАВ від 25.03.2010 року, що підтверджується відповідними листами, долученими до позовної заяви.

В підтвердження існування боргу відповідача у вказаному в позовній заяві розмірі позивачем надано обопільно підписаний та скріплений печатками сторін акт звіряння взаємних розрахунків станом на 30.11.2010 року (а.с.60).

Крім суми основного боргу за неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобовязань позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 21028,76 грн. - інфляційних збитків, 9424,07 грн. - 3% річних, 20 593,85 грн. - пені, 39 500,00 грн. - штрафу.

Враховуючи викладене, суд дійшов наступних висновків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.

Згідно п.14.1.97 Податкового кодексу України оперативний лізинг (оренда) - господарська операція фізичної або юридичної особи, що передбачає передачу орендарю основного фонду, придбаного або виготовленого орендодавцем, на умовах інших, ніж ті, що передбачаються фінансовим лізингом (орендою).

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України).

Згідно ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Ч.1 статті 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Виходячи з наведеного вище, позовні вимоги щодо стягнення заборгованості по лізинговим платежам в розмірі 308600,00 грн. підлягають задоволенню як обґрунтовані та правомірні.

Також судом розглянуто вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 21028,76 грн. - інфляційних збитків, 9424,07 грн. - 3% річних, 20 593,85 грн. - пені, 39 500,00 грн. - штрафу.

Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Слід зазначити, що у відповідності до п.3 ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України та ст. 230 Господарського кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Частиною першою ст. 548 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

У відповідності до ч.ч.1,2 ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Згідно ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконання частини зобов'язання, або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

В ст. 11 договору сторони регламентували відповідальність за порушення умов договору.

Зокрема, згідно п.11.2.1 договору лізингоодержувач сплачує пеню в розмірі п'ятикратної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочення, від суми непогашеної заборгованості за лізинговими платежами за кожен день прострочки, а згідно п.11.2.4 Договору (яким обґрунтовується вимога про стягнення штрафу) за неподання інформації про стан майна, недопущення до інспектування представників лізингодавця лізингоодержувач сплачує штраф у розмірі 5 відсотків від вартості майна на момент укладення договору.

Відповідно до п.8.2.1 договору лізингоодержувач зобов'язаний щоквартально письмово інформувати лізингодавця та банк про стан майна шляхом направлення лізингодавцю та банку звіту у формі, узгодженій сторонами (додаток № 3 до договору).

Відповідно до ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст.628 ЦК України).

Стаття 627 Цивільного кодексу України встановлює, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Приписами ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином суд вважає, що вимоги щодо стягнення пені, штрафу, 3 % річних та інфляційних втрат є правомірними, оскільки відповідають умовам Договору та чинному законодавству.

Перевіркою розрахунку пені судом не виявлено помилок, а тому суд задовольняє вимогу позивача про стягнення пені в заявленому ним розмірі - 20 593,85 грн.

Вимоги про стягнення інфляційних збитків підлягають задоволенню в заявленому позивачем розмірі, а саме 21 028,76 грн.

Вимоги про стягнення 3% річних підлягають задоволенню в заявленому позивачем розмірі, а саме 9424,07 грн.

Здійснивши перерахунок заявленого до стягнення штрафу, судом помилок не виявлено, а тому вказана вимога підлягає задоволенню в заявленому позивачем розмірі, а саме: 39 500,00 грн.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обовязковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвал суду відповідач не подав до суду доказів в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення боргу, в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів) за винятком згаданих раніше.

Враховуючи наведене вище, позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

Витрати на держмито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають віднесенню на відповідача відповідно до ст.49 ГПК України.

Керуючись, ст.ст. 11, 509, 551, 525-527, 549, 610, 806 ЦК України, ст.ст. 173, 174, 193 ГК України, ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 34, 43, 49, 75, 82, 84, 115, 116 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ :

1. Здійснити заміну найменування відповідача з товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровське виробниче підприємство "Транселектромаш" на товариство з обмеженою відповідальністю "Дніпровське виробниче підприємство "Транселектромаш".

2. Відповідачем у справі №16/123/2011/5003 вважати товариство з обмеженою відповідальністю "Дніпровське виробниче підприємство "Транселектромаш" (ідент. код 24601721)

3. Позов задовольнити.

4. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпровське виробниче підприємство "Транселектромаш" (21000 м.Вінниця, вул.Карла Маркса, 50; ідент. код 24601721) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "КрАЗ Лізинг" (01015 м.Київ, вул.Івана Мазепи, 11-Б; ідент. код 34979070) 308 600,00 грн. - заборгованості зі сплати лізингових платежів; 9424,07 грн. - 3 % річних; 21028,76 грн. - інфляційних втрат; 20593,85 грн. - пені; 39500,00 грн. - штрафу; 3991,47 грн. - відшкодування витрат, повязаних зі сплатою державного мита та 232,71 грн. - відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

6. Копію рішення надіслати відповідачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Суддя Нешик О.С.

Повний текст рішення суду оформлено і підписано відповідно до вимог ст.84 ГПК України 10 січня 2012 р.

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - відповідачу - ТОВ "Дніпровське виробниче підприємство "Транселектромаш" (21000, м.Вінниця, вул.Карла Маркса, буд.50)